Укд 37: 168. 522 (477) ббк 63. 5 (4 Укр) 0 + 74. 03 (4 Укр) к-95 Кухарський В. М. Українці, чи богообрані ми?



Сторінка10/19
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19

Сучасна Українська Церква має апостольське походження – є Церквою св. Апостола Андрея Первозванного, i вiд нього до наших часiв християнство iснувало в Україні без перерви [11].

Iз усiх наведених фактiв випливає закономiрний висновок: протягом бiльше 900 рокiв на тлi достатньо толерантного спiвiснування у середовищi дохристиянської праукраїнської вiри в Триглава вiдбувалося поступове, практично безперешкодне й вiдносно безболiсне поширення християнства. Поодинокi випадки певних непорозумінь мiж ними у першому тисячолiттi скорiше є винятком, нiж правилом.

До того ж такi окремi випадки мають абсолютно гiпотетичну приналежнiсть до доброчинних вiрних Сварога, Дажбога й Велеса. У таких випадках можливi кiлька варiантiв: їх навмисне придумали недобросовiснi апологети християнства; вони були спецiально спровокованi фанатиками-християнами (для яких мета виправдовувала усi засоби) задля дискредитацiї iновiрцiв; а якщо дiйсно мали мiсце на праукраїнськiй територiї, то або були вчиненi власне не автохтонами праукраїнської людности, або ж - вiруючими за буквою, а не за духом Триглавово вiри, яких, на жаль, нiколи не бракувало i не бракує в усi часи й серед представникiв усiх вiровизнань. Але, все-таки, ще раз варто повторити, що мова йде винятково лише про поодинокi випадки!

Не можна погодитись, у зв'язку з цим, iз думкою митрополита Iларiона, що князь Iгор був "змушений визнати християн рiвноправною стороною". Вiн їх просто толерантно визнавав за древнiм прадiдiвським звичаєм. Якщо, за великим рахунком, догматична концепцiя нашої дохристиянської вiри мiстила б принцип "вогнем i мечем" стосовно iновiрцiв, то християнство було би знищене на праукраїнських теренах вже у початковому своєму зародку. Коли в Римськiй iмперiї за часiв Нерона розпочалося жорстоке тотальне вигублення християн, то нашим пращурам, кажучи вiйськовою термiнологiєю, не складало б великої працi з протилежного флангу на самiй лише ембрiональнiй стадiї припинити поширення нової вiри. Але ж цього не сталося. Чому?



Частково відповідь на це фундаментальне запитання ми отримуємо з усього попереднього контексту нашого дослідження, особливо ж – насамперед завдяки надзвичайно глибоким богословсько-світоглядним та високим морально-етичним принципам світлоносно-одухотвореної дохристиянської віри праукраїнців. Очевидно, що скіфи-словяни-праукраїнці, як надзвичайно побожні у своєму загалі віруючі в одного-єдиного триіпостасного Творця - Триглава їхньою мовою (Сварога, Дажбога з Його багатьма іменами та Велеса), глибоко усвідомили та чітко відокремили геополітичні інтереси як близьких і далеких наших сусідів, так і власних владоможців, з одного боку, а з другого боку, - найголовнішу богословсько-світоглядну аксіому усього нашого Буття: Господь наш Ісус Христос – це наш Єдиний Єдинороджений від Єдиного Бога Отця Божий Син, Котрого вони просто по-іншому іменували Дажбогом та багатьма іншими іменами, від Котрого постійно отримували необхідну допомогу як від Бога з Його божественним небесним Воїнством і Котрий згідно волі Отця Вседержителя наприкінці нашого загалом гріховного віку завдяки своїй божественній Любові приніс найдосконалішу Жертву відкуплення за гріхи всього людства, зійшовши з Небес ради нашого спасіння, "і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком, - що наголошується у нашому "Символі християнської віри". – І розп’ятий був за нас при Понтії Пилаті, і страждав, і був похований. І воскрес на третій день, як було написано. І вознісся на Небо, і сидить праворуч Отця. І знову прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця…"

Вони зрозуміли, що Ісус Христос як Бог, до Котрого вони завжди молилися в образі Дажбога і постійно отримували допомогу, є одним-єдиним Живим Богом, Котрий в завершально-перехідний, кульмінаційний період історії з надзвичайної Любові до людей один-єдиний раз воплотився в людське тіло, щоби, добровільно постраждавши один-єдиний раз, принести Себе як найдосконалішу відкупну Жертву заради спасіння усього людства! І саме тому, правильно зрозумівши цю найглибшу таїну світобудови, на нашу думку, вони добровільно прийняли Ісуса Христа як Бога та християнську віру загалом з триіпостасним Творцем – Пресвятою Тройцею, по-перше, не як наслідок зречення від своєї недосконалої (поганської, мовою опонентів) віри, а як наслідок глибокого усвідомлення і прийняття нових реалій у поетапному Божому плані розвитку та спасіння всього людства, які лише частково змінювали форму віровизнання та імена праукраїнської Святої Трійці, залишивши без суттєвих змін їхні надзвичайно досконалі богословсько-світоглядні та морально-етичні принципи, і, по-друге, зовсім не з корисливих мотивів якнайбільше і якнайшвидше долучитися до "матеріально-культурних цінностей еллінської чи римської цивілізацій".

Вони також зрозуміли, що здійснення цього поетапного Божого плану, одним з визначальних принципів якого є побажання Христа, щоб "усі були одно" в духовному, але не національно-культурному аспекті, за тимчасового панування "князя цього віку" як супротивника Бога, буде неминуче супроводжуватися альтернативним богоборчим планом антихриста з його послідовниками щодо запровадження свого безбожного тотального панування-диктатури над усім підкореним, обездуховленим, зденаціоналізованим людством (наскільки це їм вдасться), який остаточно зруйнує Другий прихід у славі Ісуса Христа та Його Царства. Тому скіфи-слов’яни-праукраїнці однозначно - і у теорії, і у практиці – і словом, і ділом – прийняли Божий план і долучилися до його досконалого виконання разом з усіма божественними та богоносними сумлінними виконавцями в Ойкумені, одним з необхідних етапів якого було добровільне прийняття християнства (добре пам’ятаючи слова Христа, що справжніми християнами є не всі ті, хто себе з тих чи інших причин так називає, а лише ті, хто виконує Божі заповіді!), знаючи разом з тим про підступний намір богоборців і вірячи, що з Божою допомогою завжди чинитимуть дієвий та ефективний опір тимчасовим силам темряви і зла. Зрештою, більшою чи меншою мірою, але цю спасенну істину розуміли й розуміють побожні представники і інших народів та вір, яку, можливо, лаконічно висловив у молитві апостол сучасного індуїзму (у якого, до речі, також праукраїнське орійське коріння) Вівеканда, що подана у книзі відомого богослова о. д-ра Івана Ортинського "Буття та майбуття християнської віри":
Нехай Отой, котрий

для християн є Отцем нашим,

для iудеїв Єговою,

для мусульман Аллах,

для заратустрiв Агура-Мазда,

для шайнiв Ааргат,

для будистiв Будда,

для iндусiв Брагма, -

нехай Оцей всемогутнiй та всезнаючий,

якого ми всi визнаємо як Бога,

людям мир подарує та нашi серця поєднає

в одне духовне братерство [118,с.49].

ІХ. Нові безпосередні та опосередковані авторитетні

свідчення про богообраність українців
Запропоноване дослідження щодо основного призначення, головної місії Руси-України у світі загалом - на рівні самодостатніх вищерозглянутих 8-ми розділів - вже було підготовлене наприкінці 1998 р.Б. (розпочалося воно із статті "Це божественне ймення Вкраїна…", надрукованої в журналі "Мандрівець" 1994 р.Б.). Відчуваючи надзвичайну відповідальність перед Богом і українським народом за якнайшвидше донесення цих маловідомих для широкого загалу фактів і свідчень фундаментального значення, нами було докладено максимум зусиль для їх публікацій у двох частинах під назвою "Місія України: спроба системного аналізу": перша частина вийшла книжечкою наприкінці 1996 р.Б., а дещо скорочений варіант другої частини - побачив світ у 3-ому номері всеукраїнського наукового журналу "Мандрівець" 1999 р.Б. Також у 1998 р.Б. вийшла в світ лаконічна за обсягом, але надзвичайно значуща за змістом стаття "Великий пророк Єремія: "Великий народ... скіфи", у якій підтверджувалося припущення щодо якоїсь особливої позитивної місії скіфів, висловлене у першій частині "Місії України" 1996 р.Б. із посиланням насамперед на слова св. апостола Павла з Послання до колосян (Кол. 3:11).

Варто наголосити, що і у 1996, і у 1999 рр. матеріали першої та другої частин дослідження з ряду суб’єктивних і об’єктивних причин публікувалися, якщо так можна висловитися, "гарячими" - відразу з під пера і негайно розсилалися в усі провідні науково-педагогічні бібліотеки України. Але заради справедливості слід зауважити, що нагальної потреби публікації дослідження у завершеному вигляді в двох частинах разом із фундаментальними висновками тоді ще не вважалося ні можливим, ані необхідним.

Такий час наступив, на нашу думку, аж у травні-серпні 2006 р.Б., коли для України наступив момент істини і час прийняття чи не найвідповідальніших фундаментальних рішень з моменту відновлення держави Україна 1991 р.Б. Тому саме тепер, - у цей історичний момент істини та напередодні прийняття доленосних рішень для всього українського народу час, вважаємо за потрібне, і за можливе вихід завершеного варіанту нашого дослідження із додачею 9-го розділу з новими безпосередніми та опосередкованими авторитетними свідченнями про богообраність українців і з фундаментальними висновками, побудованими на геніальних узагальненнях найвидатніших наших світочів і мислителів.

Щоби усі ці методологічні матеріали мали більшу вагомість, лаконічно висвітлимо етапи цілковитого утвердження в остаточному переконанні щодо їх правдоподібності, що зростали в міру надходження нових свідчень раніше невідомих нам авторитетних дослідників щодо наших попередніх припущень, надрукованих у 1996-2000 рр. Такі раніше невідомі нам джерела варто розділити на дві категорії: 1) книги і брошури, які стосуються загалом призначення Руси-України, українців та інших слов’янських народів у світі та 2) літератури щодо справжнього лиця єврейства, сіонізму й іудаїзму. Ми розглядатимемо загалом джерела із першої категорії щодо всесвітньої місії скіфів-слов’ян-українців, що, власне, і є темою нашого дослідження.

Але перед тим доцільно кілька слів сказати і про джерела з другої категорії. Якраз відсутність таких досліджень у 1996-2000 рр. була однією з головних причин, які гальмували вихід нашого дослідження у завершеному варіанті із повноцінними висновками. Це, зрештою, спричинило до того, що питання єврейства, яке, на щастя, було другорядним у наших публікаціях, у 1996-2000 рр. висвітлювалося в рожево-помаранчевих тонах, прикрашувалося і подавалося через сіоністські окуляри, за що принагідно публічно приношу покаяння.

Хоча, мабуть, була на це і Божа воля, щоби я на власному прикладі, на власній шкірі у безпосередньому живому спілкуванні з євреями, розпочатого, так би мовити, з чистого листка, зрозумів справжню їхню суть, підтверджену невдовзі раніше невідомими чи маловідомими книгами й брошурами із 2-ої категорії. Дійшло навіть до того, що завдяки певному зближення з місцевими євреями і їхньою креатурою у 1999 р.Б. потрафив на УІІ Міжнародну наукову конференцію "Єврейська історія і культура в країнах центральної та східної Європи - катастрофа європейського єврейства. Рефлексії на межі століть", що відбулася в м. Києві у найголовнішій бібліотеці України - ЦНБ ім.В.Вернадського, де виступив з доповіддю "Арії та євреї: спільна місія і випробування". Але навіть таке відносно тісне зближення в науково-богословському пошуку істини не допомогло мені хоча би на день позичити для ознайомлення у своїх єврейських "друзів" (як мені видалось, на перший погляд) їхні іудейські книги. Максимум на що вони погоджувалися - надати мені можливість працювати і досліджувати ці втаємничені іудейські джерела (і навіть не найголовніші) у них удома. Аж тоді я остаточно зрозумів, що насправді євреї є далеко не тими, ким себе малюють для неєвреїв та й загалом усього людства. Але, повторюю - це був необхідний, хоча й гіркий, етап формування мого богословського, наукового і громадсько-політичного світогляду, без якого навряд чи сформувалися б висловлені в нашому дослідженні фундаментальні висновки щодо місії Руси-України...

Проте життя продовжувалося. Світ досягнув епохальної дати - 2000-ліття Різдва Господа нашого Ісуса Христа, Котрий змінив навіть існуюче до Нього літочислення, яке сьогодні навмисне замовчується, подаючи цю епохальну подію скромненьким секуляризованим штампом - "наша ера", хоча насправді потрібно говорити і писати про Христову еру - від часу його Рождества, як справедливо ведеться літочислення та зазначаються роки в богословсько-церковній літературі. Але на все свій час.

Кожен по-своєму сприйняв цю знаменну віху цивілізації, але не викликає сумніву, що вона суттєво активізувала і стимулювала усі здорові та творчі сили людства. Одним з таких добрих плодів наукового подвижництва постала фундаментальна монографія доктора філософських наук, професора Валентина Крисаченка "Україна на сторінках Святого Письма та витяги з першоджерел, що засвідчують процес поширення християнства на теренах України від апостола Андрія до князя Володимира" (2000), видана у Київському видавництві "Наукова думка", але чомусь вельми мізерним як для такої фундаментальної, архіактуальної та ювілейної книги тиражем - всього-навсього 1000 примірників. Дослідження В.Крисаченка настільки близько перегукується з нашим дослідженням, особливо щодо якоїсь особливої місії скіфів-праукраїнців, що окрилило і надихнуло нас вже у 2001 р.Б. серйозно висловити та обгрунтувати гіпотезу про богообраність скіфів-слов’ян-українців!

Говорячи про згадку у старозаповітній ІІ-ій книзі Макавеїв міста Скитополь, тобто, Скіфопіль (міста скіфів) - головного міста т. зв. Декаполя ("десятиграддя"), союзу десяти еллінізованих міст Південної Сирії, Північного Зайордання та Ізраїльської долини, яке знаходилося за 600 стадій від Єрусалима (II Мак.12:28-31), В.Крисаченко далі наголошує: "Тим часом Святе Письмо декілька разів згадує і власне скіфів - II Мак.4:47; 12:29; ІІІ Мак.7:5. Та чи не найпромовистіше свідчення про них - у Посланні ап. Павла до колосян. Викладаючи загальні принципи християнського життя, ап. Павло сформулював знамениту тезу: "Тим-то немає грека, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скита, ні невольника, ні вільного, а все й у всьому - Христос" (Кол.3:11).

Цей догмат безліч разів цитовано, але здебільшого в урізаному вигляді: тільки ту частину, де йдеться про греків та юдеїв. Та апостол Павло окреслює коло найвідоміших народів своєрідною тріадою: "греки - юдеї - скіфи". І це попри те, що на час створення Послання апостол перебував у римській в’язниці (61-63 рр.), а колосяни, яким адресувалося Послання, були аж ніяк не скіфського племені. Тим цінніше "долучення" скіфів до "стовпів" Ойкумени. Доречно тут нагадати, що по П’ятидесятниці після воскресіння Ісуса Христа серед народів, на які зійшов Дух Святий, згадано й мешканців Понту (Дії 2:9)... Саме з віддаленими народами Скіфії пророча та апокаліптична традиція Біблії пов’язує чимало подій і щодо майбуття єврейського народу, особливо "наприкінці" віку" [76,с.132-137].

Окрім цієї фундаментальної монографії, значний інтерес привернула невелика стаття у 10-ому номері газети "Ідеаліст" Організації Ідеалістів України (ОІУ) за 1997 р.Б. з вельми промовистою назвою: "Вибраним народом є народ український" (до якої долучив мене начальник Тернопільського обласного штабу ОІУ Іван Дмитрик, котрий у питанні богообраності українців у рукописі підготував вже об’ємну книгу, окремі фрагменти з якої публікував у різних номерах "Ідеаліста" і для видання якої він шукає спонсора). Вважаємо за потрібне повністю передати зміст цієї лаконічної і надзвичайно значущої для українців статті.

Головну її частину становить фрагмент листа до родини від монахині-українки з Бельгії, який подала в редакцію газети тернополянка Анна Слюз. "У 1978 році Ісус Христос об’явився священикові-стигматикові О.Н. і заявив йому, що вибраним народом є народ український, про що підтверджується в листі від монахині-українки, котра проживає у Бельгії в законнім згромадженні, - наголошується у вступі і далі подається текст листа під назвою "Ісус найбільше любить..." - У Бельгії в законних згромадженнях є і наші дівчата. Ось що пише одна з них до своїх рідних: "Є у нас один священик О.Н., стигматик. Недавно ми цілим домом пішли до нього на прийом. У його приймальній кімнаті він підходив до кожної з нас і щось говорив. Коли підійшов до мене, то сказав: "Ви не бельгійка". - Ні, отче, я українка, - відповіла я. - Коли це я сказала, він дуже привітно усміхнувся і промовив: "А ви знаєте, що мені Ісус недавно сказав? Він найбільше любить український нарід!" "А чому, отче?" "О, я те саме запитав: "Чому Ти, Ісусе, найбільше любиш український нарід?" На те Ісус відповів: "Так як у старому завіті вибраним народом був нарід жидівський і Я його найбільше любив, так тепер вибраним народом є нарід український і Я його найбільше люблю. Але він страшно терпить!!! Нищать великий нарід, хто мав право йому забрати свободу?! Я сам прийду і поверну йому свободу. Це найбільше опущений, потоптаний нарід. Але з нього, згідно передбачень, має вийти найбільший монарх - цар і папа". Щоб розсіяти можливі сумніви, я спеціально розшукав свою славну землячку Анну Слюз і, після грунтовної розмови з нею, переконався у повній достовірності поданих нею фактів.

Також вищезгадана газета "Ідеаліст" (котра лише за "демократичного" президента В.Ющенка у 2006 р.Б. не була включена до каталогу передплатних видань з метою її цілковитого знищення, хоча репресії проти неї та її головного редактора Михайла Маньковського започаткував Медведчуківсько-Кучмівський режим!) у 15-17 номерах за 1997-1998 рр. подала буквально таки сенсаційну з позитивної точки зору статтю "Ангел України". З цієї статті з величезною радістю та надзвичайним духовним піднесенням ми дізналися, що Український народ (а не зденаціоналізований народ України!) також має свого ангела-охоронця - Ангела України, і, можливо, - ще й охоронця вищого рангу - Архангела!..

На жаль, цей факт є маловідомим для більшості українців, але насамперед українці повинні знати: на межі Львівської й Тернопільської областей у селищі Уневі Золочівського району Львівської області в Унівському Василіанському монастирі вперше в історії України (принаймні, відомої нам історії) об'явився Ангел України! Понад те, Ангел України об'явився не українцеві, очевидно, щоб у майбутньому не було спокуси подання цього неординарного факту як фальсифікації (наприклад, як події навколо знаменитої "Велесової книги") різного гатунку "україножерами". Ангел України тричі об'являвся у 1914, 1917 та 1923 роках монахові редемптористові, отцю настоятелю Унівського монастиря Йосифу Схрейверсу, що був родом із Бельгії.

У цих трьох об’явленнях Ангел України був вельми лаконічним та небагатослівним. А тому усі його слова вартують якнайширшого залучення як до наукового обігу, так і для усіх верств громадськості, особливо ще й тому, що також підтверджують наявність в українців Божого благословення, і майбутню велич справді вільної України! Перша зустріч Ангела України з о. Й. Схрейверсом своєю несподіваністю не могла не налякати його. Але навіть цей факт благочестивий духівник не захотів вилучити зі своїх споминів, написаних 1925 р. і виданих окремою книжечкою під назвою "Ангел України", зафіксувавши у ній для майбутніх поколінь буквально кожне слово несподіваного небесного Післанця (слова Ангела України далі у тексті виділено похилим шрифтом):

"Не бійся, той самий ідеал злучив нас у цій келії", - розпочав розмову Післанець Небес. Почувши такі спокійні слова з Царства Спокою, я набрався сміливості, - розпочинає і свою розповідь про перше об'явлення о. Й. Схрейверс й далі продовжує. Приглушеним голосом зміг вимовити: "Хто ж ти, дивний духу, чого хочеш?" Постать випросталася: "Я від віків вже перебуваю у цій келії... Я стережу її, бо вона - моє царство. Для мене це втіха, що я зустрівся з кимось, хто розуміє і поділяє мій смуток".

Той спокійний голос з іншого світу був переповнений глибоким смутком. Після короткої мовчанки, якої я не наважився переривати, він заговорив далі: "Мій нарід страждає під чужим ярмом, він не свідомий, він бідний, він зневажений. Щоб заробити на кусень насущного хліба, змушений іти далеко в чужі краї та працювати невільником. Він повинен бути великим, сильним і славним, як інші народи. Його найбільше нещастя в тому, що втратив він свою Віру, й тирани відібрали в нього надію на краще життя".

Мій таємний гість замовк, і мені здавалося, що він вважав, аби говорив я. Я запитав його, яка причина безнастанного гніту України та хто найбільш винен в усіх її нещастях. Чи росіяни-фанатики, чи варвари-татари, чи Австрія через свою політику, чи Польща через свою. Дух перервав мене раптово: "Ви, смертні, судите про все своїм обмеженим зором. Певно є такі, що провинилися, та тільки Бог їх судитиме. Я не прийшов, щоб учити тебе помсти, ані ненависті. Спасіння мого народу — в любові, згоді, єдності, - обличчя Духа ставало дедалі виразнішим і раптом засяяло. - Спасіння мого народу недалеко. Всевишній почислив його страждання. Ще не довго, й міра наповниться", — сказавши ці слова, постать схилилася, немов прощаючись. І справді, я стояв сам в довгому монастирському коридорі..." (29 жовтня 1914 року)...

"На білосніжному коні з'явився сяючий лицар, — продовжує розповідь о. Й. Схрейверс про друге об'явлення йому Ангела України, хоча на той час настоятель ще не знав імені свого таємничого небесного Гостя. - Мені здалося, що його одяг і зброя нагадує давні часи козацтва. Звідкіля він взявся? Чи, може, повстав з одного із тих гробів, що їх так багато на цьому подвір’ї?"

Він проїхав повз мене, і я почув короткі слова, вимовлені з уриваним притиском: "Боже благословення з нами... Воля сяє… але ще багато крові спливе... Терпи, дорога Україно, ти будеш велика і вільна..."

Лицар зник. Здавалося, що вів ішов на боротьбу проти невидимих ворогів... " (29 лютого 1917 року).

"Раптом почув я слова: "Чому ти сумуєш, коли небо радіє? — і побачив перед собою таємну появу, - завершує свою розповідь о. Й. Схрейверс про третє таємниче об'явлення. — Не на мою відповідь Дух продовжував: "Я передрікав тобі боротьбу, свідком якої ти став, тож чому лякаєшся? Україна пролила свою кров за волю свою, і вона ту волю здобуде... На українській землі знову постане Хрест, хоча й не без крові. Страшні часи налягли на цілий світ. День наближається, вже надходить вечірнє світло".

Дух дав мені зрозуміти, що я більше його не побачу. Я запитав, хто він. "Смертнику, - відповів він, — ти питаєш, яке моє ім'я? Я вже сказав тобі, що в цій келії перебуваю від віків. Я часто бажав говорити з живими, як ось тут з тобою. Та ніхто ніколи мене не питав. Я жив для мого народу і з моїм народом. Я зітхав над його нещастями. Я був з ним на вигнанні, в холодному Сибіру, в далекій Америці. Я вкладав йому в душу духа повстання проти несправедливості і кривди, я вливав силу в душі його мучеників, що страждали за віру святу і свободу... А тепер, на Сході і на Заході, розбуджу я нових хоробрих місіонерів, і вони знову принесуть віру в Ісуса Христа на українську землю. Я дам їм силу витримувати страждання переслідувань, мук і смерті. Нехай сини мої проженуть страх із сердець, бо я з ними. Скажи їм, хто я такий: я - АНГЕЛ УКРАЇНИ".

Він зник... Я втратив надію побачити його ще раз. Я здійснив його намір і тому тепер розказав те, що досі пильно зберігав у глибині моєї душі.

О Духу дорогий, що зволив ласкаво мені показатися в мурах стародавнього Унівського монастиря, прощавай... Я прощаюся з Тобою, як з Приятелем, як з Братом… Якби Ти показався й іншим... в їхніх душах, в їхніх серцях. Таке Твоє бажання, така й мета оцих рядків (листопад 1923 року)" [2, с. 9-19].

Після таких серйозних підтверджень наших припущень, висловлених у публікаціях та в ефірі Всеукраїнського й обласного радіо протягом 1994-2001 рр., 23 вересня я був запрошений виступити на зборах патріотичної громадськості в залі Конгресу Українських Націоналістів та Тернопільської обласної Спілки політв'язнів і репресованих із темою, сформульованою таким чином: "Українці - також богообрані!", яку присутні сприйняли дуже доброзичливо і завершили тривалими оплесками. Перше покарання просіоністських сил виявилося просто миттєве: буквально через три дні (!) - 26.09.2001 р.Б. директор Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва Національної Академії наук України підписав наказ № 86: "Звільнити Кухарського В.М. з. 01.10.2001 р. з посади наукового працівника (за сумісництвом) без оплати відділу №2.2 - проблем соціального інтелекту - в зв’язку з приведенням штатного розкладу Центру у відповідність з Кодексом законів про працю України", який складно не пов’язувати з темою виступу зухвалого "гоя" (за людиноненависницькою термінологією талмудистів) 23 вересня в КУНі.

Відчуваючи, що знаходжуся на правильній дорозі, для остаточного прийняття відповідального рішення про публікацію свого висновку-гіпотези щодо богообраності скіфів-слов’ян-українців, 28 вересня 2001 р.Б. здійснив паломництво в Унівський Василіанський монастир, щоби більш детальніше з’ясувати про об'явлення Ангела України, описаного газетою "Ідеаліст" у 1997-1998 рр. Усі наші надії, припущення та сподівання цілковито підтвердилися. Понад те, ґрунтовну розмову з отцем-настоятелем монастиря Олександром він доповнив врученням мені копії книжечки "Ангел України", надрукованої силами і коштом монастиря дещо раніше, і на підставі якої власне газета "Ідеаліст" й подала свою аналогічну публікацію.

Після цих надзвичайно авторитетних матеріалів та свідчень Ангела України, Валентина Крисаченка, Анни Слюз, з одного боку, а з другого - зростання проти мене терору сіоністів та їхніх яничарів (від звільнення з посади наукового працівника НАН України - до відключення телефону проєврейським Укртелекомом на 5 діб з мотивацією "пошкодження на лінії"), я вже просто не мав морального права не висловити гіпотези про богообраність українців з теологічної та наукової точок зору, адже серйозних доказів і з Святого Письма, і з богословської та наукової літератури було вже більш, ніж достатьо. І 6 жовтня 2001 р.Б. газета "Вільне життя" першою надрукувала нашу статтю-гіпотезу під назвою "Українці - також богообрані!", у якій зокрема зазначалося: "На підставі ґрунтовних семирічних досліджень з повною відповідальністю перед Богом, українським народом і власною совістю маємо всі підстави зробити серйозний висновок: українці є також богообраний народ, як свого часу були й іудеї!"

Понад те, відтоді і до сьогодні цей фундаментальний висновок-гіпотеза щораз більше підтверджується з різноманітних авторитетних богословських та наукових джерел. Так, невдовзі після проголошення гіпотези про богообраність скіфів-слов’ян-українців один мій побратим ознайомив із книжечкою Йосипа Терелі, без перебільшення, сучасного Христового апостола, за словами відомого старця Української Католицької Церкви ієромонаха Мілетія, "Царство Духа", виданої в Ужгороді ще у 1994 р.Б. У ній, серед іншого, наголошується, що у УІІІ столітті грецькі православні монахи в Палестині мали пророцтво про нарід Русь (Українців), як про третій Богообраний народ. Пророцтво, подане у книзі відомого дисидента, захисника Української Греко-Католицької Церкви, діяча ілегального Проводу Організації Українських Націоналістів Йосипа Терелі "Царство Духа" (1994), є невелике і варте цитування повністю, без скорочень. Отже, грецькі православні монахи в Палестині отримали пророцтво про Русь, у якому наголошується:



"Після того, як жиди передали на муки і смерть Месію та Іскупителя, вони втратили богообранство. Останнє перейшло на еллінів, які стали другим Богом вибраним народом. Могутній, яскравий ум древніх греків, просвітлений християнством, проник у глибини світотворення. Великі отці східної Церкви відточили християнські догмати і створили струнку систему християнського віровчення. В цьому велика заслуга грецького народу. Однак, побудувати гармонійне суспільне і державне життя на цьому міцному християнському фундаменті у візантійської державності не достало творчих сил і можливостей. Скіпетр православного царства випадає зі слабких рук візантійських імператорів.

А тому на заміну духовно занепалому грецькому народові Господь Промислитель шле третій Богом обраний нарід.

Народ цей проявиться із забуття на півночі Гіпербореї через сто-двісті років, всім серцем розвине науку Христа і буде жити за Його завітами та шукати, згідно з вказівками Спасителя, найперше Царства Божого і Правди Його. За ту ревність возлюбить Господь Бог той нарід і воздасть йому для життя все, що можливе — великі земні простори, багатство, державну міць і славу.

Із-за немощі людської не раз буде впадати цей великий нарід - Українці - у великі гріхи і за це буде покараний немалими випробовуваннями. Через тисячу років цей Богом вибраний нарід почне втрачати віру, і загордиться своєю могутністю та славою у стоянні за Правду Христову. Нарід Русь (Українці) поділиться на три нерівні частини. На півночі Русі антихристи почнуть будувати не царство Духа, а царство тьми на Землі.

Одначе не ввесь той нарід піде згубним шляхом, хоч більшість того народу забуде Божу науку і впаде в лоно лжі і братовбивства. Ріки невинної крови проллються на його землі від рук убивців Христа.

Голод буде частим гостем на землі Русь. Майже повсюди храми Господні будуть зруйновані та попалені. Багато русинів загине на примусових працях юдейських фараонів. Частина народу покине рідні землі і буде вигнанцями на землі. Але через мучеників і праведників Церкви того народу Бог вдихне силу у свій третій вибраний нарід. Кров многих мучеників буде кричати до неба про помилування. У серці самого народу почнеться отверезіння і повернення до Господа.

Промине, накінець, наданий Правосудним Суддею строк очищающого випробовування і знову засяє яскравим світлом відроджене святе Православне Апостольське Правовір’я.

Християнство тоді заявить про себе у всій своїй силі, і красі та повноті Божого Промислу. Більшість народів світу стане християнами. На певний час під всією Ойкуменою запанує мир, благоденствіє та мирне християнське життя. А тому, як наступить виповнення часу, почнеться переслідування слуг антихристів по всій Землі і сам сатана буде покараний. Амінь".

Підсумовуючи сказане, цілком погоджуємося з Й. Терелею, що у цьому пророцтві йдеться про долю як України, так і Росії; що ми повинні твердо вірити у сповнення Божого призначення, бо у Бога немає нічого, що б не здійснилося. "Віруймо у прийдешні грядущі дні, де наш нарід повинен виповнити свою місію, визначену йому Господом, - наголошує Й. Тереля. - Україна зобов'язана стати спасителем землі від погибелі — це її Боже призначення і вона його повинна виконати…


1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка