Укд 37: 168. 522 (477) ббк 63. 5 (4 Укр) 0 + 74. 03 (4 Укр) к-95 Кухарський В. М. Українці, чи богообрані ми?



Сторінка12/19
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   19

2002 р.Б. справжні подвижники ідеї Бога й України з Міжрегіональної Академії управління персоналом, Міжнародної Кадрової Академії та Конфедерації недержавних вищих закладів освіти України спільними зусиллями започаткували проведення в рамках Міжнародного громадсько-наукового проекту "Діалог цивілізацій" проведення щорічних Всесвітніх наукових конференцій за участю видатних науковців, богословів, громадських і політичних діячів багатьох країн світу, колективний розум і добра воля котрих, без перебільшення, може і повинні врятувати, можливо, навіть усю людську цивілізацію, яку надто замасковані і вельми впловові сили світового зла все більше підштовхують до своєї катастрофічної межі. Перша така Всесвітня наукова конференція 2002 р.Б. називалася "Діалог цивілізацій: нові принуципи організації світу", очевидно відповідно до назви визначальної доповіді конференції президента МАУП та МКА Георгія Щокіна. На цій доповіді, яка вийшла також окремою брошурою, варто зупинитися окремо. Власне, щоби читачі усвідомили надзвичайну значущість першої і наступних щорічних Всесвітніх наукових конференцій, у збірнику матеріалів цієї першої конференції у передмові та у загальних висновках доповіді Г.Щокіна наголошується: "На форумі розглядалася найважливіша проблема сьогодення - проблема співіснування малих країн і наддержав у сучасному світі, який стоїть на порозі якісно нових соціальних змін, що здатні або призвести до встановлення тоталітарного світового панування одного центру, або спричинити побудову багатовимірного і багатогранного світу''.

Доповідь Г.Щокіна загалом настільки вагома та цілісна, що виокремлювати з її контексту окремі думки є невдячною справою. Але для того, щоби зацікавити цією доповіддю зокрема і вищезгаданими Всесвітніми науковими конференціями загалом найширші верстви насамперед патріотичної інтелігенції, наведемо найбільш дотичні до нашого дослідження думки Г.Щокіна, які передусім повинні будити саму генетичну пам’ять українського народу, пробуджувати його з летаргічного сну, яким століттями і буквально до сьогоднішнього дня підло заколихують українську націю різноманітні чужоземні окупанти разом з яничарами (для майже п’яти (5-ти!) мільйонів українців таке підступне заколихування у летаргічному сні шляхом насамперед неприкритого економічного геноциду народу призвело вже до вічного спочинку, Царство їм Небесне!..).

"Світова економічна криза, яка розпочалася у 70-их роках XX століття і не подолана до сьогоднішнього дня, викликала критичну невпевненість у майбутньому, що його обіцяли комунізм та лібералізм. Ці обсобливості обумовили появу ряду версій щодо майбутнього людства: концепції кінця історії (Ф.Фукуяма), глобального хаосу (З.Бжезинський), епохи нового середньовіччя (У.Еко), зіткнення цивілізацій (С.Хантінгтона) та ін. Так, за Фукуямою, антагонізм полярних систем - ліберальної і комуністичної - перетворився в антагонізм всередині однієї системи, тобто на місце біполярного світу у протистоянні СРСР та США прийшов однополюсний світ на чолі із США. При цьому, на думку багатьох політологів та економістів, США продовжують жити за рахунок усього іншого людства і розраховують на це в майбутньому завдяки фактичному пануванню північноамериканської цивілізації, політичне, духовне й економічне керівництво якої, згідно ряду свідчень, давно знаходиться в руках просіоністських кіл (виділення наші. – В.К.).

Наприклад, експерти ЮНЕСКО в галузі організації нового інформаційного порядку підрахували, що на долю США припадає сьогодні більше 65% потоку інформації, що циркулює в каналах комунікацій всього світу. На думку спеціалістів, при допомозі такого "інформаційного імперіалізму" США (очолювані просіоністськими лідерами), намагаються встановити світове панування, де суттєву роль відіграє ідея про встановлення глобального громадянського суспільства на чолі зі світовим урядом. Особливо провокаційною у зв’язку з цим виглядає широко розрекламована сьогодні "теорія" С.Хантінгтона про так зване зіткнення цивілізацій, згідно якої нібито неминучим має бути глобальний конфлікт між християнською (насамперед православною її частиною) і мусульманською цивілізаціями. Нескладно зрозуміти, що від такого "зіткнення" виграють тільки іудейський Ізраїль та достатньо сіонізовані США. Прикладами застосування подібних поглядів можуть слугувати військові провокації між сербами і албанцями, а також безпосередня військова агресія США проти Югославії, Іраку, Афганістану та інших суверенних держав (існують свідчення, що за чечено-російською по суті багаторічною війною також знаходяться іудо-сіоністські сили, що знаходяться у США)…

Аналіз лібералізму підтверджує, що його основні задекларовані компоненти - демократія, права людини, правова держава і ринкова економіка - несумісні, тобто причини провокованих ним соціальних конфліктів не можуть бути вирішеними в принципі ніколи. Таким чином, лібералізм являє собою всього-навсього утопію, подібну до комуністичної ідеології, стверджують, наприклад, американські дослідники Р.Лернер, С.Мічем та Е.Бернс у своїй праці "Західні цивілізації". Тому вельми вірогідно, вважає японський філософ Т.Умехара, що історія СРСР стане історією США і тотальна катастрофа марксизму є лише попередницею катастрофи західного лібералізму - головної течії сучасності. Розвиток подій після завершення "холодної війни" демонструє, на думку ряду дослідників, тріумф не ліберальної демократії, а націоналізму та етнізму, що підтверджується, наприклад останніми подіями у таких традиційних західно-ліберальних державах, як Австрія, Нідерланди та Франція. Звідси випливає неадекватність, невідповідність мондіалістської моделі (світовий порядок на чолі із Заходом), що абсолютизує тенденцію до уніфікації всього світу за стандартами західної цивілізації, а також принципова неможливість встановлення світового панування якоїсь однієї великої держави, групи держав чи однієї цивілізації.

Разом з тим небезпека нових соціальних утопій не зникає і деякі з них можуть бути все ж використані певними силами для спроб встановлення світового панування, що неодноразово вже відбувалося в історії людства під різноманітними ліберальними чи комуністичними гаслами, що призводить до кривавих соціальних катаклізмів...

Як свідчить історія лібералізму і комунізму, утопічні у своїй основі ідеї можуть одягатися у форму політичних та економічних програм. При цьому і ті й інші в якості свого надзавдання розглядають встановлення світового панування згідно певного уніфікованого зразка або відповідно до мондіалістської моделі, або - до моделі "перманентної соціалістичної революції". Таке паталогічне устремління до світового панування і "надуряду" двох, на перший погляд, здавалося б, протилежних ідеологій вказує, можливо, на певне спільне джерело, під яким ряд дослідників розглядають сучасний сіонізм, який грунтується, як відомо, на іудейській доктрині "вибраності" єврейської нації, з якої випливає ідея расової переваги.

Оскільки іудаїзм у багатьох християнських, насамперед європейських, країнах, керованих династичними монархіями, знаходився довший час у далеко не сприятливих умовах, то йому, на думку частини дослідників, для реалізації своїх ідей "обраності" доводилося використовувати різноманітні таємні організації, відомі як масонські. Дослідники масонства стверджують, що головними завданням цієї таємної організації було повалення монархій і зруйнування християнської віри, які можливі лише в результаті соціальних революцій під різноманітними ліберальними і комуністичними гаслами. За свідченням англійського історика доктора Нести Вебстер, "створення таємних організацій було необхідне, щоби перетворити філософські теорії в особливий і вельми небезпечний механізм руйнування цивілізації". Ще у 1185 р. виник орден під назвою "Братство світу", головною метою якого були виступи проти аристократії та духовенства, а цілковите завершення масонська формула "Свобода, Рівність, Братерство" знайшла в іншій таємній організації - мартиністів (чи ілюмінатів), заснованій у 1754 р. португальським євреєм М.Пасхалісом (Паскуалі).



Руйнування основ християнської віри і наступні соціальні революції в Європі стали багато в чому можливими завдяки широкому релігійно-розкольницькому рухові ХУІ ст., що отримав невдовзі назву протестантської Реформації на чолі з М.Лютером. Проте за повідомленням єврейського історика С.Дубнова, незадовго до появи цього руху голова так званої "гуманістичної" партії в Німеччині І.Рейхлін підготував необхідний грунт для Реформації і наступних соціальних потрясінь. Він "грунтовно знав давньоєврейську мову, яку вивчив під керівництвом вчених євреїв", що і "зробило Рейхліна щирим другом і захисником євреїв". Невдовзі спалахнула революція в Нідерландах 1566-1609 рр., яка відбувалася під прапором кальвінізму (однієї з течій протестантизму) і була спрямована на повну ліквідацію іспанського панування, завершившись утворенням Республіки Об’єднаних провінцій. Варто зауважити, що Нідерланди у той час були одним із найбільших європейських центрів іудейської діаспори, особливо після вигнання євреїв з Іспанії у 1492 р. (саме проти Іспанії, а також проти монархії і християнської церкви і була спрямована перша соціальна революція Нового часу).

У ХУІІ ст. спалахнула Англійська революція, перша революція європейського масштабу, ідеологічним прапором якої став пуританізм (ще один різновид протестантизму), а логічним завершенням - страта короля і проголошення республіки під керівництвом О.Кромвеля. За повідомленням того ж таки С.Дубнова, пуритани "завзято читали "старозаповітні" книги і ця любов до Біблії наближала англійських реформаторів до єврейства", чим не забарила скористатися "група єврейських комерсантів в Амстердамі", яка ввійшла у безпосередній контакт з пуританином Кромвелем, "гарячим прихильником і знавцем" єврейської Біблії. Іншими словами, участь іудейських і таємних товариств в організації і проведенні нідерландської та англійської революцій виглядає, за нинішнього розвитку історичної науки, як ледве помітна тенденція, проте вже так звана Велика французька революція 1789-1794 рр. цілковито відбувалася під вищезгаданими іудо-масонськими гаслами "свободи, рівності й братерства", завершившись, як і попередні, насильницьким поваленням монархії та наругою над християнською церквою і мораллю, стратою короля і проголошенням республіки, заміненої згодом терористичним режимом якобінців.

Ідея встановлення диктатури шляхом насильницьких соціальних переворотів була незабаром детально розроблена і "науково" обгрунтована німецьким євреєм К.Марксом, яка втілилась невдовзі у серії найбільш жахливих масових злочинів проти людства, що отримали назву соціалістичних революцій. Так, у Радянській Росії більшовицький режим, захопивши владу, знищив декілька десятків мільйоннів (!) людей. До речі, відомі діячі сіонізму не заперечували іудейського характеру революції в Росії. "Революція в Росії - єврейська революція, бо це є поворотним пунктом в єврейській історії, - стверджував відомий сіоніст Якоб де Хаас. - Окрім того, революція в Росії є єврейською ще і тому, що євреї - найбільш активні революціонери Царської імперії". Зайвим, мабуть, нагадувати, що результатом цієї революції, окрім тотального Геноциду багаточисленних народів царської Росії, стало убивство монарха і майже повна руйнація Християнської Церкви, тобто те саме, що відбувалося і у всіх попередніх революціях, які доктор Н.Вебстер вважає справжньою "змовою проти цивілізації".

Таким чином, ідея "вибраності" і расової переваги одного народу, закладена в стародавньому іудаїзмі, яка продовжує існувати до сьогоднішнього часу, могла, як вважають багато дослідників, пробивати собі дорогу спочатку за допомогою таємних протиправних товариств типу міжнародного масонства, згодом завдяки спровокованому ним же такого ж протиправного революційного руху, при допомозі ліберальної чи комуністичної утопії, поки насамкінець, вона не була легалізованою у формі міжнародного сіонізму, плодом діяльності якого виявилася сучасна держава Ізраїль - постійне джерело агресії та загрози безпеки на Близькому Сході, а через підтримку США - і в усьому світі.

Прикметним, у зв язку з цим, є висловлювання одного із засновників і вождів сіонізму О.Гінцберга (Ахад Гаама) у його праці "Переоцінка цінностей", котрого французька дослідниия Л.Фрай вважала автором скандально відомих "Сіонських протоколів": "Ця нація буде панувати над іншими. І цією нацією є Ізраїль, який серед інших народів є дійсно вищим типом людства... І має волю стати паном Всесвіту, не рахуючись з тим, що це може вартувати масам нижчих істот і нижчих народів, ані з лихами, яких внаслідок цього вони можуть зазнати. Бо лише одна надлюдина і одна лише наднація є цвітом і метою людського роду; усі ж інші були створені тільки для того, щоби прислуговувати цій меті, щоби послужити драбиною, по якій можна було би піднятися на заповітну вершину".

Якими ж засобами досягається повалення законних урядів і традиційних релігій, котрі стоять на шляху встановлення світового панування і влади Надуряду? Якщо об’єднати спостереження різних дослідників і деякі існуючі публікації, то приблизна схема виглядає таким чином:

- створення насамперед розгалуженої міжнародної сітки таємних товариств, координованих з одного центру і заснованих на людиноненависницьких принципах, "освячених" відповідними релігійними та історичними переданнями, серцевиною яких є доктрина расової "вибраності" і маніакальне захоплення "надідеєю" світового панування;

- концентрація в своїх руках могутніх фінансових потоків, створення на їхній основі великих (у тому числі і міжнародних) фінансових структур, здатних кредитувати і ставити в економічну залежність цілі країни та регіони, фінансувати (тобто підкупляти) потрібні політичні партії, а також державних і громадських діячів;

- управління інформаційними потоками за рахунок зосередження у своїх руках засобів масової інформації, книговидання і книготоргівлі, що надає можливість безперешкодно маніпулювати громадською думкою (достатньо, щоби переконатися в цьому, поглянути, хто є господарями чи керівниками більшості газет, журналів, теле- і радіокомпаній у всіх європейських країнах та у США);

- прослизання на міністерські та інші керівні державні посади (особливо голів адміністрацій і зовнішньополітичних установ), а також в законодавчі, судові, податкові та інші правоохоронні органи, різні ради, комітети й комісії при голові держави чи уряду;

- впровадження ідей політичного плюралізму, інтернаціоналізму, атеїзму, а також морального (насамперед, сексуального) розтління, тісно пов’язаного з проституцією, наркоманією, алкоголізмом та іншими соціальними вадами, в чому величезну роль відіграють різноманітні ЗМІ, фільми, книги і навіть естрада, що культивує низькопробну масову культуру;

- "підкидання" в наукове та освітнє середовище різноманітних "теорій" та "наукових" гіпотез типу марксизму, фрейдизму, "неминучого" зіткнення цивілізацій і т.п., а також недопущення в навчальну та іншу літературу небажаних, викривальних свідчень;

- руйнування національної самосвідомості, знищення національних кордонів і валют, вилучення з паспортів графи "національність", підготовка до побудови супердержавних об’єднань (на зразок Сполучених штатів Європи, ідея яких була проголошена масонами ще у 1867 р. і які розглядалися ними як перша сходина створення майбутнього світового уряду. Це ж словосполучення вживав у своїх роботах і вождь соціалістичного перевороту в Росії Ленін-Бланк);

- безжальна розправа з людьми та організаціями, котрі намагаються викрити це багатостолітнє зло з його мізантропічними зазіханнями шляхом терору, шантажу, убивств, судових, податкових, фінансових і навіть психіатричних переслідувань. При цьому через іудейські, масонські та сіоністські організації, які об’єднані у всесвітню мережу і кількість яких продовжує стрімко зростати (наприклад, лише в Україні за останній вельми незначний проміжок часу, за даними Президентської Адміністрації, "була фактично відновлена сітка єврейських релігійних організацій, яка включає 500 єврейських товариств, 236 єврейських громад, 5 релігійних єврейських центрів, які випускають більше 40 періодичних видань, видають 5 телевізійних програм (дві з них транслюються на всю країну) і т.д.), а також через державну політику Ізраїлю для євреїв проводяться абсолютно відмінні завдання: замість ліберальної демократії - мілітаризм і агресія; замість інтернаціоналізму - расизм і нацизм, неодноразово засуджений світовим співтовариством (як відомо, за законами Ізраїлю його громадянином може стати народжений від єврейки чи той, хто прийняв іудаїзм); замість змішаних етнічних шлюбів - тільки шлюби між євреями; замість "прозорості" та "стирання" державних границь - захоплення чужих територій; замість атеїзму - ортодоксальний іудаїзм і т.д.

Наприклад, єврейська письменниця та громадська діячка Е.Кайе, вихована в іудейській ортодоксальній сім’ї, пише, що для неї "остаточним поворотним пунктом стали постулати релігії, спрямовані проти гоїв (тобто неєвреїв). Ознакою істинно правовірного хасида чи ортодоксального єврея, однаково як і багатьох інших євреїв, є беззаперечна ненависть до неєвреїв". Ця "сутність антагонізму переходить до єврейських дітей з молоком матері... що призводить до буйно розквітлих фобій, які переслідують їх усе життя". Про це також пише й ізраїльський професор, доктор І.Шахак у своїй книзі "Єврейська історія, єврейська релігія" (1994): "Фактично єврейських дітей навчають повторювати уривки, які кожному єврею наказуються знати. Кожного разу, коли він проходить поряд кладовища, - помолитися, якщо це могила єврея, і висловити прокляття матерям мертвих, якщо це неєвреї... Стало звичкою плювати (зазвичай тричі) при вигляді церкви чи розп’яття..." Професор Шахак також пише про те, що сіоністи публічно і у вигляді церемонії (за сприяння єврейської релігійної організації, що фінансується Міністром у справах релігії Ізраїлю) спалили сотні видань Нового Заповіту в Єрусалимі, що нагадує подібне варварство фашистів під час приходу їх до влади.

Іншими словами, спостерігається певне протиставлення офіційної (і багато в чому мізантропічної) політики Ізраїлю і США, які знаходяться під його нездоровим впливом (а також Англії, Канади і деяких інших просіоністських держав), з одного боку, і майже всього решту людства - з другого, що вимагає, на нашу думку, принципово нових підходів у розвитку міжнародних відносин та організації світу загалом", - пророче наголошував Г.Щокін у 2002 р.Б., а у 2006 р.Б. після т.зв. помаранчевої революці, яку за її наслідками справедливо вважають сіоністською революцією, все більше українців починають усвідомлювати на власній шкірі теоретичні застереження Г.Щокіна чотирьохрічної давності, і їхня актуальність та злободенність, на нашу думку, сьогодні ще вища, ніж у 2002-ому. Якщо у 2002 р.Б. Г.Щокін застерігав, що "сучасний світ стоїть на порозі якісно нових глобальних змін, що відбуваються під впливом певних соціальних закономірностей, пізнання та використання яких у практиці соціального управління може або оптимізувати, або порушити його поступальний розвиток", то сьогодні, на нашу думку, сучасний світ загалом і Україна зокрема все більше цілеспрямовано (!) скеровується на манівці, що ставать під великий знак запитання його поступальний розвиток, чи не головною причиною чого є неможливість або ж небажання насамперед правлячих кіл та й хоча б критичної маси громадян виявити бажання і волю хоча б пізнавати ці визначальні соціальні закономірності.

Виділяючи першу таку закономірність, що "сучасний світ є складно організованою соціальною системою, яка об’єднує соціальні елементи, якісно відмінні за своєю природою і властивостями (світові та державно-етнічні релігії, цивілізації та культури, держави і народи з різноманітними організаційно-управлінськими та ціннісно-нормативними установками), але які мають і певну єдність, обумовлену культурними, політичними й економічними умовами загальнопланетарного соціального розвитку", особливо хочемо наголосити на четвертій закономірності, за класифікацією Г.Щокіна, яка багато для кого може виявитися несподіваною:

"4) оптимальним режимом функціонування соціальної системи є динамічна рівновага її організуючого та дезорганізуючого начал, коли кожна новоявлена зміна відразу ж врівноважується другою, протилежною до неї (А. Богданов). Наприклад, взаємодія держави і сформованого громадянського суспільства забезпечує в національних умовах розвитку стан динамічної рівноваги та сприяє проявленню процесів самоорганізації на стику організуючого і дезорганізуючого начал. Самоорганізація зароджується в результаті дії окремих індивідів і, відображаючи їхні потреби, впливає на організаційно-управлінську структуру соціальної системи, у тому числі і в глобальному масштабі. При цьому, - тут особливо загострюємо увагу читачів, - згідно до синергетичної теорії в особливих станах нерівноваги соціальної системи (як, наприклад сучасний період) дії кожної окремої людини можуть впливати на макросоціальні процеси, що накладає на кожного сучасного діяча величезну відповідальність за долю всієї соціальної системи, усього людства".

Ця архіактуальна закономірність спростовує будь-які сумніви та нерішучість деяких українців, з одного боку, а з другого - лукаві нашіптування наших ворогів та їхніх місцевих посіпак-яничарів, що, мовляв, даремні ваші старання й зусилля, що один в полі не воїн, що може зробити одна людина чи група подвижників проти олігархічної мафії, яка, можливо, є світовою і т.п. Як бачимо, - може і ще й як може! Іншими словами, цю закономірність можна ще підсилити усвідомленням закону автосинхронізації, за словами Миколи Сенченка (якими підсумовуватиметься наше дослідження), суть якого полягає в тому, що у критичних моментах навіть один відсоток подвижників у суспільстві, за умови скоординованості їхніх дїй, можуть вивести з кризи усе суспільство! Після цього стають ще більш зрозумілішими, на перший погляд, надто вимогливі слова-застереження Господа нашого Ісуса Христа: "Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть" (Лк.12:48).

Також особливу увагу читачів варто зосередити ще й на сьомій та восьмій закономірностях, які ще безпосередніше стосуються нашого дослідження:

"7) цивілізації, як глобальні соціальні структури, що відрізняються одна від другої сукупністю історичних, географічних, соціокультурних та інших особливостей, "пересікатися" і утворювати творчий синтез не можуть (можливий лише синтез культур у межах однієї цивілізації). При просторовому "накладанні" цивілізацій між ними виникає боротьба, у якій, як правило, перемагає "нижча" цивілізація (тобто та, яка знаходиться на більш низькому щаблі соціального розвитку). Тому "вища" цивілізація може зберегти себе тільки при умові жорсткої ізоляції від носіїв "нижчої" цивілізації (Ф.Конечни), оскільки народ, прийнявши чужі начала культурно-історичного типу з "самостійного історичного діяча перетворюється в етнографічний матеріал" (Н.Данилевський)".

Очевидно, найавторитетнішим підтвердженням цієї архіактуальної закономірності, особливо тепер і для нас, українців, є пророчі слова самого Всевишнього, записані у книзі пророка Єремії щодо повернення (добровільного і примусового!) синів ізраїлевих з цілого світу на їхню землю, мабуть, з метою, щоби проти них не перейшла допустимої межі хвиля антиєврейського обурення, яку вони постійно і невідворотньо самі ж проти себе завжди провокували і провокують, і щоби вони не заважали іншим народам вірно виконувати призначену кожному з них свою історичну місію від Бога (Єр.16:15-18). Наголосимо, що, як зауважувалось і у нашій доповіді "Позовна заява проти світових структур сіонізму - можливо, частинка у Божому плані щодо переселення євреїв в Ізраїль" на ІУ Всесвітній науковій конференції в МАУП "Діалог цивілізацій: сіонізм - найбільша загроза світовій цивілізації" 3.06.2005 р.Б., через спротив євреїв цій Божій волі щодо їх переселення до Ізраїлю, Господь наперед передбачив, що здійснюватиметься вона у два етапи: 1) спочатку з допомогою численних рибалок, що, на думку теологів, означає добровільний виїзд євреїв; 2) потім при допомозі численних мисливців - у тій чи іншій мірі, можливо, лише психологічно - насильницький виїзд насамперед євреїв-керівників різного гатунку, які добровільно не захотіли покидати "тепленькі керівні крісла" в країнах "гоїв", як вони нас усіх неєвреїв зневажливо називають!

У цьому Господньому пророцтві не вказується, що ці численні мисливці будуть лише представниками доведених до крайньої межі обурення обкрадених та нищених євреями народів, а, отже, це надає вагомі підстави для припущення, що цю Божу волю в якості численних мисливців будуть виконувати не тільки обурені "гої" (за їхньою злочинною талмудистською термінологією), але й самі сіоністи, які також одним із своїх головних завдань декларують повернення євреїв до Ізраїлю. І якщо, як правило, толерантні християнські народи чинитимуть цю Божу волю виважено, намагаючись не порушувати 10-ти Божих заповідей, то хто надасть серйозні гарантії, що так толерантно стосовно своїх одноплемінників чинитимуть сіоністи, які, у випадку бездіяльності чи недостатньо активної протидії єврейській експансії самих гноблених народів (насамперед християнських й арабських), не візьмуть на себе усю відповідальність за виконання Божої волі щодо переселення євреїв в Ізраїль, і не вдадуться до крайніх методів, на зразок Чорнобильської катастрофи 1986 р. Б.? Адже існує серйозна гіпотеза, що ця катастрофа, - за великим рахунком, справа рук сіоністів, які з її допомогою "вбили двох зайців": 1) у черговий раз вагомо покарали православні слов’янські народи за їхній т.зв. антисемітизм щонайменше від часів Хмельниччини; 2) вкотре "нагадали" своїм одноплемінникам, щоб вони "пакували" чемодани і переїжджали до Ізраїлю заради виконання Божої волі! На користь такої серйозної гіпотези вже існує ряд вагомих доказів, зокрема:

- за свідченням спеціалістів, саме на цій діючій ЧАЕС чомусь "затіяли" недопустимий експеримент із додаткового зняття електричної енергії на випадок війни, що в Америці, наприклад, робилося лише на макетах атомних станцій, а на живій станції – ніколи! ("Гуляй-Поле". - 2006. - 18 квітня, "20 хвилин". - 2006. - 28 квітня);

- під час вчинення цього злочинного експерименту "роза" вітрів чомусь була спрямована якраз загалом на Північ та Захід - в сторону від Ізраїлю та Москви, звідки, найімовірніше, і надійшов злочинний наказ щодо експерименту на ЧАЕС у той чорний день в Чорнобилі;

- євреї самі не просто зізнаються у своїй безпосередній причетності до Чорнобильської катастрофи (про що наголошують С.Острозький, В.Комлєв), а ще й мовби хизуються цим черговим злочином без терміну давності, як це вже було в історії із жовтневим переворотом в Росії 1917 р.Б., і з найжахливішим Голодомором-геноцидом в історії людства 1932-1933 рр., вчиненого ними саме в Україні, за що вони, до речі, невдовзі отримали спреведливе покарання Небес – голокост!.. [119; 205].

Але повернемося до восьмої з десяти визначальних загальних закономірностей соціального розвитку, за класифікацією Г.Щокіна:

"8) спільним для усіх культурно-історичних, цивілізаційних типів є усвідомлення ними спільності своєї долі та проходження ряду фаз - від зародження і розквіту цивілізації до занепаду. При цьому у різних культурних типах переважає той чи інший вид соціальної діяльності (і відповідний їй соціальний прошарок), звідки випливає розрізнення народів на релігійні й культурні (духовні народи), народи-завойовники (політичні народи) і народи-виробники (економічні народи), що відповідає трьом головним сферам організації соціального життя і трьом основним типам історичних часів (Дж.Віко). Деякі дослідники виділяють ще один специфічний тип, який вони називають "паразитичним". Іншими словами, кожному типові історичного часу найбільше відповідає певна сфера соціального життя, якій, у свою чергу, у найбільшій мірі відповідає той чи інший етнос. Тому історичні народи, тобто народи, котрі відігравали (чи ще відіграють) керівну роль на певному етапі соціального розвитку, - це такі народи, чия керівна соціальна діяльність найбільше відповідала духу історичного часу. Під час зміни історичного періоду змінюється, відповідно, і роль того чи іншого історичного народу, котрий поступається керівними позиціями другому етносові, що більше відповідає духові даного історичного часу. Наприклад, в умовах Європи "культурний" грецький суперетнос поступився з часом своїми керівними позиціями "політичному" романському суперетносові, а останній - "економічному" німецькому, що обіцяє вельми привабливі перспективи для майбутнього слов’янства, котре сьогодні є найбільшим європейським суперетносом із розвинутою духовною сферою життєдіяльності" [235,с.7-19].

Більш детальніше про слов’янство та його роль в європейській історії мова піде у наступній праці Г.Щокіна, а зараз варто перерахувати запропоновані автором нові принципи організації світу та висновки фундаментальної, навіть епохальної, без перебільшення, доповіді одного з сучасних духовних лідерів не тільки України, але й усього прогресивного - Богоносного - людства (через що загалом і був скоєний замах на його життя представниками богоборчих злочинних сил): "Із наведених вище закономірностей глобального соціального розвитку випливають і відповідні принципи організації сучасного світу, під якими варто розуміти правила, основні положення та норми соціальної поведінки, які є наслідком створених соціально-історичних умов. З таких основних положень, на нашу думку, - наголошує Г.Щокін, - можна виділити головне - недопустимість встановлення у теперішньому та майбутньому світового панування з боку якоїсь однієї великої держави, групи держав чи однієї цивілізації, для чого необхідно:

а) цілеспрямоване проведення державами національно-орієнтованої зовнішньої та внутрішньої політики, відродження національної культури і традиційної релігії, відстоювання національної самобутності і традицій, збереження національних кордонів, валют та інших атрибутів державно-етнічної самостійності без посягання на законні права інших держав;

б) об’єднання етнічно споріднених держав та народів (наприклад, арабських, слов’янських і т.п.) у дієві міжнародні організації, а також в організації за конфесійними ознаками (православно-християнські, мусульманські й т.д.), чи за спільністю історичних доль (наприклад, СНД (без наддержавних утворень! - В.К.) та ін);

в) об’єднання на цій основі в континентальні і всесвітні організації (на зразок Ради Європи чи ООН) із постійною цілеспрямованою і широкою протидією будь-якій окремій державі чи групі держав (типу НАТО), що намагаються насильно нав’язати свою волю усій решті світовій спільноті;

г) розвиток регіональної і світової міжнародної співпраці на взаємовигідних умовах, що виключає будь-чиє втручання у внутрішні справи суверенної держави, незалежно від того, якими б пристойними гаслами воно не здійснювалося (за винятком випадків агресії, спрямованої проти інших держав).

Втілення у національну і міжнародну практику подібних принципів дозволило б, на нашу думку, - зауважує Г.Щокін, - забезпечити оптимальний баланс між природними і здоровими національними інтересами, що "працюють" на національне самозбереження і розвиток, з одного боку, і міжнаціональну взаємовигідну співпрацю, що виключає нагле паразитування однієї чи кількох націй за рахунок усього іншого людства - з другого. Зрозуміло, що такий устрій можливий на основі взаємозацікавленого діалогу і колективного прийняття відповідного образу дій. Зрозуміло і те, що не усі сьогоднішні учасники світового співтовариства готові до такого діалогу і подальших дій, оскільки вони ведуть до справедливого устрою, а не одностороннього споживання багатств, що належать усьому людству. Зрозуміло, мабуть, і про кого йде мова.

Вище ми говорили про те, що головною небезпекою сучасного світу є сіонізм із його доктриною расової переваги і "вибраності", що, спирається сьогодні на широко розгалужену сітку Всесвітньої сіоністської організації, а також інших подібних структур, за якими стоїть держава Ізраїль, яка постійно і безпринципно підтримується просіоністськими США, Англією і деякими іншими країнами західного світу. Неодноразове ігнорування Ізраїлем резолюції ООН щодо припинення агресії та вивід своїх військ з неналежних йому територій, очевидно вказує на небажання цієї держави виконувати вимоги світового співтовариства і брутальне нехтування нею міжнародного права...

Не знаходить, як правило, засудження агресивна мілітаристська політика Ізраїлю і зі сторони єврейської діаспори, розкиданої по багатьох країнах світу, яка за своєю чисельністю набагато переважає населення своєї етнічної держави. Навпаки, об’єднана в багаточисленні релігійно-етнічні організації, ця діаспора часто є опорою Ізраїлю в інших країнах, сповідуючи принцип так званого "подвійного громадянства". Тільки Всесвітня сіоністська організація має свої представництва й центри у 60 країнах світу, хоча її задекларована головна мета - створення етнічної єврейської держави - досягнута вже більше 50 років тому. Отже є і інші завдання. Тому, враховуючи багаточисленні соціальні катаклізми, які у тій чи іншій мірі пов’язані з ідеями расово-етнічної переваги, необхідно у максимально більшій кількості країн створити відповідні центри по вивченню та викриттю сіонізму, об’єднавши їх у Всесвітню антисіоністську організацію.

Загалом же втілення у міжнародну практику нових принципів організації соціального життя, спрямованих на збереження і мирний розвиток усіх без винятку рас і етносів, буде сприяти, на нашу думку, - підсумовує Г.Щокін свою епохальну доповідь, - встановленню справедливого світового устрою, що відповідатиме духовно-орієнтованим цінностям сучасної епохи. Своєрідними гарантами такого перехідного глобального періоду могли би виступити, при умові їхньої доброї волі до взаємодії, існуючі сьогодні регіональні "центри сили" (наприклад, Китай, Японія, Росія, Індія, мусульманський світ) за широкої та всебічної підтримки усіх миролюбних народів Землі" [235,с.20-22].

Перед тим, як розглянути найбільш співзвучні до нашого дослідження думки Г.Щокіна щодо слов'янських народів, варто ще зупинитися на надзвичайно значущій і для нашого дослідження зокрема, і загалом для правильного розуміння питання богообраності та пов’язаної з ним місії історичних народів людської цивілізації, характеристиці цього терміну, поданій в розділі "Від богообраності до богоборства" праці Георгія Щокіна "Культурне розмаїття світу: шляхи та перепони", виданій у видавництві МАУП 2003 р.Б. "Як відомо, у перекладах Біблії різні божі імена (Елохім, Адонай, Саваоф, Єгова та інші) були замінені одним словом "Бог", Котрий виявляється в Біблії як єдине верховне Божество, Котре тим не менше має свої різні аспекти, що і знаходить своє відображення в Його різних іменах. Так, згідно до єврейського оригіналу, створення всього світу разом із людиною протягом семи "перших днів" здійснив Елохім, а Єгова з’являється пізніше (вперше у другому розділі Книги Буття). Ной, благословляючи своїх синів після "всесвітнього потопу", говорить буквально наступне: "...Благословенний Господь (Єгова чи Яхве), Симів Бог... Нехай розпросторить Бог (Елохім) Яфета, і нехай пробуває в наметах він Симових..." (Бут., 9,26-27), - наголошує Г.Щокін. - Таким чином, Єгова тут називається власним богом Сима - біблійного основоположника семітських народів (зокрема, євреїв), а Елохім, будучи згідно "Толковой Библии'' ''універсальним Володарем і Творцем світу" (звідки і Аллах мусульман), опікується індоєвропейським "прародичем" Яфетом, котрому навіть визначається "пробувати у наметах Симових" (пригадаймо, у зв’язку з цим, слова Ісуса Христа, які Він прорік до юдеїв: "О змії, о роде гадючий... Ось ваш дім залишається порожнім для вас!" (Мт. 23:29-38). - В.К.).

Тому, коли сучасні сіоністи, які вважають себе "богообраними" (точніше, "єговообраними"), захоплюючи не належні їм арабські земл і, посилаються на Біблію, то, очевидно, корисно пригадати їм про це місце Святого Письма. Проте християни, читаючи доступні переклади єврейської Біблії, як правило, не помічають яких-небудь відмінностей у найменуванні Бога і змушені "на віру" приймати "богообрану" версію євреїв, яку сьогодні часто використовують юдо-нацисти для обгрунтування доктрини своєї надуманої расово-етнічної переваги" [236,с.29].

Якщо дехто з християн чи сіоністів не зовсім довіряє запропонованим і, можливо, на перший погляд, дещо несподіваним аргументам Г.Щокіна, то їхнє підтвердження знаходимо і серед авторитетних єврейських авторів. Так, у відносно новому науковому перекладі текстів Мойсеєвого П’ятикнижжя (Тори), який максимально відповідає стародавньому масоретському канонові Старого завіту, здійсненого доктором історичних наук І.Шіфманом, читаємо вищезгаданий 26-ий вірш з 9-ого розділу книги Буття аналогічно із запропонованим варіантом Г.Щокіна: "Благословенний Яхве, Бог СимаІ нехай розпросторить Бог Яфета, і нехай поселить його в шатрах Сима..." [228,с.65].

А ось як без зайвих церемоній (для яких інколи навіть складно віднайти пристойний науковий термін) висловлюється ще один відомий єврейський дослідник М.Вайскопф у розвідці "Про сюжет П’ятикнижжя": "Майже усі існуючі переклади П’ятикнижжя на російську мову є жахливими і насиченими недоречностями - синодальний, наприклад, при усіх його стилістичних позитивних якостях, не тільки спотворюється, але часто і безсовісно одурманює текст...

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   19


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка