Укд 37: 168. 522 (477) ббк 63. 5 (4 Укр) 0 + 74. 03 (4 Укр) к-95 Кухарський В. М. Українці, чи богообрані ми?



Сторінка15/19
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

Висновки
Вище наведені слова Ісуса Христа, якими завершився наш попередній розділ, водночас хай будуть своєрідною "червоною ниткою", яка проходитиме також і через усі наші висновки, і загалом через усе життя кожної побожної людини, бо це не просто слова-застереження, а це невідворотнє майбутнє, яке очікує кожну людину, незалежно від того, яку віру вона сповідує чи є атеїстом, і наскільки відповідально вона усе це усвідомлює.

Понад те, Г.Щокін справедливо наголошує, як ми вже згадували, що "згідно до синергетичної теорії, в особливих станах нерівноваги соціальної системи (як, наприклад, сучасний період) дії кожної окремої людини можуть впливати на макросоціальні процеси, що накладає на кожного сучасного діяча величезну відповідальність за долю всієї соціальної системи, усього людства"! Якщо ж ще дехто сумнівається у справедливості подібних фундаментальних узагальнень, то запропонуємо їм суть закону автосинхронізації, поданого ще одним подвижником Бога й України, доктором технічних наук, професором, академіком, директором Книжкової палати України, першим заступником Голови Української Консервативної партії Миколою Івановичем Сенченком у його найновішій книзі "Четверта світова. Інформаційно-психологічна війна" (2006), доповідь котрого, до речі, з аналогічною назвою відкривала цьогорічну вже У Всесвітню наукову конференцію "Діалог цивілізацій, Чи четверта світова війна" в МАУП 25 травня 2006 р.Б.

"В інформаційних війнах, що ведуться в рамках великих систем, а суспільство - це велика система, діють певні закони, знання яких дає можливість суттєво впливати на функціонування такої суперсистеми, - наголошує М.Сенченко. - Один із таких законів - закон автосинхронізації. Суть його полягає в тому, що коли певна кількість елементів суперсистеми починає діяти синхронно в одному напрямі, тоді й усі інші елементи починають діяти у цьому ж напрямі. Ще жерці давнього Єгипту помітили, що світлячки в долині річки Ніл блимають то хаотично, то синхронно. Все залежить від кількості тих, що починають миготіти. Критична маса елементів становить 5 відсотків у спокійному режимі функціонування системи і 1-2 відсотки у стані збурення. Тому якщо в суспільстві є соціальна спільнота, яка становить один відсоток населення і здатна діяти за єдиною командою, тоді все суспільство можна скерувати діяти в потрібному напрямі"! [136,с.58-59].

Ми ще повернемося до цього закону автосинхронізації і його можливого практичного втілення українськими патріотами заради врятування титульної української нації та її остаточної перемоги над чужоземними окупантами, які сьогодні ведуть проти українців зокрема і слов’ян загалом інформаційно-психологічну та економічну війну. Таким чином, щоби утворити критичну масу свідомих українських патріотів, яка становила хоча би 1-2 відсотки населення у теперішньому стані збудження українського суспільства, насамперед потрібно донести Словом, відкрити Правду про сьогоднішній реальний стан речей. Власне, ми повертаємося до першопричини і до першорушія всього сущого у Всесвіті - до Слова. І тепер ще більш зрозумілішою видається нам біблійна аксіома, висловлена у фундаментальній фразі св.апостола Іоана: "Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього..." (Ів.1:1-3). Ісус Христос підтвердив цю поки що не до кінця усвідомлену фундаментальну значущість правдивого слова: "...і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!" (Ів. 8:32). Зрештою, про це наголошує і сучасний Христовий апостол Йосип Тереля: "Кожен послідовник доктрини світла, яка виступає під іменем Христа, повинен усвідомити собі, що Слово Боже творить увесь змисл світу і що це не є якась химерна ідея, а Дійсна субстаціональна сила, яка обіймає і направляє все земне життя..."

Цю фундаментальну аксіому світобудови, переломлену через призму зболеного синівського серця за гірку долю багатостраждальної Вітчизни, характерно, вельми образно передав український Пророк Тарас Шевченко: "Я на сторожі біля них поставлю Слово!.." І справді, одухотворене, побожне слово нашого Пророка свого часу таки здійснило, здавалося б, неможливе і розбудило століттями підступно заколихувану чужоземними окупантами українську націю з летаргічного сну. Тому ми твердо переконані, що сучасним подвижникам з Божою допомогою також одухотвореним Словом вдасться розбудити українців, слов’ян та й загалом усі народи колишньої єврейсько-більшовицької імперії СРСР, котрих різного гатунку сіоністи й інтернаціоналісти заколихували комуністичними байками, а тепер - вони ж - заколихують ще підступніше демократично-глобалістськими казками та міфами!

Задумаймось, чому цьогорічна У Всесвітня конференція проходила під такою незвичайно-застережливою назвою "Діалог цивілізацій, Чи четверта світова війна"? Та це ж проти нас, українців, усіх слов’ян та інших народів колишнього СРСР і усіх мусульманських народів ведеться неоголошена – і у тому її найбільша підступність! - Четверта світова війна. Війна поки що інформаційно-психологічна, економічна, у якій використовуються зовсім нетрадиційні види зброї, але яка вже, на жаль, забрала на той світ лише близько п’яти (!) мільйонів українців!

Але сіоністи з яничарами прикладають максимум зусиль, таємними каналами перекидають шалені кошти, щоби розпалити, окрім того, вже і справжню війну на самознищення між Росією та Білоруссю, з одного боку, і Україною, Грузією та іншими т.зв "кольоровими демократіями" - васалами США й Ізраїлю - з іншого боку!

Саме у донесенні правдивого, одухотвореного Слова про головне призначення, про місію Руси-України - нащадків Святої Трійці (яка особливої відповідальності та значущості набирає у наш жорстокий час Четвертої світової війни!) до якнайширшого загалу українців в теоретичному аспекті і пробудження з них до активних націозахисних дій хоча би 1-2 відсотків українців у практичному аспекті і полягає чи не найголовніше завдання нашого дослідження. Для кращої ясності вважаємо за необхідне зробити відносний розподіл основних аспектів наших висновків.




  1. Теологічно-теоретичний аспект

Варто наголосити: Святе Письмо величає епітетом "великий" лише три етноси - іудеїв (1 М. 12:2), арабів (1 М. 21:18) та скіфів (Єр. 6:22; 50:41)! І саме це, на нашу думку, надає лише до них застосовувати виняткове й надто відповідальне право на богообраність. Але богообраність — не барський привілей, що надається на довічне успадкування, як дехто помилково вважає. Це святе покликання виборюється й відстоюється скрупульозною кожноденною титанічною працею, пов'язаною з дотриманням 10-ти Божих заповідей як кожною особистістю зокрема, так і всім народом загалом. І лише побожність усього загалу того чи іншого народу на досить тривалому відтинку історії може слугувати необхідною передумовою права на богообраність, яке надається винятково самими Небесами. Надається або ж — віднімається...

Твердження про те, що Біблія визнає великими лише три етноси - іудеїв, арабів та скіфів, є найбільш точним із ретроспективного погляду на всю світову історію. Але ж час іде, усе змінюється, і кожному із названих етносів свою велич необхідно постійно підтверджувати кожноденними добрими справами, бо "по їхніх плодах ви пізнаєте їх". І якщо зі скіфами — теперішніми, у першу чергу, українцями й іншими слов'янськими народами, а також з арабами проблем великих не виникає, то іудеї… Іудеї за свої, так би мовити, "плоди" щонайменше двох останніх тисячоліть заслуговують особливо прискіпливої уваги задля того, щоб зробити необхідні серйозні висновки та вжити щодо них адекватні заходи. І чим швидше, тим краще як для українців зокрема, так і для всієї світової спільноти загалом...

На підставі грунтовних дванадцятирічних досліджень з повною відповідальністю перед Богом, українським народом і власною совістю маємо усі підстави зробити серйозний висновок: українці є також богообраний народ, як свого часу були й іудеї. Поділяючи думку про те, що в основі історичної еволюції лежить взаємодія чоловічого та жіночого начал, наголосимо: українці-слов’яни-скіфи-орії (арії), а також араби, як колись (до 30-х рр. н. е.) і загалом іудеї, втілюють собою чоловіче начало всесвітньої історії. У цьому їхня спільна місія. Українців-слов’ян та арабів, як колись іудеїв, можна порівняти із космонавтом та його обов'язковим дублером, або - із марафонцями-естафетниками, котрі по черзі передають один другому естафету спільної загальної місії в духовній історії людства - місії його облагородження через виконання 10-ти Божих заповідей...

У цьому фундаментальному історіософсько-культурологічному питанні богообраності народів малоефективними видаються будь-які дискусії з істориками саме юдо-комуно-атеїстичного штибу.



Найпершим і найголовнішим нашим аргументом є слова як Самого Господа, так і Його апостолів та пророків, закарбовані навіки на скрижалях Святого Письма!

1. Справді, у старозаповітні часи - приблизно за 1500 рр. до н. е. (до Р. X.) Творець через Мойсея на Сінайській горі укладав з іудеями заповіт, першочерговою умовою якого була необхідність дотримання 10-ти Божих заповідей: " ... коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів..." (2 М. 19:5).

2. Але юдеї людські (хай навіть рабинські) заповіді Талмуду поставили вище від Божих заповідей, чим фактично розірвали заповіт з Творцем, про що неодноразово з жалем наголошували майже усі іудейські пророки, підкреслюючи, що богообраність іудеїв залишилася у минулому часі: "Ще вчора були ви народом Моїм, тепер же стаєте за ворога" (Мих. 2:8).

3. Більше того, у відповідності з відомою народною мудрістю "святе місце пустим не буває", Господь на місце відступників-юдеїв вирішив помістити інший народ чи народи зі сходу, про що найповніше описано у 3-ій книзі Ездри приблизно у 500 р. до н. е.: "Не хотів ти коритися, Іудо. Переселюся до інших народів і дам їм імя Моє, щоб дотримувалися законів Моїх. Так як ви Мене залишили, то і Я залишу вас... Ви мов би не Мене залишили, а себе самих, - говорить Господь... - Так говорить Господь Вседержитель: будинок ваш — порожній... Заповідаю благодать людям прийдешнім, діти яких, не бачачи Мене очима плотськими, але духом віруючи тому, що Я сказав, торжествують з веселощами. Тому тепер дивися, брате, яка слава, - дивися на людей, що грядуть зі сходу, котрим Я дам у вожді Авраама, Ісаака і Якова..." (3 Езд. 1:24-40; 2:33-39; 5:28). Можливо, саме тому ця 3-я книга Ездри "випала" з канонічних книг Біблії, потрапивши до неканонічних, що аж ніяк не применшує її значущості.

4. На початку 30-х рр. н. е. Божий Син Ісус Христос як Бог від Імені Бога-Отця (Ів. 5:19-47; 10:22-39) за безбожні, беззаконні вчинки загалу юдейства, очевидно, протягом досить значного відтинку часу підтвердив вищезгадану волю Бога-Отця, записану у 3-ій книзі Ездри, і вже де-юре відібрав від юдеїв право надалі велично іменуватися богообраним народом! Ісус Христос щонайменше тричі чітко і беззаперечно наголосив юдеям: "Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших! Тому кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться народові, що плоди його буде приносити. І хто впаде на цей камінь, - розіб'ється, а на кого він сам упаде — то розчавить його"; "Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! Кажу ж вам, що багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісааком та Яковом. Сини ж Царства - повкидані будуть до темряви зовнішньої - буде там плач і скрегіт зубів!"; "...Ось ваш дім залишається порожнім для вас!"(Мт. 8:10-12; 21:42-44; 23:33-39)... Можливо, саме за цей справедливий акт Божого Правосуддя, який зафіксували св. апостоли й євангелісти Матвій та Лука (Лк. 7:9; 13:34-35; Дії 13:46-48), юдеї-талмудисти найбільше ненавидять у думках та вчинках Божого Сина Ісуса Христа, хоча і намагаються це якомога менше показувати [196,с.83-90; 218,с.88].

5. І остаточно, як доконаний факт, розірвання заповіту Бога з юдеями як акт, що уже відбувся, констатував у 68 чи 69 році н. е. св. апостол Павло у Посланні власне до іудеїв, яке ще називається посланням "слова попередження" напередодні фатального для іудеїв 70 р. н. е.: "... не за заповітом, що його Я склав був з отцями їхніми дня, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі єгипетської. А що вони не залишилися в Моїм заповіті, то Я їх покинув, - говорить Господь" (Євр. 8:9). У широкий науковий обіг ввів ці фундаментальні слова-вердикт нашого Творця Д. Дюк у книзі "Єврейське питання очима американця...", запитуючи, серед іншого: "Тепер зрозуміло, чому євреї не визнають Новий Заповіт, чому його заборонено цитувати у школах? Деякі організації, фінансовані урядом, навіть влаштували публічне спалення Нового Заповіту. Законом передбачено переслідування і запроторення до тюрми терміном на п'ять років християн, котрі мали спроби навернути євреїв на свою віру" [196,с.214]...

І як би негативно не ставилися тепер євреї до Нового Заповіту, але факт залишається фактом: у 70 р. н. е. - відразу наступного ж року після написання апостолом Павлом Послання до іудеїв здійснилося його пророцтво-попередженняримське військо Тита ущент зруйнувало Єрусалим і храм (вціліли лише три башти й частина західної стіни). А невдовзі після придушення повстання на чолі з Баркохбою місце, яке раніше займав храм, було зоране плугом як акт остаточного зруйнування! До речі, коли у 363 році, всупереч словам Ісуса Христа розпочалася відбудова іудейського храму, то ця спроба була припинена землетрусом та вогнем, який вийшов із землі! [215,с. 166].



6. Бог не лише розірвав укладений заповіт з юдеями через їхню невірність; юдеї не просто стали ворогами Творця, про що Він з сумом говорить через пророка Михея, що зауважувалося нами у п. 2 (Мих. 2:8); а назагал юдейський кагал став прокляттям для тих народів, які мали необережність з щирим серцем запросити їх проживати у свої країни, про що наголошує пророк Захарія близько 500 р. до н. е.: "І станеться, як були ви прокляттям серед народів, доме Юдин та доме Ізраїлів..." (Зах. 8:13)! Як наголошує з цього приводу Ф. Бреньє "...гоніння, спровоковані юдеями, утвердили в Церкві з перших же віків учення, що юдеї, переставши бути народом Божим, стали народом диявола. Ми знаходимо відображення цього вчення у Дидаскаліях або католицьких настановах ХІІ-ти апостолів та учнів Господніх, складених з приводу Єрусалимського собору" [186,с.45]! І це останнє є, власне, найнебезпечнішим із перерахованих шести пунктів. Це, на жаль, біблійна аксіома, а вже політикам, науковцям та усім іншим представникам суспільства планети Земля вирішувати: який оптимальний вихід знаходити задля врятування своїх народів від асиміляції та й, без перебільшення, - від повного винищення (що, на жаль, стосується насамперед як українців, так і всіх інших слов'ян), враховуючи усе викладене в цих 6-ти пунктах, особливо - у шостому, та й багаточисленні уроки історії...

7. І хоча Ісус Христос не назвав конкретно той народ, котрому передасться Боже Царство, навіть де-юре відібране в юдеїв у середині 30-их рр. н. е. (Мт. 21:42-44), але зробив це у дещо прихованій формі апостол Павло через систему протиставлень [1) "негатив" - 2) "позитив"] у 9-11 віршах 3-го розділу Послання до колосян, написаного приблизно у 62 р. н. е. Не випадково також, що апостол Павло спочатку у Посланні до колосян у 62 р. н. е. натякнув на новий богообраний народ - скіфів, а потім у 68-69 рр. у Посланні до іудеїв оповістив цілий світ, до того ж – словами самого Творця, що Господь розірвав Свій старий заповіт з юдеями, покинувши їх! (Євр.8:9).

Факт богообраності іудеїв, отриманої ними у Старому Завіті, розтиражований ними ж аж занадто, але чомусь так само глобально і тотально замовчується ще важливіший факт для усіх інших народів Землі, насамперед - християнських (окрім, звичайно, євреїв) із Нового Заповіту, що сам Божий Син Ісус Христос як Бог за безбожні вчинки загалу юдейства підтвердив намір-попередження Бога-Отця [3 Езд. 1:24-40; 2:33-39; 5:28) і вже де-юре відібрав від юдеїв право надалі бути й велично іменуватися богообраним народом (Мт.21:42-44; 8:10-12; 23:33-38), а остаточно як доконаний факт розірвання заповіту Бога з юдеями як акт, що уже відбувся, констатував у 68 чи 69 році н.е. св. апостол Павло у Посланні власне до іудеїв (Євр.8:9), не кажучи вже про те, що юдейство назагал стало прокляттям для тих народів, котрі мали необережність гостинно дозволити їм проживати у своїх краях (Зах.8:13)!.. І хоча Христос не назвав конкретно той народ, котрому передасться Боже Царство (зрозуміло - у найвищому розумінні - християнську Церкву - Христову Невісту!), відібране, як і благословення Боже, від юдеїв у середині 30-их рр., але зробив це буквально у дещо прихованій формі той же апостол Павло через систему протиставлень "негатив - позитив" (збережену цілковито тільки в перекладі П.Куліша) у 9-11 віршах 3-го розділу Послання до колосян у 60 чи 62 році, назвавши конкретно скіфів!



Свою богообраність чи богоносність (цей вельми влучний синонім увели у науковий обіг Й.Тереля та Г.Щокін, оскільки термін "богообраність" настільки вже дискредитований юдо-масонами, що багатьма вже й може не сприйматися адекватно) арії-скіфи-слов’яни-українці протягом всієї історії підтверджують своїм відносно побожним життям, на що наголошували близькі та далекі їхні сусіди, і про що йдеться у нашому дослідженні. Ця надзвичайна побожність відображалася насамперед у двох найбільших заповідях любові для всіх часів і народів - любові до свого єдиного Триіпостасного Творця, незалежно від багаточисленних імен, котрими Його величали, і любові до своїх ближніх, що базувалася на принципах, які цілковито відповідали 10-и Божим заповідям. Про богоносну віру праукраїнців у єдиного Триіпостасного Творця чи не найкраще наголосив Олексій Братко-Кутинський: "Культ Святої Космічної Трійці "Бога у трьох Лицях" панував у наших прапращурів - причорноморських аріїв, наших пращурів - скитів, наших прадідів - росів-русинів, котрі, не відмовляючись від Трійці арійської, прийняли близьке за змістом вчення Христа і християнську Трійцю" [18,с. 23].

Цю спасенну, об’єднавчу, миротворчу істину про те, що християнство та дохристиянська монотеїстична віра праукраїнців, надзвичайно близька за змістом до християнства (як, за великим рахунком - християнство та мусульманство), більше мають того, що їх об’єднує, а не того, що їх роз’єднує, усвідомили справжні християни (а не ті, які лише називають себе християнами, і яких, на жаль, ніколи не бракувало у християнських Церквах) - церковні письменники ще ХІ-ХІІІ ст. Досліджуючи стародавню віру словян з її найвищим і єдиним Богом Родом, замінену згодом ерою Сварога з його сином Дажбогом, Б.Рибаков та Г.Щокін зауважують, що ще "...церковні письменники ХІ-ХІІІ ст. прирівнювали Рода з Богом-Отцем Саваофом, Творцем усього світу"! [237,с.36].

Тому ми маємо достатньо підстав з усією величезною відповідальністю, говорячи про місію Руси-України, слідом за О.Братком-Кутинським, внести суттєве доповнення і стверджувати без гордості (що є гріхом), а з почуттям власної гідності таким чином: місія Руси-України є місією нащадків Святої Трійці чи Пресвятої Тройці і саме усвідомлення своєї богообраності чи богоносності насамперед допоможе українцям, слов’янам, арабам та усім іншим богоносним народам вистояти і у кінцевому підсумку навіть у теперішніх надскладних умовах невидимої Четвертої світової війни, не втрачаючи своєї гідності та не порушуючи 10-и Божих заповідей, все-таки остаточно перемогти сили світового зла, виплеканого псевдобогообраними юдо-масонами (чи "єговообраними").

Найкраще ж висновок про місію Руси-України - нащадків Святої Трійці, мабуть, підсумує вірш Наталії Земної (Зубицької), який мелодійно звучить у чудовій та відомій більшості пісні Анжели Вербицької "Трійця":
То наша доля триєдина –

Отця і Сина й Бога-Духа,

А з ними матір-Україна,

І світ, що пісню нашу слуха!..
2) Геополітично-практичний аспект
Світ, і насамперед - світ богоносних народів, справді доброзичливо і з надією прислухається до України, у той час, як озлоблений світ богоборців та їхніх омамонених посіпак з неприхованою ненавистю різними способами намагається закрити вуста справжнім українським патріотам і, як безсловесну скотину, знову загнати український народ до чергової сіоністської кошари, на зразок колишнього СРСР, замасковану тепер під зовнішньо блискучу вивіску НАТО та ЄВРопЕЙСЬКОГО Союзу, де остаточно дорізати, залишивши за вже безцеремонно оприлюдненими їхніми злочинними планами не більше 10 мільйонів рабів-українців, що вони вже поки що успішно розпочали робити приблизно з 1992-1993 рр. під гаслом т.зв. "незворотних демократичних реформ, які не мають альтернативи"!

"Нація не може жити повнокровним життям, відірвавшись від свого генетичного (расового) коріння. Особливо це стосується України, яка є не просто "гілкою" східного слов’янства, а його серцем, - ще раз хочемо наголосити надзвичайно актуальне застереження Ю.Канигіна. – Спрямувавшись "на Захід" і відриваючись від Росії та Білорусі, Україна втратить своє історичне покликання духовного лідера слов’янської раси (перестане бути "знаком на землі", за словами Тараса Шевченка)". "Та шо ви їх слухаєте, - піднімуть шалений ґвалт деякі псевдопатріоти, особливо у Західній Україні. - Та всі ті канигіни, МАУПи, кухарські - то є підступна рука Москви!"

Що ж, майже подібну оскаженілу провокативну істерику ми вже чули від деяких "патріотів" під час передвиборчої кампанії 2006 р.Б.(особливо від окремих представників УНП, яка свого часу розколола і НРУ), які тим самим роз’єднали національно-патріотичні сили за принципом "і сам не гам, і другому не дам" і свідомо чи несвідомо - чи через свою політичну недалекоглядність, чи просто продавшись у черговий раз, - простелили дорогу до Верховної Ради найбільшій кількості різного штибу фельдманам, порошенкам, турчиновим і згодом з напускним обуренням рвали сорочки на грудях, що, мовляв, такий-сякий український народ сам є винуватцем своїх проблем, бо обрав найбільш неукраїнський парламент за всю історію України з 1991 р.Б.

І ви думаєте, що вони усвідомили свій гріх перед Богом та українським народом і щиро покаялися? Зовсім ні. Коли нарешті Українська національна асамблея на чолі з Юрієм Шухевичем, Українська Консервативна партія на чолі з Георгієм Щокіним, Трудова партія України на чолі з Михайлом Сиротою, ВП "Нова сила" на чолі з Юрієм Збітнєвим спільно із рядом громадських організацій все-таки створили справжній український Фронт національно-патріотичних сил, то ці псевдопатріоти миттєво кинулись знову створювати альтернативні чи паралельні структури, продовжуючи разом з тим ще голосніше на усіх перехрестях та у ЗМІ лементувати і на всі боки вихваляти НАТО та ЄВРопЕЙСЬКИЙ Союз і демонізувати Росію та Білорусь…

"Час розкидати каміння і час каміння громадити", - наголошує Біблія. Прозахідні демократи (а насправді - справжні де-мо-но-крати!) 15 років розкидали каміння неправди у теорії, допомагаючи тим самим сіоністам і місцевим яничарам чинити злочинний економічний геноцид українців на практиці та загалом руйнувати промислово-економічний потенціал України, але у травні-серпні 2006 р.Б. змушені були нарешті показати своє справжнє лице - наступив нарешті і їх час збирати порозкидане каміння.

Тому як "западенець", як внук вояка ОУН-УПА, котрий за підтримки близько 20-и партійних та громадських організацій протягом 2002-2005 рр. вів судовий процес (у т.ч. і у Європейському Суді з прав людини) за справедливу компенсацію незаконно конфіскованого майна репресованих єврейсько-більшовицькою владою, який у 2004 р.Б. переріс, за дорученням п’яти найавторитетніших громадських організацій Тернопілля, в судовий позов проти світових структур сіонізму, до якого мене підштовхнули надзвичайно підступні методи терору сіоністів та їхніх місцевих (насамперед - т.зв. демократичних!) яничарів проти мене та моєї сім’ї, я вже просто не мав морального права мовчати і не захищати себе та свою родину насамперед, а заодно паралельно з’ясовувати у ділах (а не у пустопорожній балаканині) - хто насправді є хто у політико-правовому плані (а не у тій демагогічній привабливо-блискучій одежі, намальованій піарниками перед черговими виборами) та продовжувати шукати разом із справжньою духовно-інтелектуальною елітою максимально оптимальний шлях подальшого розвитку України.

Перед тим, як підсумувати найголовніші свої свідчення та висновки у цьому питанні, хочу наголосити про дві найголовніші небезпеки для українців, слов’ян та й усього світу, на яких, на мою і не тільки на мою думку, насамперед необхідно сконцентрувати усю можливу увагу Нації (щоб максимально зрозуміло оцінити реальний стан речей) і відтак прикласти максимум спільних зусиль для недопущення найгіршого сценарію насамперед на території України.

Отже, дорогі брати і сестри, з усією відповідальністю перед Богом, українським народом і власною совістю як теолог, науковець і український патріот наголошую і застерігаю Вас, що, по-перше, в Україні та інших слов’янських державах сьогодні ведеться неоголошена і невидима війна на знищення їхніх корінних, титульних націй поки що, на перший погляд, "невинною" інформаційно-психологічною та економічною зброєю, але яка вже забрала на той світ близько п’яти мільйонів українців, а скільки "вигнала" за кордон - відомо хіба що лише Господу Богу! І, по-друге, ці таємні (латентні), як правило, сіоністсько-масонські сили, які ведуть проти українців, слов’ян та арабів цю невидиму злочинну війну (хоча з арабами вони менше церемоняться і при будь-якій нагоді чи без неї брутально провокують військовий конфлікт), намагаються усіма силами та можливими провокаціями доповнити і розширити цю невидиму війну ще більш руйнівною - справжньою війною, спровокованою їхньою підступністю та нашою, м’яко кажучи, недалекоглядністю, саме на території святої України-Руси!

І хто би що не казав, але мій обовязок як християнина та патріота - чесно викласти і засвідчити усі можливі факти та аргументи для обгрунтування такого серйозного застереження. Насамперед, з усією відповідальністю хочу заявити, що я, як і мій дідусь Станіслав ("Май"), котрий у нерівній боротьбі з єврейсько-більшовицькими окупантами 1948 р.Б. пожертвував своє молоде життя в ім’я Бога й України, Царство йому Небесне, є українським патріотом, а не запроданцем Росії, Ізраїлю, США, НАТО, Євросоюзу чи будь-якої іншої чужоземної сили!

Ще 20.06.2003 р.Б., виступаючи на IX Міжнародній науково-практичній конференції "Християнські цінності в культурі та освіті" у Національному університеті "Острозька академія", свою доповідь "До питання про богообраність народів" я підсумував висновком-застереженням: "Світове єврейство навіть після Голокосту продовжує вперто ігнорувати застереження Ісуса Христа, спрямоване на захист Христової Церкви та скіфів-слов'ян-українців: "...І хто впаде на цей камінь - розіб'ється, а на кого він сам упаде - то розчавить його" (Мт. 21:44). Але Божий план розвитку людства продовжує неминуче здійснюватися, і кульмінація його дуже близька до логічного розв'язання, особливо, зважаючи на найновіші події щодо окупації Іраку та навколо Іраку — найімовірніше описані в останньому пророцтві іудейського пророка-апокаліптика Даниїла щодо зіткнення у кінцевому часі південного й північного царів (Дан. 11:40-43)!.."

У подальших дослідженнях я конкретизував, посилаючись на авторитетні джерела, кого, найімовірніше, варто розглядати під образами південного та північного царів. Зокрема багато-хто загалом погоджуються, що у сучасному геополітичному світі південного царя уособлює "Ізраїльсько-Англо-Американська світова наддержава", а північного царя - "блок комуністичних держав на чолі з Росією". І справді, за останні роки конфронтація між США та Росією особливо посилилася. Цей факт ще більше підтверджує подібну гіпотезу.

Понад те, серйозні аналітики не тільки вже погоджуються із можливістю війни між США та Росією, але й навіть називають орієнтовну дату її можливого початку - 2010 рік! "Навіщо втягувати майже повністю роззброєну Україну в геополітичні розбірки між США і Росією? - справедливо наголошує Георгій Щокін, і з ним неможливо не погодитися будь-якій людині із здоровим глуздом. - Хай вони самі з’ясовують стосунки, але за межами України, яка має позаблоковий статус. Війна між США і Росією дуже ймовірна (називається навіть її початок - 2010 рік), і політика України у цьому складному питанні повинна бути тільки проукраїнською, тобто спрямованою проти розміщення на своїй території і російських, і натовських військ" (Щокін Г. "Криза влади в Україні досягає свого апогею" // Персонал Плюс. - 2006. - 20-26 липня). Це однозначна позиція справжнього українського патріота і вона повинна стати "наріжним каменем", аксіомою щодо зовнішньої політики України у свідомості усіх - від Президента до кожного робітника і селянина!

Щодо Росії, то після майже 70-річного поневолення в єврейсько-більшовицькій атеїстично-сатанинській імперії зла СРСР, очевидно, для більшості українців така гіпотеза не потребує додаткового обгрунтування. Але щодо США, НАТО і ЄВРопЕЙСЬКОГО Союзу у багатьох українців завдяки багаторічному зомбуванню їх прозахідно-сіоністськими ЗМІ, на жаль, ще існують рожево-помаранчеві ілюзії, яких необхідно якнаскоріше позбуватися заради кращого власного майбутнього, і майбутнього своїх дітей та внуків, у яких це майбутнє можуть просто силоміць відняти. І це не пустопорожні пафосні слова, а реальна і жорстока можлива перспектива, яку поки що спільними зусиллями ми ще можемо відвернути!..


1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка