Укд 37: 168. 522 (477) ббк 63. 5 (4 Укр) 0 + 74. 03 (4 Укр) к-95 Кухарський В. М. Українці, чи богообрані ми?



Сторінка4/19
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

IV. "Велесова книга"
4.1. I все-таки: монотеїзм чи політеїзм?
"Наука визнає тiльки факти", - може заперечити опонент.

На щастя, подібних фактів є чимало, причому у більшості випадків - неукраїнського походження. Але перш, ніж приступити до їх розгляду, пильно приглянемось до чи не єдиного першоджерела нашої прадавньої історії - "Велесової книги", яка охоплює період від І тис. до н.е. - І тис. н.е., і яку прислужники єврейсько-більшовицької імперської історичної науки усіма силами намагалися представити, за словами Валерія Шевчука, як підробку, фальшивку відповідно до вже заяложеної формули-методи: "Нет, не было и быть не может" [164, с.61] та яку "під тиском імперської Російської академії наук, на думку Галини Лозко, продовжують вважати фальсифікатом" [96, с.40]. Цю чергову псевдонаукову байку залишмо на совісті закордонних шовіністів та їхніх українських яничарів, пам'ятаючи біблійне правило, що "усяка неправда - то гріх!" (1 Ів.5:17).

Для кращого розуміння значущості першоджерела, розглянемо "Велесову книгу" у порівнянні із світоглядними й моральними принципами, закладеними у Біблії, використовуючи методику дослідження і вивчення кожної книги Святого Письма у Тернопільськiй Біблійній семінарії, а також метод контент-аналізу:
Се бо Дажбо створив нам яйце, що є свiт-зоря, яка нам сяє.

I в тiй безоднi повiсив Дажбо землю нашу,

аби тая удержана була [27, с.13].
Уже першi рядки "Велесової книги" позитивно шокують читача глибиною знань про свiтобудову. По-перше, йдеться про єдиного Творця Всесвiту - Дажбо (Дажбога), а, по-друге, перегукуючись зi словами бiблiйного Йова про те, що Бог "на нiчому землю повiсив" (Йов 26:7), такi фундаментальнi знання тих часiв, вiдносно недавно пiдтвердженi наукою, претендують, без перебiльшення, на неземне походження. А всебічне пояснення триєдиної структури свiтобудови за допомогою загадкових Прави, Яви i Нави ще чекає свого генiального тлумача.

"Так то воно так, - засумнiвається опонент. - Але ж далi ми читаємо не стiльки про Бога, скiльки про богiв, що дає певнi пiдстави говорити про домiнування полiтеїзму, а не монотеїзму у вiруваннях праукраїнцiв?"

Подiбнi пiдозри ще у минулому столiттi розвiяв Микола Костомаров, грунтовно дослідивши віровизнання слов'ян: "Слов'яни, незважаючи на очевидне багатобожжя, визнавали одного Бога, батька природи". А значний перелік так званих багатьох богів, на його думку, "це не більше як найменування однієї і тієї ж Істоти світлоносно-духовної, Сина Божого".

До однозначного висновку про монотеїстичний світогляд слов’ян учений прийшов внаслiдок глибокого наукового вивчення iсторичних джерел, як правило, неукраїнського походження. Але, що парадоксально - вiн, ймовiрно, не мав жодного праукраїнського першоджерела, яке б могло пiдтвердити його науковi припущення. Наше ж поколiння, маючи безцiнну релiквiю праукраїнцiв - "Велесову книгу", може не упереджено з'ясувати правомiрнiсть тверджень М.Костомарова, звичайно, у першу чергу, щодо монотеїзму слов'ян.

Отже, як ми вже наголошували, "Велесова книга" розпочинається повiдомленням про одного-єдиного Дажбога-Творця!

Перша ж згадка про так званих богiв слов'ян (вiдповiдно до широковкорiненого помилкового стереотипу!) є не окремою самодостатньою думкою, яка суперечить попереднiй тезi про єдиного Бога, а мовби своєрідним розшифруванням декількох Особовостей однiєї субстанцiї єдиного Божества, як, наприклад, у християн – Бог Отець, Бог Син i Бог Святий Дух - невiд'ємнi Особи триєдиного Господа – Пресвятої Тройцi: "Творящу богом силу узрiли в собi, бо то дано дар богiв" [26, с.72]. Узявши до уваги таке припущення, спробуємо з'ясувати його iстиннiсть. I якщо воно пiдтвердиться, то визначимо наступне: скiльки Іпостасей мiстить єдиний Бог наших далеких пращурiв і чи не йде тут мова про єдиного, спільного для всіх народів Бога-Творця Всесвіту?

Перша чи одна з iпостасей - Дажбог - згадується вже з першої сторiнки твору. Гортаючи його далi, неодноразово зустрiчаємо слово "боги", а вже з другої сторiнки розпочинається їх перелiк: отець Орiй, отець Велес, Суражiй, Семаргл-Вогнебог, Перун, знову Дажбог, Сурож. Мимоволi закрадається пiдозра у правомiрностi твердження М.Костомарова щодо монотеїзму слов'ян. Але всi сумнiви розвiює згадка про сильного, зрозумiло - єдиного, Бога, Котрий битиме пiтьму мечем-блискавкою. Очевидно, саме про Нього, згiдно до контексту даного мiсця, сказано: "Його ж звемо Перун, Дажбо, Хорс, Яр та iншими iменами" (с.78). Ось тут все i стає на своє мiсце, а наукова проникливiсть ученого дивує своєю далекогляднiстю. Що таке узагальнення не помилка, i що Іпостась Дажбога мала кiлька рiвнозначних назв, переконують наступнi слова книги: "Володарi нашi єдино є Хорс i Перун, Яр, Купало, Лад i Дажбо" (c.91).

Таким чином, Дажбога нашi предки по-iншому ще називали Перуном, Хорсом, Яром, Купалом, Ладом, що ми вже вiдаємо достеменно. Про решту Його імен можна лише здогадуватись.

Нас же, насамперед, цiкавить: якi iмена можуть позначати iншi Іпостасi єдиного Бога, Котрий згадується не менше десяти разів i, власне, скiльки ж було цих Iпостасей? Їх можна видiлити через особливу увагу та пошану до них, виключаючи, звiсно, синонiми назв Дажбога.



Першим персонiфiкованим Божеством, до Котрого нашi прадiди зверталися з молитвою, "Велесова книга" називає Велеса, причому - не просто Велеса, а "Велеса, отця нашого" (c.74). Понад те, Велес неодноразово є безпосереднiм учасником доленосних подiй у долi праукраїнцiв, власне - саме в якостi найвищого Бога. Наприклад:
1. Велес бо навчив тих землю орати i зерно сiяти.

Так захотiли тi пращури огнищанами стати i бути землетрудичами (c.76).
2. В тi давнi часи у нас не було єдностi

i лишилися ми без Велеса, як вiск.

Той бо говорив нам, що повиннi ходити прямо, а не криво.

А того не слухалися (c.81-82).
3. I тече вода жива до нас i пиймо тую,

бо все од Сварга до нас життям тече.

I ту пиймо, як стiкання життя божого на землi...

Той бо путень правий i iних не повиннi мати.

Отож почуй, нащадку, славу тую

i держи серце своє за Русь, якою є i пребуде наша земля.

I ту маємо боронити од ворогiв i умерти за неї,

як день помирає без суне суране.

Потiм наступає темiнь на iм'я вечiр,

а вмирає вечiр - i наступає нiч.

Вночi Велес iде в небесах по молоку небесному,

i йде до палат своїх i на зорi се дає нам до ворiт.

Там свої спiви нам зачинати i Велеса славити од вiку до вiку;

То Велес учив праотцiв наших землю раяти i зерно сiяти,

i жати вiна-вiнча на полях страдних,

i ставити снопа до огнища,

i честити його, як отця божого.

Отцям нашим i матерям слава, бо нас учили до бога нашого

i водили за руку до стезi правої (c.92-93).
4. А се таємниця велика, як i Сварог.

Перун i Свiтовид - тi обоє удержанi в небi.

А з обох бокiв їх Бiлобог i Чорнобог б'ються -

i тi небо тримають, аби свiту не бути повергнутому.

А за тими обома - Хорс, Велес, Стрибог держать... (c.97).
5. Велесу книгу цю почестимо, богу нашому,

в якому бо є пристанища сила (c.100).
6. Так молили богiв, аби згасання роду присiкли.

I Дажбо почув мольбу ту

i по мольбi дав йому прошене, як було провiщано те.

Се бо гряде межи нас i маємо бути готовi.

Се бо Ясна йде до нього.

Тут бог Велес отроча несе йому.

Грядемось i прийдемо до бога нашого i тому речемо хвалу.

Буде благословен завжди, нинi i прiсно, вiд вiку й до вiку (c.101).
7. I маємо глядати степи райськi на небi, яке є синiм,

i та синь iде од бога Сварога,

i Велес iде, править отарами їхнiми;

i йдуть на злаки i води живi,

i нiхто не поневолений в краї тому, i нема рабiв там,

i жертви iншої, як хлiби, немає.

I се виноград, i мед, i зерно дають до молитов тих.

I тако проголошуємо славу богам, якi суть отцi нашi i ми сини їх,

i повиннi бути в чистотi тiлеснiй, як i душi нашi,

якi нiколи не вмирають i не завмирають за час смертi тiлес наших (c.114).
Загалом же, Велес споминається у творi десять разiв. Слiд наголосити, що у наведених нами уривках Велес двiчi згадується у парi з Сварогом, один раз - iз Дажбогом, а раз - iз Сварогом, Дажбогом та iншими iменами єдиного Бога. Таким чином, маємо пiдстави припустити, що нашi далекi пращури, вживаючи термiн "боги", мали на увазi не "сонмище богiв" згiдно до помилкового стереотипу, а суворо обмежену комбiнацiю iз трьох Iпостасей одного єдиного Живого Бога: Сварога, Дажбога і Велеса.

Тепер пильнiше приглянемось до Сварога. Хоча Його в отриманiй Тройцi зустрiчаємо останнiм, проте iз розглянутих вiршiв щодо Велеса, досить помiтною є особлива пошана до цього Бога, як, наприклад, до Бога-Отця у християн. Подамо про Нього, крiм вже згаданих, iншi важливi вiршi книги, якi для збереження сутi того чи iншого уривка неможливо поодиноко вирвати iз загального контексту. Сподіваємось, що завдяки їх глибокому теологiчно-фiлософському змiстовi, художньо-поетичнiй цiнностi та й, загалом, недостатнiй розповсюдженостi самої "Велесової книги", цi найвагомiшi цитати не дуже втомлять читачiв:


1. Стрепенися, народе мiй, од сплячки

i в злагодi йди до стягiв наших.

А захистить нас од ворогiв на Русi могутнiй Сварог наш, не iншi боги.

А крiм Сварога не маємо нiчого, лише смерть.

Але i та не страшна, коли Щехом названi.

Се небо кличе нас i йдемо до нього (c.86).
2. Тако смертi не маємо вiд того, але життя вiчне.

I завжди брат за брата стоїть.

А як умре, то до луки Сварогової йде.

А там Перуниця каже: то є нiхто iнший, як рус-герой,

анi грек, анi варяг;

це слов'янин роду славного,

i той iде по спiвах Материних.

А Мати кличе до лук твоїх, Свароже великий

I говорить йому Сварог:

"Іди, сину мiй, до тiєї краси вiчної.

I дивись, що дiди i баби твої в радощах i веселощах,

хоч досi гiрко плакали.

А зараз возрадувалися з життя твого вiчного до кiнця

кiнцiв, що продовжилося там" (c.87).
3. Се бо молячись, найперше Триглаву поклонятись маємо

i йому велику славу спiваємо.

Хвалимо i Сварога, дiда божого,

який тому роду божеському є началом

i всенькому роду криниця вiща,

яка витiкає влiтку од джерела свого i взимку нiколи не замерзає.

А тiєї води живущої п'ючи, живемо,

допоки не прийдемо до нього, як свої

прибудемо до лук його райських (c.97).
4. Б'є крилами Мати-слава i кличе нас,

щоб iшли за землю нашу i билися за огнища племенi нашого;

се... бо суть русичi.

Iдуть, брати нашi, плем'я за племенем, рiд за родом,

i бийте ворогiв на землi нашiй,

яка належить нам i нiколи iншим.

Там помрете, але не повернете спини свої.

I нiщо вам не втратиться, нiчого не станеться,

бо ви в руках Сварожих,

а той веде вас во всi днi до звитяги i геройства многого (c.99).
5. Сварог, що створив свiтло,

Це бог свiтла i бог Прави, Яви i Нави,

се маємо їх во iстину.

I ця iстина наша переборює сили темряви i до блага веде...

Се бо Вишень iде на хмарах до нас i каже:

"Дiти, городiть град ваш i крiпiть його...

Оце Сварог послав мене до вас, сказавши,

що будете мати сили небеснi ошую i одесную ваших,

а також казав, що ви недбало ставитесь до богiв,

i так бо є самi перед ворогами" (c.100).
6. I Сварог - Отець, а iншi суть сини.

I мусимо коритися йому також i ми, як корились родичi,

бо є отець роду (c.106).
7. Се бо славимо богiв, нiколи не просячи, лише славимо силу їхню.

I так величаємо пращура нашого Сварога,

який був, є i пребуде завжди з нами з вiку у вiк до кiнця (c.111).
8. Се мовив Ору Сварог наш: "Як мої творiння створив вас од перст моїх

I хай буде сказано, що ви - сини Творця i поводьтесь, як сини Творця.

I будете як дiти мої i Дажбо буде Отець ваш..." (с.112).
9. Як i отцi нашi, маємо очиститися мольбою в омовiннi

i митися, мольби творячи за чистi душi свої i тiла,

яко Сварог уставив тi омовiння i купалища i те вказав;

i не смiємо те занедбати.

I миємо тiла i умиємо душi свої в чистих водах живих

i пiдемо трудитися, всяк день мольби творячи (c.113).
10. I се повiнчаємо Небо i Землю, i справимо весiлля їм,

де чоловiк є Сварежь i навпроти нього - жона його...

I се радiємо тому i гаразд буде в тому.

I так буде до конечного дня.

Се бо вiрники твої молять про блага i про часи,

коли життя їхнє буде усiчене за потребою i в жертву для цього (c.119).
11. Се ми слов'яни, бо славимо богiв,

i се ми внуки богiв наших Сварога i Дажбога (c.126).
12. Нам Сварогу славу спiвати i Дажбогу,

якi же суть в небi пречистiм... (c.129).
Тридцять згадок про Сварога i, особливо два останнiх iз наведених, розставляють усi крапки над "i" у можливих сумнiвах щодо монотеїзму слов'ян. Бiльше того, слов'яни вiрували у одного-єдиного Творця, Котрий, як i християнська Пресвята Тройця - Бог-Отець, Бог-Син i Бог-Святий Дух, мав три Іпостасi, вiдповiдно: Сварог, Дажбог i Велес! Для пiдтвердження такого однозначного висновку ми навмисне приберегли чи не найсуттєвiшу цитату з даного питання:
Якщо ж трапиться якийсь блудень, що хотiв би

порахувати богiв,

подiлити в небi,

то вигнаний буде з роду,

бо не мали богiв, лише Вишень i Сварог i iнi суть множеством,

бо бог є єдиний i множествен.

I хай не роздiляє нiхто того множества i не говорить,

що мали богiв многих.

Се бо свiтло Iру йде до нас i будьмо гiднi того.

Поречемо тобi, боже!.. (c.120).
Окрім беззаперечного висновку про монотеїзм праукраїнців, який отримуємо при допомозі системного аналізу загального контексту "Велесової книги", десятикратних згадок про єдиного Бога, маємо вагомі підстави надіятись, що у майбутньому вдосконаленому перекладі книги перекладач особливу увагу зверне на терміни "Бог" та "боги" і слово "Бог" матиме, у відповідності до оригіналу, більш поширене використання. Адже вже з першої дощечки автентичного тексту помічаємо невідповідність до нього перекладу Бориса Яценка, зокрема:
Тврящу богоум сілу сооузрехом в себі,

то бо дано дар бъгов...

То бо моляі богоум да імемо чісте душі

а телесі наша [27, с.137].
Творящу богом силу узріли в собі,

бо то дано дар богів...

Отож, молячись богам, матимемо чисті душі

і тіла наші [26, с.72; 27, с.13-14].
Якщо в автентичному тексті двічі вжите слово "богоум" ("Бог"), то у перекладі в першому випадку читаємо у відповідності з оригіналом, але у другому - термін "богоум" ("Бог") замінений на "боги".

Зрештою, заради справедливостi, варто наголосити, що вживання форми множини щодо характеристики єдиного Бога цiлком природнє i для Бiблiї, хоча бiльшiстю читачами такий факт сприйметься як сенсацiя. Але навiть в українському перекладi Старого Заповiту мiстяться однозначнi вживання Творцем форми множини стосовно Себе Самого, зокрема, 1 М.1:26; 3:22; 11:7; Пс.82:1-7; Iс.6:8. А в автентичному текстi старозаповiтнього Писання "одне з iмен Бога, Ел, - пише канадський професор Альберт Вербiцький, - зустрiчається у формi множини бiльш, нiж 2000 разiв! Це iм'я - Елохiм". Вперше воно використовується у першiй книзi Бiблiї в першому роздiлi у першому вiршi (1 М.1:1). До речi, й у перших десяти вiршах першого роздiлу книги "Буття" в оригiналi вживається саме iм'я Елохiм у формi множини, чого, на жаль, не можна з'ясувати в жодному з українських чи росiйських перекладах Святого Письма [29, с.18].


4.2. Триглав є прообраз Пресвятої Тройці!
"Якщо "Велесова книга" подає настiльки досконалий, однозначно монотеїстичний свiтогляд праукраїнцiв, - втрутиться опонент, - до речi, дуже схожий iз свiтоглядом християн, то виникає закономiрне запитання: "Бiблiя вказує, що "Троє свiдкують на небi: Отець, Слово й Святий Дух, i цi Троє - Одно" (1 Iв.5:7). А чи згадує термiнологiєю Пресвяту Тройцю "Велесова книга" i якщо згадує, то у якiй формi?"

Термiн "Пресвята Тройця" чи "Тройця" як такий - вiдсутнiй у Бiблiї. Слова св. апостола Iоана "Троє свiдкують на небесах..." надають, поряд з iншими подiбними мiсцями, найвагомiшi пiдстави стверджувати про християнську "Пресвяту Тройцю".



Велесова ж книга триєдиного Господа, на зразок християнської Пресвятої Тройцi, безпосередньо називає Триглавом. Термiн "Триглав" вживається у книзi чотири рази:
1. Се бо молячись, найперше Триглаву поклонятись маємо

i йому велику славу спiваємо (c.97).
2. I тi суть Триглавовi вiвцi, - i нам од нього.

I тут же, отроче, одкриєш ворота i ввiйдеш в них.

То красен рай слов'янський;

i там Рай-рiка тече, що вiддiляє Небо од Яви (c.98).
3. Се Триглава молимо, великi i малi,

i се бо Триглав наш збирає нас,

i швидко скачемо на конях, ворогам поразку творячи (c.111).
Cлова "Се бо молячись, найперше Триглаву поклонятись маємо", розглянутi в контекстi загальної думки щодо богiв, дають незаперечну пiдставу твердити, що Пресвята Тройця - мовою праукраїнцiв - Триглав в особi Сварога, Дажбога (з Його багатьма iменами) й Велеса був їх єдиним i щонайвищим Богом, Господом, винятково Котрому i поклонялися нашi пращури! До речi, що варто особливо наголосити, про поклонiння якомусь iншому боговi, окрiм Триглава, "Велесова книга" бiльше не говорить!

"На пiдставi наведених фактiв монотеїзм праукраїнцiв, їх віра у триєдиного Творця - Триглава тепер заперечень не викликає, але чи правомiрно, чи не штучно руського (праукраїнського) Триглава в особi Сварога, Дажбога i Велеса ототожнювати iз християнською Пресвятою Тройцею в особi Отця, Сина i Святого Духа?" - знову засумнiвається опонент.

Найдосконалiшу, на наш погляд, вiдповiдь на це й близькi до нього за змiстом запитання надав ще Микола Костомаров: "Ми напевно знаємо, що за уявленнями язичницьких слов'ян Бог мiг являтися людям у людськiй подобi в бiлому свiтлосяйному одязi, символом чого було священне вдягання жерцiв пiд час богослужiння... Ця iдея втiлення, страждання i торжества божественної Істоти на землі була дивовижним передчуттям пришестя Сина Божого, сонця правди, свiтла iстини, i є найвеличнiшим iсторичним пiдтвердженням iстини нашого Св.Письма. Це була iдея, вкладена Творцем у рiд людський: хоч би яку релiгiю створила для себе людина, вона неминуче мусила проявити в нiй те начало, з яким сама постала у свiтi; вiдiрвати вiд неї мисль про олюднення Божества було б так само трудно, як знищити вiру в свою душу.

Пiдступнi уми не раз уже прагнули доводити пiдробленiсть iсторiї Iсуса Христа видимою подiбнiстю до вiрувань народiв, неодноразово вже вказували i на Созiяша, i на Адонiса, i на Аполлона, як на першообрази Богочоловiка; та всi їхнi указання можуть правити тiльки за ще більше пiдтвердження i змiцнення того, що вони хочуть спростувати. У всiх мiфологiях, хоч як би вони були спотворенi людським мудруванням та фантазiєю, заховуються iстини, якi в щонайглибшiй давнинi, в перiод дитинства людства вiдкритi згори. Хоча євреї зберегли їх у найчистiшому виглядi, та й iншi народи не втратили їх цiлковито, адже всi, за премудрим накресленням Провидiння мали стати учасниками порятунку. У мандрiвних образах народи шукали його; Вiн, за словами Св.Письма, у свiтi був, та свiт його не пiзнав..." [206, с.225-226].

Шукали Його та вiрили у Його прихiд i прадавнi українцi й цi благоговiйнi пошуки Божого Сина недвозначно вiдображенi у "Велесовiй книзi":


I то всякий день звертаємо погляд свiй на богiв, якi є свiт,

його ж звемо Перун, Дажбо, Хорс, Яр та iншими iменами...

Явитися боговi сильному i бити пiтьму мечем-блискавкою.

Хай та здохне, хай сяйво свiтить на нас i до нас i видно всiм...

А кров наша про те каже, що ми русичi всi.

Не слухайте ворогiв, якi кажуть: нема у вас доблестi.

Од отця Орiя походимо,

i той час од часу народжується серед нас;

i пов'язано се сяк бо є до самої смертi (c.78).
Непохитну вiру русичiв на з'явлення сильного Бога, Котрий битиме пiтьму мечем-блискавкою задля торжества свiтла просто неможливо не пов'язувати зi словами Iсуса Христа: "Я Свiтло для свiту. Хто йде вслiд за Мною, не буде ходити у темрявi той, але матиме свiтло життя" (Iв.8:12).

Слова про отця Орiя, Котрий "час од часу народжується серед нас", очевидно, також стосуються Дажбога, у Котрого серед багатьох iмен-синонiмiв є й iм'я "Яр". Етимологiчну подiбнiсть мiж термiнами "Яр" та "Ор" доводити немає потреби. Що ж до слова "народжується", то його можна розуміти і як "з'являється" або "приходить", що у теології співвідноситься з явищем теофанії, тобто з'явлення Ісуса Христа у Старозаповітній період - ще до Його втілення в людському тілі. У такі моменти Біблія говорить про Нього як про "Ангела Господнього" (наприклад, 1 М.16:7-14; 22:11-18; 24:7) чи "Анголів Божих" (1 М.28:12-15). До явища теофанії відносять і явлення Аврааму Господа в образі трьох Мужів між дубами Мамре у 18-ому розділі книги "Буття" [29, с.2-3]. Чи ж не аналогічне явище висвітлює і "Велесова книга"?


А ось зоря світить, і ранок іде до нас -

то вже вісник скаче в небі;

і проголошуємо хвалу і славу богам.

Та бо Сурож погречена і не буде вже руська;

і там боги грецькі.

А тому відкинемо скорботу нашу і зважимося на інше.

Хай виведе нас син світлий Інтрів із пітьми,

маємо вишнього захисника нашого (с.83).
Зважаючи на такі характеристики Бога Інтри як: "Інтра був і пребуде до віку. Інтра уступить Перунові (тобто - Дажбогові!) всю битву, аби той верг її..." (с.82), "Хай святиться ім'я його Індра, бо то є наш бог серед богів і веди знає..." (с.120), можна достатньо переконливо припустити, що ім'я "Інтра" є синонімом до імені "Сварог". Таким чином, "син світлий Інтрів" не Хто інший, як Дажбог - прообраз Ісуса Христа!
І так ми з отцями нашими,

(що днесь у небі синьому) не самотні ми.

І мислили про поміч Перунову.

І бачили, як скакав у небі вісник на коні білому.

І той меча здвинув до небес

і розрубав хмари і громи.

І тече вода жива до нас і пиймо тую,

бо все од Сварга до нас життям тече.

І ту пиймо, як стікання життя божого на землі (с.92).
У даному випадку Перун (Дажбог) від імені Сварога-Отця приходить на поміч нашим пращурам від однієї лише думки про Нього, посилаючи на землю живу воду як "стікання життя божого"! І як тут не згадати слів Ісуса Христа, мовлені до жінки самарянки: "Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: "Дай напитись Мені", - ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води... Кожен, хто воду (звичайну) п'є, буде прагнути знову. А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне" (Ів.4:10-14).

Знову "Велесова книга":


Богові Перуну, громовержцю, і богові прі і боріння скажемо

не переставати живих явищ кола крутити.

Це він нас веде стезею правою... (с.97).
І Біблія словами Христа: "Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, - і нею багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога (стежина, стезя), що веде до життя, - і мало таких, що знаходять її!" (Мт.7:13-14).

Наступний приклад з "Велесової книги":


...славу вечірню заспіваємо Дажбу нашому,

який, кажемо, був нашим прадідам чим вуха й очі мають бути (с.98).
І відповідний цьому прикладові вірш з Біблії: "Очі Господні - до праведних, а вуха Його - до їхніх прохань, та Господнє лице проти тих, хто чинить лихе!" (1 Петр.3:12).

Поглянемо на інші вагомі аналогії. Отже, "Велесова книга":


1. Се бо Вишень іде на хмарах до нас і каже:

"Діти, городіть град ваш і кріпіть його,

бо будете оточені повесні іншими ворогами,

і боротьба ваша буде люта і кріпка.

Оце Сварог послав мене до вас, сказавши,

що будете мати сили небесні..." (с.100).
2. Се Перунець прийшов до нас і те повідав нам:

"Ото стільки праху на землі, скільки і воїв небесних,

То вони будуть у поміч".

Раті йдуть од хмар до землі;

і се дід наш Дажбо на чолі їх:

"І коли їх не проженете такими (силами), що ми несемо,

то й зовсім не зможете бути".

І се мовимо молитву до богів наших, аби вони поспішили на допомогу нам

і дали можливість нам перемогти ворогів (с.102).
3. Се бо Купало прийшов до нас і говорив нам,

що повинні стати гідні і чисті тілами і душами нашими.

І впали до ніг його,

аби він приходив до нас і нас охороняв,

ведучи до раті жорстокої,

і там щоб повернули до небес обличчя.

І се до січі йдучи, хвалили богів наших у брані, як у мирні дні.

І се бо Купалиць рече нам, що відзначались досі

і будемо славою своєю вшановані,

до якої також з отцями причетні (с.105).
4. І се гряде Дажбо з силами многими на поміч людям своїм.

І тому не маємо страху, оскільки як раніше, так і нині, про нас дбає той (с.109).
Насамперед, звернемо увагу читачів на існування декількох смислових рівнів у тексті "Велесової книги", як, наприклад, у Біблії. Не применшуючи буквального (поверхового) розуміння тексту, в якому йде мова про визвольні змагання наших предків проти племені онезьва, гунів, греків, готів, варягів, римлян та інших окупантів праукраїнської землі, разом з тим, заклик зберігати чистоту руських душ, наголошення на неможливості перемоги над ворогами без допомоги небесних Божих сил, наштовхують на думку, що, окрім геополітичної, мова тут йде і про духовну боротьбу. І ця остання брань - чи не визначальна. Така гіпотеза підтверджується наступними надзвичайно образними, і що суттєво - теологічно та філософськи багатозначними віршами:
Се бо видів сон у Наві.

І тут вогненного блиску вийшов з неї змій дивний і охопив землю.

І тече кров з неї і той лизав її.

І се прийшов муж сильний і розітнув змія навпіл -

і стало два змія.

І розітнув ще - і стало чотири.

І тоді заволав муж до богів за поміччю.

І ті прийшли на конях з неба і того змія вбили.

Се бо та сила не людська, а чорна є,

і сей змій - то вороги... (с.104).
Наскільки близько за змістом ці рядки перегукуються зі словами св. апостола Павла з Послання до ефесян можна лише дивуватися: "Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби. Через це, - вияснює далі св. апостол бiблiйний шлях боротьби з пiднебесними духами злоби, - вiзьмiть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опiр дня злого, i, все виконавши, витримати. Отже, стiйте, пiдперезавши стегна свої правдою, i зодягнувшись у броню праведности, i взувши ноги в готовнiсть Євангелiї миру. А найбiльш над усе вiзьмiть щита вiри, яким зможете погасити всi огненнi стрiли лукавого. Вiзьмiть i шолома спасiння, i меча духовного, який є Слово Боже!" (Еф.6:11-17). Пам'ятаючи той факт, що текст "Велесової книги" містить не тільки буквальний, але й духовний зміст, можемо сміливіше трактувати безцінне Писання наших далеких пращурів.

Що ж до Дажбога - прообразу Ісуса Христа, то у наведеній нами вище групі iз чотирьох прикладiв достатньо і буквального прочитання тексту. Якщо у перших згадках Дажбог виступає нібито самодостатнім відокремленим Богом, то вже в наступних - як Син Божества, а подальші вірші цілком конкретизують і завершують Його характеристику - як Сина Сварога, Котрий послав свого Сина на допомогу людям. Цитувати Біблію для проведення паралелей навряд чи є потреба. Все очевидно навіть для малообізнаного з тонкощами теологічної науки обивателя. Підсумувати нашу лаконічну розвідку щодо Дажбога як прообразу Ісуса Христа, можливо, у явищі теофанії, варто надзвичайно важливими рядками з "Велесової книги":


Се мовив Ору Сварог наш: "Як мої творіння створив вас од перст моїх

І хай буде сказано, що ви - сини Творця і поводьтесь, як сини Творця.

І будете як діти мої і Дажбо буде Отець ваш.

Того мусите слухатись: і той вам скаже, що маєте діяти;

і як мовить, так і творіть" (с.112).
А ось хоча б декілька аналогій з Біблії, мовлені вустами Самого Христа: "Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить. Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, - життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя" (Ів.5:19, 24); "Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, - а правда вас вільними зробить!" (Iв.8:31-32); "Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надходить он ніч, коли жоден нічого не зможе виконувати" (Iв.9:4); "Хто бачить Мене, той бачить Того, Хто послав Мене. Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у темряві не зостався. Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ. Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю: те слово, що Я говорив, - останнього дня воно буде судити його! Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, - то Він Мені заповідь дав, що Я маю казати та що говорити. І відаю Я, що Його ота заповідь - то вічне життя" (Ів.12:45-50).

На основі наведених порiвнянь з "Велесової книги" та Біблії можна цiлком погодитися зi словами М.Костомарова про те, що "iдея втiлення, страждання i торжества божественної iстоти на землi була дивовижним передчуттям пришестя Сина Божого", прикладаючи їх до свiтоглядних переконань прадавнiх українцiв. "Це була iдея, - справедливо наголошував видатний учений, - вкладена Творцем у рiд людський: хоч би яку релiгiю створила для себе людина, вона неминуче мусила проявити в нiй те начало, з яким сама постала у свiтi; вiдiрвати вiд неї мисль про олюднення Божества було б так само трудно, як знищити вiру в свою душу". I Дажбог "Велесової книги" - безпосереднiй яскравий прообраз Iсуса Христа, можна припустити - богонатхненне вiдображення пошуку Богочоловiка нашими далекими пращурами.



"А чи такий пошук не був самоціллю, чи мав він серйозні теологічні підстави? - наполягатиме опонент. - І чи можна його підтвердити, окрім самої "Велесової книги", іншими авторитетними джерелами?"

Для грунтовної відповіді на подібні запитання зробимо невеличкий екскурс в найдавнішу історію людства. Наш Творець завжди був і є Батьком-Богом для людей усього світу, а не якогось одного вибраного народу, що стає очевидним вже з першого Господнього благословення першим чоловікові та жінці відразу після їх сотворіння: "Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю..." (1 М.1:28). Мова тут іде про усю землю, а не якусь окрему її територію. Це особливо помітно в наступному вірші зі слів "що на всій землі".

Відразу після всесвітнього потопу Всевишній підтвердив Свою любов до всього людства благословінням Ноя та його синів: "Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю!" (1 М.9:1). І, нарешті, усі можливі сумніви у даному питанні розвіяв особисто Сам Бог наступними словами: "І буде веселка у хмарі, і побачу її, щоб пам'ятати про вічний заповіт між Богом і між кожною живою душею в кожному тілі, що воно на землі" (1 М.9:16).

Подвійний наголос на слові "кожний" у 16-ому вірші, загалом використання словосполучень "кожна жива душа" та "кожне тіло" лише у восьми реченнях Господнього заповіту (1 М.9:9-17) аж вісім разів однозначно вказують на той факт, що у початковому Божому плані не було наміру виділяти якусь окрему групу населення Землі, що на початку усі земляни були рівними в Господніх очах! На планеті тоді йшов 1647 рік від сотворення світу за біблійним літочисленням.

Протягом перших століть після потопу нащадки Ноєвих синів значно розмножились і, що варто особливо наголосити, в той час ще не існувало наявного зараз поділу на раси чи навіть народи. "Один це народ, і мова одна для всіх них...", - констатував далеко вже не початковий стан Свого творіння наш небесний Батько (1 М.11:6). Але, на жаль, люди й надалі продовжували грішити, противитися Божому намірові, останньою краплею чого виявилась побудова Вавилонської вежі як виклик самому Всевишньому. Це і спонукало Творця шляхом зруйнування єдиної мови та помішання мов внести певні корективи у Свій план спасіння людей, "щоб не розуміли вони мови один одного" (1 М.11:7).

Оскільки в Біблії більш ніде не згадується суттєвий - глобальних масштабів - зовнішній вплив Небес на розвиток людства, який би передував виникненню рас, а також пам'ятаючи про велетенську - воістину творящу силу Слова у перші шість Днів сотворіння загалом видимого матеріального Всесвіту, найбільш вірогідно, що саме докорінні мовні відмінності внаслідок помішання мов у процесі тисячолітнього розвитку і сформували, поряд з умовами проживання, як сучасні раси загалом, так і окремі народи зокрема. Таким чином, різноманітні мови за Божим накресленням поряд з географічно-кліматичними умовами проживання стали чи не визначальним чинником у формуванні національних особливостей землян! Підтверджують такий висновок і вражаючi дослідження американських генетиків, які на підставі вивчення зразків мітохондріальної ДНК у людей різних расових груп побудували дерево людського родоводу, починаючи з африканської праматері, що народилася близько 160-290 тисяч років тому. На думку професора Анатолія Свідзинського, їх цікавий результат полягає ще в тому, що "генетичне розходження йде синхронно з мовним" [134, с.56].

Пiсля цього дещо сенсаційного висновку, теологічно обгрунтованого, вже не таким фантастичним видається далекоглядне твердження відомих київських науковців Ростислава Фурдуя і Юрія Швайдака за дослідженням Леоніда Хурсіна про те, що літери "...створюють критичні маси, вибухають, випромінюючи енергію розумової радіації, синтезуються і перебудовують цілі суспільні системи та етнічні угрупування у чіткій гармонії із золотим перетином, платонівським Космосом та рухом інтелектуальних тіл, перетворюються у рушійну силу, котра оволодіває масами і гармонізує (або у випадку чужомовної агресії - дегармонізує) стан суспільних і фізіологічних утворень" [151, с.116].

Очевидно, розуміючи таку вирішальну роль мови в життєствердженні кожного народу, видатний богослов, міністр освіти й віросповідань в уряді Директорії, Первоієрарх Української Греко-Православної Церкви митрополит Іларіон, написав архіактуальної значущості працю "Наука про рідномовні обов'язки". "Рідна мова – то найголовніший наріжний камінь існування народу як окремої нації: без окремої мови нема самостійного народу, - наголошував професор І.Огієнко. - Мова - то серце народу: гине мова - гине народ!" [115, с.13, 39]. Ці "золоті" слова із "Рідномовного катехизису..." повинні навічно вкарбуватися навіть у підсвідомість кожного свідомого громадянина своєї Держави - від Президента до простого робітника чи селянина. Для зрусифікованої України вони, на жаль, ще довго залишатимуться актуальними.

Для підтвердження їх значущості, окрім наведених, запропонуємо ще думку абсолютно не зацікавленого авторитету, приятеля знаменитої Ванги, - всесвітньовідомого корейського провісника Он Ці: "Ви, українці, - наголошує визнаний оракул, - м’яко кажучи, недалекоглядні. Космос послав вам грізне попередження - Чорнобиль - але ви так нічого і не зрозуміли. Як і століття тому - ви продовжуєте мавпувати й шукати істину в чужих землях і ви, придбавши рятівну незалежність, продовжуєте перебувати в духовному рабстві... Як і раніше ви люто ненавидите та знищуєте все рідне й материнське: мову, культуру, побут і звичаї. Але ж ваша мова... - це чарівний ключ до Вічності, своєрідний звуковий пароль "Сезам", за допомогою якого ви зможете відчинити таємні двері Всесвіту... Невже ви ще не звернули увагу на те, що народи, які свого часу хтось підкорив, і ті, які користуються в побуті нерідними мовами, становлять країни третього світу... Якщо сон розуму триватиме – вас чекає сумна доля тих, хто відрікся від Великого Материнського Першоджерела - спочатку духовна, а потім повільна, розтягнута на багато років фізична смерть. Вихід один - нарешті знайти себе і припинити займатися суїцидом! Ви, українці, повинні нарешті подолати згубне для вас гравітаційне тяжіння московської цивілізації і вийти на власну орбіту з центром тяжіння в Києві... Не надійтеся на благополуччя і процвітання Вашої країни доти, поки в Полтаві, Харкові, Черкасах і Запоріжжі звучить неукраїнська мова" [171].

Такі вагомі аргументи авторитетів різнопланового характеру мають для кожного народу непересічне практичне значення, утверджуючи в якнайширшому народному середовищі думку про рідну мову як про саму його душу із усіма відповідними висновками. Але знову повернемося до післяпотопних часів.

Як ми уже зазначали, від сотворіння перших людей і протягом майже двох тисячоліть, коли існував лише один народ з однією мовою, наш Творець і гадки не мав виділяти якимось чином якусь окрему групу населення. Проте з моменту зруйнування "Вавилонської вежі" й помішання мов останні загалом поступово почали формувати національні особливості у тих компактно зосереджених громадах, серед яких одна якась домінуюча мова слугувала основним інформаційним засобом спілкування. У такому безповоротному процесі формування рас і народів Всевишньому не залишалося нічого іншого, як вибрати для початку якийсь один народ, найбільш придатний з ряду причин для здійснення початкового етапу загального Божого плану для спасіння всього людства. Таким народом на перших порах виявився народ Ізраїлю, патріарх котрого Авраам слухався Господа та ходив перед Його лицем непорочним. Але відразу ж хочемо наголосити, що, покликаючи Аврама, Творець пообіцяв вчинити його великим народом, поблагословити і звеличити його ймення не заради якоїсь особливої богообраності на противагу іншим народам, а з метою благословення ним усіх інших народів Землі! "І народом великим тебе Я вчиню, - промовив Господь до Аврама, - і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, - і будеш ти благословенням. І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі!" (1 М.12:2-3).

Отже, місію ізраїльтян, точніше - поки що окремих найдостойніших їх представників, котрі прямували Божою дорогою заради врятування всього людства, неможливо розглядати поза контекстом благословіння (тобто, спасіння!) всіх народів землі! Усі ми на планеті "Земля" - невіддільне єдине ціле і кожен народ, як і кожна особистість, має свою особливу Богом визначену місію. Не зректися б її, не піддатися нашіптуванням та спокусам лукавого, не впасти б у розпач i зневіру від кожноденних матеріальних негараздів. А тому вірмо, молімось, за словами св. апостола Павла, "зодягнімось у повну Божу зброю..." (Еф.6:11-17) і завжди пам'ятаймо про Вічність. Адже ми - діти Вічності...

Нагадаємо, що Всевишній покликав Аврама у 75-літньому віці. Сталося це у 2014 році від сотворення світу за біблійним літочисленням, або приблизно у 2000 році до н.е. за сучасним літочисленням. Саме від цієї дати бере свій початок родовід ізраїльтян як народу. Такий факт спростовує вигадки деяких так званих патріотів, які називають євреями усіх біблійних персонажів, починаючи від Адама i Єви. Наприклад, той же Ной - патріарх післяпотопного людства, настільки ж єврей, наскільки й українець. Тому зараз ми можемо впевнено ствердити: у Старозаповітньому писанні Творець виступає Батьком людей усього світу, Котрий однаково любить всі народи як Своїх власних дітей! Такий висновок, окрім наведених прикладів, дуже наочно підтверджує і книга пророка Йони.

На подібне ставлення Господа можна сподіватися і з Новозаповітнього Святого Письма, адже, за словами св. апостола Павла, Ісус Христос, а, отже, й Триєдиний Бог "учора, і сьогодні, і на віки Той Самий!" (Євр. 13:8). Через те Божий Син, перебуваючи на землі в людському тілі, просто не міг мати іншої думки щодо рівноправності усіх народів, аніж Його небесний Отець.

Хоча й Ісусові належать слова: "Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого" (Мт.15:24), але вони були мовлені у формі не категоричного ствердження, а мовби своєрідного випробування віри жінки хананеянки. Переконавшись у її великій вірі, Христос відразу вздоровив дочку прохаючої, незважаючи на їх неюдейське походження. Рівноправність усіх народів перед Всевишнім, Його однакову любов до усіх людей землі підтверджують наступні слова Месії: "Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, - Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, - і буде отара одна й Один Пастир!" (Ів.10:16). Усі наявні у нас тлумачення біблійного тексту однозначні в тому, що тут мова йде про язичницькі народи земної кулі, котрі також будуть об'єднані Одним Пастором - Ісусом Христом! [224-226]. Та й найперше сама Біблія говорить на користь такого припущення. Так, апостол Петро, промовляючи до ізраїльтян, наголошував: "Воскресивши Свого Отрока, Бог послав Його перше до вас, щоб вас поблагословити, щоб кожен із вас відвернувся від злих своїх учинків!" (Дії 3:26). Термін "перше" в даному вірші вказує не на якесь вивищення ізраїльтян над іншими народами, а на поетапну черговість виконання Божого плану спасіння всього людства.

Понад те, знаючи наперед ступінь прихильності загалу кожного народу до Божого Сина, Писання зверненням праведного Семена до Господа провiщає реальну черговість здійснення цього величного небесного задуму: "Побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!" (Лк.2:30-32). Слова блаженного старця підтверджують ще пророцтво Ісаї майже семистолітньої давності, повторене св. апостолом Павлом та Варнавою вже під час їх апостольського служіння: "Бо так заповів нам Господь: "Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасінням Ти був аж до краю землі!" (Дії 13:47). Сьогодні ми є свідками, що частково - щодо просвіти поган - пророцтво старця Семена вже збулося. Що ж до слави народу Ізраїля, то вона ще прийде у майбутньому, і якщо не для всього, то, принаймні, для остатку, як стверджує Писання, народу Ізраїля.

Усі наведені аргументи, як із Старого Заповіту, так і з Нового, надають незаперечні підстави для висновку-аксіоми такого змісту: "Творець - Бог людей усього світу й однаково любить нас усіх, незалежно від расової чи національної приналежності!" А тому, якщо Ісус Христос з’являвся у Старозаповітні часи, що відомо як явище теофанії, то цілком закономірно, що Він міг приходити на поміч і прадавнім українцям. Через те відображення "Велесовою книгою" пошуку Божого Сина праукраїнцями в образі Дажбога має під собою абсолютно законне теологічне та історичне підгрунтя. Суть же завжди слід шукати не у формі, а змісті будь-якого явища чи факту!

"Гаразд, - частково погодиться опонент. - Якщо Дажбога "Велесової книги" на основi наведених аргументiв та порiвнянь iз Бiблiєю можна вважати прообразом Iсуса Христа, вiдображенням пошуку Богочоловiка нашими далекими пращурами, то чи правомiрно Сварога й Велеса у свiтогляднiй концепцiї т.зв. язичницьких праукраїнцiв спiввiдносити вiдповiдно з Богом Отцем i Богом Святим Духом християнського вiровизнання?"

Порiвнюючи "Велесову книгу" з Бiблiєю на предмет вiдповiдностi Дажбога Iсусовi Христовi, ми вже наводили найбiльш характернi цитати щодо субординацiї Сварога i Дажбога. Найважливiшi з них, очевидно, варто продублювати, звiвши до окремого блоку:


1. Хай виведе нас син свiтлий Iнтрiв iз пiтьми,

маємо вишнього захисника нашого (c.83).
2. Се бо Вишень iде на хмарах до нас i каже:

"Дiти, городiть град ваш i крiпiть його...

Оце Сварог послав мене до вас, сказавши,

що будете мати сили небеснi..." (c.100).
3. I повели русiв Громовицi, як синiв отця нашого Перуна і Дажбога внукiв.

I Сварець укаже нам, куди йти (c.108).
4. Се мовив Ору Сварог наш: "Як мої творiння створив вас од перст моїх

I хай буде сказано, що ви - сини Творця i поводьтесь, як сини Творця.

I будете як дiти мої i Дажбо буде Отець ваш.

Того мусите слухатись: i той вам скаже, що маєте дiяти;

і як мовить, так i творiть" (c.112).
5. Нам Сварогу славу спiвати i Дажбогу,

якi же суть в небi пречистiм... (c.129).
Пам'ятаючи, що Сварога нашi прародичi величали "дiдом божим, який тому роду божеському є началом"; на основi запропонованих рядкiв; зрештою, на підставі вже згаданих висновків відомих істориків О.Знойка й Б.Рибакова немає потреби зайвий раз обгрунтовувати очевиднi паралелi мiж Сварогом та християнським Богом-Отцем.

Окрiм того, очiкування Божого Сина, Його приходу на землю за волею Отця досить виразно прочитуються як у Бiблiї, так i у "Велесовiй книзi". Аналогiї мiж Богом-Отцем i Сварогом, Богом-Сином та Дажбогом незаперечнi навiть для неспецiалiста з релiгiєзнавства!

Варто зауважити, що ще один iз перших дослiдникiв "Велесової книги" – Сергій Парамонов-Лiсний наприкiнцi 50-их, не будучи теологом, наголошував на монотеїстичному, а не полiтеїстичному характеровi релiгiї праукраїнцiв на чолi iз Сварогом. Справедливо пiдмiтивши визнання слов'янами єдиного Бога у трьох Особах, учений, щоправда, дещо помилився у визначеннi Іпостасей Тройцi: Сварог, Перун i Свiтовид [210, с.242]. Хоча, якщо би знаття, що Свiтовид - синонiм Велеса, як, наприклад, Перун - синонiм Дажбога, то тодi Тройцю С.Лiсний назвав у вiдповiдностi до результатiв теологiчного аналiзу наявного тексту.

З вiдомих нам дослiдникiв "Велесової книги" найбiльш виразно охарактеризував мiсце Сварога у свiтогляднiй концепцiї наших пращурiв один з провiдних професорiв-санскритологiв Заходу Володимир Шаян (1908-1974). Його слова, якi без перебiльшення можна назвати звеличенням-гімном Свароговi, не потребують коментарiв i не допускають жодних скорочень.

"УСI БОГИ IСНУЮТЬ У СВАРОЗI I ЧЕРЕЗ СВАРОГА, - наголошує професор. - В iсторiї нашої нацiї вiдкриваємо її вчасне пiзнання СВАРОГА, який обiймає собою СВIТ БОГIВ, СВIТ ПРАВА, як основи Всесвiту, саме Унiверсуму, i, врештi, СВIТ ЯВИ, як вiн нам являється; це той наш свiт сьогоднi називаємо "фiзичним", або "Свiтом Природи".

Такої гiгантської концепцiї не знаходжу нi в однiй релiгiї i, що важливiше, нi в однiй фiлософiї в такiй раннiй добi людського свiтовiдчування i думання.

Кант намагається прорвати серпанок Iзиди, пробує розгадати, чим є Свiт у собi, чим є Предмет у собi, чим є Дiнг ан зiх.

Але тут вiн стверджує, що цiєї заслони наших замислiв i наших категорiй думання йому не вдалося подолати.

КАНТ НЕ ЗНАЄ!

Але наш ПРАПРЕДОК ЗНАЄ!

ЦЕ ВСЕ Є СВАРОГ, БАТЬКО БОГIВ I ВСЕСВIТУ.

ЦЕ ВСЕ Є СВАРОГ У БЕЗКОНЕЧНIЙ МНОГОПРОЯВНОСТI СВОЄЇ IСТОТИ. ВIН Є ОДИН I БЕЗКОНЕЧНО МНОЖЕСТВЕННИЙ У СВОЇХ ПРОЯВАХ, У СВОЇЙ ТВОРЧОСТI" [163, с.262-263].

"Амiнь", - мовив би богослов i замислився б над величчю сказаного. А якщо би ці слова зачитати правовiрному мусульманину, не називаючи Всевишнього Сварогом, то вiн iз благоговiнням подумає: "Господь мiй i Бог - Аллах!" I буде по-своєму правий. Адже Бог - один-єдиний, хоча й має у народiв монотеїстичного вiросповiдання чимало рiзноманiтних Імен. Але чи є рiзнi назви однiєї Сутi пiдставою для ворожнечi мiж цими народами, народами, для яких любов повинна бути визначальною рисою спiвжиття? Реальною, а не декларативною нормою! Можливо, сьогоднi варто було б у кожному храмі на видному місці помістити слова Всевишнього, мовленi вустами пророка Осiї: "Я хочу милости, а не жертви, i Богопiзнання - бiльше вiд цiлопалень" (Ос.6:6). Коли ж ми, розсваренi за великим рахунком дияволом та його слугами згiдно принципу "роздiляй i владарюй", нарештi усвiдомимо, що для Бога важливiшими є нашi добрi дiла з любов'ю до ближнього, а не взаємнi поборювання навколо особливостей культу та обрядiв?

"Час розкидати камiння i час камiння громадити...", - стверджує Святе Письмо (Екл.3:5). Людство, й насамперед - релiгiйне людство, керуючись не стiльки духом закону, скiльки його буквою, надто довго розкидало камiння ворожнечi. Але позбирати його варто до другого приходу в наш свiт Господнього Сина - приходу Його у славi та величi, на вiдмiну вiд поневiрянь i мук першого приходу. То може вже настала пора збирати? Огляньмося довкола, подивiмося на опустошенi душi людей, на спустошену землю, на "великi ознаки на небi", на потужні землетруси. Чого вартує лише землетрус 9-ти балів в Індонезії наприкінці 2004 р.Б. та викликане ним цунамі, внаслідок яких відійшло в інший світ близько 200 000 людей та ще 5 000 000 потерпіли, на 3 мкс змінилася швидкість обертання Землі і на 6 см змістилася вісь Землі? Очевидно, сповна спрацьовує програма розвитку людства, закладена у Бiблiї? [62; 64]. Крок за кроком, рiк за роком, незважаючи на недовiру скептикiв, закономiрно та послiдовно завершується нижчий етап людського буття i Всесвіт підготовляється до нового, якiсно досконалiшого, вищого перiоду спiвжиття. Згадаймо Христову притчу про фiгове дерево (Лк.21:7-36). Згадаймо i погляньмо на свiт. Хто має вуха, нехай слухає!



"Ну, добре, - поступово здаватиметься опонент. - Якщо Сварога i Дажбога є вже достатньо пiдстав спiввiдносити з християнськими Богом Отцем та Богом Сином, то чи є такi пiдстави для Велеса як можливого аналогу Бога Святого Духа?"

По-перше, до Велеса, поряд iз Сварогом i Дажбогом, "Велесова книга" звертається найбiльше, порiвняно з другорядними т.зв. богами, котрі згадуються не бiльше 2-3 разiв.

По-друге, Святий Дух у Бiблiї згадується не так часто, як Отець i Син. Те ж саме спостерiгається й у "Велесовiй книзi" щодо Велеса. Так, якщо Сварог споминається у нiй тридцять разiв, Дажбог - тридцять три рази, то Велес - лише десять.

По-третє, Бiблiя, зокрема, наголошує на надзвичайно важливiй думцi щодо власного тексту: "Усе Писання Богом натхненне, i корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведностi, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго дiла готова" (2 Тим.3:16-17). Повторимо: "Усе Писання Богом натхненне...", тобто написане бiблiйними авторами при безпосереднiй участi третьої Iпостасi Пресвятої Тройцi - Святого Духа, Котрий i допомагав їм не вiдхилятися вiд правди, застерiгав вiд помилок чи суб'єктивного впливу на текст Святого Письма.

"Велесова книга" так безпосередньо, як Бiблiя, не стверджує, однак присвяту книги авторами саме Велесу складно по-iншому iнтерпретувати, анiж пiдтвердження функцiї Велеса у написаннi "Велесової книги", аналогiчної до функцiї Святого Духа:
Велесу книгу цю почестимо, богу нашому,

в якому бо є пристанища сила (c.100).
По-четверте, праукраїнці вшановували (а не поклонялися!) вогонь як видимий символ невидимого Бога. За текстом "Велесової книги" саме поклоніння винятково Триглавові в образі Сварога (с.100), Дажбога (c.98) і Велеса (c.74) поєднувалося із пошануванням вогню, чого позбавлені другорядні божества.

Окрiм того, як вiдомо, Святий Дух у Бiблiї проявляється у формi Птаха. У Старому Заповiтi Вiн вже у другому вiршi згадується "ширяючим над поверхнею води" (1 М.1:2). Знаменно, що птахiв Господь створив на п'ятий День разом iз рибами саме iз води, на вiдмiну вiд усiх наземних тварин, створених шостого Дня iз землi (1 М.1:20-21). Риби i птахи - зовсiм не випадкове поєднання. За буквальним прочитанням тексту, до речi, надзвичайно насиченого т.зв. abuvata - "каменями спотикання", помiтно прослiдковується духовне розумiння. Птахи - прообрази Святого Духа, посланого на допомогу людям-рибам. Адже, Iсус Христос, закликаючи перших учнiв, мовив до колишнiх рибалок такi слова: "Iдiть за мною, я вас зроблю рибалками людей" (Мт.4:19 - переклад I.Хоменка). Святий Дух, за книгою пророка Iсаї, надає вiруючим потужнi орлинi крила (Iс.40:31).

У Новому Заповiтi Господнiй Дух також символiзується за допомогою Птаха. Пiсля водного хрищення Iсуса Христа на Нього зiйшов Святий Дух у виглядi голуба (Мт.3:16). I.Огiєнко у своєму перекладi Бiблiї зауважував, що давнi тексти подають у цьому випадку жiночий рiд: не голуб, а голубка.

Вельми цiкавi аналогiї щодо небесного птаства спостерiгаються й у "Велесовiй книзi". Так, перша згадка у нiй про птаха не випадково має позитивний характер. Зокрема, бiлий голуб, як Божий пророк у старозаповітні часи, спрямував руського князя Криворога на дорогу перемоги над одним iз багатьох тодiшнiх окупантiв праукраїнської землi - греками (c.77).



Цей епiзод є мовби своєрiдною прелюдiєю до зображення ще одного загадкового персонажу книги та його доленосної участi в життi наших пращурiв. Мова йде про Матiр-Птицю. I не просто птицю, а про Божеську Птицю, як називає її у першiй згадцi "Велесова книга". У скрутний для русичiв час, коли вони знаходилися мiж двома вогнями - римлянами та готами, прилетiла до них "допомога Дажбожа" i порадила оптимальний вихiд:
Тут бо прилетiла до нас Птиця божеська i сказала:

"Вiдiйдiть на пiвнiч i нападете на ворогiв, коли вони пiдуть на села нашi".

Опiсля так i було. Зробили вигляд, що йдемо на пiвнiч,

а (потiм) напали на них i розбили їх (c.80).
Пiсля готiв русичi подолали i римлян. Перемога, як у випадку iз бiлим голубом, прийшла завдяки допомозi Птаха, посланого Господом. Ця Божеська Птиця, Мати-слава виступає справжньою Берегинею праукраїнського народу. До речi, термiн "Берегиня" вживає до неї сама "Велесова книга"!
... i багато лiт билися за вольнiсть руську.

Тi, славнi, нiчого не берегли, анi життя свого.

Так сказала їм Берегиня.

I б'є крилами Мати-слава наша

i говорить нащадкам про тих,

що нi грекам, нi варягам не пiддавалися (c.89).
Їй притаманнi надзвичайно дивнi характеристики: "Птиця божеська" (c.80), "птиця од Iнтри" (c.82), "Мати красная птиця, яка несла пращурам нашим огiнь до домiвок їхнiх" (c.85), "Мати-перуниця... рiг давала, наповнений води живої, для життя вiчного герою нашому" (c.87), "Мати-Сонце наше" (c.90), "Мати-Птиця б'є крилами о землю i порох пiдiймає до небес" (c.108). Очевидно, що у даному випадку маємо справу iз якоюсь не звичайною птицею. Чи взяти хоча б ще такi вражаючi епiзоди iз її участю:
1. А як умре (герой), то до луки Сварогової йде.

А там Перуниця каже: то є нiхто iнший, як рус-герой,

анi грек, анi варяг;

це слов'янин роду славного,

i той iде по спiвах Материних.

А Мати кличе до лук твоїх, Свароже великий (c.87).
2. А Мати-слава спiває про труди нашi ратнi,

i маємо послухати i прагнути до битви лютої за Русь

нашу i святих праотцiв наших.

Мати-слава сяє до хмар, як сонце, i вiщує нам побiди i загибель.

А й цього не боїмося, бо то є життя земне,

а вище є життя вiчне.

I мусимо дбати про вiчне, яко земне проти нього нiщо.

I ми на землi, як згi, зникнемо в пiтьмi,

начебто нiколи й не iснували на нiй.

Тако слава наша отече до Матерi-слави i пребуде в нiй

до кінця кiнцiв земних i iних життiв.

То чи нам боятися смертi, коли ми нащадки славних! (c.88).
3. Се бо мовить Птиця-Мати наша до нас i славу рече нам.

I брали мечi нашi i йшли до свiта в поле.

Вiдбили ворогiв пiвнiчних, i вiдкидали ворогiв пiвденних,

i пiшли на ворогiв схiдних.

I повели русiв Громовицi, як синiв отця нашого Перуна i Дажбога внукiв.

I Сварець укаже нам, куди йти... (c.108).
4. Предречено од старих часiв, що мусимо в спiлцi з iними

створити державу велику,

вiдродити маємо Руськень нашу з Голуном i трьома сотнями городiв i сiл.

Вогнищ дубових дим там, i Перун наш є, i земля.

Се бо Мати-птиця спiває про днi тi i чекаємо на часи цi,

в якi крутитися стануть кола Сварожi до нас,

і часи тi знову йдуть для нас (c.125).
5. Се б'є крилами Мати-птиця, що браманове iдуть на нас.

I тi роги на чоло натягають i, так посуваючись, напали на нас.

А се тече туга велика в краю нашiм,

яко димове степи наповнили до неба i жаль плаче за нами,

i Мати кличе до Вишнього, що дав їй вогонь до вогнищ наших,

i той прибув з допомогою,

I се мiць свою кинув на ворогiв.

I се Гематьрiх вiдступив... (c.127).
Що ж це за Птиця, що Всевишнiй дає їй вогню; яка пророкує про щасливе майбуття нашого народу; котра закликає дбати про вiчне життя, проти якого земне є нiщо; котра, зрештою, перебуває i серед луки Сварогової? Можливо, наш третiй приклад iз 23-ої дощечки, у якому одночасно згадуються три Особи - Сварог, Дажбог (Перун) й Птиця-Мати, i є пiдказкою на подiбнi запитання? (c.108).

Можливо, що Птиця-Мати є звичайним синонiмом Велеса – третьої Iпостасi праукраїнського Триглава? До такого висновку пiдштовхує i продовження аналогiй з бiблiйним Святим Духом, Котрий надихав авторiв Святого Письма i зiйшов на Христа у виглядi голубки. Чому ж Велес не мiг з'являтися у виглядi Птицi-Берегинi, яка, як прообраз Святого Духа - надихала праукраїнцiв до славетних дiл? "Ми, - пишуть автори "Велесової книги" вiд свого iменi та вiд iменi праотцiв, - ...натхненнi сказаними Матiр'ю словами..." (c.98).

Окрiм того, подiбнiсть Велеса до Святого Духа християнського вiровизнання несподівано (?) доповнюється паралелями з iндуїстською традицiєю. Степан Наливайко за допомогою етимологiчних спiвставлень приходить до висновку, що Велеса можна ототожнити iз найсильнiшим (вiдповiдно до тверджень "Махабгарати") iндiйським Богом - Шiвою. В Iндiї, - розвиває свою думку дослiдник, - покровителем мудростi, учнiв та студентiв з часом став Ганеша. Зверненням до нього тут i досi прийнято починати лiтературну або наукову працю. "Махабгарата" називає Ганешею самого Шiву. Саме у цьому, очевидно, криється пояснення, чому автор "Слова о полку Iгоревiм" називає Бояна Велесовим внуком [111, с.286].

Знаменно, що вiщого Бояна автор "Слова..." також порiвнює iз птахом - солов'єм, видiляючи розум як одну з характерних його прикмет:


О Бояне, соловiю години давньої!

Аби ти оцi полки ощебетав,

скачучи, соловiю, помислом по древу,

лiтаючи умом пiд хмарами... [140, с.25].
До речi, пiсля прочитання теологом "Слова о полку Iгоревiм", вiн неодмiнно зробить висновки, близькi за змiстом до запропонованих.

По-перше, спомини щодо багатьох богiв взагалi вiдсутнi. Згадується лише один єдиний Бог:


1. Вiщий Боян i давно ще приспiвку, розумний, сказав:

"Нi хитрому, нi спритному, нi чаклуну спритному -

суда божого не минути".
2. Iгоревi-князю Бог путь явить iз землi Половецької

на землю Руськую, к отчому злотому столу [140, с.49, 51].
По-друге, якщо припустити, що про єдиного Бога автор "Слова..." говорив винятково як переконаний християнин без будь-яких аналогій iз т.зв. язичництвом, то вести мову про полiтеїзм вiровизнання праукраїнцiв дохристиянського перiоду також немає жодних пiдстав. Дiйсно, русичi з гордiстю iменуються "Даждьбожими внуками", Велесовими внуками. Але, з огляду на "Велесову книгу", ми тепер розумiємо, що цей факт настiльки пiдриває авторитет монотеїстичної вiри наших пращурiв, наскiльки однакова прихильнiсть до Бога-Отця та Бога-Сина може пiдiрвати монотеїзм християнства.

По-третє, з пантеону другорядних богiв "Слово о полку Iгоревiм" називає тiльки Стрибога. Але варто наголосити, що якщо Дажбог i Велес у загальному контекстi твору постають як вельми шановнi глави руського роду, то Стрибог, очевидно як менш значущий, згадується поза зв'язком iз родоводом. Якщо праотцi є Дажбожими й Велесовими внуками, то Стрибожi внуки - вiтри. I хоча, Стрибог споминається як другорядний бог, але в парi з Дажбогом та Велесом опосередковано натякає на Тройцю, як, до речi, й вислiв "трисвiтлеє сонце" [140, с.51].

Таким чином, вiра праукраїнцiв у єдиного Творця - Триглава в образi Сварога, Дажбога i Велеса об'єктивно не спростовується нашими першоджерелами, а скорiше - пiдтверджується! Наведенi аргументи, здається, надзвичайно переконливi i очевидно не потребують додаткових коментарiв.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка