Україна івано-франківська обласна державна адміністрація



Сторінка11/18
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.96 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   18

2. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА БОРОТЬБА

«БОЙОВИЙ ГОПАК»


(для учнів 10-11 класів та студентів)

Бойовий гопак – це вид української національної боротьби, бойове мистецтво запорізьких козаків-характерників, яке трансформувалося в український народний танець. Першим дослідником бойового гопака є В. Пилат (В. Пилат. Бойовий гопак. – Львів: Галицька Січ, 1994. – 288 с.), який розкодував рухи танцю. За його твердженням, у цій боротьбі виділяються два головних компоненти: основи фізичної і психічної підготовки козаків до особистого захисту і ураження супротивника. На практиці вони реалізуються в гармонійному поєднанні з моральним і військово-патріотичним вихованням, істотно доповнюючи один одного.

Прикладний характер цього бойового мистецтва полягав в оволодінні засобами і способами ведення двобою.

До арсеналу техніки входили такі елементи:

- стойки, пересування;

- приземлення;

- способи ураження супротивника;

- прийоми захисту тощо.

Стойки в бойовому гопаку поділяються на дві групи.

До першої належать ритуальні стойки, які виконуються перед початком двобою для привітання. Стародавні описи свідчать, що козацьке привітання виконувалося таким чином: учасник двобою, дивлячись прямо перед собою, підносив долоню лівої руки до грудей, одночасно нахиляючись уперед. Цим ритуалом він вшановував супротивника, виявляючи свої благородні наміри. До цієї групи належить положення «тризуб». Його приймають, під час різних ритуальних обрядів у системі внутрішнього вдосконалення людини, зокрема під час молитви або медитації. Це положення дає змогу краще сконцентрувати свою увагу, зосередитися на меті діяльності тощо. Його виконують зі схрещеними ногами або зі зведеними ступнями.

До другої групи належать бойові стойки гопака. Вони характеризуються багатством виразності поз і різняться між собою взаєморозташуванням рук і ніг. Наприклад, під час стойки «свічка» ступні з'єднані, руки внизу плечі випрямлені; під час стойки «шерега» носки розведені в сторони. Ці стойки використовують переважно перед початком виконання вправ або двобою. Раменна основна, раменна розкоса, раменна скоса – ці стойки характеризуються розставленими паралельно на ширину плечей ногами і відрізняються одна від одної лише положенням носків ніг. У всіх цих стойках проекція центру маси тіла не виходить за межі площі опори і вони симетричні.

Наступальні бойові стойки характеризуються підняттям рук до рівня підборіддя, а проекція центру маси є несиметричною. У цих стойках значно зміщений центр маси і залежно від того, на яку ногу він зміщений, уперед чи назад, вони поділяються на наступальні (вой, щит) та захисні (мур, вежа). До цих видів також належать: симетрична стойка – вершник, з опорою на одну ногу – журавель і стойка – ведмідь з піднятими догори руками і зігнутими в колінах ногами. Остання забезпечує дуже стійку рівновагу і своєчасне виконання бойових дій. Усі стойки є природними й ефективними з точки зору раціональності. Більшість їх тією чи іншою мірою копіює рухи і пози птахів, звірів, окремих видів діяльності людей. Це є характерною ознакою того, що боротьба гопак вдосконалювалася впродовж багатьох століть на підставі спостережень людей за живою природою та її вивчення. Підтвердженням цього є різноманітні специфічні позиції, яких набирав козак, захищаючись від удару супротивника і виконуючи власні дії. Це, зокрема, павук, жабка, собачка, які є вигідними для наступних ударів ногами.

Головними засобами пересування під час двобою в гопаку є бойові кроки, біг, стрибки, повзунці. Серед кроків виділяють основний, тропотянку, м'який, галоп, ковзний, аркан, задній, прибій, схресний, чесанку, дубони, стукалочку, тропітку та ін. Назви підкреслюють їх тактично-бойову спрямованість. Наприклад, крок чесанка застосовується з метою відволікання уваги супротивника специфічними рухами ніг. Крок дубони (від дієслова дубонити – зчиняти шум притупуванням ніг) використовується теж з метою відволікання уваги супротивника від основних намірів і збити його з пантелику. Крім того, слід зауважити, що перелічені бойові кроки гопака виконують у різних напрямках залежно від ситуації» поєдинку: вперед, назустріч супротивнику з метою зближення, назад від супротивника, в сторони, на місці або з незначним переміщенням тощо.

3 бойового бігу виділяють доріжку, вихилясанку, дрібушку, біг з підстрибуванням, галоп. Маючи в своїй основі безопорну фазу, вони цим відрізняються від бойових кроків. Біг здебільшого має таку саму тактично-бойову спрямованість, як і кроки. Володіючи різноманітними комбінаціями пересувань, можна відволікати супротивника або вводити його в оману щодо своїх намірів, вибирати слушний момент для виконання дії. З цією ж метою використовуються й інші варіанти бігу: припадання, каблук, доріжки плетена і «на носок» та ін. Основне призначення вихилясанок полягає в тому, щоб, пересуваючись, імітувати удаваний напрямок власних дій, ускладнюючи сприйняття супротивником своїх задумів. Спосіб галоп застосовується переважно з метою уникнення удару Пересування в просторі за допомогою стрибків використовується з метою зближення із супротивником, ухиляння від його ударів або наступальних дій.

Важливим моментом техніки бойового гопака є приземлення після удару супротивника і виконання власного удару в стрибку Володіючи ними, можна результативно виконувати подальші наступальні дії. Приземлюються на спину, груди, бік, ноги, використовують необмежену кількість їх варіантів. Наприклад, приземлення на спину виконують по-різному: з опорою на одну або обидві руки чи на спину (руки вгорі) з подальшим поштовхом і швидким, блискавичним вставанням. Щоб ці приземлення виконувати швидко й уміло, треба розвивати вестибулярний апарат, пластичність, гнучкість, швидкість та інші якості.

Розглядаючи способи ураження супротивника, слід відзначити, що вони поділяються на удари частинами тіла (руками, тулубом, головою, ногами) і предметами (палицею, бунчуком, описом, шаблею). У свою чергу удари однією або обома руками поділяються на удари долонею, передпліччям, ліктем, плечем, які виконують прямо, знизу, збоку і зверху. Вони спрямовуються в голову, тулуб і ноги супротивника. Були відомі такі способи ураження супротивника частинами долоні: крижень, ляпас, злич, сікач, чикольник„ гупан, тумак, зап'ясток, дріль, штрик тощо.

Ці та інші способи дають змогу максимально використовувати такі переваги людини, як довжину рук та ударні площини долонь, щоб не підпустити супротивника надто близько.

Основою бойового гопака є способи ураження супротивника ногами. Вони диференціюються залежно від частини ноги, якою наноситься удар: ступнею, гомілкою, коліном, стегном однієї або обох ніг. Ці прийоми застосовують на місці або стрибком у повітрі. До них належать:

- повзунці – спосіб ведення боротьби ногами проти нижньої частини тіла; копняки і тинки – способи ураження середньої і верхньої частин тіла, які завдаються ударами ніг стрибком у повітрі;

- розніжка – удар стрибком обома ногами в сторони; щупак – удар стрибком обома ногами вперед;

- пістоль – удар однією ногою стрибком у сторону;

- чорт – удар стрибком з поворотом тіла на 360°;

- коза – удар стрибком в оберті тощо.

Складовою частиною техніки бойового гопака є способи захисту від ударів супротивника. У запорізьких козаків навчання техніки бойового мистецтва було поставлено так, що кожна наступально-атакуюча дія супротивника мала альтернативу, тобто ефективний захист. Виходячи з цього під час вивчення будь-якої атакуючої дії одночасно акцентують увагу на техніці захисту від неї. Це – способи ухиляння від ударів, затуляння та відбивання їх. Способи ухиляння від ударів у свою чергу поділяються на відходи, відскоки, присідання. Удосконалюючи їх, головну увагу звертають на вміння розгадувати і випереджувати дії супротивника, щоб кваліфіковано провести наступально-атакуючий прийом.

Як бачимо, такий вид бойового мистецтва запорізьких козаків, як гопак, мав досить розвинуту систему дій, основу яких становили відмінні фізична технічна і психічна підготовленість. Важливими критеріями ефективності виконання прийомів вважаються їх швидкісно-силові характеристики й біомеханічна раціональність. Більшість прийомів тією чи іншою мірою запозичена з живої природи, життя і діяльності людей. Це означає, що бойовий гопак як школа всебічної підготовки козаків до захисту Батьківщини викристалізовувався впродовж багатьох століть на підставі спостережень, вивчення живої природи і довкілля.

3. «КОЗАЦЬКОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ!»

(сценарій позаурочного заходу для учнів 10 класу)

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка