Україна в умовах радянських наступальних операцій 1943 року. Початок розгрому нацистів в Україні



Скачати 111.74 Kb.
Дата конвертації06.03.2016
Розмір111.74 Kb.
Україна в умовах радянських наступальних операцій 1943 року.


  1. Початок розгрому нацистів в Україні.

Восени 1942 р. на Волзі в районі Сталінграда розгорнулася одна з найбільших з початку Другої світової війни битв. В ході цієї битви німецькі війська були оточені. 2 лютого 1943 р. вони капітулювали. Перемога під Сталінградом змінила обстановку на фронті на користь Радянського Союзу. Захопивши стратегічну ініціативу, Червона армія утримувала її до кінця війни.

Кінець грудня 1942 р. став початком вигнання гітлерівців з території України. Першим населеним пунктом, звільненим від фашистських військ, було село Півнівка Міловського району Ворошиловградської області. Продовжуючи наступ, у середині лютого 1943 р. війська Південно-Західного фронту зав’язали бої на далеких підступах до Дніпропетровська й Запоріжжя. Війська Воронезького фронту, оволодівши на початку лютого 1943 р. Курськом і Бєлгородом, також перенесли дії на територію України і 16 лютого вибили гітлерівця із Харкова.

Проте невдовзі наступ Червоної армії було зупинено. Війська відірвалися від тилових баз, не вистачало досвіду наступальних дій, техніки. А 19 лютого німецьке командування здійснило контрудар з районів Краснодара і Красноармійська. 15 березня німці знову захопили Харків, а 18 березня – Бєлгород.

З квітня по липень 1943 р. на фронтах панувало відносне затишшя. Сторони готувалися до нових операцій. Червона армія планувала продовжувати наступ на всіх фронтах. Зі свого боку, воєнно-політичне керівництво Німеччини прагнуло перехопити ініціативу й силами груп армії «Центр» і «Південь» розгромити Південно-Західний фронт у районі Курської дуги.

Курська битва розпочалася 5 липня 1943 р. наступом німецьких військ і тривала 50 днів. У результаті важких, кровопролитних боїв кращі танкові дивізії Німеччини були знищені. Створилися сприятливі умови для наступальних операцій Червоної армії на всіх фронтах, у тому числі й в Україні. У серпні силами Степового та Воронезького фронтів була проведена Бєлгородсько-Харківська операція. В ніч на 23 серпня розпочався вирішальний штурм Харкова, а вранці місто було звільнене від окупантів.


  1. Вересневі операції 1943 р.

У планах осінніх операцій 1943 р. першочергового значення надавалося розгрому противника на Лівобережній Україні, Донбасі, виходу до Дніпра та захопленню плацдармів на його правому березі. Німецьке командування, тверезо оцінивши свої можливості, перейшло до оборони і 11 серпня віддало наказ про будівництво «Східного валу», який в Україні проходив по річках Дніпру та Молочній. Гітлерівці надавали Дніпру, враховуючи ширину, багатоводність, високий берег, особливого стратегічного значення. Поки тривало спорудження «Східного валу», гітлерівці всіма можливими засобами стримували Червону армію на Лівобережжі й на Донбасі. Але перевага в живій силі й техніці визначила результати воєнних дій. 8 вересня гітлерівські війська залишили центр Донбасу – місто Сталіно (нині Донецьк). На кінець вересня 1943 р. війська Південного і Південно-Західного фронтів, очистивши від противника Донбас, вийшли на рубіж Новомосковськ – Запоріжжя - річка Молочна.

Важкі бої точились і північніше цього рубежу. 2 вересня фашистів вибили із Сум, 22-го – з Чернігова, 23-го - з Полтави, 21-22 вересня Червона армія вийшла до Дніпра в районі Прип’яті. Цими ж днями радянські війська відкинули їх на Дніпро на ділянці від Дніпропетровська до Запоріжжя. Всього ж наприкінці вересня 1943 р. Червона армія контролювала 700 км лівого берега Дніпра.

Надії німців на «Східний вал» почали розвіюватися наприкінці вересня 1943 р., коли частина Центрального та Воронезького фронтів за підтримкою партизанів і місцевого населення за виключно складних умов форсували Дніпро й утворили плацдарм на правому березі на північ і південь від Києва. Війська Степового і Південно-Західного фронтів форсували Дніпро на ділянці між Кременчуком і Дніпропетровськом.
3. Падіння «Східного валу».

У жовтні точились завершальні бої по розгрому гітлерівця на Лівобережжі. 14 жовтня, після кількох невдалих спроб, радянські війська, вдавшись до нічного штурму, вибили німців із Запоріжжя, а 25-го нацисти залишили Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. Ціною величезних втрат було знищено оборону гітлерівців на річці Молочній, очищено від них Північну Таврію.

Відступаючи, окупанти залишали після себе пустелю. У розпорядженні рейхскомісара України Коха від 6 вересня 1943 р. представникам адміністрації Лівобережжя, зокрема, зазначалося: «Основний принцип, яким слід керуватися, полягає в тому, що противник, захопивши територію, не знайшов би на ній нічого, що міг би використати для подальшого ведення війни: ні продовольства, ні місця розквартирування, ні людських ресурсів, ні підприємств, які могли б бути відновлені протягом кількох тижнів. Ті міста й села, в яких залишається частина місцевого населення, також повинні бути спалені». Лише стрімкий наступ радянських військ урятував Україну від тотального спустошення.

Увесь жовтень радянське командування концентрувало війська на правому березі Дніпра, готуючись до продовження наступу. Прагнучи підкреслити виняткову важливість цих операцій і піднести бойовий дух військ, які з виходом в Україну поповнювалися здебільшого за рахунок місцевих жителів. Ставка перейменувала 20 жовтня 1943 р. Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти відповідно в !-й, 2-й, 3-й, 4-й Українські фронти.

У перші дні листопада почалися вирішальні бої за Київ. Ударні частини 1-го Українського фронту 3 листопада, несподівано для противника, перейшли в наступ з Лютізького плацдарму на південь, у напрямку Києва. Ставка віддала наказ узяти Київ за будь-яку ціну до річниці Жовтневої революції. 6 листопада 1943 р. столиця України була звільнена від ворога.

Взяття Києва коштувало Червоній армії 260 тис. життів. За успішне форсування Дніпра звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 2438 бійцям і командирам.

Таким чином, за порівняно короткий час радянські війська вийшли на лінію Дніпра від Чорного моря до гирла річки Сожна території Білорусії, здійснили Київську наступальну операцію і створили сприятливі передумови для витіснення гітлерівців із Правобережної України.
4. Перші кроки радянської влади на визволених територіях.

Українське населення з радістю зустрічало радянські війська. Хліб-сіль і молоко в селах, червоні прапори і квіти в містах – типові картини, якими супроводжувався прихід Червоної армії. На мітингах, що відбувалися майже в кожному місті й селищі, лунали щирі слова подяки визволителям, прокляття – на адресу німецько-фашистських загарбників, славослів’я, звернені до Й. Сталіна, Комуністичної Армії. Люди сподівалися, що після довгих років страждань і поневірянь поліпшиться нарешті матеріальне становище Досить скоро сподівання на краще стало розвіюватися. З радянськими військами повертався сталінський тоталітарний режим з його звичайним пошуком ворогів. Підозра, в співробітництві з гітлерівцями автоматично падала на всіх, хто пережив окупацію, їх реєстрували як осіб, котрі «залишилися на зайнятій фашистами території». Це тавро перетворювало мільйони жителів окупованих територій у неповноправних громадян.

Органи НКВС заарештували поліцаїв, представників допоміжної адміністрації, поставленої окупантами, інших пособників нацистських властей. Були проведені показові суди над військовими злочинцями. Подібні заходи здійснювали властивості всіх визволених від гітлерівської окупації країн. Співробітництво з нацистами скрізь викликало презирство й ненависть. Але ніде поняття «співробітництво» не тлумачилося так широко, як в СРСР.
5. Мобілізаційні заходи 1942-1943 рр.

У перші ж дні вигнання гітлерівців в українських містах і селах розгорталися мобілізаційні заходи, що було необхідним в умовах продовження війни. Населення здебільшого це розуміло. Але, як і всі інші заходи воєнного часу, мобілізація проводилася надзвичайно жорстокими методами. Нашвидкуруч мобілізованих юнаків і чоловіків (непідготовлених, часто беззбройних: одна гвинтівка на 5-10 чоловік, не обмундированих) у складі так званих проривних груп тисячами кидали в атаку під прицільний вогонь противника. Як правило, це відбулося без обов’язкової артилерійської підготовки чи бомбардування передових позицій німецьких військ. Просування цих груп забезпечували спеціально створені загороджувальні загони, (сумнозвісні «заградотряди»), які розстрілювали всіх, хто відмовлявся йти в атаку або відступав.

Такі методи застосовувалися на всіх фронтах – від Льодовитого океану до Чорного моря. Після закінчення війни про це відверто писало багато учасників. Відомий радянський воєначальник генерал армії М. Ляшенко згадував: «У тій війні було багато смертей, нічим не виправданих. Траплялися воєначальники і командири, які прагнули досягти успіху за будь-яку ціну».

Особлива схильність до тактики передових проривних груп в Україні диктувалася специфічними мотивами. В очах багатьох командирів і комісарів українці були потенційними зрадниками, котрих слід «провчити», примусити «спокутувати кров’ю ганьбу перебування в окупації». Все це виливалось у прагнення поставити спішно мобілізованих жителів окупованих районів України у виняткові умови, щораз кидаючи їх у самісіньке пекло війни. Український письменник Анатолій Дімаров, згадуючи один з воєнних епізодів, свідком якого був, писав: «Не забуду, поки й житиму, одну таку атаку взимку сорок третього року, вже коли наші війська визволяли Донбас. Німець засів за цегляними мурами металургійного комбінату, понад

водосховищем, і полковник та його комісар не придумали нічого кращого, як кинути в атаку кількасот новобранців, яких не встигли ще й обмундирувати та як слід озброїти. Вони висипали на лід величезним натовпом, і німці, підпустивши їх майже впритул, викосили до ноги. Вся крига стала криваво-чорною від трупів».

Масові мобілізації супроводжувалися насильницькими вилученням у населення хліба та інших продуктів, які ще збереглися після нацистських військ. Населення, особливо сільське, після вигнання фашистів залишилось на межі виживання.

«… Погано здали ми Гітлерові проклятому свою Україну і звільняємо людей погано. Ми забули, що ми трохи винні перед звільненням, а ми вважаємо їх другорядними, винними перед нами, «дезертиро-оточенцями-пристосуванцями», так писав про ставлення радянських верхів до українського населення О. Довженко.

Завершення розгрому нацистів в Україні.
1. Січнево-лютневий наступ 1944 р.

З початком 1944 р. СРСР вступив у завершальний етап війни. Перед армією ставилося завдання остаточного витіснення військ противника з території СРСР, повного розгрому Німеччини та її союзників.

Ставка своїм рішенням передбачила завдати ворогові головного удару на території України, де силами Українських фронтів, поповнених місцевим населенням, планувалося розгромити німецько-фашистські угруповання військ «Південь» і «А» та вибити противника з районів Правобережної України і Криму.

1-й Українській фронт розпочав наступальні операції 24 грудня 1943 р. і до середини січня 1944 р. змусив противника відступити з Житомира і Бердичева. Але німецькі війська продовжували утримувати позиції на високому правому березі Дніпра в районі Канева.

5 січня 1944 р. війська 2-го Українського фронту раптовим ударом розгромили 8-му німецьку армію і 8 січня ввірвалися в Кіровоград. Таким чином, у результаті наступальних 1-го і 2-го Українських фронтів обширний виступ у районі Канева – Корсуня-Шевченківського було блоковано з півночі і півдня. Гітлерівці продовжувати утримувати позиції, сподіваючись, що в найближчому майбутньому вони стануть плацдармом для нового прориву на Лівобережжя.

Зі свого боку, радянська Ставка прагнула якнайшвидше знищити ворожі війська в районі небезпечного виступу.

24 січня у напрямку Шпола – Звенигородка почав наступ 2-й Український фронт. Наступного дня назустріч йому рушило ударне угруповання 1-го Українського фронту. Долаючи відчайдушний опір, війська просувалися вперед, доки, нарешті, не з’єдналися 28 січня в районі Звенигородки. В оточенні опинилося близько 80 тис. гітлерівців. Їхнє становище було безнадійним. 8 лютого радянське командування пред’явило їм ультиматум про негайну капітуляцію. Після відома німців здатися, війська почали операції по знищенню оточених. Було вбито і поранено 55 тис. солдатів і офіцерів, 18 тис. потрапили в полон.

Водночас із оточенням і знищенням корсунь-шевченківського угруповання противника праве (північне) крило 1-го Українського фронту розгорнуло наступ на Рівне, Луцьк, Шепетівку. Війська охопили з півночі фланг фашистського угруповання «Південь».

Січнево-лютневий наступ на Правобережжі завершився розгромом противника на Нікопольському плацдармі військами 3-го і 4-го Українських фронтів. 8 лютого гітлерівці залишили Нікополь, а 22 – Кривий Ріг. Були створені умови для звільнення Криму.

2. Весняний наступ Українських фронтів.

Нацисти дуже сподівалися на весняне бездоріжжя. Наприкінці лютого 1944 р. на одній з нарад А. Гітлер заявив, що весна буде союзником німецького, а не російського солдата, який в умовах бездоріжжя не наступатиме. Але цим надіям не судилося збутися. На початку березня розгорнувся новий наступ Українських фронтів. Залишки угрупувань німецько-фашистських військ «Південь» і «А» зазнали нищівних поразок. Повністю були очищені від нацистських окупантів Правобережжя і частина західних областей України. 13 березня німці залишили Херсон, 20-го – Вінницю, 25-го – Проскурів. 27 березня 1944 р. війська 2-го Українського фронту, наступаючи на Яссько-Кишинівському напрямку, форсували спочатку Південний Буг, а потім - Дністер і вийшли за кордон СРСР з Румунією по р. Прут. Воєнні дії були перенесені на територію Румунського королівства. Водночас 1-й Український фронт, розгромивши німецькі війська в районі Тернополя і Кам’янця – Подільського, повів наступ на Чернівці та Коломию і 8 квітня вийшов на кордон з Чехословаччиною.



3. Кримська наступальна операція. Виселення татар, греків, вірмен.

У квітні – на початку травня 1944 р. війська 4-го Українського фронту., Чорноморського флоту, Азовської військової флотилії у взаємодії з Окремою Приморською армією, яка наступала через Керченський півострів, провели Кримську наступальну операцію. Після прориву 8 квітня Перекопських украплень 13 квітня війська визволили Сімферополь, 9 травня – Севастополь. 12 травня Крим був повністю очищений від гітлерівців. У боях за Крим нацисти втратили 100 тис. солдатів і офіцерів. Обстановка в басейні Чорного моря змінилася докорінно. Радянський Чорноморський флот став тут панівним.

Розгром нацистських військ у Криму викликав хвилю піднесення у місцевого населення, але досить швидко її заступили заціпеніння і жах. Усе кримськотатарське населення було звинувачене в співробітництві з окупантами і за рішенням Державного комітету оборони у травні 1944 р. виселене в Середню Азію. Із загальної кількості (238,5 тис. чол..) населення 86% становили жінки і діти. Майже половина кримських татар у 1944-1945 рр. вимерли.

Така ж доля спіткала грецьке, вірменське, а згодом і болгарське населення. Ще раніше в 1941р., з території України в східні райони Радянського Союзу були виселені німці, сотні тисяч яких здавна жили в південних областях України. Десятиліттями над ними висіло звинувачення в зраді.



4. Завершення вигнання нацистів з України.

Улітку 1944 р. становище Німеччини значно погіршилося. 6 червня 1944 р. американсько-англійські війська відкрили в Європі другий фронт, який відтягнув 60 німецьких дивізій. Радянське командування, плануючи літній наступ, головні удари передбачало організувати в Білорусії й Західній Україні. 23 червня розпочалась Білоруська операція під кодовою назвою «Багратіон», яка завершилась 29 серпня повним розгромом німецьких військ і вступом Червоної Армії в межі Польщі.

У розпал операції «Багратіон» війська 1-го Українського фронту розгорнули наступ у Західній Україні. Радянським військам тут протистояла німецька група армії «Північна Україна». Маючи значну перевагу, радянські війська 13-18 липня прорвали оборону противника, вийшли на підступи до Львова, оточили в районі Брод 8 його дивізій і до кінця липня знищили їх. Продовжуючи наступ, частина 1-го Українського фронту 27 липня вибили німців зі Львова, Станіслава, Перемишля. В результаті група армій «Північна Україна» була розсічена на дві частини, одна з яких відступала до Вісли, інша – до Карпат. Переслідуючи противника, радянські війська 29 липня вийшли на Віслу і створили на її західному березі в районі Сандомира великий плацдарм.

Для оперативного керівництва військами в специфічних умовах Карпат, рішенням Ставки на базі з’єднань лівого крила 1-го Українського фронту було утворено 4-й Український фронт. Його війська 6 серпня оволоділи Дрогобичем, 7-го Самбором і Бориславом.

Водночас на півдні готувався новий наступ Червоної Армії. З 20 по 29 серпня війська 3-го і 2-го Українських фронтів провели Яссько-Кошинівську операцію, в результаті якої були очищені від противника Молдавія та Ізмаїльська область України.

Останній населений пункт УРСР у її довоєнних межах – село Лавочне Дрогобицької області – визволили від гітлерівців 8 жовтня 1944 р. Офіційним днем завершення вигнання військ Німеччини та її союзників вважається 14 жовтня 1944 р., коли відбулось урочисте засідання в иєві. Що ж до Закарпатської України, то війська 4-го українського фронту завершили її звільнення від гітлерівців 28 жовтня 1944 р.








База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка