Українська мова 1-4 класи загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською мовою Літературне читання



Сторінка2/9
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.47 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

І. Усний курс української мови


Формування умінь усного мов­лення — одне з основних завдань навчання української мови. Воно розпочинається з першого класу й продовжується та розвивається протягом наступних років навчання.

Формуючи українське мовлення у 1 класі, слід враховувати, що до школи діти в основному розмовляли російською мовою. Перебуваючи в російськомовному оточенні (родина, дитячий заклад), діти практично оволоділи орфоепічними й граматичними уміннями та словниковим запасом російської мови (засвоїли від 3500 до 5000 слів). Вони вільно висловлюють думку російською мовою. Таких умінь щодо української мови учні не мають. Саме тому в 1 класі програмою передбачено усний курс української мови, який має розв’язати такі завдання:

– розвивати аудіативні уміння;

– формувати в учнів орфоепічні уміння і навички;

– збагачувати словниковий запас;

– формувати граматичні уміння.

Зазначені уміння є базовими. На їх основі формуються уміння комунікативного мовлення, а саме:

– уміння вступати в діалог та вести його українською мовою;

– відтворювати сприйняте на слух за малюнком, аналогією; переказувати, розповідати напам’ять; створювати розповіді за серією малюнків чи нескладними за змістом сюжетними.

Аудіативні уміння є складовою комунікативних, адже без розуміння співбесідника неможлива комунікація. Тому розвиток умінь слухати-розуміти мовлення — одне з найважливіших завдань уроків української мови, у початкових класах, що пов'язано не лише з формуванням усного й писемного мовлення, а й із загальнонавчальними уміннями, зокрема умінням зосереджуватись, вникати у смисл повідомлюваного, стежити за розвитком сюжету, розуміти зміст завдань учителя тощо.



В умовах навчання близькоспоріднених мов розуміння української мови, хоч і неповне, забезпечується спільним у фонетичних і граматичних системах та слов­никовому складі обох мов. Однак часто нові або частко­во схожі слова призводять до неповного чи неправильно­го розуміння усних висловлювань. Тому формування умінь, що стосуються аудіювання, особливо в 1-2 класах, тісно пов'язане зі слов­никовою роботою, розрізненням вимови звуків, місця наголосу у схожих в обох мовах словах, значенням таких слів. Повнота розуміння може перевіря­тися шляхом бесід, виконання спеціальних завдань тесто­вого характеру, що не вимагають розгорнутої відповіді, а лише "так" чи "ні" або використанням малюнків тощо.

Ураховуючи, що процес засвоєння української мови супроводжується інтерференцією (негативним впливом умінь і навичок, сформованих в процесі оволодіння російською мовою), важливим є завдання навчити учнів розрізняти слова, норми вимови й граматичні форми слів російської та української мов, звертати увагу на відмінності у вимові звуків, наголошуванні, тренувати у вимовлянні слів українською мовою. Не допускається, щоб учитель розпочинав урок російською мовою, а потім переходив на українську і навпаки, оскільки це веде до суржику. Використання російської мови необхідне лише для пояснення окремих слів і виразів шляхом перекладу.

Розвиток умінь говоріння. Говоріння може відбуватися на репродуктивному рівні, коли учні відтворюють зразок, який дає вчитель, переказують, розповідають напам'ять тощо, й на продуктив­ному, коли учні вміють самостійно побудувати фразу, за­питати, розповісти про когось, щось (монологічне мовлення), вести діалог (діалогічне мовлення).

Продуктивне мовлення є кінцевим результатом навчання. Воно пов'язано з комунікацією, тобто спілкуванням, і передба­чає мотив (бажання щось повідомити, про щось довіда­тись), орієнтацію у ситуації мовлення, співбесідника (за діалогічного мовлення) або слухачів (за монологічного) і результат, якого мовець хотів досягнути. Формування комунікативного мов­лення потрубує засвоєння етикетної лексики, сталих мовленнєвих виразів (формул) належної мовленнєвої поведінки тощо.

Зміст роботи з розвитку усного мовлення обумовлюється такими сферами спілкування: особистісна, навчальна, соціально-побутова, публічна, професійна та сферою природа. Кожна з цих сфер включає відповідну тематику й ситуації спілкування, які мають забезпечуватися відповідним словником. Розвиток умінь розмовляти ук­раїнською мовою відбувається як на готових зразках мов­лення – текстах діалогічного й монологічного характеру, – так і за допомогою дидактичних матеріалів у вигляді ситуативних і нескладних за змістом сюжетних малюнків, опорних слів, запитань, уявних ситуацій, ство­рених учителем на уроці тощо. Важливою умовою розвитку комунікатив­ного мовлення є забезпечення мотиву й потреби у спілкуванні українською мовою. З цією метою рекомендується організовувати позакласну роботу, в процесі якої проводяться рольові ігри, інсценізація казок, пальчиковий театр; розігрування дитячих ігор. Добре, якщо учні беруть участь у підготовці й проведенні народних свят, розучують колядки й щедрівки, веснянки й гаївки та демонструють свої уміння глядачам.

ІІ. Початкове навчання читання й письма

Уміння і навички читання й письма українською мовою формуються, починаючи з 2 класу, коли в учнів створена певна мовленнєва база: уміння правильної вимови, словниковий запас, граматичні вміння, а також уміння вести діалог і розповідати. За своїми функціями формування початкових умінь читати й писати є по суті навчанням грамоти.

Читання. Оскільки в основі ал­фавітів обох мов лежить кирилиця, це завдання полег­шується тим, що більшість букв діти засвоїли в процесі оволодіння грамотою з російської мови, у них сформува­лися і певні навички читання. Тому на уроках української мови спеціального засвоєння потребують нові для дітей букви (і, є, ї, ґ), знак апостроф, буквосполучення ьо (на місці букви ё) та букви, які мають однакове написання, але інше звукове значення (ч, щ, г, и, е). У всіх інших випадках відбувається перенос знань і вмінь, засвоєних на уроках російської мо­ви. При цьому слід ураховувати, що навички читання, сформовані на уроках російської мови, мають як позитивний, так і негатив­ний вияв. Останнє проявляється у неправильному на­голошуванні, вимові, перекручуванні українських слів під час читання, уповільненні темпу тощо.

Методика пояснення букв, зокрема таких, як і, и, е, є відрізняється від методики навчан­ня грамоти рідної мови. У її основі лежить зіставлення з відповідними зву­ками і буквами російської, вказівка на спільне (звуки) й роз­межування відмінностей (буквеного позначення звуків). Такий підхід спрямований на зменшення інтерференції (впливу навичок, які вже сформувалися, на формування нових), що уповільнює процес засвоєння українських букв, призводить до помилок. Під час читання на початковому етапі основне завдання – домогтися правильності читан­ня і розуміння прочитаного. З оволодінням цими уміння­ми зростає темп читання, однак спеціально пришвидшувати його не варто, оскільки це призводитиме до збільшення вимовних помилок.

Письмо. У 2 класі учні навчаються писати, вжи­ваючи букви українського алфавіту і, и, е, є, ї, ґ, знак апо­строф та буквосполучення ьо без пра­вил правопису. Уроки навчання грамоти мають комплексний характер, тобто читання, письмо й розвиток мов­лення проводяться на одному й тому ж уроці, тому важли­во раціонально використовувати час на ці види роботи.

Під час письма українською мо­вою так само необхідно враховувати навички, які уже сформовані (письмо більшості букв та з’єднань), і спиратися на них та формувати нові, пов'язані з письмом нових букв і, є, ї, ґ, апострофа, буквосполучення ьо та уживанням їх у словах. Особливої уваги потребує вживання букв і, и, е, є у словах, подібних за звучанням (Іра, сир, поет), які однак відрізняються буквеним позначенням голосних. Оскільки зазначені букви найбільше зазнають впливу інтерференції, необхідні спеціальні вправляння у їх вживанні.

Основні види роботи, які застосовуються на цьому етапі, — списування з проговорюванням, словникові диктанти з використанням сигнальних карток, зорово-слухові та зорові диктанти. Важливо у цей період сформу­вати графічну пильність, уміння вживати українські букви, які засвоюються.

Оскільки навичка вживання українських букв на письмі формується повільно з причин інтерференції, ро­бота над її удосконаленням продовжується і в 3 - 4 кла­сах. Рекомендується у зв'язку з цим замість каліграфічних хвилинок проводити вправи, спрямовані на розвиток зо­рової пам'яті та формування умінь вживати українські букви у словах, подібних за звучанням, але різних за бук­веним позначенням звуків (син, лінія, поет, солов’ї, льон). Після засвоєння букв української мови продовжується робота (ІІ семестр) над розвитком читацьких умінь з адресатом на слухача: береться до уваги не лише правильність вимови, але й сила голосу, темп читання, інтонація, зокрема інтонування початку і кінця речень, а також розуміння прочитаного, проводиться робота над змістом прочитаного тексту.

Тексти для читання в цей період (ІІ семестр) служать також для розвитку аудіативних умінь (перший раз читає текст учитель і з’ясовує, чи зрозуміли учні прочитане) і усного комунікативного мовлення. Уроки письма (кожен 2-й урок) проводяться окремо і поєднуються з розвитком усного і писемного мовлення.

Техніка письма. Вимоги до техніки письма такі ж, як і до письма російською мовою. При цьому слід ураховувати уміння, які вже сформовані на уроках російської, зокрема каліграфічні та ті, що стосуються культури оформлен­ня записів у зошитах. На уроках української мови вони підтримуються, а не формуються як нові, тому каліг­рафічні хвилинки не проводяться, однак за потреби ор­ганізовується індивідуальна робота.

Робота над розвитком усіх видів мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання і письма) подовжується в 3-4 класах на уроках мови й читання і безпосередньо пов’язується з тематикою цих уроків і їх навчальними й виховними завданнями.


IІI. Відомості з мови й правопису.

Відомості з мови. У початкових класах учні одержують уявлення про українську мову як державну, її спорідненість з російською. Український мовний матеріал, що вивчається у 3-4 класах, має як спільне, так і відмінності з відповідним матеріалом російської. Урахування спільного в обох мовах дає змогу здійснювати міжпредметні зв’язки й уникати зайвого дублювання. Спільні в обох мовах знання й уміння з мови активізують в навчальному процесі, а не вивчатися як нові. За­своєнню підлягають лише терміни та опорні слова, які використовуються під час відповідей на запитання, що дає можливість вільно оперувати знаннями.

Оскільки розходжень у мовному матеріалі обох мов не так уже й багато (однаковими є майже усі граматичні по­няття), врахування цього факту в обох мовах вивільняє багато часу, який за інших умов витрачався б на пояснення нових знань та формування відповідних умінь. Це дає можливість надати урокам української мови практичного спрямування. Відпрацьовуються навички пра­вильного користування словом з точки зору орфоепії та граматики, проводиться робота над збагаченням словни­кового запасу як окремими словами, так і граматичними конструкціями, усталеними виразами, прислів'ями й при­казками та їх доречним вживанням у мовленні. Особлива увага має надаватися лексичній та граматичній сполучува­ності слів, зокрема, у випадках розбіжностей у російській та українській мовах (открыть дверь відчинити двері, благодарю тебя дякую тобі), вживанню прийменників, займенників, якісних прикметників вищо­го й найвищого ступенів, прислівників (без уживання термінів, практично). Відпрацьовуються уміння будувати речення різних типів, поширювати їх, уживати в мовленні, склада­ти тексти різних видів з орієнтацією на слухача або чита­ча.

Факти, які не збігаються, потребують особливої уваги, оскільки засвоєння такого матеріалу супроводжується інтерференційним впливом умінь і навичок, які вже сформувалися на уроках російської, що призводить до помилок. Такі знання й уміння та навички потребують корекції (поправки) відповідно до закономірностей української мови. Зазначений підхід до організації навчального процесу на уроках української мови зобов’язує вчителя домагатися міцності знань з російської і забезпечення певної відстані в часі (2-3 уроки) між опрацюванням ідентичних тем на уроках російської й української мов.

Практична спрямованість початкового навчання української мови зумовлює те, що контролю підлягають не стільки знання з мови, скільки уміння практично застосовувати ці знання в процесі усного й писемного мовлення.

Правопис. У 3-4 класах учні оволодівають елементарними правилами української орфографії, у них фор­муються відповідні уміння і навички.

Більшість орфографічних правил української мови ма­ють фонетичну основу, тому їх засвоєння має відбувати­ся з опорою на знання з фонетики (в українській мові звук [ц'] м’який, тому після нього вживається м’який знак) та уміння літературної вимови.

Порівняльний аналіз змісту орфографічних правил в обох мовах дозволив визначити пра­вила, зміст яких повністю збігається в обох мовах; правила, зміст яких збігається частково (найбільша група, яка має різні варіанти збігу й розбіжностей), і прави­ла (невелика кількість), що регулюють написання, властиві лише українській мові. Методика засвоєння кожної групи таких правил різна. Найскладнішими з них є правила другої групи, оскільки процес формування правописних умінь у цих випадках зазнає інтерференційного впливу нави­чок з російської мови, що призводить до численних поми­лок. Тому орфографічні уміння повинні постійно підтримуватися шляхом систематичного повторення і вправляння у письмі (словникові поясню­вальні й попереджувальні диктанти, вправи на кла­сифікацію слів за правилами орфографії тощо). З метою попередження інтерференції на етапі пояс­нення рекомендується використовувати прийом відкрито­го міжмовного зіставлення типу: у російській мові – в українській мові. Під час формування орфографічних умінь продов­жується робота над удосконаленням навички вживати українські букви і, и, е, є, ї, ґ. Важливо формувати графічну й орфографічну пильність учнів, використовуючи відповідні віршовані тексти для зорових і зорово-слухових диктантів, а також уміння самоперевірки й самоконтролю записаного.

Правила, які мають складну алгоритмічну структуру (ненаголошені е, и, позначення одзвінчених приголосних у середині слів (боро[д´]ба)), збігають­ся за своїм змістом в обох мовах, тому основна увага має зосереджуватись на умінні діяти за правилом та збага­ченні словникового запасу.

У 3-4 класах учні мають засвоїти слова, написання яких не збігається в російській і українській мовах, однак в українській мові не регулюється певними правилами. Такі слова потребують систематичного введення у вправи, які виконуються на уроці. Крім того, з метою пе­ревірки якості засвоєння їх включають у перевірні й контрольні роботи. Такі слова подані у "Додатку 2".

Пунктуаційні вміння (уживання розділових знаків у кінці речення та всередині перед а, але (рос. но), а також у реченнях з однорідними членами) збігаються в російській і українській мовах, тому учні застосовують уже сформовані уміння вживати розділові знаки й під час письма українською мовою.

Оскільки на уроках української мови формуються всі види мовленнєвої діяльності, важливо, щоб учитель відводив необхідний час на їх розвиток, навчав працювати з довідниковою літературою, передусім словниками.


ПРО­ГРА­МИ

1 клас

Усний курс української мови

(105 годин (3 год. на тиждень). Резервний час – 2 год.)

Сфери й теми мовленнєвої діяльності:

особистісна (Хто я? Іграшки, дитячі ігри. Мої друзі. Знайомство. Ввічливість. Родина. Людина, частини тіла (гігієна);

навчальна (Школа. Клас. Навчання. Шкільне приладдя);

соціально-побутова (Дім (квартира). Меблі. Посуд. Їжа. Одяг. Взуття. Супермаркет. Лічба (до 10);

сфера "Природа" (Пори року (від­по­ві­д­но до ка­ле­н­да­р­них дат). Погода. Кольори. Тваринний світ. Охорона природи);

публічна сфера (Україна – багатонаціональна держава. Державні символи. Українська мова – мова української держави. Місто (село). Транспорт).
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка