Українська мова 1-4 класи загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською мовою Літературне читання



Сторінка7/9
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.47 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Соціокультурна лінія




Закріплення і розширення знань, одержаних у 2 класі: про Україну як незалежну багатонаціональну державу, її державні символи, про Київ – столицю України, її розташування на Дніпрі.

Гривня – грошова одиниця України. Зображення на гривні видатних діячів історії і письменників.

Визначні українські письменники – Т. Г. Шевченко, Леся Українка.
Українська культура: народні символи і обереги, пошана батьків, пошанна форма звертання.

Народні звичаї, зустріч Різдва, страви, колядки, щедрівки, Великдень, писанки і писанкарство, закликання весни, обрядове печиво, веснянки. Українські дитячі ігри-співанки.

Етикетна лексика, словесні форми на вираження привітання й прощання, побажання, доброзичливості.

Встановлення соціальних контактів з однолітками й дорослими у зв’язку з різними життєвими обставинами (на пошті у магазині, бібліотеці, на вулиці, у транспорті тощо).



Учень (учениця):

  • знає, що Україна – багатонаціональна держава, що столиця України – Київ;

  • знає державні символи: Герб, Прапор, знає Гімн напам’ять;

  • знає грошову одиницю в Україні, називає окремих історичних осіб і письменників;

  • узгоджує слово гривня зі словами-назвами кількості (1 гривня, 2 гривні, 5-20 гривень);

– знає народні символи, обереги й розповідає про них;

  • знає пошанну форму звертання в Україні до батьків і до дорослих і вміє шанобливо звертатися до них;

  • знає народні звичаї зустрічати Різдво, Новий рік, засівання, щедрівки, колядки;

  • знає, як закликають весну, веснянки, дитячі ігри весною;




  • засвоїв етикетну лексику і словесні формули на вираження привітання, прощання, подяки, вибачення, прохання, побажання тощо;

– вміє встановлювати соціальні контакти: (розігрувати ролі) учень – учень, учень – учитель, учень – бібліотекар, учень – перехожий, продавець – покупець.





4 клас

Відомості з мови й правопису.

70 год. (2 год. на тиждень). Резервний час 4 год.



І. Мовленнєва діяльність (протягом року)

(Сфери мовленнєвої діяльності ті ж, що й у 3 класі)


Зміст навчального матеріалу

Дер­жа­в­ні ви­мо­ги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів




1. Аудіативні уміння







Розвиток умінь слухати-розуміти українське мовлення, помічати неправильно вимовлені звуки, слова, виправляти їх у власному мовленні та однокласників.

Учень (учениця):

– зосереджено слухає українське мовлення, помічає неправильно вимовлені слова, виправляє помилки;






Сприймання і розуміння з одного прослуховування змісту інструкцій, завдань, текстів.

– розуміє зміст завдань, текстів з одного прослуховування;




Розпізнавання в текстах, сприй­нятих на слух, образних слів, народних висловів, синонімів і антонів та слів, ужитих у переносному значенні.

– розпізнає в текстах образні слова, й народні вислови, синоніми й антоніми, слова, вжиті у переносному значенні;




Розпізнавання сприйнятих на слух речень, різних за метою висловлювання, інтонацією, з однорідними членами, звертанням.

  • розпізнає на слух речення, різні за метою висловлювання й за інтонацією, з однорідними членами;

  • розпізнає речення із звертаннями, місце звертання в реченні;




Визначення теми й основної думки у сприйнятих на слух текстах (з 1 прочитування).

– визначає в тексті, сприйнятому на слух, тему й основну думку;




Розпізнавання на слух слів – різних частин мови.

Розрізнення закінчень у подібних в російській та українській мовах лексемах (на дереве – на дереві, над землей – під землею).




2. Говоріння

Учень (учениця):




Розвиток відтворювати та будувати діалог на основі сприйнятого на слух чи прочитаного тексту, а також створеної в класі реальної чи уявної ситуації мовлення (5-6 реплік на кожного)

– уміє відтворити діалог; будує діалог за змістом тексту і за уявною чи створеною в класі ситуацією;




Мовленнєвий етикет та прийняті в українців словесні формули на вираження радості, здивування, побажання, ствердження чогось чи заперечення, сумніву, припущення, одержання дозволу тощо.

  • знає правила українського мовленнєвого етикету й етикетну лексику;




Вживання мовленнєвих формул3, щоб передати своє ставлення до почутого чи висловленого в процесі діалогу

уточнити почуте, щоб упевнитися в його достовірності (чи правда, що…), висловити припущення (мені здається, що…; можливо,…) недовіру (невже…?, не може бути) підтвердити почуте (так, це правда, я сам бачив) заперечити, погодитись, висловити здивування чимось, запрошення, звернутися за дозволом, висловити радість співчуття, задоволення / незадоволення, привітання, побажання т.д. запитати й повідомити про час, місце дії, ознаки



– використовує мовленнєві формули, будуючи діалоги за створеними ситуаціями щоб: висловити своє ставлення до почутого; уточнити почуте, висловити припущення, здивування, недовіру; висловити підтвердження, згоду/незгоду, заперечення, задоволення/незадоволення і т. д.;




– використовувати найуживаніші народні вислови;

– користуватися українською термінологічною лексикою



– використовує в процесі мовлення найуживаніші народні вислови;

– використовує терміни під час відповіді на запитання з мови;






– правильно вживати та виправляти неправильно вимовлені чи вжиті слова в процесі власного мовлення та мовлення своїх однокласників

  • самостійно виправляє допущені в процесі мовлення власні помилки та помилки однокласників;







– переказувати текст чи епізод з тексту за завданням учителя

  • переказує текст дослівно, стисло, повністю чи вибірково;




– розповідати за малюнком, опорними словами, малюнком і колективно складеним планом, даним початком тощо.

– складає усно тексти за завданням учителя.




3. Читання







Розвиток умінь:

Учень (учениця):




– читати вголос тексти різних жанрів;

– читати мовчки й орієнтуватися в навчальних текстах: назві параграфів, завданнях, текстах вправ, зразках, примітках, поясненнях, довідничках, словничках



– читає вголос і розуміє прочитане;

– читає мовчки, знаходить потрібне завдання чи вправу в підручнику, словничок, примітку, зразок і т. п.;






– читати вибірково і групувати слова за лексичними, граматичними чи орфографічними ознаками, знаходити зайві слова в логічному ряду

  • читає і групує слова за лексичними, граматичними чи орфографічними ознаками;

  • знаходить зайві слова в логічному ряду;




  • читати вголос, правильно інтонувати речення, зокрема з однорідними членами;

  • читати речення тексту, додаючи чи змінюючи закінчення, вставляючи або замінюючи слова відповідно до поставлених завдань з мови.

  • правильно інтонує речення під час читання вголос;

  • дочитує закінчення чи змінює їх, додає пропущені слова чи замінює їх.




4. Письмо

Техніка письма й культура оформлення записів у зошитах



Учень (учениця):

– застосовує вміння з техніки письма й культури оформлення записів у зошитах;






Застосування умінь з російської мови, що стосуються техніки письма й культури оформлення записів на сторінці зошита з української мови.




Писемне мовлення

Розвиток умінь:

– підписувати зошит, ім’я, прізвище у родовому відмінку (без уживання терміну) 


– правильно підписує свій зошит;






– складати й записувати речення, різні за метою висловлювання й інтонацією, речення з однорідними членами

– складає й записує речення, різні за метою висловлювання, речення з однорідними членами;




– складати й записувати під керівництвом учителя тексти різних типів (6-7речень) за малюнком, опорними словами, планом, спостереженнями тощо

– складає і записує тексти різних типів за малюнком, опорними словами, планом тощо;




– складати й записувати переказ (на дошці і в зошитах)

– складає й записує переказ;




– писати оголошення, привітання, записку, лист (колективно і самостійно)

– уміє написати оголошення, привітання, записку, лист, СМС-ку товаришеві (подрузі), татові, мамі;




– удосконалювати записаний текст, замінювати слова, що повторюються, синонімами, займенниками тощо;

– удосконалює власний текст;




– списувати слова, речення, тексти з дошки, підручника; писати з голосу (словникові, вибіркові текстові диктанти, а також зорові, зорово-слухові диктанти).

  • списує без помилок;

  • пише різні види диктантів, дотримуючись правил правопису.

ІІ. Відомості з мови й правопису

6

Повторення, закріплення знань та умінь з мови й правопису, засвоєних у 3 класі:



Учень (учениця):




  • норми української літературної вимови;

  • вживання букв і, и, е, є, ї, ґ; вживання м’якого знака; вживання апострофа;

  • вживання на письмі ь, у тому числі й перед о, після ц (у кінці слів) і відсутність ь після губних шиплячих;

вживання м’якого знака у суфіксах -ськ-, -цьк-;

  • вживання на письмі апострофа;




  • позначення на письмі подовжених м’яких приголосних двома буквами;

  • правопис слів типу клас, група, сонце, серце; спрощення в групах приголосних;



  • написання ненаголошених е, и в корені слова.

  • знає норми української літературної вимови;

  • вживає під час письма букви українського алфавіту;




  • вживає м’який знак для позначення м’якості звука [ц´], не вживає після букв б, п, в, м, ф, р та ж, ч, ш у кінці слів;

правильно вимовляє і пише слова з суфіксами -ськ-, -цьк-;

  • вживає апостроф на позначення звука [й] (після твердих приголосних) у корені й після префіксів;

  • правильно позначає на письмі м’які подовжені звуки;




  • правильно пише слова, у яких в українській мові букви не подвоюються типу (клас, каса); та слова із спрощеними приголосними сонце, серце;

  • правильно пише слова з ненаголошеними е, и.

6

1. Текст

Актуалізація і розширення знань про текст та його структуру.



Учень (учениця):

– знає що таке текст, які бувають його типи;






Визначення теми та основної думки тексту. Заголовок. Спостереження за вживанням слів це, той, він (вона, воно), там, тоді для зв’язку між реченнями тексту.

  • визначає тему й основну думку тексту;

  • добирає заголовок;




Поділ тексту на логічно завершені частини. Абзац. План тексту.

– знаходить слова, що служать засобами зв’язку між реченнями тексту;




Типи текстів (розповідь, опис, текст-міркування). Особливості їх будови. Переказування текстів різних типів (усно). Колективне складання і запис текстів міркувань на правописні теми, про характер і вчинки героя прочитаного твору тощо.

  • розрізняє типи текстів;

  • переказує (усно) різні тексти;

  • колективно складає і записує текси-міркування;




Розвиток умінь складати тексти (усно й на письмі) різних типів за опорними словами, словами й малюнком, малюнком і планом, даним початком і малюнком тощо.

– будує тексти різних типів.

8

2. Речення

Речення і словосполучення. Головне і залежне слово в словосполученні.



  • розрізняє словосполучення і речення;

  • ставить питання від головного до залежного слова в словосполученні; аналізує словосполучення в реченні (встановлює зв’язок слів у реченні);




Головні (підмет і присудок) та другорядні члени речення. Їх зв’язок із підметом чи присудком. Поширення речень другорядними членами.

– визначає головні і другорядні члени речення; установлює зв’язок між ними;

– поширює речення другорядними членами;






Розвиток умінь складати речення за схемами, малюнками, доповнювати речення за питаннями, визначати головні члени речення, встановлювати за допомогою питань зв'язок між словами в реченні.

  • складає речення, поширює їх; встановлює зв’язок між словами в реченні;




Види речень за метою висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні). Звертання в спонукальних реченнях. Кома при звертанні. Окличні речення. Розділові знаки в кінці речень залежно від інтонації.

Використання різних видів речень з комунікативною метою.

Речення-репліки, їх уживання в діалогах.


  • правильно інтонує речення – різні за метою висловлювання й інтонацією та ставить потрібні розділові знаки;

  • правильно записує спонукальні речення;

  • вживає речення різних видів, щоб повідомити, запитати, спонукати до дії;

  • спостерігає за реченнями-репліками в діалозі, вживає репліки під час побудови діалогу;




Використання найпростіших народних висловів, фразеологізмів (без уживання терміна) при побудові речень. Формування умінь доречно вживати їх у власному мовленні.

будує речення, вживаючи найпростіші фразеологізми (накивати п’ятами, теревені правити тощо);




Речення з однорідними членами, з сполучниками і, а, але, та в значенні але та без них. Розділові знаки в таких реченнях.

Однорідні головні й другорядні члени речення. Спостереження за вживанням однорідних членів речення в текстах. Поширення речень однорідними членами. Поєднання однорідних членів речення за допомогою інтонації та сполучників (без уживання терміна) і, та, але, а. Кома перед а, але, та в значенні але.

Розвиток умінь будувати речення з однорідними членами, вживати їх, розповідаючи про побачене, почуте, правильно інтонувати їх.



Складне речення (без уживання терміна). Конструювання складних речень (з двох простих) за зразком, графічною схемою тощо. Сполучники і, що, щоб, бо (практично). Кома перед сполучниками.

  • поширює речення однорідними членами;

  • складає речення з однорідними членами із сполучниками та без них;

  • правильно інтонує речення з однорідними членами;

  • вживає кому перед сполучниками і (якщо він повторюється), а, але, та (в значення але);

– вживає речення з однорідними членами у власних текстах тощо;
складає складне речення (з двох простих) за зразком, графічною схемою тощо зі сполучниками і, що, щоб, бо. Ставить кому перед сполучниками.







3. Слово. Лексичне та лексико-граматичне значення слова


Учень (учениця):




Повторення й активізація знань про лексичне значення слова – синоніми, антоніми, багатозначні слова, слова з переносним значенням. Розвиток умінь використовувати найбільш влучні з них при побудові речень, власних висловлювань, при редагуванні (виправленні) текстів.

– добирає синоніми, антоніми;




Розширення уявлень про походження найбільш уживаних слів (мотивоване значення, етимологію).

– здогадується про походження слів з мотивованим значенням і пояснює його;




Уміння користуватися навчальними словниками: синонімів і антонімів, тлумачним, перекладним.

– користується тлумачним та перекладним словником для з’ясу­вання значення слова; словником синонімів – для добору синонімічного ряду.

2

Слово – частина мови. Іменник, прикметник, дієслово, займенник, числівник, прислівник. Уміння їх розрізняти.

Засвоєння термінів, уміння їх вживати під час усних відповідей.

Збагачення мовлення учнів словами – різними частинами мови.


Учень(учениця):

– знає терміни на позначення частин мови;



  • користується термінологією під час відповіді на запитання вчителя;

  • розрізняє слова – різні частини мови;

  • добирає слова – назви предметів, ознак, дій;

18

Іменник. Розширення уявлень про предметність на прикладах іменників, що означають опредмечені дії, стан, якість (радість, сум, сміливість, сміх, блакить). Іменники-синоніми й іменники-антоніми. Творення спільнокореневих іменників за допомогою суфіксів і префіксів, суфіксів пестливості та згрубілості. Спостереження за багатозначністю окремих іменників, вживання іменників у прямому й переносному значеннях, формування умінь вибирати з ряду іменників-синонімів слова, які найбільше відповідають змісту висловлювань.

  • знаходить в реченні та самостійно добирає іменники;

  • розуміє значення предметності іменників, назв опредмечених ознак і дій;

  • добирає іменники синоніми й антоніми;

  • утворює ряди спільнокореневих іменників за допомогою суфіксів і префіксів, пояснює значення утворених слів;

  • розрізняє іменники з одним значенням і багатозначні;

  • вживає іменники в прямому і переносному значенні;




Рід і число іменників. Спостереження за розбіжністю роду й числа деяких іменників у російській і українській мовах. Розвиток умінь правильно вживати такі іменники в мовленні.

  • визначає рід і число іменників;

  • знає іменники, рід яких не збігається у російській та українській мовах;

  • уживає іменники у належному їм роді і числі (кір, листя);




Змінювання іменників за числами і відмінковими питаннями. Засвоєння назв відмінків і питань до них. Число іменників. Засвоєння іменників, які в українській мові вживаються тільки в однині (чорнило, листя, колосся, гілля ) та множині (двері, штани).

  • знає назви відмінків і відмінкові питання;

  • змінює іменники за числами;

  • знає іменники, що вживаються лише в однині або множині;







Відмінювання іменників чоловічого і жіночого роду на -а, -я в однині (спостереження за таблицею).

– спостерігає за таблицею за змінюванням відмінкових форм іменників чоловічого і жіночого роду, робить висновки щодо спільного і відмінностей у граматичних формах;




Засвоєння закінчень іменників ужитих:







  • у родовому відмінку: -и, -і (вимова приголосних звуків [г], [к], [х] та [ж], [ч], [ш] перед -и, -і. Уживання прийменників з, із, до, без, від під час побудови словосполучень (з парти, без книжки)

  • знає закінчення родового правильно вимовляє приголосні перед закінченням -і, -и (синиці, руки) у родовому відмінку;

  • правильно вживає закінчення і використовує потрібні прийменники з іменниками в родовому відмінку під час побудови словосполучень;




  • у давальному та місцевому відмінках. Чергування приголосних звуків [г], [к], [х] із [з´], [ц´], [с´] перед -і: нога – на нозі, рука – в руці; уживання прийменників при, у (в), на з місцевим відмінком при побудові словосполучень

змінює приголосні основи [г, к, х] на [з´, ц´, с´] перед -і при вживанні іменників з основою на г, к, х у давальному і місцевому відмінках;

вживає прийменники з місцевим відмінком при побудові словосполучень (сидіти на березі, стояти при дорозі);






в орудному відмінку (-ою, -ею, -єю). Уживання прийменників з, за, над, під при побудові словосполучень.

знає і вживає закінчення -ою, -ею, -єю при побудові словосполучень з іменниками в орудному відмінку з прийменниками і без них (розмовляю з сестрою, пишатися мамою);




Відмінювання іменників чоловічого роду без закінчень та середнього із закінченням -е, -о, -я (спостереження за таблицею).

– спостерігає за таблицею за відмінюванням іменників чоловічого і середнього роду, робить висновки щодо спільного і відмінностей у закінченнях;




Засвоєння закінчень іменників, які не збігаються в російській і українській мовах, ужитих у:







давальному й місцевому відмінках (увага до паралельних форм -ові, -еві, -еві, -у, -ю) закінчень -і, -ї (у лісі, в селі, у гаї і в гаю, але: у саду) чергування приголосних [г], [к], [х] із [з’], [ц’], [с’] (стоїть у кожусі, порошинка в оці)

  • правильно вимовляє і вживає паралельні закінчення -у, -ю // -ові, -еві, -єві при побудові словосполучень і речень з іменниками в давальному і місцевому відмінках;

  • вживає закінчення -і, -ї в іменниках у давальному і місцевому відмінках;

  • змінює приголосні основи [г], [к], [х] на [з’], [ц’], [с’] при вживанні іменників у цих відмінках;




  • в орудному відмінку (увага до випадків розбіжності закінчень в російській й українській мовах: плечом – плечем, мячом – м'ячем);

  • подовження вимови м’яких приголосних перед закінчення -ям в іменниках середнього роду на : знанням, вугіллям, життям

  • увага до розбіжностей в роді таких іменників у російській і українській мовах.

  • вживає закінчення -ем після ж, ч, ш та -ям в іменниках середнього роду на при побудові словосполучень та речень; правильно вимовляє і пише такі іменники у формі орудного відмінка;

знає про розбіжності в роді іменників середнього роду на –я у російській і українській мовах;






Відмінювання іменників жіночого роду з нульовим закінченням та іменника мати (спостереження за таблицею).

спостерігає за таблицею за відмінюванням іменників жіночого роду та іменника мати, робить висновки щодо спільного і відмінностей у закінченнях;




Засвоєння закінчень іменників, ужитих у:





називному відмінку. Відсутність ь після букв ­ж, ч, ш)

правильно вимовляє і пише такі іменники, вжиті у початковій формі (степ, піч, ніч);




– родовому, давальному і місцевому відмінках (увага до чергування голосних звуків [і] - [о], [і] - [е] у цих відмінках)

вживає такі іменники у родовому, давальному і місцевому відмінках, змінюючи голосні [і] - [о], [і] - [е]: ніч – ночі, піч – у печі при побудові словосполучень, речень;




орудному відмінку (увага до явища подовження м’яких приголосних перед закінченням -ю: осі[н’:]у, сі[л’:]у, позначення цього явища на письмі двома буквами (осінню, сіллю). Апостроф після твердих приголосних основи перед закінченням -ю (любов’ю, кров’ю). Засвоєння вимови і правопису іменників із збігом кінцевих приголосних (радість – радістю).

  • правильно вимовляє приголосні основи перед закінченням в орудному відмінку і позначає їх на письмі, будує словосполучення, вживаючи іменники у формі орудного відмінка;

  • вживає апостроф після губних в, ф та р (верф’ю, матір’ю) перед ;

  • правильно вимовляє і пише іменники зі збігом приголосних перед ;




Змінювання, вимова та правопис іменника мати у всіх відмінках, в тому числі й орудному при побудові словосполучень: розмовляю з матір’ю родовому: йду до матері).

правильно змінює іменник мати; будуючи словосполучення і речення;




Спостереження (за таблицею) за відмінюванням іменників – назв маленьких істот та іменника ім’я. Увага до суфіксів -ат-, -ят-, -ен-.

– спостерігає за таблицею відмінювання іменників, робить висновки;




Уміння вимовляти й уживати на письмі такі іменники у формі родового, давального та місцевого відмінків.

– правильно вимовляє й пише іменники – назви маленьких істот у різних відмінкових формах при побудові словосполучень, речень;




Відмінювання іменників у множині (спостереження за таблицею).

– спостерігає за відмінюванням іменників у множині, робить висновки щодо спільного і відмінностей у закінченнях;




Формування умінь вимовляти відмінкові закінчення та правильно вживати їх в усному мовленні й на письмі у формі:

– правильно вимовляє і вживає іменники у множині при побудові словосполучень і речень, зокрема:




називного відмінка (вимова приголосних звуків [г],[к], [х] та [ж], [ч], [ш] перед -и, -і)

твердо вимовляє приголосні основи [г], [к], [х] перед -и та пом’якшено приголосні [ж], [ч], [ш] перед в називному відмінку




родового відмінка (закінчення -ів, -їв: звірів, країв відсутність закінчень в іменниках середнього роду на -я: знання – знань, завдання – завдань)

  • вживає закінчення -ів, -їв у родовому відмінку множини;

  • не вживає закінчення в іменниках середнього роду з подовженим м’яким приголосним основи перед ;




місцевого відмінка (закінчення -ах в іменниках, ужитих з прийменником по: по дорогах).

вживає закінчення -ах­ в іменниках, вжитих у місцевому відмінку з прийменником по.

10

Прикметник. Активізація знань про прикметники. Значення, питання, зв’язок з іменниками, залежність роду прикметників від іменників. Родові закінчення прикметників.

Учень (учениця):

  • знає що таке прикметник, граматичні ознаки прикметників, зв’язок з іменником, родові закінчення -а, (-я) ж. р., -е, (-є) с. р.

  • розуміє роль прикметників в текстах;

– добирає прикметники до заданих слів – назв предметів;




Прикметники-синоніми і прикметники-антоніми, уживання прикметників у прямому і переносному значеннях. Спостереження за вживанням прикметників у текстах різних стилів: художньому, розмов­ному, науковому (без уживання термінів).

  • добирає прикметники синоніми (синонімічні ряди) та антоніми;

  • спостерігає за вживанням прикметників в текстах різного стилю і робить потрібні висновки;

  • вживає прикметники у прямому й переносному значенні під час складання речень;




Творення прикметників від прикметників та іменників за допомогою суфіксів. Спостереження за відтінками значення прикметників (старий – старенький – старезний). Творення найуживаніших якісних прикметників вищого й найвищого ступенів (практично, без уживання термінів).

  • утворює прикметники від іменників та прикметників за допомогою суфіксів, пояснює, як змінилося значення утворених слів;

  • утворює прикметники вищого і найвищого ступенів (великий – більший – найбільший);




Відмінювання прикметників чоловічого і середнього року в однині (спостереження за таблицею), засвоєння відмінкових питань. Формування умінь вимовляти й правильно вживати в усному мовленні та на письмі відмінкові закінчення прикметників чоловічого і середнього роду, вжитих у формі:

  • знає відмінкові питання, які ставляться до прикметників від іменників, ознаки яких вони показують;

  • спостерігає за відмінюванням прикметників за таблицею, робить висновки про збіг й відмінності у закінченнях;




родового відмінка (увага до вимови та вживання ь для позначення м’якості приголосного перед закінченням -ого, вживання прийменника до з родовим відмінком при побудові словосполучень)

  • правильно вимовляє та пише прикметники чоловічого і середнього роду у формі родового відмінка при побудові словосполучень, речень;

  • вживає прийменник до з родовим відмінком (до синього озера);




  • давального і місцевого (в однині).

вживає закінчення прикметників у давальному і місцевому відмінках при побудові словосполучень: у теплому пальті, у новóму кожушку;




Відмінювання прикметників жіночого роду в однині (спостереження за таблицею), засвоєння відмінкових питань. Вимова й уживання закінчень прикметників жіночого роду в родовому, давальному й орудному відмінках: -ої, -ій, -ою. Вживання м’якого знака для позначення м’якості приголосного основи перед закінченням -ої, -ою: синьої, з синьою.

  • спостерігає за таблицею відмінювання прикметників жіночого роду і робить висновки щодо спільного й відмінностей у закінченнях;

  • знає відмінкові питання, які ставляться від іменників жіночого роду до прикметників;

  • правильно вимовляє та вживає закінчення прикметників жіночого роду у формі родового, давального і місцевого відмінків;

  • уживає ь після м’яких приголосних перед закінченням -ої, -ою.




Відмінювання прикметників у множині (спостереження за таблицею), засвоєння відмінкових питань.

  • спостерігає за таблицею відмінювання прикметників у множині та робить висновки про спільне й відмінності;

  • знає відмінкові питання, які ставляться до прикметників від іменників, вжитих у множині;




Правильна вимова та вживання в усному мовленні й на письмі закінчень прикметників у називному та знахідному відмінках множини (далекі дороги, сині ріки).

правильно вимовляє та вживає закінчення ­ у прикметниках, вжитих у називному і знахідному відмінках в усному мовленні та на письмі;




Утворення сполучень іменників з прикметниками, вжитими у різних відмінках (синя річка, синьою річкою). Побудова речень з однорідними членами – прикметниками. Розвиток умінь вдало і точно вживати прикметники, будуючи власне висловлювання (текст-опис, розповідь з елементами опису тощо).

  • утворює сполучення прикметник + іменник у різних відмінкових формах;

  • будує речення з однорідними членами – прикметниками;

  • будує тексти-описи, вживаючи різні відмінкові форми прикметників у однині й множині.

3

Займенник (практично). Займенники особові (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони), присвійні (мій, моя, моє; твій, твоя, твоє тощо) та вказівні (той, та, те, цей, ця, це). Спостереження за роллю займенників у тексті.

Учень (учениця):

  • розрізняє особові, присвійні, вказівні займенники та правильно вживає їх;

  • усвідомлює роль займенників і використовує їх у текстах;




Займенники 1-, 2-, 3-ї особи. Спостереження за змінюванням особових займенників за відмінками (за таблицею). Вживання відмінкових форм займенників мене, тебе, його, йому, їй при побудові словосполучень. Вимова і написання займенників мого, (у) моєму, моїй; твого, твоєму, твоїй; цього, у цьому, цієї. Вправи на вживання зазначених займенників у мовленні. Окреме написання займенників і прийменників (активізація знань, засвоєних у 3 класі).

  • спостерігає за відмінюванням особових займенників, робить висновки;

  • змінює форми особових зай­менників за відмінковими питаннями;

  • вживає займенники у різних відмінкових формах при побудові словосполучень, речень;

  • правильно вимовляє та вживає на письмі форму родового відмінка вказівних займенників;

  • відрізняє займенники від прийменників;




Використання займенників для уникнення невиправданого повторення слів під час побудови текстів.

– вживає займенники при удосконаленні (редагуванні) тексту (замінює займенниками іменники та прикметники, що повторюються).

9

Дієслово. Активізація знань учнів про дієслово (питання, значення, роль у реченні, зв’язок з іменниками, правопис не з дієсловами). Розширення уявлень про лексичне значення дієслів (без уживання терміна): дієслова мовлення, мислення, руху, стану людини (семантичні групи) тощо.

Учень (учениця):

  • знає, що таке дієслово та його граматичні ознаки;

  • роль дієслова в реченні;

– класифікує дієслова за значенням (дієслова мовлення, руху, стану тощо);




Дієсловами-синонімами і дієсловами-анто­ні­ма­ми, багатозначність окремих дієслів, уживання дієслів у переносному значенні.

  • добирає дієслова-синоніми й антоніми;

  • розуміє багатозначність ок­ремих дієслів, вжитих у словосполученнях, реченнях, текстах;

  • розрізняє пряме і переносне значення дієслів;




Творення дієслів за допомогою префіксів. Утворення словосполучень з однокореневими та синонімічними дієсловами різних семантичних груп, введення їх у речення, побудова речень з однорідними членами-присудками.

  • утворює однокореневі дієслова за допомогою префіксів, пояснює значення таких дієслів;

  • будує словосполучення і речення з дієсловами різних семантичних груп, речень з однорідними присудками;




Спостереження за роллю дієслів у текстах-розповідях та текстах-описах. Розвиток умінь вибрати із синонімічного ряду дієслів те, яке найбільш відповідає змісту висловлювання, умінь уникати одноманітності у використанні дієслів із значенням мовлення, мислення, руху при побудові тексту.

  • спостерігає й пояснює роль дієслів у текстах-розповідях, описах, будує тексти-описи явищ природи з використанням дієслів;

  • вибирає з синонімічного ряду найбільш влучне дієслово при складанні речень, текстів;




Часи дієслів. Активізація знань, засвоєння українських термінів. Змінювання дієслів за часами. Суфікс -в- у дієсловах чоловічого роду минулого часу. Переконструювання тексту за допомогою заміни однієї часової форми дієслова на іншу.

  • засвоїв терміни на позначення часу;

  • розрізняє часи дієслів за допомогою запитань;

  • змінює час дієслів;

  • вживає суфікс -в- у дієсловах чоловічого роду;

  • переконструйовує текст за допомогою зміни часової форми;




Неозначена форма дієслова. Спостереження за вживанням дієслів у неозначеній формі в приказках і прислів’ях, порадах, інструкціях. Переконструювання тексту за допомогою заміни неозначеної форми дієслова на часову і навпаки.

  • знає, що таке неозначена фор­ма дієслова, де вона найчастіше вживається і яке значення передається з допомогою цієї форми;

  • переконструйовує текст за допомогою заміни неозначеної форми дієслова на часову і навпаки;




Змінювання дієслів теперішнього і майбутнього часу за особами й числами (спостереження за таблицею). Увага до чергування приголосних у деяких дієсловах, вжитих у І ос. однини (бігти – біжу, берегти – бережу, казати – кажу, ходити – ходжу, сидіти – сиджу, їздити – їжджу тощо).

– спостерігає за таблицею змінювання дієслів і робить висновки;

– дотримується чергування приголосних під час зміни часових форм дієслів;

– змінює дієслова теперішнього і майбутнього часу за особами;





Поділ дієслів на дієвідміни – І та ІІ (активізація знань, засвоєння термінів).

– знає терміни;

– ділить дієслова за дієвідмінами;






Засвоєння вимови і правопису дієслівних форм на -шся (2-а особа однини).

правильно вимовляє та пише дієслова на -шся, -ться;




Вимова і правопис дієслівних форм на -ть, -ться (3-я особа). Спостереження за значенням дієслів на -ся в тексті.







Побудова словосполучень і речень з дієсловами в різних особових формах теперішнього і майбутнього часу. Переконструювання та переказ тексту із заміною однієї особи на іншу. Добір особової форми дієслова залежно від змісту тексту.

  • будує словосполучення і речення з дієсловами в різних особових формах теперішнього і майбутнього часу;

  • переконструйовує та переказує тексту із заміною однієї особи на іншу;




Прислівник (практичне вживання протягом року) увага до вимови й правопису найуживаніших з них: вчора, вранці, вдень, увечері, справа зліва зверху внизу скрізь.

– вживає в усному мовленні та правильно пише найуживаніші прислівники;




Числівник (практичне засвоєння протягом року кількісних і порядкових числівників від 1 до 20).

– вживає в усному мовленні та на письмі числівники від 1 до 20.

2

Повторення вивченого





Со­ці­о­ку­ль­ту­р­на лінія


Закріплення і розширення знань, здобутих у 1-3 класах.

Назва держави, в якій живуть діти, її столиці. Державні символи. Українська мова як державна.

Київ – столиця України. Навчальні заклади (Київський Національний університет ім. Т. Г. Шевченка, Києво-Могилянська академія). Собори – Михайлівський, Андріївська церква, Києво-Печерська лавра.

Грошова одиниця в Україні. Зображення на грошових купюрах видатних історичних осіб України, письменників.

Т. Г. Шевченко, Іван Франко, Леся Українка – видатні українські письменники. Цікаві біографічні факти.



Учень (учениця):

  • знає і розповідає про Україну як багатонаціональну державу, державну мову, державні символи, знає напам’ять Гімн, Київ – столиця України, найбільші навчальні заклади, духовні пам’ятки (собори);

  • знає грошову одиницю в Україні, називає окремих історичних осіб і письменників;




  • знає імена українських письменників класиків та окремі біографічні факти, а також їхні твори, які вивчалися;




Народна культура українців: Предмети побуту й одягу (національно маркована лексика): кептар, жупан, очіпок, вишиванка, хата, лавка, рядно, глечик, горщик, діжа, макітра, миска, ополоник тощо. Українські обереги: вишиті рушники, віночок зі стрічками. Рослинна символіка: верба, калина, мальви, чорнобривці.

Українські народні й релігійні свята та звичаї їх зустрічати: Різдво (страви), свято Василя, водіння кози, колядки, щедрівки, Великдень, паска, писанки, писанкарство, закликання весни, веснянки, весняні дитячі ігри.

Етикетні норми й словесні формули.

Найпоширеніші народні вислови (фразеологізми) прислів’я, приказки.



  • знає українські предмети побуту й одягу (національно марковані) слова і розповідає про їх призначення;

  • знає українські обереги, рослинну символіку, може розповісти про них;



  • знає назви народних і релігійних свят і може розповісти про них;

  • знає, як закликають весну в Україні, веснянки, весняні дитячі ігри;

– доречно вживає в мовленні етикетну лексику, найпоширеніші народні вислови, словесні формули;

– встановлює соціальні контакти з однолітками дорослими у різних життєвих ситуаціях (в школі і вдома, на вулиці, в магазині, у транспорті тощо;





1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка