Українська мова 1-4 класи загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням польською мовою Пояснювальна записка



Сторінка11/12
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.45 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

ІІ. Мо­в­на лі­нія (80 год.)

К-сть годин

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів




По­вто­рен­ня, поглиблення та розширення знань з мови


Учень:

7

Зву­ки і бу­к­ви. Правопис.

Звуки української мови та по­значення їх на письмі буквами. Розрізнення звукового значення букв польської й української мов: у-и, м-т, б-в, н-п-р, с-ц, д-г, ґ.

Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ.


– знає те­р­мі­ни укра­ї­н­сь­кої мо­ви: го­ло­сні, при­го­ло­с­ні, тве­р­ді, м’я­кі, склад, на­го­лос; на­зви букв укра­ї­н­сь­кої мо­ви;

– розрізняє звукове значення букв, які схожі за написанням у польській і українській мовах;

– знає звукове значення букв я, ю, є, ї, щ і вживає їх на письмі;





Склад. Наголос. Спостереження за зміною значення слова в залежності від місця наголосу. Правильне наголошування слів.

  • ділить слова на склади; визначає на слух місце наголосу; правильно наголошує слова;




Тве­р­ді і м'я­кі при­го­ло­с­ні. Позначення м’якості приголосних на письмі буквами і, я, ю, є та ь (м’я­ким зна­ком).

– роз­рі­з­няє тве­р­ді і м’я­кі при­го­ло­с­ні зву­ки; правильно позначає м’якість приголосного на письмі;





М’який знак (ь) перед о.

– позначає м’якість приголосного перед о м’яким знаком (ь);




Буквосполучення йо на позначення звуків [й+о].

– вимовляє і позначає на письмі звуки [йо] відповідними буквами;




Вимова м’яких по­дов­же­них при­го­ло­с­них і їх позначення на письмі.

  • ви­мо­в­ляє, чи­тає і за­пи­сує сло­ва з по­дов­же­ни­ми при­го­ло­с­ни­ми;




Апостроф. Вживання апострофа після букв б, п, в, м, ф та р перед я, ю, є, ї.

– правильно вимовляє і пише слова з апострофом;

3

Бу­до­ва сло­ва. Правопис.

Основа і закінчення (форма слова). Нульове закінчення. Залежність закінчень від твердості-м’якості кінцевого приголосного основи. Змінювання закінчень (форм слова) залежно від запитань.



  • ви­зна­чає бу­до­ву сло­ва, основу і закінчення;

  • розуміє залежність закінчень від твердості-м’якості кінцевого приголосного основи;

  • змінює закінчення за зразком;




Правопис ненаголошених е, и у корені слова: зна­хо­дження пе­ре­ві­р­них для по­зна­чен­ня не­на­го­ло­ше­них голосних і для слів, у яких від­бу­ва­єть­ся од­зві­н­чен­ня глу­хих [т´], [с´] та оглу­шен­ня дзві­н­ко­го [г].

  • зна­хо­дить пе­ре­ві­р­ні сло­ва під час позначення на письмі ненаголошених е, и та одзвінчених глухих [т´], [с´] та оглушеного [г];




Правопис префіксів роз-, без-; з- (с-), вживання апострофа після префіксів.

– правильно пише префікси, вживає апостроф після префіксу, що закінчується на приголосний перед я, ю, є.

13

Відомості з синтаксису




3

Текст (повторення)

Учень:




Ак­ти­ві­за­ція знань про текст, те­му й ос­но­в­ну ду­м­ку те­к­с­ту, за­го­ло­вок, структуру і план тексту.

  • знає те­р­мі­ни укра­ї­н­сь­кої мо­ви: текст, аб­зац, план, заголовок, роз­по­відь, опис, мі­р­ку­ван­ня;

  • ви­зна­чає те­му та ос­но­в­ну ду­м­ку;

  • до­би­рає за­го­ло­вок за­ле­ж­но від те­ми та ос­но­в­ної ду­м­ки тво­ру;




Структура тексту: зачин, основна частина, кінцівка. По­діл те­к­с­ту на ло­гі­ч­но за­ве­р­ше­ні ча­с­ти­ни. Аб­зац. Структура і план те­к­с­ту. Складання плану тексту.

  • розрізняє структуру і план тексту;

  • скла­дає план те­к­с­ту;




Ти­пи те­к­с­тів (роз­по­відь, опис, мі­р­ку­ван­ня). Осо­б­ли­во­с­ті їх по­бу­до­ви.


  • розпізнає ти­по­ві озна­ки те­к­с­тів: роз­по­ві­ді, опи­су;

  • скла­дає те­к­с­ти (ус­но й на пись­мі) рі­з­них ти­пів за опо­р­ни­ми сло­ва­ми, сло­ва­ми й ма­лю­н­ком, ма­лю­н­ком і пла­ном, да­ним по­ча­т­ком і ма­лю­н­ком то­що;




Добір структурних частин (зачину, кінцівки) до тексту-розповіді, опису.

  • добирає структурні частини до поданих частин тексту;




Діалог як вид тексту. Спостереження за діалогом у художніх текстах.

– знаходить діалог у художніх тек­стах;





Речення-репліки в діалогах: стверджувальні (Так. Звичайно), заперечні (Ні. Не був/не була).

– уживає стверджувальні і заперечні репліки в діалогах.

6

Ре­чен­ня

Учень:




Ак­ти­ві­за­ція знань про ви­ди ре­чень за ме­тою ви­сло­в­лю­ван­ня (роз­по­ві­д­ні, пи­та­ль­ні, спо­ну­ка­ль­ні).

Зве­р­тан­ня в спо­ну­ка­ль­них і питальних ре­чен­нях. Ко­ма при зве­р­тан­ні.

Роз­ді­ло­ві зна­ки в кі­н­ці ре­чень, за­ле­ж­но від ін­то­на­ці­ї.


  • знає те­р­мі­ни укра­ї­н­сь­кої мо­ви: ре­чен­ня, роз­по­ві­д­ні, пи­та­ль­ні, спо­ну­ка­ль­ні, окли­ч­ні, зве­р­тан­ня, кра­п­ка, ко­ма, знак окли­ку, знак пи­тан­ня;

  • роз­рі­з­няє ре­чен­ня за ме­тою ви­сло­в­лю­ван­ня та вжи­ває від­по­ві­д­ні роз­ді­ло­ві зна­ки на пись­мі;

  • ужи­ває на пись­мі ко­ми при зве­р­тан­ні;




Речення-репліки в діалогах: стверджувальні (так, звичайно), заперечні (Ні. Не був/не була).

  • уживає стверджувальні і заперечні репліки в діалогах;




Го­ло­вні – під­мет і при­су­док – та дру­го­ря­д­ні чле­ни ре­чен­ня.

Речення, що складається тільки з головних членів, поширення таких речень другорядними членами. Їх зв’язок з головними членами.




  • ви­зна­чає го­ло­вні та дру­го­ря­д­ні чле­ни ре­чен­ня; від­по­ві­д­но по­зна­чає їх у схе­мах;

  • уміє поширювати речення другорядними членами, установлювати зв’язок другорядних членів речення з підметом чи присудком;




Речення і словосполучення. Головне і залежне слово в словосполученні. Встановлення зв’язку між ними за допомогою питань від головного до залежного слова.

  • – ви­зна­чає го­ло­вне і за­ле­ж­не сло­во у сло­во­спо­лу­чен­ні;

– роз­рі­з­няє сло­во­спо­лу­чен­ня і ко­ро­т­ке ре­чен­ня;




Ре­чен­ня з од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми, зі спо­лу­ч­ни­ка­ми і (й), та; а, але, та в зна­чен­ні але та без них. Роз­ді­ло­ві зна­ки перед а, але, і (й) (при повторенні).

  • роз­рі­з­няє од­но­рі­д­ні чле­ни в ре­чен­ні зі спо­лу­ч­ни­ка­ми та без них;

  • бу­дує ре­чен­ня з од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми та за­пи­сує їх, вжи­ва­ю­чи від­по­ві­д­ні роз­ді­ло­ві зна­ки; ста­вить ко­му пе­ред а, але, та (в зна­чен­ні але), і (як­що по­вто­рю­єть­ся);




Од­но­рі­д­ні го­ло­вні і дру­го­ря­д­ні чле­ни ре­чен­ня. Спо­сте­ре­жен­ня за вжи­ван­ням ре­чен­ь з од­но­рі­д­ними чле­нами в те­к­с­тах. По­ши­рен­ня ре­чень од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми. По­єд­нан­ня од­но­рі­д­них чле­нів ре­чен­ня за до­по­мо­гою ін­то­на­ції та спо­лу­ч­ни­ків (без ужи­ван­ня те­р­мі­на) і, та, але, а.

Умін­ня бу­ду­ва­ти ре­чен­ня з однорідними членами, вжи­ва­ти їх, роз­по­ві­да­ю­чи про по­ба­че­не, по­чу­те, пра­ви­ль­но ін­то­ну­ва­ти їх.



– роз­рі­з­няє од­но­рі­д­ні го­ло­вні і дру­го­ря­д­ні чле­ни ре­чен­ня;

– по­ши­рює ре­чен­ня од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми;

– пра­ви­ль­но ін­то­нує ре­чен­ня з од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми;


  • пра­ви­ль­но за­пи­сує ре­чен­ня з од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми, вжи­ва­ю­чи від­по­ві­д­ні спо­лу­ч­ни­ки та роз­ді­ло­ві зна­ки;

  • утворює та­кі ре­чен­ня і вжи­ває їх у вла­с­но­му мо­в­лен­ні.

4

Сло­во

Учень:




Ле­к­си­ч­не зна­чен­ня сло­ва. Слова-си­но­ні­ми, ан­то­ні­ми. Добір синонімів, антонімів до заданих слів. Утворення антонімічних пар. Добір синонімічних рядів до заданого слова. Вибір із синонімічного ряду потрібного за значенням синоніма під час редагування речень, тексту.

Ба­га­то­зна­ч­ні сло­ва, сло­ва з пе­ре­но­с­ним зна­чен­ням. Спостереження за такими словами в текстах. Ви­ко­ри­с­тання їх під час по­бу­до­ви ре­чень.



– знає те­р­мі­ни укра­ї­н­сь­кої мо­ви: си­но­ні­ми, ан­то­ні­ми, ба­га­то­зна­ч­ні сло­ва, сло­ва з пе­ре­но­с­ним зна­чен­ням;

– добирає синоніми, антоніми, вибирає із синонімічного ряду потрібне слово; утворює антонімічні пари;

– ви­ко­ри­с­то­вує си­но­ні­ми, ан­то­ні­ми, ба­га­то­зна­ч­ні сло­ва, сло­ва з пе­ре­но­с­ним зна­чен­ням під час по­бу­до­ви ре­чень;





Фразеологізми (без ужи­ван­ня те­р­мі­на). Зна­чен­ня най­про­с­ті­ших фра­зе­о­ло­гі­з­мів. Фо­р­му­ван­ня умінь до­ре­ч­но вжи­ва­ти їх у мо­в­лен­ні (протягом року).

– знає 5–6 най­більш ужи­ва­них фра­зе­о­ло­гі­з­мів;

– ужи­ває най­про­с­ті­ші фра­зе­о­ло­гі­з­ми в мо­в­лен­ні;






Ознайомлення (протягом року) з по­хо­джен­ням най­більш ужи­ва­них слів (мо­ти­во­ва­не зна­чен­ня, ети­мо­ло­гія слів).

– знає по­хо­джен­ня най­більш ужи­ва­них слів;




Ознайомлення і робота (протягом року) з на­вча­ль­ними сло­в­ни­ками (си­но­ні­мів і ан­то­ні­мів, тлу­ма­ч­ним, пе­ре­кла­д­ним).

– уміє ко­ри­с­ту­ва­ти­ся на­вча­ль­ни­ми сло­в­ни­ка­ми.

60

Гра­ма­ти­ч­не зна­чен­ня сло­ва

Учень:

1

Українські те­р­мі­ни та граматичні питання, ужи­ва­ння їх у про­це­сі ус­них від­по­ві­дей (протягом року). Слово – ча­с­ти­на мо­ви (імен­ник, при­кме­т­ник, діє­сло­во, за­йме­н­ник, прислівник, чи­с­лі­в­ник). Перенос з польської мови знань і вмінь розрізняти класифікувати (групувати) слова за частинами мови.


– володіє те­р­мі­нами укра­ї­н­сь­кої мо­ви (імен­ник, при­кме­т­ник, діє­сло­во, за­йме­н­ник, прислівник, чи­с­лі­в­ник) і пра­ви­ль­но вжи­ває їх під час від­по­ві­ді;

  • ста­вить за­пи­тан­ня і ви­зна­чає ча­с­ти­ни мо­ви за питаннями й зна­чен­ням сло­ва; уміє вживати їх у процесі відповідей;

23

Імен­ник. Іменники істоти і неістоти. Запитання хто? що? Імен­ни­ки – си­но­ні­ми й ан­то­ні­ми. Фо­р­му­ван­ня умінь ви­би­ра­ти з ря­ду імен­ни­ків-­си­но­ні­мів ті, які най­більше від­по­ві­да­ють змі­с­ту ви­сло­в­лю­вань. Спо­сте­ре­жен­ня за ба­га­то­зна­ч­ні­с­тю окре­мих імен­ни­ків, ужи­ван­ня імен­ни­ків у пря­мо­му й пе­ре­но­с­но­му зна­чен­нях.

  • володіє те­р­мі­нами укра­ї­н­сь­кої мо­ви: іменник, істоти, неістоти, си­но­ні­ми, ан­то­ні­ми; пря­ме і пе­ре­но­с­не значен­ня сло­ва;

  • до­би­рає си­но­ні­ми й ан­то­ні­ми до імен­ни­ків;

  • ви­би­рає з ря­ду імен­ни­ків – си­но­ні­мів ті сло­ва, які най­більш від­по­ві­да­ють змі­с­ту ви­сло­в­лю­вань;

  • роз­уміє ба­га­то­зна­ч­ні іменники й іменники, ужи­ті в пе­ре­но­с­но­му зна­чен­ні;




Рід імен­ни­ків. Родові закінчення. Залежність закінчень від твердості-м’якості основи. Ува­га до імен­ни­ків, рід яких у поль­сь­кій і укра­ї­н­сь­кій мо­вах не збі­га­є­ть­ся. Роз­ви­ток умінь пра­ви­ль­но вжи­ва­ти та­кі імен­ни­ки в мо­в­лен­ні.

  • володіє термінами: чоловічий, жіночий, середній рід;

  • ви­зна­чає рід імен­ни­ків;

  • пра­ви­ль­но вжи­ває в мо­в­лен­ні імен­ни­ки, рід яких у поль­сь­кій і укра­ї­н­сь­кій мо­вах не збі­га­єть­ся;




Число іменників. Змі­ню­ван­ня імен­ни­ків за чи­с­ла­ми. Вжи­ва­ння імен­ни­ків в од­ни­ні й мно­жи­ні. Ува­га до імен­ни­ків, які в укра­ї­н­сь­кій мо­ві вжи­ва­ють­ся тіль­ки в од­ни­ні (чо­р­ни­ло, ли­с­тя, ко­лос­ся, гіл­ля) та тільки в мно­жи­ні (две­рі, шта­ни, ножиці, сани).

  • знає терміни: однина, множина;

  • змі­нює імен­ни­ки за чи­с­ла­ми;

  • ужи­ває імен­ни­ки в од­ни­ні і мно­жи­ні;

  • знає іменники, які вживаються лише в однині та лише в множині;

  • пра­ви­ль­но вжи­ває в мо­в­лен­ні імен­ни­ки, чи­с­ло яких у поль­сь­кій і укра­ї­н­сь­кій мо­вах не збі­га­єть­ся;




Спостереження за таблицею за змі­ню­ван­ням імен­ни­ків за пи­тан­ня­ми (від­мі­н­юванням) у порівнянні з польською мовою. На­зви від­мі­н­ків і пи­тання до них.

– спостерігає за змінюванням іменників за питаннями;

– знає на­зви від­мі­н­ків і за­пи­тан­ня до них;



  • уміє ста­ви­ти пи­тан­ня до імен­ни­ків, ужи­тих у рі­з­них від­мі­н­ках, бу­ду­ва­ти сло­во­спо­лу­чен­ня з та­ки­ми імен­ни­ка­ми;




З­мі­ню­ван­ня імен­ни­ків чо­ло­ві­чо­го ро­ду з нульовим за­кін­ченням і з закінченням та іменників середнього роду в однині (спо­сте­ре­жен­ня за таб­ли­цею).

– спо­сте­рі­гає (за таб­ли­цею) за змі­ню­ван­ням імен­ни­ків чо­ло­ві­чо­го і середнього ро­ду, ро­бить ви­сно­в­ки щодо спільного і відмінного у відмінкових закінченнях польської й української мов;




Закінчення іменників чо­ло­ві­чо­го і се­ре­д­ньо­го ро­ду, ужитих у формі давального і місцевого відмінків однини: -у, -ю / -ові, -еві, -єві; -і, -ї (у лі­сі, в се­лі, у гаї і в гаю, але: у са­ду).

Уживання при­й­ме­н­ни­ків при, у (в), на, по з іменниками, вжитими у формі місцевого відмінка під час побудови словосполучень, речень.



  • знає, чим відрізняються закінчення іменників чо­ло­ві­чо­го й се­ре­д­ньо­го ро­ду у польській та українській мовах у формі давального та місцевого відмінків однини;

  • будує словосполучення й речення з іменниками чоловічого і середнього роду у формі давального і місцевого відмінків з від­по­ві­д­ни­ми при­й­ме­н­ни­ка­ми, уживає їх у процесі мовлення;




Закінчення іменників чо­ло­ві­чо­го і се­ре­д­ньо­го ро­ду, ужитих у формі орудного відмінка:

-ом (у імен­ни­ків з основою на твердий приголосний: лі­так­ом, озер­ом), та -ем (-єм) (у імен­ни­ків з основою на м’який приголосний та ж, ч, ш: то­ва­риш­ем, го­с­по­дар­ем, кон­ем).

– пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє та вжи­ває закінчення іменників чо­ло­ві­чо­го і се­ре­д­ньо­го ро­ду, ужиті у формі орудного відмінка;

– уміє будувати словосполучення й речення з іменниками у формі орудного відмінка, уживає їх у процесі мовлення;







Ува­га до ви­па­д­ків роз­бі­ж­но­с­ті в поль­сь­кій і укра­ї­н­сь­кій мо­вах: но­сом – nosem, ко­том – kotem та по­дво­єн­ня букв пе­ред за­кін­чен­ням -ям в імен­ни­ках се­ре­д­ньо­го ро­ду на -я (знан­ням, ву­гіл­лям, жит­тям).

  • розрізняє закінчення орудного відмінка у польській та українській мовах;

  • вимовляє подовжені приголосні перед закінченням -ям та позначає їх на письмі двома буквами;




Побудова словосполучень і речень з іменниками чоловічого і середнього роду, вжитими у формі орудного відмінка.

– будує словосполучення й речення з іменниками чоловічого і середнього роду, вжитими у формі орудного відмінка; вживає їх у процесі мовлення;




З­мі­ню­ван­ня імен­ни­ків чоловічого і жі­но­чо­го ро­ду на -а, в од­ни­ні (спостереження за таблицею).

– спо­сте­рі­гає (за таб­ли­цею) за змі­ню­ван­ням імен­ни­ків чоловічого і жіночого роду на -а, -я, робить висновки щодо спільного і відмінного у відмінкових закінченнях іменників польської й української мов;




Закінчення імен­ни­ків жіночого ро­ду на -а, , ужитих у формі родового відмінка:

-и, -і (руки́, землі́). Ви­мо­ва при­го­ло­с­них зву­ків [г], [к], [х] та [ж], [ч], [ш] пе­ред за­кін­чен­ням -и, -і.

Вжи­ван­ня при­й­ме­н­ни­ків з, із, до, без, від під час по­бу­до­ви сло­во­спо­лу­чень, речень.


  • пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє закінчення і кінцеві приголосні основи перед -и, -і та вжи­ває такі іменники в ус­но­му і пи­се­м­но­му мо­в­лен­ні;

  • будує словосполучення й речення з імен­ни­ками жі­но­чо­го ро­ду на -а, , ужитих у формі:

– родового від­мі­н­ка з від­по­ві­д­ни­ми при­й­ме­н­ни­ка­ми;




Закінчення імен­ни­ків жіночого ро­ду на -а, , вжитих у формі знахідного відмінка: -у, -ю (руку, землю).

– знахідного відмінка;




Закінчення імен­ни­ків жіночого ро­ду на -а, , ужитих у формі давального та місцевого відмінків: -і, -ї (нозі, руці, стрісі, мрії). Ува­га до чер­гу­ван­ня при­го­ло­с­них зву­ків [г], [к], [х] із [з´], [ц´], [с´] (нога – нозі, рука – руці, стріха – на стрісі) перед закінченням в давальному та місцевому відмінку.

– давального і місцевого відмінків;

– змінює приголосні [г], [к], [х] на [з´], [ц´], [с´], уживаючи іменники у давальному та місцевому відмінку;







Закінчення імен­ни­ків жіночого ро­ду на -а, , вжитих у формі орудного відмінка: -ою, -ею, -єю (рукою, землею, мрією).

– орудного відмінка;




Ужи­ван­ня імен­ни­ків жіночого ро­ду на -а, у формі орудного відмінка однини з при­й­ме­н­ни­ками з, за, під, над у процесі побудови сло­во­спо­лу­чень, речень.

– будує словосполучення і речення, уживаючи іменники жіночого роду у формі орудного відмінка з прийменниками та без них;




З­мі­ню­ван­ня імен­ни­ків жі­но­чо­го ро­ду з нульовим за­кін­ченням та імен­ни­ка ма­ти (в однині і множині) (спо­сте­ре­жен­ня за таб­ли­цею).


– спо­сте­рі­гає (за таб­ли­цею) за змі­ню­ван­ням імен­ни­ків жіночого роду з нульовим закінченням та іменника мати, робить висновки щодо спільного і відмінного у відмінкових формах польської й української мов;




Закінчення імен­ни­ків жі­но­чо­го ро­ду (з нульовим за­кін­ченням), ужитих у формі ро­до­вого, да­ва­ль­ного й мі­с­це­вого від­мі­н­ків: -і (ночі, на печі).

Чер­гу­ван­ня го­ло­сних зву­ків [і]-[о], [і]-[е] у корені (осінь – осені, ніч – ночі). Уживання таких іменників під час побудови слово­сполучень, речень.



– пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє закінчення ­­в іменниках жіночого роду, ужитих у формі ро­до­вого, да­ва­ль­ного й мі­с­це­вого від­мі­н­ків;

– знає про чергування і вміє змінювати голосні звуки [і]-[о], [і]-[е] в корені під час змінювання слів;

– ужи­ває в ус­но­му і пи­се­м­но­му мо­в­лен­ні, будує словосполучення й речення з імен­ни­ками жі­но­чо­го ро­ду без за­кін­чень у формі ро­до­вого, да­ва­ль­ного й мі­с­це­вого від­мі­н­ків з від­по­ві­д­ни­ми при­й­ме­н­ни­ка­ми;





Закінчення в імен­ни­ків жі­но­чо­го ро­ду (з нульовим за­кін­ченням), ужитих у формі ору­д­ного від­мі­нка. За­сво­єн­ня яви­ща по­дов­жен­ня при­го­ло­с­них пе­ред за­кін­чен­ням: осі[н':]ю, сі[л':]ю, по­зна­чен­ня цьо­го яви­ща на пись­мі (осін­ню, сіл­лю).

Апостроф після губних б, п, в, м, ф та р (любов’ю). За­сво­єн­ня ви­мо­ви і пра­во­пи­су імен­ни­ків зі збі­гом кі­н­це­вих при­го­ло­с­них (ра­дість – ра­ді­с­тю).



– установлює відмінності у відповідних відмінкових формах іменників жіночого роду польської й української мов;

– правильно вимовляє і пише іменники жіночого роду з подовженими м’якими приголосними та зі збігом кінцевих приголосних перед закінченням -ю­ в орудному відмінку;

– правильно вимовляє закінчення [йу] і позначає під час письма тверду вимову після губних і р перед ю апострофом;

– – уміє вживати іменники у формі орудного відмінка в процесі побудови словосполучень і речень;






Побудова словосполучень, речень з такими іменниками, вжитими у формі орудного відмінка.

– уживає форму орудного відмінка імен­ни­ків під час побудови словосполучень і речень;




Змі­ню­ван­ня за питаннями, ви­мо­ва й пра­во­пис іменника ма­ти. Суфікс -ер- у родо­вому, давальному і місцевому відмінках однини (ма́тері, у ма́тері) та в усіх відмінках множини, суфікс -ір- у знахідному і орудному відмінках (матір, матір’ю). Апостроф в ору­д­но­му від­мі­н­ку: роз­мо­в­ляю з ма­ті­р'ю.

– правильно змінює за питаннями, вимовляє і пише іменник мати, вжитий у різних відмінкових формах; вживає на письмі апостроф в формі іменника матір’ю;





Побудова словосполучень, речень з іменником мати, вжитому в різних відмінкових формах.

– будує словосполучення і речення з іменником мати, вжитому в різних відмінкових формах;




Спо­сте­ре­жен­ня за з­мі­ню­ван­ням імен­ни­ків – на­зв ма­ле­нь­ких іс­тот та імен­ни­ком ім’я (за таб­ли­цею). Ува­га до су­фі­к­сів -ат-, -ят-, -ен-.

– пра­ви­ль­но змінює за питаннями, ви­мо­в­ляє і пише імен­ни­ки – назви маленьких істот;




Побудова словосполучень, речень з іменниками – назвами маленьких істот та іменника ім’я, ужитими у різних відмінкових формах.

– будує словосполучення, речення з іменниками – назвами маленьких істот й іменником ім’я, ужитими у різних відмінкових формах;




З­мі­ню­ван­ня імен­ни­ків у мно­жи­ні (спо­сте­ре­жен­ня за таб­ли­цею).

– спо­сте­рі­гає (за таб­ли­цею) за змі­ню­ван­ням імен­ни­ків у множині, робить висновки;




Закінчення імен­ни­ків у множині, вжитих у формі на­зи­в­ного і знахідного від­мі­нків: -и, -і. Увага до ви­мо­ви при­го­ло­с­них зву­ків [г], [к], [х] та [ж], [ч], [ш] пе­ред -и, -і.

Побудова словосполучень, речень з іменниками у множині, вжитими у формі на­зи­в­ного і знахідного від­мі­нків.



  • пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє закінчення -і, -и (називний і знахідний відмінки множини);

  • вжи­ває іменники у мно­жи­ні в ус­но­му і пи­се­м­но­му мо­в­лен­ні, будує словосполучення й речення з імен­ни­ками у формах:

– на­зи­в­ного і знахідного від­мі­нків;




Закінчення імен­ни­ків чоловічого і середнього роду у множині, вжитих у формі ро­до­вого від­мі­нка: -ів, -їв (синів, героїв).

– ро­до­вого від­мі­нка;




Нульове за­кін­чення в імен­ни­ках жіночого та се­ре­д­ньо­го ро­ду в формі ро­до­вого від­мі­нка (рука – рук; знан­ня – знань).

– знає про відсутність закінчень в іменниках жіночого й середнього роду множини під час побудови словосполучень і речень;




Побудова словосполучень, речень з іменниками у множині, вжитими у формі родового від­мі­нка.

– правильно вживає іменники у множині під час побудови словосполучень і речень;




Закінчення імен­ни­ків, вжитих у формі давального відмінка множини: -ам, -ям (мостам, рукам, хлопцям, полям).

Побудова словосполучень, речень з іменниками у множині, вжитими у формі давального від­мі­нка.



– розрізняє закінчення іменників у формі давального відмінка множини під час побудови словосполучень і речень у польській та українській мовах;




Закінчення імен­ни­ків, ужитих у формі орудного відмінка множині: -ами, -ями (мостами, руками, хлопцями, полями).

Побудова словосполучень, речень з іменниками у множині, вжитими у формі орудного від­мі­нка.



– розрізняє закінчення іменників, ужитих у формі орудного відмінка множині у польській та українській мовах;

– правильно вживає іменники у формі орудного відмінка множини під час побудови словосполучень і речень.



12

При­кме­т­ник. Ак­ти­ві­за­ція знань, засвоєних на уроках польської мови, про при­кме­т­ни­ки. Зна­чен­ня, пи­тан­ня, зв'я­зок з імен­ни­ка­ми, за­ле­ж­ність ро­ду й числа при­кме­т­ни­ків від імен­ни­ків. Ро­до­ві за­кін­чен­ня при­кме­т­ни­ків: -ий, -ій (ч. р.); -а, -я (ж. р.), -е, -є (с. р.).

Учень:

  • знає що та­ке при­кме­т­ник; ро­зу­міє його роль у мовленні;

  • розрізняє рід прикметників за закінченнями;

– до­би­рає при­кме­т­ни­ки до за­да­них слів – на­зв пред­ме­тів, узгоджуючи їх у роді й числі з іменниками;




При­кме­т­ни­ки-­си­но­ні­ми і при­к­ме­т­ни­ки-­ан­то­ні­ми, ужи­ван­ня при­к­ме­т­ни­ків у пря­мо­му і пе­ре­но­с­но­му зна­чен­нях.

Спо­сте­ре­жен­ня за вжи­ван­ням при­кме­т­ни­ків у те­к­с­тах рі­з­них сти­лів: ху­до­ж­ньо­му, на­у­ко­во­му, офі­цій­но-­ді­ло­во­му (без ужи­ван­ня те­р­мі­нів).



  • до­би­рає до при­кме­т­ни­ків си­но­ні­ми (си­но­ні­мі­ч­ні ря­ди) та ан­то­ні­ми;

  • ужи­ває при­кме­т­ни­ки у пря­мо­му й пе­ре­но­с­но­му зна­чен­ні;






Вищий і найвищий ступені порів­няння прикметників (прак­ти­ч­но, без ужи­ван­ня те­р­мі­нів). Тво­рен­ня від звичайних прикметників, що вказують на кількість предметів, величину, колір, смак, при­кме­т­ни­ків ви­що­го й най­ви­що­го сту­пе­нів.

– прак­ти­ч­но утво­рює най­більш ужи­ва­ні які­с­ні при­кме­т­ни­ки ви­що­го й най­ви­що­го сту­пе­нів;




Суплетивні форми творення вищого і найвищого ступенів найбільш уживаних прикметників: малий – менший, найменший; великий – більший, найбільший; гарний – кращий, найкращий; поганий – гірший, найгірший тощо.

– знає суплетивні форми вищого і найвищого ступенів прикметників;




Уживання таких прикметників у реченнях з протиставними сполучниками а, але.

– уживає прикметники вищого і найвищого ступеня під час побудови речень із протиставними сполучниками а, але;




Вимова і правопис прикметників на -ський, -зький, -цький.

Уживання таких прикметників під час побудови речень й у власних розповідях.



– правильно вимовляє і пише прикметники на -ський, -зький, -цький;

– уживає їх в усному мовленні й на письмі;






З­мі­ню­ван­ня при­кме­т­ни­ків чо­ло­ві­чо­го і се­ре­д­ньо­го ро­ду, ужитих в од­ни­ні (спо­сте­ре­жен­ня за таб­ли­цею), за­сво­єн­ня від­мі­н­ко­вих пи­тань. Фо­р­му­ван­ня умінь ставити питання від іменників до прикметників.

  • за­сво­їв від­мі­н­ко­ві пи­тан­ня, які ста­в­лять­ся від імен­ни­ків до при­кме­т­ни­ків чо­ло­ві­чо­го і се­ре­д­ньо­го ро­ду;

  • спо­сте­рі­гає за з­мі­ню­ван­ням при­кме­т­ни­ків чо­ло­ві­чо­го і се­ре­д­ньо­го ро­ду в од­ни­ні за таб­ли­цею, ро­бить ви­сно­в­ки про спільне й відмінності у польській та українській мовах;




Закінчення при­кме­т­ни­ків чо­ло­ві­чо­го і се­ре­д­ньо­го ро­ду, вжитих в однині:







  • -ий (-ій) (називний відмінок, ч.р.);

  • -е, -є (називний відмінок, с.р.);

  • -ого (ро­до­вий від­мі­нок). Ува­га до м’якої ви­мо­ви кінцевих приголосних основи перед -ого та вжи­ван­ня на письмі ь для по­зна­чен­ня м'я­ко­с­ті при­го­ло­с­но­го пе­ред за­кін­чен­ням. Вжи­ван­ня при­й­ме­н­ни­ків до, з, бі­ля з ро­до­вим від­мі­н­ком під час по­бу­до­ви сло­во­спо­лу­чень;

  • під час побудови словосполучень і речень пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє та вживає закінчення при­кме­т­ни­ків чо­ло­ві­чо­го і се­ре­д­ньо­го ро­ду у формі:

  • називного від­мі­н­ка;

  • родового відмінка з при­й­ме­н­ни­ка­ми до, з, бі­ля;






  • -ому (да­ва­ль­ний і мі­с­це­вий від­­мі­н­ки).

– давального і місцевого відмінків;




З­мі­ню­ван­ня при­кме­т­ни­ків жі­но­чо­го ро­ду в од­ни­ні (спо­сте­ре­жен­ня за таб­ли­цею), за­сво­єн­ня від­мі­н­ко­вих за­пи­тань.

  • знає і ставить від­мі­н­ко­ві пи­тан­ня до при­кме­т­ни­ків жі­но­чо­го ро­ду, ужитих в однині;







Закінчення при­кме­т­ни­ків жі­но­чо­го ро­ду, ужитих в однині:

  • пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє та вживає в усному і писемному мовленні при­кме­т­ни­ки жі­но­чо­го ро­ду в зазначених від­мі­н­кових формах однини з прийменниками і без них;




-ої (ро­до­вий від­мі­но­к). Увага до вживання м’якого знака (ь) перед закінченням -ої для позначення м’якості приголосного;




– -ій (да­ва­ль­ний і місцевий від­мі­н­ки);




– -ою (ору­д­ний від­мі­но­к). Увага до вживання м’якого знака (ь) перед закінченням -ою для позначення м’якості попереднього приголосного.




Побудова словосполучень, речень, у яких прикметники жіночого роду вживаються у формі родового, давального і місцевого, орудного відмінків однини.

  • будує словосполучення і речення, у яких прикметники жіночого роду вживаються у формі родового, давального і місцевого, орудного відмінків однини;




З­мі­ню­ван­ня при­кме­т­ни­ків у мно­жи­ні (спо­сте­ре­жен­ня за таб­ли­цею), за­сво­єн­ня від­мі­н­ко­вих пи­тань. Увага до закінчення прикметників -ими (-іми) в орудному відмінку множини.

  • знає і вживає від­мі­н­ко­ві пи­тан­ня, які ста­в­лять­ся до при­кме­т­ни­ків у множині;

  • спостерігає за змінюванням прикметників у множині, робить висновки про спільне й відмінності у польській та українській мовах;

  • правильно вимовляє й уживає в усному і писемному мовленні прикметники в множині;




Фо­р­му­ван­ня вмінь утво­рю­ва­ти спо­лу­чен­ня при­кме­т­ни­ків з імен­ни­ка­ми, ужи­ти­ми в рі­з­них від­мі­н­ках. По­бу­до­ва ре­чень з утво­ре­ни­ми сло­во­спо­лу­чен­ня­ми, од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми ре­чен­ня – при­кме­т­ни­ка­ми.

  • утво­рює спо­лу­чен­ня при­кме­т­ни­ків з імен­ни­ка­ми, вжи­ти­ми в рі­з­них від­мі­н­ках.

  • бу­дує ре­чен­ня з утво­ре­ни­ми сло­во­спо­лу­чен­ня­ми, од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми ре­чен­ня – при­кме­т­ни­ка­ми.

4

За­йме­н­ник (практично).

Осо­бо­ві за­йме­н­ни­ки, спостереження за їх змінюванням за питаннями.

Конструювання словосполучень з уживанням різних форм особових займенників (ме­не, те­бе, йо­го, йо­му, їй).


Учень:

  • знає, що таке займенник, його роль у мовленні;

  • правильно вимовляє і вживає особові займенники;

  • конструює словосполучення з уживанням різних форм особових займенників;




Займенники, що вказують на приналежність предмета (мій, моя, моє, твій, твоя, твоє) чи на предмет (той, та, те, цей, ця, це). Їх змінювання за питаннями за зразком прикметників і вживання в мовленні.

Спо­сте­ре­жен­ня за вживанням за­йме­н­ни­ків у те­к­с­тах.



  • вживає у мовленні займенники мій, моя, моє, твій, твоя, твоє; той, та, те, цей, ця, це та їх форми;



  • використовує займенники під час удосконалення (редагування) тек­сту;




Ви­мо­ва і на­пи­сан­ня форм вказівного за­йме­н­ни­ка цей: цьо­го, у цьо­му, ці­є­ї.

На­пи­сан­ня за­йме­н­ни­ків із при­й­ме­н­ни­ка­ми (ак­ти­ві­за­ція знань).



  • пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє та вжи­ває на пись­мі фо­р­ми вка­зі­в­но­го за­йме­н­ни­ка цей: цьо­го, у цьо­му, ці­є­ї;

  • від­рі­з­няє за­йме­н­ни­ки від при­й­ме­н­ни­ків і пра­ви­ль­но вжи­ває їх на пись­мі.

13

Діє­сло­во. Ак­ти­ві­за­ція знань про діє­сло­во (пи­тан­ня, зна­чен­ня, роль у ре­чен­ні, зв'я­зок з імен­ни­ка­ми). Роз­ши­рен­ня уяв­лень про се­ма­н­ти­ч­не зна­чен­ня діє­слів (без ужи­ван­ня те­р­мі­нів): діє­сло­ва мо­в­лен­ня, ми­с­лен­ня, ру­ху, ста­ну лю­ди­ни то­що.

Учень:

  • знає що та­ке діє­сло­во і які йо­го гра­ма­ти­ч­ні озна­ки;

  • роль діє­сло­ва в ре­чен­ні;

  • групує діє­сло­ва за зна­чен­ням (діє­сло­ва мо­в­лен­ня, ру­ху, ста­ну то­що);




Добір си­но­ні­мів і ­ан­то­ні­мів до поданих діє­слі­в, спостереження за ба­га­то­зна­ч­ні­с­тю окре­мих діє­слів, вжи­ван­ням діє­слів у пе­ре­но­с­но­му зна­чен­ні.

  • до­би­рає діє­сло­ва си­но­ні­ми й ан­то­ні­ми;

  • ро­зу­міє ба­га­то­зна­ч­ність ок­ре­­мих діє­слів, вжи­тих у сло­во­спо­лу­чен­нях, ре­чен­нях, те­к­с­тах;

  • роз­рі­з­няє пря­ме і пе­ре­но­с­не зна­чен­ня діє­слів;




Не­озна­че­на фо­р­ма діє­сло­ва. Спо­сте­ре­жен­ня за вжи­ван­ням діє­слів у не­озна­че­ній фо­р­мі в при­ка­з­ках і при­слі­в'ях, по­ра­дах, ін­стру­к­ці­ях. Складання порад, інструкцій з уживанням неозначеної форми дієслова.

  • знає, що та­ке не­озна­че­на фо­р­ма діє­сло­ва, де во­на най­ча­с­ті­ше вжи­ва­єть­ся і яке зна­чен­ня пе­ре­да­єть­ся з до­по­мо­гою ці­єї фо­р­ми;

  • уміє скласти пораду чи інструкцію, уживаючи неозначену форму дієслова;




Ча­си діє­слів (теперішній, минулий, майбутній). За­сво­єн­ня укра­ї­н­сь­ких те­р­мі­нів. Змі­ню­ван­ня діє­слів за ча­са­ми. Су­фікс -в- у діє­сло­вах чо­ло­ві­чо­го ро­ду ми­ну­ло­го ча­су.

  • за­сво­їв укра­ї­н­сь­кі те­р­мі­ни на по­зна­чен­ня ча­су;

  • роз­рі­з­няє ча­си діє­слів за до­по­мо­гою за­пи­тань;

  • змі­нює час діє­слів;

  • ужи­ває су­фікс -в- у діє­сло­вах чо­ло­ві­чо­го ро­ду;




Дієслово бути і його форми.

  • знає форму дієслова бути у теп. часі (є) і вміє змінювати його в минулому часі;




Змі­ню­ван­ня діє­слів те­пе­рі­ш­ньо­го і май­бу­т­ньо­го ча­су за осо­ба­ми й чи­с­ла­ми (спо­сте­ре­жен­ня за таб­ли­цею).

Вживання дієслів теперішнього і майбутнього часу в різних особових формах під час побудови речень.

Вживання дієслів теперішнього і майбутнього часу в різних особових формах під час побудови словосполучень і речень.


  • спо­сте­рі­гає за таб­ли­цею змі­ню­ван­ня діє­слів і ро­бить ви­сно­в­ки;

  • змі­нює діє­сло­ва теперішнього і майбутнього часу за особами і числами;

  • уживає дієслова теперішнього і майбутнього часу в різних особових формах під час побудови речень;




Наказова форма дієслова (практично): напиши, напишіть. Уживання наказової форми дієслів у спонукальних реченнях.

– уживає наказову форму дієслів в діалогах, під час побудови спонукальних речень;




По­діл діє­слів на діє­від­мі­ни – І і II (за­сво­єн­ня те­р­мі­нів). Правопис закінчень дієслів.

– знає про відмінності у поділі дієслів на дієвідміни у польській та українській мовах;

– групує дієслова за дієвідмінами; правильно вживає закінчення дієслів І і ІІ дієвідміни під час побудови речень;






За­сво­єн­ня ви­мо­ви і пра­во­пи­су діє­слі­в­них форм на -шся (2-га осо­ба од­ни­ни). Увага до написання частки -ся з дієсловами.

– пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє і пи­ше діє­сло­ва на -шся, та -ть, -ться;




Ви­мо­ва і пра­во­пис діє­слі­в­них форм на -ть, -ться (3-тя осо­ба). Спо­сте­ре­жен­ня за зна­чен­ням діє­слів на -ся в те­к­с­ті.







Пе­ре­ко­н­с­т­ру­ю­ван­ня речення, те­к­с­ту із за­мі­ною од­ні­єї осо­би на ін­шу. До­бір осо­бо­вої фо­р­ми діє­сло­ва за­ле­ж­но від змі­с­ту те­к­с­ту.

  • пе­ре­ко­н­с­т­ру­йо­вує речення, те­к­с­т із за­мі­ною од­ні­єї осо­би на ін­шу;

3

При­слі­в­ник. Практичне ознайомлення з прислівниками, які вказують на місце, час, спосіб дії. Запитання: де? коли? куди? звідки? як? Пра­во­пи­с най­ужи­ваніших з них: учора, вра­н­ці, вдень, уве­че­рі; спра­ва, злі­ва, зве­р­ху, вни­зу, скрізь тощо.

Побудова речень з прислівниками.



  • відрізняє прислівники від прикметників;

– ужи­ває в ус­но­му мо­в­лен­ні та пра­ви­ль­но пи­ше най­більш ужи­ва­ні при­слі­в­ни­ки;
– будує речення з прислівниками, які вказують на місце, час, спосіб дії.

2

Чи­с­лі­в­ник (практично). Кількісні й порядкові числівники. Запитання: скільки? котрий? Узгодження кількісних числівників у роді та числі з іменниками, порядкових – у роді. За­сво­єн­ня назв десятків кі­ль­кі­с­них чи­с­лі­в­ни­ків (двадцять один, тридцять два і под.).

  • розрізняє кількісні й порядкові числівники;

  • узгоджує кількісні і порядкові числівники з іменниками в роді і числі;

– уміє рахувати, уживаючи назви десятків;

– ужи­ває кількісні і порядкові чи­с­лі­в­ни­ки в ус­но­му й писемному мо­в­лен­ні.


2

Повторення й узагальнення знань та мовних і мовленнєвих умінь і навичок.


ІІІ. Со­ці­о­ку­ль­ту­р­на лінія (протягом року)

К-сть годин

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів







Учень знає:




Україна – наша держава. Київ – столиця України.

Українські державні (Прапор, Герб, Гімн) та народні символи (рушник, віночок), рослинна символіка (верба, калина).



  • назву держави і столиці України,

  • українські державні та народні символи;




Встановлення соціальних контактів з однолітками і дорослими, на вулиці, в транспорті, у магазині, у бібліотеці, у літньому таборі. Привітання з днем народження, святом згідно мовленнєвого етикету.

  • установлює соціальні контакти з дорослими й однолітками згідно норм мовленнєвого етикету;

  • вітає зі святом усно, листівкою, смс-кою;




При­слі­в’я, при­ка­з­ки, на­род­ні ви­сло­ви; дитячі ігри, пісні.

  • знає 4-5 при­слі­в’їв, при­ка­зок, на­род­них ви­сло­вів і до­ре­ч­но вжи­ває їх у вла­с­но­му мо­в­лен­ні; 1-2 пісні; 2 дитячі гри;




Най­більш ужи­ва­ні фо­р­ми на­род­них при­ві­тань, за­про­шень, по­ба­жань.

– використовує в мовленні най­більш ужи­ва­ні фо­р­ми запрошення, побажання, при­ві­тан­ня та про­щан­ня;




Укра­ї­н­сь­кі зви­чаї зу­стрі­ча­ти го­с­тей, про­во­джа­ти їх.

– знає укра­ї­н­сь­кі зви­чаї зу­стрі­ча­ти го­с­тей, про­во­джа­ти їх;




Українські письменники.

  • знає імена відомих українських письменників (Тарас Ше­вченко, Леся Українка, Іван Франко, Василь Сухомлинський та інші).

Проект базової навчальної програми


1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка