Українська мова 1-4 класи загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням польською мовою Пояснювальна записка



Сторінка2/12
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.45 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

(1 клас)


Формування умінь усного мов­лення — одне з основних завдань навчання української мови. Воно розпочинається з першого класу й продовжується та розвивається протягом наступних років навчання.

У програму для першого класу уроки розвитку вмінь усного українського мовлення введені з урахуванням того, що до ЗНЗ із польською мовою навчання приходять діти з недостатнім рівнем володіння українською літературною мовою (переважає побутова лексика), частина дітей є російськомовною. Тому завдання збагачення українського словникового запасу, розвитку таких видів мовленнєвої діяльності як аудіювання й говоріння українською мовою розпочинається з першого класу і є основним. Навчання грамоти українською мовою (кирилиці) рекомендується розпочинати з 2 класу, коли вже виробилися вміння і навички письма латиницею. Таке відстрочене засвоєння кириличного письма допомагає запобігти змішуванню букв латинського й кириличного алфавітів.

Усний курс української мови покликаний розв’язати завдання збагачення словникового запасу, розвитку й удосконалення таких умінь і навичок, як аудіативні, орфоепічні, граматичні, а також уміння діалогічного й монологічного мовлення.

Досягнення результативності розвитку аудіативних і мовленнєвих умінь можливе за умови щоденної уваги до активного поповнення українського словникового запасу та уваги в навчальному процесі до відмінностей у вимові певних звуків (переважно приголосних), слів і граматичних форм польської та української мов. Недооцінювання важливості хоча б одного з поставлених завдань знижуватиме рівень володіння українським мовленням, що в наступних класах утруднюватиме засвоєння писемного, зокрема формування граматичних і правописних умінь і навичок.

Таким чином, одним з найважливіших завдань першого року навчання є збагачення словникового запасу, розвиток аудіативних умінь, а також умінь говоріння (діалогічне і монологічне мовлення).

1. Збагачення словникового запасу. Робота над збагаченням словникового запасу – будівельного матеріалу мовлення – потребує повсякденної уваги. У програмі визначено сфери мовлення, кожна з яких охоплює низку тем. Тому робота над словом проводиться в їх межах. При цьому вчитель має дбати про те, щоб учні засвоювали не лише слова – назви предметів, але й ознаки і дії предметів, а також службові слова – прийменники і сполучники, оскільки без таких слів мовлення неможливе.

Плануючи урок, визначаючи його мету, доцільно фіксувати слова, які мають бути засвоєні на уроці (6-8), решта, якщо такі є, – для ознайомлення.

Робота над засвоєнням нових слів проводиться в два етапи. І етап – етап семантизації, ІІ – етап активізації слів у мовленні. На першому з них учитель знайомить учнів зі словом, його значенням, вимовою, наголосом. Пояснення слова відбувається найчастіше з допомогою малюнків або предметів (учитель вимовляє слово і показує відповідний предмет або малюнок), шляхом називання протилежного зазначенням (верх – низ, злі́ва – спра́ва, товсти́й – тонки́й і под.), а також використовуючи переклад на польську мову (якщо іншого способу пояснити значення слова нема), рідше – описово (горизонт – умовна лінія вдалині, що ніби з’єднує небо і землю). Оскільки словниковий запас учнів невеликий, у описовому поясненні не повинно бути слів, які в свою чергу потребують пояснення.

Після пояснення слова учні мають проговорити його за вчителем декілька разів, а потім учитися використовувати засвоєні слова в мовленні (ІІ етап). Ця робота пов’язана з оволодінням граматичними формами української мови. На цьому етапі обов’язковими є зразки відповідей і вправи на дії з предметами, підстановчі вправи, ігрові тощо. Ставляться питання ­хто це? що це? де? біля чого? який (-а, -е)? де знаходиться? хто з ким (чим)? що робить? тощо.

Цей етап в роботі над словом є обов’язковим, оскільки саме він сприяє активному засвоєнню слів і формуванню граматичних умінь і навичок уживати їх у процесі мовлення.

Знання слів, які опрацьовувались на уроці, обов’язково мають перевірятися на наступному. При цьому вчитель показує малюнок і запитує: хто це? що це? що робить? який? тощо. Недоцільно називати слово українською мовою і спонукати до перекладу на польську, оскільки такий підхід не дає можливості перевірити правильність вимови. Отже, можна назвати слово польською, учні відповідають українською.



2. Формування і розвиток аудіативних умінь. Аудіативні уміння є складовою комунікативних: від розуміння сприйнятого на слух запитання, репліки залежить адекватність мовленнєвої реакції. Тому так важливо формувати в учнів уміння сприймати й розуміти з 1-2 прослуховувань завдань і запитань учителя, а також пропонований аудіативний матеріал: слова і словосполучення, речення, тек­сти, сприймаючи які учні мають вчитися визначати наголос у словах, звуки, якими розрізняються вимова слів польської й української мов, граматичні форми тощо. У текстах, сприйнятих на слух, учні мають визначати хто (що) виконує дію, яку саме, де, коли і т. п. Для перевірки розуміння рекомендується використовувати тестові завдання, які не вимагають розгорнутого висловлювання. Доречними можуть бути співвіднесення сприйнятого на слух уривка і пред’явленого малюнка (вибір малюнків), малювання за змістом сприйнятого на слух тексту, вибір (шляхом плескання в долоні) правильної відповіді із 2-3-их запропонованих тощо.

3. Формування умінь говоріння (діалогічне і монологічне мовлення). Не менш важливим завданням є формування в першокласників умінь діалогічного й монологічного мовлення. Слід зазначити, що розвиток діалогічного мовлення, так само як і аудіативних умінь, у багатьох випадках недооцінюється вчителем і тому перевага надається розвитку монологічного (переказувати, складати тексти тощо). Однак у повсякденному спілкуванні частіше використовується саме діалог. Формуючи уміння діалогічного мовлення, слід брати до уваги, що вони тісно пов’язані з прийнятими в українського народу формулами ввічливості – привітання, подяки, вибачення, прохання дозволу звернутися із запитанням (до дорослих), а також умінням триматись із співрозмовником, звертатися до нього, вибирати потрібний тон, темп мовлення. Усе це – мовленнєвий етикет, культура мовлення, якими мають оволодіти учні.

Формування умінь діалогічного мовлення передбачає не тільки розповідь чи бесіду вчителя про те, як вести діалог, а й створення на уроці навчальних мовленнєвих ситуацій, які передбачали б діалог учнів, спонукали б їх до нього. У початкових класах, зокрема першому, найпоширенішим методом є рольова гра, коли учні відтворюють діалоги героїв (казкових чи реальних), ролі яких вони виконують. Крім того, використовуються ситуативні малюнки, де учні виступають у ролі зображених героїв, створюються уявні ситуації, в яких учні беруть на себе ту чи іншу роль тощо.

Монологічне мовлення складніше, оскільки потребує змістовності й логіки викладу. Тому в 1 класі цього навчають на готових зразках – текстах, сприйнятих на слух, які учні мають дослівно переказати, серіях малюнків, де послідовність розповіді запрограмована їх розташуванням, розповіді за одним нескладним сюжетним малюнком, за аналогією до поданого зразка, продовження тексту відповідно до поданого початку і малюнку тощо.

Робота над розвитком мовленнєвих умінь проводиться у зв’язку з визначеними в програмі сферами мовлення, кожна з яких охоплює кілька тем. Така організація цієї роботи сприяє цілеспрямованому поповненню словникового запасу з кожної теми, на основі якого розвиваються мовленнєві уміння.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка