Українське народознавство



Сторінка15/35
Дата конвертації19.02.2016
Розмір6.49 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   35

ЗНАННЯ ПРО ПРАВУ, ЯВУ І НАВУ

У кожного народу є своя рідна правда. Рідна правда українців-русів — у єдності з Рідними Богами. Ця єдність підкріплена Божественним народженням і регулюється законами Прави. Знаючи ці закони, українець не чинить зла українцю й рідній землі, а всіляко намагається підтримати свого брата в усіх добрих намірах, які будуть спрямовані на користь нашій державі. Коли українець усвідомлює свою відповідальність перед майбутнім, він дбає про своє добре ім'я і всіляко примножує свої добрі справи, тим самим заохочуючи інших українців до спільного творення блага для своєї землі.

Поняття Прави як універсального закону руху Всесвіту мали ще трипільські землероби VI—III тисячоліть до н. ч. Мала його й орійська цивілізація, що зародилася саме на нашій Праукраїнській землі, на берегах Дніпра й Чорного моря. Саме орії (арії) й занесли, свої Веди (Знання) в Індію й Персію (Іран), так само ці знання поширилися в Грецію й Рим, де в давнину було багато споріднених з нами племен.

В Ріґведі, найдавнішому святому письмі оріїв, поняття Прави передається словом R'ta — Рита, що означає космічний закон, за яким не-впорядкований хаос перетворюється в упорядкований космос і забезпечує умови для існування Всесвіту, людини та її моралі. Як і ведійська Рита, українська Права дає лад круговороту Всесвіту і встановлює обрядовий лад на Землі. Вона визначає не тільки астрономічний (фізичний), але й звичаєвий, моральний (тобто духовний) бік життя загалом.

Закони Права відомі в усіх арійських народів: індійська Рита, іранська Аса, давньогрецька Діка, яка згодом перетворилася в Богиню справедливості й зображалася уже як жінка. В Україні також існують залишки вчення про Праву у вигляді казок про Правду і Кривду, яких так само уявляють жінками. У давнину поняття про Праву було ширшим: Права, Пращур, Прадід, право, правда, правий, праведний, справедливий, правитель — все це слова одного кореня. У давньоіндійській мові — санскриті, яку сформували прародичі аріїв близько II тис. до н. ч., також існує багато похідних від слова Права. Вони допомагають нам зрозуміти деякі потаємні значення наших Богознавчих слів і понять. Усі санскритські слова з коренем прав- так чи інакше пов'язані з вірознавчими поняттями: prava — той, хто витає в небі; prava — дмухання, дух; pravata — легкий вітерець (той, що дме). Цікаво, що слово pravar(o)sa означає дощ, і тепер для українця його значення прозоре й зрозуміле без перекладу як "права роса", тобто роса, яку посилає Права (Бог з Неба).

У Велесовій Книзі дощ — Жива Вода, яка тече як благо від Богів до нас. Для тих, хто вже прочитав Велесову Книгу, не буде дивною і стародавня назва нашої Віри "Православ'я" (від "Право+славити"), яка означає: "славити Рідних Богів Права". Назву православ'я у нас так само відібрано, як і назву Русь. Поєднати ж православ'я наших Пращурів із юдохристиянством не вдалось і за тисячу років. У давнину слово славлення вживали у значенні богослужіння (польською мовою — набоженство). Богів не просили, їх тільки славили, підтримуючи таким чином постійний зв'язок із космосом, і отримуючи у такий спосіб необхідні духовні сили. Віддати належну шану рідній духовності — це є головною метою славлення й означає єднання Богів, людей і духів померлих родичів. Про це сказано: "Молімось Богам, щоб мали ми чисті душі і тіла наші, і щоб мали ми життя з Праотцями нашими, в Богах зливаючись в єдину Правду — так оце єсть ми, Дажбожі Внуки!" (дошка 1).

Дажбожий онук керується Законами Прави, Яви і Нави. Ці закони записані нашими Праматерями на українських рушниках: дерево-квітка, що проростає з вазона чи глиняного глечика, символізує триярусну світобудову. Найнижча сфера — це коріння дерева. Саме воно є першоджерелом існування всієї Світобудови. Це світ Предків Роду, покійних родичів, світ Нава. Однак першопричиною існування цього коріння є світ Права - Божественне бажання, дане згори, тобто з верхньої сфери - крони дерева (падають плоди, летить насіння тощо).

У народі й до сьогодні побутує приказка: "Де є коріння, там виросте й гілля". Давши життя корінню, Права тим самим дає життя Яві — проявленому життю людей, тобто стовбуру дерева. Таким чином, всі три світи взаємопов'язані свою єдністю. Нава — не просто підземний світ, це світ духів, безтілесних образів наших родичів, який існує у нашій пам'яті. Нава - також сон, забуття, видимі під час сну образи, марення: "Се видів сон у Наві" (дошка 19). Нави не боялися, але й не поспішали до неї. Своє життя підтримували активною діяльністю. Про тих, хто розслабився, казали: "багаті зніжили мечі свої, тому швидко підуть у Наву" (дошка 22).

Той світ (Нава) може створювати духовну енергію для підтримки своїх нащадків, якщо вони ще не втратили пам'ять Роду. Цей світ (Ява) — світ живих людей, в якому поєднане природне (біологічне, успадковане від земних Предків) і духовне (ідеальне, дане Богами). Проживши у проявленому просторі відведений Богами час, душа повертається до свого першоджерела — через світ Нави до Богів Прави. Про це знаємо з першої священної дошки Велесової Книги: "Права бо є невідомо уложена Дажбогом, а по ній, як пряжа, тече Ява, і та соутворює життя наше, і та, коли одійде, смерть є. Ява текуща, а творена в Праві. Нава бо є по тій: до тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві ж є Яв" (дошка 1).

Отже, душа живе вічно, а тіло, старіючи, зношується. Тіло — лише одяг душі. Тому Боги забирають старе зношене тіло і через певний час дають душі нове вбрання. Віра в переселення душ, у вічність душі виховувала безстрашність і впевненість у своїх силах: "Од Отця Opa походимо, і той час від часу... народжується серед нас, бо пов'язано це так до самої смерті" (дошка 4-Г). Русич не боявся смерті, бо: "Права є з нами і Нави не боїмося, бо Нава не має сили проти нас" (дошка 7-Д). Душа померлого відправляється на Луки Сварожі, до Вирію-Раю, де її чекають душі Пращурів, які відійшли туди раніше: "А там побачимо Пращурів своїх і Матерів, які порядкують у Сварзі і там отари свої пасуть і віни свої вінять і життя мають, як і наше. Там немає ні гунів, ні еллінів, тільки Права княжити має. І та Права є істинна, як Нава є скинута, але Яві дана, і пребуде віки вічні біля Святовита" (дошка 26).

Тут пояснимо головні поняття, виділені в тексті:

Сварга — найвище Небо, житло Сварога і Його Луки, де знаходиться Рай. Сварга символізує найвищу святість, духовну силу, сконцентровану в Божественній істині. Сварга дослівно означає "небесний, рухаючий Небо". В Рігведі є поняття Сварга-Марга, що означає "шлях на Небо". Так називається наш Чумацький шлях, або Молочна стежка, якою душі померлих прямують до Лук Сварожих.

Вгна-вінча. У Раю вони немов би продовжують своє земне життя, займаючись улюбленими справами. Тому, як хлібороби, й вінять віни -збирають щедрі врожаї жита та здійснюють жниварський обряд -сплітають вінок із колосків, вносять у хату Дідуха-Снопа. Саме цей обряд символізує єдність живих нащадків з померлими Предками, бо: "То Велес навчив Праотців наших орати землю і злаки сіяти, і жати віна-вінча на полях страдних, і ставити Снопа до огнища, і чтити його, як Отця Божого" (дошка 8/2).

Нава скинута — душа, яка вже "скинула" тіло, як зношену сорочку душі, тобто людина померла. Яві дана — слід розуміти, що Боги Права дають тіла для душ, які знову повертаються в Яву, тобто народжуються для земного життя. Нава скидає тіло, Ява вдягає тіло.

Світовит — творчий дух Всесвіту, Божественне Світло, найвища Святість. Світовит — одна з трьох постатей Великого Триглава - Святий дух, що витає у повітрі (дошки 11-А, 11-Б). Тому Святовита (Світовида) вважають розпорядником Прави і Яви, який вирішує долю духовних посланців на Землю: "Богові Світовитові ми славу прорекли, бо цей Бог став Богом Правія і Явія, і йому співаємо пісні, яко єсть він святий. І через нього ми побачили світ видимий і буття Яви. І буде Він нас у Навії берегти, а тому хвалу співаємо" (дошка 11-А).

Якщо Нава — символ нічної темряви, то Ява — проявлене, вияс-кравлене денним світлом життя людей. Вранці скачуть вісники у Небі, щоб "управити золотий човен Сонця" (дошка 7-Ж).

Вчення про Праву, Яву і Наву є однією з основних світоглядно-бого-знавчих засад нашої Рідної Віри. Саме єдністю цих трьох світів-вимірів пронизане все обрядово-священне коло українця-рідновіра. При урочистому славленні обов'язкове запалювання трьох свічок, шо символізують три світи (Богам — слава, Живим - здоров'я, Предкам - пам'ять). Під час славлення у Священному Гаю - три жертви, дві з яких віддають до Святого Вогню: Богам — мед (вічність), Предкам — свіжий духмяний хліб (духовність), а третя роздається людям як святе причастя — мед і хліб (хмільний напій, пироги, інша їжа). Звідси й вислів "їжте на здоров'я".

Загалом колективна їжа, що споживається на братчині, символізує космічний лад, до якого одвічно прагне людська душа. Жертовна їжа (поминальна) означає спілкування з Предками, які в час цього бенкету переходять із минулого у теперішнє (з Нави в Яву), що, з їхнього погляду, є майбутнім (Правою). Тобто наша пам'ять і вдячність покійним Пращурам допомагає їм досягти Прави. Таким чином, священна Братчина поєднує всі три часи і три сфери буття: Праву, Наву і Яву. Цим підтримується безкінечна спадкоємність Світу і Роду, його вічність і незнишенність.



ЗНАННЯ ПРО ТРИЄДНІСТЬ СВІТУ

Бог, за Велесовою Книгою, - багатопроявний і многоназивний Закон Прави, що "правує" Всесвітом, нашою Галактикою, Землею і людьми. Він невидимий смертним, непізнаний і незнищенний. Він існує вічно. Різні прояви Бога, будь то сонце, вітер, дощ чи сніг, наші Пращури називали своїми іменами. Так, протягом віків для поняття вищої сили було вироблено багато імен. Всі вони є іменами Всесвіту. Кожне слово — знак (код), яким народ розмовляє зі своїм Богом. Називаючи імена різних Богів, ми повідомляємо Сваргу про свій біль, радість, бажання.

Воїн, молячись до Перуна, викликає зі Сварги свого покровителя воїнства — грізну громову силу, яка допомагає в бою. Жінка, молячись про здоров'я свого роду, звертається до материнської сили Прави, називаючи її Рожаницею, Матінкою Ладою, Мокошею. Хлібороб звертається до Дажбога, славлячи його сонячну силу, і до Богині Дани — втілення небесної Води. Єдність наших Божественних потуг не викликає сумніву, хоч і має багато імен. Про це нагадують нам волхви такими словами: "Якщо ж трапиться якийсь блудень, що хотів би порахувати Богів і відділити їх від Сварги, хай вигнаний буде з роду, бо не мали Богів різних: Вишень і Сварог і інші суть множеством, бо Бог єдиний і множествен. І хай ніхто не розділяє того множества і не говорить, що мали Богів многих. Се ж світло Іру йде до нас, і будьмо гідними того!" (дошка ЗО).

Вишень, можливо, є епітетом Сварога — Всевишній. У Велесовій Книзі маємо близько 250 Богознавчих понять (в тому числі понад 130 варіантів імен Богів). Серед них найчастіше згадується Прабатько Богів Сварог і Його найвище Небо — Сварга: у 56-ти дошках (із 77-х) маємо звертання чи молитви до Сварги і Сварога, а також в 10 дошках згадки про Сварожичів, Сварожих Воїв, Сварожі Закути, Сварожі Кола, Сварожі Раті, Сварожі Руки, Коня Сварожого тощо.

Друге місце за популярністю посідають Бог Воїнства — Перун і Його дивовижна жіноча пара — Мати Слава (Перуниця, Мати-Птиця, Ясна). Дажбог згадується у 18 дошках, до того ж, серед Його імен є форма множини "Дажбопі" (дошка 33), і форма "Богдаждь" (дошка 38-А). Велес згадується у 9-ти дошках, (один раз у формі Волос) (уривок дошки 33).

Слово "Боги" у множині вживається у чотири рази частіше, ніж слово "Бог" в однині. Ці прості підрахунки говорять нам значно більше, ніж будь-які монотеїстичні системи, створені нашими ворогами. Пращури знали, що ім'я людини вказує на її внутрішню сутність, характер, навіть долю. Так само, ім'я Бога прояснює людям його Божественну сутність, характер і властивості. А оскільки Божественних властивостей безмірно більше, ніж людських, то й імен Бога (Богів) є багато. Імена Богів — це священна мова, без якої не може існувати жоден народ. Тому наші вороги прагнули відібрати у нас нашу Божественну мову і нав'язати нам свою.

Римляни перед битвою намагалися дізнатися ім'я Бога своїх супротивників. Знати ім'я - володіти таємницею. Вважалося, що через ім'я, можна зашкодити його власнику. Не змігши вивідати ім'я Бога, старалися викрасти саму статую (зображення Бога), бо Бог допомагає своєму війську бити ворога. Колись подобу Бога несли перед військом, як пізніше прапор. Недаремно втрата прапора ще й досі вважається смертю самого військового підрозділу (за втрату прапора розформовують військову частину).

У давнину кожну дитину ще з ранніх літ навчали рідному Бого-знавству. Семирічні хлопчики складали перший іспит при обряді пострижин. Тут вони мали показати не тільки вміння сісти на коня і тримати в руках зброю, але й відповідати на такі запитання Волхва-вчителя: що значить Права, Ява і Нава, хто є Сварог, Велес, Перун. Також дитина мала назвати імена своїх Дідів-Прадідів до сьомого коліна...

Дівчатка повинні були знати не тільки, як правильно заплітати коси чи тримати голку, готувати їжу чи порати худобу, але й назви різноманітних квітів і трав, імена покровителів Роду, Берегинь, Рожаниць, Лади, Мокоші, знати звичаї й обряди Рідної Віри тощо. Як би це не було дивно для сучасної людини, але наші Пращури якось давані лад усім тим знанням про своїх Богів і Пращурів. Знали, як і кому молитися, в який час і в якому порядку. Тільки у примітивних народів на самих ранніх паліях розвитку був один Бог з одним ім'ям, яке було на вустах у малорозвинутих людей, котрі ще не потребували ні календаря, ні різноманітних форм діяльності. Усе зводилося до задоволення найпростіших потреб, якими опікувався один Бог. Таких релігій нині уже, мабуть, не існувало б, якби інтернаціоналісти не оголосили їх вищими і кращими, ввівши поняття монотеїзму (від моно — один, і теос - Бог). Свою узурпацію влади на землі такі глобалісти хотіли підперти ідеєю Бога — узурпатора влади на Небі.

Однак і вони, не змігши позбутися поняття багатопроявності Бога, мусили придумати безліч "святих", на яких переклали різноманітні функції язичницьких Богів, чим і підтвердили всю неспроможність і не-самодостатиість монотеїзму як світоглядної системи. Різноманітність імен Богів необхідна нам для того, щоб не втратити Родової пам'яті, адже кожне ім'я єднає нас із духовною силою наших Пращурів. Недаремно наші Волхви записали для нас ці знання, щоб ми нічого не втратили.

Для переконливості наведу простий приклад. Коли сільська бабця-знахарка казала, що знає сто імен Бога, і кожне ім'я лікує від якоїсь хвороби, всі хворі, без сумніву, вірили сказаному і виліковувались. Усе мудре — просте. Так наша Рідна Веда без зайвих теологічних заглиблень наочно показує, чому потрібно зберігати всі імена Рідних Богів!

Світова релігія — християнство запозичила у нас Вчення про Триглава, назвавши його "святою Трійцею". Адже поняття Триєдності Богів існувало в нашій Рідній Вірі ще задовго до виникнення світових релігій. Більшість дослідників Велесової Книги вважають дошки 11-А й 11-Б найстародавнішими з усього святого письма. Волхв і професор Володимир Шаян назвав їх нашим Символом Віри. Триглав — не є іменем окремого Бога, це поняття "єдиної цілості Трьох Найвищих Божеств, які мають свої істоти (сутності. — ГЛ.), але всі вони існують нероздільно і єдино, саме як Триглав"9.

Бог-Отець. "Хвалимо Сварога — Діда Божого, який тому Роду Божеському є началом і всенькому Роду криниця вічна, яка витікає влітку од джерела свого і взимку ніколи не замерзає. А тієї Води Живучої п'ючи, живемо, допоки не прийдемо, як і все, до Нього, і прибудемо до Лук Його Райських" (дошка 11-А). Бог-Отець Сварог, Творець Світу і людини, перебуває у Сварзі — найвищому Небі.

Бог-Син. На Землю ж, до людей (у Яву) Сварог посилає свого Сина — Перуна у вигляді блискавки: "Богові Перуну-громовержцю, Богові прі й боріння, скажемо, Живих Явищ Кола не переставати крутити в Яві" (дошка 11-А). Перун є інший прояв Сварога, який обертає колесо життя на Землі. Тому іноді українців-русичів називають ще й "Синами Перуна" (дошки 23,32).

Бог-Дух. Світовит — дослівно "світло, що витає (в повітрі)", тобто духовний вогонь: світло і святість одночасно. "Богові Світовитові ми Славу прорекли, бо цей Бог став Богом Правія і Явія, і Йому співаємо пісні, яко єсть Він святий. І через Нього ми побачили світ видимий і буття Яви" (дошка 11-А). Кожен українець-рідновір мусить це пам'ятати й передати своїм дітям та онукам, "бо це є тайна велика, яко Сварог є Перуном і Світовитом, а ті обоє удержані в Сварозі".

Вчення про Триглава вказує нам також і на те, що Світ тримається на двох протилежних силах: "обаполи Білобог і Чорнобог перуняться (б'ються, змагаються), — і ті Сваргу удержують, аби Світу не бути по-верженому" (дошка 11-А). Білобог — Бог денного світла, добра, щастя. Він відомий у білорусів під іменем Білуна, який осипає багатством бідних, але добрих людей. Чорнобог - Бог ночі, таємничості, марення (сну). Наші Волхви застерігають, що не слід боротися з Чорнобогом. Ця сила необхідна, бо вона врівноважує Всесвіт: "Це не може бути в інший час, коли б хтось не втримався і сказав нерозумне про Чорнобога" (дошка 22). Нічна темрява — володіння Чорнобога, — відкриває нашому зору те, чого не видно вдень, тобто шляхи зв'язку зі Сварґою, коли видно Молочну стежку, сузір'я Рожаниць (Велику і Малу Ведмедиці), Місяця-Числобога, який допомагає рахувати час, тощо. У венедів та в балтійських слов'ян є статуя Чорнобога у вигляді лева з рунічним написом "Чорнобог".

У світі не існує однозначних понять добра і зла, їх вигадали християни, щоб виправдати свою боротьбу з народними релігіями, мовляв, язичницька віра зла, тому "зло" слід поборювати. Далі Вчення про Триглава подає нам три трійці: Хоре, Велес, Стрибог; Вишень, Леле, Літиць; Радогощ, Колендо, Кришень, які є опікунами найголовніших свят, що відбуваються у час панування Сивого Яра (зими) й Дажбога (літа). За ними перераховуються дванадцять місяців: Білояр, Ладо, Купало, Сіниць, Житниць, Вінич, Зернич, Овсянич, Просич, Студеч, Ледич і Лютич (від березня до лютого). Наші Пращури святкували Но-воліття навесні в період першого березневого Молодика. Далі йде перелік 48 назв тижнів, по 4 в кожному місяці. Місяць змінює свої чотири фази за 29,5 діб, а це приблизно рівне чотирьом тижням по 7 днів.

Вірогідно, тринадцятий місяць був присвячений якимось спеціальним святам і в перелік тижнів не входив. На нашу думку, останні рядки, які багатьма перекладачами прочитані не досить зрозуміло, символізують Вогнище Симаргла, який очищає душу: "Тут бо наш Огнебог Симаргел віщує яре, швидке і чисте народження, і то суть Триглавії". Як бачимо, тут йдеться або про обряд причастя до спільної пожертви, або про обряд спалювання покійного, що в обох випадках символізує єднання з Пращурами. Отже, при правильному здійсненні всіх Предківських обрядів, молодому поколінню відкриваються усі потаємні знання Рідної Віри: "Тут же, отроче, одкриєш ворота і ввійдеш у них - то красен Рай Слов'янський! Там Рай-ріка тече, яка відділяє Сваргу од Яви. А Число-бог рахує дні наші і говорить Богові числа свої: чи бути дню Сварожому, чи бути ночі. І засинають всі, бо всякий ясний во дні Божім, а вночі він — хтось інший. Бог-Дід, Дуб, Сніп наш!" (дошка 11-Б).

Вогнебог Симаргл — не тільки жертовне вогнище, але й погребальне Пекло, тобто вогнище для спалювання тіл померлих. Спалювання тіла сприяє швидшому відділенню душі й звільняє шлях до Сварги. Тому Пекло в Нашій Вірі мало позитивне значення. Негативом його наділила чужа ідеологія. Душі ж померлих проходять через дві стихії: вогненну й водну (Рай-Ріка) і потрапляють до Лук Сварожих. Таким є праведне життя і перевтілення Дажбожих онуків. Таким є вчення про Вічне Повернення: вічна повторюваність є закономірністю, законом природи, загальним принципом людського життя і моралі. Завершується вчення про Триглава най коротшою молитвою: "Бог-Дід, Дуб, Сніп наш!" Ці слова є ключем до молитов і відповідають трьом постатям Триглава: Сварогу (Бог-Дід), Перуну (Дуб), Святовиту (Сніп наш).

ЗНАННЯ ПРО СВЯЩЕННИЙ ГЕРОЇЗМ І ВІЧНИЙ ПОЛК ПЕРУНІВ

Мати Слава — віща птиця наших Пращурів. До появи Велесової Книги ми про неї нічого не знали, хіба що на стародавніх малюнках бачили казкову птицю з жіночим обличчям, часто в золотій короні. До нас дійшли різні її імена: Жар-Птиця, Птиця Гамаюн, Птиця Сирин, Птиця Алконост. Однак ми нічого не знали про її духовне призначення. Із текстів Велесової Книги можемо відтворити образ Матері-Слави, а також припустити, що в давнину міг існувати Богословсько-літературний твір "Слово про Птицю Вишню, що в Сваргу пурхає" (дошка 24-В): "Ось прилетіла до нас, сіла на дерево і заспівала Птиця, і всяке перо сяє різними барвами, так що вночі стає ясно, як вдень. А співає пісню до боротьби, то й будемо битися з ворогами" (дошка 8/2). "А Мати-Слава б'є о боки свої, навколо неї сяє світло до нас. І всяке перо іншої барви — червоне, синє, блакитне, жовте і срібне, золоте і біле. І та сяє, як Сонце Свароже, і колами йде посолонь. Та світиться сімома красотами, як заповідано Богами нашими. А Перун, уздрівши її, гримить у Небі яснім" (дошка 7-Е).

Посолонь — дослівно "по Со(л)нцю", напрямок за сонцем, тобто зліва направо. Перун, побачивши посестру, вітає її своїм громом. її ім'я Волхви й князі завжди згадують перед боями, промовляючи Слово перед полками, щоб підняти дух воїнства. Мати Слава — віща птиця, посланниця Богів, що співає воїнам "Пісню Ратну", а народу — Божественну славу; вона ж віщує майбутнє тим, хто вміє почути її таємну мову. Вона знає все на світі: про Сотворення Світу, Неба і Землі, про Богів Прави, Духів і героїв, людей і звірів. Мати Слава, як віща птиця, може пророчити наслідки бою, підказувати війську, як краще здобути перемогу. Вірогідно, такі перекази свідчать про якийсь невідомий нам спосіб ворожіння, при якому Волхви отримували відповідь: "Тут бо прилетіла до нас Птиця Божеська і прорекла: "Відійдіть на північ, і нападете на ворогів, коли вони підуть на села наші". Опісля так і було: зробили вигляд, що йдемо на північ, а (потім) напали на них і розбили їх" (дошка 6-А).

Подібне пророцтво є у дошці 8/3. Мати Слава, або Магура, Мати-Птиця, або Птиця Вишня уявлялася у вигляді прекрасної крилатої Діви у військових обладунках, яка співає закличну пісню, підбадьорюючи воїнів у їх прагненні до Перемоги над ворогом. Недаремно вона ще мала ім'я Перуниця — подруга Перуна, який завжди є покровителем мужчини-воїна. "Поки зорі сяють, співаємо хвалу Богам і Вогнищу Перуню, що є званий "потятич на вороги" (дошка 12). Потятич — слово, зрозуміле нам нині через форму потяти — вбити, тобто дослівно "знищувач ворогів". Саме Перун викував русичам той чарівний меч, яким вони завжди перемагають ворожу силу. Про це розповів русичам Отець Ор. якого Перун узяв до своєї Небесної кузні. "А бачив там Ор, як Перунько мечі кує на ворогів, і кувавши, рече йому: "Це стріли і мечі маєте на воїн тих, і не смійте боятись їх, бо знищу їх до полу" ... Це бо говорив Перунько і кував мечі і і Ору казав, і те Ор повідав Отцям нашим" (дошка 24-В).

Молитвою до Перуна починалася кожна битва: "Слава Богу Перуну вогнекудрому, який стріли на ворогів верже і вірно по стежці вперед веде, бо єсть Він воїнам суд і честь, і яко златорун, милостив — всеправеден єсть!" (дошка 11-Б). Із Перуном також пов'язане вчення про переселення душ загиблих воїнів, бо: "Це Він нас веде стезею Правою до брані і до Тризни великої-по всіх полеглих, які йдуть у Життя вічне до Полку Перунового" (дошка 11-А). Тут зустрічаємося із поняттям Полку Перунового, яке ототожнюється з військом. Божественною армією, а також самим військовим походом чи битвою (прю). Звідси іі ім'я Перуна.

Полк Перуна живе у Сварзі вічно, бо до нього входять тільки хоробрі лицарі, які загинули на полі брані іі упали, затуливши свою рану рідною землею. Ця крихта (жменя) землі є їхньою перепусткою до Лук Сварожі і х. Смерть воїна за Рідну Землю дає йому безсмертя, тому смерті не боялися: "А по смерті своїй станемо перед Мар-Морією. та щоб сказала вона: "Не можу винити того, яко наповнений землею, і не можу його одділити од неї". І Боги, що там є, скажуть тоді: Се русич і залишиться ним, бо взяв землю до рани своєї і несе її до І Іави" (дошка 37-Б).

Страшно було стати рабом, бо раб по своїй смерті у всіх своїх наступних перевтіленнях залишиться лише рабом свого пана, а його душа також належатиме його рабовласнику, тому: "немає іншого вороття, аби лишитися при житті. Ліпше мертвими бути, бо живі працюють на чужих, а те — ніколи!" (дошка 8/3). Тут же згадуємо святі слова нашого Великого князя Святослава: "Ліпше потятими бути, аніж полоненими. Мертві бо сорому не мають" (Літопис Руський),

Після битви Мати-Слава ходить по полю прекрасною дівою Магурою, збираючи полеглих. Вона торкається своїм золотим крилом полеглого русича, цілує його в холодні вуста і підносить золотий кубок, повний Живої Води. Тоді Душа загиблого відправляється до Лук Сварожих. щоб поповнити Полк Перунів: туг, у Сварзі, він вічно житиме іі пам'ятатиме останній поцілунок Магури. "А Мати скликає до Лук Твоїх, Свароже великий! І рече йому Свароп "Іди, сину мій, до тієї краси вічної. А там побачиш, що діди і баби твої в радощах і веселощах, хоч досі гірко плакали, а зараз возрадуються з життя твого вічного" (дошка 7-Е). Це вчення про Священний героїзм, думаємо, було відоме ще іі нашим козацьким Предкам. Це Мати Слава вселяла у них віру в перемогу іі укривала їх Покровом своїх золотих крил.


1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   35


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка