Українське народознавство



Сторінка16/35
Дата конвертації19.02.2016
Розмір6.49 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   35

ЗНАННЯ ПРО ЖЕРТОВНІСТЬ ЯК ОСНОВУ БУТТЯ

Зв'язок людини з Богами забезпечується завдяки пожертвам, які людина добровільно призначає Богам. Найважливішою пожертвою всіх орінських народів був священний напій. Обряд урочистого пролиття Божественного напою у Вогонь був основою всякого моління і свята. Сам Вогонь є Богом і через "споживання" Ним нашої пожертви, ми поєднуємося з Божеством. Жертводавець спостерігає, як Боги беруть його дарунок, а жрець за допомогою відомих йому символів (колір вогню, напрямок і колір диму, шум крони священного дерева, під яким здійснюється обряд) віщує про майбутнє.

У Ведах докладно описана легенда про отримання оріями від Богів священного напою соми. Культу священної Соми присвячена ціла 9-та книга Рігведи. Сома — улюблений напій Індри-Перуна. Ним причащаються і воїни перед боєм. її приготування супроводжується спеціальними молитвами й ритуалами. Подібну легенду має також і Велесова Книга: "А ще хан буде сказано про те, як Квасуро одержав од Богів тайну і впровадив сурину. А то бо є спраги вгамування і ту мали до Радогощі, щоб Богам радіти і танцювати, віни кидаючи до С варт і співами славу Богам творячи. Квасур був сміливим мужем і сильним і про Богів був навчений. А тому Ладо до нього прийшовши, сказав йому залити меди водою й усуряти їх на сонці, себто суру утворити. А як вони перебродять, то перетворяться в сурицю і ту пиймо во славу Божеську" (дошка 22).

Отець же Богумпр отримав від Богів повчання, шо напій, який виготовив Квасуро. слід називати суриніею. Як видно з опису, обряд приготування напою супроводжувався підкиданням до Неба житнього вінка, шо свідчить про духовне значення цього напою, а також час його приготування, вірогідно, — після жнив.

Із яких же рослин виготовляли цей священний напій? "Це є жертва наша мед-сура на дев'ятисилі й шальвії удіяна і на Сонці ставлена на три дні, а потім крізь вовну ціджена, — і та буде наша жертва Богам Права, які є наші Праотці" (дошка 24-В). Дев'ятнсил відома нині лікарська трава. Шальвія — шавлія, шалфей (за В. Шаяном); за іншими перекладами — щавель (Б. Яценко). Дослідники Рігведи припускають, що арії, пересуваючись широкими просторами Євразії, використовували різні рослини, які росли на шляху від Європи до Індії. Є етнографічні відомості про український напій під назвою сур, який виготовляли з вівса, додаючи полин, як і при виготовленні пива. Велесова Книга згадує й про овес як пожертву Богові: "Жертву Тобі правимо — овсяне борошно і так співаємо славу і велич Твою" (дошка 31).

Мовні дослідження вказують, що індійська назва сома (хаома) пов'язана з коноплями як основною рослиною для її виготовлення. Наша назва Сура походить від назви сонця - Сур'я, так і су ритися - настоюватися на сонці.

Під час обряду Мати-Слава приносить русичам ріг. наповнений ме-дом-сурою: "Летить у Сварзі Перуниця і несе ріг Слави, так іспиймо його до кутаї" — слова, які жерці промовляють перед обрядом жертвопринесення і причастя до святого напою. "Іспити до кута" — те саме, що нині називаємо "випити до дна", бо в ріжка дном є кут. Дошка 4-А розповідає і про спосіб вживання священного напою: "Залишимо на суру молоко наше в травах на ніч, натовчемо до нього шавлію іі інших трав, як рекли Пра-старотці, і даймо цьому суритися. І пиймо тричі во славу Богів п'ятикратно денно. Бо то наше почитания Богам повинні потребити і треба та буде зв'язком поміж нами".

Тричі за один прийом роблять по ковтку за кожного з Богів Триглава; так моляться п'ять разів на день. Треба — жертва; потребити — принести жертву. При пожертвуванні напоїв та іншої їжі, її зі спеціальною молитвою виливають чи кладуть у Вогонь, Воду, на Землю. До Вогнища також кладуть духмяні трави, пахощі яких при згорянні створюють відчуття урочистості й Божественного ладу: "тому вержемо до огнища трави й клечви Велеса славити..." (уривок з дошки 20). Вержемо — це кидаємо; клечва — клечання, дослівно "прикраса з трав", засушені трави, які використовувались в обряді Русалій і обов'язково мали бути спалені (викидати їх не можна, так само, як і обрядові вінки).

Християни звинувачували наших Предків русичів у кровожерливості, жорстокості, дикості. Неодноразово й нині серед упереджених людей чуємо нарікання на людські жертвопринесення, що нібито побутують у язичників. Велесова Книга достойно спростовує це звинувачення, неодноразово наголошуючи, що Богам даємо лише їжу, яку споживаємо самі: "Слава Богам нашим! Маємо істинну Віру, що не потребує людської жертви. А така діє у варягів, які завжди приносили її, іменуючи Перуна Паркуною, і йому приносили жертву. Ми ж з мішком повну жертву даємо від трудів наших — просо, молоко і тук. Та Богів підкріпимо ягням на Коляди і на Русалії, в день Ярила і на честь Красної гори. Те Богам даємо на спомин про гори Карпатські" (дошка 7-А).

Згадки про пожертву "з мішком" є і у літописах10. Це означає лише, що пожертву не можна давати голою рукою, вона має бути загорнута в полотно, солому або спеціальний мішечок для пожертв; напої виливають на вогонь або на землю зі спеціальної чаші чи ріжка; хліб кладуть у вогонь спеціальною лопаткою (згадки про накриття пожертви є у греків і римлян. були нони відомі і в інших народів). Як бачимо, жертвували Богам те, що вироблено руками людськими (від трудів); тук — жир, масло як символи багатства, "і жертви іншої, як хліби немає. А ще виноград, і мед, і зерно дають до молінь тих" (дошка 26).

Таких застережень багато. "Це Боги Русі не беруть жертви людської, ані тваринної, лише плоди, овочі, квіти і зерно, молоко, суру питну, на травах настояну, і меди, — ніколи не живу птицю, ані рибу. Це варяги дають жертву іншу і страшну чоловічу" (дошка 24-Б). Велесова Книга згадує також і про пожертву тварин, наприклад, ягнят, які приготовлялися спеціально для святкової братчнни, але найкращі частини віддавали Богам (спалювали на вогнищі), після чого до причастя приступала вся громада. Обряди жертвоприношень здійснювали спеціально освічені Волхви-кудеспики: "І це всяк Рід правився кудесником, що жертви творив. І всякий Рід мав старого кудесника, який іншим Радогощі давав. 1 се перший мав на чолі Дажбога, по Ньому ж і творив" (дошка 33). Начільні повязки із зображенням Сварги, коловорота — символів Сонця, були особливою відзнакою язичницьких священиків. Волхвів.

ВЕЛЕС ЯК ПОКРОВИТЕЛЬ ВОЛХВІВСЬКИХ ЗНАНЬ

У 16 дошці знаходимо слова присвяти цієї дерев'яної книги: "Велес Книг)' цю иочестимо Богу нашому, бо в ньому є прибіжите і сила". Велес — одне з багатьох імен Всемогутнього Всевишнього Бога нашого. Наші Пращури порівнювали Велеса з Богом Сонця, подібним до грецького Аполлона, який с водночас покровителем земних благ. Велес, як і Аполлон, наділений таємничими здібностями відання, передбачення майбутнього. Ось як Велесова Книга пояснює зв'язок Велеса із Сонцем: "Молили Велеса, Отця нашого, хай потягне в небі Коня Суражого, і хай прийде до нас сурі вішати, золоті Кола вертячи. Бо то Сонце наше як святе для домівок наших, і перед ним блідне лик вогнищ домашніх" (дошка З-А).

Хоча Велес є покровителем нічного часу, саме він вранці викочує на небо золоту колісницю Сонця (Коня Суражого), а вдень починає вертіти золоті кола сонячного сяйва. Велес також наділяє відунським умінням, чарівними якостями найкращих із людей. Тому він є покровителем Волхвів, служителів Рідних Богів.

Як головний Бог-оракул, Велес мав багато присвячених йому храмів по всій Слов'янщині, зокрема іі у Київській Русі. Ще й донині наша земля зберігає географічні назви (топоніми, гідроніми), похідні від імені Велеса: села Велесове, Волосова Пустиня. Велесове дворище (Володимнрська та Смоленська обл. Р(хїї); річка Велеса (ліва притока Західної Дві ни); височина Велесове Ребро (поблизу Ярославля), вулиця Волоська (в Києві), що вела до капища Велеса Кумир (статуя) Велеса стояв на березі річки Почайни, куди був скинутий за наказом князя Володимира в 988 році. Волосова вулиця була також у Новгороді, є гора Велеса (у Боснії), Волосів Яр (на Вінниччині), Велесова гора (неподалік від Луцька), Велес-камінь (с. Крижівка Мінської обл. в Білорусі) навколо якого, як розповідають місцеві жителі, ще перед Другою світовою війною були розвішані черепи різних тварин.

Спадкоємця Бога Велеса впізнаємо і в образі відомого до сьогодні Водяника, який уособлює водну і земну стихії, і якому люди й нині приносять пожертви (монети, хліб, мед, вінки, квіти, трави). Водночас Велес вважається покровителем небесних отар (хмар, міфічних дощових корів), їхнім пастухом і володарем, опікуном атмосферних явищ (санскритське vor, vаr означає "дощові хмари, шерсть, руно", пор. закономірний перехід санск. Р в сл. л — вол, вал). Дослідник української старовини Олександр Потебня вказував, що санскритське varshas — дощ, urshan — той, що дає дощ, означає "запліднюючий" (епітет Індри), ursha- бик (запліднювач).

Народ вірить, що від зірок залежить роса і дощ. Свідченням тому є народні назви сузір'я Плеяд: Волосожари, Власожерці, Власожелішти, Власожилісти, що також пов'язане з Белесом. На зв'язок Велеса із зоряним небом (тобто ніччю, пор. царство Чорнобога) неодноразово звертали увагу фольклористи, етнографи і археологи, наприклад, Микола Чмихов. Подібність нашого Велеса з литовським Велнясом (Чортом) також вказує на його зв'язок із Нічним Небом, Чорнобогом. Протилежністю Велесу, Богу Нічного Неба, є Дий — Бог Денного Неба.

Мислення наших Пращурів суттєво відрізнялося від нашого сучасного раціонального світобачення. Поетичність світогляду, схильного до природних порівнянь і міфологічної образності, була зрозуміла кожному русичу без спеціальних пояснень. Тільки чужорідне християнське втручання у цей народний світогляд спричинило серйозні перекручення давньоукраїнських вірувань. Так, християнські посилання "к Велесу за море", "к Бісу", "к Чорту", "до Дідька" первісно означали "на Той світ", до Предків. У давнину вони зовсім не означали побажання смерті, лише в християн ці слова набули значення прокльонів.

Для язичника "сходити до Предків" насамперед означало встановлення зв'язку між минулим, сучасним і майбутнім, бо Душа живе вічно, обертаючись через три світи: Яви, Нави і Прави. Подібність Велеса до литовського "веліса" (покійника) вказує на його тотожність із нашим Домовиком, що є духом Предка і покровителем домашніх тварин — "звірят, звір'я", тобто тих, хто приходить "з Вирія".

Про те, що наші далекі Пращури бачили на нічному небі різних звірят, свідчить хоча б уявлення про Зодіакальні сузір'я у багатьох давніх народів, в тому числі й у слов'ян (гр. Zodiakus — коло із зображеннями тварин). Показовим щодо цього є українське вірування в те, що тварини на Різдво розмовляють, а дбайливий господар може почути їхню мову. Жодна тварина в цей день не повинна зазнати якоїсь кривди, тому господар по-особливому поводиться зі своєю худібкою: годує хлібом, іноді заводить до хати, бо в Різдвяну ніч Бог Велес оглядає свої земні череди і дає приплід тварин тому господарю, який добре їх доглядає.

До імені Велеса також близьке поняття Волхв (від ст. сл. vkchvb), а також велій — великий. Велетні в українському фольклорі називаються велети, волоти. У народі збереглась назва кургану волошка. Зберігся також звичай поминати Дідів на таких волотках-могилах. Під Новгородом, що колись належав до нашої держави Київської Русі, є "Болотове поле" - кладовище новгородських богатирів, де в язичницькі часи стояла культова статуя Бога Велеса. В українських билинах Володимиро-вого циклу, збережених у Галичині, досить часто згадуються "волхви-волшебники", які завжди були почесними гостями на княжих братчи-нах-бенкетах. Велесові Волхви, жерці промовляли (рекли) від імені самого Бога Велеса, замовляли (шептали) заклинання від усяких напастей. Про це маємо деякі свідчення у інших слов'янських джерелах XV— XVI ст. (наприклад, чеське "Велес нашепче").

Волхви вміли впливати на плідність тварин і людей. У Літописі Руському є розповідь про народження віщого князя Всеслава Полоцького завдяки чарам: "його ж народила мати від волхвування". Зв'язок Велеса з народженням нової людини дуже тісний. Як провісник майбутнього, Велес "співпрацює" з Богинею Долею, оскільки саме він, як покровитель рослин і тварин, дає їй матеріал (льон і вовну) для прядіння нитки життя.

Культ Велеса в Україні виник і сформувався ще в мисливському суспільстві часів палеоліту, коли він вважався родоначальником, тобто Прапредком майбутніх слов'ян. Саме з тих прадавніх часів беруть свій початок обряди запрягання у плуг ведмедя чи вола, які є символами Велеса, рядження на Різдво у вивернуті кожухи, шкіряні маски тварин, посад молодих на хутро, кожух під час весілля тощо. Всі ці обряди символізують родючість і багатство. Культ Велеса розвинули вже хліборобські племена праслов'ян, де він став покровителем худоби і врожаю, а його зв'язок зі світом померлих відобразив постійний кругообіг життя і смерті.

Періодичне вмирання і оживання природи, тобто віра в постійне перевтілення душ, у хліборобів розвинулась в обрядах Велесової бороди (Волосової, Спасової, Дідової, Божої бороди). На півночі Русі стебло трав'янистих рослин разом із колосом називали волоткою, звідси і білоруське "волотка на бородку", тотожне українській Велесовій бороді. Зрізане серпом колосся є водночас і смертю рослини, і її воскресінням шляхом проростання зерна навесні (похорон зерна в землю і його нове народження). Подібною до цього є віра у переселення душ (реінкар-націю), тобто отримання душею нового тіла для наступного життя на землі (у світі Яви). Таким чином, Велес постає як Бог родючості, який через безкінечний ланцюг відроджень забезпечує вічність душі.

Донедавна в Україні Велеса уявляли як Житнього діда з трьома довгобородими головами і трьома вогняними язиками. Такий образ Велеса виготовляли із колосся: сніп, що уособлює Дідуха, розділяли на три частини (ніби три голови) і перев'язували червоними стрічками. У Різдвяних обрядах цього "Діда" ставлять на "Бабу" (оберемок соломи), який господиня кладе на застелений обрусом Престол (або Покуть). Триликим є й зображення Велеса на статуї Збруцького Світовида, тут він тримає на своїх руках всю світобудову і є ніби її основою.

У Колі Сварожому відомо кілька свят, коли вшановують Велеса: 6 грудня (інша назва — Дід Мороз); 2 січня (Водокрес, що вказує на зв'язок Велеса з водною стихією — Даною і Мокошею); 11—12 лютого (Велесові святки, або "Чортовий тиждень"); у деяких регіонах кінець лютого (Масляна, Колодій); 24 березня (свято пробудження ведмедя, давньоруська "Комоєдиця", що подекуди в Росії переплелася з обрядами Масляної); 14 вересня (свято Вирію). Це свято, що має ще й назву Здвиження, пов'язане з відльотом птахів та відходом змій під землю. Змій, що також є символом Велеса, — зв'язківець зі світом Предків — Раєм, Ірієм.

Символіка Велесових чисел відома в Україні з незапам'ятних часів: З, 5, "тридев'ять" (тобто 27) або загалом непарність. Згадаємо зображення триликого Велеса на культовій статуї Світовида, поминальні тризни, тривимірність світу (вчення про Триглава); за писемними пам'ятками, пророцтва Волхвів мали збуватися "через п'ять" років (Літопис Руський, 1071 р. оповідає про Волхва, який з'явився у Києві і пророкував, що "на п'яте літо Дніпру потекти всп'ять і землям переступити на інші місця"); число 27 пов'язане з русалками як представницями водної стихії (дочки Водяника-Велеса) і "тридев'яте царство" — потойбічний світ, яким опікується Велес. Непарність Велесових чисел (наприклад, п'ятниця — п'ятий день тижня Мокоші й Велеса) є своєрідною протилежністю до парності Перунових чисел (наприклад, четвер — четвертий день Перуна). Магічним числом Велеса є також 33 — символ потойбічного світу Предків.

Велес як Божественна сутність охоплює кілька понять, що вкладаються у розуміння законів Прави і позначають: 1) владу, порядок, закон; 2) територію поширення влади, порядку, закону; 3) час дії цієї влади, порядку, закону; 4) людську спільноту, підлеглу цій владі, порядку, закону.

Велес є також Богом Багатства. 6 грудня він сходить по сонячному промінню на Землю і приносить зародки багатства, врожаю, приплоду (згадаймо Діда Мороза з його подарунками, хоча етнографи й стверджують, що цей образ виник недавно, але подібність очевидна). Саме з цього часу починається підготовка до Різдва, вивчення колядок, виготовлення масок, святкового одягу тощо.

Слово скоты у літописах первісно означало гроші, тому нема нічого дивного, що пізніші переписувачі давніх документів уже не розуміли значення цього слова і пов'язували його лише з домашніми тваринами, отарами скоту. Отже, Велес у них став "скотьїм Богом", що, в кращому випадку, пояснювали як "опікун домашніх тварин".

Символами Велеса також є такі тварини, як: Ведмідь, Кінь, Змія.

Ведмідь — найдавніший символ, оскільки він сформувався ще в первісному мисливському побуті праслов'янських племен. Тривалий час на слово, що було назвою ведмедя, накладалася заборона (табу), щоб не турбувати даремно цього могутнього тотема (Бога-Предка). Тому "ведмідь" було своєрідним замінником справжнього імені цієї тварини: "той, що відає мед". Існує припущення, що первісним іменем ведмедя було бер (бар) — пор. барліг (лігво бара), а також його назви в романо-германських мовах ber, bar.

Кінь — один із символів Велеса, відомий у білоруських діалектах як волож, волотиха, волошок, волотьонок, що відповідно означає: кінь, кобила, жеребець, лоша. На огорожах навколо давніх храмів настромлювали обереги з кінських черепів. Нам, сучасникам, не зрозуміло, який таємний чи магічний вплив мали такі обереги. Однак потроху людству відкриваються давні знання наших Пращурів. Вплив кісток на навколишнє середовище і людський організм вивчено ще мало, та все ж сьогодні вже існують такі наукові дослідження. Не так давно в Україні ще побутували звичаї принесення будівельних жертв, сліди яких знаходять нині в різних регіонах: кінський череп клали під фундамент хати або під піч нового житла. Це свідчить про зв'язок коня як атрибута Велеса з культом Предків, підземним світом. Він дає міцність усій будівлі (згадаємо постать триликого Велеса, який тримає всю світобудову Збруцького Світовида), тобто є основою всього пантеону Богів. Якщо ж Волхв чи знахар знаходив десь у полі кінський череп, то найдорожчою знахідкою для нього була трава, що проросла крізь очні отвори черепа — вона має велику лікувальну і чарівну силу Велеса.

Змія (Змій) символізує Велеса як Бога земноводної стихії. Змія чи вуж — оберіг плідної сили (згадаймо трипільські фігурки Богинь із зображеннями змій на животі чи на грудях або трипільські безкінечники, що також символізують змія).

А скіфська Змієнога Богиня, — дочка Борисфена-Дніпра, — свого роду, наша тотемна Предкиня. Змій — охоронець входу в підземне царство Вирію, володіння Велеса. Він земний чи повітряний (летючий дракон) є символом невловимого незбагненного свята душі. У ширшому розумінні, змій-дракон є персоніфікацією всієї нашої етнічної духовної культури, тобто Рідної Віри. Недаремно християни так настирливо пропагують свої етноненависницькі образи багаточисельних "змієборців", які в образі змія вбачають лише все земне "зло", яке, на їхню думку, слід беззастережно "поборювати". Показово те, що наш український філософ Григорій Сковорода вживав символіку змія щодо християнської біблії, яку назвав "потопом зміїним".

Однак цей образ був відомий і в язичництві, де Змій-Велес уособлює земну силу, а Перун-громовержець — небесну. Християнські культи Миколая — це тільки пізніша заміна нашого Велеса, а Георгія чи Юрія — їхня заміна нашого Перуна. Існує міф цього "перехідного" періоду про змієборця, де "цар Грім" і "цариця Молонія" (Перун і Перуниця) спалюють або викрадають отари "царя Зміулана" (Велеса).

Цікаво зіставити цей міф із переказом Геродота: скіфська Змієнога Богиня викрадає табун коней у Геракла (міф навпаки?). Та як би чужинці не намагалися затемнити наш космогонічний міф, цей образ "змієборства" є насамперед символом одвічної боротьби протилежностей: глобального з місцевим, інтернаціонального з національним, а хаосу з космосом — тобто безладдя з Ладом!

2000 рік на Сході вважають роком Дракона. В нашому українському Колі Сварожому цей рік, без сумніву, був роком Велеса, шо започатковує епоху Водолія (теж Велеса, а в жіночій іпостасі Мокоші-Долі). Отже, це доленосний час повернення до нашого національного Ладу! Велес близький до ведійського Варуни як охоронець Прави і сторож договорів, клятв і обітниць. Велес, Велняс і Варуна мають ясний надприродний зір, пильність, здатність до передбачення і віщування. Як Велес, Бог яснобачення, так само і Волхви, його жерці, були наділені таємними знаннями про причини явиш і подій, умінням впливати на ці причини, вчасно передбачивши небезпеку.

Книги, написані досвідченими Волхвами, називалися Волховниками і використовувалися при Богослужіннях або для навчання дітей і молодих Волхвів. Тому й Велесова Книга з повним правом може вважатися Волховни-ком у найвищому розумінні цього слова як Святе Письмо Рідної Віри. Нині деякі громади язичників, переважно в Росії, вважають, що слов'яни не мали і не повинні мати Святого Письма. Можемо погодитися тільки з тим, що язичники не мали закостенілих догматів, які з часом, як правило, сковують розвиток релігійної думки. Однак навряд чи було б виправданим нині, коли існує величезна література і мережа Інтернет, відмовлятися від винаходів цивілізації щодо поширення інформації. Крім того, не слід забувати і про неспростовний факт, що язичницьким віровченням, а отже, і Святим Письмом, є найдавніша в світі пам'ятка арійської релігії — Рігведа. Велесова Книга має повернутися до свого народу, розкрити таємні знання Пращурів, наших Волхвів, дати народові силу і новий поштовх до Відродження Рідної Віри.



ВЧЕННЯ ПРО РІДНУ ВІРУ У ВЕЛЕСОВІЙ КНИЗІ

"Писано се рукою" — записав Волхв на одній із дощечок. Він повністю усвідомлював, шо Святе вчення потрібно було б передавати словом з вуст в уста, від старших до молодших, але вже відчував, що того не досить. Рука тягнулася до писала, щоб увічнити слово. І хоч в Яві нема нічого вічного, та слова його ми почули через тисячу років після написання. Духовне, Божественне повернулося в Яву, щоб отримати нове життя у своєму народі. "Якоже не дав Богдаждь видіти будучини смертним, так восславимо премудрість Його, а старе пом'янемо, і що відаємо, речемо" (дошка 38-А). Це, вірогідно, одна з найстаріших дощок, бо тут вжита найстародавніша форма імені Дажбога — Богдаждь. Волхв ніби перекидає місток між минулим і сучасним, оповідаючи нам про основи Рідного віровчення: "Сварогу славу співати і Дажбогу, які є в Сварзі пречистій; Перуну і Стрибогу, які громами і блискавками повелівають, а Стрибог вітри яритиме на Землю; і тому Ла-добогу, який править лади родинні і благості всякі; і Купалбогу, який до Митнищ правитиме всяким омовінням; і Ярбогу, що править ярим цвітінням, і Русаліями Водяними, і Лісовими, і Домовими — і Сварог тими править! Всяк Род має Щурів і Пращурів, які впродовж віків померли — тим Богам почитания маємо дати, а від них радощі матимем!" (дошка 38-А).

Ця дошка, очевидно, має запис найдавнішого Символу Віри. Він вставлений у розповідь Волхва про стихійне лихо, землетрус у горах і є немовби цитатою із ще старішого святого письма, що було відоме йому і кожному русичу-рідновіру. Застороги Волхвів мусимо пам'ятати завжди: "Будете синами своїх Богів, і сила їхня пребуде з вами до кінця!" (дошка 17-В). У нашій Вірі не існує "страху Божого", який вигадали для інших народів юдохристияни, хоча самі вони живуть за принципом: "після мене — хоч потоп". Кожна справді українська людина поводиться правильно не з примусу чи страху, а з власного усвідомлення, що треба жити справедливо, тобто по Правді, по Закону Прави.

Наша Віра вчить, що всі наші дії мають здатність повертатися назад, тобто до того, від кого вони й вийшли. Сьогодні ви зрубали дерево, засмітили річку, а завтра ви не матимете повітря і води. Це тільки ледачий розум нашого сучасника не хоче усвідомити, що його віддалений нащадок десь там у третьому тисячолітті — це і є він сам. Взявши чужинське правило "один раз живемо на світі", такий невіглас пройде по землі, як смерч, не лишивши після себе нічого живого.

Серед нас нема зрадників, є чужинці! Одна крапля чужинської крові отруїла князя Володимира, а через його шкідництво - й цілий народ на тисячу років. Чи міг він, вражений юдейськими генами матері Малфріді (за однією з гіпотез), зрозуміти засторогу руських Волхвів: "греки хотіли нас хрестити, щоб ми... стані їхніми рабами. Посторежемося того!" Русич не може зрадити Сварога, Перуна і Світовида, яким він присягнув перед Богом Велесом і перед Волхвами, коли вони тримали над його готовою рідну землю з дерном і коли закопані в цю землю пасмо його виїжся як знак, що його передають Рідним Богам і кровним Предкам: "Це я — Дажбожий онук..."

Україна хронічно хвора на отруєння крові. Та іі цій хворобі ще можна зарадити — припинити підливання отрути! Тоді відновляться всі клітини національного організму: Віра, мова, культура, економіка, природа. Український рідновір не ставить собі завдання навертати в Рідну Віру чужинців. Розмовляючи з людиною, спочатку виясніть, хто перед вами. Зі своїм працюйте, навчайте, скільки вистачить таланту і терпіння, чужого ж залиште наодинці з його чужістю. Не сперечайтесь — у нього своя правда. Не витрачайте сили на вітер. Вона вам знадобиться для своїх. Інша справа, якщо ворог зазіхає на наші святощі, знищіть ного наміри. Не стане сили знищити — не мовчіть! Хай про злочини й ворожі дії знає якомога більше українців. Формуйте громадську думку.

Пам'ятайте, що нас уже маю. Цінуйте кожного справжнього українця. Боріться за життя нації. Тільки разом з Рідними Богами — ми сила. "Маємо красне вінце Віри нашої і не мусимо чужої добиратися (дошка 7-3). Красне вінце — образ вінка як священної ознаки багатьох обрядів Рідної Віри. " Саме з вінка походить корона. Красний — красивий. Золота корона Сонця — символ Дажбога — згадується в урочистій Різдвяній пісні, частинка якої дійшла до нас як уламок дорогоцінного скарбу: "Золоту корону, гей! Гей, Дажбоже! Сонце, Гей! Ой Дажбоже! Ладуй, Боже!"

Волхви вчили, що найкращою Вірою є власна віра народу, тому іі не слід шукати чужої. Це було природно і закономірно, не потребувало ніякого наукового філософського обгрунтування чи обговорення і приймалося як істина: "Усяк муж благо того знати може, або зло. І хто Богом не сподоблений, той пребуде, як сліпий і не матиме з ним щастя, яко же всяке, що до злого йде. з ним до кінця й пребуде" (дошка 38-Б). Сьогодні ву і неправдиву історію. У нас відібрано не тільки нашу назву Русь, але і нашу історію, і нашу Віру. Тисячоліття немалий строк, шоб не побачити наслідків нього обкрадання. "То стрепенися, народе мій. од сплячки і в злагоді йди до стягів наших! А захистить нас од ворогів на Русі могутній Сварог наш, — не боги чужі" (Велесова Книга, дошка 7-І).


1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   35


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка