Український інститут національної пам’яті Управління освіти і науки



Сторінка10/18
Дата конвертації08.03.2016
Розмір3.19 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   18

Настрої цивільного населення та його ставлення до окупаційної влади. Сприйняття населенням Лосинівки окупаційної влади було неоднозначним і змінювалося впродовж усього періоду окупації. Воно залежало від подій на фронтах війни та від тієї політики, що її проводила окупаційна влада. Не можна відкидати і фактор страху: населення усвідомлювало можливість репресій з боку радянської влади за співпрацю з окупантами.

На початковому етапі війни з Лосинівки евакуювалося зовсім небагато людей. Решта залишилися на окупованій ворогом території. Опинившись віч-на-віч з окупантами, жителі села постали перед вибором: як жити далі? Перебуваючи майже в повній інформаційній ізоляції, не знаючи правди про події на фронтах війни, частина населення зрозуміла: аби вижити, треба пристосовуватися до нових умов. Тому на початковому етапі окупації Лосинівки спостерігається терпиме ставлення місцевих жителів до окупантів. Вони добровільно або під примусом працювали в громадських господарствах, сплачували податки окупаційній владі тощо. Усі ці дії можуть вважатися співпрацею із окупантами, але уникнути її, навіть за великого бажання, було неможливо. Жителі Лосинівки залучалися до роботи в органах місцевого самоврядування, навчали дітей у школах. Більшість людей йшли на це, намагаючись вижити в жорстоких умовах окупаційного режиму. Люди трималися за роботу, адже це певною мірою гарантувало можливість заробітної плати та харчування.

Нацисти особливу увагу звертали на обробку свідомості населення окупованих територій, важливу роль у цьому відігравала періодична преса. Архівні матеріали свідчать, що передплата газети «Ніжинські вісті», яку могли отримувати жителі Лосинівки, здійснювалася в примусовому порядку. Її повинні були передплачувати вчителі, службовці, спеціалісти громадських господарств.

Але дійсність виявилася іншою. Окупаційна влада ігнорувала життєво важливі запити сільського населення, регламентувала всі сфери життя та діяльності людей, вилучала продукти харчування, худобу, одяг, обмежувала пересування, ввела трудову повинність, примусову мобілізацію на роботу в Німеччину. Усе це призвело до того, що тривожно-очікувальні настрої змінилися ненавистю до окупантів.

Жорстокість окупаційного періоду стала причиною виникнення в Лосинівці протестних настроїв. У селі почала формуватися підпільна організація, яку очолила вчителька місцевої школи Феня Михайлівна Мотильова. Початок її діяльності припадає на січень 1942 року. Підпілля в Лосинівці виникло не за вказівкою партійних органів, а через велике бажання молоді боротися з ворогом. До неї увійшли учні та вчителі середньої школи.

В архівах знаходимо «Наказ по Борзенській Районовій управі від 11/ХІІ 41 року про боротьбу з партизанами» [1, арк. 6]. Він передбачає суворе покарання всіх, хто буде допомагати партизанам. Подібного наказу Лосинівської Районної управи не було знайдено, але можемо зробити припущення, що всі жителі села й району були попереджені про наслідки співпраці з партизанами. Тим не менше, жителі села допомагали підпільникам і партизанам. Феня Мотильова була розвідницею далекої розвідки партизанського з’єднання «За Батьківщину» та членом Ніжинської підпільної організації Якова Батюка [14, 28].

Людей гнітила присутність чужинців. Як образно висловився житель села Микола Дигал: «Рідний батько і чужий батько: рідний батько накаже і пожаліє, а німцю – хто ми?». Населення не вірило німецьким обіцянкам, тому неохоче йшло на співпрацю з владою, не виявляло бажання добровільно їхати на роботу в Німеччину. За свідченням очевидців, коли у вересні 1943 року до Лосинівки увійшли бійці Червоної армії, їх зустрічали з іконами як визволителів.

Окупаційний режим на території Лосинівки. Зміні настроїв жителів Лосинівки сприяла політика окупаційної влади. Нацисти заборонили розділяти колгоспні землі та майно, перейменувавши колгоспи на громадські господарства та присвоївши їм порядкові номери. Зокрема, у Лосинівці їх було 9. Багато розпоряджень окупаційної влади кінця 1941 – початку 1942 років стосувалися обліку житлових будинків, підвід, велосипедів тощо. Був навіть перепис сторожових собак, яких у жителів села виявилося 77 [4, арк. 8]. Старости складали відомості про кількість птиці, поголів’я худоби. Згідно цих списків затверджувалася кількість продукції, яку мав здати селянин зі свого господарства.

Проводилася ретельна інвентаризація майна.

Для більшості жителів селища під час окупації обов’язковою була праця в громадських господарствах. Усі роботи на полях були чітко регламентовані.

«Витяг з розпорядження по громадському господарству №7

про режим роботи господарства на період посівної кампанії

22.4. 42 р. Громадське господарство №7

… Від цього числа робота в гром. господар. розпочинається о 4 год. ранку і закінчення до потемніння, неділя під час посівної кампанії являється робочим днем».

Державний архів Чернігівської області ф. Р–4442 оп 1 спр. 1, арк. 173

У Лосинівці та районі німці намагалися налагодити вирощування сільськогосподарських культур. Важлива роль відводилася тваринництву. У селі планувалося розвивати парникове господарство «для сигаретного тютюну». Для кожного господарства було встановлено «план заготовки гною до закладки парників». Займалися розведенням шовкопрядів, а тому були переписані всі шовковичні дерева в селі, налагоджено догляд за посадками шовковиць. У 1941 році на тільки-но окупованих землях виплата заробітної плати проводилася житніми снопами – 10 снопів за день [2, арк. 16]. У 1942–1943 роках виплата за трудодні проводилася ячменем, просом, іншими зерновими культурам. Селян часто залучали до дорожніх робіт: взимку для очищення шляхів і полів від снігу, а влітку – від бур’яну.

Селянам довелося пристосовуватися до вимог нових господарів, які зберегли систему трудоднів у господарствах. Записи робилися у «Відомості обліку трудоднів», облік проводився щоденно. Невиконання розпоряджень загрожувало втратою земельної ділянки або штрафом.



«Постанова Лосинівського районного управління

про норми виробітку трудоднів

Обов’язкова постанова №5

по Лосинівському Районовому управлінні

Останнім часом помічається, що велика кількість селян членів громадських господарств навмисне ухиляється від роботи, які проводяться в гром. госп. і цим самим приносять колосальних збитків для самих себе, а також і для всієї громадськості нашого району, а тому для зміцнення трудової дисципліни та для покращення якості виконуваних робіт в гром. госп. і для успішного ведення нищівної боротьби з ледарями і симулянтами Лосинівське Районове управління

Постановляє

1. На успішне і якісне виконання робіт у гром. госп. притягувати все фізично-здорове населення району, починаючи чоловіки від 16 до 55 років, жінки від 16 до 50 років.

2. Кожна працездатна особа повинна виробити за 1942 господарчий рік не менше: жінка 70 трудоднів та чоловіки не менше 120 трудоднів (сюди не входять робітники, які зайняті на постійних роботах (для жінок, які мають дітей до 1 та 2х років надається знижка у виробленні трудоднів 15%).

4. Та селянська родина, де після перевірки буде встановлено менше трудоднів, ніж зазначено в 2 пункті цієї постанови позбавляються в користуванні присадибною ділянкою (городом) та буде виключена з складу гром. госп., а також не одержить наділу землі при розподілі.

5. Ті працюючі, що навмисне виконують доручену їм роботу неякісно притягуються до адміністративної відповідальності (штраф 300 крб.)

6. Члени гром. госп., які через хворість, інвалідність та інші фізичні вади не можуть працювати, повинні мати на це справки від Районової – лікарської комісії (Лосинівська раймедлікарня) та пред’явити їх управлінню гром. госп.

7. Учителі та інші службовці, які користуються відпуском, повинні також брати участь в роботах громадських господарств (по місту їх мешкання), вони повинні мати не менше 20 трудоднів на місяць (залежно від кількості днів перебування їх у відпуску).

16. 7. 42 р.».

Державний архів Чернігівської області ф. Р–4442, оп. 1, спр. 1, арк. 30

Проте селяни не поспішали працювати на німецьку владу, намагалися саботувати її розпорядження. Згідно постанови №6 Лосинівського районного управління на селян накладався штраф у сумі 500 карбованців «за пасивність в роботі громадських господарств», а старост сіл та уповноважених громадських господарств зобов’язували «надалі вести непримиренну боротьбу з ледарями та бракоробами» [9, арк. 61]. Складалися списки громадян, «які пасивно беруть участь у роботі громадських господарств села Лосинівки». Серед них були селяни, які виробили від 1 до 27 трудоднів або не виробили жодного [3, арк. 36].

Німці відновили роботу Лосинівського маслозаводу. Сюди звозили молоко, яке в обов’язковому порядку здавали селяни. Неодноразово згадується про функціонування машино-тракторної станції (МТС). Окупанти намагалися мобілізувати трактористів, комбайнерів, які проживали в Лосинівці.

Основним джерелом для виживання селян стала присадибна ділянка, з якої годувалася переважна більшість жителів Лосинівки. Вона ж була й основним джерелом для сплати численних податків та обов’язкових поставок. На окупованій території для населення встановлювалися грошові та натуральні податки. Окупаційною владою встановлювалися високі ставки адміністративних зборів. Постановою Лосинівської Районної управи кожна особа віком від 16 до 65 років повинна була сплачувати податок на утримання адміністративних установ – 120 карбованців. Жителі селища мусили сплачувати інші податки: за реєстрацію смерті, видачу довідки – 5 карбованців, реєстрацію шлюбу – 50 карбованців. За несвоєчасне оформлення документів жителі селища сплачували штрафи: за несвоєчасні реєстрації шлюбу – 50, народження – 200, смерті – 100, за надання неправдивих відомостей – 200 карбованців.

Селян змушували постачати німецькій владі значну частину урожаю, виконувати поставки м’яса, молока, яєць, овочів, вовни, шкури великої рогатої худоби та свиней тощо. Розмір натуральних податків окупаційна влада встановлювала на свій розсуд.

«Витяги з документів Лосинівської сільської управи

про плани заготівлі сільськогосподарської продукції

Заготівля м’яса

Лосиновка с/управа 28/6 – 43 р.

Уповноваженому гром. госп. №8

По договореності з Комендатурою та Заготконторою с/управа зобов’язує Вас довести план м’ясопоставки до кожного двору крім тих, які здали в 1942–1943 р. телята та які зовсім не мають ніякої худоби. У тих селян, які мають по дві штуки в першу очередь. Корови брать обов’язковому тих селян які по меншеству молокопоставка в 1942 р. та у тих які мало носять молоко у 1943 р. і корови ялівки, та у тих які без дозволу порізали телят або свині. Староста

Державний архів Чернігівської області ф. Р–4443 оп. 1, спр. 3, арк. 337

Заготівля птиці

Уповноваженому гром. госп. №6 села Лосинівка

Селяни, які не виконали птицепоставку по причинах (порізали чи продали) і в данний час птиці немає дозволяється за їхній хліб який мається в гром. госп. купити птицю і здати в поставку.

Про виконання цього повідомте Райуправу.

Державний архів Чернігівської області ф. Р–4443 оп. 1, спр. 3, арк. 393

План заготівлі картоплі

Норма здачі картоплі з 1 га фактичного посіву: 1) по общинам – 3 тони, 2) по держгоспам – 2 т., 3) у членів общини – 1,5 т.».

Державний архів Чернігівської області ф. Р–4451 оп. 1, спр. 2, арк. 31

Рівень життя окупованого села не задовольняв загальнолюдських потреб. Люди виживали, як могли. Більшість сільських сімей була позбавлена можливості придбати за місцем проживання навіть товари першої необхідності, а також одяг, взуття, тканини, вироби господарсько-виробничого призначення, оскільки, за свідченням очевидців, жилося дуже бідно. В архівах збереглися акти поділу майна громадян, які вирішили розлучитися. Ці документи містять перелік речей, що були в користуванні. Їх кількість дає підстави зробити висновки: у господарстві люди мали лише найнеобхідніше (наприклад, 3 миски, 2 тарілки, 2 ножі, 4 ложки, 4 горщики, 2 чавуни тощо). Найчастіше зустрічається запис «1 шт.» [6, арк. 2].

Електричного освітлення в селі не було, користувалися світильниками –каганцями. За розпорядженням влади у вечірній час вікна будівель повинні бути затемнені. Керосин купували в магазині. Сірники були не завжди, тому користувалися кресалом. «Один хтось викреше вогонь, запалить каганець, потім інші сусіди візьмуть собі вогонь», – згадує Яременко Марія Кіндратівна. «Наче в первісні часи», – робить висновок житель Лосинівки Кудлай Іван Пилипович.

Існувало мінімальне продовольче забезпечення, так само мінімально функціонувала медицина, освіта. Було створено районну інспекцію народної освіти (РІНО), яку очолював Дигал Роман Григорович. У Лосинівці в період окупації діяли чотири народні школи, про що свідчать архівні документи, зокрема, заяви та «Відомості на видачу зарплати вчителям» [5, арк. 3, 5, 6, 9]. «Звітність районових народних шкіл за 1942/1943 рр.» містить перелік предметів, що вивчалися в школах [12, арк. 1]. Очевидно, що влада мала намір в чотирирічній школі дати дітям лише мінімальні знання з читання, письма рідною мовою, лічби та німецької мови. Діяльність освітніх і медичних установ відбувалася під контролем і за активного втручання окупаційних властей.

Таким чином, окупаційна влада налагодила сільськогосподарське виробництво, роботу підприємств (маслозавод, пекарня), проводила чітку податкову політику, яка важким тягарем лягала на плечі жителів села. Найбільш обтяжливими були: подвірний, подушний, на утримання поліції, натуральні податки та численні штрафи.

Усні свідчення дають можливість зробити висновок, що у важкі часи люди не розгубилися, а навчилися використовувати будь-які можливості для того, щоб вижити. У цьому їм допомагали працелюбство, використання власних ресурсів, природна кмітливість.



«Німеччина чекає на вас...»: остарбайтери Лосинівки. Примусова депортація працездатних людей торкнулася практично всього українського народу, майже кожної сім᾿ї. «Це було явище, що його можна порівняти лише з нескінченними нападами татарсько-турецьких наїзників, які забирали те, що було найбільшою цінністю українського народу – його дітей, причому найбільш міцних і тямущих [19, с. 170]».

На основі архівних матеріалів встановлено, що перша група людей для роботи в Німеччині була відправлена з Лосинівки 5 травня 1942 року. Спогади Дигала Юхима Йосиповича, який з травня 1942 року до травня 1945 року перебував на роботі у Німеччині, переконливо доводять, що в Лосинівці мобілізація трудових резервів відбувалася примусово. Для цього були задіяні староста села, голови громадських господарств, поліція.



«Розпорядження голови Лосинівської районної управи

про набір робочої сили до Німеччини

Старості с. Лосинівка.

Копія: всім уповноваженим громадських господарств.

Згідно розпорядження Німецького Командування про набір робочої сили (людей для праці в Німеччині) Вам потрібно виділити в обов’язковому порядку з В/громадського господарства 30 чол.

В першу чергу обов’язково виділяйте тих людей, які пасивно відносяться до роботи в громадському господарстві як чоловіків, так і жінок.

Списки таких людей через уповноважених райполіції приставити голові Райуправи рівно на 8 годин ранку 12/5-42 року.

За своєчасне виконання цього Ви відповідаєте особисто.

Голова Райуправи Саливон, Нач. Райполіції Христачевський».

Державний архів Чернігівської області ф. Р–4443, оп. 1, спр. 3, арк.166

Встановлено, що число остарбайтерів з Лосинівки становило 98 осіб. Найстаршому з них було 46 років, наймолодшому виповнилося п’ятнадцять. 76% остарбайтерів – молоді люди 1921–1926 років народження, 58% – жінки.

Отже, аналіз стану наукової розробки теми засвідчив, що не існує спеціального комплексного дослідження окупаційного періоду Лосинівки та проблем життя сільських мешканців у роки Великої Вітчизняної війни. При висвітленні окупаційного періоду увага, передусім, зверталася на звірства окупантів, а способи виживання людей в екстремальних умовах війни обминалися.

Важливими джерелами з теми дослідження стали матеріали Державного архіву Чернігівської області та спогади очевидців, що ніколи не долучалися до висвітлення окресленого кола питань. Уведено до наукового обігу великий комплекс неопублікованих архівних документів, що суттєво розширює уявлення про сприйняття сільським населенням «нового режиму» в окремо взятому населеному пункті, його взаємовідносини з окупаційною владою. Проведено ґрунтовне опитування жителів Лосинівки, які пережили окупацію, матеріал систематизовано та використано при написанні роботи.

Встановлено перелік органів влади, створених окупантами в Лосинівці: комендатура, Районна управа, поліція, паспортний стіл. Доповнено інформацію про імена та коло обов’язків осіб, які їх очолювали. Документально доведено, що діяльність органів місцевого самоврядування обмежувалася у своїх повноваженнях нацистським керівництвом, перебувала під його повним контролем.

Уперше проаналізовано кількісний та віковий склад населення села в роки окупації. Виявлено, що найчисельнішою віковою категорією в Лосинівці були діти – 43%, а також жінки – їх частка становила третину населення. Загалом, частка жінок, дітей та людей похилого віку (від 65 років) становила 79%. Саме вони винесли на своїх плечах весь тягар окупації.

Встановлено, що в Лосинівці нацистами було створено дев’ять громадських господарств, введено загальну трудову повинність та збережено оплату за трудоднями. Уперше виявлено, що в роки окупації функціонували пекарня, маслозавод, машино-тракторна станція. Аналіз архівних джерел дає підставу стверджувати, що окупанти, застосовуючи примус та заохочення, спромоглися використати трудовий потенціал мешканців села, які працювали в громадських господарствах, на підприємствах, у школах, лікарнях, органах влади. Для більшості з них це була можливість вижити в тяжких умовах окупації.

Значний вплив на життя та зміну настроїв жителів Лосинівки у 1941–1943 роках мала політика німецьких окупаційних органів, передусім, облік та реєстрація населення, обмеження права на вільне пересування. Це породжувало почуття невпевненості в майбутньому, тривоги за власне життя і життя своєї родини та утверджували в суспільній свідомості головну мету – за будь-яку ціну вижити в умовах війни. Встановлено, що на становище мешканців села вкрай негативно вплинуло відверте пограбування населення, що здійснювалося у формі різноманітних реквізицій: худоби, збіжжя, інших продуктів та сільськогосподарської сировини. Важким тягарем на плечі селян лягали штрафи.

Одним із найжорстокіших проявів нацистського окупаційного режиму була примусова мобілізація селянства на роботи до Німеччини. У результаті проведеного дослідження уточнено цифру жителів Лосинівки, які були відправлені на примусові роботи в Німеччину, – 98 осіб.

Попри активну інформаційно-пропагандистську діяльність окупаційних органів влади, їм не вдалося завоювати прихильність жителів Лосинівки. Реалії окупаційного режиму змусили багатьох громадян переосмислити як політику нацистської Німеччини, так і власну поведінку. Вони долучилися до боротьби з ворогом. Було створено підпільну організацію, яку очолила вчителька місцевої школи Феня Мотильова. Підпільники зробили посильний внесок у визволення рідного краю від загарбників. У свідомості громадян німці залишалися лише окупантами.

Виявлено, що окупанти йшли місцевому населенню на певні поступки в культурно-духовній сфері. У Лосинівці функціонували чотири початкові народні школи та лікарня. Усі розпорядження німецької влади оприлюднювалися українською мовою. Стимулювалося відродження релігійних громад: у приміщенні колишньої школи було відкрито церкву. Проте цілісної системи освіти в період окупації на території Лосинівки та району не було створено. В архівах не виявлено жодної згадки про дошкільні навчальні заклади та про функціонування середніх шкіл.

Покладено початок вивченню повсякденного життя мешканців села періоду 1941–1943 років. Аналіз усних свідчень жителів Лосинівки, які пережили окупацію, дає підстави стверджувати, що, незважаючи на труднощі того періоду, життя в селі не припинялося: народжувалися діти, люди одружувалися, ходили до церкви, відмічали свята тощо.

Ряд важливих аспектів роботи заслуговують на дослідження в перспективі: діяльність культурних установ та церкви, аналіз становища сфери освіти та медичного обслуговування.

Пам’ять – не абстрактне поняття, не тільки данина минулому. Вона – основа майбутнього, вдячність старшим поколінням за пережитий біль, який перейшов у щастя життя сьогоднішнього. «Наш святий обов’язок – вчених і краєзнавців, перед світлою пам’яттю загиблих за волю рідної Вітчини, полягає в тому, щоб зберегти через дослідження пам’ять про безсмертний подвиг нашого народу, перемогу в роки Великої Вітчизняної війни і передати пам’ять про нього сучасним і прийдешнім поколінням» П. Тронько.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–3102, оп. 1, спр. 2.

  2. Там же, ф. Р–4432, оп. 1, спр. 1.

  3. Там же, ф. Р–4437, оп. 1, спр. 5.

  4. Там же, ф. Р–4437, оп. 1, спр. 13.

  5. Там же, ф. Р–4437 оп. 1, спр. 19, арк. 6

  6. Там же, ф. Р–4441, оп. 1, спр. 4.

  7. Там же, ф. Р–4442, оп. 1, спр. 1.

  8. Там же, ф. Р–4443, оп. 1, спр. 1.

  9. Там же, ф. Р–4443, оп. 1, спр. 3.

  10. Там же, ф. Р–4451, оп. 1, спр. 2.

  11. Там же, ф. Р–4456, оп. 1, спр. 2.

  12. Там же, ф. Р–4490, оп. 1, спр. 3, арк. 1

  13. Авраменко Н. Феня Мотильова – жінка, вчителька, підпільниця / Н. Авраменко, Л. Дерев’янко // Ніжин і Ніжинщина: історичний простір провінції: збірник статей. – Ніжин: Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2010. – Вип. 1. – С. 107–110.

  14. Бовкун И.М. Подвиг под псевдонимом / И.М. Бовкун. – М. Детская литература. – 1978. – 242 с.

  15. Власенко С. Органи адміністративного та господарського управління німецьких окупантів у військовій зоні України (1941–1943) / С. Власенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://papers.univ.kiev.ua/istorija/articles/ Bodies_-of_administration_and_civil_government_of_the_German_occupants_ in_the_-military_zone_of_Ukraine_1941_1943__15676.pdf.

  16. Гуга О. Лосинівка православна / О. Гуга. – Ніжин, 2012. – 36 с.

  17. Дерев’янко Л. Сивина Лосинівських курганів / Л.Дерев’янко, М. Борщ, А. Стрілець. – Ніжин, 2008. – 36 с.

  18. Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська область / Ред. кол. тому П. Тронько (гол. редкол.). – К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. – 788 с.

  19. Коваль М. В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939–1945 рр.). – Том 12. / М. В. Коваль. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – 366 с.

  20. Леус В.М. Вогонь запалюють від вогню / В.М. Леус. – Чернігів. – 1992. – 224 с.

  21. Моргун Ф. Т. Сталінсько-гітлерівський геноцид українського народу. Факти і наслідки / Ф. Т. Моргун. – Полтава: Дивосвіт, 2008. – 296 с.

  22. Моргун Ф. Т. Що приховується за димовою завісою міфів про війну? / Ф.Т. Моргун [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/scho_–prihovuetsya_za_-dimovoyu_ zavi- soyu_ mifiv_pro_viynu.html.

  23. Нестеренко В. А. Окупаційний режим у військовій зоні України в 1941–1943 роках (адміністративний, економічний та соціокультурний аспекти) / В.А. Нестеренко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://essuir.sumdu.edu.ua/retrieve/–69658/Nesterenko%20-%20dysertatsiya.pdf

  24. Перехрест О. Г. Українське село в 1941–1945 рр.: економічне та соціальне становище / О.Г. Перехрест [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://histans.com/LiberUA/978-966-353-220-2/978- 966-353-220-2.pdf.

  25. Симоненко В. Не обійшлися без газети й окупанти / В. Симоненко // Ніжинський вісник. – 2000. – №59. – С. 3.

  26. Симоненко В. Ніжинщина в роки війни / В. Симоненко // Під прапором Леніна. – 1966. – №96. – С. 3.

  27. Спалені села і селища Чернігівщини в 1941–1943 роках: злочини проти цивільного населення. Збірник документів і матеріалів / Упоряд.: С. В. Бутко, О. В. Лисенко. – Чернігів: Видавництво Десна Поліграф, 2013. – 224 с.

  28. Унтілова К. Феня, наш отаман / К. Унтілова // Яготинські вісті. – 1995. – №36. – 4 с.


Аліна Мідько
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка