Український інститут національної пам’яті Управління освіти і науки



Сторінка13/18
Дата конвертації08.03.2016
Розмір3.19 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

У навчальних закладах регулярно здійснювався огляд учнів лікарями. Зокрема, у Чернігівській школі №5 шкільна лікарка впродовж 1941–1942 н.р. декілька разів оглядала дітей. При перших оглядах серед учнів було виявлено чимало хворих навіть інфекційними захворюваннями. Цих дітей відправляли додому і знову допускали до занять лише після звершення лікування. Зі школярами, які приходили на навчання брудними, проводилися бесіди, викликалися для розмов батьки. В окремих випадках лікар з учителем приходили додому до учня поспілкуватися з батьками та для обстеження житлових умов. Для профілактики захворювань у навчальних закладах проводилися щеплення від віспи, дифтерії, дизентерії та малярії [2, арк. .8 зв.].

На порядку денному гостро стояло питання щодо навчальної літератури. У наявності були лише радянські підручники, які не влаштовували нову владу. Тому наприкінці 1941 р. були створені спеціальні комісії при відділі освіти та культури Чернігівської міської управи, які повинні були переглянути підручники по всіх класах і предметах та викреслити й заклеїти всі ті місця, які «могли бути ідеологічно шкідливі сучасній школі» [9, арк. 1]. Так, згідно з вказівками комісії був виправлений підручник з української мови А. Загродського. У ньому було закреслено все, що стосувалося «радянського ладу» та «більшовицької партії» [12, с. 38]. У читанці для другого класу Г. Горбунцової значна частина сторінок, окремі вірші, оповідання, рядки чи навіть імена авторів були заклеєні чи вирізані, тому що містили згадки про попередню владу [9, арк. 8].

Проте вже на початку 1942 р. підручники та посібники довоєнного видання повністю вилучалися. Як зазначалося в наказі №8 старости Чернігівської міської управи Є. Азарова від 22 січня 1942 р., усі учбові та навчальні засоби радянського видання по школах та в населення мали бути вилучені через «їх нацьковування та комуністичний зміст». З тих же причин конфісковувалися підручники німецької мови радянського видання. Ця навчальна література мала зберігатися в школі №3 [13, с. 242]. Учителям шкіл наказувалося на уроках читання використовувати матеріали, що містилися в часописі «Українське Полісся» під назвою «Сторінка для школяра» [11, с. 91]. Згодом було здійснено спробу надрукувати в Чернігівській друкарні підручники з української мови, а саме буквар та читанки для 1–2 класів, підготовлені вчителями Ріпкинського району. Рецензування цих підручників здійснила комісія відділу освіти та культури Чернігівської районної управи у складі вчителів Чернігівського району та міста Чернігова [4, арк. 19].

Важливим завданням школи і вчителів було виховання дітей. Про його зміст і особливості можна дізнатися зі звітів директорів шкіл. Так, у звіті керівника школи №5 зміст виховного процесу охарактеризований дуже коротко й лише загальними фразами. Указано, що в навчальному закладі здійснювався «певний напрямок ідеологічного виховання учнів власними прикладами учителів, розмовами з дітьми на різні теми, читанням відповідних творів-оповідань, байок» [2, арк. 10]. Директор школи №7 зробив особливий наголос на патріотичному вихованні. Він вказував, що учням прищеплювалися любов до України, національні почуття. Класні приміщення прикрашалися портретами Т. Шевченка. Зі школярами проводилися бесіди як про «славне минуле України та її кращих синів, так і про сучасні події». Лише один раз загадувалося про пропагування серед учнів пошани й вдячності «до дружнього нам народу Німеччини». Окрім того, учнів навчали культурним формам поведінки, ввічливого ставлення до старших і товаришів [2, арк. 30–31].

Директор школи №6 також приділив увагу прищепленню дітям поваги до старших, чесності, звернув увагу й на виховання любові до своєї держави – України. Він звітував, що 9 березня в школі відбувся вокальний ранок, присвячений Т.Шевченко. 10 березня вся школа була на панахиді в Єлецькому монастирі. Однак, у звіті директора школи №6 І. Ярмусевича було підкреслено прививання дітям любові до «Великонімеччини, як визволительниці від більшовицького гніту». Також повідомлялося, що 20 квітня школа відзначала День народження А. Гітлера. Від школи до комендатури було надіслано привітання німецькою мовою [2, арк. 23–23 зв.].

Директори шкіл №3 і 4 у звітах за другу чверть 1941–1942 н.р. відмічають два напрямки виховної роботи з учнями: прищеплення учням любові, по-перше, до України і традицій українського народу і, по-друге, до «визволителів України», під якими малися на увазі нацисти [10, арк. 33 зв.–34].

Про виховну роботу, яка проводилася в школах можна дізнатися й з характеристик вчителів, які давали своїм підлеглим керівники навчальних закладів. Зокрема, якщо директори шкіл №4 і 5 у своїх звітах лише констатували, що педагоги політично благонадійні, то директор школи №6 І. Ярмусевич конкретизував, на основі чого він робить такий висновок. Так, зазначалося, що вчителя О. Павловського, класовода 4 а класу «можна вважати за цілком благонадійного з політичного боку: під час уроків він завжди прищеплював любов до звільненої України і Великонімеччини, як визволительниці від большовицького гніту» [2, арк. 24]. Учителька М. Бельмас упродовж навчального року провела з учнями бесіди на такі теми: «Любов до Великонімеччини українського народу», «Віра в бога», «Великдень», «Як треба дітям ставитися до батьків і дорослих людей», «Як живуть українці в Німеччині». То ж директор підсумовував: «сумлінне ставлення до роботи, цілковите бажання брати участь у будуванні нової школи, розуміння боротьби Великонімеччини з большевизмом – все говорить за те, що Бельмас М.В. належить до цілком благонадійних осіб» [2, арк. 25].

Таким чином, освітня політика нацистського окупаційного режиму полягала в максимальному обмеженні, примітивізації та прилаштуванні під свої практичні потреби системи освіти на захоплених територіях. Із цих причин Чернігівський відділ освіти та культури отримав дозвіл на відкриття лише 5 початкових шкіл. Окупаційна влада повністю контролювала роботу цих навчальних закладів: давала вказівки щодо змісту навчання, ретельно перевіряла педагогічний склад шкіл та навчальну літературу. Важливого значення німці надавали ідеологічному вихованню учнів. Дітям прищеплювали почуття любові, вдячності та пошани до окупантів, які мали сприйматися як визволителі. Правда, окремі директори шкіл даному питанню приділяли менше уваги, а деякі навпаки підкреслювали свою роботу саме в цьому напрямку. Учителям була надана можливість прививати дітям любов і повагу до України, її історії та видатних особистостей. Однак формування в учнів почуття патріотизму, на нашу думку, не було кінцевою метою нацистів, а лише способом налаштування місцевого населення проти радянської влади, забезпечення лояльного відношення до окупантів та утримання його в покорі.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Гінда В. Культура, освіта і спорт під час окупації / В. Гінда // Україна в Другій світовій війні: погляд з XXI століття. Історичні нариси. – Кн. 1. / Ред. кол. : В.А. Смолій (голова колегії), Г.В. Боряк, Ю.А. Левенець, В.М. Литвин, О.Є. Лисенко (відп. ред.), О.С. Онищенко, О.П. Реєнт, П.Т. Тронько. – К. : НВП «Видавництво «Наукова думка». – С.697–732.

  2. Державний архів Чернігівської області (далі – Держархів Чернігівської обл.), ф. Р-3004, оп. 1, спр. 19, 43 арк.

  3. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3004, оп. 1, спр. 23, 95 арк.

  4. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3004, оп. 1, спр. 41, 22 арк.

  5. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3004, оп. 1, спр. 95, 9 арк.

  6. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3004, оп. 1, спр. 96, 140 арк.

  7. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3004, оп. 1, спр. 40, 48 арк.

  8. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3004, оп. 1, спр. 2, 40 арк.

  9. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3004, оп. 1, спр. 4, 32 арк.

  10. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3004, оп. 1, спр. 3, 63 арк.

  11. Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. Збірник документів і матеріалів. – К. : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1963. – 488 с.

  12. Подкур Р. Життя по той бік фронту…: Чернігівська область в умовах нацистської окупації / Р. Подкур, О. Лисенко // Чернігівщина в роки нацистської окупації: Документи і матеріали / Упорядники : О.Б. Коваленко, Р.Ю. Подкур, О.В. Лисенко. – Чернігів : Видавець Лозовий В.М., 2013. – С. 5–46.

  13. Чернігівщина в роки нацистської окупації: Документи і матеріали / Упорядники : О.Б. Коваленко, Р.Ю. Подкур, О.В. Лисенко. – Чернігів : Видавець Лозовий В.М., 2013. – 496 с.

  14. Шайкан В. Українська освіта в добу гітлерівської окупації як засіб ідеологічного протистояння (За матеріалами вітчизняних архівосховищ) / В. Шайкан // Сторінки воєнної історії України. – Випуск 11. – К. : Інститут історії України, 2009. – С. 211–217.


Додаток А. Протокол наради предст[авників] відділу освіти та відділу праці про укомплектування шкіл м. Чернігова педкадрами І-ІV кл. від 13 січня 1942 року

[…]


Школа №3 – вулиця С. Петлюри №50. 8 кл. кімнат. Заняття в одну зміну.

Учит[елі]-класоводи:



  1. Хромець-Корсакова А.К. – дочка протодиякона Черніг[івської] Собор[ної] ц[еркви], має середню освіту, педстаж – 28 р., чоловік – учитель укр[аїнської] м[ови] на засланні з 1938 р. за політич[ні] переконання. На утрим[анні] дочка шкільного віку. Учит[ель]-методист, політ[ично] благонад[ійна].

  2. Сирокваша Т.П. – дочка селянина, має вищу освіту, 16 років педстажу. Політ[ично] благонад[ійна]. На утрим[анні] має ч[олові]ка інваліда І гр. та двох дітей шкільного віку. Досвідч[ений] педагог-методист.

  3. Морачевська О.В. – дочка священника, має середню освіту, 22 роки педстажу. Учит[ель]-методист. Політично благонадійна. На утрим[анні] сестра та стара тітка.

  4. Крижанівська П.С. – дочка свящ[еника], має середню освіту, 32 роки педстажу. Ставл[ення] до п[едагогічної]/роботи старанне і уважне. На утрим[анні] має дочку (безробіт[ну]). Чоловік – учитель на засл[анні]. За антирад[янську] агіт[ацію]. Політ[ично] благонадійна.

  5. Крилова М.Д. – дочка служб[овця] спож[ивчих] кооп[ерацій]. Чоловік – учитель помер 1933 р. На утрим[анні] мати 75 р. та дочка з малою дитиною. Педстаж 23 роки. Освіта – середня. Політ[ично] благонадійна.

  6. Синиця Ф.Г. – дочка селянина, має 13 р. педстажу та середню педагогічну освіту. На утрим[анні] двоє дітей шкільного віку. Чоловік на засланні – як колишній офіцер. Політ[ично] благонад[ійна]. Ставл[ення] до п[едагогічної]/роботи старанне і уважн[е].

  7. Леонова О.С. – дочка службовця, має середню освіту та 18 р. педстажу. На утрим[анні] двоє дітей шкільного віку. Чоловік мобіліз[ований] до армії. Здібна вчителька-методист. Політ[ично] благонадійна.

  8. Чернявська Л.Г. – дочка священника, має середню освіту та 21 р. педстажу. На утрим[анні] батько 89 років та дочка (безробіт[на]). Кваліфік[ація] учит[ель], політ[ично] благонад[ійна].

  9. Сидоренко Т.З. – учит[ель] нім[ецької] мови, дочка селянина. Має вищу освіту та 22 р. педстаж роботи з укр[аїнської] та нім[ецької] мови. Ч[олові]к учитель безробіт[ний]. На утрим[анні] двоє дітей шкільного віку. Кваліфік[ація] учит[ель]. Політ[ично] благонад[ійна].

  10. Ковалевська Г.Л. – учит[ель] нім[ецької] мови, дочка колишнього офіцера, має середню освіту та 36 років педстажу. Політ[ично] благонадійна. Кваліфік[ація] учит[ель].

  11. Зінченко Є.М. – дочка писаря мирових з’їздів – суддів Остерщини, має середню освіту та 20 р. стаж роботи, учительки (8 р.) та бухг[алтера] (12). Політ[ично] благонад[ійна]. Признач[ена] на посаду діловода-рахівника.

[…]

Держархів Чернігівської області, ф. Р-3004, оп. 1, спр. 4, арк. 4 зв.-5.
Олександр Мокрогуз

ІСТОРИЧНА ПРАВДА ДЛЯ УЧНІВ АБО ЯК НЕ СКАЗАТИ ПРАВДУ ПРО ВІЙНУ (НА ПРИКЛАДІ РАДЯНСЬКИХ ПІДРУЧНИКІВ).

Зміна свідомості українців щодо своєї ролі історичних процесах в за останні роки суттєво змінилась. У першу чергу це стосується формування історичної пам’яті в контексті створення політичної нації, про яку зараз так багато говорять. І в першу чергу однією із найдискутованіших тем у суспільстві є, безперечно, тема Другої світової (Великої Вітчизняної війни). Спекуляції, а, інколи, і відверта брехня, на думку автора, відіграли значну роль і у нинішній ситуації в Україні. Погляд на події ІІ світової війни, їх оцінка стали тією межею яка часто розділяє українців.

Руйнування міфів, відкритість стає найголовнішою задачею проекту під назвою «Україна». Значна кількість людей, свідомість яких формувалась з допомогою радянської пропагандистської машини, механізмом якої, і не маленьким, була освіта і до цього часу живе тими стереотипами. Саме освіта як рупор радянської системи з начебто її транспарентністю сформувала більшість тих лозунгів, які становлять тло сучасного сепаратизму на сході України.

Дана стаття не ставить собі на меті розвінчати ці міфи. Автор поставив задачу продемонструвати на прикладі двох підручників історії СРСР (1975 [4] і 1988 [3] років видання) радянський погляд на українське питання у Другій світовій війні.

Згадування про Україну у обох підручниках вже починається з першої глави, яка називається «Радянський Союз у передвоєнні роки». Одразу дивує те, що різниця у роках видання не вплинула на назву як глав, так параграфів, які також називались однаково «Розширення братської сім’ї радянських народів». Створюється враження що за 13 років, які були між виданнями цих підручників шкільні програми не змінились. Але зміни помітні вже в назвах пунктів параграфів. У підручнику 1975 року перший пункт має назву «Визволення /звільнення (в оригіналі «освобождение») Західної України та Західної Білорусії», а в підручнику 1988 року «Возз’єднання Західної України з УРСР та Західної Білорусії з БРСР». Така трансформація назви не вплинула на зміст пунктів мова в яких йшлася про «захист братських народів західних областей України і Західних областей Білорусії», «визвольний похід радянських військ», про жителів, які з «великою радістю зустрічали воїнів Червоної Армії». В цілому 17 вересня 1939 року «стало справжнім святом для українського і білоруського народів». Головна думка авторів підручників була про виконання заповітної мрії, зокрема, українців, увійти у братську сім’ю радянських народів (1975) і рішення питання про історичну долю населення Західної України і Булорусії.

У пункті однаковому для обох підручників «Соціалістичні перетворення у нових республіках і областях» йшлося про роль і значення радянської влади у позитивних перетвореннях, що відбувались після «входження у склад СРСР» (підручник 1988 року) або «відновлення Радянської влади» (підручник 1975 року). Водночас, варто зазначити, автори обох підручників говорячи про успіхи і галузях промисловості, соціально-економічній сфері, освіти і культури не наводять жодного прикладу, жодної цифри кількості нових підприємств, шкіл, колгоспів і радгоспів. Лише констатація, що «корінні соціалістичні перетворення…охопили всі сторони економічного, політичного і культурного життя» (с. 27, підручник 1988 р.).

І зрозуміло, що в підручниках відсутня інформація про депортацію, арешти, яких зазнали більше 10% населення Західної України.

У першому параграфі ІІ глави, в якій йшлося про початок Великої Вітчизняної війни згадування події в Україні практично відсутні. Декількома реченнями сказано лише про події у Перемишлі (с.41, підручник 1988 р.) і Сокальську прикордонзаставу [4, с.35] у контексті героїзації воїнів Червоної армії. Значна увага у підручниках на початку вивчення періоду 1941 року надавалась саме керівній і спрямовуючій ролі Компартії, що не є дивним, в організації оборони СРСР.

Більше уваги подіям в України було присвячено у наступному параграфі про оборонні бої влітку і восени 1941 року. У підручнику 1975 року був, навіть, виділений окремий пункт «Бойові дії в Україні і Криму».

В основному увага була звернена на оборону Києва, Одеси, Севастополя. У обох підручниках події цього періоду висвітлювались без вказування причин того, що сталося і без поглибленої деталізації. Оборона Києва показана не як стратегічна помилка, а швидше як героїчний вчинок, як акт самозречення. Кількість тексту про оборону і відступ з Києва подано значно менше, ніж про оборону Одеси і Севастополя: 29 строк проти 34 у підручнику 1988 року, 12 проти 29 у підручнику 1975 року. Склалось враження, що на першому плані була демонстрація успіхів або перемог червоної Армії у цей період, наведення прикладів перемог окремих воїнів (с. 42, підручник 1975 р.).

Водночас можна сказати, що міф про 5 воїнів на чолі з політруком Фільченковим, які обороняли Севастополь і загинули знищивши 10 німецьких танків у підручнику 1988 уже відсутній. Адже армія Манштейна, яка наступала у Криму у листопаді 1941 року, за спогадами самого фельдмаршала, танків у складі наступаючих військ не мала. І знищувати значить було нічого. Але учням у 1975 році про це не повідомлялось [5]. Недомовки, замовчування фактів є визначальною рисою цих підручників і особливо яскраво це зроблено на трагічному періоді 1941 року. Так, якщо про оборону Севастополя сказано, що «було знищено стільки ворожих солдат і офіцерів, скільки гітлерівська армія втратила на всіх театрах військових дій до нападу на СРСР» (с.52, підручник 1988 р.), то про кількість загиблих радянських воїнів у цей період не сказано взагалі. А відхід, або відступ Червоної Армії здійснювався тільки тому, що таким був приказ. В учнів створюється хибне враження, що якби не було приказів на відступ, то і німецькі війська нічого б не захопили.

Наведемо прикметники та стійкі вирази, які використовують автори підручників для характеристики дій Червоної армії: «стійка оборона», «героїчна оборона», «легендарна оборона», «організовано залишили місто», «самовіддано вели боротьбу», «Севастополь стояв незворушно», «самовіддано допомагало населення», «міцно утримували свої позиції», «мужньо відбивали атаки» тощо.

Дії супротивної сторони характеризуються іншими словами: «натиск», «жорстко», «прорвались», «перевага», «люті атаки противника», «увірвались».

Розповідь про «Боротьбу у тилу ворога» [3, с.65] або «партизанську війну у тилу ворога» [4, с.74] мотивувалась розповіддю про здійснення окупаційної політики, яка характеризувалась як злочинна, грабіжницька, людиноненависницька. Життя в на окупованій території України не характеризувалась лише як «режим масового кровавого терору, грабунку і насильства». Знову варто наголосити, що жодних цифр, що стосуються життя в Україні у цей нелегкий період у підручниках не наводилось. Учень мав вірити авторам підручників на слово. Автори дозволили собі навести лише цифри занищених у Бабиному Яру: «у кінці вересня 1941 року окупанти розстріляли у Бабиному Яру…десятки тисяч радянських людей» (с.57, підручник 1988 р.), у Києві загинуло близько 200 тисяч чоловік. У Бабиному Яру, Сирецькому таборі, Дарниці і в інших містах окупанти кидали у яри немовлят і закапували їх живими разом з вбитими і пораненими батьками». Автори підручників емоційно посилювали опис жорстокості окупантів, використовуючи відповідний синонімічний ряд. Текст подавався у формі безапеляційних тверджень, які не повинні викликати додаткових запитань.

Діяльність партизанського руху в Україні висвітлено після описів «нового порядку». Але опис діяльності українських партизан губився серед інших радянських партизанських рухів. Автори чомусь обійшли згадування навіть прізвищ командирів великих партизанських об’єднань, крім С.Ковпака, які створювались в 1941 році. Також вказувались невірні цифри кількості партизанів на окупованій території СРСР (2 тис. партизанських загонів чисельністю 90 тис. чоловік) в кінці 1941 році (с. 58, підручник 1988 р.). У підручнику сказано «На Україні діяв один з найбільших партизанських загонів – Путивльський…». Але на кінець 1941 року у цьому загоні перебувало 500 партизанів [2, c.354]. Таким чином, автори підручника говорячи про розгортання партизанського руху говорять про те скільки було створено загонів на папері, але не говорять, що 90% цих партизанських загонів було ліквідовано в кінці 1941 року, загинуло 45 тис. партизан (с. 440 Неупереджений погляд). або вказувались кількісні показники вже у 1943 році і на всій окупованій території СРСР (250 тисяч чоловік), що є досить об’єктивною цифрою.

Крім того можна відмітити зміну уваги у підручниках щодо висвітлення партизанського руху. Відмінність в першу чергу стосується кількості сторінок у кожному підручнику присвячених партизанському руху. У підручнику 1975 року їх у 2 рази більше у окремому параграфі. У цьому ж підручники 2 абзаци відведено «Молодій гвардії», проти одного у підручнику 1988 року.

Наведемо для порівняння оригінали текстів обох підручників.

Підручник 1975 року

Підручник 1988 року

Когда советские войска освободили в Донбассе шахтерский город Краснодон, стал известен бессмертный подвиг подпольной комсомольской организации «Молодая гвардия», во главе кото­рой стояли Иван Туркенич, Виктор Третьякевич, Олег Кошевой, Иван Земнухов, Сергей Тюленин, Ульяна Громова и Любовь Шевцова.

Молодогвардейцы выпускали листовки, призывали население к борьбе, уничтожали вражеских солдат и офицеров, предателей Родины, освобождали советских военнопленных, спасали граждан от угона в Германию. Гестаповцы, выследив членов «Молодой гвардии», почти всех их арестовали. Истязания и пытки не сломили волю героев. Молодогвардейцы шли на казнь с любимой песней В. И. Ленина «Замучен тяжелой неволей...». Гитлеровские палачи сбросили их живыми в глубокую шахту.



Боевые группы «Молодой гвардии» в Краснодоне уничтожали фашистских солдат и офицеров, освобождали военнопленных, совершали диверсии на предприятиях. Многие молодогвардейцы по­гибли, попав в руки гестапо. Олегу Кошевому, Ульяне Громовой, Сергею Тюленину, Ивану Земнухову и Любови Шевцовой посмертно присвоены звания Героев Советского Союза.


Ці відмінності швидше за все характеризуються новими даними, що з’явились у період перебудови щодо підпільної діяльності краснодонських комсомольців.

Підручник 1988 року ділить інформацію про партизанський рух на дві частини, подаючи другу частину після інформації про «Форсування Дніпра» у пункті «Полум’я всенародної боротьби». Такий підхід щодо хронологічної послідовності видається більш об’єктивнішим. У цьому пункті як і в багатьох інших зроблена вставка щодо окремого епізоду війни, зокрема, звернено увагу на епізод партизанської війни – діяльність партизанського загону Д.Н. Медведєва і розвідника Н.І. Кузнєцова, де без штампів возвеличення радянської батьківщини знову ж не обійшлося [3, с. 84].

В обох підручниках відсутня будь-яка інша інформація щодо діяльності нерадянських партизанів.

Події після Курської битви і звільнення Харкова 23 серпня 1943 року описуються в обох підручниках.

Але найбільшу увагу автори звернули на «Битву за Дніпро. Визволення/Звільнення Києва» (підручник 1975 року) або «Форсування Дніпра» (підручник 1988 року) – за назвами розділів.

Автори наголошували на складності боїв за Київ через існування «східного валу» та водної перепони – Дніпра. Але жодним словом не сказано про помилки при форсуванні Дніпра і звільненні Києва. Ось як говориться у підручниках мовою оригіналу.

«3 ноября войска 1-го Украинского фронта вступили в сражение за освобождение Киева. Враг оказывал яростное сопротивление, переходил в контратаки, но ничто не могло остановить наступавших воинов.» [4, с. 71].

«…советские войска вышли к Днепру и с ходу, в едином наступательном порыве начали форсирование реки одновременно на многих участках. Передовые части на подручных средствах — рыбачьих лодках, плотах, досках, пустых бочках — форсировали такую мощную водную преграду, как Днепр, и создали ряд плац­дармов. Это был выдающийся подвиг…«Правда» писала в те дни: «Сражение за Днепр приняло поистине эпические размеры. Никогда еще не выделялось из мно­жества храбрых советских воинов столько сверххрабрых. Красная Армия, давшая уже миру столько примеров воинской отваги, словно превосходит самое себя» [3, с. 82].

Водночас сказано про участь у визволенні/звільненні Києва чехословацької бригади під командуванням Л.Свободи.

У обох підручниках є пункт параграфа, який називається «Визволення/ звільнення Правобережної України і Криму». Значна увага у цьому пункті надана Корсунь-Шевченківській битві, особливо у підручнику 1988 року, і Криму. Цікавим є той факт, що загибель М. Ватутіна згадується у обох підручниках, але по-різному. Так, у підручнику 1975 року говориться, що він загинув у боях за визволення/звільнення України, а в іншому – від нападу «українських націоналістів – бандерівців». До слова, це єдина опосередкована згадка про існування українського національного руху у підручнику 1988 року, в підручнику 1975 року взагалі про «бандерівців» не згадується.

Автори підручників не забувають сказати про важкі весняні погодні умови, натякаючи, що такі погодні умови грали на руку загарбникам, що протирічить здоровому глузду, адже такі умови були і у нацистських військ. Така підміна не поодинока у текстах підручників.

У підручнику 1988 року згадується про подвиг радянських воїнів на чолі з К.Ольшанським при визволенні/звільненні Миколаєва. Зупинимось на ньому детальніше як на ще одному прикладі маніпуляції історичними фактами. Автори говорять, що 68 десантників 2 дні відбивали атаки ворога у Миколаївському порту, знищивши значні сили фашистів. У живих залишилось 12 десантників. Усі учасники цієї операції стали Героями Радянського Союзу. Насправді у боях взяли участь 55 бійців, а не 68. Свідченням цього є лист ветерана, який проходив службу саме в 384-му окремому батальйоні морської піхоти. Василь Ілліч Дитяткін у листі до редакції газети «Червона зірка» ставить під сумнів деякі на той час загальновизнані факти. Василь Ілліч зазначає, що у складі десанту було не 68 осіб, а 55. А також наводить дані журналу бойових дій: «За два кілометри від Богоявленська (біля Миколаєва) один човен із семи розломився… Загін повернув до берега, переформувався, зняв армійську прислугу з човнів і знову взяв курс на Миколаїв». Також пояснює, чому число 67, а не 55, живе донині. «Хтось, – пише він, – назвав кількість тих, хто вийшов з Богоявленська, – 67 чоловік. Ця цифра фігурувала при роботі державної комісії, дійшла до Сталіна, а коли розібралися, було запізно. Потім просто забракло мужності сказати правду». А миколаївський дослідник історії десанту Олексій Пилипчук у книжці, яку видано на підставі архівних документів, однозначно заявляє, що «нагороджені та відзначені були ті, з чиєї вини десант з 55 моряків під командуванням Ольшанського виявилися сам на сам з численним, до зубів озброєним противником, в абсолютно незнайомому та невідповідному місті, без допомоги та зв’язку» [1]. Фактично людей послали на певну загибель.

Також автори обох підручників впевнено вказують на те, що територія України була визволена/звільнена у жовтні 1944 року, хоча насправді 28 жовтня 1944 року радянські війська лише підійшли до Чопа. Окремі райони Чопа кілька разів переходили з рук у руки. Остаточно Чоп було визволено лише 23 листопада 1944 року.

Подальша історія війни до 9 травня 1945 року у підручниках жодним словом не стосується подій в Україні, як і не згадуються кількість втрат населення, супротив встановленню радянської влади у Західній Україні, тотальну мобілізацію підлітків, депортацію кримсько-татарського населення.

Які ж висновки можна зробити з переглянутих сторінок радянських підручників?

Дуже багато перебільшень і перекручень на користь пануючої ідеології. Автори прикрашають дійсність, використовуючи значну кількість епітетів, засобів поетичного мовлення, різноманітних мовних зворотів. Щоб уникнути брехні взагалі не згадують про історичні факти або прикриваються загальними фразами. Часто використовують напівправду.

Через 34 років після закінчення школи автор розуміє, що за такими підручниками він навчався і згодом вступив на історичний факультет. Але він усвідомлює і те, що став істориком не завдяки таким підручникам.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:


  1. «Костянтин Ольшанський» ворогу не здається [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukurier.gov.ua/uk/articles/kostyantin-olshanskij-vorogu-ne-zdayetsya/

  2. История Великой Отечественной войны Советского Союза, 1941–1945 (в шести томах). / редколл., Н. А. Фокин, А. М. Беликов и др. – Том 2. – М.: Воениздат, 1961. – С. 354

  3. История СССР: Учеб. для 10-го кл. сред. шк. / В. Д. Есаков, Ю. С. Кукушкин, А. П. Ненароков ; Под ред. Ю. С. Кукушкина. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1988. – 271 с.: ил.

  4. История СССР. 1938–1972гг. 10 класс : учебник для средней школы / М.П. Ким, П.И. Потемкин, В.М. Балев, И.Б.Берхин ; Под ред. М.П. Ким. – 4-е изд . – Москва: Просвещение, 1975. – 256 с. : ил. + 1 л. карт.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка