Український інститут національної пам’яті Управління освіти і науки



Сторінка7/18
Дата конвертації08.03.2016
Розмір3.19 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18

ОСТАРБАЙТЕРИ СРІБНЯНЩИНИ: ВЕРБУВАННЯ, ЖИТТЯ В НЕВОЛІ ТА ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ

Лине невблаганно час. І вже незабаром Україна буде відзначати 70-річчя з часу закінчення Другої світової війни. Проте в історичній науці ще залишається чимало недостатньо досліджених аспектів стосовно цієї війни, які з політичних та ідеологічних міркувань чи престижності не були висвітлені фахівцями. Однією з майже не досліджених до останнього часу є проблема остарбайтерів. Адже згідно з радянською ідеологією ці люди вважались чи не зрадниками батьківщини. І після повернення їх додому ці люди впродовж наступних десятиліть були під пильним наглядом КГБ.

В останні роки з’являється ряд праць, присвячених даній тематиці. Це наукові розвідки Т. Пастушенко, О. Сидоренко, В. Лахно [1] та ін.

Свідчення остарбайтерів північних районів Чернігівщини узагальнені вчителями ЗОШ О.Чепігою, В.Плотниковою [2] та ін. Життю остарбайтерів Срібнянського району присвячено також кілька робіт . Так, долю остарбайтерів с. Гурбинці досліджували О.Лещенко і Н.Дяченко [3], сс. Дігтярі та Іванківці – В.Охріменко і С.Черевко, Л.Нестеренко[4].

Метою даної роботи є узагальнення статистичних даних щодо вивезення населення із Срібнянського району на примусові роботи до Німеччини, показ ролі старост сіл та поліцаїв у здійсненні переселення, висвітлення умов перевезення, роботи та проживання робітників на чужині та повернення додому. Особливий акцент у публікації поставлено на трагедії життя простої людини в роки Другої світової війни.

Джерельною базою даного дослідження є документи фондів Державного архіву Чернігівської області (фонди Р-8840, Р-3013, Р-90), в яких зберігаються фільтраційні страви та опитувальні листи репатріантів, акти-списки та узагальнені дані щодо насильно вивезених до Німеччини. Ці матеріали до наукового обігу залучаються вперше. При підготовці статті також використано ряд свідчень самих остарбайтерів, які були надруковані в ЗМІ раніше.

Провал плану блискавичної війни Німеччини з Радянським Союзом привів до нових хвиль мобілізацій у Німеччині, внаслідок чого німецька промисловість почала відчувати ускладнення з робочою силою. 10 січня 1942 р. Г. Геринг видав розпорядження про залучення закордонних робітників, переважно – з СРСР. 6 березня 1942 р. Розенберг затвердив контрольну цифру вербування остарбайтерів: 100 тис. – для рейхскомісаріату «Остланд» (складався з трьох республік Прибалтики і Білорусії) і 527 тис. – для рейхскомісаріату «України» (складався з шести генеральних округів – Волинь, Житомир, Київ, Миколаїв, Таврія і Дніпропетровськ) [5, c.571]. Набір мав проводитися на добровільних засадах через біржі праці, а у випадках невиконання плану – примусовим шляхом.

Першими остарбайтерами, які потрапили в Німеччину вже починаючи із січня 1942 р., стали в переважній більшості добровольці. Це мало свої причини: в Україні панувало повальне безробіття, городянам загрожувала смерть від голоду, вдало спрацювала фашистська пропаганда. У населених пунктах з’являлись листівки, в яких обіцяли переселенцям безкоштовний проїзд в обидва кінці, безкоштовне і гарне житло, гідну заробітну плату в Німеччині, можливість листуватися з рідними тощо [6, c.226].

Однак, вже незабаром, люди дізнались про справжні жахливі умови праці за кордоном. Порушуючи тему остарбайтерів, Й. Геббельс заявляв: «Їх треба вбивати роботою» [7, c.574]. Тому, вже з весни 1942 р. українці втратили будь-яке бажання їхати до Німеччини.

У березні 1942 р. Гітлер створив спеціалізоване відомство для викачування трудових ресурсів з інших країн – Імперське бюро для використання робочої сили, яке очолив гауляйтер Тюрінгії Фріц Заукель. Бюро було підпорядковане безпосередньо фюреру.

Заукель зажадав збільшити набір людей до Німеччини до 1 мільйона осіб. «Цей мільйон нам конче потрібен протягом наступних чотирьох місяців, – писав він. – Починаючи з 15 березня, ми встановили такі щоденні норми вивозу робітників до Рейху: із Генерального комісаріату – 500 чоловік, із Рейхскомісаріату Україна – 1000 чоловік, з 1 квітня цього року щоденна квота має бути подвоєна» [8, c. 52–53].

З метою виконання наказів Заукеля, рейхскомісар Кох наказав організовувати облави по всій Україні. Війська, поліція і жандармерія оточували міські квартали, базари, вокзали, виловлювали молодих людей і відразу ж відправляли їх до Німеччини. Особливо складною виявилась ситуація у великих містах. Наприклад, з м. Києва було вивезено 100 тис. осіб (населення міста тоді становило 330 тис.) [9, c.574].

У вересні 1942 р. Заукель повідомив своїх підданих: «Фюрер віддав розпорядження про негайне залучення 400–500 тис. українських жінок у віці від 15 до 35 років для використання їх у домашньому господарстві». Цей захід подавався як турбота про німецьких жінок, бажання звільнити їх від рутинних домашніх обов’язків. Тепер окупаційна влада звертала особливу увагу на села, тому що в містах всі можливості виконувати рознарядку Заукеля були вичерпані [10, c.574].

Старости сіл разом із поліцаями складали списки молодих людей, які мали бути відправлені на роботи до Німеччини. Зазначених людей викликали у старостати з речами і відправляли на залізничні станції, де садили у вагони і відправляли на захід. Так, у протоколі допиту репатріантки Коваленко Ганни Кіндратівни, жительки с. Дігтярі Срібнянського р-ну від 14 січня 1947 р. знаходимо наступне:



Питання: Ким і коли Ви були відправлені на каторжні роботи до Німеччини чи поїхали добровільно?

Відповідь: «Відправили мене на каторжні роботи до Німеччини насильно. Поліцейський Лимар Яким із старостою села Цибульовим Єфремом Полікарповичем» [11, арк. 7].

Інша репатріантка Юрченко Євдокія Яківна, жителька с. Іванківці Срібнянського району також вказує, що «7 липня 1942 р. була силою відправлена до Німеччини старостою села Іванківці паном Максименком Дмитром Захаровичем» [12, арк. 23].

Причетність німецьких комендантів та старост сіл до переселення радянських громадян також підтверджують так звані «Зведені акти-списки громадян, насильно вивезених до Німеччини під час окупації», які були складені виконавчими комітетами районних рад у 1944 р. Окремою графою у таблиці записано про час вивезення населення з району та причетність до цього посадовців. Наприклад, масове вивезення громадян Срібнянського району до Німеччини відбулось 7 липня 1942 р., проте в окремих селах були і інші дати. Так, у с. Горобіївка відправку на захід здійснили 15 червня 1942 р., у с. Савинці – 7 червня того ж року. У с. Поділ примусове переселення громадян села окупаційна влада здійснювала 3 рази: 7 липня 1942 р. – 38 громадян, 11 квітня 1943 р. – 12 осіб і 13 вересня (вже напередодні відступу нацистських військ з району) – 14 осіб. Керував цим процесом німецький комендант Брандау та старости сіл. Проте у документі зазначено лише окремі прізвища старост сіл, а саме: у с. Олексинці – Мазило Павло Іванович (1942 р.) і Щербина Павло Іванович (7 липня 1943 р.), у с. Горобіївка – Петренко Іван Ничипорович, у с. Калюжинці – Шаповал [13, арк.2-22].

Як видно, керували насильницьким переселенням людей німецькі коменданти, старости сіл, начальники поліції та поліцаї. Варто відзначити той факт, що в деяких населених пунктах старости складали списки з мінімальною кількістю молодих людей для вивезення. В інших селах ця кількість була значною. В трійку лідерів по кількості висланих до Німеччини людей ввійшли с. Савинці – 103 особи, с. Срібне – 102, с. Сокиринці – 91 особа. Найменше людей потрапили до списків із с. Дігтярі – 31 особа, с. Лебединці – 32, с. Іванківці – 37 осіб.

Якщо поглянути на статевий склад населення Срібнянщини, вивезеного до Німеччини, то найбільше чоловіків було взято із с. Харитонівка – 42 чол., із с. Горобіїка – 40, а найменше із сс. Дейманівка і Грицовка (Гриціївка) – по 13 чоловіків, що в 3 р. менше. Найбільше жінок, а саме по 67 осіб, поїхали закордон із сс. Сокиринці і Савинці. У 4 рази менше, а саме по 17 жінок відправлено із сс. Іванківці та Лебединці і 16 осіб – із с. Побочіївка. Всього із району було переселено 1115 особи, з них 482 чол. або 43 % і 633 жін. або 57% [14, там само] (малюнок А). Наведені приклади підтверджують особливу відданість старост і поліцаїв окремих сіл нацистам.

Малюнок А*



Детально ознайомитись із статистичними даними щодо вивезення населення по Срібнянському району можна із таблиці А.

Таблиця А. Зведений акт–список громадян Срібнянського району, насильно вивезених в Німеччину під час окупації 1941–1943 рр.1

п\п


Населений пункт

Кількість вивезених

Вік

Вік

Чол.

Жін.

Всього

До 20 р.

21 –30 р.

31 – 40

41 – 50

51 – 60

Стар-

ше 60 р.


Не-відо-мо

1.

Срібне

37

65

102

18-56

34

54

9

4

1

-

-

2.

Калюжинці

29

36

65

17-44

39

19

4

3

-

-

-

3.

Іванківці

20

17

37

17-53

17

11

4

4

1

-

-

4.

Олексинці

23

30

53

18-43

19

26

4

2

-

-

2

5.

Гнатівка

15

24

39

15-43

32

3

2

2

-

-

-

6.

Грицовка

13

26

39

17-48

23

11

3

2

-

-

-

7.

Побочіївка

22

16

38

16-46

8

18

7

5

-

-

-

8.

Поділ

34

30

64

15-61

30

17

7

4

3

3

-

9.

Никонівка

24

20

44

17-50

17

18

3

1




-

5

10.

Дейманівка

13

32

45

18-42

24

19

1

1

-

-




11.

Гурбинці

38

36

74

17-48

55

10

3

6

-

-

-

12.

Харитонівка

42

23

65

16-49

14

39

10

2

-

-

-

13

Карпилівка

29

45

73

16-45

41

25

4

3

-

-

-

14.

Лебединці

15

17

32

17-40

21

5

6

-

-

-

-

15.

Сокиринці

24

67

91

17-45

35

48

8

-

-

-

-

16.

Васьківці

17

28

45

16-47

10

29

1

5

-

-

-

17.

Дігтярі

22

19

41

16-40

13

15

3

-

-

-

-

18.

Горобіївка

40

35

75

16-40

42

22

7

-

-

-

4

19.

Савинці

38

67

103

17-46

50

40

10

3

-

-

-




Всього

482

633

1115




524

429

96

47

5

3

11

Причини нерівномірного вивезення до Німеччини чоловіків і жінок з Срібнянщини, як і в цілому по Україні, були наступні: по-перше, українські чоловіки були мобілізовані до Червоної армії; по-друге, через відсутність німецьких юнаків та чоловіків вдома, дівчата та жінки починали зустрічатися з «русичами». За нерівні зв’язки винуваті несли покарання від ув’язнення до позбавлення життя. Такі випадки були непоодинокими. Тому з метою недопущення забруднення «арійської крові» надалі німецька влада обмежувала поставки чоловіків на роботи до Німеччини, збільшуючи набори українських дівчат і жінок.

Вік вивезених людей Срібнянщини становив від 15 до 61 років. При чому, лише у двох селах району Поділ і Гнатівка було взято п’ятнадцятилітніх підлітків. У селах Срібне, Олексинці і Дейманівка було відправлено населення з 18 років. У інших населених пунктах були випадки вивозу молодих людей 16-17 років. У цілому, за роки окупації з району було вивезено молоді віком до 20 р. 524 особи, що складало 48 % від загальної кількості відправлених до Німеччини. Кількість молодих людей від 21 до 30 р. становила 429 осіб або 38 %. Значно менше людей було взято віком від 31 до 40 р. – лише 96 осіб, що становить лише 9 % від загальної кількості. Як видно, 95 % вивезених до Німеччини із Срібнянського району мали вік від 15 до 40 років Людей старше 40 р. було взято лише 55 осіб, що становить 4 %. Одинадцять осіб або 1% становлять люди, вік яких не вдалося встановити [15, там само]. Детально із статистичними даними щодо кількості відправленим до Німеччини по різним віковим категоріям можна ознайомитись із таблиці А та мал. Б.

Відомості про вивезення молоді із села, час та умови подорожі до Німеччини знаходимо в ряді опитувальних листів та свідчень репатріантів.

Ось як описує жителька с. Гурбинці Срібнянського району Овдієнко Катерина Луківна процес відправки молоді до Німеччини: «Молодь, яка зібралася у центрі села, підводами повезли у Прилуки. У супроводі були гурбинські поліцаї Микитенко Григорій Дмитрович, Сенчук Григорій, Хрипко Степан Трохимович. У Прилуках гурбинчан посадили у товарні вагони і повезли у Київ, де здали німцям. До Німеччини їхали півмісяця, їли тільки те, що взяли з дому. Ще в Києві молодь розділили: хлопців окремо, дівчат окремо» [16, с.29].


Малюнок Б*

Свідчить жителька с. Дігтярі Срібнянського р-ну Коваленко Ганна Кіндратівна: «Визвали в старостат з речами і відправили в м. Прилуки в липні місяці 1942 р. У м. Прилуки разом із іншими погрузили у вагони і відправили до Німеччини в м. Гдиня» [17, арк.7]. Жителька с. Іванківці Срібнянського району Юрченко Євдокія Яківна вказує, що «7 липня 1942 р. її було вивезено із свого села, а 21 липня вона вже була на роботі в Німеччині [18, арк.23]. Ще одна уродженка с. Іванківці Кузнєцова (Бережна) Ольга Петрівна згадує, що у 16-річному віці її разом із іншими дівчатами визначили їхати до Німеччини, так як її батько був партійний. «Доправили підводами до Прилук, а там посадили у товарні вагони, з-під корів. Кізяки, сморід, антисанітарія, зате супроводжували з оркестром. Їхали місяць, їсти не було чого, давали лише кип’яток, і на кожних дверях стояло по поліцаю з рушницею.

Багато з Прилук з поїзда повтікало. Серед них і земляки: Мачульний Дмитро Костович, Максименко Михайло Андрійович.

Везли цілий місяць (а це було в червні), ягоди були такі червоні скрізь по дорозі, а їсти всім дуже хотілося.

Коли доїхали до Німеччини, то на кожній станції відчіпляли по вагону. Коломієць* з Іванківець на одній із станцій хотів утекти, то його німці зловили і закатували. Молодий був і гарно співав» [19, с.40].

Як видно, час подорожі молоді до Німеччини становив від 7 днів до місяця, а умови перевезення людей були жахливими.

Прибулим до Німеччини на біржах праці видавали трудові книжки або трудові картки. Трудову картку робили з одного картонного аркуша, на обох сторонах документу вносили відповідні записи. Трудову книжку робили у вигляді книжки. Її обкладинка була темно-зеленого кольору. Документ мав більше 10 сторінок. На всіх сторінках, як і на титульній, було вигравірувано фашистську символіку. Документи мали свої серії та номери. Обов’язковим атрибутом обох документів ставало фото працівника, на якому в лівому нижньому та правому верхньому кутках ставили печатки. У документи також вносили різноманітні особисті дані остарбайтера: дату, місце народження тощо. Зовнішній вигляд трудової книжки остарбайтера Юрченко Євдокії Яківни зображено на малюнку Г.

Ще одним обов’язковим елементом для життя східних робітників в Німеччині стало носіння розпізнавального знаку «OST». Це був вертикальний прямокутник, розмірами 7077 мм. синього кольору з білими літерами «OST» у білій рамці. Всі прибулі мали носити на правій стороні грудей верхнього одягу. Влада Німеччини пояснювала введення такого знаку потребою відрізнити вихідців з Радянського Союзу від поляків (носили знак з літерою «Р») та євреїв (носили знак у вигляді зірки Давида). Не носіння знаку карали штрафом у 150 Rm. У випадку неможливості сплати податку – ув’язнювали до 3 тижнів. До 1944 р. у всіх вихідців з СРСР знаки були однакові. А після для українців і білорусів ввели інші символи. В українців ним став тризуб [20, c.122].


Малюнок Г

Трудова книжка остарбайтера



Юрченко Євдокії Яківни (1942 – 1945 рр.) №217/000995 2

Обкладинка



Умови життя та режим роботи остарбайтерів в Німеччині обумовлювались специфікою їх діяльності: на підприємствах вони були одні, а в сільському господарстві – інші. Ось як характеризує жителька с. Гурбинці Срібнянського району Овдієнко Катерина Луківна розподіл їх на роботи: «Вагони зупинились в місті Галле. Там нас розділили на декілька груп – на фабрику, копати канали, до господарів. Десять дівчат відправили на фабрику складати велосипеди, частині (здоровіших) відіслали на залізницю. Решту, хто залишився, відправили до господарів. Господарі приїжджали на ринок, платили гроші і забирали дівчат до себе на роботу» [21, c.29].

Робочий час на підприємствах тривав половину доби, а недостатнє харчування приводило до швидкого виснаження робітників. Тим, хто працював у сільському господарстві також було нелегко.

Проте були і серед німців добрі порядні та гуманні люди. Згадує жителька с. Дігтярі Срібнянського району Рубан Уляна Микитівна: «У Дрездені на пункті розподілу мене забрав хазяїн на прізвище Гаршмідт (німець років сімдесяти п’яти), проживав він із сім’єю за 2 км від Дрездена в селі Клоче. Господарі були багатими людьми: мали 50 корів, більше 200 свиней. Коли господиня дізналася що я з України, то дуже зраділа, говорила, що українки роботящі. Коли прийшли до господарів, то мене спочатку помили, дали новий одяг і окрему кімнату. Їсти давали 3 рази на день, їли разом з господарями. Крім мене, в них було ще 2 наймити – чоловіки, вони пасли корів, а я доглядала свиней. Господарі були душевні люди, не ображали, хазяйка часто лаяла Гітлера за те, що забрав на війну сина. Кожну неділю давали м’ясо, яблука, торти. Запам’яталося, що вже тоді в німців були дороги з твердим покриттям, що німці ніколи не пряли вдома, що в їхніх погребах можна було прожити декілька місяців, не виходячи на вулицю» [22, c.42]. Жителька с. Іванківці Юрченко Євдокія Яківна, після повернення її з Німеччини, до кінця свого життя також з теплом згадувала своїх колишніх німецьких господарів Люймана Ханріга (Ханріха) із дружиною зі с. Гросграбенштет м. Зальцведер, в яких вона працювала з 21 липня 1942 р. по 1 червня 1945 р. [23, арк.32–32 зв.; 24, с.18–19].



Після вступу до Німеччини військ союзників та радянських військ життя остарбайтерів склалось по-різному: одні загинули, інші залишились жити в Німеччині чи роз’їхались по світу, а ще інші, що виявили бажання повернутись додому, місяцями проходили через допити НКВС-КДБ, так звану фільтрацію. Одних відправляли додому товарними вагонами, а інші йшли пішки, долаючи тисячі кілометрів. У кожного з них була своя дорога в житті. Проте болючі спогади та образи залишилися з ними до кінця їх життя. Ображались не так на німців, бо що від них було чекати, а на своїх (старост сіл, поліцаїв, працівників КДБ і МВД), які часом були гіршими за німців.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Пастушенко Т.В. Остарбайтери з Київщини: вербування, примусова праця, репатріація (1942–1953) / Т.В.Пастушенко; Інститут історії України НАН України. – К.: [Б.в.], 2009.; Сидоренко О. Книга життя українських остарбайтерів / О.Сидоренко, В.Котляр. – Полтава: АСМІ, 2005.; Лахно В. Одяг та взуття у повсякденному житті остарбайтерів у Третьому Рейху / В.Лахно // «Історія повсякденності: теорія та практика»: Матеріали Всеукр. наук. конф. [м. Переяслав-Хмельницький], 5–6 жовтня 2012 р. / [упоряд.: О. М.Лукашевич, Т.Ю. Нагайко, В.В. Коцур]. – Переяслав-Хмельницький, 2012. – С.119 – 123.

  2. Чепіга О. Спогади остарбайтера Коваленко Дарії Митрофанівни / О.Чепіга. – Матеріали міжрегіональної науково-теоретичної конференції «Героїчні сторінки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років у патріотичному вихованні української молоді». Частина ІІ / укл. Нестеренко Л.О. – Чернігів: ЧОІППО імені К.Д.Ушинського, 2014. – С. 30–35.; Плотникова В. Доля громадян України, які постраждали від нацистських переслідувань / В.Плотникова. Матеріали міжрегіональної науково-теоретичної конференції «Героїчні сторінки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років у патріотичному вихованні української молоді». – С. 55–66.

  3. Лещенко О., Дяченко Н. Село Гурбинці в період окупації. Зі спогадів очевидців / О. Лещенко, Н. Дяченко. – Матеріали міжрегіональної науково-теоретичної конференції «Героїчні сторінки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років у патріотичному вихованні української молоді». – С. 20–29.

  4. Охріменко В., Черевко С. Спогади остарбайтерів / В.Охріменко, С.Черевко. – Матеріали міжрегіональної науково-теоретичної конференції «Героїчні сторінки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років у патріотичному вихованні української молоді». – С.39–45.; Нестеренко Л. Друга світова війна у спогадах очевидців / Л.Нестеренко Матеріали міжрегіональної науково-теоретичної конференції «Героїчні сторінки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років у патріотичному вихованні української молоді». – С.13–19.

  5. Литвин В.Історія України. Підручник. / В. Литвин. – К.: «Наукова думка», 2010. – 830 c.

  6. Моринець Віктор. Чернігівський процес. / В. Моринець – Ніжин: Видавець Лисенко М.М. – 2014. – 240 c.

  7. Литвин В. Вказана праця. – С.574.

  8. Плотникова В. Вказана праця. – С. 55–66.

  9. Литвин В. Вказана праця. – С.574.

  10. Там само. – С.574.

  11. Державний архів Чернігівської області (далі ДАЧО), ф.Р-8840, оп.1, спр.16856, 15 арк.

  12. Там само. – ф.Р-8840, оп.1, спр.16910, 32 арк.

  13. Там само, ф.Р-3013, оп.1, спр.86, арк.2–22; ф.Р-90, оп.3, спр.10, арк.76.

  14. Там само.

  15. Там само.

  16. Лещенко О., Дяченко Н. Вказана праця. – С. 20–29.

  17. ДАЧО, ф.Р-8840, оп.1, спр.16856, 15 арк.

  18. Там само. – спр.16910, 32 арк.

  19. Охріменко В., Черевко С. Вказана праця. – С. 39–45.

  20. Лахно В. Вказана праця. – С.119–123.

  21. Лещенко О., Дяченко Н. Вказана праця. – С. 20–29.

  22. Охріменко В., Черевко С. Вказана праця. – С. 39–45.

  23. ДАЧО, ф. Р-8840, оп. 1, спр. 16910, 32 арк. 

  24. Нестеренко Л. Вказана праця. – С.18–19.

УДК: 93(477.51)



Олександр Лях
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка