Управління культури І туризму київської облдержадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва на вічнім шляху до Шевченка



Сторінка9/11
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.53 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

5. Повідомлення учня. В Березані.

На мальовничих берегах невеликої річки Недри розкинулося селище Березань Переяслав-Хмельницького району.

В тяжкі часи кріпацтва Березань належало панам Лукашевичам та Марковичам. У серпні 1843 р. сюди вперше завітав Тарас Шевченко. Зупинився поет у П. Я. Лукашевича — українського етнографа, автора збірника «Малорускіє і червоннорускіє думи і пєсні», що принесла молодому Лукашевичу заслужену славу.

Для Шевченка цікавим було це знайомство тим, що через Лукашевича він ознайо­мився з галицьким літературним альманахом «Русалка Дністровая», в якому були вміщені твори Я. Головацького, І. Вагилевича, М. Шашкевича. Як згадує Лукашевич у листі до Вагилевича, він мав намір віддати Шевченкові деякі праці галицьких письменників, щоб той допоміг провести їх у Петербурзі через цензуру.

Незважаючи на удаваний лібералізм Лукашевича, на його освіченість, дружби між ним і Шевченком не було. Більш того, ставши свідком жорстокості кріпос­ника Лукашевича, поет назавжди порвав з ним зв'яз­ки. Про цей епізод з життя Шевченка яскраво розпо­відає біограф українського поета М. Чалий: «Якось суворою зимою цей самий Лукашевич при­силає пішки свого кріпака в Яготин до Шевченка (за ЗО верстов звідти) у якійсь незначній справі і наказує йому повернутись з відповіддю того ж дня. Дізнав­шись про такий нелюдський наказ слузі, Тарас Григорович не хотів йняти віри, але факт залишався фактом, і йому довелося гірко розчаруватися у своїй думці про людину, яку він вважав у стосунках до селян великим лібералом. Не маючи права затримати посильного до наступного дня, він написав його панові листа, сповне­ного жовчі й обурення, з повідомленням, що назавжди пориває своє знайомство з ним. Кріпосник Лукашевич, одначе, на цьому не спинився і відповів Тарасові Гри­горовичу листом, в якому все звів до того, що в нього 300 душ таких йолопів, як Шевченко. Розповідаючи під свіжим враженням про цей випадок княжні Рєпні­ній, Шевченко ридав, як дитина».

На околицях Березані поет бачив величезні кургани-могили. Можливо, саме вони стали приводом для написання в Березані 9 жовтня 1843 р. вірша „Розрита могила” яким було розпочато збірник поезій «Три літа». У повісті «Блізнеци» Шевченко неодноразово згадує Березань.


6. Повідомлення учня. У В'юнищі.

Перебуваючи на Переяславщині, Т. Г. Шевченко в грудні 1845 р. відвідав В'юнище і деякий час проживав у цьому селі. А. Козачковський розповідає у своїх спогадах про те, що через ремонт у його будинку Т. Шевченко переїздить у с. В'юнище, де прожив близько місяця.

Зупинявся Т. Г. Шевченко під час перебування у В'юнищі у збіднілого пана Степана Никифоровича Самойлова, який мав на Шевелівщині (куток села) великий одноповерховий будинок і якого Кобзар в листах до А. Козачковського називав добрим та гостинним чоловіком, передаючи йому свої щирі вітання. Тривале перебування Шевченка у В'юнищі можна по­яснити, головним чином, тим, що поет на той час був хворий і його деякий час лікував переяславський лікар і щирий приятель А. Козачковський. Але коли почалася перебудова будинку Козачковського, Шевченко виїхав у найближче село, з якого міг мати постійний зв'язок з лікарем. Крім того, тиша невеличкого села, гостинність господаря створювали умови для праці хворого поета. У В'юнищі Шевченко написав значну кількість поетичних творів, ( Слайд 15) пройнятих революційним пафосом: «І мертвим, і живим...» (14 грудня), «Холод­ний яр» (17 грудня), «Давидові псалми» (19 грудня), «Маленькій Мар'яні» (20 грудня), «Минають дні, ми­нають ночі» (21 грудня) та твір «Три літа» (22 гру­дня). Як бачимо, поет працював, незважаючи на хво­робу, досить інтенсивно: у згаданих поезіях оглядав свій творчий шлях і роздумував про тяжку долю селян, яких пани „ запрягають у тяжкі ярма, орють лихо,лихом засівають.” Поет переконаний, що „розкуються незабаром заковані люде, настане суд, заговорять і Дніпро і гори! І потече сторіками кров у синє море дітей ваших...”

Крім написання поетичних творів, Шевченко в цей час і малював. «В цей час,— згадує А. Козачковський,— він запропонував мені змалювати з мене портрет; за­мість цього я просив написати мені його портрет. Він взявся за роботу і закінчив її, залишалась незначна обробка, через яку, виїжджаючи у Яготин до князя Рєпніна, він узяв портрет, обіцяючи мені незабаром наді­слати його; це був портрет, далеко не схожий на всі існуючі тепер; це був портрет не Т. Г. Шевченка, а портрет народного поета, влучно схоплений в хвилину його поетичного натхнення; на жаль, я не одержав його, і він втрачений безповоротно».Крім цього автопортрета, який не дійшов до нас, в альбомі малюнків Шевченка є малюнок — краєвид села В'юнища, виконаний сепією. ( Слайд 16) Пейзаж села, одяг селян, зображених на малюнку, свідчать про те, що зроблено його не в грудні, а значно раніше — влітку чи восени, що й дає підставу стверджувати, що Шевченко бував у цьому селі не один раз. Під час пе­ребування у В'юнищі, як розповідають старожили, до поета часто приходили та приїздили гості. Заходив Кобзар і до шинку, що стояв край села, де збиралися кріпаки, і вів з ними розмови про майбутнє, про волю. Тяжко жилося трудовому народові в часи Шевченка у В юнищі. Старі люди розповідають, що найбільш тяжко жилося кріпакам в'юнищанського пана Соломки, на хуторі якого селянські хати були особливо злиден­ними, а люди — справжніми жебраками.


7. Повідомлення учня. Перебування Шевченка у Богуславі і селах Потоці та Межигір'ї.

Богуслав - місто Таращанського району — стародавнє місто на річці Росі. Воно згадується вперше в літопису від 1159 р. В часи татарської навали місто було зруйновано. В 1616 р. тут уже було 200 кріпацьких та 400 козацьких дворів. Землі належали поміщикам. Гранітні скелі, зелені береги, мальовничі місця при­ваблювали своєю красою. Сюди на відпочинок приїзди­ли Марко Вовчок, Нечуй-Левицький, Панас Мирний та інші. З Богуслава родом художник Іван Сошенко, який багато зробив у справі викупу Шевченка з кріпацтва.(Слайд 17) Тут збереглася його хата, де жила українська письменниця Марко Вовчок і де зупинявся Тарас Шевченко в 1845 р.

В дитинстві Тарас Шевченко багато разів бував у місті Богуславі.

Богуслав здавна відзначався як торговий центр, і Тарас разом з батьком не раз приїздив сюди. Був у цьому місті Тарас Григорович і під час подорожей по Україні.. На ночівлю Шевченко зупинився, певно, на хуторі Потік Кагарлицького району, де прожив близько двох тижнів.

З власником Потоку, Качанівки та інших сіл на Київщині й Чернігівщині Г. С. Тарновським Шевченко познайомився в Петербурзі ще до поїздки на Україну.

Листуючись з Г. С. Тарновським, Шевченко в лис­ті від 20 січня 1843 р. обіцяв йому заїхати в Качанівку, а звідти - у Потік.

Перебуваючи в Потоці, поет здружився з Наталією Василівною Тарновською — сестрою господаря, яку на­зивав «дорогою кумасею» і якій подарував автографи своїх творів та малюнки, в тому числі і свій автопортрет 1845 р.(Слайд 18)

Пізніш, коли Шевченка в 1847 р. арештували, Н. Тарновська, бажаючи зберегти всі папери, одержа­ні від поета, склала їх у скриньку і закопала в садку. Минули тривожні дні. Коли все заспокоїлось, вона від­копала свою дорогоцінну скриньку з творами Шевчен­ка: папери, малюнки не були пошкоджені і довго у неї зберігались.

У листах до знайомих з заслання поет не раз зга­дував Потік, просив друзів розшукати поему «Іван Гус» («Єретик»), який, на його думку, повинен бути у Тарновських.

В альбомі малюнків Шевченка 1845 р. є один краєвид з написом рукою художника: «Комора в Потоках». (Слайд 19)

У Межигір'ї , селі Києво-Святошинського району, поет був улітку 1843 р. Межигір'я, розташоване на правому березі Дніпра на північ від столиці Укра­їни, — одна з наймальовничіших київських околиць.

Це стародавнє поселення згадується в документах XVI ст. У 988 р. там був відкритий монастир, на який працювали селяни 17 навколишніх сіл. Монастир цей був дуже багатий, він мав земельні володіння не лише на Київщині, а й на Чернігівщині, Харківщині, на півдні України, навіть у Білорусії.

У монастир при­їздили старі запорожці доживати віку. В поемі «Чер­нець», написаній на засланні, Т. Шевченко розповідає про одного такого козацького ватажка. Оглядаючи історичні пам'ятки в Межигір'ї, Шев­ченко зарисував цей монастир. (Слайд 20)

Повернувшись до Петербурга з України, в листі до Я. Кухаренка від 26 листопада 1844 р. Шевченко згадував про своє перебування в Межигірському мо­настирі. Тут він запи­сав до свого альбома чотири пісні на історичний сю­жет. В них оспівуються народні герої: козак Нечай, Семен Палій та Бондаренко.
8. Повідомлення учня. У Яготині.

У ЗО—40-рр. XIX ст. містечко Яготин було центром Пирятинського повіту, де жив опальний вельможа, колишній віце-король Саксонії князь М. Г. Рєпнін. Його маєток був розташований на зеленій заплаві річки Супій, в гущавині садів і гаїв, де виблискували дзеркала озер, а серед величезного парку височів палац, перевезений сюди з Києва.

З цією родиною десь у липні 1843 р. і познайомився великий український поет Тарас Шевченко, завітавши до Яготина разом з О. В. Капністом, сином відомого російського письменника, який привіз молодого художника, щоб той зняв копію з портрета М. Г. Рєпніна, виконаного відомим швейцарським художником Йозефом Горнунгом. (Слайд 21)

Ось як розповідає дочка господаря Варвара Миколаївна про приїзд Шевченка: (Слайд 22) «Якось... у липні минулого року я вийшла в сад з мамою; була, мабуть, шоста година... Ми не про­йшли і сотні кроків, як зустріли Капніста з якоюсь незнайомою мені людиною. Капніст сказав нам: «Таж збирається велика гроза, погляньте на небо». Справді, великі чорні хмари, здавалось, ось-ось линуть дощем на наші голови. Проте мама не здавалася: а може, ми ще встигнемо обійти леваду. Доки тривали ці переговори, гроза насунулась і розгулялась, линув ряс­ний дощ. Капніст схопив мамину руку й побіг, я рів­ним кроком відважно йшла слідом за ними, а незна­йомець залишився... Коли ми прийшли додому, Капніст повернувся до саду за своїм знайомим; я вийшла до мами на балкон і незабаром побачила, як вони повертались, промоклі до нитки. Капніст, який заради свого хворого на кілька літніх місяців оселився у нас, попросив дозволу провести свого знайомого, худож­ника, до вітальні, щоб показати йому картини; дозвіл, звичайно, вони дістали, і в ту хвилину я довідалась тільки, що це художник-живописець і поет, причому на­віть більше поет, аніж живописець, і що звуть його Шевченком».

У перший приїзд поет пробув у Яготині кілька днів, а потім відвідував це містечко ще кілька разів, наїжджаючи сюди з інших міст Чернігівщини та Пол­тавщини, а в жовтні 1843 р. оселився на досить тривалий час у дерев'яному флігелі, де й прожив до 10 січ­ня 1844 р. (Слайд 23)

Досить тривале перебування Шевченка в Яготині на цей раз пояснюється не лише тим, що тут Кобзар мав виконати ряд замовлень як художник. Саме в Яготині він зустрів людей, знайомство з якими було для поета не лише цікавим, але й корисним. Так, у родині Рєпніних Шевченко міг багато почути про декабристів (М. Г. Рєпнін був старшим братом одного з найактивніших декабристів С. Г. Волконського, засланого на довічну каторгу), дізнатися про європейські країни і життя народу цих країн, де довгий час перебувала родина Рєпніних, і, нарешті, почути одверті розмови опальної сім'ї про інтриги царського двору, про безчинства царських чиновників. І хоча господар Яготина був одним із найбагатших українських кріпосників (йому лише в Яготині належало близько 9 ти­сяч десятин землі, млини, суконна фабрика), він відзначався лібералізмом у ставленні до селян, сприяв розвиткові культури на Полтавщині, був ініціатором заснування в Полтаві театру й викупу з кріпацтва М. С. Щепкіна.

Не менш цікавою постаттю була й дружина князя Рєпніна Варвара Олексіївна — онука останнього українського гетьмана Кирила Розумовського.

В Яготині Шевченко зустрів людей освічених, обізнаних з мистецтвом і літературою, людей, які шанували талант Кобзаря. Від них молодий митець міг почути багато цікавого й повчального.

Та найбільше здружився поет з дочкою князя — Варварою Миколаївною. Варвара Рєпніна одержала всебічну освіту, захоплювалася літературою і мисте­цтвом, приятелювала з М. В. Гоголем, сама писала і друкувалася на сторінках журналів. Щиро захоплюючись поетичним талантом Шевченка, Варвара Мико­лаївна високо цінувала його геній. «О, якби я могла передати вам все, що пережила я під час цього читання — писала в листі до свого духовного наставника Шарля Ейнера княжна з при­воду читання Шевченком поеми «Слепая».— Які почуття, які думки, яка краса, яка чарівність і який біль!.. І яка м'яка, чаруюча манера читати! Це була чарівна музика, що співала мелодичні вірші нашою красивою і виразною мовою».

В інших листах до того ж Ейнера вона розповідає про Шевченка. Княжна не приховує свого почуття, своєї любові до поета... Шевченко приязно ставився до Варвари Миколаївни, називав її сестрою, присвятив їй «на память 9 ноября 1843 года» сповнену громадського пафосу поему «Тризна». їй дарує поет і свій автопортрет, виконаний в часи творчого піднесен­ня, з пером у руці. (Слайд 24)

З нею Шевченко листувався з приводу видання і розповсюдження альбома «Живописная Украйна», в чому Варвара Миколаївна чимало допомагала поетові. ( Відеосюжет)
9. Повідомлення учня. Т. Шевченко у Фастові і с. Турівка .

Турівка - село Яготинського району - належало Миколі Андрійовичу Маркевичу, авторові п'ятитомної «Історії Малоросії», виданої в Москві 1842 р.

З М. Маркевичем Шевченко був знайомий ще з Петербурга. В 1840 р. він присвятив йому свій вірш «Бандуристе, орле сизий», а в листі до Тарновського просив передати Маркевичу примірник поеми «Гайдамаки».

Живучи в Яготині взимку 1844 р., Шевченко кіль­ка разів їздив до Закревських в село Березову Рудку, де бував і Маркевич. 22 січня того ж року поет напи­сав Маркевичу в Турівку жартівливого листа, на що останній в такому ж тоні відповів віршем.

Перебуваючи на Полтавщині 1843 р., Шевченко, безперечно, побував і в Турівці.

У січні 1857 р. син Маркевича надіслав Шевченкові в Новопетровське укріплення листа і 16 карбованців грошей, на що поет, дякуючи, писав: «З батьком твоїм, друже мій, ми були колись великі приятелі і стрічалися з ним не в одній Качанівці».

Все це — і приятелювання з Маркевичем, і лист Кобзаря — підтверджує думку щодо перебування Шевченка в селі Турівці.


Від Києва до Фастова 64 кілометри. Навколо міста багато могил та земляних укріплень стародавнього часу. Про ці могили складено легенди. Нібито якийсь-то князь Переп”ят щовесни ходив у похід і повертався восени. Одного разу його не дочекалися рідні. Дружина, вважаючи, що її чоловік убитий, зібрала військо і вирушила у похід, щоб помститися ворогам. На фастівськім полі вона побачила військо і, прийнявши його за вороже , вступила у бій. Під час бою Переп”ят загинув від руки своєї дружини. Коли зійшло сонце, помилка стала очевидною. На місті поховання Переп”ята насипали високу могилу. Перепетиха ж сама собі заподіяла смерть, і їй насипали другу могилу. Обидві могили в ХІІ ст. були відомі як Переп”ятові, про що є згадка у літопису за 1151 р.

У червні 1846 р. Шевченко разом з археологами та художником Сенчилом-Стефановським виїхали на роз­копки могили Переп'ят. Тарас Григорович зробив чимало зарисовок селян, які працювали на розкопках, а також записував з уст народу пісні. (Слайд 26)



10. Повідомлення учня. Перебування Т. Шевченка у Києві.

З власних спогадів поета, а також із спогадів його сучасників відомо, що Шевченкові доводилось бувати в Києві ще в дитинстві разом з батьком, а пізніше під час подорожі з Вільшаної до Вільно, коли він мандрував з обозом за своїм паном Енгельгардтом. Можна уявити, яким побачив п’ятнадцятирічний Тарас славетне місто над Дніпром восени 1829 року.(Слайд 27)

Під час перебування в Києві в 1843 р. Шевченко знайомився з містом та його околицями, зробив зарисовки цих місць у своєму альбомі. Збереглося чимало зарисовок історичних пам'яток, виконаних художником у самому місті. Деякі з них згодом були використані Шевченком для офортів в альбомі «Живописная Украйна», що вийшов у 1844 р. Сюди увійшли офорти «У Києві» (Слайд 28) та «Видубецький монастир». (Слайд 29)

Про Київ є згадки у багатьох поетичних творах Шевченка раннього періоду («Катерина», «Гайдамаки», «Слєпая»).

В 1843 р. побував Шевченко і в Києво-Печерській лаврі.(Слайд 30)

Цей історичний пам'ятник вабив Шевченка чудови­ми краєвидами, що відкривалися з його території. В альбомі поета збереглися зарисовки Дальніх печер. Малював він і юрби жебраків, які купчились біля печер. У повісті «Блізнеци» Шевченко, згадуючи Києво-Печерську лавру, писав, що про того, хто не відпочивав на типографському крильці, можна сказати, що він не бував у Києві.(Слайд 31)

Найважливіший період у житті Шевченка, пов'язаний з Києвом, це, безперечно, 1845—1847 рр., коли він, закінчивши Петербурзьку Академію художеств і діставши звання вільного художника, приїхав на Україну у пов­ному розквіті таланту і творчих сил.

З весни 1846 р. Шевченко постійно оселився в Києві. З цього часу вже можна назвати конкретні місця, пов'язані з перебуванням тут поета. Проживав він у Будинку на Пріорці (Слайд 32), згодом переселяється на Хрещатик, у готель, де знімає собі окремий номер.

Хрещатик часів Шевченка був майже околицею міста. По обидва боки вулиці рівними рядами містилися одно- та двоповерхові будинки, переважно дерев'яні. В багатьох дворах були фруктові сади. Від Хрещатика вниз до Дніпра простягались мальовничі схили. (Слайд 33)

Любив Шевченко Київ, любив прогулянки по місту і часто, запрошуючи своїх приятелів, говорив: «Ходім на Дніпро, сядем де-небудь на кручі й заспіваємо».

Улюбленим місцем відпочинку Шевченка в Києві була Михайлівська гірка. Частенько сидів він тут і дивився на Задніпров'я. В цей час замалював Шевченко в кількох варіантах старовинну Лаврську церкву з дзві­ницею, набережну Дніпра та схили ріки з її розкішними садами, Андріївську церкву та інші будівлі й мальовничі краєвиди Києва. Під час арешту художника багато з цих малюнків загинуло.

До наших днів збереглись малюнки: «Польський костьол у Києві», (Слайд 34) ( сьогодні там розміщений Планетарій), (Слайд 35) «Видубецький монастир», «У Києві», «Васильківський форт», зарисовки лаври,” Аскольдова могила”. (Слайд 36) тощо. Оригінали їх зараз знаходяться в Державному музеї Т. Г. Шевченка у Києві. З художніх творів, написаних у Києві, нам відомо дві поезії, датовані 1846 р.: «Лілея» та «Русалка». (Слайд 37. Запис читання поезії)

Влітку 1846 р. Шевченко подає заяву на конкурс до Київського університету з метою одержати посаду викладача малювання. І хоча його й призначили на цю посаду, працювати поетові в університеті не довелося.

5 квітня 1847 р., повертаючись з Чернігівщини, Шевченко був арештований на переправі через Дніпро.(Слайд 38) «...Тільки що ступив на дніпровський байдак,— писав згодом поет Я. Кухаренку, — так зо мною таке трапилося, що против ночі не треба б було і розказувать... Мене... риштовали та посадивши з жандармом на візок та прямо привезли аж у самий Петербург».

Перебуваючи на засланні, Тарас Григорович не забував Києва. В листах до друзів він ділився з ними своїми бажаннями хоч перед смертю поглянути ще раз на Дніпро, на Київ, на Україну.

В 1859 р. Шевченко востаннє поїхав на Україну, щоб відвідати рідні місця і любимий Київ. (Слайд 39)

За читання серед селян революційних поезій поета арештували в Прохорівці, відвезли спочатку в село Мошни, потім у Черкаси і нарешті в Київ.

У Києві поета від арешту було звільнено, але роз­слідування справи затягувалось, і він змушений був чекати, перебуваючи під наглядом жандармів.

Кілька днів прожив поет у свого приятеля по Петербурзькій Академії художеств Івана Гудовського, художника-фотографа, будинок якого на площі Калініна зберігся до цього часу. Це один з найстаріших цегля­них будинків у цьому районі. В цей час Гудовський сфотографував Шевченка.(Слайд 40)

У Києві Шевченко мав чимало знайомих. Бував він у давнього приятеля І. Сошенка, який жив тоді в цер­ковному будинку в районі Львівської площі. Вони часто розмовляли з Шев­ченком на різні літературні теми. Там Тарас Григоро­вич читав свої поетичні твори, разом з приятелями співав улюблених пісень. Інколи вечорами друзі ходили на улюблені Шевченкові місця: до Дніпра, на Володимирську гірку. Тут Кобзар вдавався в спогади, розпо­відаючи про окремі епізоди з свого солдатського життя на засланні.

З Києва поет виїхав до Петербурга 14 серпня 1859 р. А в травневі дні 1861 р. тисячі киян зустрічали траурну процесію з останками великого поета. Студенти вимагали поставити домовину в приміщенні Київського університету, але місцева влада заборонила це робити. Домовину встановили в церкві на Подолі (сучасній Поштовій площі). Спочатку хотіли поховати Шевченка в Києві на Щекавицькій горі, але приятель поета Г. Честахівський наполіг на похованні Кобзаря в Каневі. (Слайд 41) 20 травня громадськість Києва востаннє про­воджала останки улюбленого поета до Канева, де він і був похований. (Відеосюжет „На могилі Т.Шевченка”)
11. Заключне слово учителя. Незгасна пам’ять про поета.

Час не владний над пам’яттю народу. Тарас Шевченко залишається довіку нашим безсмертним сучасником. Він з нами – живий, непоборний: у

назвах вулиць і площ, у пам’ятниках і меморіальних дошках, в мільйонах примірників своїх книг. (Слайд 42)

Одна з найкрасивіших вулиць Києва зветься бульвар Т Шевченка. Тут розташований Державний музей Т. Г. Шевченка. (Слайд 43) Тут у 24 залах зібрано більше 4000 експонатів, які розповідають про життя і творчість поета. (Слайд 44) Тут зберігаються оригінали поетичних і мистецьких творів, особисті речі поета, документи про його життя, рідкісні фотографії, першодруки творів з автографами поета, багато інших цінних експонатів.

Особливо дорогий серцю кожного киянина ще один музей, пов’язаний з іменем Тараса Григоровича. Розмістився він у будинку, де певний час жив поет. (Слайд 45) У 8 кімнатах будинку унікальні експонати розповідають про три періоди перебування Шевченка на Україні. Тут зібрані деякі особисті речі поета: мольберт, етюдник, олівці, гравірувальне приладдя, яким користувався Шевченко - художник; Його полотняний костюм, сорочка, люлька. Серед експонатів - п ять дорогоцінних примірників „ Кобзаря” видання 1860 року з дарчими надписами автора. Невід’ємна частина музею – його садиба. В садку росте стара шовковиця Шевченкових часів, як і колись буйно квітнуть мальви і барвінок. В саду встановлене бронзове погруддя Шевченка. Поета зображено молодим, безвусим, таким, як він був у Києві в 1845 1847 роках.

Ще одне місце, яке нагадує про перебування поета у Києві, - університет. (Слайд 46) Коли Шевченко у 1843 році приїхав до міста, будівництво корпусу університету уже закінчувалося. Саме сюди була переведена і Археографічна комісія, в якій у 1845 році почав працювати Шевченко. Його зв’язували з університетом і особисті стосунки як з професорами, так і з демократично настроєним студентством, зокрема з членами Кирило – Мефодіївського товариства. Нині університет носить ім’я поета, а в центрі парку, навпроти університету, височить на постаменті.з червоного граніту бронзовий пам’ятник геніальному сину України.

Іменем Кобзаря в столиці України названі Державний театр опери та балету, кінотеатр. Ім’я поета носить Інститут літератури Академії наук, республіканська художня школа, одна з станцій Київського метрополітену. Щороку 9 березня , в день народження великого Кобзаря, за кращі твори в галузі літератури, мистецтва й архітектури присуджуються Державні премії імені Т. Г. Шевченка.

Навесні, коли пробуджується природа і скресає Дніпро, біля пам’ятника великому поету перед університетом збираються тисячі киян і гостей міста, щоб вшанувати його незгасну пам’ять. В ці дні вшановують Кобзаря і мільйони людей усього світу. Минуло майже півтора століття з дня його смерті, але твори поета живуть в наших серцях.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

В цих словах В.Симоненка глибока шана і любов, яким оточено ім’я геніального українського поета.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка