Управління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва «70-ій річниці звільнення Київщини присвячується»



Сторінка7/10
Дата конвертації09.03.2016
Розмір1.99 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Література:

  1. Алешкин, А. М. Сердцем на амбразуру / А. М. Алешкин. - Иркутск, 1976. - С. 173-174.

  2. Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941 - 1945. - К., 2000.-С.767.

  3. Боевые звезды киевлян. - 3-є вид. - К., 1983 - С. 230.

  4. Герой Советского Союза: Краткий биографический словарь: В 2 т. Т. 1 / Абаев - Любичев / Пред. ред. кол. И. Н. Шкадов. - М.: Воен. изд-во, 1987. - С. 897.

  5. Історія міст і сіл УРСР Київська область. - К., 1971. - С. 147.

  6. Сідало, Я. Пам'яті Героя / Я. Сідало // Лен. шлях. - 1985. - трав.

  7. Соколов, В. Героизм зажигает сердца / В. Соколов // Правда Украины.- 1967. - лют.

Махиня Павло Євменович

В селі Блощинці Узинського (тепер Білоцерківського) району, в сім'ї робітників, 10 березня 1919 року народився Павло Євменович Махиня.c:\documents and settings\admin\рабочий стол\скан\media\image8.jpeg

На Дніпрі споруджувалася гідроелектростанція - одне із найбільших будівництв першої п'ятирічки того часу. У Запоріжжя на будівництво разом з батьками переїзджає і юний Павло. Там він закінчує 9 класів середньої школи і в 1939 році призивається до лав Радянської Армії. А в 1940 році після закінчення полкової школи призначається командиром гармати. Своє перше бойове хрещення Павло Євменович отримав у боях з білофінами в 1939 - 1940 роках. Проявив справжню мужність і в роки Великої Вітчизняної війни на Західному, 1-му і 2-му Білоруських фронтах.

... В червні 1944 року у Білорусії розвернулись запеклі бої. У населених пунктах Святечі і Зінкевичі противник направив артилерійський і мінометний вогонь на радянські війська. Німцям вдалось взяти в оточення підрозділи піхоти і артдивізіон.

В оточення попала і батарея сержанта Махині. Командир гармати, оцінивши всю складність обставин, хотів доповісти командиру полку, але зв'язок був втрачений. Між тим на батарею насувалася лавина танків і бронетранспортерів. Відкрили вогонь. З першого пострілу був підбитий ворожий бронетранспортер. Але і німці, помітивши батарею, накрили її шквальним вогнем. Дві гармати вийшли із ладу. Залишилась одна - сержанта Махині. Міняючи вогневу позицію, він продовжував вести бій. І ще один танк ворога загорівся.

Махиня сам наводив гармату, сам стріляв. Німецьке кільце від ступило назад. Танки з чорними хрестами зупинилися. Бій був виграний. Відважний артилерист своїм героїчним подвигом допоміг нашій піхоті утримати рубіж до підходу підкріплення. У цьому бою Павло Євменович двічі був поранений, але поле бою не залишив.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 вересня 1945 року командиру гармати 33-го артилерійського полку 152-ї стрілкової дивізії старшому сержанту Махині Павлу Євменовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

За мужність, героїзм і відвагу був нагороджений орденом Леніна, медалями. Після війни повернувся до Запоріжжя і подальша доля його невідома.

Література:

  1. Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941 - 1945. - К., 2000. - С. 771.

  2. Боевые звезды киевлян.- 3-є вид. - К.,1983. - С. 248 - 249.

  3. Історія міст і сіл УРСР. Київська область. - К., 1971. - С. 141.

Мельниченко Сергій Іларіонович

Наш земляк не дожив до свого двадцятип'ятиріччя, загинув у жорстокому бою з німецько - фашистськими загарбниками, уквітчавши себе невмирущою славою.c:\documents and settings\admin\рабочий стол\скан\media\image9.jpeg

Сергій Іларіонович Мельниченко народився 1920 року, в селі Блощинці Узинського (зараз Білоцерківського) району. Закінчивши семирічку, працював у колгоспі. У 1940 році, одягнувши армійську форму, прийняв присягу на вірність Вітчизні.

Розпочалась Велика Вітчизняна війна і молодий юнак проходить прискорений курс артилерійського училища. Закінчивши в липні 1943 року училище, розпочав службу окопного офіцера - молодшого лейтенанта, командира вогневого взводу. Чин найнижчий, що означало: разом із солдатами доводилося виконувати все, що вирішували у штабах.

Найтяжче переносили бійці взводу маршкидки при визволенні Правобережної України військами Першого Українського фронту. По три - чотири доби просувались без зупинок, без сну. Ноги підкошувались і артилеристи засинали на ходу, незважаючи на вибухи, пороховий дим, шум, неймовірну тріскотню. Завершивши визволення західних районів України, відновивши державний кордон СРСР, розпочали витискувати окупантів з південно - східних областей Польщі.

Лейтенант Сергій Мельниченко одним з перших 31 січня 1945 року під вогнем противника разом зі своїм взводом 116-го гарматного артилерійського полку 43-го стрілецького корпусу 59-ї армії Першого Українського фронту форсував Одер у районі польського міста Ріттерфере. Наш земляк виявив воїнську доблесть, рішучість і наполегливість, відчайдушну хоробрість і кмітливість, вміло управляючи підрозділом. У тому запеклому бою, у тому вогненному смерчі кулеметного, артилерійського та мінометного вогню наші бійці знищили 5 танків, одну гармату, три крупнокаліберних кулемети і десятки гітлерівських піхотинців.

На жаль, у тому нерівному бою загинув відважний воїн, умілий командир Сергій Мельниченко, який показав молодим артилеристам (а в основному хлопці були ще молодшими за нього) яскравий приклад високої майстерності, зразок безстрашності і доблесті. Поховали взводного в м. Здзешовіце Опольського воєводства. 10 квітня 1945 року вийшов указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження орденами і медалями великої групи бійців і офіцерів, які відзначилися у розгромі ворожої армії "Центр", що було головним підсумком Вісло - Одерської наступальної операції.

Золотою Зіркою посмертно відзначено і нашого земляка з Білоцерківщини Сергія Іларіоновича Мельниченка. Вдячні односельчани поставили йому на малій Батьківщині пам'ятник, назвали його ім'ям сільську школу, в якій навчався, а уряд - вулицю в столиці України.

Література:

  1. Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941 - 1945.- К., 2000. - С. 772.

  2. Боевые звезды киевлян. - 3-є вид. - К., 1983 - С. 255 - 256.

  3. Історія міст і сіл УРСР. Київська область. - К., 1971. - С. 141.

  4. Сандул, В. Звитяжець / В. Сандул // Замк.гора. - 2000. - 22квіт.

Михеєв Михайло Віталійович

Народився 07.11.1921 року в с. Мала Сквирка Білоцерківського району в родині робітника. Українець. Після закінчення школи працював в сільському господарстві. В лавах Радянської Армії з 1941 року. Після закінчення прискореного курсу військового училища командував взводом, ротою. Учасник Великої Вітчизняної війни з січня 1942 року. Воював на Воронежському і І -му Українському фронтах.

Рота старшого лейтенанта Михеєва переправилась одна із перших через р. Дніпро і дві неділі вела жорстокий бій в районі с. Григорівка. Ворогу вдалося вибити бійців з дуже важливої висоти. Положення ставало критичним: гітлерівці могли зірвати переправу. Старший лейтенант Михеєв вирішив вести наступ трьома групами. Старшина Конєв залишається на місці і атакує противника, беручи на себе головний удар. Група сержанта Копилова завдасть удару з правого флангу, а він зі своєю групою піде в обхід з лівого флангу... Задум виявився вірним. За цю сміливу операцію старший лейтенант Михеєв був нагороджений орденом Червоного прапора.

...Війська готувалися до рішучого наступу. Роті Михеєва було поставлено завдання: одним ударом оволодіти плацдармом і вибити ворога. Захопивши траншею, підрозділ Михеєва направився туда, де була схована мінометна батарея. Однак в запеклому бою рота Михеєва виявилась далеко в тилу ворога. У старшого лейтенанта виникла смілива думка: повернути підрозділи і атакувати з тилу висоту, на якій знаходяться вороги... Пересувались повільно, в повний ріст. Німці не очікували, що в тилу у них радянські бійці, прийняли їх за своїх. Вони махали руками, гукаючи: "Шнель! Шнель!" (Скоріш! Скоріш!).

Михеєв, зрозумівши їх помилку, дав команду:

  • Ширше крок!

Бійці зуміли перебігти яр, який відділяв від них висоту, і залягти в гущавині неподалік від ворожих траншей. Тільки тоді фашисти отямилися. Але було уже пізно. Раптовість і стрімкість удару були настільки несподіваними і приголомшувальними, що німці навіть не встигли розвернути в бік радянських воїнів свої кулемети. Висота була взята.

За успішне форсування Дніпра, утримання плацдарму на правому березі і проявлену мужність і відвагу командиру роти 48-го стрілкового полку 38-ї стрілкової дивізії старшому лейтенанту Михеєву Михайлу Віталійовичу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Був нагороджений орденом Леніна, орденами Вітчизняної війни І та II ступеня та медалями. З 1946 року був звільнений в запас і проживав в м. Києві.

Література:

  1. Безмертя. Книга пам'яті України. 1941 - 1945. - К., 2000. - С. 773.

  2. Боевые звезды киевлян. - 3-є вид. - К., 1983 - С. 259 - 261.

Никоненко Тимофій Іванович

Йшов солдат по рідній землі, йшов і не впізнавав її, знівечену ворогом. Здавалось, навіть блакитне небо над рідною Україною стало сірим чи то від болю, чи від сліз людських. Ішов і згадував своє дитинство, яке промайнуло в запашних травах полів, в зелених дібровах рідної Шкарівки, що на Білоцерківщині. Народився Никоненко Тиміш Іванович 5 червня 1908 року в сім'ї селянина. В дев'ять років батько віддав його до Шкарівської восьмирічної школи, де малий Тиміш старанно вчився і в 1924 році закінчив її. Дитинство залишилось позаду. Юнака в 1930 році призвали до лав Радянської Армії. З перших днів війни Тиміш Іванович стає до бою. Воює на І-му та 2-му Українському фронтах. Кулі його поки-що обминали, але контузія весь час нагадувала про себе.c:\documents and settings\admin\рабочий стол\скан\media\image11.jpeg

... Уже визволили рідну Україну, почалися бої за Молдавію. Вийшли до річки Дністр. На протилежному березі ворог міцно закріпився і тримав оборону. Кулеметному взводу було наказано форсувати річку і захопити плацдарм. Ніч була темною, такі тільки бувають на півдні ранньою весною. Взвід, завантаживши в човни свої кулемети, тихо відплив від берега. Німці нервували і часто наосліп відкривали сильний кулеметний вогонь. Під зливою куль гинули солдати. Першим добрався до берега зі своїм кулеметом Тимофій Іванович. Згодом вдалося здійснити переправу ще сімнадцяти його товаришам, і вони закріпилися на березі. Відкривши вогонь по німцях, десантники забезпечили переправу всього підрозділу.

За мужність і відвагу, проявлену при форсуванні річки Дністр, рядовому стрілку 6-ї стрілкової роти 797-го стрілкового полку 322- ї стрілкової дивізії Никоненку Тимофію Івановичу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

І знову були бої. Особливо важким був бій за молдавське село Бричани. Взводу було наказано зайти в тил німецької оборони і зненацька атакувати ворога. Із 23 чоловіків дев'ять залишилось живими, але шлях для наступу полку був відкритий. Під час бою вибув із строю командир і командування прийняв Никоненко. Він підняв відділення в атаку, а за ним піднялася вся рота. Тимофій Іванович першим ввірвався в село, прикриваючи кулеметним вогнем наступ підрозділу.

... Вийшли на кордон з румунією, форсували річку Прут. Брав участь у боях за здобуття міст Галац, Гїлоєшти. Був поранений. Але через 4 місяці гвардієць був знову в строю. Визволяв Угорщину. Закінчив війну в Чехословаччині.

Повернувшись з фронту додому, Никоненко Т. І. односельцями був вибраний головою IIIкарівської сільської ради, потім головою колгоспу.

Був нагороджений 2 орденами Леніна, медалями.

Помер Тимофій Іванович 22 жовтня 1980 року.

У шкільному музеї с. Шкарівка є куточок Героя Радянського Союзу Никоненко Т. І. У ньому розповідається про бойовий шлях Тимофія Івановича, а про повоєнні роки тяжкої праці - в іншому міні- залі. Тут проводяться екскурсії, розміщені понад 10 000 експонатів.

Життєвий шлях Никоненка Тимофія Івановича гідний наслідувань прийдешніми поколіннями.

Література:

  1. Безмертна книга пам'яті України. - 1941 - 1945. - К., 2000. - С. 779.

  2. Історія міст і сіл УРСР. Київська область. - К., 1971. - С. 148.

Пишкань Іван Оникійович

Герой Радянського Союзу командир авіаескадрильї гвардії майор Пишкань Іван Оникійович народився 15 липня 1914 року в селі Потіївка Білоцерківського району Київської області в великій трудолюбивій сім'ї.c:\documents and settings\admin\рабочий стол\скан\media\image12.jpeg

Батько його, Оникій Пишкань, був хліборобом, умільцем - столяром і садівником - любителем. Мати, Оляна Іванівна, дуже багато працювала в полі, на городі, на особистому подвір'ї.

Любов до праці, до рідної природи, до тварин подружжя виховали у чотирьох своїх синів і дочки Антоніни.

Іван у дитинстві був уважним, працелюбним, допитливим школярем. Дуже любив математику, фізику, біологію.

Закінчивши місцеву школу досить успішно, на початку 30-х років продовжив навчання в Першому Качинському місцевому училищі Ленінградської обл. Збулися самі потаємні юнацькі мрії Івана про небо і літаки, та й країні необхідні були пілоти. Свою льотну майстерність шліфував у мирних польотах довоєнного часу. Батькам надходили листи-подяки за виховання сина від командування військових частин і авіапідприємств.



З перших днів війни Іван Пишкань - льотчик-винищувач. Він з товаришами супроводжує бомбардувальників на ворожі об'єкти, розвідує і фотографує ворожі позиції, сміливо кидається в повітряний бій.

Добрим випробуванням для бійця стала участь у Сталінградській битві.

Уже командиром ескадрильї І. О. Пишкань визволяє українську землю. За особливу мужність у боях за Мелітополь Івану Оникійовичу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 листопада 1943 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Радо зустрічали земляки Героя, коли прилітав він у рідне село в червні 1944 року, щоб побачитися з рідними, друзями, сусідами.

Іван Оникійович був людиною скромною, мало говорив про себе, більше розповідав про друзів. Ось що він писав односельчанам: "Визволяв територію України, Румунії, Чехословаччини, Югославії. Угорщини, Австрії. За роки війни здійснив 600 бойових вильотів, особисто збив 26 літаків ворога і 35 - разом з товаришами. Виконував інші завдання командування". Цей лист, діловий і стисло конкретний, зберігається нині на стенді в куточку Героя, обладнаному в Будинку культури с. Потіївка.

Був нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни І ступеня, багатьма медалями.

Після звільнення з лав Радянської армії працював певний час на підприємствах Київщини, останні роки життя провів у Ялті, де і помер у 1974 році.

Юні краєзнавці села та ветерани зібрали матеріал, експонати про І.О. Пишканя, які розміщені в музейній кімнаті Потіївської ЗОШ.

Література:

  1. Безсмертя. Книга пам'яті України. 1941 - 1945. - К„ 2000.- С. 788.

  2. Сірченко, М. Червоний сокіл з Потіївки (Про Героя Радянського Союзу І. Пишканя) / М. Сірченко, М. Дегтяров // Лен. шлях. - 1988.- 4 берез.

ЗАХОРОНЕНІ НА БІЛОЦЕРКІВСЬКІЙ ЗЕМЛІ

ТА НАВІЧНО СПОРІДНЕНІ З НЕЮ


Бердов Дмитро Михайлович

У далекому від нас селі Гагари Фаленського району Кіровської області 1915 року народився хлопчик, доля якому судила стати Героєм.c:\documents and settings\admin\рабочий стол\скан\media\image21.jpeg

Дмитро Михайлович Бердов комсомольцем у 1942 році вступив до лав Радянської Армії. За два роки служби пройшов шлях від сержанта до старшого лейтенанта, командира роти.

Частина, в якій воював Дмитро Бердов, захищала Москву. Під час запеклого бою командир роти був убитий і Бердов узяв на себе командування ротою і успішно вів бій.

На Курській дузі його рота п'ять днів на своїй ділянці стримувала натиск фашистів. Поранений в голову Бердов продовжив командування ротою. Брав участь у форсуванні Дніпра і визволяв від фашистських загарбників столицю України - Київ.

За бойові подвиги, за мужність він був нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни І ступеня і медаллю "За відвагу".

40-а армія Першого Українського фронту 74-ї Київської стрілкової дивізії визволяла Білоцерківщину. Частина, в якій служив Бердов, отримала наказ зайняти село Шкарівку і перерізати шосейну дорогу Біла Церква - Умань. Через річку Рось ще не було переправи, тому війська наступали без підтримки важкої артилерії і танків.

Коли полк на світанку в ніч з 31 грудня на 1 січня 1944 року вийшов на північну окраїну села Шкарівка і зайняв кругову оборону, розвідка донесла, що назустріч рухається полк противника, підсилений танками і бронетранспортерами. У цьому бою мінометна рота старшого лейтенанта Бердова протягом трьох діб відбивала люті контратаки противника.

З січня 1944 року фашисти пішли знову в наступ, їм вдалося захопити частину Шкарівки і наблизитись до позицій роти Бердова.

Командир у цей час знаходився на даху однієї з хатин, звідки вів спостереження і корегував вогонь. Давши оцінку ситуації, він наказав роті відійти з мінометами в ліс, а сам же з ручним кулеметом залишився на даху, щоб вогнем прикрити їй відхід. Зав'язався нерівний бій. Ворожі автоматники оточили Бердова, але офіцер вирішив битися до останнього патрона. Двічі вороги відступали під кулеметним вогнем, але ось витрачено останній диск. Бердова поранено в обидві ноги. Гітлерівці знову запропонували здаватись. У відповідь в них полетіли гранати.

Знесилений від втрати крові Дмитро Бердов впав з даху на сніг. Ворожі солдати кинулись до нього і, обступивши, почали зривати ордени, забирати документи. Пролунав вибух. Радянський офіцер останньою гранатою знищив гітлерівців і загинув сам!

25 вересня 1944 року Дмитру Михайловичу Бердову Указом Президії Верховної Ради СРСР присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно.

Захоронений герой в братській могилі села Шкарівки. Юними слідопитами була пророблена велика пошукова робота. В музеї Шкарівської ЗОШ І-ІІІ ст. знаходяться спогади однополчанина Дмитра Михайловича старшого сержанта Кукушкіна С. І.

Навічно доля зв'язала сина російського народу з землею Білоцерківською. Пам'ять про його подвиг буде жити у віках!

Література:

  1. Березіна, С. Герої Радянського Союзу у пам'ятниках Білоцерківщини / С. Березіна // Замк. гора. - 2004. - 9 лип.

  2. Діденко, І. Перемога дісталася нам дорого / І. Діденко // Гром. думка. - 1994. - 1 січ. - (До 50-річчя визволення Білої Церкви).

  3. Дудник, В. Данина вдячності / В. Дудник // Замк. гора. - 1994. - 5 січ.

  4. Історія міст і сіл УРСР. Київська область. - К., 1971. - С. 148.

  5. Науменко, С. Йшли на бій за Війну / С. Науменко //Лен. шлях. - 1989.- 4 січ.

  6. Чурилова, Г. Навіки в пам'яті народній / Г. Чурилова // Лен. шлях. - 1986. - 28 лют.

  7. Юхименко, П. Вкрадена перемога / П. Юхименко // Замк. гора. - 1993. - 28 груд. - (До 50-річчя визволення Білої Церкви).

Єлдишев Анатолій Олексійович

Пройдуть роки. Загояться рани, нанесені жорстокою війною. Знову будуть зеленіти сади, знову діти будуть гратися в ігри, дівчата - співати пісень. Багато забудеться. Але ніколи не зітругься з пам'яті подвиги героїв.c:\documents and settings\admin\рабочий стол\скан\media\image22.jpeg

Анатолій Олексійович Єлдишев народився 20 квітня 1922 року в селі Варваровка Мединського району Калузької області. Разом з сім'єю в 1930 році переїзджають жити в Коломну Московської області.

Веселий, бешкетливий хлопчик марив небом. І не дивно, що навчатися він пішов саме до Качинської військової авіаційної школи. А далі була служба в армії, де з 1940 року Анатолій Олексійович здобуває льотну майстерність.

Коли фашистські загарбники віроломно напали на нашу Батьківщину, вірний син російського народу з перших днів став на її захист.

Льотчик - винищувач 910-го винищувального полку 101-ї винищувальної авіаційної дивізії військ ППО, лейтенант Єлдишев до травня 1943 року здійснив 272 вильоти. В 17-ти повітряних боях особисто збив 11 ворожих літаків і 7 - разом з товаришами.

За особливу мужність Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 жовтня 1943 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу Анатолію Олексійовичу Єлдишеву.

Був нагороджений орденами Леніна та Червоного Прапора.

19 грудня 1943 року, вівши бій з двома месершмідтами над селом Іванівка Білоцерківського району, літак Анатолія Олексійовича був збитий.

Палаючий літак упав у ставок поблизу села, а льотчик встиг скористатися парашутом і впав на лід в очерет. Німецькі солдати з собаками знайшли пораненого героя. Відчуваючи свій високий обов'язок перед Батьківщиною і народом, льотчик не схотів здаватися у полон. Відстрілюючись від окупантів, останній патрон він залишив собі.

Кажуть, очевидці тих подій, німці, побачивши Зірку Героя на його мундирі, не змогли пропустити такий трофей, порізали на шматки між собою навіть білий шарф офіцера.

Під загрозою смерті сільські жінки поховали загиблого льотчика. А в 1965 році відбулося перепоховання Героя в братську могилу с. Іванівки.

Бюст Анатолія Олексійовича встановлений в аероклубі м. Коломни.

До 60-річчя Перемоги в селі Іванівці відбулося відкриття пам'ятника Герою Радянського Союзу Єлдишеву Анатолію. В серці вчительки Іванівської ЗОШ Шамоти Надії Пилипівни зародилися слова, які викарбувані на обеліску:

Подвиг героя і мужність орлину

В пам'яті вдячній час не стира...

Над сином Росії у небі Вкраїни

Вічно горітиме слави зоря!...

Література:

  1. Березіна, С. Герої Радянського Союзу у пам'ятниках Білоцерківщини / С. Березіна // Замк. гора. - 2004. - 9 лип.

  2. Герой Советского Союза: Краткий биографический словарь: В 2 т. Т. 1 / Абаев - Любичев / Пред. ред. кол. И. Н. Шкадов. - М.: Воєн, изд-во, 1987, - С. 473.

Литвинюк Федір Григоровичc:\documents and settings\admin\рабочий стол\скан\media\image23.jpeg

Народився Федір Григорович Литвинюк у 1910 році в с. Рижавка Уманського району Черкаської області.

... 1 жовтня 1943 року при форсуванні річки Дніпро Федір Литвинюк був призначений помічником командира стрілкової дивізії. Діждавшись ночі, частини дивізії розпочали наступ. Ворог кожен метр землі і води обстрілював артилерійсько - мінометним вогнем.

Федір Григорович першим переправився через річку. Захопивши плацдарм, Литвинюк разом з іншими бійцями відбивали жорстокі контратаки ворога. Коли отримав поранення командир взводу, командування взяв на себе Федір Григорович. Цього дня взвод Литвинюка відбив ше дві конратаки противника. У цьому бою Федір Григорович особисто знищив 21 фашиста, але отримав поранення.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року за вміле командування взводом у бою, особисту сміливість, мужність і героїзм Федору Григоровичу Литвинюку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Помер герой від ран 6 лютого 1944 року в шпиталі 40-ї армії 1- го Українського фронту, який на той час знаходився в селі Яблунівка Білоцерківського району.

Федір Григорович віддав своє життя, наближаючи великий і радісний день Перемоги. Жителі села Яблунівка, де знайшов спочинок мужній герой, свято бережуть пам'ять про нього.

Література:

  • Днепр - река героев. - К.: Политиздат Украины, 1983. - С. 321.

Сєрков Андрій Гнатович

Події Великої Вітчизняної війни назавжди увійшли в пам'ять усього людства.

Під час визволення нашого краю від німецько - фашистських загарбників багато воїнів Радянської Армії були відзначені пам'ятними знаками.

В братській могилі с. Фурси Білоцерківського району захоронений Герой Радянського Союзу Сєрков Андрій Гнатович.c:\documents and settings\admin\рабочий стол\скан\media\image24.jpeg

Народився Андрій Гнатович в 1919 році в селі Зілаїрськ Башкирської АРСР. 3 1939 року почалася його військова служба. Командування рекомендувало кмітливого бійця на командирські курси. Коли почалася війна, Андрій уже був офіцером. У складі 74-ї стрілецької дивізії він форсував Дніпро, визволяв Київ, Фастів.

У ніч на 1 січня 1944 року радянські війська форсували річку Рось, перерізали шосе Біла Церква - Умань і визволили с. Шкарівку. Ворог у місті Біла Церква був напівоточений. Вранці фашисти перейшли в контратаку, 78-й полк 74-ї стрілецької дивізії був відрізаний від своїх. Зв'язок зі штабом перервався. Лейтенант Сєрков як командир роти зв'язку вирішив сам пройти по лінії. З ним були червоноармійці Чабан та Мамаєв. Поблизу с. Глибічка вони побачили, що зі сторони Малої Вільшанки наближається колона гітлерівців на машинах та бронетранспортерах. Ворог підтягував сили для атаки. Лейтенант доповів по телефону своєму командиру і наказав бійцям зайняти окопи понад шляхом. У цей час ворог пішов в атаку. Коли фашисти підійшли майже впритул, Сєрков скомандував: "Вогонь!".

Для німців це було несподівано і вони в паніці побігли, залишаючи вбитих. Оговтавшись, знову полізли в атаку. Але вогонь відважних бійців закривав їм шлях. Мамаєв і Чабан були поранені, та не залишили бою.

У цей час уже і Андрій був смертельно поранений. На полі перед окопами лежали десятки вбитих фашистів. Підійшли свої і погнали ворогів. Але лейтенант і його бійці загинули.

За цей бій Андрію Гнатовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно. Білоцерківці шанують пам'ять славного сина російського народу. На місці бою, на роздоріжжі поблизу с. Глибічка (у далекому 1944 році йменувалося - висота "208,4") у 1979 році встановлено пам'ятний знак загиблим воїнам.

А в с. Фурсах на братській могилі, де захоронений Герой, завжди лежать квіти народної вдячності.

Література:

  1. Березіна, С. Герої Радянського Союзу у пам'ятниках Білоцерківщини / С. Березіна // Замк. гора. - 2004. - 9 лип.

  2. Діденко, І. Перемога дісталася нам дорого / І. Діденко // Гром. думка. - 1994. - 1 січ. - (До 50-річчя визволення Білої Церкви).

  3. Історія міст і сіл УРСР. Київська область. - К., 1971. - С. 148.

  4. Кравченко, Т. Обеліск Герою: (Про Героя Рад. Союзу А. Г.Сєркова) / Т. Кравченко // Лен. шлях. - 1983. -24груд.

ГЕРОЇ ПОВОЄННИХ РОКІВ

В повоєнні роки - у 1962 та 1968 роках -медаль "Золота Зірка" двічі була вручена відважному першовідкривачу та досліднику космосу Павлу Романовичу Поповичу, уроженцю м. Узина.

Понівечену, розгромлену країну потрібно було відродити до життя. І багато земляків прикладали всі зусилля, щоб наша рідна Білоцерківщина відбудувалася.

Герої Радянського Союзу:


  • с. Глушки

  • с. Матюші

  • с. Чмирівка

  • с. Блощинці

  • с. Мала Сквира




  • с. Шкарівка

  • с. Потіївка





КОВТУН ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ

ЛЕВИЦЬКИЙ ДАВИД ІВАНОВИЧ

ЛУЦЕНКО ГНАТ ДОРОФІЙОВИЧ

МАХИНЯ ПАВЛО ЄВМЕНОВИЧ

МЕЛЬНИЧЕНКО СЕРГІЙ

ІЛАРІОНОВИЧ

НИКОНЕНКО ТИМОФІЙ ІВАНОВИЧ

ПИШКАНЬ ІВАН ОНИКІЙОВИЧ

Герої Соціалістичної Праці:

м. Узин:

БІЛЬДІЙ ІЛЬКО СЕМЕНОВИЧ

ДІДИК КАТЕРИНА АНТОНІВНА

ЗІНКЕВИЧ МАРІЯ ЯКІВНА

КРИЛЕНКО ГАННА ПАВЛІВНА

МУДРА МАРИНА ІВАНІВНА

ГІРОКОПЕЦЬ ГАННА ПАВЛІВНА

ШИНКАРЕНКО ГАННА ІВАНІВНА

селище Терезине:

ВАКУЛЯНЧИК ФЕДІР КЛИМОВИЧ

ВИСІЦЬКИЙ ФЕДІР ГНАТОВИЧ

ГАРБУЗЮК ОЛЕНА МАКСИМІВНА

ТАЗАСВА КАПІТОЛІНА ДМИТРІВНА

с. Озерне:

ЗАВАДСЬКИЙ КУЗЬМА ПЕТРОВИЧ

ПЕРКОВСЬКИЙ ІВАН ЛУЦІЯНОВИЧ

ХАРЕНКО АНДРІЙ Г РИГОРОВИЧ

с. Бикова Гребля:

ОКІПНА ВАЛЕНТИНА ВОЛОДИМИРІВНА

СКРИПКА ПОЛІНА КІНДРАТІВНА

с. Глушки:

СКИБИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ТИМОФІЙОВИЧ

с. Матюші:

ТКАЧЕНКО ГРИГОРІЙ АМВРОСІЙОВИЧ

ТОМАШУК МИХАЙЛО АРСЕНТІЙОВИЧ

ЧАРНИК КОСТЯНТИН ТИМОФІЙОВИЧ

Розповідаючи про безсмертні подвиги кращих сипів народу в роки Великої Вітчизняної війни, ми низько схиляємо голови перед загиблими і глибока шана - живим.

По всій Білоцерківщині пройдуть Вахти Пам'яті, мітинги - реквієми, вечори вшанування тих, хто пам'ятає страшну війну.

До братських могил ляжуть гірлянди та яскраві букети квітів.

Велике спасибі Вам, живим учасникам війни, тилу, хто пройшов її палаючими дорогами, хто пережив велике горе втрати!

Укладач: О. М. Борзак

Відповідальний за випуск: Л. В. Зінченко

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка