Урок черкаси 2013 черкащина шевченків край (звучить фонограма «Народження дня») «Черкащино, моя ти вишиванко, земля козацька вічна І свята!»



Скачати 73.24 Kb.
Дата конвертації19.02.2016
Розмір73.24 Kb.














ПЕРШИЙ УРОК

ЧЕРКАСИ 2013

черкащина – шевченків край

(звучить фонограма «Народження дня»)


«Черкащино, моя ти вишиванко,
земля козацька вічна і свята!»

О.М.Дернова
Черкащина – Шевченків край…

Земля безсмертного Тараса.

України рідної окраса

Край пісень і золота – зерна,

Ти колиска нашого Тараса –

Чарівна черкаська сторона.

Д.Луценко
(Пісня «Лише у нас на Україні» звучить у виконанні учениці групи ОС-6-13 Ірини Вербицької)

7 січня 2014 року виповниться 60 років з дня створення Черкаської області, краю козацької слави, землі Тараса Шевченка.

Черкащина — перлина в серці України! Це край, де зароджувалася Україна, як держава.

Чудова черкаська земля – батьківщина Т.Г. Шевченка з її широкими ланами і садами, віковими лісами і гаями, ріками, ставками, роздольним Дніпром з водосховищами.

Черкащину по праву називають Шевченковим краєм: Т.Г. Шевченко народився у Моринцях, а на Чернечій горі поблизу Канева знайшов свій вічний спочинок. Дбайливо зберігаються ті святині, які залишилися, та відновлюються об'єкти, пов'язані із життям та діяльністю Великого Кобзаря.

(звучить ф-ма «Дзвенить у зорях небо чисте»)

Тарас Григорович Шевченко

(1814 - 1861)
9 березня темної ночі перед світанком у с. Моринці в хаті Григорія Шевченка – кріпака пана Енгельгарда - блиснув єдиний на все село вогник, і народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – її славний і великий співець Т.Г.Шевченко.

Родина маленького Тараса, проживши декілька років у Моринцях, переїздить в Кирилівку – на батьківщину батька. Саме там і пройшло його дитинство.

Тарас мав феноменальну пам'ять: ще 12-річним хлопчиком знав на пам'ять мало не весь Псалтир. Тому все, що він побачив в дитинстві, запам'ятав в найменших подробицях і згодом повідав світові в новій якості – у віршах:

І яр, і поле, і тополі,

І над криницею верба

Нагнулася, як та журба

Далеко в самотній неволі.

Садок, гребелька і вітряк

З-за гаю крилами махає,

І дуб зелений мов козак

Із гаю вийшов та гуляє.

Живим втіленням давньої минувшини був Тарасів дід по батькові - столітній старець, чоловік письменний, бувалий, колишній гайдамака. Бувало в неділю розказував родині та сусідам про Залізняка та Ґонту.

За таке могутнє враження цих оповідань Шевченко багато років пізніше не забув подякувати дідові прегарними словами:

Спасибі, дідусю, що ти заховав

В голові столітній ту славу козацьку.

А я її онукам тепер розказав.
З рідних Тарас більше всіх любив свою старшу сестру Катерину, яка піклувалася про нього. Коли мати була на панщині, годувала його, розчісувала, плекала піснями і розвивала вроджений поетичний дар. Саме з народної пісні пізнав Тарас душу свого народу.

Проживши на Україні лише 14,5 років, Шевченко ввібрав в себе історію свого народу, його фольклор, національні особливості, традиції, обряди, свята, до яких люди ретельно готувалися, починаючи з найменшої дрібнички в хаті. А хата здавалася Тарасу маленьким всесвітом. В ній людина відчувала себе захищеною і сильною. Ось звідки у Шевченківській творчості туга за рідною домівкою: (звучить ф-ма «Хата моя»)



Поставлю хату і кімнату,

Садок - райочок посаджу.

Посиджу в ньом і походжу

В своїй маленькій благодаті,

Та в однині - самотині

В садочку буду спочивати.

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати.

Світлий образ матері, як ікона святої мучениці, залишився в душі поета на все життя. І немає в світовій літературі іншого поета, який би так ніжно і з такою любов'ю оспівував жінку - матір - берегиню роду людського. Нещасливий в особистому житті Т.Г. Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці-матері.

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюсь,

Дивуюсь дивом і печаль

Охватить душу, стане жаль

Мені її і зажурюся,

Та перед нею помолюся,

Мов перед образом святим.

Мати Тараса - Катерина Бойко померла в 40 років, залишивши сиротами шістьох дітей. Невдовзі у Тараса з'явилась мачуха, яка не взлюбила Тараса за його прихований і впертий норов, і тільки одна потіха залишилась Тарасу – дівчина-сусідка Оксаночка, яка в важкі хвилини самотності не раз витирала сльозу сироті.

Це було перше незаплямоване кохання поета, про яке він пізніше згадував:

Ми в купочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Неймовірний, просто містичний збіг трапився в літературі та житті. Після опублікування поеми “Катерина”, будучи в рідних місцях, Шевченко дізнався, що описав по суті Оксану, яку звів приблуда-москаль.


В 1859 році Т.Г.Шевченко перебував у Мошнах. Влітку того року, після 10-річного заслання і солдатчини за Уралом, через 12 років розлуки з Батьківщиною, Шевченко приїхав в Україну. Відвідав рідних в Кирилівці і Корсуні.

13 липня, його заарештували під час переправи із села Пекарі у Прохорівку і по інстанціям відправили у Мошни, потім у Черкаси, і нарешті у Київ. Це був ще один арешт в його житті. І ніколи не буде вже дозволено йому не лише жити в Україні, а навіть і навідуватись на гостину.

(звучить ф-ма «Свіча»)

(Вірш читає учень гр.№5 Ігор Котляр)

І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї:

То одинокому мені

Здається – кращого немає

Нічого в бога, як Дніпро

Та наша славная країна…

Аж бачу, там тілько добро,

Де нас нема. В лиху годину

Якось недавно довелось

Мені заїхать в Україну,

У те найкращеє село…

У те, де мати повивала

Мене малого і вночі

На свічку богу заробляла;

Поклони тяжкії б'ючи,

Пречистій ставила, молила,

Щоб доля добрая любила

Її дитину… Добре, мамо,

Що ти зарані спать лягла,

А то б ти бога прокляла

За мій талан.

Влітку 1859 року, перебуваючи у Каневі, він оглянув місто і його околиці, намалював місцевий краєвид "Біля Канева". Він любив посидіти на вершині Княжої гори. Шевченко любив ходити над Дніпром та по горах. Більш за все облюбував Чернечу гору, де зараз знаходиться його могила і казав: "Ось це могила Підкови, отут і мене поховайте."



(«Заповіт»-відео)
Був поет і в Черкасах. Перший раз зупинився в місті під час своєї 1-ї подорожі на Україну. Це було восени 1843р., коли він їхав до місць, пов'язаних з історією Запорізької Січі.

Вдруге поет був у Черкасах, коли відвідав Україну у 1845-46 рр., після закінчення Академії мистецтв. Він ходив вулицями міста, вивчав його історичні місця пов'язані з Б.Хмельницьким та історією усієї України.

В третій раз приїхав Шевченко в Черкаси в 1859 р., але за сумними обставинами. Його привезли заарештованим під вартою до справника Табачникова. Черкаські ж друзі, брати Цибульські, звернулися до справника з клопотанням віддати Шевченка їм на поруки, добре заплативши йому при цьому. Перебуваючи в домі Цибульських, в якому зараз розташований музей „Кобзаря”, Шевченко знаходився в колі друзів. Чекаючи на вирішення своєї долі, Шевченко перебував в полоні роздумів про невтішне життя кріпаків.

(звучить ф-ма інструментальної музики)

(Вірш читає учениця гр.№9 Мирослава Шкребтій)

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться ій той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою-таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога,

Проснулася — нема нічого...

На сина глянула, взяла

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до л а н о в о г о,

Ще копу дожинать пішла.
Отже, перебування Шевченка в Черкасах стало пам'ятною сторінкою в історії нашого міста. І тому, одну з його центральних вулиць, названо ім’ям поета. Це бульвар Т.Г. Шевченка.

Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів і 10 березня помер.


Похований був на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.

(«Реве та стогне» - відео)



База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка