Урок-диспут з елементами лабораторної роботи в 11 класі Тема: Опозиційний рух у другій половині 1960-х у 1970-ті роки ХХ ст



Скачати 111.08 Kb.
Дата конвертації16.03.2016
Розмір111.08 Kb.
Урок-диспут з елементами лабораторної роботи

в 11 класі

Тема: Опозиційний рух у другій половині 1960-х – у 1970-ті роки ХХ ст..

Мета: розкрити причини активізації опозиційного руху на­прикінці 1960-х — у 1970-ті роки XX ст.; дати оцінку дисидентського руху цього періоду; з’ясувати течії ди­сидентського руху та дати їм характеристику; розвива­ти вміння самостійно добувати історичну інформацію та аналізувати історичні документи; аргументовано відстою­вати свою точку зору; продовжувати формування критич­ного мислення учнів; виховувати в учнів інтерес і повагу до історичного минулого своєї країни, до борців за неза­лежність України.
Тип уроку: семінарське заняття з елементами диспуту та ла­бораторної роботи в 11 класі.

Обладнання: підручник, хрестоматія, відеоматеріал, плака­ти до теми.

Основні поняття і терміни: дисиденти, опозиційний рух, УГС.

Основні дати:

серпеньвересень 1965 р. — перша велика хвиля арештів інтелігенції (дисидентів);

4 вересня 1965 р. — маніфестація проти арештів української інтелігенції у кінотеатрі «Україна» в Києві;

квітень 1965 р. — демонстрація у Львові під час су­дового процесу над Богданом і Михайлом Горинями;

жовтень 1967 р. — у Франції надруковано книгу В. Чорновола «Лихо з розуму»;

квітень 1968 р. — протест 139 діячів України проти арештів і утисків української культури. Лист творчої молоді Дніпропетровська проти русифікації;

червень 1969 р. — лист українських політв’язнів (М. Гориня, І. Кандиби, Л. Лук’яненка) до Комісії з охорони прав людини в ООН про жорстокість щодо політв’язнів;

1970 р. — початок нелегального виходу опозиційно­го журналу «Український вісник» (редактор В. Чорновіл);

січень-травень 1972 р. — друга велика хвиля аре­штів інтелігенції України (В. Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, М. Осадчий, В. Стус, І. Калинець, І. Стасів-Калинець, О. В. Романюк, Н. Світлична, Ю. Шухевич та інші);

9 жовтня 1976 р. - заявила про своє існування

Українська хельсінська група сприяння, виконанню хельсінських угод (УХС) на чолі з М.Руденко;

1979-1980 рр. - третя хвиля арештів дисидентів



Хід уроку

I. Мотивація навчальної діяльності.

Семінарське заняття - форма організації уроку, при якій учні самостійно і поглиблено вивчають матеріал за різними джерелами та науковою літературою з подальшим колективним обговоренням питань і оцінкою результатів діяльності. Для проведення цього семінару ми обрали тему "Опозиційний рух", що допоможе поглибити і творчо осмислити раніше одержані знання, перетворити ці знання на переконання.


На дошці - епіграф.

Наша ціль - людське щастя і воля.

І.Франко

ІІ. План уроку.

1. Причини активізації опозиційного руху у другій половині 1960-х − на початку 1970-х років.

2. Особливості дисидентського руху у другій половині 1960-х перший половині 1980-х років.

3. Форми і методи боротьби дисидентів.

4. Організація і діяльність Української хельсінської спілки.

5. Форми придушення дисидентства.

6. Значення дисидентського руху.

Рекомендована література:

1. Баран В. К., Даниленко В. М. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-ті). - М., 1999.

2. Винниченко І. Україна 1946-1980 - х: депортації, заслання, вислання. - К., 1994.

3.Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації XIX-XX ст. - К., 1996. 2001.

4. Данилюк Ю. З. Опозиція в Україні (друга половина. 50-х-80-ті рр.XXст.). - К.: Рідний край, 2000.

5.Зайцев Ю. Антирежимний рух (1956-1991) Львів: Історичні нариси. - Львів, 1996.

6 Касьянов Г. В. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х рр. - К.,1995.

7.Курносов Ю. О. Інакомислення в Україні (60-ті­­­­-перша половина 80-х рр. XX ст.).- к: Ін-т історії України, 1994.

8.Національні відносини в Україні у XX ст. Збірник документів і матеріалів, - К.; Наукова думка , 1994.

9.Русначенко А. Національно-визначний рух в Україні середина 1950-х - початок 1990-х років. -К.,1998.

10.Українська інтелігенція під судом КГБ. Матеріали з процесів В. Чорновола, М. Масютка, М. Озерного та ін. - Мюнхен: Сучасність, 1970

11.Чорновіл В,. Лихо з розуму. - Львів,1991.

12.Чорновіл В. Правосуддя чи рецидиви терору? - Київ,

1992.
Для підготовки до питань семінарського заняття учня об`єднались у кілька груп,що дало можливість опрацювати більше документальних джерел та монографій. У кожній творчій групі доповідач був обраний самими дітьми з урахуванням можливостей і рівня підготовки


Консультативні поради вчителю.

Під час підготовки першого питання «причини активізації опозиційного руху у другій половині 1960-х - на початку 1970-х років» згадати:

− Що таке період «відлиги» і які особливості він мав в Україні?

−У чому полягає знання руху «шістдесятників»?

− Чи були відмінності між політичним курсом П. Шелеста та В. Щербицького?

−Кризовий стан садових життя суспільства на той час.

− Що таке русифікація та як цей процес ішов в Україні?

− Чи відповідали статті Конституції 1978 р. реаліям тогочасного життя?



Друге питання – зосередитись на основних моментах, а саме:

− організація та масовість;

− ілюзії щодо ідей соціалізму і комунізму відкинуті;

− заперечення насильницьких методів боротьби;

− прагнення легалізувати свою діяльність;

− характеристика напрямків дисидентського руху.



Третє питання доцільного розглядати, використовуючи знання з літератури, спираючись на велику кількість документальних матеріалів. Пропонуємо учням пригадати твір І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» та коротко охарактеризувати його (демонструється відео сюжет).

Учні не тільки добираються яскраві приклади творчості дисидентів, а й роблять рецензії, наприклад, до роботи В. Чорновола «Лихо з розуму» (Львів, 1991 р.)

Для того, щоб дати учням зрозуміти, що тоді вважалося небезпечною і «підривною» літературою, розповідаємо, що під час обшуку В. Чорновола 30 вересня 1965 р. було вилучено твори Б. Грінченка, М. Костомарова, П. Куліша, Р. Тагора, Б. Лепкого, І. Крип’якевича, В. Винниченка і навіть «Галицького-волинський літопис».

Один із методів боротьби дисидентів – листи-протести до офіційних інстанцій. Як приклад можна розглянути лист до Центрального Комітету КПУ, до Центрального Комітету КПРС, що був надісланий 1965 р. Сергієм Параджановим, Ліною Костенко, Іваном Драчем, Платоном Майбородою, Олегом Антоновим, Леонідом Сергіліним: «…Минає вже два місяці з того часу, як у низці міст України… було проведено арешти та численні обшуку з вилученням літератури, листування тощо… Доходять звістки, ніби арешти й обшуки тривають. Ми не знаємо досі ніяких офіційних роз’яснень чи повідомлень із цього приводу, контакти із арештованими не дозволені навіть їхнім сім’ям. …Ми стурбовані тим, що всі ці події відіб’ються негативно на станові українського культурного життя, зокрема на настроях творчої молоді.

Вважаємо, що в наш час, коли відновлені ліненські принципи соціалістичної демократії, ми вправі сподіватися на відкритий публіцистичний розгляд цієї справи – як гарантія справедливості».

(Чорновіл В.. Правосуддя чи рецидиви терору? – Київ, 1992. – С.55)

Перед учнями ставиться запитання:

Як ви вважаєте, чи потрібна була людська, громадянська мужність, щоб підписати цей лист, адже люди усвідомлювали, на який ризик вони йдуть?

Наступне питання розглядається за планом:

− Причина виникнення УХС;

− Час виникнення, склад;

− Мета;


Важливі риси;

− Значення



III. Лабораторна робота: форми переслідування дисидентів (розглядаємо систематизуючи у схему):


Боротьба радянської системи з опозиційним рухом

Арешти

Ізоляція від суспільства

Позасудові переслідування

Перешкоди поширення інформації про дисидентів серед громадськості

Конкретні приклади (робота з документами) + робота соціологічної групи

(Аналіз опитування)


Питання до виступаючих:

- Чому радянське керівництво намагалося перешкоджати еміграції з України, особливо з політичних мотивів, але до російських дисидентів досить часто застосовували висилку за межі СРСР?

Слово вчителя. Цікава доля молодого київського лікаря-психіатра С. Глузмана, який у 1971 р. зумів довести у своєму «Заочному судово-медичному експертному висновку про стан здоров’я Ш. Г. Григоренка», що генерал Григоренко не був божевільним, коли його запроторили до психлікарні. Ця «експертиза» коштувала самому С. Глузману 10 років ізоляції. А після повернення він так і не зміг влаштуватися за фахом на роботу.

Що стосується методів боротьби працівників КДБ, то яскравий матеріал про це є в щоденнику Г. Снегірьова. Не всі витримували цей тиск. Серед працівників КДБ «вищим пілотажем» уважалося добитись від підсудних покаянного звернення до урядових установ. Так добилися каяття від І. Дзюби, О. Бердника, Г. Снегірьова.


М. Руденко торкається цієї проблеми у вірші, написаному 1977р.


Так просто все: напишеш каяття −

І роздобудеш право на життя.

Лише десяток слів чи, може, фраз –

І все вчорашнє вернеться за раз.

Дерева й квіти в іскорках роси.

Та за вікном дитячі голоси;

Та риба в озері, та в небі птах,

Та смак цілунку на твоїх устах,

Як свідчення любові й доброти…

Та тільки ти − уже не будеш ти

Похилений, змарнілий від недуги,

Ти тільки оболонка, а не дух.

Тепер старі костюми приміряй,

Удосконалюй кабінетний рай,

Топчи ту ж саму стежку у гаю –

Не вернеш душу втрачену свою.

Лише десяток вимучених слів,

Які ти у потьмаренні наплів, −

І вже тебе нема,

А є пітьма,

Є у людину схована тюрма.

(Прапор, 1990, № 11)



Запитання (метод «Мікрофон»)

- Чи вправі хтось засуджувати людину за таке «каяття» і чи вправа взагалі ми судити?



Останнє питання:

«Значення дисидентського руху».

Метод «Мікрофон» дає можливість з’ясувати рівень підготовленості учнів за темою, уміння аналізувати та узагальнювати вивчений матеріал.

Перевірка випереджального завдання:

- Який епіграф ви підібрали б до теми і чому саме ці слова? (Варіант учителя записаний на дошці.)

- Чи можна вважати, що дисидентський рух зазнав поразки?(Елементи диспуту)



IV. Підсумки уроку.

У більших або менших масштабах дисиденти виявляли себе протягом усієї історії СРСР, протестуючи проти антинародних дій партійно-державного режиму. Дисидентського руху в Україні, що виник у середині 1950-х рр., був загальноукраїнським явищем. Він охоплював різні соціальні прошарки населення всіх регіонів республіки. Але його представники в Україні спочатку виступили проти недоліків існуючої системи, ігнорування марксистсько-ленінських ідей, порушення законів.

Дисидентський рух ставив за мету і вільний розвиток української культури та мови. Поступово ідеологія дисидентства викристалізувалась у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві. Завдяки самовідданій діяльності українських дисидентів визрівала ідея про необхідність утворення власної незалежної демократичної держави.
Аналізуємо та оцінюємо пошукову і науково-дослідницьку роботу учнів

V. Домашнє завдання

Підготувати реферат за темою «Релігійне дисидентство» (за бажанням); повторити поняття «русифікація», «ідеологізація», підготуватися до тематичного оцінювання.


Додаток 1

Ідеологічною основою дисидентського руху спочатку став марксизм-ленінізм, але вже скоро діячі дисидент­ського руху переконалися, що без свободи і демократії Україна не може здобути справжньої незалежності.

При опрацюванні даного питання учням слід чітко розмежувати поняття «дисидентський рух», «шістде­сятництво» і «національно-визвольний рух».

Найбільш широке з цих понять — національно-виз­вольний рух. Дисидентський рух був лише однією зі складових національно-визвольного руху, бо торкався проблем національних. У 1960-1980-х роках дисидент­ський рух був домінуючою складовою національно-виз­вольного руху.



«Шістдесятництво» — це широкий мистецько-гро­мадський рух української інтелігенції. За даних іс­торичних обставин «шістдесятництво» і дисидентство дещо тотожні, але належність до «шістдесятників» не дає підстав називати даного діяча дисидентом. До диси­дентів слід зараховувати тих, хто висловлює політичне невдоволення шляхом поведінкових акцій, що підпа­дають під каральні акції влади, включаючи арешт і ув’язнення.

Дисидентство при соціалізмі, як твердить І. Світличний у роботі «Українська інтелігенція перед судом КДБ», — «це послідовна, чітко спрямована, а часто і стихійна світоглядність людей, не сумісна (повністю чи частково) з офіційно проголошеною комуністичною ідеологією, а також розбудованою на основі цієї ідео­логії політичною системою однопартійної тоталітар­ної диктатури панівної імперської нації і веденою нею політикою...»

Порівняти: дисиденти — відступники. Цей тер­мін використовується імперіалістичною пропагандою дми позначення окремих відщепенців, які відірвались від соціалістичного суспільства, виступають проти соціалістичного ладу... і, не маючи опори у своїй країні, звертаються за підтримкою за кордон, в імперіалістич­ні пропагандистські й розвідувальні центри. (Політич­ний словник. К, 1987.— С. 191.)





База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка