Урок для 4-а класу "Україна наш спільний дім"



Сторінка2/4
Дата конвертації21.02.2016
Розмір0.63 Mb.
1   2   3   4

Моя мала Батьківщина

(виховна година)
Учитель.

Кожна людина завжди з великою любов'ю і душевним трепетом згадує місця, де народилася, де минуло її дитинство. То родинне вогнище маленька батьківщина кожної людини, де живуть мама, тато, бабуся, дідусь, сестри, брати. І якщо скласти маленькі батьківщини кожного з нас — вийде велика держава Україна.

Україна - наша земля, рідний край. Наша країна з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею і мудрими талановитими людьми.

Це велика держава, і живуть в ній різні народи, Крім українців, нашу землю заселяють люди інших національностей, серед них росіяни, білоруси, поляки, чехи, молдавани та інші. І всі вони знайшли в нашому краї свою батьківщину, називають матір'ю соборну і суверенну Україну.

Отже, сьогодні ми поведемо мову на тему «Моя мала батьківщина», про чарівну золоту сторону всіх людей наших.

Послухайте легенду.

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці - дисципліну і порядок. Діти Росії - владність, Польщі - здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики...

Обдарувавши всіх, підвівся Господь бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Фона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини.

- Хто ти? Чого плачеш? - запитав Господь.

- Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з вдів та сиріт, у своїй хаті нема правди й волі.

- Чого ж ти не підійшла до ллєш скоріш? Я всі таланти вже пороздавав. Як же зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже йти, та Господь бог, піднявши правицю, зупинив її:

- Є у мне найцінніший дар, який уславить тебе на цілий світ. Це - пісня.

Узяла дівчина Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому із ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.



Пісня «Моя Україна»

Золотавий вечір

Впав на тихі верби,

Солов'їна пісня в'ється вдалині,

І дрімлива річка

Між гаями в'ється.

Все це - Україна,

Все це я і ти.

Моя Україна - червона калина,

Журба журавлина - це земля моя.

Моя Україна - червона калина,

Надія єдина - це любов моя.

Золотаве плесо,

Найгарніші квіти,

Доле ж моя, доле,

Що то принести,

Щоб моя родина,

Вся моя країна

В мирі та єднанні
Довіку жили,

Приспів:

Це моя Вкраїна,

Тут моє коріння,

Моя мова рідна,

Золоті лани.

В світі все минає

Тільки зостається

Молоде кохання

І любов землі



Учитель.

- А з чого для вас починається Україна?



Учні

1. Це та стежина, що йду я ранком в школу нею. Це вулиці і будинки мого рідного села, це береги річки Гірський Тікич, це голубе плесо ставків, і всі ті кущики і дерева, що разом зі мною співають пісню мого дитинства.

2. Це мама рідна — найближчий порадник, вишитий рушник, а на тім рушникові - святая святих кожної сім’ї – хліб свіжий. Бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб, то і душі черствіють.

3. Діалог «Наш рід»

Мама вишиває на білому полотні зелений барвінок, чорнобривці, сині волошки. Навіть маленьку качечку-вутінку вишила.

- Щo це буде, матусю?- питає Івасик.

- Українська святкова сорочечка.

- Чому українська? - допитується Івасик.

— Бо вишиваю такі квіти, які ростуть на нашій землі. А земля наша зветься Україною. І ти - маленький українець.

- А ви, мамо?

- 1 я українка, і татко, й бабуся, й дідусь. Ми - українського роду і любимо нашу землю, нашу мову, наші квіти.

Вишиванку я візьму,

швидко одягнуся

і піду обніму

я свою матусю.

Учитель.

Щасливі ми, що народишся і живемо у такій чудовій, багатій, мальовничій землі у нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. Де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюючись аж до сліз, зачувши рідне слово.

Кожен народ в своєму образі уособлює якогось птаха. Таким птахом для України є лелека. Українці, які роз’їхались по всьому світі, створюють українські діаспори, об'єднуються, зберігають прадавні звичаї, обряди, традиції. А скільки українців кожен день покидає нашу нужденну Україну.

І білокрилими птахами хоч подумки летять у свої оселі до своїх рідних.

Про нашу славну Україну народ склав прислів'я, висловлюючи свою любов до рідної землі, своє зачарування, тугу. Давайте послухаємо прислів'я.

1. Кожному мила своя сторона,

2. Всюди добре, а дома найліпше.

3. Який рід, такий і плід.

4. Рідна земля і в жмені мила.

5. Кожному птаху своє гніздо миле.

6. Мій мир, мій рай, мій рід, Україна, то мій рідний край.

Україна! Країна волі і краси, радощів і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над якою сяють яскраві зорі щасливого майбутнього. Ви - майбутнє України, То ж своїми знаннями, працею, здобутками підносьте її культуру, будьте гідними своїх предків, любіть рідну землю так, як заповідав Великий Тарас, бережіть волю і незалежність України, поважайте свій народ і нашу мелодійну мову. Шануймо себе і свою гідність і шановані будемо іншими

Я все люблю в своїм краю –

Криницю, звідки воду п'ю,

та повні гомоном ліси

та дзвони срібної роси .

Я все люблю в своїм краю.

Найбільше матінку свою,

Ласкаву, радісну, єдину,

Люблю, як сонце, батьківщину.



Я – син своєї землі

(виховна година)
Мета. На основі життєдіяльності відомих українців розвивати прагнення до

самовдосконалення, переконання, що від наших дій залежать доля не

тільки кожного з нас, а й цілої країни, Виховувати любов до рідного

краю, його народу, утверджувати в учнів принципи високої моралі та

необхідності розбудови держави на принципах демократизму.

Ніхто не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо,

і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути,

В. Липинський


Епіграф сьогоднішнього заняття належить перу В’ячеслава Липинського (1882-1931 pp.), західноукраїнського діяча. Головним державотворчим чинником, на його думку, можуть бути та й завжди були елітарні аристократичні кола, які зобов'язані, спираючись на свої знання й організаційні можливості, сприяти розв'язанню суспільних проблем. Оптимальною для України формою державного устрою мислитель вважав монархію, яка успадкувала б аристократичні традиції княжої Київської Русі та шляхетні засади часів козацтва. Одночасно він високо оцінював духовний потенціал селянства, розуміючи його як носія національної ідеї, безкомпромісну суспільну силу, основу майбутнього відродження України.

Всі ми з вами належимо до української нації поряд із такими відомими діячами як Григорій Сковорода, Леся Українка, Михайло Грушевський та багато інших наших співвітчизників, які своєю чесною працею, творчими ідеями та натхненням прагнули утвердити український народ як націю, примножувати його авторитет.



(Учні називають прізвище українців, які піднімали чи піднімають авторитет держави і нації у світі)

Постає питання; «Як повинен прожити своє життя справжній патріот, справжня людина?» Хочу навести вам приклад із життя відомого представника української нації, вченого, літератора, філософа і просто чудової людини — Григорія Савича Сковороди, життя якого припадає на період відсутності в українців власної державності Відвідавши Україну, російська імператриця Катерина II вирішила зустрітися із видатним філософом і запропонувати йому місце при дворі. Коли під час зустрічі всі почали вклонятись імператриці, за виключенням Сковороди, Катерина II спитала його: «Чого ж ти не кланяєшся?» - «Але ж це не я хотів тебе бачити, а ти мене. То ж дивися. А як ти мене зможеш розгледіти, якщо і я буду припадати до землі?»— почула у відповідь. Г.Сковорода відмовився від запропонованих йому посад і вибрав долю мандрівного філософа і вчителя, але близького до свого народу. Про що свідчить даний випадок із життя Г. Сковороди?



(Учні також наводять приклади з життя українців, що підкреслюють їхні найкращі моральні якості та любов до Батьківщини).

А зараз пропоную вашій увазі прослухати пісню одного із славних синів України Т. Петриненка «Україно».



(Звучить пісня, опісля учні діляться почуттями, які в них викликав даний твір)

Наш народ протягом багатьох століть пережив безліч трагічних і радісних моментів: століття відсутності власної державності, дві світові війни, безліч братовбивчих сутичок, червоний терор, голодомор. Однак ці трагедії не зламали нашого народу, а, навпаки, сприяли консолідації нації та прагнення утворення власної державності

24 серпня 1991 року Україна стала незалежною державою; 1 грудня 1991 року українці довели всьому світу, що вони прагнуть жити в своїй державі і розбудовувати її за власними принципами; 28 червня 1996 року прийнято одну з найдемократичніших конституцій; у листопаді-грудні 2005 року український народ підтвердив свій демократичний принцип та довів своє прагнення жити в правовій державі. Але майбутнє цієї держави - це ви: сьогоднішні учні та студенти, які мріють і прагнуть жити в державі, де панує право і соціальні гарантії, де кожна людина зможе себе реалізувати.

Давайте спробуємо скласти кодекс честі українця (мається па увазі представник держави), необхідного для будівничого майбутнього.



(Учні спільно з учителем називають риси, необхідні для людини, що прагне піднести свою державу, доводячи велике їхнє значення).

1. Любов до України, Тільки це може об'єднати всіх нас із найрізноманітнішими інтересами,

2. Працелюбність. Самовіддана праця покращує матеріальне становище держави і громадянина.

3. Честь і гідність. Тільки людина, якій притаманні ці риси, зможе гідно відстоювати свої інтереси, не порушуючи інтересів інших.

4. Мужність. Кожен із нас повинен пережити невдачі, які бувають у нашому житті, й рухатись далі до поставлених цілей.

5. Кваліфікованість. Який би статус ми не мали у суспільстві, виконувати завдання, що стоять перед нами, ми повинні на найвищому рівні.

6. Не зупинятись на досягнутому. Утішним стає той, що ставить перед собою все нові й нові завдання.

7. Доброзичливість. Тільки щира людина може надіятись на взаємини від інших.

8. Освіченість. Будівник май6утнього повинен мати високій інтелект.

(Учні читають віршовані твори та аналізують їх).

Україна

Наша славна Україна,

Наше щастя і наш рай!

Чи на світі є країна,

Ще миліша за наш край?

І в щасливі, й злі години,

Ми для неї живемо,

На Вкраїні й для Вкраїни

Будем жити й помремо...

Нас не зможуть супостати

Взяти в кайдани свої:

Ми бороним наші хати,

Наші тихії гаї.

Не вмирає наша слава,

Не вмирає наша честь.

Батьківщина

Я не мислю України

Поза простором і часом,

Я люблю її долини,

Дніпр, оспіваний Тарасом.

І її гаї веселі,

Щo як воїни на чатах,

І оновлені оселі

Понад Бугом і в Карпатах.

В серці згадка невгасима:

Я люблю шляхи-дороги,

О.Підсуха

Україні

Коли крізь розпач випнуться надії

І загудуть на вітрі степовім,

Я moдi твоїм ім'ям радію

І сумую іменем твоїм.

Коли грозує далеч неокрая

У передгроззі дикім і німім,

Я твоїм ім'ям благословляю,

Проклинаю іменем твоїм.

Коли мечами злоба небо крає

І крушить твою вроду вікову,

Я тоді з твоїм ім'ям вмираю

І в твоєму імені живу!

В.Симоненко

До України

Моя Україно! Як я тебе любив!

Твої луги, твої степи розлогі,

Дніпра ревучого славетнії пороги

І хвилі золоті твоїх шовкових нив!

Як я любив хмарах вишняку

Твої білесенькі, немов хустини, хати,

Поважну річ старих дідів чубатих

І плескіт дітвори веселий на ставку.

Як я любив у нічку весняну

Жабиний гвалт, а часом тихий стогін,

Гукання парубків, дівчат веселий гомін

І пісню з-за лугів розкішну, голосну!

Як я любив у осені в стіжках

Хліб коло хат, а ранками ясними

Селян за працею хапливою між ними

І стукіт говіркий ціпів на всіх токах.

Як любив зимової доби

При каганці і веретен сюрчання,

І бесіди, і пісню чи ридання

Тихесеньке жіночої журби.

Як я люблю безрадісно тебе,

Народе мій, убожеством прибитий,

Знеможений і темністю сповитий,

Що вже забув і поважать себе

Потративши свої колишні сили...

Як я люблю твої сумні могили,

Україно! Як я люблю тебе!

І ось тепер та мучена любов

Мене жене в далеку чужину...



М. Старицький

(Бесіда про долю українців за кордоном.)

Хочу завершити наше заняття словами відомого українського поета В.Сосюри.



Любіть Україну

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і радості мить,

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.

Між братніх народів,

мов садом рясним,

Сіяє вона над віками,..

Любіть Україну всім серцем своїм

І вами своїми ділами,

Для нас вона в світі єдина, одна

В просторів солодкому чари,

Вона у зірках і у вербах вона,

І в кожному серця ударі,

У квітці, в пташині, в електровогнях

У пісні у кожній, у думі,

В дитячій усмішці, в дівочих очах

І в стягів багряному шумі...

Як та купина, що горить - не згора,

Живе у стежках, у дібровах

У зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

І в хмарах отих пурпурових,

В грому канонад, що розвіяли в прах

Чужинців в зелених мундирах,

В багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях

До весен і світлих і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх

І сльози, і все до загину...

Не можна любити народів других

Коли ти не любиш Вкраїну!

Дівчино! Як небо її голубе,

Люби її кожну хвилину.

Коханий любить не захоче тебе,

Коли не любиш Вкраїну...

Любіть у труді, у коханні, в бою,

Як пісню, що лине зорею...

Всім серцем любіть Україну свою –

І вічні ми будемо з нею!

- Будьте щасливими і завжди любіть свою Батьківщину!


Коли буває соромно

(година спілкування)

Бувають вчинки, про які ми жалкуємо все життя. їх хочеться забути, а пам'ять повертає до них знову й знову. Ми починаємо боятися, що про них стане відомо іншим, і ще більше поринаємо у брехню, ще більше втрачаємо повагу до себе, совість нас «заїдає», ми соромимося своїх вчинків.

Сором — почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою погану поведінку, недостоин і дії, вчинки.

Це ознака моральної відповідальності за свою поведінку і вчинки перед іншими людьми.

Найгірше, коли ти не відчуваєш внутрішньої потреби чинити по совісті.

Адже внутрішні переконання виховуються у першу чергу самою людиною. Совість є той суддя, від якого ні втекти, ні сховатися, бо він всередині кожного із нас.

Коли ми задоволені собою, відчуваємо самоповагу, коли ні — докори сумління. Це стосується і дорослих, і дітей.

Приказки і прислів'я

Від своєї совісті не втечеш.

Догоджай не людям, а своїй совісті.

Очі — віра, рука — міра, а совість — порука.

Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає.

Хто знає стид, той має й совість.

Коли просиш вибачення, то кажеш так:

Прошу вибачити. Прошу вибачення за турботу. Вибачте за... Перепрошую. Вибачте. Даруйте.

У транспорті тобі потрібно передати гроші на квиток. Початок прохання має звучати так:

Будь ласка. Будьте ласкаві. Зробіть ласку.




Про сором

У квартирі було незвично. Бабуся з мамою поїхали на дачу викопувати жоржини, а Оленка з татком залишилися вдома самі. На плиті закипав чайник, на столі пломеніли останні осінні квіти, а вони вели серйозну «дорослу» розмову.

— Татусю! Ти мене так часто критикуєш, що мимоволі пригадується приказка: «У чужому оці — смітинку побачиш, а у власному й колоду не помічаєш».

— По-перше, Оленко, ми з тобою не чужі, а по-друге думку інших про себе знати корисно.

— А якщо вона несправедлива?

— З неї теж можна зробити висновки. Ти знаєш, що означає слово «критика»? Це обговорення з метою оцінити достоїнства, а також знайти і виправити недоліки.

— Ну, це коли критика не образлива...

— Правильно. Критика має бути доброзичливою. Тоді вона допомагає людині жити у згоді із совістю.

— У згоді із совістю? Це ще як?

— Це коли ти сама точно знаєш, що не вчинила нічого злого. Адже людям властива внутрішня оцінка своїх учинків. Причому, це відбувається навіть цілком незалежно від нашої волі. Як би це тобі пояснити? Ну от, припустимо, ти негарно повелась із сусідським Павликом. Чим би ти не керувалася в той момент, пізніше в тебе все одно з'являться докори сумління.

— Ще чого!— фиркнула Оленка.

— З'являться, з'являться! Мамині парфуми торік ти розлила взагалі ненавмисне і то переживала тоді до сліз. Оце і є почуття моральної відповідальності за свою поведінку.

Оленка довго і напружено морщила лоба.

— Ти хочеш сказати,— нарешті, після довгої паузи сказала вона,— що саме совість повинна утримувати нас від всяких негідних вчинків.

— Так, доцю. Совість регулює нашу поведінку. На одних впливає, на інших ні. Але останні за це платять дорого.

— Яким же чином?

— Спершу вони втрачають довіру і повагу близьких, а потім і чужих людей, їх починають називати безсоромними або безсовісними. Й вони, хочуть чи ні, страждають у душі від цього. А втрачену довіру, авторитет, повір мені, так просто не відновити...

По цих словах папуга поважно закивав головою, а Мартин примружив очі і про щось замуркотів. Мабуть, татові слова у них сумнівів не викликали. А ти як гадаєш?

— Послухайте уривок з вірша і вислови власні міркування про совість

Бюро знахідок

Будь ласка, заходьте! Скоріше заходьте!

Усе, що згубили, шукайте й знаходьте!

Я все покажу вам, що є на полицях.

Ви тільки, будь ласка, уважно дивіться.

Можливо, на котрійсь із наших полиць

Ви знайдете те, що згубили колись!

Отут перед вами — загублена совість.

Гадаю, вона в нас лише тимчасово:

Без неї ж не можуть дорослі та діти

І тижня прожити на білому світі...

Згубив її хлопець, який тишком-нишком

Надворі малому підставив підніжку,

У іншого хлопця м'яча одібрав,

Сусідці по парті малюнок порвав.

А тільки спитають у нього: — Навіщо?!

Провину він звалить одразу на інших, тому

Ні в дворі з ним, ні в класі не грають...

Гадаю, він скоро до нас завітає!..

Ну от, подивіться, а що вам казав я!

Уже поспішає по совість хазяїн!

— Ця совість, я бачу, належить тобі?

Будь ласка, бери, але більш не губи!

А тут на полиці — роззява з роззяв,

Найкращий ловець і винищувач ґав.

Давно вже усе він забув і проґавив:

Забув, що він має обов'язки й справи, Забув десь портфель, авторучку красиву,

Забув і про те він, що мама просила.

А якось на ґаву так рота роззявив,

Що сам загубив себе, бідний роззява!

Ще й досі дивується всюди народ:

Од хлопця зоставсь лиш роззявлений рот...



Для чого людині скромність

(година спілкування)
Скромність - це внутрішня позиція людини, яка визначає міру у її потребах, домаганнях, соціальних відносинах та само ставленні. Набуваючи необхідної стійкості та сили, вона перетворюється у життєву тенденцію.

У людини з нерозвиненою скромністю серед потреб домінують користолюбство, владолюбство, славолюбство; вона безмірно захоплюється матеріальними благами, прагне до соціального статусу, який не відповідає її внутрішнім можливостям, постійно шукає приводів до самозвеличення. Нескромна людина - це морально невихована людина, яка часто впізнається за насупленими бровами, гордовитим виглядом, за оточенням людей, схильних до лестощів.

Виховання скромності передбачає виховання в підростаючої особистості розумних потреб, які визначатимуть її мотиваційно-ціннісну систему. Сказане однаковою мірою стосується як матеріальних, так і широких соціальних мотивів, гармонія яких створюватиме особистісну поміркованість вихованця. Тому вчити вихованця знати міру стосовно привласнення предметів оточуючого його матеріального і соціального довкілля та щодо своїх домагань і самопрезентації має бути спеціальною метою педагога.

Головним тут є вміння вихованця здійснювати багатоплановий аналіз зовнішньої соціальної ситуації, у якій він формується і розвивається. Сюди входять соціально-економічний стан суспільства і своєї сім'ї, її ціннісні пріоритети та стиль життя, сімейні традиції та сенсожиттєві настанови. Під цим кутом зору вихованець аналізує й власну психологічну ситуацію функціонування {рівень свого розвитку, потенційні можливості, соціальні очікування). Лише у процесі глибокого й диференційованого порівняння цих двох ситуацій вихованець може визначити міру власних соціальних і особистісних претензій, які втілюватимуться у відповідних вчинках-скромності: користуванні певними речами культурного призначення, носінні одягу та прикрас, побудові міжособистісних стосунків, способах самоствердження, терпеливості до незначних недоліків людей, виробленні власних форм суспільного обов'язку тощо.

Якою ж має бути міра, що презентуватиме скромність людини? За всієї її індивідуальності, спільний для неї є орієнтація лише на необхідність і достатність у контексті тілесно-духовного функціонування та розвитку особистості.

Доцільна для кожної людини міра як критерій скромності має, інакше кажучи, забезпечувати її пристойність та статечність. Лише за цієї умови внутрішня позиція скромності зробить свій конструктивний внесок у морально-духовний розвиток особистості, коли вона житиме за законом стриманості, долаючи потяг до розбещеності.

Важливою вимогою є скромність, тобто природність поведінки, пристосована до людей, що тебе оточують. Стримана, врівноважена поведінка є виявом уміння людини володіти собою, є показником самоповаги і шанобливого ставлення до інших.

Де йдеться про те, що означає «мати гарні манери»

Оленка і Марта поверталися додому втомлені, проте задоволені: подарунок татові на день народження купили, і, здається, він повинен йому сподобатись!

Ось і тролейбус. В салоні вільно, людей не багато. Разом з дівчатками увійшла ошатно вдягнена жінка середнього віку, яку супроводжував чоловік.

— Сідайте!— дзвінким голосом звернулася дівчинка-підліток до жінки, поступаючись їй місцем.

— Ну що ти, дякую...— знітилася жінка.

— Ні, ні, прошу, сідайте,— наполягала дівчинка. — Я завжди поступаюся місцем людям літнього віку.

Жінка відвернулася і почервоніла. В тролейбусі запала ніякова тиша.

Марта і Оленка мовчки й поспіхом вийшли на своїй зупинці.

Біля їхнього під’їзду на лавочці засмучено сиділа сусідська дівчинка Катя,

погойдуючи ногою. До неї підійшла тітонька Віра, яка гуляла поруч з малим Вовчиком і першою порушила мовчанку:

— Катю, що трапилося? Хто тобі зіпсував настрій?

— Дівчинка!

— Яка дівчинка? Давай усе по-порядку,— попросила тітонька Віра.

— Пішли ми на день народження до подруги. Я так чекала цього свята — і от на тобі! Була серед нас одна дівчинка. Вона новенька, подружка познайомилася з нею влітку, на морі. Ця дівчинка не давала нікому слова сказати...

— Катя зітхнула і продовжила:— Поки ми роздягалися, схопила наші подарунки, підбігла до іменинниці і закричала: «Відгадай, що ми тобі принесли? Якщо не відгадаєш, отримаєш щигля». Нам усім стало ніяково, а вона кинулась до столу, стала пити воду, чистити апельсин, а потім побігла на кухню і сказала господині, що все зробить сама...

Тітонька Віра дивилась на Катю, очевидно, збираючись щось сказати, але раптом заплакав Вовчик, і вона схилилася над візочком...


1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка