Урок До 140-річчя від дня народження Лесі Українки. Слово бібліотекаря



Скачати 153.37 Kb.
Дата конвертації21.02.2016
Розмір153.37 Kb.
`
Бібліотечний урок

До 140-річчя від дня народження

Лесі Українки.

Слово бібліотекаря:

Шановні учні та вчителі! Сьогодні ми поговоримо про життєвий і творчий шлях великої письменниці Лесі Українки. Колись Гете писав «Щоб збагнути поета, треба піти у його край». Отож помандруємо сьогодні у загадкове Волинське Полісся, звідки родом Леся Українка.

Є люди, як свічки, -

Згоряють, відходять у небуття.

Є люди, як зірки, -

Горять і світять все життя.

Зіркою такої величини є геніальна українська поетеса Леся Українка. 25 лютого 140 років від дня її народження. Людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування, чиє ім`я овіяне особливою всенародною любов'ю. Великий поет України і жінка з трагічною долею, вона ввійшла в свідомість поколінь як символ незламності і боротьби. Здійснений нею життєвий і творчий подвиг прилучив Лесю Українку до когорти сильних духом. Сьогодні ми запрошуємо вас у світ її мудрого, красивого і сильного поетичного слова.
Перший учень:

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Мати Ольга Петрівна Драгоманова-Косач - письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезії й оповідання для дітей відомі в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок».

Батько - високоосвічений поміщик , який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському, Луцьку, Колодяжному.
Другий учень:

Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-літньою дівчинкою. Літературна діяльність пожвавилася з середини 80-их рр., коли Косачі переїхали до Києва, і в оточенні Лисенків і Старицьких вона увійшла до літературного гуртка «Плеяда». 1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки. Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові (1893 р.), там же вийшла друга збірка «Думи і мрії» (1899р.), третя «Відгуки» (1902 р.)- у Чернівцях.

Потім написала понад сотню віршів, з яких половина за її життя не була надрукована
Третій учень:

До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми «Камінний господар» і « Лісова пісня». «Лісова пісня» (1911) - вершина творчості Лесі Українки. У ній показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб'язковою буденщиною. Головна героїня драми-феєрії Мавка – не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічного, живого. Циклічність природи протиставляється людському життю.


Інсценізація: «Зустріч Лесі Українки зі своїм героєм Лукашем»
Лукаш: Ти, дівчино, в які світи мандруєш?

Леся Українка: Я - до людей.

Лукаш: А як твоє імення?

Леся Українка: Леся.

Лукаш: А де зростала ти, дівчино вродлива?

(Починає звучати мелодія А.Вівальді «Весна»


Леся Українка: Мене весна при лузі породила,

Заквітчана у проліски…

Водила вона мене за руку на лани

На луки дальні, до верби старої,

Розщепленої громом весняним.

Водицею з криниці степової

Щоранку напувала.

Там вперше я відчула муку пісні,

Яка співцеві сну не принесе,

І сіятиме слово молоде.

(стихає мелодія)

І я тепер на шлях ступаю,

До вас я поспішаю.
Ведучий:

Ти себе Українкою звала.

І чи краще знайти ім’я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Вітчизна велика твоя ?
( Ведуча подає хліб, калину і колосся пшениці на рушнику Лесі Українці)
Тобі сьогодні хліб, калину й колос

Рідня вкраїнська принесла.

Ти все життя з недугою боролась

Та творчістю ти смерть перемогла.


Звучить мелодія « Рушничок»

Леся Українка:

До тебе , Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

Горить моє серце! Чуєте, люди.

Його запалила іскра палкої до вас любові.

Ви дали мені сили, терпіння.

Я ними живу, я маю в серці те, що не вмирає.

Я йду до вас люди!


Ведуча:

Поезія Лесі Українки – це вогонь, схожий на полум’я свічки. Тож запалимо цей вогник.



(2 дітей запалюють свічку)
Дівчинка:

Хай палає свічка, хай палає!

Слово Лесі зігріває нас,

Бо безсмертна Леся Українка

Житиме із нами повсякчас.
Бібліотекар: Леся дуже любила музику, старанно вчилась грати на фортепіано, вважала навіть, що з неї був би кращий музика, ніж поет. Цю обдарованість помітив Микола Лисенко, з сім’єю якого дружили Косачі. Леся швидко запам’ятовувала народні пісні, гарно співала, із задоволенням брала участь в дитячих хороводах. Народжена у співочому поліському краї, виростала серед казок, легенд, народних звичаїв і обрядів. Любила Леся дивитись святкування Івана Купала, Різдва. Ще зовсім малою пішла вона з братом Михайлом на річку Стир дивитись на Йорданське освячення води. Із захопленням спостерігала, не відчуваючи тріскучого морозу. Застудила ноги і тяжко захворіла. Місяць Леся не підводилась, а тяжке захворювання мучило її все життя. Спочатку боліла ліва нога, потім рука. Мала три туберкульози кісток, легенів і нирок. Важко лежати хворій. Що ж воно буде? Ні вишивати, ні писати, ні грати.
Ведучий: Прагнучи активно боротися в Україні, змушена покидати її. Хвороба прогресувала і гнала Лесю, як з дерева відірваний листок, з рідної Волині в теплі краї. Одеса, Болгарія, Німеччина, Крим, Італія, Єгипет, Кавказ. Але де б не була поетеса, завжди тужила за рідною землею. «У ріднім краю навіть дим солодкий та коханий», - пише в Італії. Образ України постійно зринає у її пам’яті.

Вірш «Прощай, Волинь! прощай рідний куточок»
Прощай, Волинь! прощай, рідний куточок!

Мене від тебе доленька жене,

Немов од дерева одірваний листочок...

І мчить залізний велетень мене.

Передо мною килими чудові

Натура стеле - темнії луги,

Славути красної бори соснові

І Случі рідної веселі береги.

Снується краєвидів плетениця,

Розтопленим сріблом блищать річки, -

То ж матінка-натура чарівниця,

Розмотує свої стобарвнії нитки.


Ведучий: У Криму знайомиться з Сергієм Мержинським. Це була надзвичайна людина. Революціонер-романтик, інтелігент, людина освічена, лагідна і симпатична. Їх поєднала чуйність до всього прекрасного, гармонія і краса душ, спільна самовіддана праця, мрії, навіть хвороба.

До кипарису магнолія пишная

Чолом заквітчаним ніжно схилилася,

Як молода до свого нареченого.

Але серпанку немає на їх.

Щире кохання не вкрите серпанками…

Спи, моє серце! Хай пишна магнолія

До кипариса стрункого схиляється.

Це кохання принесло багато страждань Лесі. Гинув товариш, найближчий друг. Мержинський їй писав, що помирати йому було б легше при ній.
Ведучий:

Все, все покинуть, до тебе полинуть,

Мій ти єдиний, мій зламаний квіте !

Все, все покинуть, з тобою загинуть,

То було б щастя, мій згублений світе! -

Писала Леся і їхала в Мінськ рятувати хворого. Ще недовго: так було багато планів, багато мрій і надій !


Ведуча: У третій день березня 1901 у Лесі на руках помирає Сергій.
Вірш « Уста говорять «Він навіки згинув»

Ведучий: Його образ оживає у віршах «Порвалась нескінчена розмова», «Я бачила, як ти хиливсь додолу» та багатьох інших. Цю глибоко психологічну інтимну лірику за силою чуття, красою ліричного переживання можна поставити пору «Зів’ялого листя» Івана Франка
Ведуча: Слава поетеси шириться по країні. У статті «Леся Українка» Іван Франко пише : «Від часу Шевченківського «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте...» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із вуст сеї слабосилої хворої дівчини»
Ведучий: Як і Шевченко, вона в поетичному слові виливала сльози любові до рідної землі, що визволення українського народу можливе тільки через боротьбу. Це було передумовою створення поетичних образів, у яких підноситься могутня сила слова, що ставало «твердою крицею», «гострим мечем» у визвольній боротьбі народних мас.

Уста говорять: «він навіки згинув!»

А серце каже: «ні, він не покинув!»

Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,

Тут, в глибині, і б’ється враз зі мною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
Так, завжди, чи в піснях забути хочу муку,

Чи хто мені стискає дружньо руку,

Чи любая розмова з ким ведеться,

Чи поцілунок на устах озветься,

Струна бринить лагідною луною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»


Чи я спущусь в безодні мрій таємні,

Де постаті леліють ясні й темні,

Незнані й знані, і наводять чари,

І душу опановують примари,

А голос твій бринить, співа з журбою:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»


Чи сон мені склепить помалу вії,

Покриє очі, втомлені від мрії,

Та крізь важкі, ворожії сновиддя

Я чую голос любого привиддя,

Бринить тужливо з дивною журбою:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»


І кожний раз, як стане він бриніти,

Тремтять в моєму серці тії квіти,

Що ти не міг їх за життя зірвати,

Що ти не хтів їх у труну сховати,

Тремтять і промовляють раз зо мною:

«Тебе нема, але я все з тобою!»



Вірш « Слово, чому ти не твердая криця»
Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш.

Вражого ж серця клинком не проб’єш.

Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту,

Потім її почеплю при стіні

Іншим, на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів,

Піде луна по твердинях тиранів,

Стрінеться з брязкотом інших мечей,

3 гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою...

Зброє моя, послужи воякам .

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!



Інсценізація «Олена Пчілка з дочкою Лесею»
Леся: Як гарно, як багато дерев! Жаль, що нема нічого живого.

Мати: Що ти, донечко, всі дерева живі, і кущі, і квіти. Та й у лісі не самі дерева. Тут можна зустріти і лісовика, і мавку.

Леся: А хто така мавка?

Мати: Мавка - дівчина-лісовичка надзвичайної краси. Очі зелені, волосся чорне. Любить гойдатися на вітах беріз.
Ведучий: У місячні ночі, коли ліс, що підходив до саду в Колодяжному, сповнювався солов’їними співами, Леся не могла заснути. Тихо викрадалася з дому і йшла шукати мавку. Дівчинці хотілося написати про неї казку.
Ведучий: І написала. ЇЇ дитячі мрії, спогади про мавок, лісовиків пізніше вилилися у прекрасну казку волинської землі «Лісова пісня»

Інсценізація уривка з «Лісової пісні»(знайомство Лукаша з Мавкою)
Ведуча: Подиву гідне багатство творчості Лесі Українки. Політична, пейзажна, психологічно-інтимна лірика, новели, нариси, драматичні твори, а ще переклади з іншомовних літератур: московської, польської, німецької, французької, англійської, з давньої єгипетської, індійської і старогрецької мов.
Ведучий: Поет-лірик, драматург-новатор, прозаїк, публіцист, критик…

Вірш «Леся Українка» М.Рильського.

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Йти назустріч бурям і зливам,

Буть одній — як велика рать,

Жить в нещасті життям щасливим,

Муку творчістю перемагать,—

Хвора дівчина, бідна Леся!

Де ще хворі такі були,

Щоб літали в таке піднебесся,

Що його не сягнуть і орли!

Справді дівчина, справді хвора,—

А душа - немов океан,

Де сувора душа командора

І привабливий Дон-Жуан,

Де в віки і в простори мандри,

Де Вкраїна - Еллада і Рим,

Де пророча журба Кассандри

Як високий гриміла грім,

Де слова обертались у крицю,

В кров живу — друкований знак,

Де підносив з мечем правицю

Вождь рабів — безстрашний Спартак.

Ти себе Українкою звала, -

І чи краще знайду ім'я

Тій, що радістю в муках сіяла,


Як отчизна—твоя і моя!

Ведуча: Боротьба і праця. Таким був зміст усього життя Лесі Українки, життя, гідного подиву і захоплення.
Леся:

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі ?

Хіба тремтить моя рука,

Чи пісня й думка кволі?
Ведучий: Так, письменниця мала право сказати : «Обернуся в легенду»
Ведуча: Помирала Леся Українка в місті Страмі, на Кавказі, далеко від рідного краю. 1 серпня 1913 року відійшла у вічність. Поховали її на Байковому кладовищі в Києві між могилами батька і брата.
Ведучий: Відходили з життя Лесині рідні. А з ними обірвалися ті нитки, які зв’язували нас з цією родиною. Та залишилася пам’ять про талановиту поетесу, й чудові твори.
Ведучий: Так, ти жива, ти будеш вічно жити,

Бо в серці маєш те, що не вмирає.


Мавка бере свічку у руки:

Дивлюсь на запалену свічу

Вогонь, що був, і є, в завжди буде…

Твоє життя, поезію, пісні

Довічно будуть пам’ятати люди.
Хлопець:

Ти прилинеш до нас

Першим вітром тужливим весняним,

Журавлиним ключем

Прилетиш із натомлених дальніх доріг,

Повернешся сюди

Солов’їними первопіснями,

Рушником обернешся

В прадідівський святий оберіг.

Дівчина:

Коли перші громи розітнуть

Чисте небо промінням вогненним,

Коли гомін лісів відгукнеться нам

Смутком тужливим твоїм,

Отоді спом’янемо тебе ми,

Отак всі спом’янемо,

Щоб цей спогад у вічні,

Незнані світи долетів.
Ведуча:

Ти лишила нам слово

Яким користуватися завжди уміла,

Залишила нам голос,

Щоб із вічності він аж сюди долетів,
Ведучий:

Щоби твоя любов до Вкраїни

Злетіти не сміла

І голубила завше і всюди



Достойних дочок і синів.
Всі учасники співають пісню про Україну.
Бібліотекар: Колись Леся Українка писала: «Не знаю, чи буде хто з молодшого покоління згадувати коли про мене. Але я б хотіла на те заслужити». Сьогодні ми з повним правом можемо сказати: Леся того заслужила. Свідченням цього є цей урок, підготовлений учнями нашої школи.





База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка