Урок художньої культури 10 клас тема : Декоративно-прикладне мистецтво. Регіональні центри народних промислів України Мета



Скачати 154.98 Kb.
Дата конвертації03.03.2016
Розмір154.98 Kb.
Урок художньої культури 10 клас
ТЕМА : Декоративно-прикладне мистецтво. Регіональні центри народних промислів України

Мета:

  • ознайомити учнів з історичними витоками розвитку декоративно -

прикладного мистецтва та його видами; учити розпізнавати та аналізувати популярні види декоративно- ужиткового мистецтва України;

  • розвивати інтерес до пізнання українського народного мистецтва, естетичний смак;

  • виховувати повагу до культурної спадщини народу, традицій.


Обладнання для вчителя: а) ілюстративний матеріал;

б) матеріал для показу.



Обладнання для учнів: підручник, естетичний словник з образотворчого мистецтва, робочий зошит, ручка.

Види діяльності учнів: пізнавальна, сприймання мистецтва.

Вид уроку: вивчення нового матеріалу з елементами проекту.
Структура уроку:
І. Перевірка опорних знань.

ІІ. Вступна частина.

  1. Мотивація навчальної діяльності.

  2. Представлення теми уроку, цілепокладання, та очікуваних навчальних результатів.

  3. Актуалізація опорних знань. Постановка проблемного запитання.

ІІІ. Основна частина.

  1. Розвиток декоративно – ужиткового мистецтва. Види, форми, напрямки народних промислів.

  2. Галузі декоративно – прикладного мистецтва: вишивка, ткацтво, килимарство, гончарство,іграшка, художня обробка металу, дерева, шкіри, вироби з бісеру.

  3. Декоративно прикладне мистецтво Черкащини.

  4. Відображення мотивів декоративно прикладного мистецтва в сучасній культурі українців.

ІV. Заключна частина.

  1. Закріплення навчальних знань.(тест)

  2. Рефлексія. Підбиття підсумків.

  3. Оцінювання результатів уроку.

V. Домашнє завдання.

Хід та зміст уроку:

1. Організація класу.

2. Мотивація навчальної діяльності:

Кожен світовий культурний етнос, народ чи спільнота відрізняється від інших народів традиційними історичними та національними особливостями, зовнішніми ознаками, мовою, символікою, одягом, орнаментальними мотивами. Незвичайний колорит кожного народу є неповторним та індивідуально – оригінальним у культурній спадщині світової культури. Народні звичаї та традиції сокровенно передаються з покоління в покоління, щоб не допустити розчинення кожної нації в буденному одноманітті сьогодення та зберегти своє неповторне обличчя і красу.

Сьогодні на уроці ми познайомимось із традиційниними видами декоративно- ужиткового мистецтва українського народу, які втілені у його духовній та побутовій культурі.

3. Оголошення теми, мети уроку. Цілепокладання.

4. Актуалізація опорних знань і вмінь:

1.Які види декоративно – ужиткового мистецтва вам відомі?(вишивка, ткацтво, гончарство та ін.)

2. Про що говорить назва “декоративно- ужиткове мистецтво” (від французького декор - красивий )


  1. Коли з’явилися перші зразки декоративно- ужиткового мистецтва?


Проблемне запитання: Як сучасне українське мистецтво відображає елементи народного декоративно- прикладного мистецтва України?
Вивчаючи минуле, ми беремо вогонь, а не попіл

Жан Жорес


  1. Вивчення нового матеріалу. (Розповідь учителя)

1. Декоративно-прикладне мистецтво – це широка галузь мистецтва, яка художньо-естетичними засобами формує матеріальне середовище, створене людиною.Декоративно – прикладне мистецтво є однією з важливих галузей художньої культури українського народу. Воно виникло в процесі трудової діяльності і нерозривно повязане з нею.

Розвиток декоративно – прикладного мистецтва 14 – 18 століть можна поділити на три етапи. Перший етап – 14 – перша половина 16 ст. – період становлення і формування специфічних рис українського декоративно – прикладного мистецтва, в якому не дісить відчутні традиції давньоруського ремесла. Другий етап – друга половина 16 – перша половина 17 ст. – відзначається розквітом ремесла і заснуванням ремісничих цехів. Третій етап – друга половина 17 – 18 ст. – період значного економічного і культурного піднесення України, інтенсивного розвитку народного мистецтва і художнього ремесла, зростання мануфактур.



Видами декоративно-прикладного мистецтва є: вишивка, розпис, ткацтво, різьблення, писанкарство, гончарство, ковальство, витинанка, лозоплетіння, флористика.

Народні художні промисли – одна з історично зумовлених організаційних форм народного декоративного мистецтва. Це товарне виготовлення художніх виробів при обовязковому застосуванні ручної праці.

Народне мистецтво існує у двох формах: перша – творчість народних майстрів для себе і близьких; друга – народні художні промисли – ручне виготовлення художніх виробів окремими майстрами й організованими підприємствами для збуту. Народне декоративно – прикладне мистецтво містить багато видів і жанрів залежно від матеріалу, техніки виготовлення та фукціонального призначення виробів. (Визначення учні нотують у зошитах).



Творами декоративно-прикладного мистецтва може бути різне начиння, меблі, тканини, знаряддя праці, засоби пересування, а також одяг і всілякі прикраси. В перекладі з латинської «декораре» - значить «прикрашати», прикладне – те, що має практичне значення в житті людини. У творах декоративно-прикладного мистецтва використовуються різні матеріали: метали, кераміка, текстиль, дерево і безліч різноманітних технічних прийомів – різьблення, розпис, вишивка, вибійка, лиття, карбування та десятки інших.

Твори декоративно-прикладного мистецтва нерозривно пов'язані з художньою культурою тієї епохи, в якій вони створюються, з національним характером і особливостями побуту того чи іншого народу: наприклад у 9 класі ви вивчали- бесіда з учнями:



  • Кераміка?– (відома людству з найдавніших часів. Майстри різних країн часом досягали вершин у роботі з цим матеріалом. Але, мабуть, ніхто не домагався такої граціозності й досконалості ліній, гармонії між формою предмета, розпису і його призначення, як майстри середньовічного Китаю. Китайські вази в наші дні прикрашають найкращі музеї світу.)

  • Батик? – (своєрідне мистецтво розпису по шовковій тканині – виник у Південно-Східній Азії. Сьогодні цю технологію використовують і професійні художники під час створення своїх творів.)

  • Знамениті туркменські килими? (вражають багатством, насиченістю тонів і складністю орнаменту, які ніколи не повторюються. (розповідь ілюструється наочним матеріалом).

Напрямки декоративного мистецтва.

Декоративне мистецтво належить до візуальних мистецтв, воно спрямоване на естетичне освоєння людиною життєвого простору і складається з таких напрямів:



  • декоративно-ужиткове;

  • монументально- декоративне (архітектурний декор, вітражі, статуї та рельєфи на фасадах і в інтер’єрах);

  • театрально-декораційне (мистецтво оформлення сцени, створення декорацій, костюмів);

  • оформлювальне (прикрашання експозицій у музеях, вітрин магазинів та офісів, оформлення свят тощо).

Мистецтво створення або художнього оформлення виробів побутового характеру називають декоративно-ужитковим. У цьому виді художньої діяльності поєднано естетичні й практичні якості речей, що ними людина користується в повсякденному житті.
Поділ декоративно-ужиткового мистецтва на види та групи здійснюється:

  • за матеріалом (дерево, камінь, скло, метал, шкіра, текстиль);

  • за технологією виготовлення (різьблення, ткацтво, розпис, плетіння, вишивка, ковка, чеканка);

  • за призначенням (меблі, посуд, прикраси, одяг, зброя, іграшки).

2. Галузі декоративно – прикладного мистецтва:



Робота в парах: кожній парі учнів дається самостійне завдання вивчити за підручником види декоративно-ужиткового мистецтва-10 хв. Потім, вчитель представляє до уваги учнів підготовлену презентацію за слайдами якої учні нарощують свою розповідь.

Художнє ткацтво — ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті шляхом переплетення взаємно перпендикулярних текстильних ниток.

Килимарство — виробництво килимів і килимових виробів (гобеленів, доріжок, паласів) ручним або машинним способом на вертикальному чи горизонтальному верстаті. Основною сировиною є вовна, льон, бавовна, шовк, штучні волокна (лавсан, штапель, нейлон).

Вибійка— виготовлення тканин із вибивним візерунком. Техніку нанесення кольорового узору на тканину, спосіб її декорування, за якого орнамент набивається на готову тканину, дослідники називають народною графікою.

Вишивання — орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі тощо, виконане ручними або машинними швами.

Художнє плетіння — виготовлення виробів з еластичних матеріалів (ниток, соломи, лози, очерету та інших рослин).

Художня обробка дерева — виготовлення оригінальних виробів із дерева різноманітного призначення.

Художня кераміка— мистецтво гончарного промислу, виготовлення виробів з глини (або сумішей), які випалюють у спеціальних печах за високої температури (900–2000 °С).

Художнім металом називають декоративні твори, виготовлені вручну з чистих металів та сплавів.

Художня обробка шкіри полягає у виготовленні та оздобленні виробів зі шкіри тварин. Ремесло було відоме ще за часів Київської Русі.

Писанкарство — розпис мініатюрним орнаментом пташиних яєць.

Ювелірне мистецтво (золотарство)— вид людської діяльності, що дозволяє виготовляти штучні прикраси для людини..


Гутництво- скляне виробництво.

Отже, з поданих розповідей можна зробити висновок, що декоративно- ужиткове мистецтво України є багатоманітним та оригінальним, красивим і неповторним. Визначною рисою декоративно-ужиткового мистецтва є спадковість багатовікових традицій. Народні майстри впродовж віків засвоювали секрети технічної майстерності, формотворення, орнаментування, розвитку художніх образів і яскравих сюжетів.



3. Декоративно прикладне мистецтво Черкащини.

  • (Розповідь вчителя)А чи знаєте ви, що наша Черкащина є осередком декоративно-прикладного мистецтва. Адже давніми центрами гончарства на Черкащині були села Моринці і Гнилець. Тут виробляли миски, фігурний посуд, дитячі іграшки. Миски характерні своїм буряковим кольором. Край миски покривався білою кривулькою, на дні малювався білий півник. В оздобленні фігурного посуду дитячих іграшок переважав сатиричний малюнок.

Здавна славилася гончарством і вишивальницями смілянська земля. Талановиті майстрині жили в селі Сунках. Тут княгиня Наталя Григорівна Яшвіль налагодила справжнє вишивальне виробництво. Сунківські вишивки відправлялися до Києва, Москви, Англії, Франції. В 1908 році в Сунках вишили накидку на замовлення імператриці Олександри Федорівни. У 1913 році в Петербурзі була проведена друга Всеросійська кустарна виставка. Бронзовим призером її стала вишивальниця із Сунок Домна Солганова. Можливо, й досі десь у світі живуть вишивки з цього села.

РОБОТА В ГРУПАХ Вчитель розбиває клас на групи, яким роздаються завдання для дослідження видів декоративно-ужиткового мистецтва Черкащини.
  1. група.


  2. група

  3. група.

4. група.

4. Відображення мотивів декоративно прикладного мистецтва в сучасній культурі українців.

(випереджальне завдання для обдарованих учнів )Доповідь та презентація.


ІV. Заключна частина.

  1. Закріплення навчальних знань.

Тестові завдання по темі «Різновиди декоративно - ужиткового мистецтва»

1.Що відноситься до ужитково-прикладного мистецтва:


А) бджільництво

Б) гончарство

В) землеробство
2.Матеріалом у ткацтві служили:
А) шкіра;

Б) Шовк)


В) коноплі, льон.

3.Колір вишивки залежав від:


А) рослинної місцевості;

Б) побажань замовника:

В) настрою вишивальниці.
4. Гутництво це:

А) гончарство



Б) склоробство

В) золотарство


5.. Вибійка це:

А) вишивка на тканині

Б) витинанка з тканини

В) набивання на тканині
6.. Писанкарство це:

А) мистецтво гарно писати



Б) орнаментування пташинх яєць.

В) розмальовування посуду.




  1. Рефлексія. (метод мікрофону)

1. Які різновиди декоративно – ужиткового мистецтва ви запамятали?

2. Який із видів вам найбільш сподобався?



  • Що нового для себе можна взяти з уроку?

  • Які ж характерні особливості декоративно прикладного мистецтва?

  • Що таке декоративно-прикладне мистецтво?

  • Чим здавна славиться наша Черкащина?


V. Домашнє завдання. Опрацювати параграф підручника. За вивченою темою скласти кросворд. Підготувати доповіді, презентації.


Вчитель може доповнювати розповіді учнів цікавим матеріалом:
1.Орнамент - візерунок з певних ритмічно впорядкованих елементів (візуальних знаків) для оздоблення різноманітних предметів, будівель, творів.

Людина завжди прагне наслідувати природу, створюючи загадкові орнаменти, копіюючи красу, створену Всевишнім. А іноді вона просто фантазує. Людська фантазія не має меж. Неодноразові спроби дослідників якось систематизувати писанковий орнамент створений майстрами писанкарства, не дали бажаних наслідків, бо кількість орнаментальних композиційних схем і мотивів дуже велика.

Але якщо ми спробуємо хоча б у загальних рисах визначити поширення основних орнаментальних схем по території України, то побачимо, що геометричний орнамент досить помітне місце займає у західних і східних районах Поділля; у Прикарпатті й Закарпатті він переважає; у Наддніпрянській Україні геометричний орнамент посідає однакове місце з рослинним, причому чим далі на південь, тим частіше зустрічаються композиції, в яких мотиви геометричного орнаменту поєднано з рослинним. У степовій частині України, заселеній у свій час переселенцями з різних губерній України, співіснують найрізноманітніші схеми.

Що стосується кольорової гами, то тут досить чітко визначаються територіальні межі. Для писанок Прикарпаття і Закарпаття характерні жовтий, червоний і чорний кольори при надзвичайній дрібності орнаментального рисунка й самих кольорових плям. Подільська писанка в більшості районів має тендітний рисунок та скупий, стриманий колорит: основне місце в ній належить чорному, червоному й білому кольорам. Чернігівська писанка має чіткий орнамент переважно в дві-три фарби — червону, чорну та білу, але білий колір використовується тут головним чином для контуру; графічно витончений рисунок досить крупний. Писанки Полтавщини та Київщини багатобарвні: в них часто використовується жовтий, ясно-зелений, а то й білий колір для тла, на якому розпис робиться яскравими плямами — зеленими,

червоними, коричневими, чорними фарбами. Близькі до них і харківські писанки, але останні стриманіші в загальному тоні, часто в них переважає жовто-коричнева гама. Що ж до південних областей, то тут при відсутності чогось найбільш типового для того чи іншого району дуже виразна яскрава гама, побудована на інтенсивних малинових, ясно-зелених, блакитних, золотаво-жовтих кольорах.

2. Петриківський розпис.

Ми всі його любимо і знаємо, він не тільки історична пам’ятка, а ще й джерело народного мистецтва. Своїм корінням полтавський розпис сягає давнини. Подивіться на роботи майстрів. Які гарні та неповторні образи вони створили. Сьогодні ми повинні ознайомитись з елементами, прийомам, колористичними особливостями цього розпису.

Серед найбільш уживаних елементів:

– "яблука";

– "квіти" – ружі, ромашки, троянди, тюльпани, лілеї, дзвоники;

– квіти –"цибульки";



– "пуп’янки";



– "листки", "стебла","плоди" – виноград, калина, сливки, шипшина;


– посудини – "вазонів";


є зооморфні елементи: риби, пара голубів, пава тощо; антропоморфні, геральдичні.

    • Колір має психологічне значення, сюжетну спрямованість. У ранньому періоді колір мав яскравовиявлене і сакральне значення та духовне наповнення. Сполучення глибокого синього тла з яскраво-червоним й "гарячими", жовтими за кольором елементами композиції висловлювало вічну ідею боротьби та єдності двох стихій – води і вогню. Також ці кольори – це найпростіша модель кольорової гармонії – основа безкінечних варіантів колориту. Візуально теплі за кольором частини орнаменту розташовуються "над" площиною синього тла, чия "холодність" зорово віддаляє його в просторі. Це підвищує виразність композиції, її образність рішення. Пізніше в колориті з’являються "додаткові" кольори, що ускладнює декор композиції. В той же час робить полтавський розпис більш стриманим, більш гармонійним. Холодне синє тло, змінюється нейтральним зеленкуватим. Це вже не "символ життя" (боротьба основних стихій), а проста й зрозуміла ілюстрація картини живої природи. Класичний орнамент будується на традиційних прийомах.

Критерії мазків:

- легкість, впевненість у виконанні;

- чіткість силуетів кольорових плям;

- здатність малювати подібні елементи однакової форми та розміру у заданому ритмі.



3.Ткацтво – один з найдавніших і найважливіших елементів національної культури українського народу. Практична потреба людини у тканинах для вбрання, оздоблення житла і господарських потреб зумовила масове їх виготовлення в домашніх умовах. Основними прядільними волокнами в українців, як і інших народів, з давніх часів були вовна, коноплі й льон. Обробка волокон і прядіння ниток з метою подальшого виготовлення тканини були одним з найважливіших домашніх занять кожної селянської родини. Первісним ткацьким знаряддям був верстат вертикального типу. А починаючи з 9-10 ст., на грунті домашнього традиційного заняття ткацтво перетворилося на окремий вид ремесла і співіснує у двох формах до наших днів. Ремісники продовжували жити по селах, але більшість з них селилися у містечках і містах поблизу торгівельних шляхів, монастирів, феодальних дворів. У 14 ст. Економічно незалежні міські ткачі, які набували професійної майстерності, стали обєднуватися в окремі організації – цехи. Цехові ткачі спеціалізувалися на виготовленні різних видів тканини та товарів ( сукна, полотна, скатертин, рушників тощо). У 17 ст. На грунті цехів виникають нові форми організаціного виробництва тканини – мануфактури, - які проіснували до середини 19 ст. Поступово промислові тканани стали витісняти народні. У 20-30-х роках були створені артілі з виготовлення ткатин. У 60 х роках більшість з них оюєднали, укрупнили, реорганізували у фадрики та художньо-виробничі обєднання. Значна частина їх працює і у наш час.

За сировиною тканині вироби бувають лляні, конопляні, вовняні, бавовняні та змішані – комбіновані.

За технікою виготовлення розрізняють полотняні тканини; саржеві – ремізно – човникові; перебірні; килимові; ворсові.

За функціональним призначення тканини поділяються на три групи: для одягу, впорядкування житла і господарських потреб.


4.Килимарство – традиційна, найбільш важлива і поширена галузь народного ткацтва. З найдавніших часів килими служили людині для утеплення і прикрашання житла (завішування стіни, покривання скрині, стола, ліжка, підлоги, саней), виконували обрядові та естетичні функції (використовувалися у святкових, урочистих, весільних та похоронних обрядах) Килими були обов’язковою частиною віна ( приданого жінки); ними сплачували данину. Сировиною для виготовлення килимів здавна була вовна, льон та коноплі. Для основи застосовували однотонну міцно скручену лляну чи конопляну, а згодом бавовняну пряжу. Для підткання добирали різнокольорову вову. Нині застосовують напіввовняні, синтетичні та інші нитки. Тчуть килими лічильною («рахунковою»), гребінковою («кругляння») та ворсовою техніками. У наш час килими продовжують виготовляти у домашніх умовах в багатьох осередках килимарства. Значна частина їх виробляється у західних областях України (на Гуцульщині, Поділлі, Буковині тощо)

5.Вишивка – одна з давніх і найбільш розповсюджених видів народного декоративно – прикладного мистецтва, в якому узор та зображення виконуються ручним або машинним способом на різних тканинах, шкірі та інших матеріалах лляними, шовковими, вовняними нитками, а також бісером, перлами, коштовними каміннями. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. За мотивами оргнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні, рослинні, зооморфні (тваринні). Народна художня вишивка при своїй єдиній стильовій основі дуже різноманітна і в кожній області має свої відмінності. На Тернопільщині вишивали бавовняними нитками і лише окремі елементи обводили кольоровими нитками, а на Поліссі використовували лляні, конопляні і шерстяні нитки, на Галичині використовували зсукані сплетені нитки, шовкові, срібні, золоті, муліне, бісер та ін. Колір вишивки залежав від рослинної місцевості. (перегляд ілюстрацій)

Обробка тваринних матеріалів належить до найдавніших трудових процесів. Шкіра та хутро тварин служили людині для утеплення і прикрашання тіла, а також для побутових потреб. Обробка шкір з домашнього ремесла трансформувалася у такі промисли, як чинбарство (первісна обробка сировини); лимарство (виготовлення предметів упряжі); шевство (пошиття взуття); кушнірство (пошиття вбрання); палітурництво (виготовлення шкіряних оправ) та ін. Матеріалом для усіх видів виробів служила натуральна шкіра, а з 20 ст. – штучна. За призначенням шкіри вироби поділяються на три групи: для одягу (головні убори, верхній плечовий одяг, взуття, кожухи, шапки, паски, торбинки), обладнання житла (вироби для оббиття меблів, декорування стін), та господарських потреб (кінська збруя: сідла, хомути, нашийники, шлеї та ін.)



Гончарство – виготовлення з опаленої гончарної глини різноманітних виробів, зокрема посуду, кахлів, іграшок тощо. Гончарство поділяється на роди виробів: посуд різноманітного призначення; сакральні предмети (хрести, ікони, свічники тощо); іграшки; предмети для обладнання житла (кахлі, вази, підвазонники тощо). Гончарні осередки: Глинськ, Ромни, Опішня, Миргород, Яворів, Коломия та ін. (перегляд ілюстрацій)

Обробка металу – один з видів народного мистецтва, який передбачає виготовлення виробів уручні з чистих металів та їх сплавів. З металу можна відливати массивні та легку ажурну форму, кувати різні речі або створювати вишукані візерунки. Найбільш поширене металірство було на Подніпровї, Слобожанщині та Гуцульщині. Майстри працювали у ковальстві, дрібному ливарництві та ювелірстві.

Іграшки – це галузь укр. народного мистецтва, що обєднує вироби з нераміки, дерева, лози, соломи, паперу та ін. Глиняні забавки майже в усіх гончарських осоредках виробляли переважно жінки і діти гончарів для власних потреб, а з окремих центрів (Опішня, Бубнівка, Адамівка, Вишнівець та ін.) іграшки вивозили на ярмарок. (перегляд ілюстрацій)

Список використаних джерел

  1. Художня культура: Підручник для 10 кл.загальносвіт. навч. закл. Профільний рівень/ Масол Л.М., О.І. Оніщенко.- К.: Видавничий дім “ Освіта” , 2011.- 240 с.

  2. Климова Л.В. Художня культура. 10 клас:Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Рівень стандарту. Академічний рівень. –К.: Літера ЛТД, 2010.-176 с.

  3. Електронний ресурс+. – Режим доступу з http://www.teacherjournal.com.ua

  4. Електронний ресурс+. – Режим доступу з http://petrykivkapaint.livejournal.com

  5. Електронний ресурс+. – Режим доступу з http://rukotvory.com.ua

  6. Електронний ресурс+. – Режим доступу з http://ukrfolk.com.ua



База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка