Урок-концерт з довкілля і музики



Скачати 163.16 Kb.
Дата конвертації05.03.2016
Розмір163.16 Kb.


Монастириська районна державна адміністрація

Відділ освіти

Районний методичний кабінет

Урок-концерт з довкілля і музики




Підготувала вчитель

Початкових класів

Горішньослобідської ЗОШ І-ІІ ст.

Іванців Я.О.

2010р.

Мета: Розширити знання учнів про історичне минуле свого села, про знаменитих людей краю. Виховувати любов до рідного краю, до України, поважати традиції села.

Обладнання: клас прикрашений українськими рушниками, квітами. На партах – вазочки з гілочками калини і верби, грамзапис пісень про Україну, фотоматеріал.

Слайд 1.


Ведучий.

В нашому краю, де Коропець річка тече

Мила й чарівна земля.

Вже триста років невтомно історію веде

Горішня Слобідка моя.

Ведуча.

Ми у юні роки в світ широкий рушаємо радо.

Із Слобідки теж багато хто в світ цей пішов,

Взявши, як оберіг батьківські поради,

Тепло маминих рук та її материнську любов.

Ведучий.

Пам’ятаймо, що тут ми родилися і виростали,

Нас ця добра земля годувала із власних долонь,

Нам цю землю любить пращури заповідали,

Їх палкий заповіт в наших душах горить, як вогонь.

Звучить пісня « У краях, що дощами омиті».

Хор (вихід).

Ведуча.

Добрий день, шановні гості та жителі села!



Ведучий.

Добрий день всім, хто тут зібрався нині!

Добрий день, всім, хто слухає нас!

Добрий день нашій славній Україні!

Шановні гості, ми вітаємо вас!

Ведуча. Сьогодні ми раді вітати всіх присутніх на нашому уроці-концерті, присвяченому трьохсотій річниці заснування села Горішня Слобідка. Перша письмова згадка про село датована 1710 роком.

Ведучий.

Хай лине вітер крізь лани і гори,

Хай принесе наші палкі слова,

Прийміть наш спів, сердечні побажання,

Прийміть уклін для щастя і добра.

Ведуча.

Прийміть хліб-сіль, шановні гості,

Без хліба свята в нас нема,

Бо хліб – добробуту початок

І символ щедрого життя.

Хор.

Пісні «Царю небесний» і «Під твою милість прибігаєм».

Ведучий. Батьківщина! Є щось величне і прекрасне у цьому слові. Адже ще ніхто не пояснив, чому журавлі, долаючи тисячі кілометрів неймовірно тяжкого шляху, не лякаючись ані труднощів, ані самої смерті, щовесни повертаються туди, де народилися.

Виходить учень і читає вірш «Наймиліше мені в світі.»

Наймиліше мені в світі, там, де я родився,

Там я зріс, там пізнав Бога, в школі я учився.

Деревце там кожне знаю і дуби старії,

Там прожив я дні веселі, літа молодії.

Там і рибка веселиться, в річечці гуляє,

Біля хати на калині соловей співає.

Соловію, соловію, літаєш світами

Скажи мені якусь вістку від тата і мами,

Чи здорові, як ся мають браття, вся родина,

Чи така, як давно була рідная хатина,

Чи стоїть ще при воротях явір зелененький,

Чи хороший нині виріс мій сад молоденький?

А в садочку пчілка грає,

Там дідусь старенький з вуліїв

Мід витягає, медок солоденький.

Якби Бог дав ще уздріти тую ще хатину,

Якби вдома веселити хоть одну годину.



Пісня «Хата моя»

Виходить хлопчик і дівчинка в національних костюмах.

Хлопчик: Мій рідний край, в житті я без тебе, мов листячко, що обтрусив з дерева вітер шалений. Відірви мене від цієї глибокої криниці, з якої щоранку п'ю чисту водичку, я зів’яну.

Дівчинка: А ви коли-небудь потрапляли в море золотого колосся, бігали по росі босими ногами? Я звідала це щастя. Ось струмочок співає мені свою звичну пісню, а садок обдаровує стиглими червоними яблуками.

Пісня «На нашій Україні»

Дівчинка читає:

Піду на луки, квітів польових нарву.

Ромашок білосніжних, маку й горицвіту,

Сплету вінок, на голову вдягну.

І ось уже я – справжня українка.

Полине пісня голосніша в небеса,

Луною відіб’ється, відгукнеться знову.

Панує чиста, весняна краса.

Я бачу світ у барвах веселкових.

Я – українка, я щаслива, бо живу

У мальовничій молодій країні.

Її традиції чудові бережу,

Плекаю рідну мову солов’їну.

Дівчинка: Я пісні співаю, бо люблю родину,

Край свій веселковий, неньку Україну.

Сонечко всміхнеться, сипить промінцями

Край наш обгортає теплими руками.

Ось кульбабки, соняшник – сонячні перлини,

Золота пшениця в золотій країні.

Я пісні співаю, бо душа радіє,

Що я народилась в сонячній країні.



Пісня «Червона калина».

Ведуча. Сьогодні ми хочемо показати свою любов і відданість землі, на якій народилася, вперше побачили світ, сповнений великих див, уперше ступили крок, і батьки раділи, що їхнє дитя зіп’ялось на ноги, відміряло своїми ноженятами перші у житті кроки. А потім вийшли за поріг і перед вами відкрився чарівний світ.

Хлопчик: Мій рідний край, моє село!

Моя маленька Батьківщина.

В тобі і спокій, і тепло.

У Всесвіті – одна єдина!

Край мальовничий, чарівний…

Немає більш такого краю,

Хто побував в моїм селі –

Пригубив смак самого раю.

Ліс, і річка, і поля,

Цілющі чарівні джерела

І соловейки у садах…

Усе це – душі поема.

І описать не в змозі я

Словами всі твої принади

Та розповісти хочу вам

Про Горішню Слобідку кохану.



Учениця: Моє село… хіба є десь такі чудові літні ранки з перлинками-краплями роси, що позвисали з кожної стеблинки? А чи є де такі барви, щоб змалювати осіннє вбрання мого села, зимові його ночі? Чи чув хто кращу солов’їну пісню? Вона має в собі щось незвичайне, чаруюче, ніжне.

Пісня «Солов’ї»

Ведучий. Село… Багате, щасливе, уквітчане… Але чи завжди воно було таким? Чи завжди на обличчях його жителів грала усмішка і променилися радісно очі? Запросимо наших екскурсоводів розповісти про історію і сьогодення нашого села.

Моє село – куточок раю

З хатами, що красуються в садках,

Із щебетом у ріднім гаю,

З багатством трав в нескошених лугах.

Безкрая синь, пшеничне море,

І пісня жайвора згори.

Антонівки схилились низько

І ваблять запахом вони.

Плакучі верби над водою,

Світ ранньої займається зорі.

За всю красу, мій рідний краю,

Я щиро дякую тобі.

Слайд 2.


Екскурсовод. У мальовничій місцевості, (показує на карті село), розкинулося село Горішня Слобідка. Воно заховалося між двома горбами, які простягнулися паралельно з північного заходу на південний схід. Середня висота горбів 100-150 метрів. Між горбами розташувалась рівнина – заплава річки Коропець. Річка розділяє село на дві частини: Великий бік і Малий бік. Через декілька кілометрів Коропець вливається в Дністер.

На півночі село межує з селом Швейків, на сході – з селом Ковалівка, на півдні – з містом Монастириська, на заході – з селами Рідколісся і Гута. На захід від села розкинувся великим масивом ліс.

Слайд 3.

Екскурсовод. Історичне минуле села Горішня Слобідка сховалось у серпанку століть. За давніми переказами перше поселення було ще за Данила Галицького. Між теперішніми селами Нова Гута і Слобідка Горішня була оборонна споруда Замок. Це урочище зараз так і називається «Замчисько». З-під Галича сюди приїхав купець. Сподобалась йому місцевість, забажав він оселитися і сказав, що тут буде його слобода. І так від цього слова пішла назва Слобідка. А Горішня тому, що знаходиться вверх по течії річки Коропець. Вниз по течії є ще село Долішня Слобідка. Цей купець першим поселився в цій місцевості з своєю родиною. Кажуть, що був він на прізвище, а може прізвисько «Парацій».

Екскурсовод. В нашому селі переважають леси та глинисті ґрунти. В деяких місцях є цілі поклади жовтої та сивої глини, тому люди з давніх-давен користуються нею. Тепер використовують для перекладання між цеглою, а колись використовували її , як основний будівельний матеріал для спорудження стін і навіть стелі. Використовували глину і для вимощення в хатах долівки. Підлоги не було, то люди затовкали з глини долівку і щосуботи, щоб у хаті було чисто, долівку мастили рідкою глиною. Сиву глину використовували для змащування призьб і також долівки попри стіни.

Вірш «Розбуди мене, як зазоріє».

Розбуди мене, як зазоріє,

Коли буде плакати роса,

Розбуди мене, чарівна мріє,

Я сьогодні вірю в чудеса.

Поведи чумацькими шляхами,

Покажи мені імлисту путь,

Щоб зустрітись з рідними полями,

Де волошки мамині цвітуть.

Знаю я, що лиш одна-єдина,

Ти не зрадиш в вірності мені.

Чую ніжний подих тополиний.

Сяють в небі сонячні вогні.

Он знайома стежка над рікою.

Від дитинства мчить у далину.

І цю землю, вмитую росою,

Я до свого серця пригорну.

Пригорну багрянії світанки,

Солов’їну пісню в небесах

І журбу осіннього серпанку,

Що аж ген зникає у лісах.

Хуртовини знову вже повіють,

Відкурличуть в небі журавлі.

Розбуди мене, як зазоріє, -

Я вклонюся батьківській землі.

Пісня «Тополя».

Серед дерев красива і ошатна,

Немов лебідка біла серед вод,

Стоїть святиня, часу непідвладна

Й до себе кличе дзвонами народ.

Вона стоїть Все кращає з роками

І розливає малиновий дзвін,

Нагадує: ми християни з вами

І Божий є закон для нас один.

Слайд 4.


Екскурсовод. В центрі села у 1846 році було розпочато будівництво каплиці. А в 1862 році цю капличку поновлено. На коробці вхідних дверей відмічено 1862 рік, фундатор Гнатів Прокіп. В 1938 році капличку продовжили майже вдвічі і зробили дерев’яну церкву святого Теодозія Печерського. Дерев’яна церква є пам’яткою архітектури.

У 1995 році було збудовано нову церкву.

Слайд 5.

Екскурсовод. На території села є дві каплички. Одна святого Миколая, поставлена силами православної громади на місці дерев’яної, що згоріла від рук людини НКВД, Кульбаби ,та друга, побудована з ініціативи та за кошти жителя села Володимира Старика.

Слайд 6.


Екскурсовод. Десь в 1930 році в селі почала діяти читальня «Просвіта» Зразу народного дому не було, то люди ходили по хатах. Ще в 1914 році за панування Австро-Угорщини люди тягнулись до знань, але в селі було мало освічених людей. На той час середню і вищу освіту набули: Григорій Гнатів – священик, Володимир Гнатів – священик, Василь Андрусів – чотири роки права, Андрусів Микола – учитель, Йосиф Боцюрків – адвокат, Павлина Боцюрків - учителька, Йосифа Боцюрків – учителька, Антін Жилавий – учитель,, Микола Жилавий учитель, Марія Ореста Жилава –учителька, Михайло Головачук – учитель, Василь Андрусів – вільно володів українською, польською, німецькою мовами. Грамотними також були Парацій Спиридон і дяк М. Мельник. Люди приходили до них до хати послухати газету або книжку, які вони читали. Між іншим, Парацій Спиридон ходив пішки до Єрусалиму. Для цього продав поле. Звідки приніс камінець із слідами Ісуса Христа з річки Йордан, а також різні образки та книжки. До церкви приніс, як колись називали, «павука», де світили під стелею свічки. Він і зараз прикрашає церкву святого Теодозія Печерського.

Читець.

Бузок цвіте у рідному селі,

Так ніжно заглядаючи до хати, -

І спогади про радощі й жалі

Не можу вже від себе відігнати.

Щось кличе мене знову у садок,

Де сливи синьоокі дозрівали,

Де знала кожне дерево й куток,

Й жоржини пишногруді зацвіли.

І зарості малини, наче ліс

Так вабили мене, малу дитину,

І ружа між берези довгих кіс

Лягала собі гордо понад тином.

Зозуля поряд в зелені жила,

Так часто чиїсь роки рахувала…

Чому ж це я сюди тепер прийшла?

І в спогади дитячі завітала?

Бузок цвіте у кожному селі,

Мені тепер – вже іншим рідне стало.

Напевне, хтось то серцю і велів

Згадати все, що не позаростало…

Слайд 7.


Екскурсовод. Велику роль у селі відіграло спорудження читальні «Просвіти» та кооперативної крамниці, яку було названо «Єдність». Народний дім – збудовано 1928 року. Головою «Просвіти» було обрано Андрусіва Олексу, який ще вісімнадцятирічним юнаком був добровольцем в Українській Галицькій Армії. Був січовим стрільцем. Головою просвіти Олекса пробув аж до весни 1939 року, до приходу так званих «визволителів». Одночасно він був в кооперації книговодом. В 1939 році, перед початком війни Польщі з Німеччиною Андрусіва Олексу та Наняка Миколу арештовано і відправлено в найстрашнішу тюрму тодішньої Польщі, Березу Картузьку, в Білорусії. Вина їх була в тому, що Олекса був голова читальні, а Микола збирав підписи, щоб у селі відкрили українську школу. Його дочка, Олексів Ольга Олексіївна, проживає в селі Горішня Слобідка. Син Андрусів Ярослав, працював і керував хорами в Монастириському і Горішньослобідському Будинках культури. Одна із його правнучок, Мордач Марта – учениця нашої школи.

Слайд 8.


Екскурсовод. В нашому селі була польська школа, а українці побудували власними коштами українську школу. В школі навчали від 1 класу Буквар українською мовою, а польський елементар починали вивчати з 3 класу. В цій будівлі навчалися до дев’яностих років, аж поки не було побудовану нову.

Слайд 9.


Екскурсовод. При «Просвіті» працювали кружки «Рідна школа», «Сільський господар», товариства «Луг», «Сокіл», аматорський гурток, хор, оркестр, «Секція господинь», «Союз Українок». Своєю працею, ці установи пробуджували національну свідомість мешканців села. На цій основі виникла організація ОУН. Першими членами організації були Григорій Гуменний, Микола Дубас, Ілярій Василів, Михайло Тимчишин, Ілярій Тимчишин та інші.

Слайд 10.



Екскурсовод. Як згадувалось, при «Просвіті» був організований церковний хор, яким керував дяк Криса з Березівки. Приходив пішки 2 – 3 рази на тиждень , а то й ночував у селі. Після нього церковним хором керували Савчин Петро Михайлович (вчитель іноземної мови з м. Монастириська) і Василів Ілярій Михайлович (житель села).

Ведуча. На сьогоднішній день в селі є два церковних хори, якими керують Капеняк Олена Пилипівна і Баран Володимир Михайлович.

Слайд 11.



Ведучий. Традиції хорового співу глибоко закладені в душах односельчан. Учні та вчителі школи свято бережуть і продовжують цю традицію. Дитячий хор Горішньослобідської загальноосвітньої школи І –ІІ ступенів є дипломантом обласного етапу Всеукраїнського фестивалю хорового мистецтва «Співає юність України» в рамках ХІІІ Всеукраїнського фестивалю дитячої та юнацької творчості «Таланти твої, Україно».

Екскурсовод. Горішня Слобідка – село середньої величини. Тут жили українці, поляки. В 1938 році налічувалося 1180 чоловік. Це було занотовано на табличці при в’їзді в село з боку міста Монастириська. На сьогоднішній день в селі налічується 786 чоловік. Найстаріша жителька - Бабій Броніслава Бартківна. Наймолодша – Петрик Анастасія Романівна.

Стоїш, заціловане всіма вітрами,

Колиска дитинства і пісня душі.

Тут стелиться легко дорога до мами,

Стежина дитинства веде в спориші.

Пісенний мій краю, любов моя вічна,

Тут пам'ять козацька і слава батьків.

Так хочеться довше дивитись у вікна,

Вдивлятися в очі своїх земляків.

Слайд 12.



Екскурсовод . Події ІІ Світової війни й досі не забуті односельцями, печуть ранами в душах людей.

Екскурсовод. Пам'ять про борців за Незалежність України на території села увіковічнюють пам’ятники «Скорботна мати», символічна могила борцям за волю України та символічна могила біля каплички святого Миколая.

Слайд 13.



Екскурсовод. Ще не загоїлись рани ІІ Світової, як молоді хлопці нашого села не з власної волі стали учасниками війни, уже афганської. Вдовин Василь Іванович, Пізнюк Василь Ярославович, Михайлюк Федір Ярославович, Демків Роман Володимирович. Ці чоловіки пройшли дорогами війни в чужій країні, бачили смерть своїх молодих товаришів, яких додому в кожну область привозив «чорний тюльпан». І припадали згорьовані матері України на цинкові труни. 10 років тривала ця війна і щодня несла за собою смерть.

А молоді були, красиві –

І так хотілося їм жити,

Радіти сонцю, стиглій ниві,

Красу життя всім серцем пити.

Зустріти росяний світанок,

Та довелось в землі чужій

Лиш погляд кинуть наостанок

Туди, де край їх золотий.

Слайд 14.



Екскурсовод. Горем і болем увійшов понад 20 років тому в наше життя Чорнобиль. Серед нас живуть земляки, які брали участь у ліквідації чорнобильської катастрофи: Било Володимир Васильович, Кравець Ярослав Іванович, Ватраль Йосип Дмитрович, Чікало Василь Остапович, Зарічняк Михайло Йосипович. Хочеться сьогодні вклонитися цим людям, побажати всього найкращого. Щоб у їхньому житті ніколи не повторилося страхіття війни і не прийшло друге атомне лихо.

Слайд 3.


Ведучий. На сьогодні наше село вабить до себе дивовижною пишнотою садків, зеленню верб. Незважаючи ні на що: ні на лихоліття, ні на життєві складності, воно живе. Головним життєдайним джерелом є люди, які творять історію, невтомно працюють, будують, садять садки, орють землю, народжують дітей.

Ведуча. Ми пишаємося нашими предками, котрі дали нам життя, одвічну волю.

Ми гордо з піднесенням згадуємо імена тих, хто народився, жив, навчався, працював у нашому селі.



Ведучий. Чотири односельці висвячені в сан священиків. Три жительки нашого села одягнули монаший габіт. 87 односельців мають вищу педагогічну освіту, 18 - вищу медичну освіту. Багато односельців здобули вищу технічну, економічну, сільськогосподарську освіту. Лише починаючи з 1993 року вищі економічні вузи закінчили 42 випускники нашої школи.

Слайд15.


Ведуча. Прославили наше село: Юрій Брилинський – заслужений артист України, актор Львівського академічного драматичного театру ім. М.Заньковецької, Гнатів Василь Ілярович – доктор медичних наук.

Ведучий. Педагог-фізик, доктор фізико-математичних наук, видавець, професор Богдан Будний, Парацій Зеновій Захарович – кандидат медичних наук, доцент кафедри хірургії Київської академії післядипломної освіти, Годований Василь Олексійович – кандидат медичних наук, доцент кафедри ортопедичної стоматології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.

Ведуча. Цей список можна продовжити, бо кожен житель села на сьогодні заслуговує слова подяки.

Ведучий.

Нехай пісні милозвучні

Для вас лунають знов і знов,

Хай будуть в серці нерозлучні

Надія, Віра і Любов.

Хай вам всміхається доля журавлина,

Поля розлогі колосом цвітуть,

Червоні ягоди калини

Дарують хай щасливу путь.

Пісня «Дорога додому»

Ведуча.

Моє село – це батьківський поріг,

Заквітчаний барвистими квітками,

Мене чекають тисячі доріг,

Та лиш одна – в село, до мами.

Ведучий.

Біжить стежина рушникова

У світ від рідного порога,

Біжить до чистої криниці,

В ній купаються зірниці.

Пісня «Батькова криниця»

Слайд 16.



Ведуча.

Село живе, коли не сплять лелеки,

Із виріїв вертаються далеких,

Приносять діток до домівок тихих,

Нас захищають і відводять лихо.

Село живе, коли сміються діти,

Коли у травах пломеніють квіти.

Коли пшениці заквітчають поле,

Коли живе, працює рідна школа!

Пісня « Наші діти».

Село засина поступово,

У вікнах згасають вогні,

Як матір’ю навчене слово,

Ти завжди потрібне мені.

До тебе ніколи не пізно

Мені повертатись було.

Спасибі за хліб і за пісню

Тобі, моє рідне село!

За те, що любити навчало

З дитинства ти серце моє.

За те що було ти началом,

За те що началом ти є.

Моє рідне село!

Я не можу тебе не любити,

Твоїх довгих стежин

І прозору небесну блакить.

Мені не можна не любити,

Тобі не можна не цвісти,

Лиш доти варто в світі жити,

Поки живеш і квітнеш ти.

Пісня «Квітуча Україна»

Хор (вихід).

Слайд 1.


Ведучий: Шановні земляки і гості, дорогі діти! Ось і добігає до кінця наш урок. Ми намагалися розповісти вам про історичне минуле нашого села. Я думаю, що багато нового ви дізналися, запам’ятали. Ми щиро дякуємо всім вам. Нехай сьогоднішня зустріч залишить в ваших серцях найкращі спогади і всіх нас об’єднає любов до рідної землі.

Боже, отче, взносим руці

Дай нам сили, дай охоти,

Помагай нам у науці

Всякі труди побороти.

Дай навчитись нам у школі,

Як у світі чесно жити,

Як добути щастя, долю,



І тебе Святий славити.

Хор.

Пісня «Боже великий, Єдиний»


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка