Урок мужності,,Пам’ятаймо героїв Для учнів 4 класу



Скачати 62.04 Kb.
Дата конвертації07.03.2016
Розмір62.04 Kb.


(урок мужності для учнів 4 класу)

Підготувала

вчитель початкових класів

Соснівського НВО

«ЗОШ I–III ст. – ДНЗ»

Петриченко Ірина Михайлівна

Соснова 2014 р.
Урок мужності

,,Пам’ятаймо героїв ”

Для учнів 4 класу


Мета. Осмислити та усвідомити масштаби трагічних подій, розбудити

почуття відповідальності перед наступним поколінням, виховувати

глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього

життя людства, розвивати почуття гордості за свій народ, прищеп-

лювати любов до рідного краю.

Хід заняття



Учень
Чи буде квітень, як завжди,
дарунком весняної здоби,
чи власним іменем біди
ми назвемо його «Чорнобиль»?
Чи, може, викинем його
з календарів своїх, допоки
нас темний грітиме вогонь
ще не відкритих ізотопів?
Сумлінна мисль не має меж,
її спинити годі.
І ти, Чорнобилю,
ти теж не маєш меж сьогодні.
Учитель.

Ту мирну весняну ніч на берегах Прип'яті люди ніколи не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і ласкавою. Саме в цю ніч, з 25 на 26 квітня 1986 року, відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним.

О першій годині 24 хвилини, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум'я.

Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні, правда придушена муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно, щоб реально осмислити те, що трапилося. А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забрала найкращих. Людство дізнається їхні імена згодом.

За покликом рідної землі на захід свого народу першими до палаючого реактора за тривогою прибули пожежні з охорони ЧАБС на чолі з начальником варти Володимиром Правиком. Потім прибуло підкріплення з міста Припилі на чолі з лейтенантом Віктором Кибенком.

Вступивши в полум'я смертельної небезпеки, яким дихав реактор, пожежні в ту ніч, не шкодуючи сил і життя, виконали присягу на вірність народові України.

Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Миколайович Шашенюк. Його, опаленого та опроміненого, винесли на руках пожежники і поховали на першому сільському кладовищі. Валерія так і не знайшли... Четвертий блок став для нього і могилою, і пам'яттю. Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук...

А вогонь все лютував, не затихав. Відкритий реактор, а зверху над його смертельним радіаційним диханням, на величезній висоті маячили маленькі фігури, в полум’ї тріскотів дах машинної зали. Навколо, разом з вогнем, клубочився їдкий дим, киплячий бітум пропалював черевики і в’їдався у шкіру.

До п'ятої години ранку пожежа була ліквідована. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилюки, копоті відірвався від реактора і посунув територією України, Білорусії, сіючи смертоносну радіацію...

Їх було 28 - пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Ніхто із них не здригнувся, не відступив перед обличчям неймовірної небезпеки.

На підмосковному кладовищі на скромних плитах з червоними зірками довічно викарбувані імена:

Володимир Правик

Микола Ващук

Василь Ігнатенко

Віктор Кибенко

Микола Титенко

Володимир Тишура - перших, хто собою закрив вогонь.

1-й учень.
Першим важко, ви були найперші.
Із вогню та в полум'я ступали
Не для подвигів і не для звершень.
Ви ж собою людство заступали.
2-й учень.
Безумство хоробрих —
Життя за життя,
Щоб тільки лишилися
Мати і дитя.
3-й учень.
Не всі виживають,
Та житиме світ —
І спів материнства,
І день-первоцвіт.
4-й учень.
Перший удар на себе,
Перший вогонь на себе..
Так відчайдущний Данко
Людям віддав своє серце.
З полум'ям смертоносним
І заступили собою
Світ, що малий, що дорослий.
Учитель.
На жаль, вони були першими, але далеко не останніми жертвами катастрофи. На сьогоднішній день жодного з тих п'ятдесяти пожежників, що брали участь у гасінні пожежі, вже немає в живих. Їх життя, що не зміг забрати вогонь, забрала радіація. Усі вони отримали таку дозу радіаційного опромінення, що впродовж п'яти років після аварії померли від променевої хвороби.
Згадаймо і вшануймо не тільки пожежників. На захист народу і землі України встали всі, хто брав участь у ліквідаці аварії та будуванні захисної споруди саркофага, який сховав залишки зруйнованого реактора.
Це і робітники атомної станції, що залишились працювати після вибуху, і атомщики з інших станцій , що прийшли їм на допомогу.
Це і водії машин, що пийшли на ліквідацію аварії. І льотчики гелікоптерів,
з яких у воронку реактора закидали пісок. Це і шахтарі,які під зруйнованим
реактором будували фундамент для саркофагу. Це і будівники , що зводили сам саркофаг. Це й молоді хлопці — солдати нашої армії, яких засилали всюди, де не вистачало людських рук.
І звичайно ж — це лікарі і різні медичні робітники, які рятували тих же пожежників під час гасіння пожежі і вже після неї. Адже навіть знаходитись біля враженого великою дозою радіації пожежникам було дуже небезпечно.
1-й учень.
Люди в білих халатах,
Доземно вклоняємось вам!
В час біди ви солдата?
Чи ангели в наших серцях?
2-й учень.
Фельдшери і санітари,
Медсестри і лікарі,
Ви зуміли не впасти,
Не спать від зорі до зорі.
Учитель.

Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуацію населення. Лише згодом пролунали сигнали ЦО про негайний вивіз населення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг взяти в руки щось необхідне. А добро, нажите поколіннями, залишилося там. Ніхто тоді не думав, що назавжди покидає рідну домівку.



Учень.

... йдуть колони, колони, колони...


Розминаються повні – порожні,
Незбагненна процесів болю,
У автобусах тих подорожні
Ідуть наче із долі в недолю
На вокзали, в лікарні, у безвість
Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?
Розтривожено вуликів безліч
Невидимого стишені свідки.
Учитель.

Прип'ять, українське Полісся... Місця чудові. До того страшного дня вони були місцем відпочинку, тисячі людей. Та не стало в той час ні рибаків, ні човнів. Річку спасали. Головним було - не допустити рознесення по річках страшної і невідомої смерті. А ради садів Чорнобиля так і залишилися незібраними.

Дехто намагався повернутися, та зустрічав на своєму шляху колючий дріт. Це дуже боляче - жити в батьківській хаті за колючим дротом і бачити, як спустошується, поступово вмирає твоя найрідніша батьківщина. Але ще важче знати, що на твоїй з діда-прадіда землі не можна жити.

Біда розчинилася в духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України.

Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні ці слова гірким болем відлунюються в наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово, тихо руйнуються хати. Разом з ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини.

Повертаючись у безлюдну зону, журавлі дивуються, чому не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя...

Поля і луки, ліси й озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною хворобою. Дичавіє земля. Чорний круг невідомо скільки років залишиться незагойною виразкою на лоні природи.

Чорнобиль... Тепер це слово знає увесь світ. Чорнобиль - це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам'ять, це наш нестерпний біль.

Аварія на Чорнобильській АЕС набула глобального характеру. Під час вибуху четвертого реактора виділилось безліч радіонуклідів у повітря, водойми, на поверхню грунтів, що призвело до радіаційного забруднення 20% території України.

Біль відгукнувся болем у серцях мільйонів людей. Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю. Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС, але біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов'язаних скорботним часом ядерного апокаліпсису.

Чорнобиль атомний. Він, мабуть, зникне після того, як ми втратимо в собі Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська рана. І не відшукати нам слова, що вгамує біль.

Наш земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто, ризикуючи своїм здоров’ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю. Священна пам'ять про всенародний подвиг ніколи не зітреться з історії людської, не згасне у віках.

   
Пам’ятний знак Героям та жертвам Чорнобиля
 у м. Хмельницькому

Література


1. Інтернет ресурси.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка