Урок народознавства «Це слово співуче криниця, дзвінкої води холодок»



Скачати 131.68 Kb.
Дата конвертації06.03.2016
Розмір131.68 Kb.
Урок народознавства

«Це слово співуче – криниця, дзвінкої води холодок»

Для ліцеїстів ІІ курсу

Юлія Запальська,

вихователь



Мета: підвищити рівень естетичної культури вихованців; розвивати творчі здібності, естетичний смак, вміння працювати коллективно, передавати свої враження словесно та в театральних дійствах; формувати основи театрального мистецтва; виховувати повагу до традицій та звичаїв свого народу, любов до рідного краю.

Наочне оформлення: в глибині сцени тин з лози. Біля нього криниця. Сцена прикрашена зеленню, квітами.

Музичне оформлення: українські народні пісні.

Обладнання: мультимедійний пристрій.

Хід заходу

На сцену виходять дві дівчини

Милуючись красою навколишньої природи

Дівчина:

Чом, земле моя,

Так люба ти мені.

Чом, земле моя,

Чарує так мене

Краса твоя?

Чим манить мене

Пташні твоєї спів,

Пахучий цвіт лісів?

Чим манить мене

Вода річок твоїх,

Що тут пливе?



Голос землі:

Тим, дитино, знай,

Що тут ти вперше світ

Уздріла в цвіті літ.

Тим, дитино, знай,

Що води ці й ліси –

Твій рідний край

Тут діди твої

Пролили кров свою

За віру й свободу!

Тут усі твої

Найближчі серденьку

дороги.

На сцену виходять ведучі

1-ша ведуча:

Велика і красива земля України – неозорі степи і поліські пущі, зелені Карпати і широкополі лани Подніпров’я, вільні причорноморські простори і задумливі береги зачарованої Десни. Але для кожної людини наймилішим куточком на землі є рідна батьківська хата, садок біля неї і криниця, стежка від якої веде нас до рідних вікон, до найтеплішого тепла. "Об’їздив світ, - каже один літній чоловік, стоячи біля своєї криниці, - а солодшої води від нашої не зустрічав”. Його криницю викопав дід, вимостив стіни круглим камінням – вічна.



2-га ведуча:

Шукали люди здавна, яке слово може вмістити в собі глибини мудрості, добра, знань, і спинились на слові "криниця”. Отак і чуємо: Омиймо душі свої з криниць первородних і чистих, черпаймо з криниць народного розуму, невичерпна криниця слави нашої, криниця Слова, що єднає народ...



На сцену виходить дівчина з піснею «Мамина криниця»

1-ша ведуча:

З давніх-давен люди бережно ставились до криниці, оспівували в піснях, складали легенди. ...Била з-під землі криниця. П’єм воду – не нап’єшся. Вмиє, було, дівчина в ній своє лице – красунею стане. Парубки пірнали – дна не досягали. Сили їм молодечої додавала чарівна криниця.



2-га ведуча:

Оспівана, оповита легендами, казкою в душі наші увійшла українська криниця.



1-ша ведуча:

У народі говорять: Хто п’є воду з доброї криниці, той добра людина. А маленьким дітям наказують: не кидай нічого в криницю, не плюй в неї – це гріх! Буває в дорозі мучить спрага, покидають сили. Аж ось біля дороги криниця. Підходить подорожній до криниці, нап’ється студеної іскристої води і помолиться Богу за того, хто її викопав.



На сцену виходить хлопець в українському костюмі

Хлопець:

Уривок із поеми Т.Г.Шевченка "Москалева криниця”:

Взяв якось

Заступ і лопату

Та й пішов собі у поле

криницю копати.

"Нехай, - каже. – Колись люди

Будуть воду пити

Та за мою грішну душу

Господа молити”.

Вийшов в поле геть од шляху

У балку спустився

Та й викопав при долині

Глибоку криницю.

Не сам-один: толокою

Йому помагали

Й добрі люди приходили

Криницю копати.

І виложити цямриною,

І над шляхом в полі

Височенний хрест поставив...

Зо всього роздолля

Широкого було видно.

Все, бачиш, для того,

Щоб знать було, що криниця

есть коло дороги,

Щоб заходили з криниці

Люди воду пити

Та за того, що викопав,

Богу помолитись.



2-га ведуча:

Яка ж будова криниці? Нижня частина криниці називається цямринням. Його будували з гладенького каменю. Верхню викладали з колод .А ще робили «журавля»: (жердину з важелем), дуба щоб міцним був. А в тих місцях, де вода глибоко, її діставали за допомогою пристрою, який дістав назву «коловорот». Поперек двох стовпів прикріплювали круглу колоду з ручкою - корбою. До колоди прикріплювали ланцюг з відром і діставали воду. Біля криниць клали один-два видовбані з колод жолоби, щоб поїти худобу. Тричі на день біля сільських криниць вирує життя. Парубки напувають худобу, дівчата й молодиці носять воду, і разом з тим тут можна почути всі сільські новини.



До криниці виходять з відрами три жінки, дві дівчини та хлопець

1-ша жінка:

А ми, як були малими, то дуже любили з верби робити різні свистульки, сопілочки. Це навесні, коли тільки починає верба розвиватися.



2-га жінка:

Верба навесні — це перший медонос! Бджілки так і летять на вербовий цвіт!



1-ша дівчина:

А ще вербу у церкві святять на Вербну неділю, а потім нею легенько б’ють, щоб діти були здорові, добре росли. І щоб дорослі не хворіли. А тим самим сповіщають, що за тиждень — Великдень! Велике свято — Пасха!



2-га дівчина:

І худібку теж вербою б’ють, щоб не хворіла, як піде на пашу.



3-тя жінка:

А найголовнішого, то ви і не сказали! Сказати?



Дівчата:

Скажіть, скажіть!



3-тя жінка:

А те, що за допомогою простого верболозу, звичайної вербової гілочки шукають воду. Тобто те місце, де можна копати криницю! Знавець брав просту вербову гілочку з конусоподібними листочками і, прихиливши її до землі, водив нею навкруги. І у тому місці, де листочки враз тягло до землі, і було джерело. Це дуже давній спосіб, ще мій дідусь так воду шукав і копав криниці не тільки в нашому селі, а й навколо. Багато його криниць є у нашій окрузі. Його всі шанували. Бо криниці — це життя! Були й інші способи, а цей найнадійнішій. А ще мій дідусь казали, щоб люди дуже берегли джерела, бо скільки є криниць на землі, то стільки й зірок на небосхилі. А вам доводилось бачити, як зірка падає? Як з неба падає зірочка — це означає, що десь замулилось джерело. Отже, щоб не падали зірочки, бережіть джерела, очищайте їх, не давайте пропасти живій воді, бо це життя! Ось і зараз ми сидимо під розлогою вербою біля чистої криниці і радіємо життю!



1-ша жінка:

О, так-так. Криниці завжди були в пошані в українського народу. Гляньте, як у нас їх захищають: споруджують над ними дашок, розмальовують, оберігають, а біля криниці саджають квіти, кущ калини, вербичку, бо куди ж, як не сюди сходяться з усього села люди, щоб посидіти, погомоніти, зустрітись з сусідами, розказати про всі новини...



2-га жінка:

А поповнюються криниці дощовими водами і паводковими, щоб давати нам свіжу водичку, без якої людям не прожити. Тому про криницю і пісні співають, і вірші складають... От і ми давайте заспіваємо!



Дівчата:

А яку?


Жінки:

Згадуйте! От, наприклад, «Ой у полі криниченька», «Позволь мені, мати, криницю копати»...



1-ша дівчина:

«Ой, у полі три криниченьки», «Копав, копав криниченьку», «Чи це ж тая криниченька», «Розпрягайте, хлопці, коні»...



2-га жінка:

От, бачите, скільки пісень знаєте, а заспіваємо таку, яка найчастіше звучить у нашому селі. Бо пісень так багато, що не переспівати.



На сцену виходить дівчина з піснею «Мамина сорочка»

Мені сорочку мама вишивала,


Неначе долю хрестиком вела.
Щоб я легких стежинок не шукала,
Щоб я завжди привітною була.
Виконуй, доню - мама говорила,
Життя закони істини прості.
Не зраджуй землю, що тебе зростила,
Не залишай нікого у біді.

А сорочка мамина - біла, біла,


А сорочка мамина серцю мила.
А сорочка мамина зігріває,
Я її до серденька пригортаю.

Літа неначе птахи пролітають


Матусі коси димом зацвіли.
І я сорочку білу вишиваю,
Як вишивала матінко мені.
Виконуй, доню - мама говорила,
Життя закони істини прості.
Не зраджуй землю, що тебе зростила,
Не залишай нікого у біді.

А сорочка мамина - біла, біла,


А сорочка мамина серцю мила.
А сорочка мамина зігріває,
Я її до серденька пригортаю.

А сорочка мамина - біла, біла,


А сорочка мамина серцю мила.
А сорочка мамина зігріває,
Я її до серденька пригортаю.

А сорочка мамина - біла, біла,


А сорочка мамина серцю мила.
А сорочка мамина зігріває,
Я її до серденька пригортаю.

А сорочка мамина - біла, біла,


А сорочка мамина серцю мила.
А сорочка мамина зігріває,
Я її до серденька пригортаю.

1-ша жінка:

Криниця - символ Батьківщини, сили, багатства, родючості, святості, чистоти, краси, вірності, безсмертя народного духу, розлуки, туги, народної духовності. Прекрасною традицією наших пращурів було освячення криниць. Коли криниця вже була готова, люди запрошували священика, аби освятити криницю Йорданською водою. А щоб вода була чистою, і не псувалася, в неї опускали срібний предмет, часто хрест або ложку - срібло, як відомо, вбиває будь які мікроби. Садили біля неї вербичку, а щоб була приємною на смак - калину.



2-га дівчина:

А я вірша про криницю знаю, хочете?



Жінки:

Розказуй!



2-га дівчина:

БАТЬКОВА КРИНИЦЯ (Степан БУТРИН)

На подвір'ї батькова криниця,

В ній холодна, прозора вода.

Вона гарна, немов молодиця,

На прохожих весь час погляда.
Біля неї дозріла калина.

Віти міцно її обняли,

Причепурена, наче дитина,

Й подорожні до неї зайшли.


Напилися смачної водиці,

Посміхнулись до них і пішли.

Ще зірвали з калини китиці,

В них розраду для себе знайшли.


Грона дивляться зверху в криницю,

Наче зорі, над нею горять.

Прикрашають її, чарівницю,

Ще й листочки щось їй шелестять.


І криниця, й червона калина —

Скрізь по селах у нас вони є.

Їх обожнює кожна родина,

Бо в них щастя вбачає своє.



2-га жінка:

Криниця, джерело — то святе місце, з нього починається життя. Те місце завжди оберігають, розчищають, щоб воно не замулилось, не змарніло, а дітям приказують: «Не плюй у криницю, бо доведеться водиці напиться!» Вода — це рідина без кольору, без смаку, і запаху, а попробуй без неї обійдись! Вона найсвятіша на землі, бо дає життя.



3-тя жінка:

Так, з неї починається, нею закінчується земне життя.



1-ша жінка:

А от нові криниці копали на свято Івана Купала — це давнє літнє свято в Україні. В них дівчата обмивали віночки, а хлопці пригощали дівчат водою. А сам процес копання криниці був захоплюючим. У нас криниці копали всім селом під керівництвом умільців. Тут було весело і цікаво, бо приходили і дорослі, і діти! Кожному хотілося побачити, як це робиться. Тут і пісні лунали, різні історії. Тут і танці були…



1-ша дівчина:

А може наші дівчата нам станцюють, щоб на душі стало весело.



На сцену виходять дівчата та виконують український танок

1-ша дівчина:

Колись мені бабуся розповідала, що цілющу силу має «непочата» вода. Це вода, яку зачерпують щоранку першою з трьох криниць до сходу сонця; той, хто несе її не повинен ні з ким заговорити, тому що вода втратить свою цілющу силу. Особливо корисно купать в цій воді хворих дітей. І взагалі, воду з кринички застосовують як народний лікувальний засіб: якщо дитина перелякалась, над її головою ллють у воду розтоплений віск, а потім цю воду дають дитині тричі пити і нею ж обмивають чоло і груди; а якщо викупаєшся у Великий четвер в такій воді, то неодмінно зцілишся; якщо захворіє корова, то її обприскують через решето водою. Ось такі цілющі властивості має вода за народними переказами.



2-га жінка:

Місце біля криниці ставало громадським, бо сюди сходились люди в будень і в свято, щоб поспілкуватися, розказати про свою радість і про своє горе.



3-тя жінка:

Та й не тільки, бо тут і рецептами ділились.



1-ша жінка:

І не тільки рецептами, а й пирогами. Бо традиції не вмерли, хоч і час змінився, у кожного телевізор є, а от з людьми спілкуватися хочеться.



3-тя жінка:

Ой, криниця, криниця, в тобі чиста водиця, та й сама споруда радує серце. їдеш по Україні і з вікна поїзда чи то автобуса бачиш красиві криниці, розмальовані, прикрашені, обсаджені квітами, деревами, зразу видно: який господар, така й криниця.



1-ша жінка:

А яка господиня — такий поріг.



2-га жінка:

А то завжди так: у доброго господаря біля криниці завжди прив’язане відерце та ще й кухлик, щоб кому треба, — напитись, щоб зручно було і приємно пити студену водицю. Ось, як біля нашої!



Хлопець:

А я теж про криницю вірша знаю! Мені його дідусь розповідали.

КОПАЛИ ХЛОПЦІ В ПОЛІ КРИНИЦЮ...

Копали хлопці у полі криницю,

Щоб подорожні пили водицю.

А біля неї кварту поклали,

Щоб подорожні водицю брали.
Давно дідами ті хлопці стали,

Що цю криницю гуртом копали

Старими стали криниця й кварта,

Але водиця чогось та варта.


Стелиться стежка, аж до криниці,

І ходять люди пити водицю.

Нап’ються, сядуть, відпочивають,

І добрим словом усіх згадають.


Тих, що криницю гуртом копали,

Й часточку серця свого віддали.

І будуть люди сюди ходити,

Джерельну воду квартою пити.



3-тя жінка:

Така вже в нашого народу традиція: завжди з повагою становитися до подорожнього, пригостити його водою та побажати добра на дорогу.



1-ша жінка:

А як зустріне вас жінка з порожніми відрами, то ніколи не перейде дороги, щоб невдачі вам у путі не було. Почекає. А як зустрінете ви жінку з повними відрами, то так і знайте — буде у вас легка дорога. Бо вона вам і доброї дороги побажає, та ще й води дасть напитися.



2-га жінка:

Гарно ми посиділи, поговорили, поспівали, дітей послухали, молодь нашу, і так легко на душі стало: серце посвітліло, та вже й додому час. Хоч і вихідний сьогодні, але в кожного якась робота є. Всього не переговориш, не перерозкажеш, от ще колись зійдемося та й поговоримо.



Жінки:

Поговоримо, поговоримо…



1-ша ведуча:

Біля криниці найчастіше садили калину. Це не випадково, адже корінь калини, як і виноградна лоза, пронесений чутливою рукою над землею, вклоняється глибинному джерелу. Чує калина воду через земні глибини, як голос життя, і горнеться до затаєного джерела. У народі кажуть: де калина, там і вода. Це допомагало козакам під час походів знаходити в полі воду.



На сцену виходять чотири дівчини з піснею «Калини цвіт»

Починається день з білопінного світу,

Коли сонце з-за гір будить тихе світання

І калина цвіте серед білого цвіту

Запізнілим своїм ніжним-білим коханням.

Приспів:


Білий цвіт на калині, як фата на дівчині.

Білим цвітом калина рясна

Цвіт калини - кохання, цвіт калини - чекання

Білим цвітом буяє весна.


На калині вітри розгубили цілунки

Що у місячну ніч так безслізно схолонуть

Має присмак той цвіт недопитого трунку,

Що лиш білим цвіте, але родить червоним.

Приспів.

2-га ведуча:

Криниця - це народний символ України. Про неї складено багато легенд, прислів’їв, загадок, пісень, повір’їв. Ось одна з легенд про криницю: «Напали на нашу землю вороги, спалили село, отруїли криниці. Залишилась лише одна старенька хата. В ній жила мама і двоє дітей. Не знали вони, що вода отруєна.  Вийшла з хати дівчинка Катруся. А була вона гарна, мала довгі коси, а на шиї носила червоне намисто. Напилася водиці і перетворилась на кущ калини з червоними кетягами. Вийшов з хати хлопчик Іванко у сірому полотняному одязі, випив води і перетворився на  журавлика. Вийшла з хати мати. Побачила, яке лихо сталося з дітьми - завмерла з горя, посивіла й перетворилася на сріблясту вербу. З того часу біля криниці стоїть срібляста верба - мати біля своєї доньки калини і синочка – журавлика.»



1-ша ведуча:

Незнайомих криниця знайомить.



Інсценізація уривку з повісті Нечуя-Левицького "Кайдашева сім’я”

Хлопець: Дівчино, а чи добра вода в вашій криниці?

Дівчина: Найдобріша в світі.

Хлопець: Та скажи-бо дівчино, з якого ти села?* Чи з Бієвець, чи з Дешок?

Дівчин: З Бієвець, а тобі нашо?

Хлопець: А хіба не можна спитати? Як тебе звуть?

Дівчина: Мелашка. Оце, який ти цікавий!

Хлопець: А як твого прозивають?

Дівчина: Охрім Балаш. Може хочеш знати як матір звуть! (сміється). А ти сам бієвський?

Хлопець: Ні, я з Семигор. Мене звуть Лаврін Кайдешенко. Мелашко, як побачив тебе, то наче з криниці погожої води напився. Твоя краса, твої чорні брови, неначе моє здоров’я. Як глянув я на тебе, то неначе набрався здоров’я. Може ти вийдеш до криниці завтра надвечір... Чи прийдеш, Мелашко?

Дівчина: (Тихо). Прийду.

2-га ведуча:

А вечором, коли купалися в чистих водах криниць, криниця слухала людські таємниці. "Я зірву для тебе найпахучіші квіти землі, дістану з неба і кину до твоїх ніг зорі, візьму на руки і обнесу навколо світу”. Так говорив він. Вона, дівчина, в якої червоними яблуками щоки і великі, мов сливи, очі, німа від захоплення, дивилася на нього. Віра в те, що все буде так, а не інакше, підносила її до хмар.



З піснею «Розпрягайте хлопці коні…» на сцену виходять хлопці

Розпрягайте, хлопці, коні

Та лягайте спочивать,

А я піду в сад зелений,

В сад криниченьку копать.
Копав, копав криниченьку

У вишневому саду...

Чи не вийде дівчинонька

Рано-вранці по воду?


Вийшла, вийшла дівчинонька

В сад вишневий воду брать,

А за нею козаченько

Веде коня напувать.


Просив, просив відеречка,

Вона йому не дала,

Дарив, дарив з руки перстень,*

Вона його не взяла.


"Знаю, знаю, дівчинонько,

Чим я тебе розгнівив:

Що я вчора ізвечора

Із другою говорив.


Вона ростом невеличка,

Ще й літами молода,

Руса коса до пояса,

В косі стрічка голуба".



1-ша ведуча:

Певно, нема в світі ліпших господарів, як у нашому краї. Як поставить господар хату – мов дзвін проти сонця. Як виріже, вималює ворота – наче двері до раю. А криниця біля хати, ніби писанка. Одна краща від іншої. Усміхаються, кличуть до себе: напийтеся моєї води! Така холодна, джерельна, кришталева. Нап’єшся її, і сила появляється.



2-га ведуча:

Запам’ятайте, скільки криниць на землі, скільки й зірок на небозводі. І якщо вам доводиться бачити, як падає долі небесниця, знайте – то десь замулилося джерело. Отже, юні мої друзі, щоб не згасали зірки, оберігайте живі криниці! Нехай кожному з вас на складних дорогах життя світить своя іменна зірниця… А ще заповідаю вам берегти народні традиції, бо саме на цих засадах формується культура нашого народу, його предковічна неперервність. І чим більше пульсуватиме незамулених джерел народної пам’яті, тим повноводніше буде річище духовності.





База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка