Урок народознавства «Хліб усьому голова»



Скачати 186.37 Kb.
Дата конвертації19.02.2016
Розмір186.37 Kb.

Гімназія імені Пантелеймона куліша м.Борзни

Борзнянської районної ради


Урок народознавства

«Хліб – усьому голова»
Проведений в 1-Б клас

Класний керівник Мала Г.О.



f:\відкрита виховна\dsc01509.jpg

2015 рік
Мета. Виховання у дітей шанобливого ставлення до землі-годувальниці, до хліборобської праці; формування в учнів обережного ставлення до народних пісень, обрядів, до джерела натхнення народної творчості – святих тем землі, хліба, хліборобської праці.

Обладнання: хліб, рушники, вислови, відео фрагменти

Вислови: «Хто зерно сіє золоте



В землю палку, невтомну,

Той сам пшеницею зросте

На полі вселюдському.

М.Рильський»

«Хліб – основа нашого життя,

Хліб – народна міра всіх щедрот,

Хліба доторкаючись, дитя

Вперше відчуває свій народ.»

Хлопець. Про хліб поговорим сьогодні,



Бо хліб – усьому голова.

Дівчина. Від хліба все – і радість, і пісня,



І життя, і зростання, і матері посміх,

І кроки дитини, і доля щаслива.

Вчитель. Наша зустріч сьогодні незвична. Це і бесіда-роздум, і мандрівка, і вистава. Ми поговоримо з вами про хліб, який кожен день лежить у нас на столі, про хліб, без якого ніхто не уявляє собі життя.c:\users\galina\pictures\olympus master 2\2015\02\25\p2250051.jpg

Учень. Пахне хліб, як тепло

пахне хліб!

Любов’ю трударів і радістю

земною,

І сонцем, що всміхається ве

сною,

І щастям наших неповторних діб –

Духмяно пахне хліб!

Вчитель. За давнім звичаєм привітаємо наших гостей хлібом-сіллю. (Виносять на рушникові хліб під відео фрагмент пісні «Хліб-сіль» ). Якщо ми згадали давнину, то давайте всі разом помандруємо у далеке минуле. Далекий-далекий час. У печері біля вогню сидить старійшина племені. Чоловіки повернулися з полювання ні з чим. А запаси вичерпані. Що буде з плем’ям? На світанку старійшина вирядився шукати їжу. Довелося іти далеко, бо поблизу стоянки усі їстівні корені уже зібрали. Сонце піднімалося все вище. Старійшина продовжував пошуки. І раптом на протилежному схилі він побачив незнайомі рослини. На їхніх стеблах погойдувалися колоски. Що в них?c:\users\galina\pictures\olympus master 2\2015\02\25\p2250053.jpg

Учень. Мій пращур брів із пролі-

су густого,

Як звір, голодний. Бог не вполю

вав.

Остання сила гаснула у нього.

І падаючи між високих трав,

Хапавсь у порятунку за стеблину,

Здавалось на самісінькім краю,

І ненароком у руці живинку,

Відчув, затис, як знахідку свою.

Тоді можливо, і з’явилось жито.

Коли мій пращур залишився жити.

Коли на сито пальців перше свято,

Зерно просіяв і наситивсь ним!

Учень. Певно так багато тисяч років тому, людина відкрила хлібні рослини. В усіх кінцях світу вчені археологи знайшли стародавні стоянки, а в них зерна. В Середній Азії, в Північній Америці— зерна пшениці, в країнах Сходу— рису. В Південній Америці — кукурудзу. Які б хлібні рослини не відкривала людина, знахідка виявлялася щасливою. Борошнисті зерна давали відчуття ситості, допомагали пережити тяжку зимову пору, коли так бракувало харчів. За хлібними зернами вирушали всім племенем, аби зібрати їх багато. У ті часи їх ще не вміли вирощувати. Як же цього навчилися?

Учень. Поранений мисливець провів поглядом товаришів, і накульгуючи, почвалав до стійбища. Та не пройшовши половину дороги, сів на траву. Біля стежки загледів паросток хлібної рослини. Неподалік ще один. Де вони тут узялись? — подумав мисливець. Може виросли з опущених збирачами зернин? І посміхнувся: прийде ж таке в голову? Але думка не давала спокою.c:\users\galina\pictures\olympus master 2\2015\02\25\p2250057.jpg

Учень. Наступного ранку він роздобув насіння і розкидав його на галявині. Минуло кілька днів. Паростків не було. Мисливець уже перестав сподіватись, аж ось, три зернини проросли. Вони потрапили у м’яку, розпушену землю. «Ось воно що?» — зметикував мисливець. Він розпушив палицею землю, розкидав насіння. Що вийде? Цього разу проросли всі зернята. Звичайно, щоб навчитись вирощувати рослини, треба було ще багато чого осягнути, але початок покладено.

Учень. Відтоді життя людини пішло по-іншому. Хлібне зернятко прив’язало людину до землі. Вона вже не блукала по лісах і луках у пошуках їжі, а поселялась біля хлібного поля. Поселення з року в рік розростались, вдосконалювались. Обробіток ґрунту взяли на себе чоловіки, а жінки збирали урожай, розтирали каменями зерно, готували борошняну юшку.

Вчитель. Що ж це за камені були, на яких розтирали борошно? Через століття пройшла ця давня оповідка: домашнє сідло тримається на двох хатніх кутках - печі і жорнах. З вирощуванням злакових наші далекі пращури утрадиційнили найпростіші знаряддя обробки зерна. Такою первинною формою були й жорна. Прилаштовані в глухому закуткові хати, вони не мали спочинку жодної пори року.



В давнину в кожній хаті були жорна, а у XIX ст. на Україні вони уже являли пережиткову форму. Тяжку працю людей було перекладено на воду і вітер, про це зафіксувала народна мудрість: «Коло жорен піт втрачають, а біля млину пісні співають». Здавалося, жорна назовсім увійшли в історію. Але в тяжкі роки війни вони знову з’явилися в людських обійстях. Тож мав цілковиту рацію В. Симоненко, коли писав:

Народе мій! Титане непоборний,

Що небо підпирає голубе!

Твій гордий подвиг не принизять жорна,

Вони лиш возвеличують тебе!

Давайте повернемось знову до тих далеких часів. Ми говорили, що далекі пращури розтирали каменями зерно і готували борошняну юшку. Випікати хліб тоді ще не вміли, та й печі не було. Та якось...

Учень. Важкі хмари облягли небо. Пішов дощ. Хлібороби повернулись додому рано. Жінки заходилися нашвидкуруч готувати юшу. І, поспішаючи, розлили її на розпечений у вогні камінь. Не встигли й оком змигнути, як тісто перестало розтікатися. Що таке? Старша із жінок схопила із каменю борошняне кружальце і хотіла було викинути його. Але ж кожна жменька борошна дорога. До того ж від маленького плоского кружальця так смачно пахло. Треба покуштувати. Жінка підщипнула шматочок рум’яного кружальця. Смачно.

Учень. В далекій Африці в страшних очеретяних халупах жили раби. Вони залишали домівку вранці, а поверталися ввечері. Один із рабів не встиг вранці спекти тісто і залишив його до вечора. А коли повернувся ввечері з роботи, то перед ним стояла миска з тістом, яке пузирилось, набухало, росло.

День був жарким, тісто прокисло. Бідняк хотів викинути тісто та пожалів і змішав його із свіжим. Тісто далі почало пузиритись, рости, а коли його спекли, як завжди на розжарених каменях, то вийшов хліб особливий: пишний та пахучий.

Вчитель. Звичайно, безіменний бідняк і не думав про відкриття закваски, приготування дріжджового тіста. Та значення відкриття від цього не поменшало.

Учень. Є відкриття, яких не вкрила мгла,

Нехай минуть віки, тисячоліття,

Та жінка та, що вперше хліб спекла,

Залишиться безсмертною навіки!

І хоч згубилось в плині літ ім'я

І пам’ятника жінці тій немає,

А я її такою уявляю:

Вона як бабуся, як мама моя,

Що творять хліб, щоденно творять хліб,

І все життя їх пахне колосками.

Вчитель. Мандрівка затяглась, ми втомилися, і щоб відпочити, відгадаємо загадки.c:\users\galina\pictures\olympus master 2\2015\02\25\p2250058.jpg



Круглий, мов сонечко,

Щедрий, мов полечко,

На черінь посунеться –

І стоїть – красується.

З печі – та на блюдо:

Їжте мене, люди,

На здоров’ячко! (Хліб)

В землю кидалося,

На повітрі розгулялося,

В печі гартувалося,

Запахом своїм всіх приваблює. (Хліб)

Ріжуть мене ножакою,

Б’ють мене ломакою;

За те мене отак гублять,

Що всі мене дуже люблять. (Хліб)

Не живу і не гуляю,

А сім бід знаю

І від ножа вмираю. (Хліб)

Повен пень головень. (Галушки)

Ми в окропі кипіли, велику муку терпіли,

За те нас усі хвалять та не всі варять. (Вареники)

Хвалить його кожен,

Любить його кожен,

І дня прожити

Без нього не можем. (Хліб)

Ноги на полі, середина надворі,

Голова на столі. (Корінь, стебло, зерно)

Хата мною багата,

Людям брат я і друг:

І коли я вже в хаті –

Буде щастя навкруг. (Хліб)

Химерний, маленький,

бокастий, товстенький,

Чимсь смачним напхався,

в окропі купався.

У нірку впав, і пропав. (Вареники)

Такий запашний,

Такий жаданий,f:\відкрита виховна\dsc01511.jpg

Политий гарячими слізьми,

Обпікає нам, живим,

Серця в душі… (Хліб)

(Звучить пісня «Це край де я родилася й живу»)

Вчитель. В Україні щодень пекли житній хліб. Якщо борошна до нового врожаю не вистачало, домішували висівки, товчену картоплю, гарбуз, суху лободу. Вчиняли його на заквасці, місили у дерев’яній діжі. Випікання хліба мало свої правила, було цілим обрядом. Порожню діжку, прикриту рушником, ставили на покуті. Хліб у кожній хаті обов'язково лежав на столі, а біля нього клали сіль. З хлібом пов'язано багато традицій, його цінують всі народи. Гарний у давнину в Україні був звичай «хлібувати» — обсипати зерном молодих, новонароджених. Хай зерно доброти і поваги до хліба зринає в їхню душу.



З хлібом проводили до армії. З хлібом зустрічали тих, хто повернувся з війни. Хлібом поминали тих, кому не судилося повернутися. Він таїть у собі тепло серця і душі, тепло сонця, і ставлення до нього має бути теплим.

Жодне українське весілля не обходилося без запашного короваю, а до нього випікали ще й шишки, калачі. Годування й частування гостей короваєм належить до поетичних дійств народного весілля. Пекти його запрошували жінок, в сім’ях яких була злагода. Оздоблення короваю голубками уособлювало побажання продовження роду, щасливого подружнього життя, достатку.

Хлібом могутня наша Україна. З хлібом далеко видно на всі сторони світу. Хліборобський рік безперервний. Один урожай в коморі, в засіках, а наступний уже стелиться зеленими нивами, вже чекає сонця, вологи, людського догляду. Від жниварської осені хлібороб очікує весни, від засівної весни живе до наступної осені. Силу своїх рук, натхнення душі хлібороб віддає землі. Він не знає відпочинку в думах про хліб. Без хліба люди — сироти, а земля — страдниця. І навпаки, земля — наше багатство, наша щедра годувальниця, коли вона в бережливих, добрих руках господаря.

Учень. Сонцем, що сяє в небесній f:\відкрита виховна\dsc01514.jpg



блакиті.

Пахнуть скориночки скиб.

Є найзаповітніша дума на світі

Дума про хліб.

Йде хлібороб у високому житі,

Думає: ще кілька діб...

Найблагородніша дума на світі

Дума про хліб.

На нашім полі колосочки налиті

Світять, немов смолоскип,

Бо найсвітліша дума на світі —

Дума про хліб.

Нашою працею життєдайною зігріті,

Пшеничний віншуємо сніп.

Так, найзаповітніша дума на світі

Дума про хліб.

(Український танок «Червона калина»)

Учень. Горджуся родом хліборобів,



Майстрами хліба і землі.

Шаную скромний їх доробок,

Діла великі і малі.

Ось дар священний це хлібина

Лежить велика на столі,

Неначе пісня голубина.

Неначе сонце на крилі

Хто спік її, не знаю.

Чуйного серця тут тепло.

Але я завше в ній пізнаю

Життя людського джерело.

У ній краса земна і сила,

Пошана, щастя і любов.

Недаром нива колосилась.

Збирала в себе цвіт дібров.

Дівочий сміх, цілунок перший,

І радість тиху матерів.

Щоб хліб у пісню перевершить

Під сяйвом ранньої зорі.

Вчитель. З часом виникло багато народних повір’їв про хліб, своєрідних законів, переступати яких було великим гріхом.



Випікали хліб у суботу. І дивились, якщо хліб гарно вдається — то буде вдача цілий тиждень, глевкий — на сльози, підгорить — на смуток, потріскається — чекай новин.

По тому, який виходив весільний коровай, передбачали долю нової сім’ї. Тому пекти коровай просили добру і вмілу господиню.

Так само пізнавали долю новонародженої дитини по хрестинному калачу.

Якщо першу хлібину з нового врожаю не подаруєш людям — злидні будуть тебе їсти.

Зі столу ніколи не прибирали хліб, який лежав на вишитому рушнику, щоб нечиста сила не потрапила в хату, щоб не перевівся достаток.

А скільки народ склав прислів’їв про хліб, щоб пам'ятали люди, який він важливий у житті. Які прислів’я ви пам’ятаєте?c:\users\galina\pictures\olympus master 2\2015\02\25\p2250071.jpg

(Учні говорять прислів’я).

1. Хліб – наш батько!

2. Хліб – усьому голова!

3. Поки є хліб та вода, все не біда.

4. Без хліба нема біди.

5. Баловством хліба не добудеш.

6. Земля годує людей, як мати дітей.

7. Що посієш, те й пожнеш.

8. Земля – тарілка: що покладеш, те й візьмеш.

Відео фрагмент «Спечи хліб»,

Вчитель. Є таке страшне слово — голод. Людина, яка пережила його, із жахом чує ці слова. А скільки довелося нашому народові пережити в голодне лихоліття.



А ще був страшний голодомор в Україні 1933 р. Від голоду помирали і дорослі, й діти. Матері божеволіли, бо не могли порятувати дітей від голодної смерті. Шматочок хліба коштував стільки ж, як і саме життя. І зараз кожен, хто пережив цей страшний голод, ніколи не кине шматочок хліба на землю, бо перед ним завжди будуть очі тих, хто помер від голоду у ті страшні часи. І коли вам кажуть, що є легкий хліб, то знайте — це неправда. Є гіркий — прошений, є солодкий — зароблений, є чорний — позичений, є білий — дарований, є солоний — дарований. А легкого хліба немає.f:\відкрита виховна\dsc01518.jpg

Звучить пісня «Свіча»


Учень. Ми кажем хліб. У слові цім усе:

Життя, котре виблискує червоно,

Весна, що цвіт калиновий несе,

І осені хмільне достигле гроно.

В, путі не впав, з дороги не зійшов

Ніхто, якщо у жилах його сила.

Ми кажем хліб. І знов живе любов,

І в хлібороба виростають крила.

Ми кажем хліб. Та важко він росте.

На нього спеки, буря, град і злива.

Як часто ще колосся золоте

Калічиться негодами на ниві.

Та хліборобське серце не із тих,

Які здаються у полон розлуки.

Співаю славу людям, у яких

Міцнішають перед бідою руки!


Вчитель. Послухайте легенду «Про хліб і золото».f:\відкрита виховна\dsc01520.jpg

Учень. Хліб і золото



(Легенда)

Пекли в пекарні хліб. Одна паляниця схопилася і покотилася дорогою. Прикотилася до воріт одного пана. Почала у двері стукати й говорити:

  • Прийміть мене до себе! Усі будете ситі!..

  • У нас і калачів досить, — каже пан.

Хлібина покотилася далі. Докотилася вона на край села, до хати бідняка. Надворі бавились діти. Побачили її, вхопили в обійми і радо занесли до хижі. Тут же діти почали краяти її ножем та їсти. З’їли майже всю, залишився тільки окраєць. А з окрайця виросла нова хлібина. І так у хаті бідного був хліб, і не було більше голоду.

Одного разу з високої гори відірвалося золото. Покотилося золото й зупинилося перед хатою бідняка. Стукає у двері й просить, щоб його прийняли. Вийшов бідняк, подивився й каже:

У нас тепер є що їсти, нам тебе не треба...



Покотилося золото далі й зупинилося перед палацом багача. Багач із радістю відчинив двері. З того часу діти пана почали погано вчитися в школі, панська земля перестала родити, худобина — множитися, а слуга що не робив — усе було погано. f:\відкрита виховна\dsc01523.jpg

Не стало в пана хліба. Як не шкодував, а взяв кусень золота і поніс до бідняка, щоб поміняти на хліб. Бідняк не взяв золота, але відрізав половину хліба панові, половину залишив собі. З окрайця у бідняка виросла нова хлібина. З окрайця у пана хлібина не виросла...

(Звічить пісня «Отаман Сірко»)

Вчитель. А тепер запрошую всіх на виставу, яка називається «Окрайчик».

Казкар. Ішов собі по землі старий-престарий чарівник на ім’я Добродій. От ішов він, ішов і раптом угледів таке — аж занімів од жаху. Перед ним на шляху, прямо в пилюці, валявся викинутий кимось окрайчик хліба, ще зовсім свіжий, бо дуже приємно та смачно пахнув. f:\відкрита виховна\dsc01526.jpg

Казкар. Добродій був добрим чарівником, але такого стерпіти не зміг. Підняв обережно хліб, здмухнув із нього пил, загорнув у хустину та й поклав до кишені. Потім тричі сплеснув у долоні й гукнув.

Добродій. Гей! Той, хто посмів викинути хліб! Яким би ти найстрашнішим страховиськом не був, з'явись переді мною! (З’являється хлопець). Це... це ти викинув хліб?!

Хлопчик. Я, а що?

Добродій. Ах ти ж капосний хлопчисько! Для чого ти це зробив?!

Хлопчик. Бо не люблю хліба. Він - несмачний. От мед - то інша річ.c:\users\galina\pictures\olympus master 2\2015\02\25\p2250082.jpg

Добродій. Ти у мене взнаєш по-справжньому, що таке хліб. Віднині їстимеш, що тільки забажаєш, окрім хліба. Ця корзинка даватиме все, що заманеться. Ні в чому не знатимеш відмови. Лише хліб тебе цуратиметься.

Хлопчик. Пхі. Обійдуся без хліба. Я його все одно не люблю.

Казкар. Повів хлопчиська чарівник у білий світ. Довго вони йшли селами і містами, дрімучими лісами й безкраїми полями. І таки добряче притомились.

Добродій. Бачу, бачу, ти втомився, ще й їсти хочеш. Ану, корзинка, нагодуй мені хлопця! (Виймають із корзинки всяку їжу).

Чоловік. Здоровеньки були, люди добрі! Бачу — у вас їжі вдосталь. Чи не можна з вами пообідати?

Добродій. То й сідай. Людина ти чемна, їж на здоров’я.

Чоловік. Спасибі, люди добрі, за хліб-сіль. Бувайте здоровеньки.

Хлопчик. Скажіть, як же це так? їли ви багато чого, а дякуєте лише за хліб і сіль?

Чоловік. А хіба ти, хлопчику, й досі не знаєш, що для людей хліб, сіль та вода — найголовніша їда?c:\users\galina\pictures\olympus master 2\2015\02\25\p2250083.jpg

Казкар. Помандрували Добродій із хлопчиком далі. В одній далекій країні застали вони велику журбу. Ніде не чулась музика. Ніхто не співав, не сміявся. Навіть діти ходили сумні й заплакані.

Хлопчик. Що за біда в цих людей?

Добродій. Третій рік підряд у цій країні не родить хліб.

Хлопчик. А знаєте що, діду Добродію?

Добродій. А що?

Хлопчик. Давайте подаруємо цим людям хліб, що у корзині лежить.

Добродій. Бачу, ти не такий вже й поганий хлопець.



(Добродій і хлопець роздають хліб, люди дякують).

Казкар. Попрощалися мандрівники з ними та й рушили у дорогу. Так вони майже весь білий світ обійшли. У багатьох землях побували. І скрізь бачили, як нелегко дістається людям хліб, як від зорі до зорі клопочуться на полях, доки його виростять і зберуть. І всюди помічали, як люди шанують хліб.

Хлопчик. Добродію, спасибі вам за все.

Добродій. За що, хлопчику?

Хлопчик. За те, що навчили цінувати хліб. Тепер я знаю, що хліб — наш батько, що він — усьому голова, і що поки є хліб та вода, все не біда.

(Мультфільм «Про дівчинку, яка стала на хліб»)

Вчитель. Хліб — частина історії і її майбутнього. Раніше люди говорили про хліб, як про живу істоту: «хліб-годувальник», «хліб-батечко». А ось перед вами лежить пам’ятка про хліб. Давайте її прочитаємо. І я впевнена, що ці слова залишаться не тільки у вашій пам’яті, а і в серці, у вашому ставленні до хліба назавжди.



(Учні читають).

Пам’ятка


Друже! Може ти не поет, а може збираєшся ним стати. Може ти станеш трактористом чи шахтарем, але хто б ти не був і ким би ти не став, ти ніколи не зможеш обійтися без хліба.

Живи так, щоб хліб твій був завжди справедливим, чесним, стався до цього так, щоб для твоїх дітей і правнуків він назавжди лишився прекрасним дивом, витвором рук людських. Запам’ятай і скажи усім: у хлібі душа твоєї землі, долі багатьох людей, їхня невтомна праця.

Не топчи хліб, не кидай недоїденим, не гордуй ним. Пам’ятай, за хліб платять життям. Шматок хліба, поділений навпіл, робить людей друзями.

Головним твоїм годувальником був завжди твій народ. Намагайся віддячити йому за хліб усім добром, на яке тільки здатен.

Про людину можна судити з того, як вона цінує хліб: тільки сильний духом вдячний за хліб! Будьмо ж вдячними, друже!

Учень.



В народі ж хліб, мов матір поважають.

Ця шана з плином часу не зника.f:\відкрита виховна\dsc01529.jpg

І дорогих гостей завжди стрічають

З хлібиною в барвистих рушниках.

Так хай же щедро наливає соком

І колоситься золотистий сніп!

І хай же родить більше з кожним роком

Його величність годувальник хліб!

Хліб! У пошані до нього

Схилимо низько чоло!

Хліб це святіше святого

Сонце, життя і тепло.

Хліб! Він у кожному домі.

Хліб на гостиннім столі.

Гуркіт гарматного грому

Більш не тривожить землі.

Скільки гарячої крові

Пролито в грізнії дні.

Плакали зерна вагомі

На обгорілій стерні.


Вчитель. Ось і підходить до закінчення наша виховна година. Ми не кожного дня співаємо пісні про хліб, розповідаємо вірші про працю хлібороба. Тож давайте поважати працю інших, шанувати хліб тихою любов’ю. Як це? Це значить, що ви ніколи не викинете шматочок хліба, не залишите його на підвіконні, а побачивши таке, піднімете хліб із землі, а хліборобу вклонитесь за його працю.

Дорогі діти! Ми сьогодні провели не просту і серйозну розмову про хліб. Про хліб, що здавна був поняттям святим. Я вірю, діти, що в кожне ваше серденько попало сьогодні зернятко добра, і як із зернятка виросте хлібний колос — важкий, могутній, так і у вашому серці нехай з цього зернятка виросте великий колос добра, честі і справедливості, трепетного і ніжного ставлення до таких понять, як мама, рідний край, хліб. Нехай душа ваша буде такою ж величною і чесною, як безкрає пшеничне поле.

Шануймо хліб, насущний наш, дитино,

І в нинішній, і у прийдешній день,

Хай з колоска не випаде й зернина.

Нехай зі столу й крихта не впаде.

(Звучить пісня «Молитва за Україну»)



База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка