Урок роздум. Волошка бур’ян чи чарівна квітка? Мета: поглибити вміння дітей будувати зв’язну



Скачати 106.58 Kb.
Дата конвертації19.02.2016
Розмір106.58 Kb.
Тема. Урок - роздум. Волошка - бур’ян чи чарівна квітка?

Мета: поглибити вміння дітей будувати зв’язну відповідь типу роздуму, вдосконалювати вміння учнів читати уважно і вдумливо, поглибити їхні знання з теорії літератури; виховувати почуття любові до рідного краю, до його природи.

Обладнання: презентація, букет із волошок, колоски жита, обжинковий вінок.

Тип уроку: інтегрований урок (біологія, народознавство, українська література).

Епіграф уроку:

Та вроди, Боже, троє зіллячок:

Перше зіллячко барвіночок,

Друге зіллячко любисточок,

Третє зіллячко васильочок.

Барвіночок — для дівочок,

Любисточок — для любощів,

Васильочок — для запаху.

З купальської пісні

Зінтегровано зміст і види діяльності: виразне читання поезії, міфологія, народознавство, інсценізація.

Уроки спарені - по 40 хвилин.

ХІД УРОКУ

Формулювання задуму висловлювання.

Виразне читання поезії О.Олеся



Жита з волошками, і луки, і гаї,

І всі розкоші весняні,

Всю вроду, всю красу безкраю,

Як втілити її,— не знаю,

В слова, в пісні мої.

Де взяти кольорів стобарвних і живих

Для трав і квітів весняних,

Де взять мелодій, слів і згуків

Для всіх пісень гаїв і луків

І шуму хвиль річних?!

Ах, знаю де! Я в казку дивную свою

Усю фантазію ввіллю,

Зроблю усе живим, чудовним,

Таємності, розкошів повним,—

І в казці дійсність відіб’ю.

Звучить пісня Сашка Положинського «В моєму світі».

Слово вчителя літератури.

Напрочуд гарні в переджнивну пору жнива! Вони справді нагадують казку. Від обрію до обрію вітер котить золоті хвилі хлібів. Понад краєм ниви тоненькою змійкою в’ється вінок з яскравих польових квітів. Серед барвистого різнотрав’я блакитними очима літа дивляться на своїх сусідів тендітні суцвіття волошок.



  • Як ви гадаєте, чому ця рослина саме так названа?

Оголошення теми та мети уроку.

Сприйняття навчального матеріалу.

Розповідь учителя біології.

Волошка синя (Centaurea cyanus) — рослина родини айстрових. Її латинську назву вжив ще в четвертому столітті до нашої ери давньогрецький лікар і натураліст Гіппократ.

Дехто вважає, що ця назва походить від грецького "кентаурос" ("кентайн" - колоти, "таурос" - бик). Виходить, та, що коле биків.

Справді, у деяких видів волошки листочки, що обгортають суцвіття, жорсткі та колючі, і їх обминає худоба на пасовиськах. Але поширенішою є думка, що родова назва волошок походить теж від грецького слова, але іншого - "кентавр" або "сентавр". І дано її в честь мудрого вченого - лікаря кентавра Хірона, який вирізнявся здібностями лікувати рани травами, зокрема і волошками.

Уже в 16 столітті попит на них був такий, що їх почали культивувати в садах. Волошки символізували вірність і наполегливість.

Цю квіточку однаково люблять і ненавидять. Волошковий цвіт оспівують з давніх давен, з ним порівнюють очі коханих ("Ой ви, очі волошкові..."), сплітають вінки, прикрашають оселі.

Вшанування рослини відчутне і в народних назвах: блакитнянка, васильчик, чичинчик, волошек, лоскутниця. Та в деяких місцевостях волошку ще називають "квіткою полів" або "житньою волошкою". Бо ж вона здебільшого "прикрашає" житні та пшеничні поля. Народ навіть підмітив: "Де волошки, там хліба трошки". І стає квіточка тоді "ворогом хліборобів".

Тепер уже не можна з впевненістю назвати батьківщину волошок, настільки переплуталися стежки, якими вони мандрують з пшеницею та житом багато віків. Більшість дослідників вважає, що волошки сині походять із Середземномор'я, деякі припускають - що з Передньої Азії. А в Північну Америку вперше ці рослинки завезли з Європи як декоративні квіти. Там їх навіть називали французькими гвоздиками.

У родині налічується понад 500 видів трав’янистих багаторічних, дворічних й однорічних рослин. Волошки найкраще ростуть на вологих, відкритих сонячних місцях, що добре прогріваються.

В Україні налічується 65 видів цієї рослини. Наприклад, на Кам'янеччині, крім польової синьої волошки, зростає 12: два види стрічаються на лісових галявинах, сім - на степових та лучно-степових схилах, три - на смітниках і вздовж доріг.

Дуже цікавою є жовта волошка східна яка, мандруючи степовими ділянками, зупинилася на Західному Поділлі й тепер росте тільки тут - і то лише в декількох місцях над Дністром та на кількох невеликих товтрах неподалік міста.

Надзвичайно привабливою є і волошка Маршалла. Невеличка, майже при землі розетка сизих листочків та лілово-рожеві з білявою серединою квіти як перли чи аметисти розсипалися серед трав. Квітує вона двічі протягом весни-літа. Обидва ці види волошок охороняються на Хмельниччині та "просять", щоб їх берегли.

Найбільш поширена волошка американська. Це однорічна рослина, гілляста, заввишки від 100 до 200 см, залежно від умов розвитку. Суцвіття й кошик діаметром до 6 см, махрове кулясте. Колір світло – бузковий. Селекціонери вивели також форми з білими, пурпурно – фіолетовими суцвіттями. Якщо насіння посіяти напровесні, цвітіння настає з липня, а якщо у вересні, то зацвіте наступного року. Батьківщина - південно – західна частина Північної Америки.

В природних умовах росте по всій території України на полях, луках, уздовж доріг, засмічує посіви озимих і ярих культур. Однорічна чи дворічна рослина заввишки 60 см. Квітки, зібрані в суцвіття - кошик, сині, у діаметрі до 25 см. У культурі вирощують аматори, має перспективи для промислового виробництва. У садових форм колір - рожевий, червоний, білий, фіолетовий.

Волошка має легку сечогінну дію, а завдяки наявності дубильної речовини та гіркоти годиться для шлункових і кишкових чаїв, хоча для цього є більш підходящі рослини. Волошка добре підходить як додаток до шлункових, жовчогінних, печіночних, кровоочисних чаїв, а також до чаїв від недуг сечового міхура і нирок.

Слово вчителя літератури.

Волошки - це символ святості, чистоти, привітності та чемності, хлоп’ячої краси й добра. Колись селяни розводили їх поблизу своїх осель.

Волошки мали широке ритуальне застосування – їх клали за ікони, прикрашали хрести в церквах, святили на Маковія (14 серпня), на Спаса (19 серпня). На Трійцю із волошок плели обрядові вінки.

На думку етнографів, освячення цієї рослини пов’язана з легендами про знайдення хреста Господнього. На місці, де євреї сховали хрест Спасителя, виросла пахуча й цілюща трава, яку в Україні назвали «волошки». За іншою легендою, рослина одержала назву «від імені святого Василя Великого, який начебто за життя дуже полюбляв квіти й зелень і завжди прикрашав ними свою оселю».

Вінки з освячених волошок одягали на голову померлим дівчатам, також ці квіти клали в труну. Волошки інколи були атрибутом весільної обрядовості, ними кропили молодих, із них робили купіль для дітей при хворобах. Також вони символізують святість, чистоту, красу коханої.



  • Діти, який фольклорний твір називається легендою?

На сьогоднішній урок ви мали підготувати легенди про волошку. У чому виявляється казковість кожної з них?

Легенда перша

Оскільки волошки ростуть серед злаків, люди безжально виривали їх із корінням. Ображені рослини поскаржилися на землеробів богині Церері. Мовляв, немає життя через постійне переслідування. Пожаліла вона волошок і сказала: «Ви повинні вільно й весело квітнути та дивитися вгору, на вічно синє небо. Майте лише терпіння, і раз на рік люди шануватимуть вас, прикрашаючи свої голови вінками з волошок. Слова ці зацікавили ображених рослин. Сповнені вдячності, замовкли й раділи з того, що є посланцями неба на землі.

Довідка. Церера - римська богиня родючості й землеробства.

Легенда друга

Волошки розповсюдженні скрізь, але найбільше їх на узбережжі та островах Середземномор’я. Саме з тих країв ідуть до нас легенди про рослину. Так, існує чудова легенда про древніх римлян.

Красивий юнак Ціанус (синій) весь час плів із польових квітів вінки і гірлянди. Прикрашений волошками, він блукав ланами і не залишав їх. Якось Флора, у яку був закоханий Ціанус, знайшла його мертвим серед синіх волошок, якими він весь час милувався. Тоді Флора перетворила його у красиву волошку і назвала ці квіти ціанус.

Довідка. Флора - богиня рослинного світу.

Легенда третя

Жила-була щаслива родина: мати, батько та сім доньок. Небагаті, але працьовиті, вони завжди раділи сонцю, небу та добрим людям. Оскільки оселя була на краю села, то на ошатному подвір'ї часто зупинялися подорожні. Одного разу серед ночі на село напали розбійники. Вони забирали майно, худобу, нищили все навкруги. А коли побачили дівчат-красунь, вирішили забрати з собою. Як не бідкалися батьки, але вдіяти нічого не змогли. Лише й встигла мати кожній донечці стрічками косу перев'язати. Куди їхали дівчата, там і залишали по стрічці, які перетворювалися на дивні різнобарвні квіти-волошки. Доньок все далі і далі везли від рідного краю. І марно батьки шукали дівчат, бо квіти росли скрізь. Так і не довелося старим віднайти своїх красунь.

Легенда четверта

Жив у одному селі леґінь Василь. До всякої роботи був удатний, та й собою хлопець хоч куди.

Якось працював у полі, забарився, та й вирішив переночувати під гаєм біля озера. Ліг у пахучу траву і швидко заснув. І приснився йому дивний сон. Ніби біля нього сидить дівчина і гладить його волосся. Вся вона в голубому, очі в неї сині і довга коса.

Василь не міг надивитись на польову красуню. А потім простягнув руку, хоч доторкнутися до неї, але прокинувся. Видіння щезло.

Наступного вечора Василь знову не пішов додому, а залишився ночувати в полі. І як висипали зірки на небі, раптом на тому лузі знову з'явилась дівчина--красуня. Присіла біля житнього поля і тихо заспівала. Поле підспівувало їй. Захоплена піснею, вона й незчулася як тихенько підкрався до неї Василь. Міцно схопив, пригорнув до себе. Задивився Василь у сині очі, і йому здалося, ніби вся краса землі відбилася в них - глибоких, чарівних. А дівчина перелякано тремтіла.

- Хто ти?

Злякані уста ледь-ледь осяяла усмішка.

- Хто ти? - перепитав хлопець.

Вона схилила голову, одказала несміливо:

- Волошка.

"Волошка, Волошка..." - прошепотіло з вітром жито.

"Волошка, Волошка..." - полетіло ген--ген вдалину. І затихло.

З того часу майже не приходив Василь додому. Цілими ночами разом з Волошкою блукав по полях. Кохання, велике й щире переповнювало їхні серця.

Але батько Волошки, дізнавшись про любов дочки до Василя, розгнівався на неї. Бо хіба лічило, щоб його красуня - дочка кохалась з бідним парубком?

І прокляв він Волошку. Зашуміло поле, застогнала земля. Пішов гомін, гомін повсюди: "Прокляв, прокля-ав!.." І зацвіла тоді Волошка синьою квіткою посеред поля.

- Волошко, Волошко, де ти?! - гукав Василь.

- Це я - квітка...

І синя квітка, ніби всміхаючись, зроняла кришталеву слізку-росинку.

- Це ти?

- Так, так, це я, Васильку...

Не повернувся Василь до людей. Тільки згодом побачили вони посеред жита ще одну синю квітку.

Так і цвітуть по житах ті сині квіти й донині. А люди назвали їх волошками і васильками...

Слово вчителя літератури

Волошка має символічне значення і в деяких народних обрядах, пов’язаних із землеробством.

Після закінчення жнив женці обходять ниву, збираючи випадково не зрізані колоски і в’ють із них вінок, переплітаючи з волошками та іншими польовими квітами.

Інсценізація.



У центрі класу гурт дівчат і хлопців. Вінок одягають на голову найвродливішої дівчини та з піснями йдуть до господаря.

Попереду хлопчик, який несе прикрашений волошками та іншими польовими квітами останній сніп.

Господар: - Дякую, женчики, за добру роботу. Прийміть цей хліб – сіль, заходьте до хати на вечерю.

Женці (співають):

Ой наш господар, виноград,

Насіяв житечка та й сам рад.

Ой він по полю гуляє,

Свої женчики скликає.

Ідіте, женчики, додому.

Вже нагулялись по полю.

Вже ж ви ходили, гуляли,

Густе житечко стинали.

Густе житечко стинали,

Часті копойки ставляли.

Дівчина (вшановуючи господаря вінком): - Дай вам, Боже, повних засіків зерна!



Господар кланяється, а женчики знову співають:

Ой котився віночок по полю,

Та й просився женчиків додому:

Візьміте мене, женчики, додому,



Занесіте, женчики, в стодолу.

Нехай же я у стодолі полежу

Та й на той рік на сонечко прибіжу.

Бо вже я там у полю набувся,

Буйненького вітрику начувся,

Ще й дрібного дощику набрався.

Поки я тих обжинків діждався.

Ой котився віночок по полю,

Прикотивсь до татойка в стодолу.

Стрічай женців, татойку, хлібом-сіллю,

Що вижали житечко всім на диво.

Що вижали житечко-пшениці,

Стрічай женців, татойку, в світлиці

Господар: - Заходьте, женчики, до хати. Хай нам усім жито родить і котиться до комори віночок із поля.

Підсумок уроку.

Учениця декламує вірш М.Рильського «Лист до волошки».



Бідна волошко, чому ти у житі,

А не на клумбі волієш рости?

Чому не схвильовано слухаєш ти,

Як хлібороби клянуть працьовиті

Квіти, що вміють так гарно цвісти?

Дика у тебе, волошко, натура,

Що не злама її людська культура.

Бо ж не скорив тебе той садівник,

Що дивогляди виводити звик.

Що простуватих дивує сусідів

Барвами різних чудесних гібридів.

Бідна! Для вчених людей і в селян

Ти непотрібний, шкідливий бур'ян.

І зрозуміло, що є у них подум

Рушить на тебе нещадним походом.

Ну, а яка ж бо ти люба в вінку.

Що обвиває голівку палку.

Як ти хвилюєш, засушена в книзі,

Очі, смертельній не віддані кризі.

Я к ти, поставлена в світлий кришталь,

Будиш у серці і радість, і жаль!

Чим же, ласкава така і красива,

Квітко нещасна, ти житу шкідлива?

Домашнє завдання. Підготувати власний лист до волошки або поетичній, або в прозовій формі.

Література.

Будзей О., Любінська Л. - "Подолянин", 19 вересня 2003 р.

Золотницький Н. Квіти в легендах. - К.:Довіра, 1992.

Скуратівський В. Місяцелік. – К.: Мистецтво, 1992.



Пономарьов А., Артюх Л., Косміна Т. та ін. Українська минувшина. - К.:Либідь, 1993.

http://etno.uaweb.org/mynuvshyna/r23.html

http://rosluna.ucoz.ua/publ/legendi_ta_mifi_pro_roslini/voloshki/voloshka/31-1-0-211


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка