Урок з історії України для 8 класу



Скачати 229.58 Kb.
Дата конвертації26.03.2016
Розмір229.58 Kb.
Урок з історії України

для 8 класу



підготувала

Головня Вікторія Геннадіївна, учитель історії

Новоганнівської ЗОШ І – ІІІ ст.

Краснодонського району

Луганської області

2010

Тема уроку. Визвольний рух та виступи опришків Західної України в І половині ХVІІІ ст.
Мета уроку:

        1. Залучити учнів до дослідження причин наростання селянського руху в Західній Україні в І половині ХVІІІ ст.

        2. Залучити учнів до вивчення біографії Олекси Довбуша, який очолив опришківський рух.

        3. Навчати учнів порівнювати біографічні та історичні події, встановлювати їх хронологічну відповідність, розкрити особистісні мотиви та зовнішні чинники діяльності історичної особи, виділяти їх причинно-наслідковий зв'язок.

        4. Розвивати пам'ять, логічне, критичне та аналітичне мислення.

        5. Формувати навички роботи з підручниками, додатковою літературою, історичною картою, атласами та контурними картами, аналізувати історичний матеріал та систематизувати його, працюючи із схемами та порівняльними таблицями.

        6. Виховувати повагу до історичних діячів України, патріотизм та любов до Батьківщини.


Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Форма уроку: урок-дослідження (з використанням мультимедійних технологій).
Обладнання:

  • підручники, розкладка літератури про О. Довбуша, карта «Європа в ХVІІ–ХVІІІ ст.», контурні карти, атласи, портрет О. Довбуша, стіннівки на тему «Опришківський рух»,

  • картки з інформацією «Опришківський рух», повідомлення учнів,

  • мультимедійне обладнання, слайд-шоу, уривки з історичного фільму («Олекса Довбуш», режисер В. Іванов).


Завдання уроку:

з’ясувати, які політичні й соціальні чинники призвели до появи опришківського руху, визначити роль ватажка Олекси Довбуша в цій боротьбі та з’ясувати мотиви, які примусили його очолити боротьбу.




Урок-дослідження «Соціальні рухи та виступи опришків Західної України в І половині ХVІІІ ст. »

Учні отримують випереджувальне завдання й об’єднуються в 2 домашні групи: група №1 «Історики» та група №2 «Біографи».


Робота на уроці побудована за методом «Кути» (учні об’єднуються за темами в групи та обмінюються інформацією).

Група «Історики» з'ясовує причини появи опришківського руху в Західній Україні в ХVІ-ХVІІІ ст., роль Олекси Довбуша в цій боротьбі, досліджують його бойовий шлях, загальне значення опришківського руху для історії України.

Група «Біографи» досліджує біографію Довбуша, його життя і сімейні стосунки, обставини, які змусили Олексу долучитись до опришківського руху, легенди, пов’язані з його ім'ям.

Протягом уроку учні по черзі обмінюються інформацією.




БІОГРАФИ

ІСТОРИКИ

інформація

інформація

Під час уроку використовується мультимедійна дошка або комп’ютер для перегляду слайдів з теми та уривок з фільму.



Хід уроку

Минуле – річ свята,

і завжди хвилюючий доторк до неї.

(Т. Севернюк).
Не спи, моя рідна земля,

Прокинься, моя Україно,

Відкрий свої очі у світло далеких зірок.

То дивляться пильно на нас

Забуті поети й герої,

Всі ті, хто так вірив у світле майбутнє твоє.
І. Етап організаційної діяльності.

Добрий день, діти.

Сьогодні на уроці нас чекає незвичайне завдання – ми розглянемо один із найважливіших етапів у житті Західної України ХVІ-ХVІІІ ст. – опришківський рух.

Ми продовжимо досліджувати повстання, які прокотились Україною протягом ХVІ-ХVІІІ ст., і особливу увагу звернемо на опришківський рух – одну з форм боротьби селянства Західної України. Також сьогодні ми ознайомимося з долею відомого ватажка Олекси Довбуша та роль, яку він відіграв у становленні самосвідомості українців як нації.

Але спочатку пригадаймо події з попередніх уроків.
ІІ. Актуалізація опорних знань.

* «Мозковий штурм»// «Аукціон» (учні висловлюють припущення, користуючись уявним мікрофоном, учитель записує на дошці їх відповіді)


Які причини національно-визвольної боротьби українського народу в ХVІ-ХVІІІ ст. ви можете назвати?

(національний, соціально-економічний, релігійний гніт з боку Російської та Австрійської імперій).


* «Гірлянда рішень» (заповнити стрічку, вказавши події, які підштовхнули українців до боротьби)
…....  ...  ... ...повстання українців у ХVІ-ХVІІІ ст.
(поділ українських земель між Австрією та Московією (Андрусівський договір), закріпачення українців, посилення феодального визиску селянства, переслідування козацтва, заборона української мови).
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

* «Міні-лекція»

Українські землі є унікальними за своєю історією. Мабуть, жодна країна світу не пройшла такий важкий і довгий шлях до незалежності, як наша Батьківщина. Усе вона спізнала – і війни, і голод, і зневіру. Але вистояла, і зараз жовто-блакитний прапор гордо майорить у нашому небі, над нашими будинками.

Багато вірних синів боролось за наш добробут і вільне життя. Святослав Хоробрий і Ярослав Мудрий, Володимир Святий і Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький і Іван Богун, Данило Нечай та Устим Кармелюк – ціла плеяда видатних людей постає перед нашим зором, коли ми згадуємо про героїв України. Це ті, про кого написано багато книжок, кого оспівав народ у піснях і думах, про кого складали легенди, хто став символом боротьби України за свободу.

Але були і деякі «білі плями» нашої історії. Довгий час про визвольну боротьбу в Західній Україні мало що було відомо. Більш того, ще в ХІХ ст. згадки про опришків, гордих і мужніх «розбійників», які боролись проти панського гніту та захищали селян-українців від сваволі їхніх хазяїв, багато істориків сприймали з усмішкою як чергову легенду. Ця сторінка нашої історії довгий час була закритою, бо не залишилось майже ніяких згадок українських істориків.

І тільки завдяки польським архівам удалось відновити історію цього незвичайного визвольного руху, розмах і вплив якого на населення захоплює вчених і зараз.

Хто ж вони такі – опришки? Це розбійники чи патріоти? За чиї інтереси вони боролись, чиї інтереси відстоювали – свої власні чи усього українського поневоленого селянства? Хто такий Олекса Довбуш і чому його вважають найвідомішим ватажком опришків? І чому ця сторінка нашої історії ледь не була втрачена?

На ці питання ми й шукатимемо відповідь на сьогоднішньому уроці.

Задачі нашого уроку:


  1. Розглянути причини розгортання опришківського руху в Західній Україні в ХVІ-VІІІ ст., його риси та наслідки для українського народу.

  2. Визначити роль Олекси Довбуша в історії України.

  3. Встановити хронологічний зв'язок між етапами особистого життя Довбуша та етапами визвольної боротьби.


ІV. Вивчення нового матеріалу.


Проблемне питання.

Чи можна сказати, що опришківський рух став черговою кроком на шляху України до незалежності?






1. Опришківський рух у Західній Україні

* «Слайд-шоу» (слайди №1)
* «Рамка цілі»

Учитель пише питання до теми на дошці.


хто?

де? коли?

чому?


як?

який результат?


Учні умовно об’єднуються в 5 груп та вивчають матеріал за картками «Опришківський рух» (додаток 1), відповідають на одне з питань, пишуть відповідь на аркуші та прикріплюють на дошку.


  1. Хто: опришки (народні месники) – О. Довбуш, М. Штолюк, І. Вередюк, М. Циган, В. Баюрак та І. Бойчук.

  2. Де: у Галичині, Прикарпатті, Закарпатті та Покутті (Західна Україна).

Коли: у ХVІ-ХІХ ст.

  1. Чому:

  • національна боротьба проти польської та австрійської влади, боротьба проти панів та кріпосництва за інтереси простого народу;

  • власне збагачення.

  1. Як: опришки формували загони по кілька десятків людей, пов’язаних солідарністю та вірністю командиру. З гір, де вони ховались, опришки готували напади на поміщицькі маєтки, грабували й вбивали багатіїв, спалювали документи на землю, на кріпаків, боргові розписки.

  2. Результат: рух опришків було ліквідовано в ХІХ ст. австрійським урядом; за допомогою численних військових частин і каральних загонів смоляків, гірських стрільців і пушкарів австрійському уряду вдалося остаточно придушити опришківський рух (останнім ватажком опришків був Бордюк, прилюдно страчений у Коломиї).

* «Енциклопедист» (записати визначення в словник).



Опришки – учасники національно-визвольної боротьби в Галичині, Буковині, Закарпатті проти шляхти в XVI-XIX ст. (колишні наймити, пастухи, бідні міщани, які формували загони, що нападали на панські маєтки); причиною цієї боротьби стало посилення національного та соціального гніту проти селян.
* «Хронограф»

Нанести на хронологічну стрічку століття, коли діяли опришки.



Опришківський рух у Західній Україні




XVI ст. XIX ст.



2. Олекса Довбуш

а. Юність та родина

* «Слайд-шоу» (слайди № 3).

* «Цікаво знати» (повідомлення учнів)

Група «Біографи»

Ще в середині ХІХ століття вважали, що Олекса Довбуш — вигадка народної творчості. Мовляв, народу потрібні герої, от він і вигадав собі гірського месника. Але згодом в архівах Станіславського суду знайлли допити опришків столітньої давнини. Усі були вражені, коли побачили масштаби й глибину цього повстанського руху. Так усі дізналися про Олексу Довбуша.

Не зважаючи на велику популярність Довбуша в народі, достовірних відомостей про нього дуже мало. Попри старання істориків і краєзнавців, біографія карпатського “Робін Гуда” залишається сповненою суперечностей і загадок. Достовірно відомо, що майбутній ватажок гуцульських опришків народився 1700 р. в селі Печеніжин на Коломийщині. Його батько Василь належав до найбіднішого прошарку селян – так званих “комірників”, оскільки не мав власної хати, а винаймав комірку в односельця. Все майно родини Довбушів складалося з невеличкої отари овець. Цікаво, що імені матері Олекси взагалі не згадують в історичних джерелах, у жоднім разі дізнатися щось про неї так і не вдалося. Із цього можна зробити висновок, що вона, очевидно, померла, коли він був ще дитиною. Олексу одностайно називають старшим сином, проте не згадують, скільки ще було в нього братів чи сестер. Відомо лише, що в нього був брат Іван.

До семи років Олекса хворів і не міг ходити.

Коли йому виповнилось 15 років, пішов на службу до космацького коваля. Тут він навчився ремеслу, почав пасти худобу, будував будинки, виконував господарські справи. Часто пас овець батька.

Залишилась легенда про те, що Олекса покохав дівчину бідної вдови Марічку, хотів з нею одружитись, але в день весілля в 1735 р. сталась сутичка між Довбушем та сином місцевого пана, який хотів забрати дівчину собі. Довбуш убив суперника, а сам утік до Карпат і став опришком, пообіцявши дівчині повернутись.
* Група «Історики»

Судові документи й листи шляхти того часу стали єдиним джерелом для вивчення опришківського руху. З них ми довідались, що родина Довбушів належала до найбідніших жителів села Печеніжин на Коломиї. Батько Олекси навіть не мав своєї хати, а тому сім'я знімала куток у багатшого селянина.

Василю Добушу (Довбушу) доводилось вівчарити, у чому йому допомагали двоє синів — Олекса та Іван. Змалку, виростаючи на полонинах, вони пасли овець і почували себе в горах, як удома. Тому в майбутньому могли роками нести тягар важкого життя на Верховині.

У сузір'ї національних героїв України яскраво сяє образ цього неповторного лицаря — Олекси Довбуша. Карпатське опришківство залишило помітний слід в історії українського народу. Ще й досі на Прикарпатті, Закарпатті й Буковині можна знайти печери, скелі, річки, долини, які народ пов'язує з борцями проти кріпацтва — опришками та їх прославленими ватажками.

Довбуш сам довгий час був простим опришком. Легенди наділяють Олексу неабиякою силою. Цілком вірогідно, що він і справді вирізнявся неабиякими фізичними даними, адже сила завжди поважалася в опришків.

Що ж до історії кохання Олекси та Марічки, більшість сучасних істориків не вважає її істинною, адже відомо, що в Олекси була законна дружина, і вона завжди перебувала поруч із ним. Розповіді ж про кохання до Марічки – романтичний фольклорний сюжет. Про дітей Довбуша згадок не залишилось.


б. Один Довбуш чи два?

* «Цікаво знати» (повідомлення учнів)

* Група «Біографи»

Їх було двоє братів-опришків — старший Олекса і молодший Іван. Олекса був спокійнішим і розсудливішим. Іван же вирізнявся нестримною та жорстокою вдачею. Перекази вказують на те, що Іван був антиподом Олекси, вирізнявся буйним нестриманим норовом, був безжальним.

Стосунки між братами - Довбушами не вирізнялись особливою приязню.

Спершу Іван був членом ватаги, яку очолював Олекса. Однак із часом роль підлеглого перестала влаштовувати його. Між братами часто виникали сварки. Одного разу у виникла суперечка, під час якої Іван не тільки вбив опришка, а й поранив барткою ногу брата, який відтоді став кульгати. Як не згадати знамениті рядки з пісні про Довбуша: «На ніженьку налягає, топірцем ся підпирає». Можна тільки дивуватися силі цієї людини, яка, кульгаючи, могла долати такі великі відстані в горах.

Після цієї сутички шляхи Івана й Олекси розійшлися, і немає жодних достовірних даних, чи підтримували вони між собою хоч якісь стосунки.

Про крутий норов Івана говорить ще й той факт, що перед своєю смертю опришок заповів церкві у селі Бенява свій опришківський ніж. З одного боку різака був вирізьблений список усіх загиблих, яких убив Іван Довбуш.
* Група «Історики»

З польських джерел достовірно відомо, що в 1738 році у Карпатах почав орудувати загін, яким керували брати Довбуші - Олекса та Іван. Історичним фактом є й сварка Олекси та Івана у печеніжинській корчмі навесні 1739 року, коли Іван важко поранив брата. Після бійки Іван залишив загін Олекси. Іван пішов на північ — на Львівщину, де організував свою ватагу. Кажуть, доходив навіть до Перемишлянщини, яка тепер знаходиться в Польщі.

Діяльність молодшого Довбуша була доволі широкою. Володимир Грабовецький, відомий дослідник, припускав, що частину дій його загону приписують Олексі. Принаймні можна твердити, що Довбушеві місця, криниці, камені, скелі на Львівщині насправді пов’язані з Іваном.
* «Слайд-шоу» (слайди № 2).
* Група «Історики»

Не виключено, що згодом Іван і Олекса помирилися та об'єднали свої загони для спільної боротьби в західній частині Галицького Прикарпаття. Не випадково Олекса Довбуш у 1744 р. робить далекі походи під Турку і Дрогобич.

Під час одного з таких походів Іван Довбуш загинув.

* «Хронограф» (позначити на хронологічній стрічці рік народження Довбуша (1700 р.) та рік, коли вперше згадуються опришки в офіційних польських документах (1738 р.)).

* «Картограф»

Розглянути на карті «Європа в ХVІІ–ХVІІІ ст.» землі Західної України, які стали місцем боротьби опришківських загонів (Галичина,Буковина, Закарпаття).

Робота з атласами: знайти території, які були охоплені опришківським рухом у XVI-XVIII ст.

Робота з контурними картами: окреслити території, які були охоплені опришківським рухом у XVI-XVIII ст., стрілками вказати напрямок походів загону О. Довбуша.


в. Олекса Довбуш та опришки

* «Цікаво знати» (повідомлення учнів)

* Група «Біографи»

Олекса Довбуш, не маючи великого майна, за прикладом багатьох інших селян, розорених шляхтою, залишив батька, матір і пішов в опришки. «Зібрався собі Олекса, — говориться в народному переказі, — і пішов розбивати тих панів, що хлопам кривду робили». Незвичайна сміливість, завзятість, неабиякі організаторські здібності, ненависть до ворогів сприяли тому, що навколо Довбуша згуртувалися опришки, з якими він робив успішні наскоки на шляхту й орендарів. За лицарство й чесність народ високо цінував Олексу. Навіть ідеологи Австрійської монархії визнавали, що Довбуш «вважається не за звичайного грабіжника, хоч він убивав і нищив, але прямо за героя, якого народ має у великій пошані».
* Група «Історики»

Виступ Олекси Довбуша — не епізод в історії селянської боротьби на західноукраїнських землях, а закономірний результат розвитку опришківства за 300 років. Дії Довбуша — яскрава сторінка історії боротьби західноукраїнських селян проти соціального й національного гноблення. Олекса з перших днів свого виступу прославив себе серед простого люду, котрий зразу ж повірив йому і допомагав, чим міг.

Перші згадки про виступи Довбуша та його опришків знаходимо в документах за 1738 р. Проте можна припустити, що ватажок міг діяти й раніше, хоч це не зафіксовано в історичних матеріалах. У писаних джерелах за 1738 р. ми довідуємося про нього як про опришка, котрий очолює загін. Не може бути, щоб Довбуш перед тим не перебував у загоні простим опришком. Адже тільки стійкого, перевіреного в боях побратима могли обирали ватагом. А для цього потрібен був час. У 1738—1739 рр. Олекса Довбуш розгортає діяльність навколо Печеніжинського ключа, а згодом і всього Яблунівського староства. Селяни інколи навіть шукали захисту в Довбуша.

Загін Довбуша складався з дуже сміливих чоловіків. Головною зброєю була бартка. Власне, саме сокира робить українське опришківство унікальним з-поміж інших повстанських рухів, де переважали лук зі стрілами, шаблі, ножі або вогнепальна зброя.


* Група «Біографи»

Збиралася ватага навесні, коли ліс уже добре розпускався і в ньому можна було ховатися. А на зиму всі розходилися. Як правило, йшли на дальші села й наймалися до господарів, вдаючи із себе звичайних селян. Ніхто нікому не казав, куди йде, аби на випадок провалу цього не вивідали у побратимів. До речі, Довбуш навіть ночував завжди окремо від ватаги. Така обережність не раз рятувала його, коли загін потрапляв у засідку.

Часто Олекса діяв як виконавець народної помсти. Відомий кат полковник Злотницький прославився неймовірним насильством проти селян, за що навіть був тричі викликаний до польського суду, який ігнорував. Повернувшись із каральних акцій по Гуцульщині до свого маєтку у Борщів, цей звироднілий шляхтич не міг навіть сподіватися, що так далеко від гір його може настигнути кара. Довбуш із хлопцями пройшли чималу відстань, аби помститися за народні кривди.

Злотницький хотів відкупитися, але Олекса відказав: «Не по гроші сюди прийшов, але по твою душу, аби більше людей не мучив!», і власноруч його зарубав. При цьому з багатого маєтку нічого не було взято, а лише його підпалено.

Чому стільки часу війська ніяк не могло спіймати Довбуша? Бо народ був на його боці й не тільки попереджав про небезпеку, а й часто переховував опришків. Довбуш віддячував тим, що карав найбільших народних гнобителів.

Про своєрідну шляхетність Довбуша згадує польський письменник Франциск Карпінський. Опришки нахвалялися зайти до його батька, шляхтича. Але того не було вдома, залишилась лише жінка, яка нещодавно народила дитину. Довбуш не тільки нічого не взяв із хати, але й, пересвідчившись у доброму ставленні Карпінського до селян, залишив три злотих і попросив назвати немовля його ім'ям.

Грошима, відібраними у панів, Олекса часто ділився з селянами.

* Група «Історики»

Загін Олекси Довбуша був досить чисельним, складався з відбірних, перевірених у боях, фізично сильних та витривалих вояків (у минулому представників найубогіших верств населення: наймитів, чабанів, слуг, розорених селян-втікачів). Серед відомих членів його загону були Василь Паліїв, Павло Орфенюк, брати Джамиджуки, Андрій Лаврів, Василь Баюрак, Іван Бойчук. Поміж інших ватаг загін Довбуша вирізнявся тим, що часто спрямовував свої напади проти найбільш ненависних народові поміщиків та орендарів.

Що ж до грошей, які Довбуш роздавав селянам, то тут більше питань, ніж відповідей. Не залишилось жодної згадки про тих, кого обдарував Довбуш, проте згадки про його скарби, які він сховав у місцевих печерах, і досі тривожать деяких пошуковців.

Про силу його загону свідчить такий факт: у 1739 р. головнокомандувач військ усієї Польщі Йосиф Потоцький вирушив сам на Гуцульщину на чолі двох із половиною тисяч вояків на придушення повстанського руху. Окрім цієї армади, горами постійно нишпорив загін полковника Пшелуського зі ста п’ятдесятьма жовнірами, який роками висліджував Довбуша. Отож регулярна армія протистояла кільком десяткам наймитів, пастухів та зубожілих селян. Співвідношення військових сил було одне до сотні. Між тим під час цієї операції Довбуш знову довів свою людяність: коли жовніри оточили скелі, Довбуш не дозволив опришкам стріляти у ворогів, бо почув, як один із солдатів казав іншому про сім'ю, яку він залишив удома. «Вони такі ж люди, як і ми», - так потім пояснював він своїм товаришам.

У 1740—1741 рр. Довбуш під тиском шляхетських військ змушений був залишити околиці Печеніжина і Яблунівщини, відступити у Верховину. Звідси знову почав нападати на шляхетські маєтки не лише на Коломийщині, а й на Буковині, у Закарпатті.

Розправа Довбуша з різними лихварями, орендарями у 1738—1745 рр. викликала серед простого люду захоплення й загальну симпатію.

Селяни вважали Довбуша «своїм спасителем», висловлювали йому щиру подяку.

Свого часу Олекса навіть написав маніфест до українського народу, про який згадується в архівах. На жаль, сам текст не зберігся. Але викладати письмово свої вимоги суспільству є доволі рідкісною річчю серед розбійництва і робить опришківство рухом соціальним і осмисленим.
г. Таємнича смерть безсмертного опришка

* «Цікаво знати» (повідомлення учнів)

* Група «Біографи»

Панічний жах викликала постать Довбуша в шляхти.

Почали говорити, що Довбуш – чаклун, мольфар, перевертень. Дехто навіть полював на нього із срібними кулями. Дійсно, не раз сама доля рятувала Олексу від смерті. За кілька років до 1745 р. на весняних зборах опришків оточили польські жовніри та майже всіх перебили, але Олекса зумів урятуватися.

Ні польські, ні австрійські війська не могли його схопити. І тоді пани звернулися до місцевого населення, обіцяючи велику нагороду. І судилося «карпатському Робін Гуду» померти не під тортурами ката чи від жовнірської кулі, а від руки такого ж гуцула, як і він.

Роль ката виконав Стефан Дзвінчук, той самий селянин, який, за легендою, одружився з колишньою нареченою Довбуша Марічкою. Люди говорили, що Довбуш не забув свого кохання, і одного разу прийшов до Марічки додому. Там на нього чатував Стефан Дзвінчук, який і вбив славного опришка.


* Група «Історики»

Сучасні дослідники повністю відкидають романтичну версію вбивства Довбуша, викладену в народній баладі. Збереглися три свідчення очевидців про смерть Довбуша, у тому числі й самого вбивці.

Не маючи можливості впіймати опришка, шляхта вдалася до безпрецедентного кроку. Той, хто уб’є Довбуша, на все життя позбувається всіляких повинностей, а панська земля, яку він обробляв, дарувалася у власність. І це спрацювало, охочі знайшлися. Це були місцеві ґазди – Михайло Дідушко, Іван Мочернюк та Стефан Дзвінчук.

Село Космач Довбуш вважав «своїм» і часто туди заходив. Тут мав велику підтримку. Дізнавшись, що проти нього щось затівається, Олекса вирішив покарати відступників. Спочатку був убитий Мочернюк, потім – Дідушко.

Уночі 24. 08. 1745 р. Довбуш із двома побратимами прийшли до хати Дзвінчука. Але той сховався в будинку й опришків не пускав. Тоді Довбуш підважив двері палицею й почав на них тиснути, намагаючись пройти в сіни.

А що сталось далі, ми дізнаємось, коли прочитаємо уривок з повісті Гната Ходкевича «Довбуш».


* «Робота з художнім твором» (повість Гната Хоткевича «Довбуш»).

Прочитати уривок, проаналізувати описану суперечку.
«- Відкрий!

- Штефан на сінокосі в пана, - відповіла мати Дзвінчука.

- Брешеш, стара! Він тут. Я бачив, як він заходив до хати.

- Змилуйтесь, люди добрі! Рятуйте!..

Олекса почав зривати двері з петель. Дерев'яний засув почав виривати скоби, і двері відхилились.

Олекса кинув палицю і, розраховуючи на свої сили, натиснув могучим плечем. У цей час у щілину, просто впритул, вистрілив Дзвінчук».


* Група «Історики»

Так Олекса отримав смертельне поранення. Опришки забрали пораненого отамана та відійшли до лісу.


* «Слайд-шоу» (слайд №4)
* Група «Історики»

А вдень разом із панськими людьми за допомогою собаки знайшли Довбуша недалеко в лісі. Олексу принесли до корчми, де єврей перев’язав рану, аби опришка можна було допитати. Олекса не захотів висповідатися, сказав, що причастився ще перед тим, як став на розбійничу стежку. Ще його запитали про знамениті Довбушеві скарби. Він відповів, що вони лежать у Чорногорі, на полонині. Де саме — він і Бог знають. Але користуватися ними буде земля, а не люди. Тримався Довбуш з гідністю і невдовзі помер.

Ось тут і криється найбільша таємниця. За свідченнями його було поранено в плече або руку. Рана була неважка, бо Довбуш ще міг ходити. З ним були два найвірніші побратими — Василь Баюрак, який ще десять років по тому продовжував його справу, та двоюрідний брат Довбуша Павло Орфенюк.

За опришківським звичаєм важко пораненого товариша побратими вбивали самі, аби не потрапив у руки катів. Якщо Довбуш був легко поранений, то чому не відійшов далі у ліс, а лежав майже біля села? Якщо був важко поранений, то чому його залишили живим?

Як так сталося, що його лишили самого найвірніші побратими? Адже двоє хлопців могли б його нести. Судячи з усього, рана була неважкою й Довбуш помер від втрати крові. При ньому не було зброї, отже, хлопці її забрали.

Можливо, вони не хотіли пораненого зайвий раз тривожити й вирішили забрати його пізніше. На користь цієї версії говорить те, що, за одним із свідчень, Довбуш був закиданий гіллям. Але ж мусили знати досвідчені «чорні хлопці», що зранку пораненого всі почнуть шукати. До того ж йому конче потрібна була перша лікарська допомога.

Ще одна загадка: біля Довбуша знайшли коновку з молоком. Значить, її хтось приніс пораненому. Можливо, чекали нагоди, аби перенести його в безпечне місце. Але не встигли. Та й сили у Довбуша не вистачило, аби далі боротися за життя. Мертвого Олексу пани довго возили по селах, щоб переконати народ у смерті ватажка опришків.

Але народ не забуває свого героя. На місці його вбивства відкрили музей імені Олекси Довбуша. Стежки та скелі й досить носять його ім'я. Дослідники сперечаються, чи дійсно заховав Довбуш свої скарби в Карпатах.

А народу залишились десятки легенд про славного ватажка, який боровся проти свавілля панів за права свого народу, за його свободу й щастя.
* «Слайд-шоу» (слайд №5).
V. Закріплення вивченого матеріалу

* «Хронограф»

Позначити на хронологічній стрічці рік загибелі О. Довбуша (1745 р.)


* «Уявний мікрофон»

Чому пам'ять про Довбуша живе більше 250 років? Про що це говорить? (люди сприймали його як борця за свободу, героя-месника).


* «Історичний портрет»

Скласти історичний портрет Олекси Довбуша (додаток 2).


* «Фільмотека»

Перегляд уривку з фільма «Довбуш» (початок опришківства Довбуша).


? Чому у фільмі використана саме така трактовка причини опришківства – боротьба селянства проти польських гнобителів?
* «Континуум» (учні обговорюють проблему, займають одну з двох протилежних позицій і по черзі висловлюють думки, учитель креслить лінію та записує аргументи на дошці).

? То хто ж такі були опришки – розбійники чи патріоти? Доведіть свою точку зору.
Опришківський рух

розбійники патріоти






- вбивства, тортури та знущання не тільки над панами-поляками, а й над українськими заможними селянами,

- часті грабунки населення, власне збагачення («скарби Довбуша», заховані в Карпатах).



- страчували найбільш жорстоких панів, які знущались над селянами,

- маніфест Довбуша до українського народу,

- залишились згадки про те, що ділились грошима з бідняками.



* «Проблемне питання»

Чи можна сказати, що опришківський рух став черговим кроком на шляху України до незалежності? (так, тому що опришки виникли як реакція на посилення кріпосницького гніту з боку польської, угорської, австрійської шляхти і розвернули національно-визвольну боротьбу в Галичині, Буковині, Закарпатті в ХVІ-ХІХ ст.).


VI. Оцінювання, результати уроку.

VII. Д/з:

  • написати міні-твір «Я – учасник опришківського руху» від першої особи, зазначивши причини визвольної боротьби та описавши поетапно бойовий шлях Довбуша;

  • або скласти сенкан (п`ятирядковий неримований вірш з теми (тема, чим характерний, 3 дієслова (події), 3 прикметники (ознаки) та синонім чи антонім).


Додаток 1.
Картка «Опришківський рух».

Життя на західноукраїнських землях ніколи не було легким. Жителі цього краю довгий час потерпали під владою сусідніх країн. Польща, Литва, Молдова, Румунія повсякчас ділили між собою ці землі.

У зв’язку із посиленням феодально-кріпосницької експлуатації та національного гніту в Україні в ХVІ столітті почали спалахувати повстання, які в ХVІІ столітті набули масового характеру (доба Хмельниччини) та охопили всі етнічні українські землі, згуртувавши народ на боротьбу за свої права та національну самовизначеність.

Саме в цей час (з 1529 р.) у офіційних польських документах починають згадуватись опришки. Відомо, що свою діяльність вони розгорнули спочатку на Прикарпатті, а пізніше – на Закарпатті та Буковині. Опорним центром опришків були Карпатські гори.


Походження слова «опришок» і досі неясне. Одні дослідники стверджують, що походить воно від латинського слова «oppressor», що означає руйнівник, поршник. Але така версія малоймовірна. Навряд чи неписьменні карпатські жителі знали латинську мову та користувались нею.

Інші версії:



  • слово «опришок» походить від слова «опріч» (окремо, осторонь) як назва незалежного від пана чоловіка;

  • або від слова «оприск» (скеля, уламок),

  • або від слова «оприскливий» (нестриманий, дошкульний).

За етимологічними словниками можна знайти таке визначення: опришки – це народні повстанці, які розгорнули боротьбу проти кріпосного права та великих землевласників у XVI-XIX ст. у Галичині, Прикарпатті, Закарпатті та Покутті.

Чи дійсно опришки були борцями за волю народу? Чи дійсно вони ратували за свій народ, а не за власне збагачення? Адже відомо, що часто опришки грабували та вбивали людей, а про їх щедрість залишились міфи, і жодного підтвердження. Так, дехто з опришків діяв заради власного збагачення.

З Галичини, Закарпаття і Буковини тікали в гори розорені селяни (наймити, комірники, городники, панські слуги), бідні міщани і польські, молдавські та угорські селяни, з яких створювалися опришківські загони. Вони нападали на поміщиків, орендарів, лихварів, корчмарів, руйнували шляхетські маєтки.

Діяли опришки з ранньої весни до пізньої осені невеликими загонами. Партизанська тактика раптових ударів, сувора конспірація, співчуття і підтримка з боку селянства, яке часто постачало їм зброю та харчі, давали можливість опришкам вести успішну боротьбу проти гнобителів.

У XVI-XVIII століттях зброєю опришків були луки, списи, сокирки. Пізніше, у XVIII-XIX ст., нею стали рушниці, пістолі, ножі, рогатини. Символом бойової доблесті опришків були топірці (бартки), на яких вони присягалися, коли вступали до загонів.

Загони опришків брали участь у всіх значних народних рухах: в Національно-визвольній війні Богдана Хмельницького 1648-1654 рр., у повстанні польських селян Краківського воєводства в 1651 р., в гайдамацьких виступах на Правобережній Україні. У 1649–1654 рр. вдало виступили на Лемківщині під проводом Санька, А.Савки.

У 1653 р. в Молдові разом з військом Тимоша Хмельницького діяли 2 тисячі опришків під проводом Харачка.

Найбільшої активності опришківський рух досяг у 40-і рр. ХVІІІ ст., коли ватажком став Олекса Довбуш. Також відомими опришками були Василь Баюрак та Іван Бойчук.

Протягом 1-ї половині 19 ст. в Галичині, на Закарпатті і Буковині діяло понад 50 загонів, ватажками яких були В. Фреюк, М. Бойчук (Клям), В. Якимюк, Д. Марусяк, Г. Мосорук, М. Штолюк, І. Вередюк, М. Циган, І. Волощук, А. Ревізорчук та інші.

Рух опришків було ліквідовано в ХІХ ст. австрійським урядом.

Про боротьбу опришків народ склав багато легенд, міфів, пісень, їх оспівували письменники багатьох країн.

Додаток 2.
Історичний портрет


  1. Зовнішність особистості.

  2. Риси характеру.

  3. Вчинки, які змінили історію держави.


Додаток 3.
Слайд-шоу


1. Опришки




2. Скелі Довбуша








3. Олекса Довбуш






5. Погруддя О. Довбуша



4. Смерть О. Довбуша


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка