Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи»



Сторінка34/59
Дата конвертації20.02.2016
Розмір15.5 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   59

УТВЕРДЖЕННЯ АКТИВНОЇ ЖИТТЄВОЇ ПОЗИЦІЇ, МУЖНОСТІ Й СИЛИ ДУХУ ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ, ЙОГО ДУХОВНИЙ СТОЇЦИЗМ. ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ МОТИВИ У ТВОРАХ. ІНТИМНА ЛІРИКА ПОЕТА, БОЛІСНІ СПОГАДИ ПРО РІДНЮ, МОТИВИ САМОТНОСТІ. ЗАСОБИ ПЕРЕДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ

Мета: ознайомити учнів із творами поета, у яких утверджена активна життєва позиція, передано мужність і силу духу ліричного героя, його духовний стоїцизм, спонукати учнів до самостійного аналізу художнього стилю поета, до розуміння його душевного стану під час творчого процесу, розвивати вміння самостійно аналізувати вірші поета та будувати власне висловлювання з приводу порушених у них проблем; виховувати риси «стоїцизму», активну життєву позицію, на прикладі життя В. Стуса сприяти вихованню людської гідності, честі, сили духу. Обладнання: портрет поета, видання його творів, тексти поезій.

Теорія літератури: екзистенційні ідеї в художньому творі, метафора (поглиблено).

Тип уроку: захист творчих проектів.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

  1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

  2. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ.

МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Слово вчителя

Василь Стус увійшов у літературу в кінці 50-х — на початку 60-х років. Ранній період його творчості характеризується оптимістичним поглядом на світ, бадьорим настроєм. Але цей період швидко минув. У віршах, написаних уже на початку 60-х років, поет розмірковує над сутністю людського життя, над пошуками шляхів боротьби за вселюдську правду. Його бентежать вічні проблеми добра і зла в житті людини. Його життя було справжнім духовним подвигом у тоталітарних умовах, яскравим спалахом інтелекту, творчості, національної свідомості. Твори В. Стуса допоможуть нам вирішити важливі питання: що таке гідне людини життя?

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ



Перевірка домашнього завдання. Заслуховування складених діалогів.

!V. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ



Коментар для вчителя. Напередодні уроку учні були об’єднані в творчі групи (за кількістю поезій, які розглядатимуться на уроці). Кожна група проаналізувала «свою» поезію і на уроці ознайомить однокласників з результатами своєї роботи. Форма подання матеріалу — довільна, на розсуд учасників групи.

Матеріал для вчителя

ГОСПОДИ, ГНІВУ ПРЕЧИСТОГО

Господи, гніву пречистого благаю — не май на зле.

Де не стоятиму — вистою.

Спасибі за те, що мале людське життя, хоч надією довжу його в віки.

Думою тугу розвіюю, щоб був я завжди такий, яким мене мати вродила, і благословила в світи.

І добре, що не зуміла мене від біди вберегти.

За жанром твір — віршова молитва (різновид медитації). Характерним для неї є звернення до Бога з проханням потрібного.

Бога як символ совісті людської, віри в добро та справедливість Стус згадує досить часто. Поет звертається до Бога в часи, коли йому нестерпно важко, він шукає в ньому опори, дивиться на своє життя крізь призму Божих заповідей.

Перші рядки твору «Господи, гніву пречистого» і звучать як молитва, у якій ліричний герой звертається до Бога з проханням дати відчути на собі Його пречистий гнів. І відзначає, що гніву цього він не боїться, бо гнів той, «пречистий» і благодатний, наповнює змістом людське життя. Ліричний герой твору впевнений, що не зламається під ударами долі, зможе вистояти, не зрадить себе й своїх переконань. Щоб відкрити людям очі на правду, він свідомо йде на муки, ставши прикладом у боротьбі за людську гідність та силу духу. Він зізнається Богові, утверджуючи безсмертя людського духу: «Де не стоятиму — вистою». А ще впевненості додає материне благословення. Його він завжди відчуває поруч, воно дає наснаги, живить, як цілюще джерело, додає сил, але не намагається звести сина з наміченого шляху, яким би важким він не був.

У вірші автор говорить про власну силу і незламність. Він показує свою непідвладність обставинам, непорушність принципів за жодних умов. Тільки так можна зберегти моральну повноцінність. Бога як символ совісті людської, віри в добро та справедливість Стус згадує досить часто. Поет звертається до Бога в часи, коли йому нестерпно важко, він шукає в ньому опори, дивиться на своє життя крізь призму Божих заповідей.

У Богові та матері він бачить духовних провідників, котрі визначають внутрішнє обличчя людини. Адже для двобою зі смертю потрібна незаплямована душа. Сила народжується у випробуваннях. Ліричний герой протидіє внутрішній слабкості («тузі»), щоб не зрадити духовному покликанню (бути таким, яким «мати вродила»), він сприймає трагічні обставини існування («біду») як спосіб вироблення внутрішньої сили.

У творі стверджується ідея стоїцизму, переконання, що ліричний герой зможе подолати страх перед випробуваннями долі і навіть перед смертю. Василь Стус — людина рідкісної моральної обдарованості, голос сумління у світі розмитих понять честі, правди, порядності. Він не зрадив свом ідеалам до кінця. І це лежало в основі його трагедії. Він ніс даровану йому іскру Божу з гідністю й лицарською відвагою, не згинаючись і не обминаючи перешкоди й труднощі. На такій дорозі поети гинуть.

У вірші автор використовує таку риторичну фігуру, як риторичне звертання «Господи». Тут зустрічаємо також подяку Творцеві: «Спасибі за те, що мале людське життя, хоч надією довжу його в віки» і висловлення власної життєвої позиції — «Де не стоятиму — вистою».

Бесіда

  • Як у творі проявляються ознаки справжнього стоїцизму?

  • Визначте жанр поезії.

  • Чи є в поезії образи-символи?

КРІЗЬ СОТНІ СУМНІВІВ Я ЙДУ ДО ТЕБЕ.

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку. Через сто зневір. Моя душа, запрагла неба, в буремнім леті держить путь на стовп високого вогню, що осяяний одним твоїм бажанням, аж туди, де не ступали ще людські сліди, з щовба на щовб, аж поза смертні хлані

людських дерзань, за чорну порожнечу, бо вже нема ні щастя, ні біди і врочить порив: не спиняйся, йди.

То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.

Перебуваючи далеко від рідної домівки, переживаючи страшні поневіряння, людина намагається переосмислити своє життя, визначити його сенс, оцінити свою роль у ланцюжку життєвих перипе- тій. Тож не дивно, що у поезіях В. Стуса так багато місця відведено саме цьому питанню.

26 січня 1972 р., уже після пред’явлення звинувачення, Василь Стус пише вірш «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе». Поезія належить до філософської лірики. Йдеться у ній про шлях самоусвідомлення, що його проходить ліричний герой «через сто зневір». Мета життя кожної людини — «іти до добра і правди». Ліричний герой поезії упевнений сам і переконує інших у тому, що хто обрав цей шлях, не повинен спинятися, повинен йти вперед, долати перешкоди, «прагнути неба». Він сам прагне доторкнутися до того високого вогняного стовпа, ім’я якому правда і добро. Шлях до небес, тобто до духовної висоти, непростий. Але бажання йти отим тернистим шляхом у ліричного героя не зникає, і він говорить: «.не спиняйся, йди, То — шлях правдивий. Ти — його предтеча». Ці слова характеризують ліричного героя як особистість цілісну, сильну, впевнену в правильності обраного життєвого шляху, безкомпромісну, стійку під час життєвих випробувань.

Як і екзистенціалісти, у творі Стус у першу чергу звертає увагу на внутрішнє буття людини. Ліричний герой заглиблений у власне «я», шукаючи шляхів реалізувати себе як особистість.

Твір емоційно наснажений. Цьому сприяють вдало дібрані мовні засоби. В. Стус використовує образи-символи: небо як символ духовних устремлінь людини, щовб (вершина гори) символізує височінь духовних прагнень ліричного героя. Вживши риторичне звертання «добро і правдо віку», ліричний герой підкреслив мету свого життя — боротися за утвердження в житті правди й добра.

Поезію можна вважати своєрідною поетичною декларацією митця, в основі якої лежать духовність і гуманізм, екзистенціалізм та стоїцизм.

Бесіда

  • Сформулюйте тему твору.

  • У чому проявилися філософічність та психологізм поезії?

  • Про який шлях говорить поет?

  • Яким є цей шлях?

  • Чому поет — початок цього шляху?

  • Що виділяє поета з-поміж інших людей?

  • Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору?

  • Яка провідна думка поезії?

  • Яке почуття домінує у вірші?

ЯК ДОБРЕ ТЕ, ЩО СМЕРТІ НЕ БОЮСЬ Я

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

як в смерті обернуся до життя

своїм стражданням і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Віршам Василя Стуса близька філософія екзистенціалізму, а передовсім ідея «трагічного стоїцизму». У таких творах розкривається внутрішня сутність людини, те глибинне, внаслідок якого кожна особистість є неповторною. Характерні для Стуса роздуми лежать і в основі поезії «Як добре те, що смерті не боюсь я».

У таборових записах Стуса часто зустрічається тема смерті. Причин може бути декілька: ув’язнення поета, втрата надії чи інтуїтивне відчуття смерті. Так, в одному із записів є такі слова: «Не знаю, коли прийде загибель для них, але я особисто чуюся смертником. Здається, все, що я міг зробити за свого життя, я зробив». Для ув’язненого поета смерть є і альтернативою свободи, і способом звільнення від земних страждань, і способом посмертного єднання із своїм народом. Про це йдеться в поезії «Як добре те, що смерті не боюсь я». Образ смерті у вірші створює поетичне кільце: починається вірш словами ліричного героя про те, що він не боїться смерті, а закінчується вираженням упевненості, що до народу він повернеться тоді, коли в смерті обернеться до життя — і в смерті з рідним краєм порідниться. Так і сталося. Сумним і тріумфальним одночасно було поетове повернувся в в рідну Україну, якою він жив, марив на чужині. Ця любов була змістом його життя.

Поезія «Як добре те, що смерті не боюся я» — філософська медитація, у якій висловлено екзистенціальні роздуми поета про сенс життя, викладене життєве кредо Стуса, його моральні принципи й окреслений власний трагічний життєвий шлях. Як бачимо, ліричного героя не лякає перспектива померти. Чому? Тому що за ним — Батьківщина, яка наснажує його моральною силою. Для поета Україна та рідний народ — категорії не соціальні, а духовні. Саме вони й визначають сенс його буття.

Написана поезія у формі монолога. Це останнє слово несправедливо засудженого героя, звернене до неправедних суддів. Зі спокоєм, гідністю, упевнено, без найменшого натяку на каяття звучать перші рядки твору, із яких перед нами постає образ людини мужньої, борця-патріота, носія високих моральних якостей, який «жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття». Йдеться у цих рядках про глибокі переконання В. Стуса. Вони спонукали його до інтенсивних пошуків справжнього буття як заперечення фальшивого світу. Це — тернистий шлях до Бога, шлях, указаний духовним подвигом Ісуса Христа, шлях без нарікань та скарг («і не питаю, чи тяжкий мій хрест»). Він пролягає крізь людську душу, зумовлюючи процес самозаглиблення, відкриваючи в такий спосіб двері до вищих, божественних істин. Водночас відбувалося розширення меж особистісного світу, перед чим виявилася безсилою каральна система, розкривалися неозорі обрії безпосереднього зв’язку з вічністю.

Живучи «в передчутті недовідомих верст», тобто справжнього буття, позбавленого аморальних ознак суспільного безглуздя, В. Стус усвідомлював проміжний характер людської дійсності. Перед ним немовби розкрилася прірва, яку слід було подолати, переступивши страх. Мова про екзистенціальну ситуацію, тобто вирішальний вибір, завдяки якому людина переходить від споглядально- чуттєвого існування до самої себе, до своєї сутнісної природи, зазнаючи великих душевних мук.

Поет мав право сказати, «що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття». Смерть була для нього не тільки жахливим фізичним явищем, а й переходом у вищу, суто духовну якість («до життя»), рівновелику вічності. І серед цінностей, що відповідали їй, була Україна. Тому у вірші «Як добре те, що смерті не боюсь я.» з’явився цілком логічний, гіркий висновок: «і в смерті з рідним краєм поріднюсь».

У поезії автор висловлює свою громадянську позицію. Він свідомо обирає життєвий шлях, сповнений добра, любові, благородних вчинків в ім’я України і її народу. І не розкаюється в цьому. Біблійний образ хреста, використаний автором у вірші, лише підкреслює правоту і чистоту його помислів.

Бесіда

Які життєві принципи декларує автор у поезії? Які з них близькі вам особисто?

  • Яка тема та ідея твору?

  • Визначте провідні риси характеру ліричного героя.

  • Які екзистенційні мотиви звучать у поезії? (Прийняття долі, стоїцизму, осмислення сенсу буття, трактування смерті як вищої, суто духовної форми існування людини, що дорівню- ється вічності.)

ПОСОЛОВІВ ОД СПІВУ САД Посоловів од співу сад, од солов’їв, і од надсад.

І од самотньої свічі, і од жалких зірок вночі.

У небі місяць горовий скидається, як пульс живий.

Ущухлим світлом сяють вишні опонічні. Допіру лив високий дощ. І всі невтішні мої передуми будив.

Я двері прочинив з веранди, де кострубатий вертоград, собі не в силі дати лад, пильнує перший сон троянди.

Свіча затріпотіла — й світло, мов голуба, пустила в лет, і вірш твій вирвався без титла, і дух твій вирвався з тенет, бо надто кругле небо краю, і кругла саду ліпота, бо мати дивиться свята.

Я в ній — смеркаю і світаю.

Словникова робота

Вертоград (слов.— город) — старовина назва огородженого або плодового саду, який може включати в себе квітник. На зламі XVII — XVIII ст. під вертоградом розуміли регулярний французький парк, що оточувався підстриженими деревами, боскетами. У церковному ужитку — образ Небесного Граду, Нового Єрусалима.

У творчому доробку В. Стуса є також прекрасні ліричні твори. Зокрема це пейзажна та інтимна лірика.

Так, у поезії «Посоловів од співу сад.» вдале використання алітерації «о» уже в першому рядку ніби вводить читача в ніч, таку таємничу, прекрасну, освітлену сяйвом «жалких зірок» та живого місяця, залиту піснею солов’я. Поволі в цю музичну картину вплітаються інші звуки: то легенького вітерцю («Свіча затріпотіла — й світло, мов голуба, пустила в лет»), то легкої твердості (звук «п» — «пильнує перший сон»), то трепетного вібрування (звук «р» — «Я двері прочинив з веранди, де кострубатий вертоград), то таємничого шепотіння (звук «ш» — «Ущухлим світлом сяють вишні»).

Центральним у поезії є символічний образ саду. Посеред саду, як і у Т. Шевченка, постає образ світового дерева — квітучої вишні, що пов’язана зі Всевишнім. У різних культурах символічний сад обов’язково прикрашений квітами. В. Стус теж зазначає, що увесь вертоград «пильнує перший сон троянди». Апокрифічна література дає тлумачення троянди як символу Богородиці, яку уявляли сидячою в раю серед трояндових квітів, котрі уособлювали небесне блаженство і водночас страждання. Образи води («допіру лив високий дощ»), місяця («у небі місяць горовий / скидається, як пульс живий») — символи Матері-Богині, Цариці Небесної. Звідси і незвична для уявлень про рай пітьма, котра також є символом материнського начала з найвищими здатностями до творення.

У строфі:

Свіча затріпотіла — й світло, мов голуба, пустила в лет, і вірш твій вирвався без титла, і дух твій вирвався з тенет,—

порушено проблему духовного звільнення. У поезії не зазначено, з яких тенет вирвався дух, вказано лише на звільнення вірша від титла як передумову звільнення духу. Можливо, титло символізує обмеження творчості радянськими цензорами й найстрашніше — самообмеження, до якого змушений був удаватися поет, щоб зберегти свої твори в табірних умовах. Автор вживає історизми (титло) та архаїзми (ліпота й вертоград — краса й сад). Це зроблено для того, щоб звернути увагу читачів на той момент, що сад цей особливий, що є в ньому щось, що відкривається лише втаємниченим. Тональність вірша нагадує розмову. Ліричний герой ніби передає сакральний досвід читачеві, на якого надзвичайний вплив справляють повтори сполучника «і» на початку рядка (анафора) та займенника «твій» (інверсія, тавтологія).

Символічний і образ палаючої свічі, що уособлює життя, є знаком долі і одночасно самотності ліричного героя. Ця самотність засвідчує свободу особистості, коли дух вже за межею і не може бути чимось скований, бо є всім одразу. Під впливом прекрасного поет стає здатним на творчість, здобуває внутрішню свободу, можливість духовного самовираження. У поезії духовне начало втілене в образах саду та небокраю, світлі свічки, образі матері.

Ліричний герой переживає радість причетності до високої краси, що дало йому можливість у своїх естетичних міркуваннях рухатися від зовнішніх, видимих ознак до внутрішніх, істотних. Розкриттю цього мотиву підпорядковані всі складники вірша, зокрема версифікаційні. Двовірші, якими починається поезія, переходять до динамічного катрена. Кільцеве римування скріплює строфічну форму, підсилює смислову глибину зображуваного. Рими також несуть функціональне навантаження, відображаючи гармонійні стосунки споріднених душ: вертоград — лад, ліпота — свята тощо. Так «вертоград» постає прикладкою «ладу», «свята» вжито як невід’ємна рис ознаки «ліпоти», тобто мовиться про божественну, олюднену красу.

Художні засоби, алітерація, римування — все відіграє важливу роль у композиції поезії. З їх допомогою, а особливо завдяки метафорам, яскраво змальовано особливий поетичний світ, де панує розкіш естетичного смаку, усвідомлення невичерпних можливостей творчого духу. В. Стус використовує традиційні образи (солов’ї, зорі, місяць тощо), часто проголошувані модерною поезією «застарілими», «невідповідними» сьогоденню, але надає їм нового, свіжого змісту, на творчій практиці доводить вічну молодість мистецтва, коли його торкається талановите перо.

Бесіда

  • Яке враження справила на вас поезія?

  • Що нового ви дізналися про письменника після ознайомлення з твором?

  • У чому традиційна, а в чому новаторська ця поезія митця?

  • Назвіть художні засоби, вжиті письменником у вірші. Розкрийте їхню роль у творі.

У ПОРОЖНІЙ КІМНАТІ

У порожній кімнаті і росте голосіння

біла, немов стіна, з-за соснових ослон:

притомившись чекати, мій соколе обтятий,

спить самотня жона. в ту гостину, де ти,

Геть зробилась недужа — ні пройти, ні спитати,

котру ніч, котрий день ні дороги знайти.

ані чутки про мужа, За тобою, коханий,

ані-анітелень. очі видивила.

Лячні довжаться тіні, Ніби кінь на аркані,

дзвонять німби ікон, світ стає дубала.

Поезія «У порожній кімнаті» належить до інтимної лірики, у ній зворушливо розповідається про любов до дружини Валентини Попелюх, яка вистояла, зберегла вірність, виховала сина, зігрівала душу опального поета. Твір у першу чергу зворушує ніжністю почуттів до коханої жінки, відтворених через призму неволі.

Один із колишніх політв’язнів розповідав, що боляче було дивитись, як Стус розмовляє із відсутньою дружиною, дивлячись на стіну тюремної камери. Серед страждань, знущань, смертей зберіг він почуття ніжності, любові до неї, єдиної, й передав їх у вірші.

За своїм ритмом та емоційним забарвленням поезія нагадує народний плач-голосіння, особливо в рядках, де змальовано страждання дружини, яка чекає із ув’язнення свого чоловіка, висланого на вірну погибель. Читача вражає не стільки велич страждань і непокори поета, скільки співпереживання тяжких хвилин розпачу коханою дружиною. У творчості В. Стуса горе дружини, що втратила коханого чоловіка, набуває глобальних, уселюдських масштабів.

Починається поезія «У порожній кімнаті» стриманими, наче аж малоемоційними словами: «У порожній кімнаті біла, наче стіна, притомившись чекати, спить самотня жона». Лики святих є свідками тієї гнітючої порожнечі, невимовної жіночої печалі. Та епітети «порожня кімната», «самотня жона» викликають передчуття чогось недоброго, тривожного. І ця тривога дедалі посилюється, адже про чоловіка і від чоловіка немає ніякої звістки. Народне порівняння «біла, наче стіна» досить влучно передає емоційний стан жінки. Стус не випадково згадує білий колір, адже він споконвіку священний для українців. Первинне його значення — світлий, блискучий, той, що сяє. Це колір краси, душевності, цнотливості, чистих помислів. Колір добра, очищення, святості.

Далі, змальовуючи наростаючі картини горя й тривоги, В. Стус застосовує один із улюблених своїх прийомів — градацію: «Лячні довжаться тіні, дзвонять німби ікон, і росте голосіння з-за соснових ослон.»

Тривога переходить у пристрасне голосіння-звертання до чоловіка (прямі ремінісценції народних голосінь. Першою поетичною пам’яткою, у якій знаходимо відображення народного традиційного голосіння, є «Слово про похід Ігорів»), у якому відчай:

мій соколе обтятий, в ту гостину, де ти, ні пройти, ні спитати, ні дороги знайти.

За тобою, коханий, очі видивила.

Ніби кінь на аркані, світ стає дубала.

В. Стус майстерно відтвоював психологічні настрої не тільки власної душі, а показав себе також і тонким знавцем внутрішнього світу милих і дорогих його серцю людей. Поет використовує один із

найдавніших жанрів усної народної творчості — голосіння, щоб увести нас у світ тяжких переживань, у світ невтішного горя його дружини, яка поділила долю свого чоловіка. Сокіл, народжений для високих злетів, з обтятими крильми закинутий у віддалену «гостину», до якої перекриті всі шляхи-дороги. Втрата опори викликає у жінки передчуття зрушення світу. Однак красивою й величною у своїх стражданнях постає вона у цій поетичній мініатюрі, бо чекання й страждання, вірність, відданість і любов — невід’ємні атрибути жіночності. Саме любов робить красивими у людини і помисли, і вчинки, у прагнення.

Переважно інтелектуально-філософічна поезія Стуса, у якій образи будуються на основі складних, здебільшого метафоричного характеру, асоціацій, у вірші «У порожній кімнаті» розцвітає пишним цвітом народної творчості, вражає простотою вислову при глибині думки й почуття.

Бесіда

  • Які риси характеру ліричного героя В. Стуса розкрилися в його

інтимній поезії?

  • Чому поет звернувся до ремінісценцій народних голосінь?

  • Чий образ, на вашу думку, трагічніший — самого ліричного героя чи його дружини? Думку вмотивуйте.

Поглиблюємо поняття з теорії літератури

Метафора (від давн.-грецьк. уетрора — «перенесення», «переносне значення») — слово або вираз, що вживається в переносному значенні, в основі якого лежить неназване порівняння предмета з яким-небудь іншим на підставі їх загальної ознаки.

Непряме повідомлення у вигляді історії або образного вираження, що використовує порівняння.

Зворот мови, що виражається у вживанні слів і виразів у переносному значенні на основі якоїсь аналогії, подібності, порівняння.

Метафора часто стає естетичною самоціллю і витісняє початкове значення слова. У роки панування соцреалізму метафора фактично була витіснена з літератури як прийом, що веде від дійсності.

Види метафори

З часів античності існують описи деяких традиційних видів метафори.

Різка метафора будується на протилежному полюсі асоціацій. Вона вражає новизною, несподіваністю, непередбачуваністю. На перший погляд, такого зв’язку ніби немає. Тільки добре знаючи текст та підтекст, поміркувавши, повіриш у його істинність. Наприклад, начинка висловлювання.

Стерта (генетична) метафора є загальноприйнята метафора, фігуральний характер якої вже не відчувається. Наприклад, ніжка стільця.

Метафора-формула близька до стертої метафори, але відрізняється від неї ще більшою стереотипністю і іноді неможливістю перетворення на фігуральну конструкцію. Наприклад, черв’як сумніву.

Розгорнута метафора — це метафора, послідовно здійснювана упродовж великого фрагмента повідомлення або всього повідомлення в цілому. Наприклад, книжковий голод не проходить: продукти з книжкового ринку дедалі частіше виявляються несвіжими — їх доводиться викидати, навіть не спробувавши.

Реалізована метафора передбачає оперування метафоричним виразом без урахування його фігурального характеру, тобто так, як якби метафора мала пряме значення. Результат реалізації метафори часто буває комічним. Наприклад, я вийшов з себе і увійшов в автобус.

Серед інших тропів метафора займає центральне місце, оскільки дозволяє створити ємні образи, засновані на яскравих, несподіваних асоціаціях. В основу метафор може бути покладено подібність найрізноманітніших ознак предметів: кольори, форми, обсягу, призначення та ін.

Первинна функція метафори в тексті — образотворча, спрямована на формування художньої якості.

Творчість В. Стуса насичена метафорами, частина з них є закритими, часто автор використовує метафори, у яких закладено варіативність трактування текстів. Так, у багатьох віршах В. Стуса звучить мотив туги за Україною, уболівання за долю рідного народу, заклик до боротьби за життя, гідне людини. Щоб передати свої почуття, поет використовує метафору: наприклад:

«О земле втрачена, явися пролийся мертвому мені»;

бодай у зболеному сні «І собором дзвінким Україна

і лазурове простелися, Написалась на мурах тюрми»

  1. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Бесіда

  • Назвіть моральні, філософсько-естетичні проблеми, які автор порушує у своїх поезіях.

  • Доведіть, що в душі ліричного героя В. Стуса відбувається напружена психологічна боротьба.

  • Поміркуйте, чому у своїх творах В. Стус часто вдається до кольорової символіки.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  • Повторити матеріал теми «Постшістдесятники», підготуватися до контрольної роботи.

  • Вивчити напам’ять поезію «Як добре те, що смерті не боюсь я».

  • Творча робота на тему: «Поезії В. Стуса — прояв духовної незламності борця»

VL ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ Рефлексія

Продовжити речення: «Творчість В. Стуса спонукала мене замислитися над питанням ., тому що .».

УРОК № 110


1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   59


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка