Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи»



Сторінка8/59
Дата конвертації20.02.2016
Розмір15.5 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   59

ПРОБЛЕМИ НАРОДУ ТА ВІЙНИ, ІСТОРИЧНОЇ ПАМ'ЯТІ В КІНОПОВІСТІ «УКРАЇНА В ОГНІ». НЕСПРАВЕДЛИВА КРИТИКА ТВОРУ В СТАЛІНСЬКІ ЧАСИ ТА ЇЇ ТРИВАЛИЙ ШЛЯХ ДО ЧИТАЧА. ДОЛЯ НАРОДУ КРІЗЬ ПРИЗМУ АВТОРСЬКОГО БАЧЕННЯ Й ОЦІНКИ, ПОЄДНАННЯ ЛІРИКО-РОМАНТИЧНОГО, ВИРАЖАЛЬНОГО НАЧАЛА З ПУБЛІЦИСТИКОЮ

Мета: ознайомити старшокласників з ідейно-художнім змістом кіноповісті «Україна в огні», висвітлити проблеми, які порушує автор у творі, розвивати вміння працювати з цитатним матеріалом, додатковою літературою, вдосконалювати вміння створювати власне зв'язне висловлювання, підсумовувати й узагальнювати; виховувати інтерес до історичного минулого Батьківщини, повагу до людини — захисника рідного краю, почуття патріотизму.

Теорія літератури: кіноповість.

Обладнання: текст твору, портрет О. Довженка.

Тип уроку: комбінований.

ПЕРЕБІГ УРОКУ



  1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

  2. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

Слово вчителя



Кіноповісті «Україна в огні», про яку говоритимемо сьогодні, судилося не менше випробувань, ніж самому авторові. Уже готова до виходу у світ, вона була порізана в друкарні. Лише інколи в пресі з’являлися уривки з неї. Після смерті Довженка читачі вперше побачили твір лише 1990 року, а найповніше видання вийшло 1995 року. У чому ж причина?

  1. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

  1. Перевірка домашнього завдання

Прослуховування складених учнями сенканів на тему: «Мої роздуми над “Зачарованою Десною”».

  1. Літературний диктант за змістом кіноповісті

  1. Довженка «Зачарована Десна»

  • Про кого сказано?

  • «.Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість. Зневажав начальство і царя. Цар ображав його гідність миршавою рудою борідкою, нікчемною постаттю і що нібито мав чин нижче за генерала». (Батько)

  • «.Заводив нас у такі казкові нетрі старовини, що ми переставали дихати і бити комарів на жижках і на шиї, ї тоді вже комарі нас поїдом їли, пили нашу кров, насолоджуючись.»

  • «..Брав мене на руки і розповідав мені про Десну, про трави, про таємничі озера — Дзюбне, Церковне, Тихе, про Сейм. А голос у нього був такий добрий, і погляд очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти і добро. (Дід Семен)

  • «.Їй можна було по три дні не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й червоніли щоки. Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі». (Прабаба Марусина)

  • «.Орудував він косою, як добрий маляр пензлем,— легко і вправно. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша». (Дядько Самійло, якого прозвали Косар)

  • Хто про себе говорить: «Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість.? (Мати)

  • Який перший гріх скоїв Сашко? (Повиривав молоду моркву в городі.)

  • Яка музика найбільше подобалася Сашкові? (Музика клепання коси)

  • Які епізоди свідчать про дитячу фантазію малого Сашка? (Розмова коней, змалювання яблука того коня з колядки, момент, коли уявою він примушує скотитися з неба зірку тощо.)

  • Боялася діда Семена й спалила Псалтир. (мати).

!V. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

  1. Слово вчителя

«У цьому оповіданні я якось напівсвідомо, себто цілком органічно, заступився за народ свій, що несе тяжкі втрати на війні.

Кому ж, як не мені, сказати було слово на захист, коли отака велика загроза нависла над нещасною моєю землею?». Такий запис зробив О. Довженко у своєму «Щоденнику» про кіноповість «Україна в огні». Як же створювався твір? Що підштовхнуло автора до його написання?

  1. Виступ учня із випереджувальним

завданням «Історія створення кіноповісті»

Як уважають довженкознавці, кіноповість «Україна в огні» була розпочата в часи відступу, що задум написати сценарій про покинуту ворогам Україну в Довженка з’явився тоді, коли він довідався про здачу німцям Києва. Написана по гарячих слідах, вона вражає непідкупною правдою, щирістю й болем за долю України та її народу.

Окремі епізоди з твору були перекладені російською мовою й надруковані в журналах «Литература и искусство» і «Знамя». Микита Хрущов, із яким письменник був у дружніх стосунках, з уст автора почув ще й рукописні частини. Вони дуже сподобалися йому, він хвалив Олександра Петровича і радив писати ще гостріше, бо розумів, що сила твору — у його правдивості. Коли влітку 1943 року у прифронтову смугу приїхали з виступами відомі письменники й актори, Хрущов запропонував Довженкові прочитати присутнім свій твір. Тоді ж «Україну в огні» в Довженка вкрали. Він був упевнений, що це справа рук заздрісників і що вони знищили рукопис. Та виявилося, що рукопис не знищили, а як компромат проти Довженка піднесли самому Й. Сталіну.

Довженко по пам’яті відновлював твір, друкував уривки з нього в журналі «Смена», а вже почали ширитися чутки, що Сталіну, який ознайомився із рукописом твору, він не сподобався. Більше того, вождь невдоволений цим твором. Про те, що було далі, читаємо на сторінках «Щоденника».

26. 11. 1943 р.

«Сьогодні узнав тяжку новину: моя повість «Україна в огні» не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постанови. Тяжко на душі і тоскно. І не тому тяжко, що пропало марно більше року роботи. Мені важко од свідомості, що «Україна в огні» — це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо. Значить, вона нікому не потрібна і ніщо не потрібно, крім панегірика. Блюстителі партійних чеснот, чистоплюї і пере- виконавці завдань бояться, щоб не збаламутив я народ своїми критичними висловлюваннями.»

31.01.1945 р.

«31 січня 1944 р. мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття й окривавлені частини моєї душі було розкида- но на ганьбу й поталу на всіх зборищах. Усе, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало й поганило мене. Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягара неправди й зла. Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості».

Отже, коли на Тверському бульварі було зібрано О. Корнійчука, М. Бажана, М. Рильського й О. Довженка, то Максим Тадейович здивовано запитав присутніх:

  • Чого це нас усіх запрошують до Кремля?

  • Через мене. — передчуваючи своє лихо, відповів Довженко.

Доповідь Сталіна рябіла звинуваченнями і в націоналізмі, й у перекрученні історії, і в аморальності головної героїні Олесі. Геніального режисера кремлівський диктатор звинувачував у ста смертних гріхах, передусім — у ревізії ленінізму та політики Комуністичної партії. «Україну в огні» назвали ревізіоністським, націоналістичним, антирадянським твором, виявом вузької національної обмеженості автора, який насправді сказав гірку правду і про колгоспну систему, і про Червону армію, і про органи внутрішніх справ. У своєму творі Довженко таврував колгоспний лад передусім не за те, що він призвів багатого колись українського хлібороба до крайньої межі зубожіння і безправ’я, а за те, що вбив у людях гідність і почуття національної гордості. У доповіді Сталіна це названо «нахабним глумлінням з правди», а самого Довженка — «куркульським підголоском і відвертим націоналістом».

«Геніальний» Михайло Чіаурелі, друг Берії, п’ятикратний лауреат Сталінської премії, «науково довів», що твір Довженка — «ан- тирадянська акція.

Після засідання М. Чіаурелі повчав О. Довженка: «Ти вождю пожалів 10 метрів плівочки. Ти жодного епізоду в картинах йому не зробив. Пожалів! Не хотів зобразити вождя! Гордість тебе заїла, от і погибай тепер.». Він зневажливо звертався до Довженка: «Ти-и!» й ділився власним досвідом: «Ти працюй, як я: думай, що хочеш, а коли робиш фільм, розкидай по ньому те, що люблять: тут серпочок, тут молоточок; тут серпочок, там молоточок, там зірочку». У «Щоденнику» про цей епізод читаємо: «Тут “перший маестро” почав навіть показувати мені, як саме треба розкидати серпочки і молоточки, від чого я трохи не провалився в землю від обурення, розпачу й огиди».

Почалася розправа.

Були й такі, що радили трішечки переробити твір, наприклад, щоб письменник заставив Олесю «виконати свій інтернаціональний обов’язок» — віддатися росіянинові чи грузинові, а не українцеві, а для цього досить маленької корекції: «Ви зробіть Кравчину росіянином, Олександре Петровичу, тоді дуже багато стане на своє місце. Повірте, що ваш сценарій виправити — раз плюнути. Коли ж вирішите облишити річ, поставити на ній хрест, це буде розцінено як ваша впертість і приховування твору для історії. Мовляв, придушили мене, а я ось почекаю, історія мене виправдає. Це було б неправильно і вельми небезпечно з вашого боку»

До цькування О. Довженка доклали рук і українські письменники. О. Корнійчук за завданням Сталіна навіть попідкреслював у ру- кописі крамольні місця, а М. Бажан, будучи на той час заступником Голови Ради Міністрів УРСР, не тільки не став на захист колеги, а ще й зловтішався: «Повалено тебе, Сашко, і вже ти більше ніколи не підведешся». Рильський же й захищати, особливо О. Довженка, не смів, бо сам був зацькований, загнаний погрозами в глухий кут.

Отже, «Україна в огні» — це крик болю, це вразлива реакція на фашистську навалу. Письменник не оминає гострих проблем, устами своїх героїв він запитує самого вождя, як же сталося, що «не б’ємо ворога на його території»? Автор зображує не тільки героїзм людей, а й великі трагедії, намагається осмислити болючий моральний вплив війни на людину.

  1. Робота в групах

  1. ша група. Проблеми народу та війни в кіноповісті.

  2. га група. Проблема історичної пам’яті в кіноповісті.

  3. тя група. Що засуджує автор у творі?

  4. та група. Поєднання в кіноповісті лірико-романтичного, виражального начала з публіцистикою.

  1. Звіт груп про виконану роботу

1-ша група. Проблеми народу та війни в кіноповісті

«Україна в огні» — це розповідь про простих людей, які понесли найтяжчі втрати на війні, не отримуючи за свій повсякденний нелегкий героїчний труд ні чинів, ні орденів. Письменник зобразив велику внутрішню силу рідного народу, його нездоланність та незламну волю, прагнення до боротьби з ворогом в ім’я перемоги. О. Довженко зображує і народне горе, і страждання, й історичні подвиги, відверто висловлює свій біль за рідну Україну, яка прийняла на себе перші удари загарбників, найстрашніші і найбільші битви відбувалися на її полях, і вся вона палала у вогні та стражданнях. Ці картини з жалем і болем, а ще більше з жагучою ненавистю до ворогів змальовує автор: «Горять жита на многі кілометри, палають, топчуться людьми, підводами. Ревуть аероплани. Мечуть бомби. Розсипаються вершники по полю, мов птиці. Крик, і плач, і височенний зойк поранених коней».

Раптова навала ворога, відступ, евакуація, нехватка зброї породили розгубленість не тільки серед цивільного населення, а й у військах. Сини Купріяна Хуторного, одного з героїв кіноповісті, стали дезертирами, повернулися додому і виправдовувалися перед батьком, говорячи: «У нас, тату, генерал пропав. Застрелився, бодай його сира земля не прийняла. Розгубилися ми. Мости, тату, зірвані. Плавати не вміємо».

Війна привела в рух усю Україну. Тисячі біженців, переважно жителів міст, їхали на схід. А селяни, прив’язані «тисячолітніми узами до землі», не могли всі виїхати, тому дивилися услід від’їжджаючим і говорили: «А куди ж вони ото їдуть, бодай їм добра не було! Щоб вони бігли й не переставали! Та нащо ж їх везуть машинами? Може б, машини та на щось інше пригодилися!»

Ті ж, що їхали в тил, питали один одного: «Слухайте, чому вони не тікають? Ви бачите? Вони не тікають?

Ну, ясно. Чого ж їм тікати? Вони ждуть німців».

Цим епізодом автор показує ще один трагічний наслідок війни, який переживатиме народ ще довгі роки по війні,— розкол нації зсередини. А з наближенням фронту іще більше поглибилася прірва між тими, хто їхав у тил, і тими, хто йшов чи залишався: «Пролітали вантажні машини різних снабів, воєнторгів, управлінь, постачань. Холодні, злі шофери, здавалось, не бачили нічого на дорозі. Не бачили й пасажири. Чимало серед них було нікчемних людей, позбавлених глибокого розуміння народної трагедії. Недорозвиненість звичайних людських відносин, скука формалізму, ведомственна байдужість чи просто відсутність людської уяви і тупий егоїзм котили їх на державних гумових колесах мимо поранених».

Але найстрашніше було те, що «державні діячі середньої руки», втікаючи самі, звинувачували інших у паніці, приховували правду. Василь Кравчина, почувши розмову голови виконкому одного містечка, Н. Лиманчука, з двома дівчатами про відступ, з гіркотою вигукнув їм: «Тікайте, сестри мої, тікайте. Бо прийдуть німці, понівечать вас, заразять хворобами, поженуть у неволю, а цей незго- раємий шкаф,— показав Василь на голову,— що збирається тікати, повернеться потім та й судитиме вас за розпусту».

Так і сталося потім з героїнею твору — Христею й сотнями інших дівчат, яким довелося пройти всі кола фашистського пекла, а потім іде й постати перед судом холодних та бездушних «незгорає- мих шкафів», які вирішили, що саме вони — провідники державної політики, лінії партії.

Довженко показує також, що довелося пережити тим, хто залишився на території, окупованій ворогом: їх примушували і орати замість коней та волів, і віддавати найкращих юнаків та дівчат у Німеччину на каторжні роботи, зазнавати принижень, гинути у вогні пожеж, під дулами фашистських автоматів, на шибеницях. Ось лише один з таких страшних епізодів, змальованих у кіноповісті. Ернст фон Крауз, переслідуваний партизанами, погано спав. Розплата за це була страшна: «Сотні нещасних людей, розстріляних, покалічених, з вирізаними на грудях і на лобі зірками, згоріли тієї ночі в селі, замкнуті в палаючих клунях і церквах. Розплатилися за німецький хворобливий сон тяжкими муками у вогні українські діти».

Безмірною була й трагедія рядових воїнів, які прийняли на свої плечі увесь тягар битви за рідну землю. Цих боїв не витримували ні звірі, ні птахи, ні плазуни: «Такий страшний був світ у бою. Одна лише людина могла витерпіти бій.»

А ось і опис самого бою: «Повітряні хвилі й буйні завихрення од пролітаючих великих снарядів і вибухів мін зривали людей з землі, крутили їх угорі, як осінній лист, і кидали на землю.

Все повітря прийшло в шалений рух, все воно, вся атмосфера звучала, ревла, вибухала, крякала і гриміла тисячами громів. Повітря горіло. На бійцях загоралися сорочки.

.Сім раз сходилися бійці з противником. Сім найтяжчих німецьких атак одбили вони вщент, в порох, в дим. Тридцять шість ворожих танків палало вже перед ними і возносило до неба грізну їхню славу. Трупу ворожого лежало між танками множество».

Письменник захоплюється мужністю своїх героїв, прославляє їх подвиг у віках, хоч серце його при цьому обливалося кров’ю за марно втраченими силами і життями: «Як билися люди! Немов цілі століття незламної упертості і бойових щедрот розкрилися раптом в Вернигорах, Труханових, Вовках і Якимахах. Рідна батьківська земля умножила їх гнів і силу бойового запалу. Вони немов уросли в землю, і коли німці були вже зовсім близько, вони встали як один і пішли в атаку якраз проти середини грізного німецького валу».

Зникли з лиця землі чудові українські пейзажі. Натомість «димом сходили обрії. Вогняні вали з громом і гуркотом не один раз перекочувалися із сходу на захід і з заходу на схід. Мертві танки чорніли на полях грізними своїми тушами, неначе вимерлі страховища в пустелі. І куди не поїхати, куди не піти,— всюди несло духом непохованого людського трупу. Міновані нескошені поля були сповнені зловісних таємниць».

А улюблена Довженкова ріка «.була збезчещена, зґвалтована і спотворена ворогами.

Вода текла в ній каламутна й кривава, з дохлою рибою, трупами й іншими останками страждань. І грязь, і каламуть, і кров у річці, і смерть! Це була вже не річка, а стік нечистот».

Сталін звинувачував О. Довженка в тому, що він духовно роззброював народ у боротьбі з фашизмом. Та сцени кіноповісті говорять зовсім протилежне. Взяти хоча б ту, у концтаборі, де Лаврін Запорожець завдяки незвичайним зусиллям піднімає полонених протии ворога й веде їх, беззбройних, у бій. І перемагає.

А ще митець підносить питання про виховання відповідальності буквально кожного бійця за долю народу, долю Вітчизни. Письменник нагадує кожному солдатові, що його завдання — не власний порятунок, а визволення народу з фашистської неволі. Справжній воїн має відчувати сором перед жінками, дітьми, старими, яких лишає на поталу ворогам, мусить усвідомити, що від нього весь світ чекає звільнення від фашистської чуми. І такі почуття виникають у Кравчини і бійців. Слова письменника-патріота виховували, кликали до перемоги. І були дуже своєчасними, бо народилися у важкий період відступу.

Отже, письменник у кіноповісті «Україна в огні» з переконливою прямотою і великою художньою майстерністю розкрив трагедію українського народу в найбільшій світовій війні. Висновок може бути лише один: таке не повинно повторитися!

Проблема історичної пам'яті в кіноповісті

О. Довженко в кіноповісті не тільки уславляв героїзм народу, а й порушував важливі суспільні й моральні проблеми. Однією з них є проблема історичної пам’яті. Митець болісно роздумував про майбутнє нації, і цей біль ятрив його душу.

Проблема виховання молоді, на глибоке переконання автора,— одна з найважливіших. О. Довженко не погоджується з довоєнними методами виховання молодого покоління, якого не вчили історії своєї Батьківщини — України. Бо без освічених, добре вихованих молодих людей, які будуть вивчати і знати історію своєї країни, щоб робити її сильнішою, могутнішою, не може існувати жодна по-справжньому цивілізована країна. О. Довженко писав: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців». З болем письменник констатує: «Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимсь забороненим, ворожим і контрреволюційним,— це Україна. Другої такої країни на земній кулі немає». Ось на цьому наголошує письменник. Він вірить, що такі жорстокі уроки історії не пройдуть даремно.

У відмові від історичної пам’яті письменник вбачає й причини зрадництва і говорить про це у відвертих авторських зверненнях до читача. Ці слова звучать гнівним обвинуваченням державній політиці за виховання молоді: «У грізну велику годину життя свого народу не вистачило у них (зрадників) ні розуму, ні великості душі. Під тиском найтяжчих обставин не одійшли вони на схід зі своїм великим товариством, що йому потім судила доля здивувати світ своїми подвигами. Звиклі до типової безвідповідальності, позбавлені знання урочистої заборони і святості заклику, мляві їх натури не піднялися до висот розуміння ходу історії, що кликала їх до велетенського бою, до надзвичайного. І ніхто не став їм у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії. Не помогли й близькі рідні герої революції, бо не шанували їх пам’ять у селі. Серед перших ударів долі загубили вони присягу свою, бо слово «священна» не дзвеніло в їхніх серцях урочистим дзвоном. Вони були духовно беззбройні, наївні й короткозорі». Як бачимо, письменник наголошує на тому, що з людини-безбатченка ніколи не виховати патріота, відданого й мужнього.

Довженко багато розмірковує над причинами морального падіння деяких своїх співвітчизників. 24.06.1942 р. в «Щоденнику» він записав: «У Білгороді вісімдесят процентів молодих жінок повиходили заміж за німців. Ми будемо їх карати за це. Ми не порвемо на собі волосся, не згоримо від сорому, не подумаєм над своїм убозтвом у справах виховання, ми розстріляємо зрадників і безбатченків, яких ми самі наплодили.

Тема для оповідання разюча. Це драма наших днів. Драма нашої епохи. Це ще дуже небагато хто розуміє».

У зрадництва багато причин. Одна з них — «нікчемне, погане виховання молоді, хамська образа виховання дівчини, нехтування жіночої природи, неповага до неї, грубість, позбавлення смаку, мод, елегантності, хороших манер» (29.06.42 р.).

Але основна причина, на думку Довженка, лежить глибше. Ця причина — у національному нігілізмі, повній відсутності патріотичного виховання. Про таку ахіллесову п’яту українського народу знають навіть вороги. Німецький офіцер Ернст фон Крауз говорить своєму синові: «Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту. Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова «нація» остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників.»

Для твору Довженка характерна така прикметна ознака, як національна ідентифікація українців. У кіноповісті зринає образ української хати. Це символічний образ України. Символічними є прізвище головних героїв — Запорожці, і назва села — Тополівка.

Не випадково кіноповість розпочинається експозицією, де зібралася вся родина, щоб величати матір. Ця своєрідна сімейна ідилія є конкретним і водночас образним втіленням людського буття, того, як повинна жити людина, про що дбати, які цінності сповідувати. Мати, від якої залежить майбутнє роду, народу, людства, заповідає своїм дітям «виповнити свою місію перед миром», людьми і країною, наставляє на труд, працю на землі, злагоду, любов до рідного краю. Саме такий погляд на життя і вихованя підростаючого покоління не дасть народові, і в першу чергу молоді, забути, «хто ми, чиї сини, чиїх батьків ...»

Що засуджує автор у творі?

Зі сторінок повісті видно, що основною причиною невдач у перший період війни письменник уважає культ особи Сталіна й тоталітарний режим. «Батькові народів» дуже не сподобався в кіноповісті вислів «броня тонка», який використовує син Купріяна Хуторного, пояснюючи причину свого дезертирства з армії. Бо він недвозначно говорить про те, що країна не була підготовлена до війни. Як свідчать історичні матеріали і документи, армія дійсно виявилася беззбройною перед раптовим нападом гітлерівської Німеччини. Низкою образів кіноповісті митець розкриває думку про необхідність вести боротьбу з урахуванням досягнень техніки, а не сподіватися лише на хоробрість та безприкладний героїзм рядових воїнів.

О. Довженко справді виявляє велику громадянську мужність, коли устами представника народу скаже тяжку правду про Сталіна. Це той епізод, коли Лаврін Запорожець зняв з покуття портрет Сталіна і з докором нагадав йому про війну малою кров’ю.

Митець виступає в кіноповісті проти сталінської ідеї про загострення класової боротьби по мірі просування країни до соціалізму. Завдяки цій страшній ідеї були знищені майже всі найкращі кадри інтелігенції в країні. Жорстокими, нічим не виправданими репресіями проти командного складу Збройних Сил армія була позбавлена досвідчених і кваліфікованих воєначальників, командирів. О. Довженко висловлює переконання, що війна вимагає інших методів керівництва, бо не погрози і лайки поведуть воїнів у наступ. Він створив образ командира, що втілює народний ідеал, який органічно пов’язаний з масами, такий Кравчина — душевна, проста, розуміюча людина. До того ж ганьбу відступу, як бачимо з твору, переживають лише рядові солдати. Автор не зображує на сторінках повісті жодного радянського офіцера.

У своїй кіноповісті Олександр Петрович засуджує війну, яка нічого, окрім трагедії й нищення, не несе народам. Пояснюючи свій задум описати саме трагедію України, Довженко пише: «Україна поруйнована, як ні одна країна в світі. Поруйновані й пограбовані всі міста. У нас нема ні шкіл, ні інститутів, ні музеїв, ні бібліотек. Загинули наші історичні архіви, загинуло малярство, скульптура, архітектура. Поруйновані всі мости, шляхи, розорила війна народне господарство, понищила людей, побила, повішала, розігнала в неволю. У нас нема майже вчених, обмаль митців. І коли я чую обвинувачення за «Україну в огні» в націоналізмі, як же гірко і тоскно мені робиться на душі.». До речі, укладачі п’ятитомника О. Довженка цю його цитату підтверджують такими фактами: «На Україні за роки війни повністю знищено 16 150 заводів, фабрик і комбінатів, 200 тисяч споруд найрізноманітнішого промислово-виробничого призначення (депо, майстерні, склади, гаражі, колгоспно-радгоспні приміщення тощо). На Донбасі гітлерівці затопили 2800 кілометрів гірничих виробок — цією водою можна було б заповнити канал завширшки 30 м і глибиною 40 метрів, що простягся б від Донбасу до Північного Льодовитого океану. Та найбільші втрати — мільйони людських жертв».

Поєднання в кіноповісті лірико-романтичного,

виражального начала з публіцистикою

«Україна в огні» — це динамічний, напружений твір, у якому відчутне поєднання лірико-романтичного начала з публіцистикою. Поняття публіцистичності органічно охоплює широке суспільне звучання, проблемність, тенденційність, полемічність і специфічну, притаманну публіцистиці образність. Довженко-письменник не просто веде оповідь про події, він висловлює власне бачення причин поразок, зради, зневіри через ліричні відступи, аналітичні роздуми.

Зі сторінок кіноповісті перед нами постають неприкриті, жахливі картини війни, незмірний подвиг простих воїнів-захисників Вітчизни, людські долі, історія незвичайного кохання. Усі ці епізоди переплітаються на сторінках кіноповісті і вражають своєю правдивістю, красою або потворністю.

Як приклад поєднання лірико-романтичного, виражального начала з публіцистикою можуть бути авторські роздуми про Україну.

«О українська земля, як укривавилась ти! Ріки кров’ю поналивано, озера слізьми та жалем. Степи гнівом утоптано та прокляттям, та тугою і жалем».

«Світе мій убогий! Де на тобі пролилося стільки крові, як у нас на Україні? Де стільки передсмертних криків, сліз, відчаю? Горе розлилося по недобитих вокзалах».

«Не стало прекрасного села. Не стало ні хат, ні садків, ні добрих лагідних людей. Одні тільки печі й печища біліли серед попелу й вугілля, та де-не-де висіли трупи на ушулах чи на грушах. Нікому було ні плакати, ні кричати, ні проклинати».

«Яка була любима незаймана річка! Вона стала невпізнанна. Вона булі збезчещена, зґвалтована і сплюндрована ворогами».

  1. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Захист власної думки

«Чи актуальні сьогодні проблеми, висвітлені Довженком у кіноповісті (виховання молоді, незнання історії, відсутність національної гордості)?»

  1. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  • Повторити матеріал уроку.

  • Дати відповідь на питання: «Основні причини заборони «України в огні» О. Довженка».

  • Творча робота. Написати твір-роздум «У чому цінність кіноповісті О. Довженка «Україна в огні»?»

  • Підготуватися до характеристики образів твору за допомогою «Щоденника подвійних нотаток».

  1. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ Рефлексія

Продовжте речення.

  • У творі мене найбільше вразив епізод.

  • Я вважаю, що написавши твір, О. Довженко.

  • Кіноповість примусила мене замислитися над.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   59


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка