Уроки літератури рідного краю



Сторінка2/3
Дата конвертації09.03.2016
Розмір0.61 Mb.
1   2   3
Тема : Л.І.Челнокова. Збірка «Ящірка Зі». «Найбільша радість - коли робити щасливим іншого »

Мета: ознайомитись із життєвим і творчим шляхом Лідії Миколаївни Челнокової; визначити основні мотиви творів; виховувати гуманне ставлення до природи

Обладнання: Фотографії Л. М. Челнокової, збірки творів письменниці «Щиросердя» (1999р.), «Переможе краса і любов» (2002р.), «Первоцвіт» (2002р.), «Ящірка Зі» (2002р.), кольорові картинки природи, фото вишивок Л. М.Челнокової

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь.

Хід уроку :

  1. Повідомлення теми . Мотивація навчальних досягнень. Огляд фотографій письменниці, книг. «Мозковий штурм»

  • Чого можемо навчитися корисного , опрацьовуючи збірку «Ящірка Зі».

  1. Актуалізація опорних знань.

Учні розповідають про перше знайомство з письменницею в міській виставковій залі.

  1. Бесіда про життєвий і творчий шлях Л.І.Челнокової.

  • Коли і де народилася письменниця?

  • Яку освіту вона отримала?

  • Назвіть її збірки?

  • Розкажіть про її захоплення декоративно-ужитковим мистецтвом?

  1. Робота із збіркою «Ящірка Зі»

  1. Виразне читання напам'ять віршів: «Білі голуби», «Струмочок», «Дощик», «Івасеві мрії».

  1. Усний аналіз оповідань та казок.

  1. учень аналізує оповідання «Надія»

В оповіданні «Надія» для десятирічного Іванка, прикутого до ліжка, другом став голуб Тур. Намагаючись накормити голуба , хлопчик не помітив, як перевернувся із спини на бік. Маму попросив дати йому насіння. Кожного ранку голуб прилітав на балкон. Іванко годував його, співав пісні, розповідав про автокатастрофу, про ліки, про масаж. А одного разу білосніжний красень прилетів із закривавленим тільцем. Хлопець хотів допомогти голубу, але упав з дивана. В образі матері показано милосердя до птаха. Вона обробила ранку на крилі, зробила пов'язку, а синові пообіцяла, що вони не залишать друга в біді, бо друзів не можна зраджувати.

  1. учень аналізує оповідання «Абрикоса»

В оповіданні «Абрикоса» розкрито образ щедрої тітки Галі. «У неї була добра душа і серце до людей. Ніколи поганого слова не сказала ні про кого». Щоб залишити пам'ять у людей про себе, вона посадила у великому дворі абрикосу. Обгородила з усіх боків деревину металевою сіткою, щоб не зламали. Підпушувала землю біла стовбура, поливала і молила Бога, щоб зберіг її деревце від лихих людей, від заморозків. А коли невдаха-шофер обдер деревині півбоку, вона плакала і врятувала, бо вважала , що це - не просто дерево. А це - радість усім людям. Письменниця засуджує вчинок хлопців : Сергійка, Володі та Олексія, які крадькома натрусили абрикос. Тітка Галя не накричала на них, а стояла за відчиненим вікном з очима наповненими сльозами. Хлопцям стало соромно, і вони принесли абрикоси у квартиру хазяйки, попросили вибачення. Гостинна господиня пригостила їх пиріжками , цукерками, варенням, чаєм і похвалила, що вони не побоялися , покаялися. Кожен може схибити , а для того щоб виправитись , потрібно мати мужність.

  1. учень аналізує казку «Їжачок «Туп-Туп»»

Взаємодопомогу , взаємовиручку їжачка Туп-Туп із мишами розкрито у казці «Їжачок «Туп-Туп». їжачок, потрапивши у полон до сім'ї дівчинки Галинки, хоче вибратися на волю до своїх діточок. Добрі миші запропонували для майбутньої втечі розширити прохід знадвору , а їжак прогризе перепону з хати. Після свого визволення їжачок ввічливо подякував і пообіцяв ніколи не ловити і не їсти мишей.

  1. учень аналізує казку «Лисяче новосілля»

У казці « Лисяче новосілля» відкривається ледача пара лисів - Поліни та Євгена, які розорили домівку борсука Тимофія, і змусили його йти в інше місце. А самі лиси зайняли його нору і вирішили там зробити гучне новосілля. Першого разу гості проминули їхню нору, пішовши на свято до їхніх привітних, роботящих, добрих кумів Оленки та Василя. Але герої не хотіли упустити шанс прославитися на весь ліс, що вони кращі, багатші, щиріші. Але звіриний народ від них відвернувся. Всі в лісі зробили вигляд , неначе цього лисячого подружжя не існує. Простора нора не принесла щастя. Лис Євген попався у пастку, Поліна від горя захворіла і десь зникла.

Мораль цієї казки така: на чужому горі добра й щастя не збудуєш.



  1. учень аналізує казку «Зелений лісовичок»

У казці «Зелений лісовичок» викривається жорстокість хлопчиків, які прийшли на річку з вудками ловити рибу, але для забави убили жабу-тата і жабу-маму, осиротили маленьких жабенят-діток. На противагу безсердечним дітям письменниця розкриває милосердя старої ропухи, яка взялася доглядати сиріток , доброту лісовичка, який розважав жабенят казочками, став їм другом і забрав їх з собою у ліс. Лісовичок задумався над питаннями :

  • Чому бувають такі жорстокі люди?

  • Чому не думають , що природа може помститися за цю жорстокість? Для суспільства треба взяти повчання лісовичка із казки «Зелений лісовичок», з яким він впевнено звертався до жабенят : « Бачите, який гарний білий світ, всім вистачає і сонця, і неба, і води, і їжі. Не можна кривдити один одного. Треба любити природу, яка нас оточує, поважати все живе на землі і тоді всі будуть щасливі.» Щедрий лісовичок відчував себе щасливим. «Бо найбільша радість - коли робиш щасливим іншого».

  1. учень аналізує казку «Лялька-українка»

Коли Л.М.Челнокова жила з мамою у селі Дунаєвцях Хмельницької області, вони ходили в гості до молодого вченого . Він ловив метеликів і пришпилював їх у коробочках. Вчений був глухий. Маленькій Лідії було жаль метеликів, що вони ніколи не побачать волі. Цей епізод з життя вона згадувала весь час , бо хотіла звільнити полонених метеликів. Це бажання вилилося у написання казки «Лялька-українка».

Дівчинка Марійка у казці «Лялька-українка» розхвилювалася, побачивши колекцію пришпилених метеликів. Очі її широко розкрилися від жаху й жалю , вона ще змалечку пам'ятає батькову розповідь про користь метеликів і просьбу ніколи не ловити їх, бо не стане у лісі ягід , тому що метелики своїми лапками й носиками опилюють квіти, допомагають деревам і кущам родити.

Коли Марійка з братиком Михасиком , з лялькою-українкою, з лелекою Льонею та псом Нероном потрапляють на чудо-галявину, то їхнє благородне бажання здійснюється : метелики ожили, а Михасик заговорив, вигукнувши : «Дивіться, дивіться, вони літають, вони живі! Яка це краса». Все в природі зраділо, а сонечко лагідно торкалось своїми променями людей, немов говорило: «Добрим людям - щастя на все життя».


  1. учень аналізує оповідання «Ящірка Зі»

  1. Бесіда.

  • Яке враження у вас склалося про творчість Л.І.Челнокової ?

  • Яка основна думка збірки «Ящірка Зі»?

  1. Підведення підсумків. Оцінювання.

  2. Домашнє завдання.

Написати вірш або казку про тварин.
Додаток А

Життєвий шлях криворізької письменниці

Лідії Миколаївни Челнокової.

Лідія Миколаївна народилася 2 квітня 1939 року в місті Києві. Мама хотіла назвати її Лесею на честь української письменниці Лесі Українки, але батько назвав Лідією на честь своєї сестри. У дитинстві мама та інші члени родини, однокласники кликали її Лілею:

І Лілеєю мама назвала –

Ніжним іменем білої крин,

Серед квітів щоб я квітувала

І вродлива була до сивин.

з вірша «Лілея»

У сім’ї панувала любов, взаємоповага турбота про домашній добробут. Вдома було затишно, красиво, прикрашено вишивками, бо всі любили шити, вишивати. Ці традиції Лідія Миколаївна перенесла і на Криворіжжя. Зараз її кватиру прикрашає ціла галерея вишивок:



  • «Керамічна ваза з тюльпанами» (17.02.1999р.)

Гладь, стебловий шов, акрил, муліне.

  • «Віночок «Квіти України і колосся» (1999р)

Гладь, стебловий шов, шовкові нитки на шовковій тканині.

  • «Тигрова лілія» (16.02.2000р.)

Гладь, стебловий шов, акрил, муліне на шерстяній тканині.

  • «Духмяний горошок» (15.03.1998р.)

Гладь, стебловий шов, акрил, муліне на лляній тканині.

  • «Дзвіночки» (05.09.2006р.)

Гладь,стебловий шов, шовкові нитки на шовковій тканині.

  • «Осіння ягода» (01.04.1999р.)

Гладь, стебловий шов, акрил, муліне.

  • «Весняні квіти» (04.10.2001р.)

Гладь, стебловий шов, шовкові нитки, рюлекс на лляній тканині.

  • «Соняхи» (07.07.2004р.)

Гладь, стебловий шов, акрил, рококо на лляному полотні.

  • «Бузок» (21.03.2009р.)

Гладь, петельний і стебловий шви на шовковій тканині.

  • «Ваза з квітами» (бісер)

У центрі на стіні вишитий портрет дідуся Антона Кашпора, знаменитого велогонщика, улюбленця киян на початку ХХ століття. Портрет вишито на білому полотні чорними, сірими і білими нитками (гладь, стебловий шов, крапочка і рисочка).

Лідія Миколаївна з гордістю розповідає, що у книзі «Втеча» Ярослава Галенка та Ігоря Засєди розповідається як революціонери організували втечу Баумана і використали для цього час змагання Антона Кашпора. А одного разу спритний спортсмен отримав перемогу і приз над 40 вершниками на київському стадіоні. На честь знаменитого велогонщика Лідія Миколаївна назвала внука Антоном.

За вишиті ікони «Богородиця з немовлям» і «Святий Миколай» у 2009 році отримала «Благодарственное письмо от прихожан храма Рождества Пресвятой Богородицы и воспитанников воскресной школы». З великою любов’ю поетеса згадала бабусю Тетяну Онисімівну, яка закінчила київську гімназію, знала сім мов, багато читала. Виховувала внучку на божих заповідях. А мама поетеси прищепила їй любов до природи. Коли вони вдвох шли кудись, мама завжди звертала увагу на все гарне: красиву людину, чарівну квітку. Пізніше мама із захопленням слухала перші вірші Лідії і високо їх оцінювала: «Ти пишеш краще, ніж Єсенін». На що Лідія скромно відповідала: «Ні. Ви так думаєте, бо я ваша дочка».

Бринить в моїм серці Тарасова мова –

То ніжне, то грізне Шевченкове слово.

Торкається струн його Лесина пісня,

Єсенінська ніжність, погодонька синя.

І виклик тиранам – поезія Стуса,

Жертовність любові – молитва Ісуса.

Батько загинув на війні. Тому тема війни з болем у серці розкривається у віршах поетеси: «Мати солдата», «Господа молю», «Над Бабиним Яром», «В сім'ї ветерана війни», «Бабин Яр»:

Тут мого тата краплини

Крові упали в росу.

Каже червона калина:

-В гронах ті краплі несу.

На Криворіжжя приїхала в 1953 році. Закінчила Красінську середню школу, Криворізький гірничо – економічний технікум. За фахом економіст. Працювала на промислових підприємствах Кривбасу. Вона відомий майстер декоративно – ужиткового мистецтва. Художня вишивка, гладь, хрестик, вирізування, аплікація – все це у сфері її уподобань.

Поетеса видала такі збірки: «Щиросердя», «Зорі наді мною» (1999р.), «Первоцвіт», «Переможе краса і любов», «Ящірка Зі» (2002р.).

У серці Лідії Миколаївни гармонійно поєднані щирість, доброта, безкорисливість, готовність завжди підтримати й прийти на допомогу.

Вона часто виступає перед учнями шкіл. У Лозуватській середній школі №1 така зустріч відбулася 1 грудня 2009 року.

Зараз у видавництві знаходиться її нова книга для дітей «Краєзнавці з комп’ютерним козенятком».









Додаток Б




На виставці декоративно-ужиткового мистецтва Л.М.Челокової у міському виставковому залі



На творчому вечорі Л.М. Челнокової у міській бібліотеці № 10 в палаці Артема


Тема : Л.О. Баранова як майстер ніжної лірики, як співець вселюдської любові та відданого поклоніння рідній землі.

Мета: ознайомитись учнів із життєвим шляхом поетеси; розкрити філософські питання у збірці «Тріумф і тиша»; розвивати в учнів уміння характеризувати поетичні образи;висловлювати власні судження про ліричні твори;прищеплювати інтерес до лірики поетеси.

Обладнання: збірки поетеси, портрет Л.О. Баранової, запис пісень Ніни Матвієнко.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь.

Хід уроку :


  1. Мотивація навчальної діяльності

  • Перша збірка Любові Баранової «Воскресаю в степах» вийшла в 1995 році.

Й відразу - презентація в Кіровограді, в Кривому Розі. Знайшлося чимало прихильників таланту поетеси. Декілька віршів навіть надихнули місцевих композиторів на створення пісень. Поетеса Ганна Андріївна Стеценко говорила про свою подругу так: « З Любов’ю Барановою ми дружимо вже багато літ, хоча належимо, як кажуть, до різних поколінь. І що мене вразило з перших днів знайомства, то це щирість і в житті, і у віршах. Вона не полюбляє гучних слів, незвичайних тем, але її поезія запам’ятовується , змушує хвилюватися, задумуватися».

  1. Пояснення нового матеріалу.

  1. Повідомлення учня про життєвий і творчий шлях поеси.

Народилася Любов Баранова (дівоче прізвище –Завірюха) в селі Гурівка Долинського району на Кіровоградщині. Після закінчення Олександрійського педучилища працювала музичним керівником дитячого садка у Кривому Розі.

Випустивши з 1994 до 2001 року чотири поетичних збірки («Воскресаю в степах», «Пелюстки любові», «Сонячні стежини», «На крилах світлої мети») Любов Олександрівна стала відомою на Криворіжжі і в Долинському районі сусідньої Кіровоградської області, де зростала й гартувала свої творчі корені, здебільшого як майстер ніжної лірики, як витончений співець вселюдської любові та відданого поклоніння рідній землі.

У 2003 році надрукували ілюстровану збірку віршів для дітей «Капелюшок для киці»

Поетесу в місці багато хто знає. Вона часто виступає в навчальних закладах, палацах культури. У 2002 році Любов Олександрівна була в нашій школі. А у 2012 році її запрошували на форум «Квітуча долина» у Широківську загальноосвітню школу Криворізького району для літературно-обдарованих дітей.



  1. Повідомлення учня на тему «Збірка Л.О.Баранової «Тріумф і тиша».

«Тріумф і тиша» - це шоста книга авторки. У ній зібрані найкращі поезії з попередніх книг та багато нових віршів. Збірка складається з чотирьох розділів : «У пошуках істини», «Відлуння вічності», «Бентежні струни», « Чотири кольори буття».

У поезіях першого розділу поетеса розкриває свої моральні цінності : вона з дитинства навчена цінувати працю трудівників на землі, оспівує терновий вінок історії України, розмірковує над долею поета, шукає істину життя.

На диво істина проста:

Якщо доволі в серці маєш

Любові, віри й доброти –

Життя висоти подолаєш

На крилах світлої мети!

У другому розділі вірші присвячені митцям : «Іванові Хоменку», «Григорію Сковороді», «Людвігу Ван Бетховену», «Анатолію Солов’яненку», «Євгенові Плужнику», ….

У третьому і четвертому розділах пейзажна лірика переплітається з інтимною, філософською.

У журналі «Саксагань» №2 за 2009 рік Любов Олександрівна писала : «Проте – відносно своїх творів так вже говорилося мною не раз – я не можу мовчати, не висловлювати власної громадянської позиції, коли за вікнами «квартири-фортеці» (для багатьох воно так і є) гудуть буремні події. Тобто сучасна лірична героїня не може замикатися у маленькій, затишній перлині свого особистого жіночого щастя, - у цьому я просто переконана! Отож і не мовчу…»



  1. Проблемне питання до учнів.

  1. Словникова робота.

Тріумф – це видатний, блискучий успіх, перемога, торжество.

  1. Виразне читання віршів на пам'ять.

«Тріумф і тиша», «Творіть добро», «Осінній вальс», «Іванові Хоменку», «Не можу тебе я забути», «Мала батьківщина».

  1. Прослуховування пісень Ніни Матвієнко.

  2. Бесіда.

  • Поясніть заголовок збірки «Тріумф і тиша»

  • Що ви дізналися про долю поета Івана Хоменка?

  • Чому він пішов шляхом Тараса Шевченка?

  • Які почуття висловлює поетеса у ставленні до малої батьківщини?

  • У чому сенс життя Любові Баранової?

  1. Читання власних віршів учнів про рідне село Лозуватку.

  1. Підведення підсумків. Оцінювання.

  2. Домашнє завдання.

Написати есе «Мої роздуми про творчість Любові Баранової».


Додаток А




Додаток Б
Паралелі, які пересікаються

З Любою Завірюхою (вона ж Баранова) ми познайомилися колись давно в електричці "Кривий Ріг Долинська". Жінка із блискучими живими очима й темно-каштановим волоссям, що хвильками спадало їй ма плечі, - вона сиділа навпроти, - заговорила першою. Розмова потекла легко й невимушено, як це буває зазвичай при дорожніх знайомствах. Говорили ми про весняні краєвиди, що швидко проминали за вікном пагона, про поезію і трохи - про політику, мовну здебільшого...

Згодом - коротке листування. Люба надсилала мені свої вірші - схвильовані та щирі, світлі й печальні, але... Але написані вони були чужою для мене мовою. А казали ж колись пращури наші, характерники Січі Чапорозької, буцімто у житті кожної людини є "три речі, що мають значущість: твоя земля, твій народ і твоє серце..." Ми їх не чуємо?

Та мине порівняно небагато часу, і Люба порадує мене своєю першою весняною ластівкою - книжечкою "Воскресаю в степах". Що це було? Віяння часу? Воля Всевишнього?..



- Болить мені Батиєве ярмо! —
звітувала вона перед своїми першими читачами, перед
родом своїм і своїм сумлінням.
« Живе в мені рабиня й дотепер,

Хоч мішура словесна тьмарить очі.

Та вітер волі крила розпростер -

Мені звільнить від рабства душу хоче...

Це було воскресіння душі української. Це було народження поетеси.

"Тріумф і тиша" - п'ята «доросла» книга Любові Баранової. Творчі горизонти поетеси, її світобачення, філософське осмислення життєвих реалій у ній набрали нових форм та відчуттів, нових звуків та відтінків.

За фахом Люба музикант. Музика і слово - це ті два крила, які підносять її над світом, таким от мінливим і тривожним, часом жорстоким, але ж водночас і невимовно прекрасним.



Від зливи музики в мені

Ніде немає порятунку...

- ділиться вона своїми нестримними почуваннями з читачем.

Щедро осяяна світлом духовності жінка благоговіє перед Великими світу цього. Подумки вона веде розмову з Джордано Бруно та Євгеном Плужником, Анатолієм Солов'яненком і Людвігом Ван Бетховеном. З їхніми тінями і звуками, з їхньою пам'яттю і відлунням їхніх голосів. Ось як відтворює вона стан своєї душі у хвилини, коли "слухала концерт органний у старовинному костьолі" Іоганна Себастьяна Баха.

Хотілось впасти на коліна,

Просить благоговійно прощі,

А Баха музика нетлінна,

Заполонивши час і простір,

Відлупилась у грішній плоті...

Доволі часто поетеса у своєму віршотворенні звертається до форми діалогу, тим самим спонукаючи до роздумів і зацікавленого читача. Вона веде ніби живу розмову з рідною ненькою у вірші "Роздуми біля пам'ятника Леніну". Власне, це диспут з її співвітчизниками старшого покоління. Люба намагається зрозуміти: чому?.. Чому люди, пройшовши крізь пекельні жорна репресивної машини більшовизму, переживши жахи українського голокосту і соловецьких концтаборів, "в червоні й досі вірять побрехеньки"? Чому, обравши шлях незалежності, Україна й досі борсається в червоному липкому павутинні соціальних і національних потрясінь?



В душі моїй - пустеля Гобі.

Орлом покльовані в утробі

Свободи голуби...

Проте природній оптимізм авторки допомагає їй долати тимчасовий розпач:



Народе мій, ти в котрий раз воскрес!

Так дай же Бог тобі снаги й натхнення

У всі віки своє вписати ймення...

Та попри все Любов Баранова - жінка. Жінка весела й журлива, беззахисна і всевладна, кохана і закохана: "трохи грішниця, трохи чаклунка..." Вона безтямно залюблена у світ. Життєрадісна і життєдайна. Для неї й осінь - що весна.



Осінь, осінь, моя королево!

Закружляю в твоєму танку...

Її інтимна лірика - без надмірної драматизації чи й характерної для такого жанру екзальтації, рясно пересипана "пелюстками вишневої завірюхи". Любина літературна героїня палка й жагуча. Вона і земна, і водночас небесно недосяжна.



У обіймах твоїх

І Сивілла я, і Афродіта.

До любові, добра і кохання - молитва її серця. Молитва душі. І голос поетеси не фальшивить.



От і все, прощавай, - Бог з тобою!

Біль і смуток в очах не шукай!

Відпускаю кохання на волю -

Хай летить собі в зоряний край.

Творчість Л.Баранової щира і світла. Справді ж бо, «поезія, - як сказав колись геній, - це щоденник душі». Прочитаймо ж його!


Тамара Журба,

член Національної спілки письменників України.

Тема : Зустріч із криворізьким гумористом Василем Васильовичем Сичовим.

Мета: познайомитися із життєвим і творчим шляхом письменника; прищепити учням інтерес до творчості гумориста.

Обладнання: проектор, збірки книг, портрет.

Тип уроку: урок-зустріч

Хід уроку :

І. Вступне слово вчителя.

Діти, мені приємно познайомити вас із моїм земляком Сичовим Василем Васильовичем. Ми з ним проживали в селищі Степове, а закінчували середню школу № 64 у селищі Рахманівка. Василь Васильович присвятив нашій школі вірш:



РІДНА ШКОЛА

Ні, не забуть мені ніколи.

Яких би не траплялось див,

Рахманівської диво-школи,

В яку я підлітком ходив,

В якій пенал, перо і зошит

Я вперше взяв до юних рук,

Де спалахнули вперше зорі.

Ремесел різних і наук.

Де вчителі, мов ті Колумби,

До світла вказували путь,

І сонцем пахли

Книги й клумби.

Бо в них була життєва суть.

Казкове слово"рідна школа"...

І восени, і навесні

Її я зараз, як ніколи

Так часто бачу уві сні.

Привітна, мила, світлоока,

Як сивий свідок двох стеліть.

Вона ровесницею Блока

На цьому пагорбі стоїть.

І що стоїть незламно, сміло -

Хіба не дивно? А проте -

Вже дві імперії зотліло,

А рідна школа все цвіте.

А рідна школа щиро, живо

І безвідмовно, мов свіча,

Сто двадцять літ -

Хіба не диво! -

Дітей прекрасному навча.

Казкове слово... «рідна школа»..,

І-восени, і навесні

Тебе я зараз, як ніколи.

Так часто бачу уві сні.

Ще за життя не раз, я знаю,

Хай свідком будуть небеса.

Тебе, як неньку, я згадаю

І по щоці збіжить сльоза.

І ні зітруть тебе ніколи

Ні примхи влад, ні часу плин

Хвала і слава рідній школі!

Учителям її – уклін!

В.Сичов

ІІ. Учні виконують пісню «На добро!»

ІІІ. Читання напам'ять гуморесок, байок

  • Бессараб Наталя «Заморські гості» П.Глазового

  • Ковтун Василь «Щука» Л.Глібова

  • Соколовська Оксана «Чудо в черевичку» С.Олійника

  • Вербицький Віталій «Ля-ля-ля» С.Олійника

  1. Слово надається письменнику.

Рік і місце народження: 1955, місто Кривий Ріг, селище Рахманівка. Десятирічна школа. Служба в лавах Радянської армії, в Чехословаччині. Після армії в різні роки працював шофером, художником, листоношею, муляром, слюсарем, машиністом дробарки, робітником на залізничній колії, монтажником.

Лірику почав писати ще школярем, а гумористичні твори - з1997року. Друкувався в газетах: "Червоний гірник", "Металлург", "Шахтар Кривбасу", "Вместе", "Наша позиция", "Домашняя газета", "Пульс региона", "Криворожанка", "Шепетівський вісник", "Сільські вісті", "Веселі вісті", "Днепровская правда", в літературно-художньому альманасі "Саксагань", в колективних збірках "Стежина" та "Молитесь Правде на Земле". Брав участь у численних літературних конкурсах. Нагороджений дипломом першого ступеня міського конкурсу "Літературний Ріднокрай", призом та дипломом від народного депутата України Олександра Вілкула на міському літературному конкурсі "Україна моя квітуча" - за особистий внесок у розвиток літературного мистецтва, пропаганду духовних цінностей і збереження традицій, а також грамотами та дипломами багатьох інших конкурсів.

В 2000-2001 рр. зустрічався з патріархом української гумористики Павлом Глазовим, не раз гостював у нього в Києві. Душевним і добрим словом класик українського гумору благословив мою творчість. Я подарував йому збірку своїх гумористичних віршів "Хохма!" а він мені - аж шість своїх збірок. Ми листувалися з ним до самої його смерті.

В своїй гумористично-сатиричній творчості керуюсь як компасом - словами видатного російського критика Дмитра Писарєва, який сказав; "Где нет желчи и смеха, там нет надежды на обновление. Где нет сарказмов, там нет и настоящей любви к человечеству".



  1. Виразне читання гумористом своїх творів із збірки сміх.

  2. Читання власних віршів дітей

Демченко Євгенія «Податки»

Бялковська Вікторія «Податки»

Ткачук Єлизавета «Про що шумить море»

Сушко Анастасія «Мова»

Величко Руслана «Весняний ранок»

Чернецька Аліна «Щастя»

Касянчук Анастасія «Кохання».

  1. Виступ дітей «Усна народна творчість про гумор».

  • Можна й жартувати, аби діло знати

  • Жартуй ,глечичок, поки не луснув.

  • Вмій пожартувати, та знай, коли перестати.

  • Дай Боже жартувати, аби не плакати.

  • А Павло Глазовий говорив так:

Сміх людський – чудесна штука.

Він - мистецтво і наука.

Він – в житті і для життя.

Із потворного й дурного

Посміятися не гріх.

Добрий сміх не б’є, не мучить.

Він на світі жити учить.

  1. Учні подарували квіти письменнику.

  2. Автограф письменника.

  3. Домашнє завдання.

Написати відгук про зустріч.

Додаток А

Відгук про зустріч Величко Руслани

24 травня 2011 року в Лозуватській СЗШ №1 відбулась зустріч з видатним письменником Сичовим Василем Васильовичем. Василь Васильович завітав в нашу школу вперше, тому учні готувались старанно, аби ця зустріч запам'яталась письменнику надовго. Цей захід організувала вчитель української мови та літератури Стукаленко Наталія Віталіївна. Василь Васильович був дуже радий завітати до нас. Він презентував нам свої збірки: збірка лірики «Где ты, доброе сердце» і збірку гумористичних творів « Сміх».

Зі збірки «Сміх» автор прочитав нам такі твори: «Хребет», «Консервативна матуся», «Ягідки», «Левкова помилка», всі ці твори підняли настрій слухачам. Василь Васильович розповідав про свою дружбу з відомим гумористом Павлом Глазовим. Він давав корисні поради щодо написання гумористичних творів. Василь Васильович зберіг багато фото та листів з відомим другом, від якого набрався багато досвіду. Свої твори автор видавав не тільки в районних газетах, айв обласних. Учениці 9 класу подарували письменнику свої вірші: Сушко Анастасія прочитата вірш «Мова», Величко Руслана - вірш «Весняний ранок», Чернецька Аліна - вірш «Щастя», Касянчук Анастасія прочитала вірш «Про дружбу» та « Кохання». Після цього автор дав нам декілька порад щодо нашої літературної творчості. Він розповів, що перед тим як писати, треба замислитись, чи потрібно це читачеві. Василь Васильович розповідав: «Справжній цікавий твір повинен викликати у людини певні емоції. Аби писати по-справжньому цікаві твори, треба багато читати, подорожувати, спілкуватись. Писати треба правдиво».

Ми отримали багато корисних порад і перейнялися певним досвідом, який допоможе нам в подальшій творчості. Зі збірки лірики Василь Васильович прочитав вірші «Пастушок» і «Собака». По закінченню нашого заходу учні дарували квіти письменнику, говорили свої враження, висловлювали свої побажання, фотографувались на пам'ять. Автор подарував нашій шкільній бібліотеці свої збірки, залишивши в них свої автографи. Також автографи могли взяти всі охочі, кого зацікавила творчість письменника. Учні нашої школи були приємно вражені зустріччю з видатним письменником і хотіли, аби такі заходи відбувались частіше.


Додаток Б





Додаток В

Стаття «Не забува нас Глазовий»

Червоний гірник №68069 від 12 травня 2001 року

Уранці 14 січня о шостій ми з Антоніною були в Києві, а опів на восьму - вже у квар­тирі Павла Прокоповича. Снігу в Києві не­має, як і в Кривбасі. Левова частка часу пішла на бесіду про літературу, про життя, зовсім мало - на сніданок, фотографування та вечерю.

Кого нагадує Глазовий зовні? Високий, зовсім сивий, ледь зігнутий... Я ніколи не бачив портрета біблійського Ноя, хоча, здається, є його гіпотетичні портрети, але чомусь здається мені, що патріарх українсь­кої гумористики схожий саме на нього. Бо він теж волею долі покликаний врятувати свій народ, не ковчегом, а сміхом.

Він - увесь у русі, в словах, сміху ні хви­лини: спокою... Рідко коли промайне сумовинка вздовж обличчя. Я читаю йому свої гуморески - він щиро й заразливо сміється, причому якось по самим обличчям. Він ніби увесь створений зі сміху, кожен його атом - смішинка. Він читає мені свій досить дов­гий вірш - "Африканська трагедія". Тут так багато гумору, що ми буквально задихаємося від потоків сліз!

Показав мені рукописний збірник віршів, які піде ще не друкувалися: в часи застою їх вважали аморальними. Це добра сотня творів, у яких: саме життя - буйне, неприче­сане, смішне і трагічне водночас.

Ось один зразочок:



НЕПРАВДИВА ІСТОРІЯ

- У журналі, - каже дід,

Пишуть люди вчені,

Що помер Наполеон

На святій Єлені.

Баба сердиться: - Таке

Й не писали б краще.

Звідкіля ж воно святе,

Як воно гуляще?

Йому є про що розповідати. Він знав, бачив, зберіг у нам'яті сотні людей і епізодів - смішних, драматичних, звичайних. Знайо­мий був з Рильським, Бажаном, Гончаром, Гр. Тютюнником, Іваном Ле, Корнійчуком, Рибаком, Головком, Вишнею, Шолоховим, Михалковим і ще багатьма - багатьма. З Во­лодимиром Сосюрою приятелював, дружив зі Збанацьким, Степаном Олійником, Ми­китою Годованцем. Шолохов подарував йому якось ручку з золотим пером. З Сергієм Михалковим якось виступав на одному концерті, Михал­ков із шкіри пнувся, щоб зірвати більше оплесків, та аплодували саме Глазовому. Михалков за ку­лісами з досадою визнав; не чекав, мовляв, такого "А Юрій Збанацький, згадує Павло Прокопович, - прекрасна людина,- велико­го серця і душі, не вмів ви­ступати на публіці: говорив нудно, одноманітно, моно­тонно. Тому брав мене, щоб я будив публіку".

Глазовий - енциклопедично освічена, багатомисляча людина. Книжок у нього! Сотні томів "Бібліотеки всесвітньої літератури", всякої іншої, довідники, словники, є навіть такі несподівані книжки, що й не подумав би. Окремо - сотні книжок з шахів, бо поет - ярий любитель цієї гри.

Колись любив мисливство, тепер, звісне це відійшло. Живе сам, скромно, невибагливо. Син Андрій та дочка Леся часто навідують батька. Біля нього живе пухнастий собачка Пушок, Вони один без одного не можуть зворушливе видовище. Запам'яталися мені його слова:

- Ви бачили звичайне яблуко, звичайне куряче яйце? Вони, створені природою, ге­ніальні і прості. Візьміть до рук, поверніть так і сяк - ви не знайдете жодної зайвої де­талі, а колі: знайдете - це вже не яблуко і не яйце. Таким, на моє тверде переконання, має бути і гумор, і вірш - жодної зайвої деталі. Вчіться у природи!

Або ще цікава думка: Будь який гумористичний вірш скла­дається з води - слів, і спирту - гумору. Чим більше води, тим слабкіший. Залізна логі­ка. Викидайте з вірша усе зайве, викреслюй­те безпощадно, скрізь має бути суцільний гумор.

Порадив Павло Прокопович і таке:

- Частіше переписуйте ваші речі від руки. Рука - це орган з розумною лінькуватістю, вона зайвого писати не захоче, вона завжди чутлива на фальш і довготи, просто відмов­лятиметься переписувати їх заново.

Під час війни Глазовий був стрільцем» радистом в авіації, воював на різних фрон­тах. Служив якийсь час з сином генерала бронетанкових військ Катуковим. Хотів, було, вступити до Воєнно-повітряної академії ім. Жуковського, але викладач її Микола Олексійович Толстой (син письменника Олексія Толстого) завалив його на екзамені з оптики. На відміну від автора "Петра Першого", його син, за словами Глазового, був нічим не примітний.

Кажу Глазовому:

- Павле Прокоповичу, ви як Гомер. Греції сперечаються, де він народився,

А ви де народилися?

- Народився я на Миколаївщині, а тоді батьки переїхали в Кривий Ріг. Жили ми в селі Осички, що в районі Всебратського. А в селищі Зеленому, до воцаріння там 9-ї домни, жили вже лише батько з матір'ю. Як Зелене знесли, перебралися в Широке, де й поховані..

Під час бесіди Глазовий часто цитує улюб­лених Шевченка і Руданського, пам'ять у нього чудова. І багато палить. Я, що недав­но кинув палити, схиляю його до того ж.

- Так, так, - погоджується він. - Звичайно ж... Господь дав мені легені не для того, щоб я їх труїв димом... Але покинути я вже не зможу... Вірніше, на даному етапі життя це вже не має значення...

Весь час напучував мене - треба працю­вати, шліфувати свої речі до найбільшої дос­коналості. Моїй дружині казав:

- Ви його не лайте, жалійте його, бо це само по собі дивовижно: людина трудиться в такому виробничому пеклі, а ще бере на себе каторжну працю літератора.

Знялися ми на пам'ять. Павло Прокопо­вич з Пушком провели нас трошки, більше ми йому не дозволили. Розцілувалися, і Глазовий ще раз побажав щастя Кривому Рогу і всім, усім...




Василь Сичов та Павло Глазовий

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка