Уроки морально етичного виховання. 4 клас м. Старокостянтинів 2011 рік



Сторінка6/13
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.06 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Тема. Моя Батьківщина – рідна Україна (свято)

Мета: Формувати пізнавальний інтерес учнів; розширювати уявлення про Україну, як самостійну державу; виховувати любов до української пісні, почуття поваги, шани до української мови, почуття любові та гордості за свою рідну Україну.

Обладнання: Зал прибрано рушниками, на окремих столах – вироби дітей: малюнки на тему «Я малюю Україну», картини рідної природи; вишиванки, виставка книг про Україну, звичаї традиції народу; державні символи, верба і калина, барвінок.

Хід свята.

(Хлопчик і дівчинка в національному вбранні виносять хліб на вишитому рушнику)

Дівчинка. За народним звичаєм стрічаєм,

Як здавен ведеться на віку,

Ми гостей пшеничним короваєм

На чудовім тканім рушнику.



Хлопчик. Хай рясніють квіти малиново,

Пахне хай духмяно коровай,

Щоб і дар земний, і щире слово

Ви відчули, завітавши у наш край.



Пісня „Україна” Т. Петриненка

Слово вчителя

—Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна. Її красою захоплювались поети, художники та композитори.

… Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є – дорога, явори,

Усе моє, все зветься Україна.



Л.Костенко

— Діти, а що для вас Україна?



Учень: Для мене – це край, де я народився, живу, де живуть і працюють мої батьки.

Учень: Це школа, вулиця, на якій я живу.

Учень: Це моя родина: тато, мама, сестричка, бабуся, дідусь, рідна домівка.

Вчитель: Ми називаємо Україну своєю Батьківщиною. Якими ще словами близькими за значенням ми можемо її назвати?

Діти: Вітчизна, рідний край, земля батьків, отчий дім, Україна - ненька, рідний дім, рідний берег, Хмельниччина, рідна сторона.

Пісня «Моя Україна»

Золотавий вечір

Впав на тихі верби,

Солов'їна пісня в'ється вдалині,

І грайлива річка

Між гаями в'ється.

Все це — Україна,

Все це я і ти.



Приспів

Моя Україна — червона калина,

Журба журавлина — це земля моя.

Моя Україна — червона калина,

Надія єдина — це любов моя.

Золотаве плесо,

Найгарніші квіти,

Доле ж моя, доле,

Що то принести,

Щоб моя родина,

Вся моя країна

В мирі та єднанні

Довіку жили.

Приспів

Це моя Вкраїна,

Тут моє коріння,

Моя мова рідна,

Золоті лани.

В світі все минає

Тільки зостається

Молоде кохання

І любов землі.

Приспів

Вчитель Збереглася давня легенда ще козацьких часів: коли на країну нападали вороги зі сходу і заходу, півдня і півночі, коли в нерівних боях полягли кращі захисники народу, на велику раду зібралися старі вожді, наймудріші книжники, сліпі кобзарі. "Що чинити далі? – з болем і розпачем запитували вони. – Розбиті наші останні полки, захоплені ворогами останні фортеці…” І тоді піднялися найдревніші із кобзарів:

— Неправда, - сказали вони, - останній полк ніколи не може бути розгромлений, остання фортеця ніколи не здається! Бо це те, що в душі кожного: наша дума, наша пісня, прадавні звичаї і традиції. Їх можна віддати лише добровільно – але ми не віддамо, бо ми народ одвічний, потужний і життєдайний. Биті, знекровлені, палені й топтані, ми знову піднімемося з руїн, із попелу, і знову воскреснемо, розквітнемо, забуяємо!..

І справдилися пророчі слова того кобзаря.

—Минали роки, століття… І ось злинули у небо синьо-жовті знамена, а з мільйонів сердець вирвалось на волю жадане: "Ще не вмерла Україна”.



Звучить  Державний гімн України „Ще не вмерла України”

Вчитель. 1991 рік - час світлих надій та історичних звершень українського народу.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла „Акт проголошення незалежності України”, яким проголосила незалежність України та створення самостійної Української держави – України.

З того часу Україна ввійшла в нову епоху свого розквіту.

Учень. Україна — наша земля, рідний край. Наша країна з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею і мудрими талановитими людьми.

Учень. Ми українці – велика родина,

Мова і пісня у нас солов’їна,

Квітне в садочках червона калина,

Рідна земля для всіх нас – Україна.



Учень. Струмок серед гаю, як стрічечка.

На квітці метелик, мов свічечка.

Хвилюють, маюють, квітують поля –

Добридень тобі, Україно моя!



Учень. Щасливі ми, що народилися і живемо у такій чудовій, багатій, мальовничій землі у нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. Де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюючись аж до сліз, зачувши рідне слово.

«Де найкраще місце на землі?».

Де зелені хмари яворів

Заступили неба синій став,

На стежині сонце я зустрів,

Привітав його і запитав:

— Всі народи бачиш ти з висот,

Всі долини і гірські шпилі,

Де ж найбільший на землі народ?

Де ж найкраще місце на землі?

Сонце усміхнулося здаля:

— Правда, все я бачу з висоти,

Всі народи рівні, а земля

Там найкраща, де вродився ти.

Виростай, дитино, й пам'ятай:

— Батьківщина — то найкращий край!

Учень. Краю мій рідний, моя сторона,

Ти для мене – найкраща у світі!

Україно моя, ти у серці – одна,

Як в віночку, барвистому цвіті.



Учень. Україно, ми дочки твої і сини,

Ти усіх нас любов’ю зігріла,

І шумлять кучеряві твої ясени,

Кличуть в мрію нас їхні вітрила.



Учень. Україно, ти рідна моя сторона.

Наші предки тут стежку топтали.

І була Україна їм – в світі одна,

То ж за неї життя віддавали.



Учень. Я з тобою пов’язую долю свою!

І калину, й вербу над водою,

Мову рідну, і спів солов’їв у гаю

Я люблю і горджуся тобою.



Учень. У рідному краї і серце співає —

Одна Україна і двох не буває,

Місця, де вродились ми, — завжди святі:

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

Учень. Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє земля назавжди.

Тож припадімо до неї вустами

І серцем вбираймо, як спраглий води...



Вчитель. Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почуття.

Учень. О мово рідна! Золота колиско,

В яких світах би не була я —

З тобою серцем і по-українськи

Я вимовляю мамине ім 'я.



Вчитель. Сію дитині в серденько ласку,

Сійся, родися ніжне «Будь ласка»,

Вдячне «спасибі», «вибач» тремтливе —

Слово у серця, як зернятко в ниві.

«Доброго ранку», «світлої днини»

Щиро даруй ти людям, дитино.

Мова барвиста, мова багата,

Рідна і тепла, як батьківська хата.



Пісня «Наша мова»

(музика М.Ведмедаря, слова Володимира Кісенца).
Вчитель: Чи є десь на землі такий чарівний край, де тихі весняні ночі пливуть на крилах солов’їних пісень, де вранці на замріяній річці джерельною водою умивається біле латаття, де навесні і влітку під шатами крислатих дерев яскравіє килим різнотрав’я і квітів?

Є, це наш рідний край – Хмельниччина!



Учень. Я — землі цієї паросток зелений,

Я — землі цієї крапля дощова.

Заплелись у мені, приросли до мене

Жито і дерева, квіти і трава.



Пісня «Рідний край»

Учень. Україна! Країна волі і краси, радощів і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над якою сяють яскраві зорі щасливого майбутнього.

Учень. Україна! Це історія мужнього народу, який віками боровся за волю,

Учень. А зібрались ми сьогодні,

Щоби не забути:

Хто боровся за Вкраїну —

Усіх спом'янути.



Учень. Усіх тих героїв,

Що пали в бою

За Вкраїни славу,

її честь і волю.



Учень. Хто бачив ті гори та ріки й могили,

Де дідові кості у землі спочили,

Хто все те шанує і хто тут щасливий,

Той любить Вкраїну і є син правдивий!



Учень. Україна — це славні лицарі — Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Богдан Хмельницький, Максим Залізняк, Іван Мазепа, Олекса Довбуш, Устим Кармелюк та багато інших, які віддали своє життя за щастя народу. Це і такі відомі всьому світові діячі української культури як Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко, О. Довженко, М. Костомаров, М. Заньковецька, М. Грушевський та інші.

Учень. Кохаю край свій золотий,

Свою рідну Україну,

Як хочу я аби зрости

Вітчизни гідним сином.



Учень. Присягаєм Україну

Понад все любити.

Рідний народ шанувати

І для нього жити.



Учень. Присягаєм рідну віру

Завжди визнавати,

По-вкраїнськи говорити,

Молитись, співати.



Учень. Як ріка не піде в гору

І сонце не згасне,

Так ми того не забудем,

Що рідне, що власне.



Учень. Нас ніколи ворог

Зламати не зможе.

А дотриматись присяги,

Поможи нам, Боже.



Пісня «О Україна, о рідна ненько».

Учень. Запорозька Січ нам дорога,

Вона, як та мати всім одна,

Гей, повій вітре з синіх гір

Та на прапор наш, на топір.



Учень. Гей, повій вітре зі степів —

Дай нам силу козаків,

Дай нам свою силу, дай відвагу,

Україні-неньці — славу!



Виконується танець «Гопак».

Вчитель. У кожного народу є свої улюблені речі, дерева, рослини. Верба, калина, барвінок — невід'ємні від українського народу.

Учень. Ось верба — символ краси, неперервності життя. Вона живуча: встромиш у землю гілочку і виросте дерево. Засип ранку порошком меленої вербової кори і кров зупиниться.

Учень. З давніх-давен вербу вважали святим деревом. Освячені її гілочки служили оберегами полів від граду, під час грози їх викидали надвір, щоб, як казали, «град припинився», обкурювали хату від хвороб, клали у купіль немовляти. Діти хльостали один-одного освяченими прутиками, примовляючи:

Не я б'ю — верба б'є,

За тижень — Великдень.

Недалечке — червоне яєчко!

Спаси і сохрани. Матір Божа,

Під своїм покровом.

На це хльостання не можна було ображатися, оскільки верба давала силу і здоров'я.

Учень. А ось хрещатий барвінок — символ вічності. Послухайте легенду. Ця рослина, коли ще не мала своєї назви дуже заздрила запашній фіалці, бо та була у великій шані серед людей. І тоді вона звернулась до богині Флори, щоб та подарувала їй аромат, красу і людську любов. Однак не всесильною була богиня квітів і весни і не змогла вона нагородити рослину великою красою. За те дала їй гучну назву «Вінка», що означає перемога. Що ж переможного вбачали люди у цій скромній вічнозеленій рослині? У ній прихована могутня цілюща сила перемагати тяжкі недуги. За це люди подарували барвінкові свою любов.

Учень. А як називається іще один народний символ, ви можете сказати, коли дасте відповідь на ось цю загадку.

За хатою у садочку,

У зеленому віночку

Та в червоних намистинках

Стала пава молода.

І збігаються всі діти,

Щоб на неї поглядіти.

За намисто кожен — смик,

Та й укине на язик.

—Так, правильно, це — калина. Калина — це символ кохання, краси, щастя. Навесні калина вкривається білим цвітом і стоїть, як наречена у білому вбранні, а восени палахкотить гронами червоних плодів. Калиною уквітчують весільний коровай, оселю, печуть смачні пироги, лікуються. Народ склав про неї багато віршів, легенд, пісень. Послухайте, будь ласка, одну з пісень.



Пісня-хоровод «Ой єсть в лісі калина».

Вчитель. А тепер погляньте на ці рушники. Це теж символи українського народу. «Дім без рушників, говорилось у народі, — як сім'я без дітей». Вони — старовинні обереги дому. Вишитий різними візерунками рушник був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали дорогих гостей, виходили в поле чи справляли обжинки, проводжали в армію, дівчина подавала рушники на знак згоди при сватанні, молоді ставали на рушник під час шлюбного обряду, з рушником проводжали в останню путь.

Вишивали рушники різними способами і кольорами. Ось цей вишитий червоними і чорними хрестиками.

Чому таке поєднання? У пісні співається:

«Два кольори мої, два кольори... Червоний — то любов, а чорний — то журба». У житті кожної людини бувають радість і смуток. Так і на рушниках люди виписували свою долю. Я бажаю, щоб на ваших життєвих дорогах — рушниках, були тільки світлі, радісні кольори і не було чорних — журби та печалі.



(Танок з рушниками).

Вчитель. Ви — майбутнє України. Тож своїми знаннями, працею, здобутками підносьте її культуру, будьте гідними своїх предків, любіть рідну землю так, як заповідав Великий Тарас, бережіть волю і незалежність України, поважайте свій народ і нашу мелодійну мову. Шануймо себе і свою гідність і шановані будемо іншими.

Учень. Попрощатися нам час,

Ще зустрінемось не раз.

Землю я благословляю

На багатий урожай,

Хай достатком розквітає

Рідний подільський славний край.




Урок №13

Тема. Найстарший учень початкової школи. Старанність, відповідальність у навчанні.

Мета: : Виховувати свідоме ставлення до навчання, розкрити значення знань, науки в житті людини, ознайомити з пийомами організації навчальної діяльності, формувати пізнавальну активність учнів; розвивати вміння вчитися, планувати свій день, системне мислення, активність і старанність, самостійність і відповідальність школярів; виховувати культуру інтелектуальної праці.

Обладнання: плакати з висловами про знання.

Навчання для розуму – це як різьблення на мармуровій брилі. Усі видатні якості, які вирізняють філософа, оратора чи державного діяча, сховані в звичайній людині, і лише освіта виявляє їх.

( Д. Аддісон)

Усі люди ушляхетнюються навчанням, а не природою.

( Цицерон)

Хід уроку.

І. Організація класу.

ІІ. Повідомлення теми та мети уроку.

—Сьогоднішній наш урок хочу почати із запитання, чи вмієте ви вчитися? Що означає вміти вчитись?

«А хіба ми не вміємо? — спитаєте ви. — Адже тільки те й робимо, що вчимося кожного дня!» Але ж я про те, як треба вчитись, щоб було з того більше користі, і вам було у сто разів цікавіше.

Отже, ви згодні прислухатись до моїх порад? Думаю, згодні. Тож сьогодні ми з вами поговоримо про те, як навчитися вчитися, як раціонально використовувати свій час. І найголовніше – визначимо, якими рисами мають володіти учні, аби аби досягти певних результатів у навчальній діяльності.



ІІІ. Бесіда «Умій учитись, щоб уміти трудитись».

  • Народна мудрість говорить: «Умій учитись, щоб уміти трудитись». Як ви розумієте ці слова?

(Відповіді дітей).

  • Отож, почнемо з самого початку, тобто з уроків у школі. Ви сидите і слухаєте вчителя, учнів, часом самих себе, коли відповідаєте. Але ж як слухаєте? Що чуєте з того, що говорять? А треба добре прислухатись, напружити свою увагу так, щоб вникнути в саму суть почутого. Для цього слід відкинути всі сторонні справи: розмови з товаришем по парті, записки, малюнки, які вам почали так гарно вдаватись, різні вигадки та ін. А всю увагу зосередити на тому, що ж говорять і чи правильно відповідають твої товариші, та й за що, зрештою, їм ставлять високі бали. Словом, треба зосередитись на головному, на самому уроці. Інакше ви просто згаєте дорогоцінний час, а вдома, замість того, щоб зайнятись улюбленою справою, муситимете знову сидіти над тим, що пропустили на уроці. На уроці можна і вчителя запитати, коли щось не зрозумієш, а вдома кого спитаєш? А ви спробуйте посидіти на уроці дуже тихенько, постарайтеся прислухатись до того, що пояснює вчитель, і зрозумієте, що саме про вас дбає вчитель, коли закликає до уваги і тиші. Бо матеріал засвоюється краще, коли дитина уважна і зосереджена, коли її думки націлені на сприйняття уроку. Отож, увага, зосередженість — найперші помічники на кожному уроці.

Та це ще не все.

Є ще старанність, без якої не обійтися на жодному уроці, бо все почуте треба практично засвоїти, тобто зробити приклади, розв’язати задачу, запам’ятати правило, виконати творчу вправу...

Ось тут і слід виявити знання, вміння, силу волі, старанність. А де ж воно все візьметься, якщо ви раптом розлінувалися і не хочете гарно писати, чи навіть вам читати ліньки? В цей момент треба покликати на допомогу всю свою силу волі, щоб прогнати бридку тітку Лінь і взятися до роботи, вкладаючи в неї всю свою майстерність, любов, терпіння, віддаючи всього себе. Це не завжди вдається, правда? Часом тітка Лінь так пригортає вас, так обіймає, що немає ніякої сили вирватись. А тоді бідний зошит за вас червоніє, бо в ньому стільки помилок, такий хаос, бруд, що й годі думати, що це якась дитина працювала на уроці, зразу всім відомо, що цей учень сидів, обійнявшись з тіткою Лінню. А вдома в учня будуть неприємності з батьками, йому доведеться переписувати класну роботу.

Народна мудрість про це каже так: «Скупий — двічі платить, а лінивий — двічі робить».

Отож запам’ятайте цю мудрість і ніколи не піддавайтесь тітці Ліні, бо вона дуже каверзна, ніколи вашого часу не пожалкує, та й вас самих збиває з пантелику.

—Послухайте невеличкий вірш і скажіть, чинемає серед нас тих, хто прийняв ось цю «тітоньку». Можливо, десь вона що вас деколи забігає у гості, чи ви не пускаєте її навіть на поріг?

Тітка Лінь якось дрімала і дрімала без пуття.

Зголодніла добре, встала і пішла ловить дитя,

Щоб від нього силу взяти й волю висмоктати теж,

А тоді собі лежати й лінуватися без меж!

І прийшла вона до класу, стала діток пригортать.

Заважати їм тим часом, працювати не давать.

Діти зразу лінь відчули, проганяти почали,

А безпечні — не збагнули, себе Ліні віддали.

І тепер у них проблеми: сил нема і волі теж,

В навчанні нема системи...

Думаю, не ви?

Авжеж?


(Бесіда за змістом вірша.)

—Будьте сильні, не піддавайтеся на спокуси, не лінуйтесь, а працюйте на уроці старанно, наполегливо. Згодом це увійде в звичку і ви зрозумієте, що виграли дуже багато часу і нервів також. Чому я кажу — нервів? А погодьтесь, коли у вас класна робота виконана не просто добре, а — класно, то всі задоволені: ви, ваші батьки, вчителька. І весь світ здається веселим і радісним, навіть, коли ллє за вікном дощ. У вас тоді настрій пречудовий, вам весело, ви — щасливі, а отже вашим нервам — спокій!

Я от часом думаю, що кожного дня учні пишуть у зошитах «Класна робота», — це не просто тому, що вона виконується в класі, а тому, що повинна бути виконана — «класно»! І цей запис має зобов’язувати кожного учня виконувати кожну роботу — відмінно, якісно!

Учень.

Уроки виконав я вчасно:

І вивчив все і прочитав,

І написав завдання «класно!»,

Бо часу я не марнував.

Тож, щоб сумління чисте мати,

Роби, як слід, і не спіши.

А зараз можна йти гуляти, —

Зайнятись чимось для душі...

—Але час уроків закінчився, і всі учні біжать стрімголов додому А вдома завжди дуже цікаво! У кожного є своє улюблене заняття, за яким дитина може сидіти годинами. Це різні види творчої діяльності: випалювання, вишивання, плетіння, малювання, читання художньої літератури, моделювання, заняття спортом — та хіба все перелічиш! Ще треба виконати уроки. Але і без них аж ніяк не можна, поки діти малі, їм треба вчитись, бо недаремно кажуть у народі: «Чого не навчивсь Іванко, того Іван не буде знати». От бачите, який мудрий наш народ! Прислухайтесь до народної мудрості, вона не підведе. Тому відкладемо найцікавіші справи, а візьмемося після короткого відпочинку за уроки, бо їх задали багатенько: І до них треба взятись серйозно, щоб завтра одержати найбільше балів, тому що ви не просто учень у школі, а учень, який добре знає, що знання потрібні йому самому. Без них у житті, як без води: і ні туди, і ні сюди. Бо що то за людина без знань у сьогоднішньому житті? Вона як бур’ян, від неї ніякої користі. Що вона може? У космос полетіти, відкрити новий вид енергії, лікувати людей, вчити дітей, вирощувати хліб? Та нічого сьогодні без знань людина не зможе зробити, тому вихід один — вчитися і то дуже добре, щоб потім тобі ж самому було легше і цікавіше жити.

Отже, пора за уроки.

В добрий час!



Учень.

Ах, скільки різної мороки:

І те зробити, й те зробить.

Та я сідаю за уроки,

Бо час, як та вода, біжить.

А треба встигнути багато,

Завдання зовсім непрості.

А завтра — в школу, бо не свято.

Знання ж потрібні у житті!

Я зосереджено працюю,

Як бджілка, вдома я труджусь.

І за столом не байдикую,

Старанно вчуся, вчусь і вчусь!

І

— І ось ти за столом, а перед тобою щоденник, у якому написано, що ти повинен зробити на завтра. А записи теж треба робити чітко, бо пам’ять може підвести, і ти зробиш не те, що задано, а тоді знову неприємності.



З чого почати?

(Відповіді учнів).

— Можна і так, і так, а найкраще, все ж, почати з усних предметів: спочатку вивчимо правила, які полегшать нам виконання письмових вправ. Правила слід вивчати так, щоб вміти застосувати їх практично, тому зосередьтеся, подумайте, про що там написано, і добре запам’ятайте, придумайте свої приклади за аналогією до тих, які є в підручнику.

А тепер можна приступати до виконання вправи. Ось зараз вправу виконувати зовсім легко і просто, бо зрозуміло, що вимагається, тільки ж напишіть дуже ретельно, кожну буквочку виводьте старанно, це привчить вас до охайності та порядку. Та й про ведення зошита не забудьте, згадайте, скільки клітинок або лінійок треба відступити від попередньої роботи, про абзаци не забудьте. Гарно і правильно виконана праця принесе радість і задоволення, та й самому на таку роботу приємно подивитись.

Отже, ви підготували один урок, тепер ще раз повторіть правило, наведіть приклади (свої, а не з підручника), не забудьте повторити ще й те, що задано, і те, в чому ви сумніваєтеся. Ось тепер ви молодці!

Приступайте до наступного уроку. Принцип такий же. Спочатку вивчіть правила, а тоді беріться до вправи чи завдання. А якщо ви читання відклали насамкінець — нічого страшного, почитати можна і зараз. Та добре запам’ятайте, що читати треба уважно, щоб зрозуміти зміст прочитаного. При цьому вимкніть музику, не ставте чайник, чаю поп’єте потім, як усе зробите. Починайте працювати, бо ж ви знаєте, що читання — це найголовніше в початкових класах, тут треба добре оволодіти технікою читання, щоб читати вільно і легко, та ще й виразно і свідомо. Але, крім цього, ще треба добре навчитись переказувати те, про що читали, відповідати на запитання, які стоять після тексту, коротко сформулювати зміст статті. Тут треба добре потрудитись, щоб не запинатись та не заїкатись.

Для того пропоную кожному з вас дуже цікаве заняття. Якщо ви прочитали кілька разів текст і вже готові його переказати, то станьте перед…

—Відгадайте загадку і скажіть, перед ким потрібно стати.

Загадка.

Хто завжди каже правду? (Дзеркало).

—Уявіть, що ви стоїте перед класом і розказуєте, при тому дивіться на своє відображення і стежте за дикцією, за мімікою, за своїми жестами...

—Чи виконували ви таку роботу?



(Відповіді дітей).

— Що, не виходить з першого разу? Звичайно, я вам вірю, ні в кого з першого разу не виходить, бо раптом усе забуваєш, не знаєш, на чому зупинився, що далі казати. Але не занепадайте духом, прочитайте ще раз і починайте знову переказувати перед дзеркалом. Ще трохи терпіння, ну, нехай сьогодні і не вийшло так, як хотілось, то перекажіть уже без дзеркала, а назавтра повторіть знову.

Ви не помітите, як навчитесь гарно вести діалог, підбирати потрібні слова, щоб висловити свою думку, ви таки навчитесь перед дзеркалом переказувати, а це додасть вам впевненості у розмові між своїми однолітками і дорослими, допоможе виробити правильну дикцію і міміку, освоїти гарні жести і ще багато чого позитивного. Ось яке воно дивовижне дзеркало — просто чарівне!

Учень.

— Дзеркальце маленьке, просто чарівне,

Говорити гарно ти навчи мене.

Щоб усім хотілось слухати розмову,

Щоб я мав прекрасну дикцію і мову.

— Щоб уміть, дитино, гарно говорити,

Треба мову рідну дуже добре вчити,

З книжкою дружити, а ще не кривлятись,

Говорити чемно і завжди всміхатись.

— Ви вже все зробили і, зрозуміло, втомились, хоч перед дзеркалом було дуже цікаво, бо ви були неначе на екрані телевізора, а це так важко. Може, хтось захотів уже зараз стати диктором на телебаченні? Тренуйтесь, це допоможе вам наблизитись до своєї мрії.

—А тепер можна ввімкнути музику, тільки не дуже голосно, бо голосна музика погіршує слух, а це небажано, та й сусіди на голосне звучання з вашого магнітофона також голосно реагують, а кому це приємно? Можна чайник поставити, щоб перекусити, тепер треба підкріпитись. Бо ж ви ще не все зробили.

У вашому щоденнику записано прочитати дуже цікаві твори, записати прислів’я, вірш вивчити на урок позакласного читання. І хоч це завдання і не на завтрашній урок, а лише через тиждень, все ж я раджу вам піти в бібліотеку і вибрати ці твори, а ввечері за годину до сну сісти в тиші і почитати. Бо читання — це найулюбленіше заняття вдома! Так я думаю, та й ви, діти, коли відчуєте смак до читання, теж будете уривати кожну вільну хвилинку, щоб почитати книжку.

А зараз, коли ви вже поїли, послухали улюблені музичні твори, біжіть у бібліотеку, виберіть потрібні книжки, запишіть прислів’я, вірш, який учителька рекомендувала, і йдіть зі спокійною совістю додому.

—Нарешті, настав час для гри, улюблених занять, спортивних секцій. Бачите, скільки ще вільного часу є у вас, коли ви все зробили так, як треба, не відволікались ні на що стороннє, а робили все правильно, старанно, своєчасно і вдумливо. Ви ж не слухали радіо, коли вчили уроки, не їли, коли читали, не слухали музики, а сиділи в тиші, працювали наполегливо і старанно, робили все ретельно, вдумливо, а не мріяли, коли вираховували приклади, не жували, коли розв’язували задачу і т. д.

Отож, запам’ятайте дуже важливі правила.

Коли сідаєте за уроки, вимкніть телевізор, магнітофон, радіо, комп’ютер.

У кімнаті має бути тиша, ніщо не повинно відволікати вашої уваги від занять.

Працюйте дуже старанно, вдумливо.

Спочатку вивчіть правила, а тоді беріться за письмові роботи.

Читати треба уважно, перечитувати неодноразово ті місця, де чогось не зрозуміли, чи в чомусь засумнівались, а переказувати обов’язково кожен текст і бажано перед дзеркалом, щоб виробляти правильну дикцію, міміку, жести і почуватись впевнено серед дорослих та дітей, мати гарну, вишукану мову, вміти висловлювати свої думки.

Ніколи не кидайте роботи доти, доки не закінчили її, бо потім важко до неї повертатись. Виробіть у собі звичку все доводити до завершення і лише тоді вставати із-за столу, коли вся робота виконана бездоганно.

Бездоганно виконуйте кожну роботу, щоб мати від неї задоволення і радість, найбільшу кількість балів. Запам’ятайте, що це потрібно тільки вам, бо перед вами широкий світ, усе життя, і від вас самих залежить, якими ви підете у це життя — розумними, мудрими, сильними, чи неуками та недоучками.

Пам’ятайте народну мудрість, яка каже: «За одного вченого сім невчених дають, та ніхто не бере».

Бачите, яка вага вченої людини! Ваша наполегливість, старанність стане вам у пригоді, бо себе навчите, виробите добру звичку кожну роботу виконувати самовіддано, правильно, наполегливо і доводити її до завершення.

Ці навички високо цінуються всюди — у школі і на будь-якій роботі. Таких людей завжди візьмуть на роботу, бо вони вміють працювати, не гають часу на розмови та балаканину, вони вміють робити все своєчасно і вдумливо, а також швидко, правильно, відповідально тому їх на кожній роботі цінують.

ІV. Підсумок уроку.

— Отже, тепер ви зрозуміли, що, навчаючись у школі, ви готуєте себе до життя, для майбутнього, щоб стати гарними працівниками, щоб у вас не виникало труднощів з роботою, щоб ви могли отримати улюблену професію, добру роботу, бути кваліфікованим спеціалістом. Тому вже сьогодні запам’ятайте: щоб у житті чогось досягти, треба змалку старанно, відповідально вчитись, уміти вчитись, аби потім вміти добре трудитись.



1 учень.

Перед тобою все життя, дитино!

Воно прекрасне, радісне, та все ж,

Ти змалку мусиш вчитись неупинно,

Старатись кожен час і день, без меж!

2 учень.

Потрібно це для тебе, все для тебе!

У світ без знань людина як піде?

Їй розум і знання здобути треба,

Вона без цього щастя не знайде.

3 учень.

І щоб життя твоє було цікаве,

Щоб у майбутнє впевнено іти,

Старайся, вчися і трудись на славу,

І щастя у житті здобудеш ти!

Урок №14

Тема. Книга вчить, як на світі жить. Історія книжки. Хто багато читає, той багато знає. Джерела додаткової інформації.

Мета: Ознайомити учнів з тим, як народилася перша книжка, поглибити їхні знання про книги; розкрити значення книги в житті людини. Розвивати інтерес до читання. Виховувати бережливе ставлення до книг.

Обладнання: Книги, написані на плакатах народні прислів’я та приказки про книгу, вислови видатних людей та фольклор про книгу.

Хід уроку.

І. Організація класу.

ІІ. Мотивація навчально-виховної діяльності. Повідомлення теми уроку.

Загадка.

Відгадайте загадку.

Дуже я потрібна всім:

І дорослим , і малим.

Всіх я розуму учу,

А сама завжди мовчу.



(Книга)

— Як ви здогадалися, на нашому уроці в центрі уваги буде книга. Сьогодні ми поведемо з вами серйозну розмову про те, як народилась перша книга, про бережне відношення до неї, як до свого товариша, порадника.Спробуємо розв’язати проблему: чи така вже потрібна сьогодні книга, коли є телебачення, компп’ютери?



  • Будемо працювати за планом.

(Учні ознайомлюються з ним заздалегідь. За день до свята він вивішується на дошці оголошень). 

  1. Усна народна творчість та видатні люди про книгу.

  2. Історія появи книги.

  3. З книг про книги.

  4. Збереження книг.

  5. Який шлях проходить книга сьогодні .

  6. Що читати? Що читаємо ми?

  7. Книги дякують, книги плачуть.

  8. Вікторина.

ІІІ. Робота над темою.

  1. Усна народна творчість та видатні люди про книгу.

(На плакатах написані народні прислів’я та приказки про книжку.)

Вступне слово вчителя.

—Великий учитель В О. Сухомлинський підкреслював: «Як музика не може прожити дня, щоб не взяти до рук музичного інструмента, не творити і не діставати від цього насолоди — так людина не може обійтися без книги.

І. Я. Франко про книгу сказав так:

«Книги - морська глибина.

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перли-виносить».

— Як розумієте ви ці слова?

— Про які перли йде мова?

— Чи завжди читання — труд?

— Які прислів'я, приказки, загадки, вислови видатних людей про книгу зібрали ви?

(Перед святом у скриньку мають можливість опустити вислови всі бажаючі. Кілька учнів зачитують їх напам'ять,)

Книги — ключ до знань.

Золото добувають із землі, знання — з книжок.

З ручаїв — ріки, з книжок -знання.

Книга — міст у світ знань.

Розум без книги, що птах без крил.

З книгою подружишся, розуму наберешся.

Книги читати — усе знати.

Книга для розуму, що теплий дощик для посівів.

Одна книга тисячі людей навчає.

Книга для дітей, що волога для полів.

Книга не пряник, а дітей до себе манить.

Книгу читають не очима, а розумом.

Книга корисна, коли її читають.

Без хліба легше прожити, ніж без книги.

Книга — світ, книга — серцю привіт.

Дім без книги — день без сонця.

Хороша книга яскравіша за зірку.

Книгу читай, розуму набирай.

Знання — сонце, книга — вікно.

У домі без книги, як без вікон, темно.

З книгою жити — з добром дружити.

Кому книга — розвага, а кому — навчання.

Нема розумного сусіда — з книгою поговори.

Книга — твій друг, без неї, як без рук.

У Землі супутник — Місяць, у людини — книга.

Книга добру навчить, від дурного відверне.

Хороша книга — свято.

Весела книжка — твоя радість.

День без книги — що обід без хліба.

Книга — дзеркало життя.

Книга мала, та серцю люба.

Книга подібна воді — дорогу проб'є усюди.

Молодому книга — крила, старому — кийок.

Книгу прочитав — на крилах політав.

Письменному книжка в руки.


  1. Історія появи книги.

—Книга – одне з найбільших чудес, створеною людиною. З тих пір, як люди навчилися писати, свою всю мудрість вони довірили книгам. З книги ми дізнаємося про минуле та день сьогоднішній, вона веде нас у захоплюючу подорож по країні Знань: розповідає про те, як вирощують хліб і зводять будинки, варять сталь, приборкують ріки, створюють машини та літають у космос... «Як не можливо жити без повітря, води та хліба, так не можливо жити без книги». Недарма і прислів'я є: «Хліб годує тіло, а книга — розум». 

—Дорогі діти, хто з вас не любить книжок? Книжок, у яких так багато барвистих малюнків, гарних розповідей. Розкриєш першу ліпшу сторінку — опинишся у далекій казковій країні. А в тій країні живуть добрі та кумедні велетні, веселі маленькі чоловічки чи просто твої однолітки.

Ростуть там велетенські ріпки, такі, що цілий гурт їх із землі не вирве. Відважні герої б'ються там за правду з лютим ворогом.

Але ж не завжди була книга.

Шлях розвитку книги був довгим і складним. Який тільки матеріал не використовували люди для виготовлення книжок: глину, листя та кору дерева, шкіру тварин, бамбук, папірус, шовк.

Давно-давно на землі книжок не було, бо люди ще не вміли їх робити.

«Сторінками» найдавніших книжок були камені, стіни печер, сокири, вояцькі щити. Писали на всьому. Бо ж не було тоді ані паперу, ані пер чи олівців, не знали люди літер — їх замінювали малюнки. Далі люди додумалися писати на глині, яку потім сушили й випалювали на вогні. Та хіба на глиняних сторінках-цеглинках багато напишеш? До того ж, ці книжки важкі та незручні. Коли, скажімо, якийсь учений збирався в дорогу і брав із собою дві-три такі «книги», йому потрібен був віз.

З часом люди навчилися робити зручні й легкі книжки з тонкої козячої або телячої шкіри. Першу таку книжку виготовили у стародавньому грецькому місті Пергама — через те папір із шкіри і назвали пергаментом. Але ці книжки були дуже дорогі. На виготовлення однієї книжки потрібні були шкури з цілої череди телят. Отож люди шукали, з чого робити книги, щоб вони були дешевші і простіші. І знайшли.

В Африці вздовж річок росте болотяна рослина папірус. Його спершу використовували лише на будівництві. А згодом додумалися обробляти волокна рослини так, що з них виходив папір. Відтоді з’явилися книжки, краще сказати, сувої з папірусу. Писати на сухих стеблах папірусу було зручно, але через кілька років такі «книги» ламалися й розсипалися.

Невблаганний час доніс до наших днів не так вже й багато стародавніх книжок і свідчень того, як жила книга на території нашої країни.

І вже з певністю можна сказати, що книжка ще за часів Київської Русі була у великій пошані. Так, в одній давній книзі читаємо: «Розум без книг, як птиці без крил. Як і вона злетіти не зможе, так і розум не удосконалюється без книг».

Київський князь Володимир Святославович (жив він тисячу років тому) відкривав школи, спеціальні майстерні, де переписували, розмножували книги. А в часи князівства Ярослава Мудрого у Києві при Софіївському соборі засновується перша у Київській Русі бібліотека.

Сиділи переписувачі в соборі, переписували книги, перекладали з інших мов. Потім з Києва книги потрапляли до інших міст. А варто нагадати, що коштували тоді книги дуже дорого. Виготовлялися вони з пергаменту. А ще ж палітурка! Її оздоблювали коштовним камінням, золотом, сріблом. Тому й не дивно, що до полиці книгу частенько прикріплювали ланцюгом.

З «Повісті минулих літ» — нашого славного літопису — ми дізнаємось:

«Любив Ярослав книги, читав їх часто і вдень, і вночі. І зібрав скорописців багато, і перекладали вони з грецького на слов'янське письмо.Написали вони книг велику силу, ними повчаються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості. Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають багату поживу...

Велика-бо користь від навчання книжного. Книги — мов ріки, які наповнюють собою увесь світ; це — джерело мудрості, в книгах — бездонна глибина. Ми ними втішаємося в печалі, вони — узда для тіла й душі, в книгах — світло мудрості... І якщо старанно пошукати в книгах мудрості, то знайдеш велику втіху і користь для своєї душі».

Жаль, ой як жаль, що книги з бібліотеки Ярослава Мудрого не дійшли до нас. Після захоплення Києва ханом Батиєм у 1240 році доля їх невідома". Є припущення, що кияни надійно заховали від ворогів цей безцінний скарб. Де саме? Поки що невідомо.

Є чимало свідчень того, що люди тягнулися до знань, до грамоти, до книги. Про це говорять численні новгородські грамоти на бересті, написи на стінах будівль, різних споруд, на багатьох предметах домашнього вжитку.

Згадаймо про давніх переписувачів книг з пошаною. Не було паперу, не було верстатів для друкування. Кожен учень знає, як важко писати без перерви бодай годину. А для того, щоб виготовити одну копію рукописної книги, необхідно було працювати не один день і не один місяць. Тому переписувачі й раділи, закінчивши роботу, частенько залишали на згадку таку приписку: «Як радіє заєць, вирвавшись із тенет, а птах — із клітки, риба — із сіті, а боржник — од лихваря, а холоп — від господаря, так само радіє переписувач, закінчивши книгу, дописавши останню сторінку».

І от прийшла пора славним, віколомним подіям. У XIII ст. в Європі навчилися виготовляти папір, схожий на той, яким користуємося і сьогодні. В середині XV ст в Німеччині запрацював перший в Європі друкарський верстат майстра Йогана Гугенберга. Літери для друку виготовлялися з металу. З літер складатися слова, цілі рядки, сторінки, ї такі металеві літери слугували довго. До того ж верстат Гутенберга був механізований, що дуже прискорювало друкування книжок.

Відтоді друкарні з'являються в різних містах і країнах. Відомий білоруський просвітитель і перекладач Франциск Скорина організовує друкування книжок у Празі і Вільнюсі. 29 квітня 1563 року чудові майстри Іван Федоров і Петро Мстиславець у Москві почати складання першої датованої російської друкованої книги — «Апостол». Тепер уже не писець виводив від руки, а майстер-друкар складав літеру до літери, рядок до рядка. Потім металеві рядки складав у сторінку і вставляв до спеціальної рамки. Помічник Федорова Мстиславець ніс рамку з рядками майбутньої книги до друкарського верстата. Змастивши чорною фарбою шрифт тексту, він клав на нього аркуш чистого паперу і міцно притискав його пресом. Сторінку віддруковано!

У Москві працювати Федоров не міг — книгодрукування було там припине, бо духовенство боялося росту свідомості людей через книги. Тому Федоров поїхав до Львова і заснував там свою друкарню.



Перша друкована книга в Україні була завершена у 1574 році, називалася «Львівський апостол». Тривалий час Федоров жив на Волині, однак знову повернувся до Львова, де і помер. У Львові біля ратуші височить пам'ятник І. Федорову (демонструється фотознімок).

За своє життя І.Федоров видрукував лише кілька книжок (серед яких є і перший слов'янський «Буквар»), але його робота й досі з вдячністю згадується усіма.

Сам Іван Федоров говорив: «Маю я замість плуга знаряддя для майстерності рук своїх, замість житніх зерен повинен я духовне насіння розсівати по світі і всім роздавати належну їм духовну поживу». Недарма на могилі першодрукаря у Львові написано:


«Друкар книг, перед тим небачених».

Ось така коротка історія появи книга. Але по це докладно можна дізнатися з інших книг і не тільки.

Є в столиці України два музеї — це Київський музей книги та книгодрукування (розташований на території Києво-Печерської лаври) і Музей літератури, що знаходиться на вулиці Богдана Хмельницького.

ІV. Музична пауза . 

V. Продовження роботи над темою.


  1. З книг про книги.

— Практично у всіх країнах світу, розвинена поліграфія, видаються великими чи малими тиражами книги. Це і книги-гіганти — атласи, словники, довідники, енциклопедії, і книги-малютки (демонструю).

Найбільша у світі книга знаходиться у Державній бібліотеці в Німеччині (Берлін). За книгою рекордів Гіннеса" — це гігантський атлас вагою 120 кг. Виданий він у 1661 році і має розмір 170 x110 см.

Абсолютний рекорд по мікровиданнях належить також німецьким майстрам. Вони створили книжку форматом трохи більшим ніж 2 мм.

Перлиною словянської поліграфії вважають байки Крилова, надруковані 130 років тому. Ця книга трохи більша за звичайну марку.

— Як ви думаєте, яка книга практичніша?

(Міні-видання дозволяють зекономити гори паперу. За думкою спеціалістів, кожен тираж звичайної книги — це декілька гектарів хорошого лісу).



  1. Збереження книг.

—А чи знаєте ви, де зберігаються книги? (Бібліотеки, книгосховища).

Найменша бібліотека в світі в індійському місті Амрістарі. В ній зберігається одна книга. Найбільша в світі бібліотека — в Москві. В ній нараховується понад 36 млн. книг, написаних на 247 мовах народів світу.

Персидський вчений візир Сахиб (жив у середині X століття) дуже любив книги. Він мав бібліотеку, що нараховувала 117 тисяч книг. Більшу частину життя візир проводив у сідлі, разом з собою в походи брав бібліотеку. На перевозці книг було зайнято 400 верблюдів. Цей караван був свого роду каталогом. Верблюди завжди йшли у певному порядку. Потрібну Сахибу книгу знаходили швидко.

Одна з найбільших дитячих бібліотек сьогодення — бібліотека-музей імені А.П. Гайдара, що знаходиться недалеко від Канева.



  1. Який шлях проходить книга сьогодні .

— Який шлях проходить книга сьогодні, перш ніж потрапити до рук читача? Люди яких професій беруть участь у створенні книги?

Вченні, письменники працюють над змістом книги, у видавництвах редактори, художники готують їх до набору, в друкарнях на спеціальних машинах виготовляються сторінки майбутньої книги. Потім їх зшивають, переплітають, відправляють до магазинів та бібліотек.



  1. Що читати? Що читаємо ми?

—Ми маємо можливість користуватися всіма тими духовними багатствами, що створили письменники та вчені — читати. А хороша книга — щирий друг, порадник, вона розвиває розум, формує душу. 

Однак, що читати?

У цілому в світі стільки публікацій, що людина має можливість прочитати лише одну мільйонну частину! Тому не кількість, а якість — ось що головне, коли йдеться про художню літературу.

Треба вміти вибирати, і тут на допомогу приходять вчителі та бібліотекарі. 

— Які книги найкращі? Ті, що видаються в світі найчастіше. Багато з них увійшли до шкільної програми курсу всесвітньої літератури.

Цікаві дані (книга «Індекс перекладів», вид. ЮНЕСКО).

За останні десятиріччя перше місце займають переклади У. Діснея. Так, за 1 рік його твори перекладалися на мови світу 284 рази. Популярна перекладна дитяча література з своїм лідером Жюль Берном — 205 разів. Далі — брати Грімм — 161 і Г.Х. Андерсен-149.

Часто перекладають і детективи: Агату Крісті — 262 рази, Конан Дойля — 205, Ж. Сіменона - 87. Говорячи про велику літературу, перші місця за перекладом посідають В. Шекспір — 123 рази, Л. Толстой — 98, Ч. Діккенс — 78, О. Бальзак, Е. Хемінгуей — 64 рази.

— А що читаємо ми?

(Огляд читацьких формулярів проводить бібліотекар. Найактивніші читачі отримують призи «Кращому читачеві» — книги. Приз визначається і за кращий читацький щоденник.)

VІ. Хвилинка гумору.

(Гуморески, усмішки про школу, поведінку на уроках, відношення до навчання...).



Чому запізнився?

Учитель до учня:

— Скажи-но, Миколко,

Чому це ти знов

Запізнився до школи?

— Самі ж ви казали,

Промимрив Микола,

— Що вчитись не пізно ніколи...



Це вже друге запитання...

Учитель сказав учням, що ставитиме запитання. Хто відповість на перше запитання, на друге запитання відповідати не буде.

— Перше запитання: скільки волосин у пуделя?

Один учень підняв руку і сказав:

— Двадцять сім тисяч чотириста дев'яносто сім.

— Звідки ти це знаєш?

— Це вже друге запитання, на яке я відповідати не повинен. 

VІІ. Розвязування проблемної ситуації.

—У наш час гостро постає проблема читання. Все більше часу у нас забирають комп’ютери, телебачення. Як ви гадаєте, можливо слід, все ж таки, відкласти книгу на полицю і проводити свій час разом з інтернетом і телебаченням?

— Перш, ніж ви дасте відповідь на моє запитаня, прослухаймо невеличкі уривки з книги та кіно.

(Кілька учнів зачитують підібрані за допомогою вчителя невеличкі уривки з улюблених книг, читають напам'ять улюблені вірші. Робимо порівняння прочитаних уривків з епізодами художніх фільмів, створених за творами Ж. Берна, Д. Дефо, М. Твена, В. Гюго, Р. Распе).



Висновок.

—Як ви гадаєте, Що, на вашу думку, нам дає книга, адже усе можна знайти в інтернеті – прочитати потрібну книгу, помандрувати країнами, помилуватися творами мистецтва…

—Книга спонукає читача більше співпереживати, вона живіша, дає можливість образно уявити героїв, передбачити їх вчинки відповідно до характерів. Режисер не завжди вловлює настрій письменника — справжнього батька твору. 


  • То ж, чи згодні ви віддати усі свої книги в обмін на новенький комп’ютер чи телевізор?

  1. Книги дякують, книги плачуть.

— У нашій бібліотеці — багато книг. Вони — «духовний заповіт одного покоління іншому» (Герцен).

Як і люди, вони народжуються, живуть, старіють. Як і люди, часом потребують лікування.

— А чи знаєте ви, чому старіють книжки?

— Давайте послухаємо невеличку розповідь з життя однієї книги.



Учень.

Мама Ірочці в книгарні

Книжечки купила гарні.

В них чого тільки немає,

Іра з втіхи аж співає.

День минув — і книги плачуть,

Бо постаріли неначе.

Іра їх, як оглядала,

Часто в ротик пальчик клала,

Став папір такий брудний,

Хоч бери його та мий.

— А щоб книги довго були гарними, ми повинні їх берегти, цінувати.

— Велике спасибі хочуть сказати книги сьогодні і учням нашого класу. (Називаю учнів) полікували, підклеїли книги у бібліотеці, перевірили стан зберігання підручників школярами, допомогли деяким учням поновити їх вигляд.

(Бібліотекар дякує учням).

— На уроці багато гостей. Та найпочесніші — книги. (Огляд новинок дитячої літератури; книги, удостоєні премій за останні 2—3 роки).

— До нас завітали і книги-пенсіонери, яким по 20—30 років, але вони в хорошому стані. А ще — хворі книги, яким по 2—3 роки — вони потрапляли до рук діток, які понівечили їх. Про що могли б розповісти ці книги? (Розповідь учня від імені 1-ї особи — книги, скарга).



Учень

Книжка скаржилась Мар'яні:

— Я у тебе не в пошані.

Звідкіля це на мені

плями сині та масні?

Подивися, от сторінка:

намальована хатинка,

під хатинкою — маля,

і написано: «Це я».

А за дві сторінки далі —

різні звірі небувалі:

сині, жовті та рябі,

І що не снилися тобі.

Люди кажуть: — Ой, чия ти?!

І Як тебе тепер читати?

Скільки ми читали книг,

а не бачили таких!

— Кожен з нас повинен шанувати книгу. На одній із сторінок ось кієї книги я знайшла лист – лист, який адресований вам – читачам. Послухайте і за­пам'ятайте ці слова

Я Книга — товариш твій,

Користуватись мною вмій.

Я чиста, гарна і приємна,

То ж, друже, будь зі мною чемний.

Погані звички забувай,

Мене не рви, не ображай.

І пальці, прошу, ти не слинь,

Коли гортаєш сторінки.

Я, друже, твій надійний друг,

Та тільки для чистеньких рук.

— Про бережливість — і в Конституції України є стаття (ст. 16), а також сказано в учнівських правилах.

Шануючи книгу, ми шануємо і працю тих людей, шо трудяться над її створенням. А ще продовжуємо життя лісу.



  1. Вікторина.

— А зараз — вікторина (з питаннями діти ознайомились заздалегідь).

1. Які видавництва друкують книги (в тому числі підручники) для українських шкіл? («Перун», «Вежа», «Освіта», Альфа», «Фенікс»...).

2. Як називався ваш перший підручник? Хто з вас його зберіг?
3. Як називався Всесоюзний огляд-конкурс по збереженню підручників? («Живи, книго!»).

5. Які правила поводження з книгою ви повині знати?

(Переможець вікторини отримує приз — книгу).

VІІІ. Підсумок уроку.

— Справжню книгу замінити не може ніщо, бо вона є суттєвою часткою людської душі.

Сучасники Пушкіна свідчили, що коли поет після дуелі прощався з усім найдорожчим, що було в його житті, стужений погляд його звернувся до полиць з улюбленими книгами.

«Прощайте, друзья!» — сказав він, і цими словами найглибше було висловлено те, чим для людини є книга.

«Книга, — писав Герцен, — це духовний заповіт одного покоління другому... Все життя людства послідовно осідало в книгах: племена, люди, держави зникали, а книга залишалась. Вона росла разом з людством, в ній кристалізувались усі учіння, потрясаючі уми, і усі страсті, потрясаючі серця; в ній записана та велична автобіографія, яка називається всесвітньою історією».

А історію не знати не можна! Значить, не можна не знати справжньої ціни книги.




Урок 15

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка