Уроку. «Він крила пісням дарував…»



Скачати 174.88 Kb.
Дата конвертації24.02.2016
Розмір174.88 Kb.
Ткачук Л. М.,

вчитель української мови і літератури

ЗОШ І-ІІ ст.. с.Ласків

Тема уроку. «Він крила пісням дарував…» Творчість Олександра Богачука

Дидактичні завдання уроку: ознайомити учнів з біографією та багатогранністю таланту О.Т.Богачука; проаналізувати тематичне багатство віршів, палітру художніх засобів; розвивати навички виразного читання та розуміння ліричних творів, творчі здібності, увагу, уяву, пам’ять, естетичні смаки школярів; виховувати любов до поетичного слова, пісні, патріотичні почуття любові до рідного краю - Волині, свого села .

Очікувані результати для учнів:

Учні повинні знати:



  • основні факти з життя О.Богачука;

  • головні мотиви творчості;

  • найвідоміші пісні поета;

Учні повинні вміти:

  • розповідати про творчість поета;

  • виразно читати твори напам’ять;

  • аналізувати поетичні твори;

  • висловлювати власне ставлення до поетичної творчості О.Богачука.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Форма проведення: урок-проект літератури рідного краю.

Обладнання: портрети поета-пісняра, збірки його творів, записи пісень, презентація.

Література:

Богачук О. А час не жде…: Вибране. – Рівне : Волин.обереги, 2003. – 364 с. 

Богачук О. Вересневий грім: Поезії. – К. : Рад. письменник, 1959. – 70 с.

Богачук О. Горно: Поезії. – К. : Дніпро, 1984. – 214 с.

Богачук О. Зелене руно: Поезії. – Л.: Каменяр, 1976. – 71 с.

Богачук О. Крик попелу: Поезії. – К. : Рад письменник, 1978. – 70 с.

Богачук О. На лісовому озері: Поезії. – К. : Веселка, 1974. – 16 с.

Богачук О. Незабутнє: Поезії. – Луцьк: Кн.-журн. вид-во, 1958. – 34 с.

Богачук О. Ні: Поезії. – К. : Рад. письменник, 1967. – 70 с.

Богачук О. Стогін землі: Поема. – Л. : Каменяр, 1983. – 70 с.

Богачук О. Цвіт роси: Поезії. – К. : Молодь, 1988. – 80 с.

rp.rv.ua/site/topicitem

ukrlife.org/main/mother/mother_ua.htm

www.volyn.com.ua

www.pisni.org.ua/persons/158.html

Шануймося, єднаймося та будьмо,

Тримаймося родинного стебла.

Забудьмо чвари і себе не гудьмо.

Доволі нас упало із сідла.

О. Богачук

Хід уроку

І. Організація учнів до уроку

ІІ. Представлення теми й очікуваних результатів. Мотивація навчальної дяльності

Коли люди відходять, залишається пам’ять про них. Коли відходять поети — залишаються їх слова, їх вірші, їх пісні — як заповіт нам усім.

«Живіть радістю, добротою — найвищим людським добром. Не скигліть і не падайте на коліна. Беріть своє. За правду вставайте на повний зріст», — таким було життєве кредо нашого поета-земляка О. Богачука.

У грудні 2013 року виповнилося 80 років з дня його народження. Цьому ювілею ми і присвячуємо наш урок.

Слайд 1.

Учень читає поезію В.Гея «Авін же був звичайним чоловіком» (Додаток 1).

ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу


  1. Представлення учнівського проекту.

Від дня смерті поета Олександра Богачука минуло вже й не так багато часу, майже 20 років. Але, на жаль, зараз його ім’я мало кому про щось говорить, є лише одиниці серед сучасної молоді, які знайомі з його життєвим та творчим шляхом.

Слайд 2.

Після себе Олександр Теофілович залишив багату літературну спадщину з широким діапазоном: вірші-роздуми та вірші-спогади, філософські мініатюри і вірші-реквієми, публіцистичні поезії й пісні-думи, ніжні ліричні акварелі і бризки-імпровізації, вірші-перестороги і гумористичні вірші, вірші-заповіти і поеми, загалом це десять поетичних книг, музичний збірник “Світи мені, Дніпре”, він автор двох п’єс, які йщли на сценах театрів, і не менше сотні пісень. Особливо припала людям до душі його пісня “Тиша навкруги”. Його рядки поєднали у собі гордий злет думки й почуття з досконалою мовною формою-ритмом, звуковою тональністю, внаслідок чого й стали піснями.



У записі звучить пісня «Тиша навкруги».

Слайд 3.

А кожен волинянин гімном рідного краю вважає пісню «Волинь моя».



У записі звучить пісня «Волинь моя» (Текст пісні – додаток 2).

Слайд 4.

Орієнтовний зміст учнівського повідомлення. Народився Олександр Богачук 1933 року в селі Сокіл Рожищенського району на Волині у родині сільських ковалів. Сашко часто згадував свого дідуся, дуже любив його.

Слайд 5.

Вдень дід працював у кузні, а ввечері брав до рук тонкостанну скрипку і вигравав найніжніші мелодії. Дуже багато часу проводив онук з дідусем, це, мабуть, і дало поштовх для розкриття його таланту, який був закладений у генетичному коді малого Олександра...

З часом спогади про найдорожчих йому людей стають поезією…

Учень читає поезію О.Богачука «Вишивала мати» (Додаток 3).

Слайд 6.

Орієнтовний зміст учнівського повідомлення...Не оминула стороною Богачукове село й війна. Він на все життя закарбував у своїй пам’яті те лихо, яке згодом описував у віршах.

Слайд 7.

Після війни, закінчивши Луцьку середню школу, Сашко вступив до Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки. Саме тут він починає виявляти свої літературні здібності та бере активну участь у літературному житті, починає публікувати вірші. Олександр свідомо обирає для себе долю поета.



Учень читає поезію О.Богачука «Три доленьки» (Додаток 4).

Слайд 8.

Орієнтовний зміст учнівського повідомлення. Після закінчення інституту Олександр видає першу збірку “Незабутнє”. Авторові тоді виповнилося 25 років. Його вчителями й порадниками, про яких поет вдячно згадував усе життя, були М. Рильський, А. Малишко, В.Сосюра.

Творчість О. Богачука цього часу — це пристрасть, лірика, ніжність, розкутість, щирість і відвертість почуттів.

Теми його поезії вічні і незмінні: рідна земля, любов, синівська вірність, повоєнні лихоліття, нескореність народу.

Кажуть, що справжня поезія народжується тоді, коли боляче. Для Олександра Богачука таким болем є спогади про війну:



Учень читає поезію О.Богачука «Приснилось матері» (Додаток 5).

Слайд 9.

Орієнтовний зміст учнівського повідомлення.Вже через рік, у 1959 році, виходить і друга збірка - “Вересневий грім”, яка, на думку критика та літературознавця Степана Крижанівського, стала значною подією в українській літературі.

Працюючи старшим редактором обласного управління у справах преси, Олександр Богачук видає у світ третю поетичну збірочку “Ні!”. Згодом одна за одною з’являються інші Богачукові книжки: “Зелене руно”, “Крик попелу”, “Стогін землі”, “Світи мені, Дніпре”, “Горно”. Також у бібліотеці журналу “Перець” виходить його сатирична книжка “Золота жінка”.

Після багатьох років праці у Луцьку йому пропонують роботу в Рівному, де у 1985 році він очолив Спілку письменників. Навіть переселившись в іншу область, Олександр Теофілович не забував про рідну землю, його серце навіки залишилося на Волині. У 1988 році виходить його остання збірка - “Цвіт роси”.

Слайди 10-12.
Орієнтовний зміст учнівського повідомлення. У ній Олександр Богачук продовжує демонструвати тонке відчуття рідного краю. Він, здається, вміє розмовляти з ріками і травами, гаями й озерами, з тишею і громами. А це може лише той, хто, зіп’явшись з колиски, зробивши по ній перші кроки, назавжди зостався з’єднаним із землею вічно живими узами.

Учень читає поезію О.Богачука «Україна» (Додаток 6).

Слайд 13.
Свого часу Волинському радіо служила позивними мелодія пісні на його слова: “А річка Стир хлюпоче, лоскоче береги, немов сказати хоче: О Луцьк наш дорогий!” – і волиняни без традиційного слова “говорить...” впізнавали голос обласного центру. Було ще великою радістю для земляків, коли Богачукова пісня долунилась аж у далеку Японію. У виконанні якогось уже набутого, напевно, майстра мрійлива “Тиша навкруги” повернулася додому, пролунавши на весь світ із московського фестивалю.

Не кожному дано так зізнаватися, як освідчується поет про себе у цій новій книжці: “О часе, вічний об’єктиве, стою, неначе на суді...”. Посеред усіх обдарованих творчих особистостей на Волині він, на думку критиків, сприймається її найголоснішим речником.



Слайд 14.
Нам приємно, що він вийшов з-посеред нас, волинян, що його слово стелиться щирими почуттями по усіх відстанях волинського роздолля, а найперше над своїм обійстям, понад тим теплим гніздом, у якім започатковувалися його крила:

...Село моє, рідне село,

Ти звідало горя немало,

Але підвелося і встало,

Село моє — Сокіл. Село...

Саме звідси, від цього села розливається його громадянський біль на всю волинську широчінь:

Пам’ять стає на чати.

Брови, як тінь.

Що таке чорне лихо – знає Волинь...

Скільки людей убито, спалено сіл?..

Серце моє навиліт

жах проколов –

Ні, то не просто цифри – попіл і кров!

Орієнтовний зміст учнівського повідомлення. Поетичні рядки Богачука бронзовим зблиском застигли на трагічних могилах кортеліських жертв, так само, як і на Стіні скорботи на луцькому меморіалі Вічної Слави.

Поет зріло зважує свою творчість, реальний в оцінках особистості — не гонориться й не зазнається, вартий сам себе у кожнім новім творі. Добре почувається найзвичайнішим і в такій же мірі – незвичним, коли в душі пульсує струм з народу:

...А я тією мовою влучаю,

Влучаю в тих, хто хтів її убить.

Хто запрягав, орав її печаллю.

Щоб нею тільки сало й хліб робить.

Творчість Олександра Богачука звучить поетично-пісенно. Ритміка рядків сама проситься у мелодію і навіть вже відчувається, як звучить у струнах і в голосах:

За-па-лює люльку ту-ума-ан сиво-чо-олий,

Ди-ми-ить на-аче ду-ума полі-ісь-ка...

Звучить повільно, розлого і справді задумливо, бо є перед чим схилити голову серед озерної тиші, над якою пропливають яскраво виписані малюнки минулого і теперішнього життя. Тут у кожнім рядку – єдність людини з природою, їхнє взаємозбагачення.



Слайд 15.

Орієнтовний зміст учнівського повідомлення. Для кожного Батьківщина починається з батька-матері, з рідного порога, вулиці, села або міста – нема таких, що народжуються над морем, кожному милий свій край, від якого струменіють, пульсують життєві витоки. Однак найзворушливіше вміють зізнаватися в цьому творці, наділені талантом тонко відчувати й любити довколишній світ. Олександрові Богачуку кожного разу вдається говорити про це по-своєму, особливо довірливо.
Де вигнувся Стир, як натягнутий лук,

І стрілами в небо знялися три вежі,

Там чується й досі віків перегук

І запах смолистий лихої пожежі.

О Луцьк мій!..

Орієнтовний зміст учнівського повідомлення. Неможливо не згадати про О. Богачука-пісняра. Завдяки винятковій мелодійності його поезії становили вдячний матеріал для композиторів. На вірші поета писали музику такі знакові майстри, як Георгій Майборода («Зацвіли черешні», «Зозуля кує», «Дума про загибле село», славнозвісна «Димить туман»), Климентій Домінчен («Тихо падає цвіт»), Володимир Верменич («Іду я росами»), зажили популярності також «Троянди на пероні» Анатолія Горчинського тощо. За мотивами «Крику попелу» Анатолій Пашкевич створив ораторію (1981). Та й сам Олександр Теофілович був непересічним мелодистом, автором музики до цілого ряду своїх віршів («Тиша навкруги» та ін.). Пісні на слова поета увійшли до збірки «Світи мені, Дніпре» (1984).

У записі звучить пісня «Димить туман».

Слайд 16.
Його вірші, які стали піснями, не раз хвилювали і радували серця людей.

Слайд 17.
Найвлучніше про поета та його творчість сказав Георгій Майборода: “Поезія Олександра Богачука приваблює композиторів різних поколінь. Кожен знаходить у ній нові смислові й звукові інтонації, теплі барви образної гами. Сила його поетичного слова, насамперед, в емоційній правдивості. Воно природньо пульсує з душі поета, переплітається невидимими стебельцями почуттів із мотивами народної пісні. Ця невимушеність, висока емоційна напруга поетичного вислову ставить Олександра в ряд поетів щасливої долі, його поезія знаходить найкоротші шляхи до людських сердець. Олександр Богачук - поет високого громадянського звучання. То ніжний лірик, то зосереджено суворий оповідач, - він завжди вірний своїй самобутній творчій манері… свіжий голос якої живиться чистими джерелами волинського краю”. Нічого не додаси і нічого не викинеш...

Орієнтовний зміст учнівського повідомлення. Багато волинян і гостей нашої області вперше знайомляться з поезією Олександра Богачука не з його книжок, не під час авторських вечорів поета, а з пристрасних рядків, викарбуваних металом на меморіальних плитах, що вросли в землю, яка у страшне лихоліття була зрошена кров’ю людей в селі Кортеліси. Погодьтеся, некожному поету випадає в життітака честь: говорити з нащадками немеркнучими словами пам’яті від імені нескорених:

Слайд 18.
Спинись, Людино! Мовчки поклонись.

У тишині задумайся на мить...

І нам життя всміхалося колись,

Дзвонила сонцем сяюча блакить.

Ми мали в серці мужність і любов

І вірили у Перемоги час...

Хоча зотлілий попіл захолов,

Але наш голос досі не погас.



Орієнтовний зміст учнівського повідомлення. Кортеліси – наша біль і незгасна пам’ять. Хоч минули десятиліття від того страшного вересневого дня 1942 року, попіл спаленого фашистами дотла поліського села стукає в серця. Ніщо не забулося, і болем та гнівом озивається трагедія 2875 розстріляних і закопаних живцем кортелісців, серед них було 1620 дітей.

Величним пам’ятником знищеному, але нескореному партизанському селу стали відроджені з попелу Кортеліси. 5 травня 1980 року в Кортелісах відкрито меморіальний комплекс жертвам фашизму. І піднялися в бронзі нескорені поліщуки, цілому світу нагадуючи про трагедію, посилаючи прокляття війні.



Слайд 19.
Коли не спить далекий небосхил

І стелиться туманом сивина, —

Наш гнівний стогін чути із могил:

“Хай буде проклята війна!”.



Орієнтовний зміст учнівського повідомлення. На плитах слова волинського поета Олександра Богачука, з яких, можна сказати, брала початок його поема “Стогін землі”. Не буде перебільшенням, коли скажемо – це перелиті у поетичні рядки схвильованість серця, уславлення людської мужності і стійкості, пересторога тим, хто ладен кинути світ у нове пекло війни.

Орієнтовний зміст учнівського повідомлення. І в той же час читач знаходить на сторінках поеми і ніжну, світлу лірику, притаманну поетичному письму Олександра Богачука. Це особливо відчувається в тих розділах, де йдеться про високе і прекрасне почуття юних закоханих.

Хвилюючий світ поетичних образів доповнює, поглиблює виразне, емоційне художнє оформлення поеми, здійснене волинським художником-графіком Леонідом Хведчуком.



  1. Рольова гра «Інтерв’ю»

Слайд 20.
Журналіст. Як народжувалася поема, як виник задум?

Поет. Для мене Кортеліси були відомі як село, що жило мирним, хоч і бідним, але чесним життям. І розповідав мені про нього мій дід.

Журналіст. Звідки дідусь черпав інформацію про це село?

Поет. Він добре знав і дружив з кортеліським ковалем Іваном. А познайомилися вони і подружилися в Америці, куди виїжджали на заробітки у 1910 році. Після повернення не раз зустрічалися на ярмарках, де продавали різне, потрібне у господарстві начиння, викуте у своїх кузнях. Так увійшли у мою пам’ять мирні Кортеліси. Дід дуже переживав, коли дізнався про трагедію села.

Журналіст. А що стало причиною написання поеми?

Поет. Дід не раз переповідав про умілого коваля і стельмаха Івана з Кортеліс, печалився його трагічною долею. Можна сказати – це було першим поштовхом до створення поеми. Заспівом до неї стала моя “Дума про загибле село” — поезія, яку поклав на музику композитор Г. Майборода.

Пісня «Дума про загибле село»

Журналіст. Чому саме ваші слова викарбувані на меморіалі?

Поет. Я брав участь у конкурсі для написів на гранітних плитах меморіалу в Кортелісах. Нині на п’яти могилах, на стіні, біля дуба – мої слова.

Журналіст. Чи легко писалася поема?

Поет.Звичайно, вона була написана не за один місяць, не один раз я бував у Кортелісах, ще і ще переживаючи і трагедію, і біль, і гордість за нескорених людей, за відроджене село, що стало пам’ятником усім загиблим.

Журналіст. Яку ідею вклали ви у цей твір, Олександре Теофіловичу?

Поет.Трагедія війни не повинна повторитися, всі чесні люди землі мають підняти на захист миру свій голос. Про це думали ми з художником Леонідом Хведчуком, коли приймали рішення внести і свою, бодай маленьку часточку, у зміцнення миру.

Орієнтовний зміст учнівського повідомлення.Напередодні виходу книги Олександр Богачук надіслав листи в республіканські й обласні організації, в яких писав: “Поема “Стогін землі” – біль пам’яті людського горя. Хай же і її голос стане на чати пильності, а весь авторський гонорар буде нашим скромним внеском у зміцнення найдорогоціннішого в світі – миру”. Видавництво “Каменяр” виконало бажання Олександра Богачука і Леоніда Хведчука, і їх спільний гонорар було перераховано у Радянський фонд миру.

З величезним інтересом зустріли читачі поему. Вона хвилює, будить думку, викликає глибокі емоції, є своєрідним поетично-художнім пам’ятником мужнім і нескореним Кортелісам.



ІV. Підсумок уроку

...Тепер у Луцьку його могила, там він знайшов свій спочин. А пам’ять про нього живе у серцях рідних, близьких, друзів, тисяч людей, які знають, люблять, шанують Богачукову поезію. Пам’ятають його й у рідному селі, жителі якого виступили ініціаторами спорудження і відкриття пам’ятника у Соколі. Яким ми запам’ятаємо цього поета? Давайте створимо «Барвисту квітку таланту О.Богачука».



Слайд 22.

Девізом усього життя Олександра Богачука був заповіт, особливо актуальний і сьогодні:

Шануймося, єднаймося та будьмо,

Тримаймося родинного стебла.

Забудьмо чвари і себе не гудьмо.

Доволі нас упало із сідла.

Кожен може себе запитати: чи актуальна його поезія зараз? Чи сучасна вона? Справжня поезія завжди вражає до глибини душі, нею переймаються і з трепетом сприймають. Вона починається від чистих народних джерел, від маминої колискової.

У записі звучить пісня «Іду я росами».

Минає час... Ідуть за обрій дорогі нам люди. Немає з нами Олександра Богачука, але його вірші досі зігрівають душі, його пісні й донині линуть поміж людей, його кращі твори залишаються серед надбань української літератури. Неоніла Богачук, дружина поета, намагається зробити все, щоб пам’ять про її чоловіка жила вічно, хоча пройшло вже 19 років і біль втамувався, проте з серця його не зітреш. “Хай не забуває його Україна і пам’ятають друзі”, - просить дружина поета. Як нам нині його не вистачає... Тож пам’ятаймо його. Пам’ятаймо і шануймося.



Слайд 21.

Додаток

А він же був звичайним чоловіком,

Лиш незвичайно сяяло чоло...

Радів і плакав із двадцятим віком,

І не цурався пісні за столом.

Умів із другом хліб і сіль ділити,

Прощати і ненавидіти вмів...

Вдягнулася могила в пишні квіти

І золото каліграфічних слів.

...Якби в житті ми вміли дарувати

хоч половину тої теплоти, -

на душу не лягли б неждані втрати

крижинами могильної плити.

В.Гей
Розквітай, моя Волинь

Слова: Олександр Богачук Музика: С. Ущенко

Виконує: Василь Зінкевич, ВІА Світязь

Мій краю дорогий,

Земля моя, Волинь,

І золото хлібів,

І неба височинь.

В ліса твої, поля

Закоханий, стою,

Тебе, як вірний син, люблю.

Волинь моя, зоря моя ясна,

Рушник ланів мене гостинно зустріча.

Волинь - це хліб в долонях материнських,

Люблю тебе, моя земля!

Розквітай, моя Волинь, розквітай,

В серці Світязя блакить, розквітай!

Чарівна пісня Лесі

Хай летить в піднебесся!

Розквітай, моя Волинь, розквітай,

В серці Світязя блакить, розквітай!

Чарівна пісня Лесі

Хай летить в піднебесся

Над просторами

Неозорими

Хай летить!

Волинь моя, зоря моя ясна,

Рушник ланів мене гостинно зустріча.

Волинь - це хліб в долонях материнських,

Люблю тебе, моя земля!
Вишивала мати

Вишивала мати, вишивала,

До листка листочок прикладала,

А між ними цвіт голубуватий —

Простилавсь барвіночок хрещатий.

Виростав барвінок зелененький,

І дивились з нього очі неньки.

Усміхався цвіт на рушникові

Світом материнської любові.

Вишивала мати вправно, швидко,

Та неждано обірвалась нитка…

Обірвалась. Впала у безсиллі…

… Дороста барвінок на могилі.

О.Богачук

Три доленьки

Три доленьки — три квітки на столі.

Одна дивилась радістю живою,

А друга —

Синім болем на стеблі,

А третя,

Третя — сивою журбою.

Три доленьки — три квітки на столі.

Три доленьки… Яку ж узять собі?

Чи першу ту? Чи другу?

Чи останню?

Спитаю свого серця, далебі…

Порадь мені,

Дай відповідь питанню!

Три доленьки — візьму всі три собі.



О.Богачук

Приснилось матері

Приснилось матері, що ожили солдати,

Які стоять одягнені в граніт…

Приснилось матері: іде один до хати

І раптом зупинивсь біля воріт.

Чого не йдеш? Чого стоїш, мій сину?

Чи мало настоявся край путі?..

Вже стільки літ не знаєш відпочинку!

Вже стільки літ чекаю в самоті!

Приснилось матері, що привела в оселю.

Він автомат поставив у куток.

І, мовчки скинувши запилену шинелю,

Узяв у руки скрипку і смичок.

Вустами струн почав розповідати,

Як він ішов додому крізь грозу.

І в тихім сні, у сні ридала мати

І витирала радості сльозу…

Приснилось матері, що подала сніданок,

І син присів, і сперся над столом.

Та раптом променем зашелестів світанок —

І сон розтав, як роси за селом.

«Чи це мана?» —

й самі побігли ноги.

«О, де мій син?!» —

і впала край воріт…

А в далині, де сходяться дороги,



Стояв солдат, одягнений в граніт.

О.Богачук


Україна
Вишита колоссям і калиною,
Вигойдана співом солов’я,
Звешся веселково — Україною —
Земле зачарована моя.
Ти мені боліла важко ранами,
Як тебе хотіли розп’ясти…
І хрещато-чорними й багряними —
Власний образ вишивала ти.
Вишивала ніжністю суворою,
Муками і полум’ям надій…
Я читаю всю свою історію
На сорочці вишитій твоїй.
Бачу, як злітала блискавицею,
Пломеніла правдою в борні…
І стікала мужньою живицею,
На хресті, на палі, на вогні.
Вишиту колоссям і калиною,
Виборену кров’ю і вогнем,
Називаю гордо — Україною —
І ніхто мені не дорікне.

О.Богачук


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка