Усна народна творчість



Скачати 395.85 Kb.
Дата конвертації11.03.2016
Розмір395.85 Kb.
Усна народна творчість

В цьому розділі зібрані зразки самодіяльного словесного мистецтва, яке ще іменують усною народною творчістю, щоб читач зміг збагнути загадковість творчої душі своїх предків і освятитися її таємницею. Протягом останнього тисячоліття (попередня творчість в силу різних історичних причин не збереглася) наш народ створив такі мистецькі перлини, які стали окрасою вітчизняного і світового фольклору.



Українські народні думи

Українські народні думи відомі в скарбниці світової культури як оригінальні, самобутні музично-поетичні твори високого ідейного звучання. їх виконують соло в супроводі бандури, кобзи, ліри. Звідси й назва мандрівних народних співаків - бандуристи, кобзарі, лірники. Вони виконують думи речитативним заспівом, дещо подібним до художньої декламації.

Думи - це поетичні сюжетні твори, в яких епічна оповідь переплітається з емоційно насиченими відступами, ліричними моїй вами. Композиція в думах стала, класична. Як правило, твір розпочинається заспівом, який ще називають «заплачкою». Далі йде сама оповідь, побудована найчастіше за принципом паралелізму. Завершується твір кінцівкою (славослів'ям), де проголошується хвала героям, подіям і слухачам.

Виник і сформувався жанр думи в ХV-ХVІ століттях, але своїм корінням сягає традицій епічної творчості періоду Київської Русі, героїчного епосу слов'янських народів. Історичною передумовою для появи дум було піднесення всенародної боротьби проти турецько-татарських, польсько-шляхетських загарбників. Мандруючи від села до села, кобзарі несли людям не тільки інформацію про різні події, а й ідеї єднання народу в боротьбі проти чужинців, ідеї волі й незалежності, закликали не коритись будь-якій тиранії й приниженню людини, прославляли патріотизм, відстоювали права кожної людини і всього народу на вільне життя, звеличували шанування батьків, роду, вітчизни. З самого їх зародження в думах утверджуються гуманістичні ідеали, високі моральні принципи українського народу.



Думи були дуже популярні серед народу. Цьому сприяли їхня змістовна і емоційна насиченість, різноманітність сюжетних ліній. Усього відомо понад 50 сюжетів. Частина з них записана у великій кількості варіантів і під різними назвами. Наприклад, «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі» має близько 50-ти варіантів. Процес створення дум динамічний і безперервний. Кожна епоха народжує свої твори чи видозмінює, шліфує написане попередниками.

За змістом і проблематикою думи можна поділити на два великих цикли: про боротьбу з турецько-татарською навалою і про визвольну війну 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького. В них зображені тяжка турецько-татарська неволя, куди потрапляли козаки і мирне населення («Плач невольників»), врятування невільників («Маруся Чурай»), перемога козака над поневолювачами («Дума про козака Голоту», «Дума про Самійла Кішку») тощо. У багатьох творах відтворюється козацький побут, наголошується на соціальній нерівності козацтва (дума про Феська Ганжу Андибера).

В історичних думах, присвячених подіям визвольної війни 1648-1654 років, йдеться про передумови війни, про ставлення українського народу до польської шляхти та про героїчну боротьбу українського народу за визволення. Героями цих творів є насамперед народ, його ватажки - Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай та ін. Всі вони - самовіддані борці за долю рідного краю, непримиренні до ворогів.

У побутових думах глибоко розкрито народну мораль, засуджено соціальну несправедливість, неповагу в родинних стосунках. Серед них трапляються й жартівливі твори («Дума про тещу»).

Крім позитивних героїв, у багатьох думах проходять і негативні персонажі. Такий, наприклад, Бутурлак, що намовляє Самійла Кішку «потурчитися», «побусурманитися», на що отримує гідну відповідь. Часто зрадники асоціюються з «ляхами» (панами),«жидами» (лихварями). Сатиричне висміювання негативних героїв сприяло формуванню високих моральних ідеалів українського суспільства.

Авторами багатьох давніх дум були козаки, учасники воєнних дій. Пізніше (ХУШ-ХІХ століття) їх удосконалювали відомі кобзарі. Вони об'єднувалися в братства. Саме в цьому середовищі збереглося найбільше дум.

Сюжети, ідеї, образи й поетичні особливості дум широко використовувалися в художній літературі. Окремі твори перекладено всіма найпоширенішими мовами світу. Вони стали прекрасним пізнавальним і виховним матеріалом для вивчення історії та культури України, для формування уявлення про український народ як невід'ємну частку світової спільноти.
Дума про козака Голоту

Маруся Богуславка

Втеча тьох братів із города Азова, з турецької неволі

Самійло Кішка

Іван Богун

Хмельницький та Барабаш


Народні перекази та легенди

Серед прозових жанрів фольклору, легенди та перекази дуже продуктивні, особливо їхні усні варіанти, де фігурують події й факти громадського значення. Обидва жанри призначені для збереження в народній пам'яті й передачі майбутнім поколінням даних про історичне минуле. Вони покликані також пояснити причини виникнення різних явищ природи і подій, їхню суть, зафіксувати народні уявлення про це у наших пращурів. Тому їх відносять до позаказкової прози, хоч не виключають присутності в них повчально-педагогічних моментів.

Жанри ці дуже споріднені. Межі між ними існують тільки уявні, що визначаються лише ставлешіям оповідача до дійсності та мірою достовірності її зображення. Домінантою переказу є реальність, істинність, логіка можливого; у легендах допускається вигадане, фантастичне, неймовірне.

Перекази відображають життєві факти шляхом переповідання почутого (звідси й назва жанру). Першоосновою в них має бути свідчення про спогади очевидців. При передачі інформації з уст в уста вона набирає нового емоційного забарвлення, проте реальність фактів має бути непорушною.

Легенди ближчі до казок своїм незвичайним, дивовижним в органічній єдності з реальним. За допомогою домислу та вигадки незрозумілі природні явища чи суспільні події витлумачуються через надприродне (міфічне), але з установкою на достовірність.

У залежності від змісту й походження легенди і перекази розподіляються на міфологічні, антропоморфічні, апокрифічні, топонімічні, історико-героїчні, соціально-побутові. Часто вони мають подвійну насиченість. Це стосується, насамперед, історичних легенд.

Народні перекази та легенди відзначаються плинністю, рухомістю текстів, бо їхня форма залежить від рівня імпровізаційної майстерності оповідача. Винятком є віршовані легенди.

У переказах і легендах зливаються воєдино пізнавальний та етично-дидактичний аспекти. Ці твори завжди несуть в собі ідеї гуманності, соціальної справедливості, здорової етики. Вони вчать бережливого ставлення до природи, високої моралі в людських відносинах. В історико-героїчних творах сильні патріотичні мотиви. Все це викликає до них інтерес в різні періоди життя народу.


Як мати стала зозулею

Три брати - засновники Києва

Звільнення Києва від облоги печенігів

Материнські сльози

Боротьба з ординцями

Козацьке житло

Про запорожців

Де взялися запорожці

Походження запорожців

Як козаки взяли Азов

Запорожці в Києві

Запорожці за Дунаєм

Козацька битва з турками

Про Богдана Хмельницького

Звідки пішло прізвище та ім`я Богдана Хмельницького

Богдан Хмельницький

Союз українців з руськими

Перебування Максима Залізняка в Черкасах

Кошовий Грицько Сагайдак

Сава Чалий

Чоловічки богатирі

Язик змія

Богатирський кінь

Кошовий Іван Сірко

Устим Кармалюк

Як Кармалюк пана провчив

Панські гостинці

Як Кармалюк вчив людей



Народні казки

Неоціненне значення для розвитку фантазії та виховання у молоді ще з дитячих років таких рис, як чесність, справедливість, товариськість, гуманність, сміливість, мужність, мали здавна усні оповідання соціально-побутового, морально-етичного та героїчно-фантастичного змісту. Такі розповіді з часом отримали назву казок (від слова казати). За визначенням науковців, це один з основних і найпоширеніших жанрів усної народно-оповідальної творчості. Вони відомі з найдавніших часів у всіх народів світу. За жанровими ознаками казки близькі до сказань, саг, легенд, переказів, епічних пісень, які особливо тісно пов'язані з конкретною історією, реальним життям і побутом їх творців.

З незапам'ятних часів казка жила серед народу, скрашувала його інколи аж надто убоге життя, вселяла віру в торжество добра над злом, правди над кривдою, а в хвилини дозвілля зачаровувала і таємничою розповіддю про героїчне і незвідане в навколишньому світі. Казкова фантастика збуджувала думку, розвивала творчу уяву, спонукала активніше ставитись до всього, що оточувало людину.

Перші казкові сюжети зустрічаються в літописній літературі Київської Русі Х-ХІІ століть. Ймовірно, що в ті далекі часи вони були певною мірою зв'язані з міфами, з ритуальними відправами, обрядами та всілякими забобонами, і казка була не такою, як вона відома нині. Тривалість розвитку, тісний зв'язок з конкретною суспільно-історичною й культурно-побутовою практикою народних мас, змінність функцій, міжнародні взаємодії спричинилися до появи у фольклорі казок найрізноманітніших форм і видів. За змістом вони поділяються на кілька різновидів: казки про тварин, фантастично-героїчні, соціально-побутові - у тому числі сатиричні, гумористичні типу притч, байок та ін. Кожна з таких груп (циклів) народної оповідальної творчості відзначається притаманними лише їй особливостями побудови художнього образу, характерними прийомами узагальнень, засобами композиції.

Казки про тварин найдавніші, їхні сюжети беруть витоки з дохристиянських вірувань і обрядів. Головні персонажі в них - тварини, птахи, що уособлюють певні людські риси: лисиця - хитрість, улесливість; ведмідь - незграбність, вайлуватість; заєць - боягузтво. Частина цих творів має дидактичне, моралізаторське спрямування і наближається до народних байок.

У циклі фантастичних казок органічно поєднуються міфічні, пригодницькі та героїчні мотиви. Сили зла й несправедливості в них уособлюються в таких вигаданих істотах, як багатоголовий змій, баба-яга, зла чарівниця, що вміють перевтілюватись. Проте завжди перемагають сили добра й справедливості: селянський син, сирітка, падчерка, працьовитий хлопець. У цих казках діють безстрашні народні богатирі Кожум'яка, Котигорошко, Вернигора та ін.

У соціально-побутових казках оповідач завжди виступає на боці бідних, які зазнають всіляких утисків від багатих. Тому позитивними персонажами тут виступають кмітливий селянин, винахідливий наймит, розумниця, мудра дівчина. До соціально-побутових казок належать твори з сюжетами про зажерливого чоловіка, жадібного попа чи дяка, вередливу, язикату жінку - твори, що утверджують прийняті норми народної моралі.

Найістотнішою ознакою казки є художня вигадка, яка органічно зв'язана з не менш характерною особливістю - розважальністю. Фізичні й духовні якості персонажів завжди гіперболізовані. Сюжети у казках довершені. У кінцівках - добро перемагає зло. Саме за ці ознаки народ полюбив казки і любитиме їх завжди.


Іван - мужичий син

Яйце-райце

Дідова дочка й бабина дочка

Мудра дівчина

Названий батько

Летючий корабель

Іван Голик і його брат

Зозуля та соловейко

Кирило Кожум`яка

Як заєць ошукав ведмедя

Про вовчика-братика і лисичку-сестричку

Журавель і лисиця

Багатство під шибеницю веде

Багач і бідняк

Бог та бідний вовк

Вівчар і повітруля

Покотигорошко

Кріпак і чорт

Подарунки вітру

Про Жар-птицю і вовка



Народні байки

Байка - невеликий алегоричний епічний твір повчального змісту, героями якого виступають звірі, люди, рослини чи предмети. Цей літературний жанр добре прислужився в алегоричному освоєнні культурно-побутової й етичної практики людей в різні періоди розвитку суспільства. Виразні художні образи байки, тонка психологія характерів, незвичайні ситуації, різноманітні художні деталі епосу байки завжди самобутні й історично конкретні. Вони у специфічній літературній формі передають життєві позиції, уподобання, переконання, наміри й надії певного народу в певний період його історії.

Народна байка пройшла складний шлях розвитку від моралістичних алегорій у період її зародження до соціально насиченої сатири. Проте, при всій розмаїтості її видозмін, викликаних історичними умовами та вимогами, вона зберегла ряд сталих специфічних рис, структурних ознак. На початку твору іноді буває вступ, який готує читача до подальшого викладу подій. У кінці байки, як правило, дається коротке резюме, що розкриває її основний задум і називається «мораллю», яка викладається у формі порад, побажань, попереджень.

Як і близькі до них жанри легенд і казок про тварин, байки з'явилися ще задовго до виникнення письменності. Звідси - спільність образів, мотивів, сюжетів, їхня багатоваріантність. Витоки «звіриного епосу» фольклористи відносять до стадії первісної релігії, коли фантастичні вірування виникали на основі забобонного схиляння первісної людини перед іншими живими істотами, обожнювання їх мовбито охоронців, могутніх захисників та покровителів роду. Вікові спостереження людей над життям і поведінкою тварин викликали в них бажання пояснити всі незрозумілі їм закономірності навколишнього світу, ту загальну гармонію, яка склалася у живій природі, збагнути логіку поведінки звірів, яка здавалася розумною, доцільною, а насправді була наслідком дії законів природного відбору. Так склався культ тварин у людській уяві.

Пізніше, коли «звіриний епос» почав записуватися, образ тварини втратив своє первісне значення і фактично став сприйматися як алегоричне зображення людини. При творенні народних байок відбиралися риси поведінки людей, характерні для них протягом багатьох віків, і в розповідях переносились на тваринний світ. На відміну від інших жанрів «звіриного епосу», в основу байки закладалася явна вигадка, яка була цікава своїм прозорим натяком на якесь конкретне життєве явище і захоплювала алегоричністю. Вигадка була не тільки розвагою, а й, передусім, ставила дидактичну, повчальну мету.

Характерною особливістю народних байок були і залишаються гумор і сатира. В них висміюються негативні вчинки чи риси характеру звірів (мається на увазі людей) - хитрощі, лінощі, боягузтво, ненаситність, нещирість, улесливість тощо. Мораль, як правило, несе в собі пораду чи побажання, як позбуватися цих вад.

В українських народних байках задіяні майже всі дикі та свійські тварини. В епосі східних слов'ян дуже поширений образ вовка. Спочатку він вважався священною твариною, бо був найбільш небезпечним. Пізніше його зображають як нерозумного ненаситного хижака-невдаху. Його обдурює і лисиця, і собака, і кінь, і, звичайно, людина. Такий перехід від обожнювання до висміювання відбувся в процесі пізнання світу, розвитку людства, переходу від язичництва до християнства. Нові часи вимагали нових героїв. Під час козаччини активно вводяться в байки образи свійських тварин. Вони наділяються рисами доброти, безстрашності, працьовитості, справедливості.

Народні байки характером осмислення і узагальнення життєвих фактів і явищ, художньою манерою їх відображення, системою образів перегукуються з літературними байками, які стали їхніми гідними послідовниками, сповнившись новими реаліями.

Не впусти рака з рота

Миш, жаба і каня

Миш і жаба

Піддурена ворона

Лебідь, щука і рак

Провчений журавель

Вовк і кобила

Жаба боязкіша від зайця


Пісні-балади

Баладна скарбниця українського народу - одна з найбільших у світовому фольклорі. Сьогодні в ній відомі понад 300 сюжетних типів, не враховуючи великої кількості регіональних варіантів їх оприлюднення.



Пісні-балади співалися на нашій землі ще за доби Київської Русі в надрах язичницької календарної та родинної обрядності. Та найпродуктивнішим періодом створення балад вважається XV - XVII століття, коли баладні сюжети народжувалися в умовах постійної боротьби народу з ханськими та султанськими завойовниками. В цей час поодинокі зразки пісенних творів уже записуються, використовуються в художній та науковій літературі.

Виникнення козацтва з його героїчними походами, визвольна війна українського народу проти шляхтичів-поневолювачів спричинилися до сюжетно-тематичного збагачення балад, створення великого історичного циклу, який продуктивно поповнювався в усі часи аж до наших днів.

Створені народом упродовж кількох віків, зафіксовані фольклористами в XIX і XX століттях балади дають можливість дослідникам визначити, що це - своєрідний жанр епічних у своїй основі пісенних творів з розгорненими гостродраматичними сюжетами, в яких реалістично (не без елементів фантазії та міфічності) відображаються винятково напружені конфлікти чи фатальні збіги обставин в особистій, сімейній та громадській сферах народного життя.

За тематичним спрямуванням балади можна розділити на такі групи: історичні та соціально-побутові, про родинні взаємини, про кохання. Цей розподіл умовний, бо деякі соціально-політичні та інтимні мотиви перехрещуються в різних групах балад, посилюючи їхню пізнавальну та естетичну цінність.

В історичному циклі відображені всі етапи боротьби українського народу проти зовнішнього і внутрішнього поневолення (набіги бусурманів, утиски з боку польської шляхти, закріпачення російським царатом). Історична дійсність подається не документальною фіксацією конкретних фактів і подій, а як художнє віддзеркалення їх через долі, переживання й трагедії масових учасників подій та історичних постатей.

Найповніше балади відтворили конфлікти і драми родинного життя: між подружжям, братами й сестрами, батьками і дітьми, невістками, зятями тощо. В українському фольклорі є близько півтораста таких сюжетів. Тут ми знаходимо гострі сутички між чоловіком і жінкою, зумовлені нерівним шлюбом, зрадою, підступним втручанням свекрухи, тещі в життя молодої пари. Окремий цикл складають твори про гірку сирітську і вдовину долю. У цих творах засуджується всяке насильство, егоїзм, скупість і бездушність, відстоюються кращі традиції сім'ї, взаємодопомога й вірність між родичами.


Серед балад багато творів про кохання та дошлюбні стосунки молодих людей. Відомі понад сто сюжетів на цю тему, де варіюються гострі ситуації і навіть трагедії, конфлікти між парубком і дівчиною, закоханими і їхніми батьками. В основу сюжетів лягли і нерозділена любов, і ревнощі, і чарування, і отруєння, і помста. Балади започаткували співчутливе ставлення до обдурених, зрадливо зведених дівчат, покриток, порушили проблему, яка розвинулася в художній літературі, зокрема в творчості Тараса Шевченка.

Крім незвичних, екстремальних сюжетів, предметною жанровою ознакою балади є те, що соціальна дійсність, історичні події передаються крізь призму особистих драм і трагедій з позицій усталених етичних принципів і норм народної моралі. Це посилює морально-дидактичний, повчальний потенціал фольклору. Трагічні розв'язки балад свідчать про те, що всякий злочин, всякий аморальний вчинок обов'язково повинен повернутися проти того, хто його заподіяв чи спровокував. Зло не може залишитися безкарним. Законами народної моралі пройняті всі сюжети балад. Інколи морально-етичні принципи виокремлюються (переважно в кінці твору) у своєрідні настановчі заповіти - звернення героя, що став жертвою обставин чи людей.



Балади не втрачають свого пізнавального, виховного і естетичного значення і в наші дні. Прийшовши до нас з давнини, вони збагачують наші уявлення про минуле українського народу, поповнюють наше розуміння соціальних і моральних засад людських взаємин, що складалися віками.

Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси

Ой не ходи, Грицю

Про шандаря

Що сі в полі забіліло

Ой був в січі старий козак

Ой дівчина по гриби ходила

Сестриця брата просила

У полі береза, у полі кудрява



Історичні пісні

Історичні пісні належать до найкоштовніших перлин поезії українського народу. В них знайшли відображення всі перипетії вітчизняної історії, вони розкрили перед світом кращі риси характеру наших людей: їхню працьовитість, безмежну відданість батьківщині, волелюбність, мужність і стійкість у боротьбі проти соціального і національного гніту.

Серед усіх народних пісень історичні виділяються своєю сюжетністю, насиченістю розповідними елементами, хоч у них наявні ліричні відступи, інші художні засоби, що посилюють емоційний потенціал твору, забезпечують його краще сприйняття. Це було продовженням традицій народного епосу й лірики, започаткованих у добу Київської Русі.

Характерною особливістю історичних пісень є відсутність міфологічних образів, надприродних сил. Тут діють реальні люди - представники певної історичної епохи. Ця обставина пояснюється відносно пізнім походженням цих пісенних творів - жанр історичної пісні формувався у ХV-ХVІ століттях, коли дохристиянсько-язичницька обрядність, обожнювання природних явищ вивітрилися із свідомості людей. Нові реалії, потреби боротьби проти іноземного гноблення за соціальне і національне визволення вимагали нових мотивів у пісенній творчості. З'являються образи невідомих в історії (епічних) або відомих народних героїв (Максим Залізняк, Устим Кармалюк), славетних запорожців з їхньою Січчю - центром українського козацтва, реальної військової сили, створеної українським народом для визвольної боротьби.

Ще однією істотною ознакою історичних пісень є перебільшення (гіперболізація), завдяки чому підкреслюються виняткові фізичні та моральні якості героїв-богатирів. Проте це не впливає на реалістичність відображення історичних подій, а лише посилює їхню велич.

Творцями і поширювачами пісень цього жанру були кобзарі, які в народній уяві також стали героями тієї неспокійної доби. Народ їх любив і підтримував, а гнобителі боялись їхніх правдивих слів і за це переслідували. В історії відомий факт страти польською шляхтою кобзарів - учасників Коліївщини Варченка, Сокового, Скряги (1770 р.).

Однією з найважливіших рис пісень цього жанру є те, що вони супроводжують історію, знайомлять з нею не одне покоління і залишають для нащадків усе те найкраще, що не розгубив наш народ на многотрудних перехрестях життєвих доріг.


Пісня про Байду

Ой ти, Морозенку

Розлилися круті бережечки

Пісня про Богдана Хмельницького

Ой на горі вогонь горить

Ой на горі та женці жнуть

За сибіром сонце сходить

Пісня про Максима Кривоноса



Соціально-побутові пісні

Соціально-побутові пісні - це великий масив епічних народно-пісенних творів про економічні та політичні умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі. Коротко кажучи, про всіх і про все: гірку долю простого люду в умовах тоталітарних режимів, соціальну нерівність, громадські, родинні, побутові конфлікти, природне віковічне прагнення народу до волі, пошуки шляхів до кращого життя тощо. Як писав Микола Гоголь, для України народні пісні - це все: «і поезія, і історія, і батьківські могили».

За тематичними і жанровими ознаками соціально-побутову фольклористику розділяють на такі цикли пісень: козацькі, гайдамацькі, рекрутські, солдатські (жовнірські), бурлацькі, заробітчанські (строкарські), чумацькі, кріпацькі, наймитські, родинні, сирітські та ін. Кожен з цих циклів має свої особливості, але всі вони об'єднані соціальними мотивами і найкраще характеризують певну історичну епоху.

Виникнення і розвиток козацьких пісень пов'язані з історією козацтва (ХV-ХVПІ століття). їхня тематика різноманітна: підготовка і від'їзд козака до походу, прощання з рідними, сутичка з ворогами, смерть на полі бою, нелегка доля в неволі, туга за батьківщиною та родиною («Ой у лузі, та ще й при березі»). В образах головних героїв пісень втілені волелюбність українського народу, непримиренність до соціального й національного гніту. Саме цими мотивами вони споріднені з історичними піснями й думами.

І стилістично, і тематично до них близькі гайдамацькі пісні, в яких оспівано боротьбу народних мас проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту польської шляхти у XVIII столітті. На території Буковини і Закарпаття були популярними гайдуцькі пісні, що зафіксували боротьбу слов'янських народів проти турецьких загарбників у ХV-ХІХ століттях.

Хоч деякі походи і перемоги в згаданих циклах пісень були романтизовані, все-таки в них переважали мінорні мотиви, бо людям важко було змиритися з тим, що дужі, молоді хлопці змушені були відриватися від звичної, улюбленої хліборобської праці, багатьом з них довелося накласти головами на чужині, залишивши на рідній землі вдів і сиріт. Коли відстоювалися інтереси свого народу, то захист рідного краю сприймався як почесний обов'язок, коли ж після введення рекрутської повинності з села почали насильно забирати у військо міцних працездатних хліборобів, щоб їхніми руками здійснювати чиїсь авантюрні експансіоністські плани, а їхня відсутність лягала важким тягарем на жіночі плечі, то відповідно змінювалися і настрої народу, в пісенній творчості з'являлися нові мотиви. Виникали рекрутські та солдатські пісні. В різних сюжетних варіантах висловлювалося співчуття юнакам, які «лише сіяли та орали, ціпом молотили», а тепер їх змушують через муштру призвичаюватися до зброї («Вилітали орли з-за крутої гори»).

Особливо трагічні долі вихідців із села зображені в бурлацьких піснях. Бурлаки - це бездомні, самотні люди, які в ХVІ-ХІХ століттях наймалися вантажниками, чорноробами у риболовецьких артілях на Дніпрі, Дунаї, Дністрі, Чорному морі. Вони - народ працьовитий, дружний, але знедолений: без дружини, родини поневіряються на чужині, змушені вмирати в самоті («Та забіліли сніги», «Горе мені на чужині»).

За тужливими образами, поетичними тропами близькі до бурлацьких пісні заробітчанські, строкарські, наймитські. Найдавніші і них виникли в середовищі зубожілих козаків, зайнятих на відхожих промислах (цукроварнях, мануфактурах, шахтах). Інтенсивний розвиток капіталізму прискорив процес пролетаризації селянства, посилив його експлуатацію. Тяжка праця заробітчан, їхня безправність, зловживання роботодавців - основні теми народних пісень. Історичне значення заробітчанської поезії ще й в тому, що своїми сюжетами вона започаткувала в Україні робітничу пісню.

Не легше жилося й строкарям, молодим людям, убогі батьки яких за завдаток віддавали їх заможним на домовлений строк (звідси й назва «строкарі»). Відробляти завдаток доводилося виснажливою працею, зносячи постійні знущання господаря («Ой матінко-зірко», «Ой піду я лугом»).

У кріпацьких піснях найяскравішими сатиричними образами засуджена панщина, дармова примусова праця закріпаченого селянина у господарстві поміщика. У різноманітних сюжетних варіантах пісень селяни не лише з сумом, відчаєм, а й з невгасимим гнівом, обуренням засуджують негідну поведінку поміщиків та їхніх економів, які розкошують, гуляють, бешкетують, визискуючи селян («А в неділю пораненько»).

Складні економічні й соціальні умови згубно впливали на родинне життя. В пісенних сюжетах знаходимо постійні конфлікти між подружжям, сварки, бійки, розлучення, бідування сиріт («Ой зацвіла рожа край вікна», «Та немає гірш нікому»).

Порівняно з іншими родинний цикл все ж не такий похмурий. Тут трапляються майстерно виписані ліричні сцени, привабливі образи дівчат і парубків, дотепний гумор. Навіть тяжка праця опоетизована. І хоч вона інколи позбавляє права на особисте життя («Посадила огірочки»), проте працьовиті люди завжди в пошані. їх люблять, і вони відповідають взаємністю. І найтяжча праця не може згасити палких почуттів («Ой у полі нивка»).

Соціально-побутові пісні різнопланові і за тематикою, і за сюжетами, і за мотивами, і за колоритністю образів. Для них характерне поєднання реалістичної конкретності з метафорично-символічною образністю, вони багаті на традиційні для народного епосу метафори, постійні епітети, порівняння.

У соціально-побутових піснях українського народу узагальнено відбився світ людських доль в усьому його різноманітті.


Ой у полі жито

Та забіліли сніги

Вилітала орли з-за крутої гори


Посадила огірочки

Ой зацвіла рожа край вікна

Ой піду я лугом




Чумацькі пісні

Чумацтво - своєрідний романтичний промисел українців, самобутнє явище світової соціально-економічної практики народу. Чумаками називали людей, що їздили волами у Крим по сіль, а на Дон і до моря за рибою, які потім продавали в містах і селах середньої смуги України та в Поліссі. На Південь вони возили хліб, різний конопляний і лляний крам, хутра, шкури, мед, віск, сало тощо. Дослідники стверджують, що на початку XIX століття щорічно до Криму прибувало чотириста тисяч возів. їздили також на Молдавію, Одесу, Акерман. Чумаки були відомі в Європі: їх зустрічали і в Москві, і в містах Прибалтики, Польщі, Прусії, Австрії.

Такі походи були нелегкими. Вони супроводжувалися різними пригодами: нападами розбійників, татар, недугами, стихійними лихами. Все це змушувало чумаків об'єднуватися в артілі (валки), організовувати самооборону. В колективі вироблялися моральні правила поведінки, всякий відступ від яких жорстоко карався. Тому в них не вкорінився лихварський інстинкт. Чумаки були дуже справедливі, жили по правді.

Важке і разом з тим романтичне життя цих вимушених мандрівників, сповнене різними пригодами, відбилося в специфічному фольклорі, який збагатив не тільки вітчизняну, а й світову культуру.



Чумацькі пісні - окрема, колоритна ділянка українського мелосу, змістом і формою наближена до козацького. Спільні творчі мотиви їм навіювали близькі соціальні умови життя. І козак, і чумак любили над усе волю, незалежність. Просторий степ, тривалі далекі мандрівки стверджували і посилювали ці почуття, настроювали душу на поетичний лад, філософські роздуми. Дорога завжди супроводжувалася піснею, знаною і переробленою чи придуманою на ходу. Життєвий тонус надавав їй і темп, і характер: була вона то протяжно-сумовита, то іскрометно-бадьора.

Пісенна творчість чумаків опиралася на вікові традиції української поезії й вилилася в формах епічної, ліричної та жартівливої пісні, яка серед інших вирізнялася тематичною ідентичністю. В ній передавалися чумацький побут, звичаї, обряди. Загалом, це оптимістичні оповіді про чумацьке життя-буття, з відтінками суму і тонкої іронії:



Ішов чумак з батіжком...

За плечима - торбина,

Ще й латана свитина, -

Гей-гей! Дочумакувавсь!

У піснях відбилася соціальна диференціація чумаків: були власники возів, валок, а були й наймити-погоничі, яким не вдавалося «розбагатіти» і вони поверталися додому «з одним батіжком». Соціальна нерівність - один з лейтмотивів чумацької поезії. Тому серед загалом оптимістичних творів трапляються трагічні сюжети смерті, поневірянь, мотиви туги за рідною землею.

Розлогі степові пісні яскраво опоетизували елементи чумацького майна, аксесуари реманенту: «мальовані ярма», «золоті занози», вози та ін. Це передає реальну, хоч інколи романтизовану картину чумацького побуту.

Крізь чумацькі пісні червоною ниткою проходить шанобливе ставлення до родини, дружини, дівчат, що засвідчує високий моральний дух українського народу.

Чумацькі життя, праця й побут нерозривні з природою. Тому в піснях пейзажі, рослинний і тваринний світ передаються чарівною мелодикою, яскравою гамою кольорів і досконалою поетикою слова.

Не останнє місце в пісенній тематиці посідає чумацьке дозвілля, іншими словами, гуляння чумаків після виснажливої праці, які часто прикро закінчуються:



Пропив воли, пропив вози,
Пропив ярма, ще й занози –
Все своє добро.

Пісенна поезія чумаків - унікальне явище в історії світової культури, з неповторними сюжетами і мотивами. Вона є предметом національної гордості українського народу. Чумаки залишилися в минулому, але їхня творчість ще й нині сіє в наші душі зерна гуманізму, доброти, справедливості та засіватиме їх у серця і душі наших потомків.


Над річкою бережком

Гей-гей! А хто горя не знає

Ой загули чорні галенята

Зажурився бідний Сірома

Гей, запряжем ми, братці

Ой горе тій чайці

Ой хто в Криму не бував

Та йдуть воли дорогою

Ой в городі два яворка

Було літо, було літо

Ой у полі три криниченьки

Ой чиї ж то воли



Пісні січових стрільців

Пісні січових стрільців - різновид українських народних козацьких пісень патріотичного звучання, виникнення і розвиток яких пов'язані з історією січового стрілецтва. За жанровими ознаками і системою образів вони майже ідентичні козацьким пісням. відмінність зумовили лише часові межі появи цих творів. Відстань між ними - понад три століття, що внесло певні зміни і в тематику, і н ідейні мотиви, і в мелодику пісень.

Зародилися пісні січових стрільців ще напередодні Першої світової війни, коли створювалися перші січові організації в Галичині. Спочатку вони ставили перед собою просвітницько-пропагандистські цілі - вивчали і поширювали досвід життя демократичної держави Запорозька Січ (звідси й назва «січові стрільці»). Молоді гуртківці засвоювали побут запорозьких козаків, умови їхніх військових походів, культуру. Стрільці співали козацькі пісні, при-іаштовували їх до своїх умов. Наприклад, пісню «їхав козак на ііійноньку» співали як «їхав стрілець на війноньку», дещо змінюючи текст твору. Це був регіональний варіант української народної пісні. Згодом з'явилися власні оригінальні слова і мелодії, що й започаткувало новий жанровий різновид фольклорної творчості.

Особливо плідно почали працювати стрільці, коли війна втягнула їх у свою орбіту. Створювалися мистецькі гуртки в польових умовах, які називали себе Пресовою квартирою. До неї входили літератори, композитори, музиканти. Вони видавали газети, журнали, влаштовували вистави, співали пісні. У цій творчій атмосфері в перерві між боями було створено чимало пісенних творів - справжніх шедеврів народної творчості.

Тематично пісні січових стрільців можна розділити на соціально-побутові, героїко-патріотичні та жартівливі. За мелодикою - на ліричні та маршові пісні. У соціально-побутових піснях розповідається про нелегку долю січових стрільців, висловлюється туга за рідним краєм, за батьками, родиною. Твори героїко-патріотичного характеру пройняті ідеєю боротьби за незалежну Україну, вірою в неодмінну перемогу, хоч би ціною власного життя. Жартівливі пісні покликані привнести розвагу в нелегке стрілецьке буття, зняти психологічне напруження.



Стрілецькі пісні створювалися оперативно, їхній зміст і тональність часто залежали від характеру розвитку конкретних подій та настрою творців слів і музики. Коли Галицька армія змушена була відступити на територію Східної України для з'єднання з військом Петлюри, нокидаючи рідний край, стрільці співали пісню, щойно написану їхнім однополчанином:

Ой та зажурились


Стрільці січовії,
Як Збруч-річку переходили,
Що стільки народу
Впало за свободу,
Встояти не було сили.

Стрілецькі пісні, створені в останнє століття, значно поповнили фонд народних пісень. Вони змістовні, мелодійні, досконалі за ритмікою, їх з великим задоволенням співає сучасна молодь. Тепер іде процес реанімації та реставрації призабутих чи заборонених тоталітарним режимом пісень січових стрільців. Вони збагатять духовну скарбницю нашого народу.


Ой у лузі червона калина

Гей, видно село

Гей, ви, стрільці січові!

Наша славна Україна

Гей, там на горі січ іде

Ой у полі верба, під вербою вода

Мав я раз дівчиноньку чепурненьку




Пісні та романси невідомих авторів

Поезія і пісня супроводжували наш народ впродовж усього історичного шляху. І слова, і мелодія народжувалися з одного джереиа - з душі людської, з безмежного світу її почуттів. На думку українського фольклориста Олександра Потебні, народнопісенна лірика з'явилася «внаслідок органічної потреби народу виповісти свої думи і сподівання, виплеснути наипалкіші емоції, мажорні й щасливі настрої, болючі відчуття соціальної несправедливості, передбачення розлук і фатальних втрат, непові орно щасливі миті втішних побачень і насолод».

Це сказано про пісню - найдавніший жанр народної лірики. Вона постійно розвивалася, збагачувалася, створювалися нові жанри та їх різновиди. Одним з них став романс. Великих відмінностей між піснею і романсом немає, але деякі специфічні нюанси фахівці виділяють. Романс - це ускладнений вид пісні, що стала інтимнішого, здобула здатність передавати найтонші відтінки людської психіки - душевні настрої. Автор мелодії підсилює музикою емоційний тонус твору. Лише в гармонії слів і музики народжується високохудожній романс.

Типові риси романсу - переважання інтимних мотивів, деталізоване відображення почуттів і настроїв, органічніший зв'язок між мелодією і текстом. Корінням український романс сягає періоду одноголосних пісень в їхніх кращих лірико-драматичних зразках. Розквіт жанру відбувся у XVIII - першій половині XIX століття, коли в пісенній творчості посилилось ліричне начало завдяки захопленню супровідною грою на бандурі, гітарі, лірі.

Велике значення для розвитку романсу мала творчість поетів-романтиків О. Афанасьєва-Чужбинського («Скажи мені правду»), В. Забіли («Дивлюсь я на небо»), Є. Гребінки («Ні, мамо, не можна нелюба любить») та ін. Вони створили цілу низку високохудожніх ліричних творів, пройнятих щирістю, емоційністю, за ритмікою і стилістикою близьких до народної творчості, які стали еталоном тогочасної романсової лірики і цим стимулювали розвиток жанру. Створювалися нові ліричні пісні та романси, що передавалися від покоління до покоління, хоча народ не пам'ятав ім'я автора. Хто знає сьогодні авторів таких пісенних шедеврів, як «Місяць на небі», «Ой не світи місяченьку» та інших?

Протягом XIX століття романс розвинувся на повну силу як літературно-пісенний жанр. Особливо це стало помітним після появи поезії Тараса Шевченка з новими тематичними гранями, новими інтонаційними нюансами. Композитори почали освоювати поезію Кобзаря, розширюючи жанровий діапазон романсу: з'являється романс-дума, романс-балада, романс-монолог, романс-колискова тощо.

Професійні поети й аматори XX століття перехопили естафету в своїх попередників. Вони посилили філософське осмислення дійсності, поглибили розкриття характеру людини, її емоційних виявів, вдосконалили техніку віршування: мелодійність поезії, внутрішнє відчуття ритму, гармонійну рівновагу цілого і деталей.

Народна пісня та романс і на сьогодні є одним з найулюбленіших у народі жанрів, важливим для виховання високих художньо-естетичних смаків.


Віє вітер на долину

Ой гай, мати, ой гай, мати

Проліски


Дівчино кохана, здорова була

Летіла зозуля з яру на долину

Стоїть явір над водою




Обрядові пісні

Обрядові пісні - народнопоетичні вокальні твори, що супроводять побутові обряди в житті людей. Як і самі обряди, обрядові пісні відповідно до функціонального призначення мають свою класифікацію. Вони поділяються на календарно-обрядові, що виконуються у певні періоди року або під час певних трудових процесів, і па родинно-обрядові. Всі вони найдавніші за походженням. Виконуються здебільшого в поєднанні з елементами хореографії та драматургії.

У побуті українського народу тривалий час зберігаються традиції давньоруських і навіть язичницьких свят землеробського року з їхніми великими циклами трудових, обрядових та величальних пісень. Календарно-обрядова пісенна поезія має три умовних цикли: зимовий, весняний та літній.

Серед зимових обрядів особливе місце займало і займає урочисте відзначення наближення нового землеробського року.

До зимового циклу календарних пісень входять колядки і щедрівки. Істотної різниці щодо змісту в цих двох близьких видах пісень немає. Це - новорічні вітання, побажання успіху в новому землеробському році, побажання здоров'я сім'ї, величання господаря, прославлення праці хлібороба та її здобутків. Розпочиналося виконання зимового циклу пісень із зимового рівнодення (кінець грудня) і закінчувалося з появою перших ознак наближення весни (кінець лютого) проводами зими - святом масляної.

Весняний цикл складається з веснянок і хороводних ігор. Початок його припадає на ранню весну, коли оживає природа, а кінець - на завершення весняних польових робіт. За змістом веснянки зводяться до закликання весни, відображення підготовки поля, знарядь тощо. Пісні і хороводи поділяються на тематичні групи відповідно до різних періодів весни. Крім власне веснянок, в Україні були поширені так звані «русальні» пісні, а на межі між весною і літом - петрівки. В них оспівувалася весняна природа, відображалися народні звичаї, побут. Велике місце в петрівках займала тема кохання.
Ще з язичницьких часів до нас дійшло прекрасне свято Івана Купала з його специфічними піснями. Ними й розпочинається літній пісенний цикл. Це відбувається в купальську ніч з 6 на 7 липня. Молодь збирається біля річки, озера чи ставка, розводить багаття, водить хороводи, дівчата плетуть вінки, ворожать, пускаючи їх на воду. Все це супроводжується співом купальських пісень. У них є такі мотиви: купання-очищення, чарівні перетворення людей на дерева та рослини, хліборобська праця. Серед купальських пісень є ніжна лірика про кохання, залицяння та сватання, жарти, гумор, сатира, де дівчата висміюють вади хлопців, а хлопці - дівчат. Все це надає святу веселощів, радості; обрядові пісні звеличують процес збирання врожаю, що практично завершує хліборобський календарний рік.\

Родинно-обрядові пісні супроводжують людину все життя - від народження й до смерті. Серед них - колискові, весільні та плачі й голосіння. Вони найдавніші за походженням, пройшли багатовіковий розвиток і побутують у народі до наших днів.

Колискові пісні як жанр суто ліричний втілюють, насамперед, почуття матері до дитини, думи про її майбутнє, висловлюють прагнення оберегти її від тяжкого життя, побажання вирости здоровою, стати сильною, красивою, хороброю. У колискових піснях проста мелодія, розмірений ритм, специфічна дитяча лексика з наявністю зменшувально-пестливих слів. Найпопулярніші персонажі цих пісень - сон, дрімота, кіт, голуб. У деяких піснях розкривається внутрішній стан жінки-матері, світ її почуттів і переживань.
Найбільш різноманітним серед родинно-обрядових пісень є весільний цикл. Він органічно входить у весільне дійство, яке умовно можна поділити на дві частини - до шлюбу і після. У піснях першої частини дійства - ліричний образ молодої, яка прощається з дівочим життям, родиною, подругами з передчуттям тяжкої долі в чужій сім'ї. Особливо багатий на пісні обряд розплітання дівочої коси. Основним змістом другої частини є вітання молодих, побажання їм щастя, здоров'я, добробуту. В процесі весілля лунають різноманітні жартівливі пісні, так звані передирки - вокальні змагання між дружками, світилками, боярами, свахами. Деякі з весільних пісень («Ой чоботи, чоботи ви мої», «Дівчино моя, переяславко») міцно увійшли в народний побут і продовжують жити поза весільним обрядом.

Ще один різновид родинно-обрядового фольклору - плачі й голосіння, що викопувались у похоронному обряді у формі прощальних речитативів, останнім часом втрачають свої ритуальні ознаки і перетворюються на прощальні промови.



Обрядові пісні сьогодні не можна розглядати лише як пам'ятки давнини, що донесли до нас поступовий процес виникнення й розвитку характерних національних рис українського фольклору. Вони не втратили своїх гуманістичних та естетичних можливостей і ще довго служитимуть справі виховання нових поколінь.

Та малая нічка на Купала

Та купалочка з Купали йшла

Та ходила дівчинонька по межі

Ой на дубку, на дубку

Наша меланка господиня

Хрещатий барвіночок

За городом качки пливуть

Ой коли б той вечір



Народна драма

Народні драми в Україні зародилися в надрах національних обрядів, де трудова діяльність, міфи, релігійні таїнства й елементи художньої творчості були злиті воєдино. Це був вид народного словесного й театрального мистецтва, в якому різні форми драматичного дійства виконувалися самодіяльними акторами чи масами ентузіастів і передавалися від покоління до покоління.

Перші зразки такої драматургії можна знайти в численних молодіжних іграх під час календарних свят. Серед новорічних розваг - ігрові драматизовані сценки «Меланка» та «Коза», що мали певний сюжет, розподіл тексту на ролі та деякі початкові елементи сценічної дії.

В основі народної ігрової сценки «Коза» - захворювання і щасливе одужання головного персонажа, що викликає загальну радість з цього приводу. Швидше від усього, такий сюжет пов'язаний з уявленням наших предків про оживання природи і відновлення сил усіх живих істот напередодні весни. Близькою за змістом до «Кози», але складнішою за театральною атрибутикою є новорічна гра «Меланка», яку вважають однією з найкращих форм народного театру. До словесної драматургії долучалися жалісні та жартівливі пісні, танці під інструментальну музику.

Подібні народні драматичні дійства являють собою і деякі веснянки (гаївки). У них відображена поява в українському суспільстві нових соціальних груп, професій, ставлення до них народу. Характерна в цьому плані весела і ритмічно загострена гаївка «Царівно, ми твої гості», в якій молода дівчина при виборі женихів відмовляється від престижних бондаря і коваля й погоджується йти заміж тільки за селянина.

Традиційне українське весілля поступово складалося у своєрідне велике театралізоване дійство з переодяганням, масками, яке поєднувало в собі елементи лірики й епосу, драми, комедії й трагедії.

Значну роль у розвитку народної драми відіграв ляльковий театр - вертеп, що виник у другій половині XVII століття. Популярними були народні драми «Мельниця», «Дід і баба», «Коза», «Цар Ірод», спрямовані проти несправедливості та деспотичних дій влади. Народні драми вертепу були улюбленим видовищем в Україні, перероблялися в Росії та Білорусії. Нині вони використовуються самодіяльними акторами та учасниками вуличних театралізованих дійств.


Просо

Коза

Явтух

Мак

Подоляночка

Оранка звірами

Весілля

Ой летять галочки у три рядочки



Пісні про кохання

Сповнені особливої чарівності, пісні про кохання є вершиною народної поезії. Вони ввібрали в себе всю розмаїтість почуттів, усю і лисину людської душі.

Своєю самобутньою мелодикою, природним гуманізмом українська народна пісня здобула симпатії практично у всьому світі. Як зазначив відомий дослідник історії української культури Іван Огієнко, «її утворив народ наш такою, як ніхто з інших народів, і хіба тільки серби мають таку ж саму пісню. Наші пісні - це тихий рай, це привабливі чари, ті чари, що всім світом визнано за ними».

Ллє в піснях про кохання не тільки щира ніжність і незрадлива, чиста любов; тут і відгомін історії, і мотиви нелегких, життєвих випробувань, і почуттєве, особистіше сприйняття світу. Щодо цього вони близькі до історичної, соціально-побутової, соціально-сімейної лірики, часто мотиви цих різновидів народної пісні переплітаються. Як правило, любовні пісні - невеликі за обсягом, часто вони мають форму монологи або розповіді про третю особу. До найтиповіших мовно-стилістичних засобів таких творів належать поетичні паралелізми, здрібнілі форми іменників («дівчинонька», «козаченько», «вишенька», «зозуленька»), зачини з вигуками «ой», звернення до людини («ой ти, дівчино - з горіха зерня»), до природи («ой ти, місяченьку») тощо. Природа є невід'ємним атрибутом любовної пісні. Вона інколи ідеалізована, а.ле завжди перебуває у гармонії з людськими почуттями, підсилює їх.

Виразності пісням про кохання падає чарівна мелодія, переваж¬но розспівна. За цим компонентом вони наближаються до романсів. У творах обох жанрів поетичні тропи та музикальні інтонації., ритміка та мелодична структура дуже багаті. Не випадково відомі композитори (зокрема, ГІ.І. Чайковський, М.В. Лисенко), створюючи класичні шедеври, спиралися на кращі зразки народного співу.

Любовні пісні дуже давно з'явилися в Україні; народ створював їх у різні історичні періоди. Серед усіх жанрів народного мистецтва пісні про кохання виявилися найбільш життєздатними. Прийшовши до пас із давнини, ці справжні поетичні перлини ще довго будуть передаватися від покоління до покоління.

Якби мені не тиночки

Взяв би я бандуру

Тече річка невеличка

Йшли корови із діброви

Вівці, мої вівці

Дощик, Дощик

Ой при лузі, при лужку

На городі верба рясна


Колядки та щедрівки

Новий рік завжди пов'язаний з мріями про краще майбутнє. Ці мрії та бажання здавна викристалізовувались у чудові поетизовані обряди - колядування, щедрування й засівання. У народних календарних обрядових величальних піснях - колядках і щедрівках - втілився одвічний потяг людей до статків, щастя, добра, краси, високої моралі.

У давні часи ці величання мали містично-фантастичний контекст. Язичники через ритуали і обряди намагалися привернути на свій бік таємничі та незбагненні явища природи, гадаючи, що вони поліпшать їхнє життя. Вони вірили у магічну силу слова творити добро. Слово мало зіграти свою добродійну роль на початку нового річного циклу.

Християнська церква переслідувала язичницький, життєрадісний дух первісних новорічних обрядів. Проте, не в змозі витравити колядування й щедрування, вона намагалася підлаштувати їх до християнської релігії. В обрядах з'явилися нові, переважно релігійні сюжети й мотиви. Однак колядки й щедрівки зберегли й природні образи сонця, місяця, дощу, хліборобської праці, зерна, хліба. Мета новорічних обрядів та ігор - звеличити трудову людину, піднести її дух, вселити віру в успіх, висловити побажання «щедрого вечора, доброго вечора».

На Україні обряди зимового циклу полягали в тому, що групи колядників (на Різдво) і щедрівників (у новорічний вечір), вибравши провідника - «березу», «скарбника» і «міхоношу», ходили від хати до хати і співали величання господарям дому та членам їх родин. Іноді до гурту приєднувалися музики.

Тематика цих величально піднесених віншувань найрізноманітніша. У ній відклалися нашарування різних історичних епох: дохристиянські уявлення про світ, побут Київської Русі з численними походами, козацьке військове життя, мирна хліборобська праця в різних соціальних умовах. Незмінними у всі віки залишалися хіба що родинно-побутові, любовні теми та мотиви. Всі ці урочисті послання адресувалися чотирьом категоріям людей: господареві, господині, парубкові та дівчині. Найбагатші змістом величання посилаються господарям і парубкам. Вужче, але ніжніше в щедрівках величається дівчина, ще менше - заміжня жінка через її обмежену роль у суспільстві, яка зводиться до домашнього побуту.



Щедрівки й колядки, адресовані господареві, спрямовані на ідеалізацію умов хліборобської праці. З допомогою пісні колядники хотіли дати йому відчути себе справжнім господарем землі. Його з убогої хатини переносили в палаци з широкими дворами, де повно ситої худоби, де він пасе коней, корів, стриже овець, віє й меле зерно, дружина пече калачі, дочка вишиває рушники, подушки, сорочки.

Парубки в новорічних вітаннях - міцні красені, справжні господарі, вмілі мисливці, рибалки, героїчні воїни і майже завжди закохані у небесної краси дівчину. Богатирська слава передається через вихваляння їхніх коней і зброї. Після перемог благородний парубок відмовляється від срібла й золота, а як викуп бере за дружину найкращу дівчину.

Така ж романтизована, гармонійна й дівчина: вродлива, розумна, працьовита, ніжна, чесна, справедлива. Це - зоря, червона калина, зелена верба, що своєю красою зачаровує всіх аж до царевича чи королевича. Це - символ кохання й жіночої вірності.

Ніжно і тепло передається образ господині - дружини й матері: працьовита, добра, тиха, щедра, душевною теплотою зігріває все навколо себе.

Ідеалізація героїв - провідна риса цього жанру народнопісенної творчості.

Колядки й щедрівки несли і досі несуть великий заряд етичного й естетичного виховання. Тому цей жанр такий життєздатний. Навіть жорстокий тоталітарний режим не зумів витравити суспільно-виховних засад колядок і щедрівок. Хоч як намагалися перефарбувати їх у червоні кольори, вони не втратили закладених у них природою народного мистецтва функцій нести людям добро і красу.
Добрий вечір тобі, пане господарю

Небо і земля нині торжествують

Нова радість стала

Коли не було з нащада світа

Ой сивая та зозуленька

Чий то ж ми плужок по горі оре

Ой над Дунаєм, над бережком

Щедрик, щедрик, щедрівочка

Ой рано, рано кури запіли

Ой на Дунаю та на бережку

З Різдвом Христовим! (Й. Стуцюк)

Я маленький пастушок

Сію, сію, посіваю

Колядка (Н. Мудрик-Мриц)

Коляда українських діточок

Колядка

У сьому двору, як у вінку

Щедрик, ведрик, дайте вареник

Чи дома, дома пан господар

Ой ясна, красна на небі зоря

Ой рясна, красна в лузі калина

Ой хвалилася біла береза

Ішла Марися рано по воду

Чи ти, рожа, сама у городі

Сіяла Гануся вино зелене

Дівка Олена сади садила

Маленький Ісусик

Колядин, колядин...

Колядник (О. Кобець)

Сію, сію, засіваю

Поколядь

Щедрівонька щедрувала




Веснянки

Веснянки - вид календарно-обрядової поезії у східних слов'ян, присвячений приходу весни. У Галичині їх називають гаївками. В Україні вони склалися як весняні ігри з хоровим співом і танцями, де органічно поєднані слово, мелодія і рух. Початок весняних хороводів припадав на ранню весну, коли поступово оживала природа, зігріта сонцем. Вони продовжувалися і в період весняних польових робіт.

Виникли веснянки в сиву давнину, коли панувала язичницька релігія. Створюючи ці пісні і виконуючи зв'язані з ними магічні обряди закликання весни, люди прагнули заручитися підтримкою природи, щоб мати в майбутньому щедрий урожай. До най-раніших щодо виникнення належать закликання птахів, які мали принести погожу весну. Як і в народних байках і казках, використовувалися персоніфіковані образи птахів. Найчастіше у веснянках фігурують ластівка, соловейко, зозуля, орел:


Орел поле виорав,
Пшеницю засіяв,
Крилечками зволочив...

Магічну силу причарування природи язичники вклали в калину, руту-м'яту, пшеницю, овес, жито, кріп, траву зелену, діброву веселу. З поклоном зверталися вони і до сил природи: сонця, дощу, вітру.

З часом веснянки і обряди втратили магічний зміст і перетворилися на веселі забави та ігри молоді, проте в народній традиції зберігся їхній урочистий, серйозний характер. Відзначаючись дійовістю й активністю, вони разом з тим мали в собі елементи світлої лірики, веселого жарту, гумору, що відбивало настрої людини в зв'язку з настанням тепла, весни, розквітом природи.

В основі більшості веснянок - відображення трудових процесів, побуту, характерних явищ природи, тваринного і рослинного світів. З весною пов'язаний початок козацьких походів, чумацьких мандрівок, що також знайшло відображення у піснях.

Нерідко мотиви праці у веснянках поєднуються з мотивами кохання, молодості, вроди, вибору пари тощо. В них також висміюються негативні риси характеру і вчинків людей. Вони стали звичайними ліричними піснями, що звеселяють людей, несуть в їхні душі красу та оптимізм.


Розлилися води на чотири броди

А вже весна

Ой весна, весна

Весна красна

Орел поле виорав


Коло млина калина

Весняночка-паляночка

Женчичок-бренчичок

А ми нивку виорем, виорем

Кроковоє колесо




База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка