Узагальнення знань за курс української літератури



Скачати 182.61 Kb.
Дата конвертації21.02.2016
Розмір182.61 Kb.




СУЧАСНИЙ УРОК

УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ НА III КУРСІ

ТЕМА: УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗНАНЬ ЗА КУРС УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

"ЗНАЙ ЦІ ІМЕНА І ПИШАЙСЯ НИМИ"

МЕТА: Узагальнити знання учнів з української літератури, пригадати і повторити імена поетів-класиків, поетів - "розстріляного відродження", поетів -"шістдесятників" і наших сучасників. Виховувати і розвивати в учнів почуття гордості за свій народ, свою країну, любові до рідного краю, причетності до всіх подій, які відбуваються в Україні. Пробудити в учнів національну самосвідомість, потребу розумними справами збагатити державу, примножити її здобутки і славу.

ТИП УРОКУ: Узагальнюючий. Повторення матеріалу. МЕТОД: Бесіда вчителя, розповіді учнів. ПРИЙОМ: Словесний.

ОБЛАДНАННЯ: Портрети поетів: Т. Шевченка, І.Франка, Л.Українки, поетів - " розстріляного відродження", поетів - "шістдесятників": Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Драча, Бориса Олійника, Миколи Вінграновського.

ЛІТЕРАТУРНІ ГАЗЕТИ І БЮЛЕТНІ. Виставка творів цих письменників, учнівські реферати, курсові роботи, ілюстрації до творів. Кращі творчі учнівські роботи. Касети, магнітофон, платівки, програвач. Вишиваний рушник, хліб - сіль , колоски жита, пшениці.

ХІД УРОКУ.

Вступне слово учителя. Сьогодні ми з вами, шановні учні, ще раз зробимо ракурс у минуле, пригадаємо, що ми вивчали, з чим познайомились протягом трьох років навчання. Кожний з вас вибрав по душі завдання: реферат, курсову роботу, доповідь, читання поезії і т.д..

На дошці записано тему уроку. Подумайте над словами "Знай ці Імена і



пишайся ними".

Лине тихенько мелодія пісні на слова В. Симоненка "Лебеді материнства ". Учитель: Кожна людина з великою любов'ю згадує місце, де народилась, де минуло її дитинство. Рідний край... Починається він від батьківського порогу, стежини, тополі стрункої біля воріт, із барвінку, який ніжно стелиться в садочку. А ще з прадавніх коренів твого роду. Це маленька батьківщина кожної людини. І якщо скласти наші маленькі батьківщини, вийде велика держава, назва якій - Україна. Як же любили свою Україну, як освічувались їй у любові, зараз почуємо з ваших уст. Читець: Любов Забашта.

Є щось святе в словах мій рідний край!

Для мене - це матусі пісня ніжна,

І рідний сад від квіту білосніжний,

І той калиновий у тихім лузі гай.

Для мене - це твої стежки й мої

В містах і селах стоптані любов'ю

Й пісень людські прозорі ручаї -

Усе, що серцю рідне невимовно. Читець: Василь Симоненко.

Україно, ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік -

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік...

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір'ю побудь на самоті.

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова...

Громотить над світом люта битва

За твоє життя, за твої права.



Учитель: Ми разом з В.Симоненком хочемо побути на самоті зі своєю матір'ю -Батьківщиною - Україною.

Учень: Кожний визначний митець слова - справжній син своєї Батьківщини -залишив нам, нащадкам, свої одкровення - зізнання в любові до України.

Учитель: Вслухаймося в їхнє палке, пристрасне, щире, поетичне слово.

Читець І: Т. Шевченко.

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю. Читець II: Т. Шевченко.

Свою Україну любіть, любіть її

Во время люте.

В останню тяжкую минуту

За неї господа моліть. Читець III: І. Франко.

Ніхто не любить всіх братів

Як сонце боже, всіх зарівно.

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно! Читець IV. Леся Українка.

До тебе, Україно,.

Наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

І буде вона урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.



Учитель: Рідне слово...Воно бринить, хвилює душу. Бо мова українська, то невичерпне джерело, скарбниця народного духу. Знання мови народу, серед якого живеш - ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови - священний обов'язок кожного.
Читець:

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами,

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами - сльозами.

Учитель: Тарас Шевченко. Сьогодні ми ще раз почуємо про нього, доторкнемось до сторінок його життя і творчості.

Учень (виступ):. Тарас Шевченко прийшов у світ, коли, ще скутий кригою, сивів у берегах Дніпро. Березень благословив першу сльозу немовляти, що мов із серця, упала Славутичу на груди і розтопила кригу.

Перший крик тоненькою тріщиною проліг у глибоких льодах, щоб лавиною пустити древнім руслом праслов'янської ріки льодохід весняних надій.

Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей - світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять безсмертя. Він був поетом, якого ми до того не мали, поетом для всіх, поетом народним, поетом гноблених, але нескорених.

Читець.

Благословенна та година, Що мати народила сина. І нарекла його Тарасом. Титана - сина, що над часом повстане, і потрясе усіх і вся. І підніме за них, знедолених, свій голос.

Народжений матір'ю - кріпачкою і сам кріпак, він став борцем титанічної сили. Його боялися царі, його жахалися кріпосники. Можновладці наповнили рудники Сибіру закутими в кайдани декабристами, зацькували Пушкіна і юного Лермонтова, ввігнали криваві пазури в молоду клекотливу душу Шевченкову, і перед ним лягла несходима ніч муштри й солдатчини. Мабуть, влада думала, що відправила його в таку безвість, звідки не буде вороття. Але він повернувся вогненною піснею, віщим незборканим словом повернувся поет до рідної своєї України.

Учень (виступ-доповнення): Іван Франко у своїй "Присвяті" так сказав про Т.Шевченка: "Він був сином мужика, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав

нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, але для Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті... та вона не зуміла перетворити золото його душі в ржу, ані його любові до людей у ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу, і все розквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Т. Шевченко.

Учень (виступ-доповнення): Квітень землю квітчав зеленим рястом і приніс на веселих крилах молодому кріпакові вистраждану волю. Травень квіти зібрав зі всієї України і сльозою скропив, і вірою повив та встелив Кобзареві останню путь з Петербурга до його вічного і тихого дому - на Чернечу гору, що стала Тарасовою горою. (прослуховується грамзапис вірша Т.Шевченка ''Заповіт").

Вічна Шевченкова весна прийшла на землю, яку сходив Тарас малими босими ногами і засіяв словом, а слово те було про Матір і Україну.

"Орю

свій переліг - убогу ниву Та сію слово. Добрі жнива Колись то будуть".



Учень (виступ-доповнення): Шевченка зростила пісня і душа народу, іменем народного співця - Кобзаря назвав поет заповітну книжку. В тій невеликій книжці, що ім'я їй "Кобзар", " клекоче ціле море горя народного", в ній - "невольницький поклик до помсти й порив до свободи", мудрий розум гуманіста і ніжна чарівна краса української пісні.

Учитель: Поряд з іменем Т. Шевченка можна поставити ім'я Великого Каменяра - Івана Франка.

Учень (коротка доповідь): Після Тараса Шевченка в українській літературі не було постаті такого масштабу.

Шевченко і Франко - це справді ті два могутні крила, які винесли українське слово, українську культуру на простори світові.

Іван Франко народився в серпні 1856 року в сім'ї сільського коваля. Рідне село його - Нагуєвичі, розкидало свої хати по схилам Карпатських гір. Це була типова трудова Галичина, яка в ті часи входила до складу Австро-Угорської монархії.

Проте Іван Франко ніколи не був письменником тільки Галичини. Коли у вересні 1906 року вчена рада Харківського університету надала йому почесне звання доктора російської словесності, то це було визнання його літературних і наукових заслуг не лише гуртком прогресивної харківської інтелігенції, це його, сина Галичини, увінчала шаною і любов'ю вся Україна, мовби засвідчивши цим актом загальнонаціональне значення франкової геніальної творчості, його багатоплідної подвижницької праці, його боротьби.

Франко багато страждав, слава його, справді, йшла у терновим вінку та чи був він самітником, одинаком, як його зображують. Зверніть увагу, які люди оточували його: геніальні М.Лисенко, Леся Українка, М.Коцюбинський, В.Стефаник, О.Кобилянська, М.Павлик, Соломія Крушельницька. Цей список можна продовжити... Франкові самою природою відведене місце в ряду найвизначніших гуманістів епохи.

Сили свої черпав поет з народних джерел. Земле, моя всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глибині,

Краплю, щоб в бою сильніше стояти

Дай і мені.

Учитель: Третьою зіркою на небосхилі української літератури засвітилася поезія Лесі Українки.

Учень (інформація): Леся Українка. Леся. Це тепле, сонячне ім'я мені знайоме з дитячих років. Відоме воно всім прогресивним людям і впершу чергу -українцям, бо Леся Українка, у недовгім житті стала народною поетесою. Вона була мислителькою та борцем Шевченківського гарту. Все в її житті було справжнім: вірші, кохання без фальшу, мука без порятунку, праця - спасіння.

І поезія цієї видатної поетеси є для мене маяком у житті. Читати Лесину поезію без хвилювання - неможливо.



Учень (коротка доповідь): Леся Українка подолавши тяжкий шлях, піднялася "на гору круту крем'яною:, сягнула вершини людського духу. Без перебільшення можна сказати, що вона посідає гідне місце серед великих і безсмертних мужів, таких, як Гомер і Дайте, Шекспір і Гете, Пушкін і Шевченко, Бетховен і Чайковський, Мікеланджело і Рембрандт.

Прийшла до нас Лариса Косач - Леся Українка, яка в імені своєму вищим повелінням уславила Україну.

Любов і страждання - від неньки, чоло високе і врода жіноча - від неньки, озерна задума очей і пророче слово - від неньки, ім'я сонячне і ласкаве - Леся Українка - від неньки - України.

Шматок землі, ти звешся Україною!

Ти був до нас, ти будеш після нас.

Мій предковічний, мій умитий росами, Космічний, вічний, зоряний, барвінковий. Коли ти звався Малоросія,

Твоя поетеса була Українкою.

Воскресає Україна. Воскресає народ, який не міг своїм мученицьким життям до себе дорівнятись, до своєї великої і спраглої свободи душі, і сльоза над його долею пекла Лесю більше від вогню. І то не Мавка прокинулась від зимового сну в лісах Волині, то наша стражденна мати - Україна почула весну і каже світові вустами дочки:

"Ні! Я жива! Я буду вічно жити:

Я в серці маю те, що не вмирає!"

Україна моя в серці те, що не вмирає, вона підводиться з колін і здіймає свій погляд у майбутнє: "Благослови її господи".

(Звучить велична музика Баха, що налаштовує присутніх на не буденність, серйозність). Учитель: Сьогодні ми торкнемося ще однієї сторінки в житті, історії літератури, культури багатостраждальної України - трагічної доби, яка увійшла в сумний мартиролог під лиховісною назвою - "розстріляне відродження".

Відбулася революція, залишились в минулому події громадянської війни, яка забрала в могили 12 мільйонів жертв. Розруха, диктат щодо селянства, голодомор... - Війна, тепер уже зі своїм власним народом. Сталінська гільйотина запрацювала на Україні на повну потужність з 1933 року і позбавила життя понад 500 митців пера, 300 кобзарів - цих солов'їв України. Це була кривава драма, трагедія українського ренесансу, наслідки якої невигойною раною зяють на тілі України.

Учень (виступ): Повернути імена загиблих у пам'ять нашої національної культури, припасти до джерел їхньої творчості, пам'ятати минуле заради майбутнього - наш священний обов'язок. Як написав Юрій Клен (Освальд Бургард), один із неокласиків, що емігрував за кордон, у своїй поемі "Прокляті роки"

Помолимось за тих, що у розлуці

Помруть, відірвані від рідних хат.

Помолимось за тих, що у розпуці

Вночі гризуть залізні штаби ґрат,

Що душать жаль у невимовній муці,

За тих, кого веде на страту кат.

Над ними, Господи, в небесній тверді

Простри свої долоні милосердні.

(Грає бентежна музика -реквієм Моцарта).

Учень(виступ): Ми лише наблизились до призабутої літературної спадщини українського народу на уроках рідної літератури і вражені обширом трагічних втрат і наших великих, духовних надбань , уповні не виявлених через передчасну загибель їхніх творів.

Учень (доповнює): Ми повинні підняти з темних замулених криниць насильного забуття, національні скарби.

Учень (доповнює): У 1930 році друкувалось 259 письменників України. Після 1938 року - лише 36 із них. За приблизними даними своєю смертю померли тільки сім.

Юрій Лавриненко - літературознавець, писав: "Знищуючи і забороняючи українську радянську літературу 1917-1933 років, сучасні глуповці відкинули усе мистецьке, ліпше й сильніше, лишаючи собі халтуру і слабину".


Тож доторкнемося до трагічних доль окремих поетів цієї сумнозвісної для України доби, їхнього високого мистецького слова.

(Лине тиха, ледве чутна музика Баха). Голос диктора: Микола Зеров.

Учень(доповідь-короткі біографічні дані): Доля Миколи Зерова - трагічна. Один з найяскравіших талантів українського письменства, людини франківського взірця, всеосяжний гуманіст, поет, критик, перекладач, історик, теоретик літератури, педагог, лідер - неокласиків, натхненник багатьох унікальних видань - на 45 році життя, 1935 рік, був заарештований і звинувачений у керівництві терористичною підпільною організацією. З листопада 1937 року його розстріляно в Соловецькій тюрмі. Як сказав поет Василь Стус:

Народе мій, коли тобі проститься

Крик передсмертний і тяжка сльоза Розстріляних, замучених, забитих

По Соловках, Сибірях, Магадана.

Прагнучи вивести національну культуру в діалог європейських, Микола Зеров багато перекладав. Вслухаймося в імена світових класиків, до творчості яких доторкнувся перекладацький талант Миколи Зерова: Лукрецій, Катулл, Вергілій,

Горацій, Тібулл, Овідій, Пушкін, Лєрмонтов, Бунін, Брюсов, Купала, Міцкевич, Петрарка, Гете, Байрон, Беранже, Бодлер. І всі переклади - з мови оригіналу. Воістину диво-дивнеє.



(Диктор): Михайло Драй-Хмара.

Учень(виступ): Михайло Драй-Хмара належав до літературного угрупування неокласиків. Ядро його становили Зеров, Рильський, Филипович та Освальд Бургард (псевдонім Юрій Клен), що згодом емігрував за кордон. Це й було оте саме "гроно п'ятірне нездоланих співців", якому присвятив Драй-Хмара сумнозвісний сонет "Лебеді". Він викликав шалену лють у супротивників. На неокласиків посипались безпідставні звинувачення у політичній ворожості до радянської влади. Живим залишився тільки Максим Рильський. Драй Хмару, Зерова і Филиповича було репресовано і фізично знищено в сталінських казематах, а їхні твори на тривалий час вилучено з літературного процесу.

(Звучить поезія "Лебеді" сонет).

Учень (доповнює): Останній вірш поета, що дивом пробився з-за тюремних ґрат на волю, доносить до нас поетів біль і правду про трагедію життя митця. Читець:

І знов обвугленими сірниками

На сірих мурах сірі дні значу –

І без кінця топчу тюремний камінь

І туги напиваюсь досхочу.

Напившись, запрягаю коні в шори.

І доганяю молоді літа...

Лечу в далекі голубі простори,

Де розцвітала юність золота

Вернітеся - благаю - хоч у гості!

Не вернемось, - гукнули з далини.

Я на калиновім заплакав мості

І знов побачив мури ті сумні.

І клаптик неба, розіп'ятий на ґратах,

І невдріманне око у "вовчку"...

Ні, ні на вороних уже не грати –

Я - в кам'янім, у кам'янім мішку.

1937р.


Диктор: Павло Филипович , Євген Плужник, Майк Йогансен - така ж сама доля.

Учень(інформація): Майк Йогансен - один з найбільших майстрів поетичної мови, ювелір слова, яскравий представник модерного романтизму 20-х років, поет, прозаїк, перекладач, теоретик літератури і цікавий мовознавець, він був одночасно і людиною спорту, мисливства, мандрів.

1937 року заарештований і засланий до концтаборів, де збожеволів і був розстріляний.



Диктор: Дмитро Фальківський.

Учень (невеличка довідка): Дмитро Фальківський (справжнє прізвище Левчук) став жертвою типового на свої часи судилища. На початку зими 1934 року, овіяна кривавими вітрами репресій, виїзна сесія військової колегії Верховного суду СРСР

звинуватила 28 представників української культури "в організації підготовки терористичної акції проти радянської влади" і винесла безапеляційний вирок: розстріл. Разом з Дмитром Фальківським загинули брати Крушельницькі, Григорій Косинка, Олекса Близько, Кость Буревій. Кривавий спектакль відбувся в колишньому Інституті шляхетних панянок, переобладнаному під будинок республіканського НКВС (потім Жовтневий палац культури). Пізніше тут відбувається новий знущальний процес над Євгеном Плужником, Валер'яном Підмогильним, Поліщуком, Ірчаном, Вражливим, Майоретом, Ковінькою.



(Звучить грамзапис пісні "Чуєш, брате мій", ("Журавлі") Богдана Лепкого). Учитель: Тужливий образ журавлів, що відлітають у вирій і помруть на чужині, далеко від рідної землі, перегукується з долями всіх репресованих, засланих у Сибіри, Соловки і Магадани. Як геніально передбачив це Василь Стус.

Читець:

Як добре те, що смерті не боюсь я

І не питає чи тяжкий мій хрест,

Що перед вами, судді, не клонюся

В передчутті над свідомих верств.

Що жив, любив і не набрався скверни,

Народе мій, до тебе я ще верну,

Як в смерті обернуся до життя

Своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син тобі доземно уклонюсь,

І чесно гляну в чесні твої вічі,

І в смерті з рідним краєм поріднюсь.



Учитель: Усі вони поріднилися з рідним краєм у смерті і щоб відтворити цілісну картину розвитку літературного процесу того часу, ми маємо прочитати й оцінити те, що протягом століть і десятиліть приховувалось від народу за сімома замками внаслідок політичних пересторог і вульгарно-соціологічних звинувачень. Нам треба вивчити тернистий шлях розстріляних і засланих, ошельмованих і забутих мучеників національної культури. Кількість жертв на сьогодні визначена цифрою 481.
Великі втрати української нації, але великі і здобутки. І поповнювати їх -вам: сьогодні, в завтра і повсяк час.

Читець:

Діво пресвятая -

Мати матерів.

Пригорни до серця

Всіх своїх синів.

Освіти їх душі

Світлом золотим,

Виповни любов'ю

Неспокійний дім.

Научи, як землю

Берегти від зла

Розумом, діянням

І крилом тепла.

Зоре - зоряниця, Сонця доброти! Землю України, Щастям освіти.



(В.Полинок)

Учитель: На наступних уроках ми з вами, шановні учні, ще зустрінемось і поведемо розповідь про поетів - шістдесятників - В.Симоненка, Л.Костенка, М.Вінграновського, Івана Драча, Бориса Олійника, Василя Стуса.

Отже, (домашнє завдання): Повторити творчість поетів, що вивчали за програмою і дослідити творчість М.Вінграновського.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка