В. Б.Євтух, В. П. Трощинський, Л. О. Аза Міжетнічна інтеграція: постановка проблеми в українському контексті Київ — 2003 удк ббк



Сторінка3/6
Дата конвертації07.03.2016
Розмір1.25 Mb.
1   2   3   4   5   6

Розділ ІІІ. Реалії та перспективи міжетнічної інтеграції

Перешкоди на шляху міжетнічної інтеграції. Практика показує, що найбільш успішною стратегією акультурації іншоетнічної частини населення є інтеграція, тобто тенденція, за якої відбувається збереження етнокультурної самобутності спільнот з одночасним опануванням культури титульного етносу. За умов полікультурності суспільства таке поєднання асоціюється з позитивним відношенням до існування різних етнокультурних груп та добровільною адаптацією його інституцій до потреб даних груп.

Визначальним моментом міжетнічної інтеграції є взаємне пристосування спільнот. І в цьому випадку звичайно, не обійтися без певних поступок з обох боків. Причому для етнічних груп, що зазнають акультурації, частіше за все це пов’язане з тими елементами власної культури, які не бажано було б включати в сферу адаптації. На перший погляд здійснення процесу міжетнічної інтеграції передбачає чималі складнощі. Проте, їх виявляється набагато більше у випадках маргіналізації або сегрегації (прагнення груп до етнокультурної ізоляії).

Крім того, культурна різноманітність має свої переваги. По-перше, збагачується забарвленість життя. По-друге, виникає можливість здорової конкуренції. А по-третє, підвищується здатність соціальної системи до адаптації, внаслідок доступності альтернативних способів життя. Враховуючи важливість проблеми, що розглядається, позначимо причини, які значною мірою гальмують процес міжетнічної інтеграції у суспільстві. Причому, з метою отримання більш повної інформації, поряд з окресленням кола таких причин покажемо їхню пекучість з точки зору тієї чи іншої етнічної спільноти. Таку можливість надають результати проведеного етносоціологічного дослідження*.

* Вибіркою передбачався цілеспрямований відбір респондентів, які представляють найбільш чисельні етнічні спільноти у Чернівецькій області. Усього було опитано 566 осіб, серед яких українці, росіяни, молдовани, румуни, поляки. Опитування проводилось методом анкетування з дотримуванням принципів відбору за статтю, віком, освітою, а також пропорційної відповідності складовим етнонаціональної та поселенської структури даного регіону.

Отже, як з’ясувалося, нарікання українців пов’язані переважно з недовірою до владних структур (60%), незадоволеністю темпами проведення в суспільстві економічних реформ (33%) та низьким рівнем володіння державною мовою (27%), незгодою з політичною системою у суспільстві (23%), (див. табл. 1.).

Таблиця 1.

Думка респондентів стосовно перешкод, що існують на шляху міжетнічної інтеграції в українському суспільстві (%)




Українці

Росіяни

Молдовани

Румуни

Поляки

Недовіра до владних структур

60

68

27

44

48

Недостатнє залучення етнічних меншин до соціального, культурного, політичного життя більшості

10

13

21

24

43


Недосконалість механізмів діалогу між державою та етнічними меншинами

14


11


21


39


35


Незгода з соціальними змінами у суспільстві

16

18

12

12

13


Низький рівень знання державної мови

27

13

21

5

13


Незгода з політичною системою у суспільстві

23

31

6

27

4


Незадоволеність темпами проведення у суспільстві економічних реформ

33


31


15


37


65


Неприйняття деякими політичними силами та організаціями етнічної батьківщини меншин їх нинішнього становища в Україні

13

5

5

10

17

Порушення принципу рівноправності у стосунках між етнічною меншістю та етнічною більшістю

9

10

17

19

4


Інше

1

2

0

2

0

Росіяни також вважають недовіру до владних структур найсуттєвішою перешкодою на шляху здійснення інтеграційного процесу. При цьому кожен третій респондент-росіянин приєднується до думки українців щодо низьких темпів проведення у суспільстві економічних реформ (31%) та незгоду з політичною системою у суспільстві (31%).

А за оцінкою поляків, саме незадоволеність темпами проведення економічних реформ призводить до значного гальмування інтеграційних процесів в суспільстві (65%). Проте, вони не відкидають негативних наслідків, пов’язаних з недовірою до владних структур (48%), а також з недостатньою залученістю етнічних меншин до соціального, культурного, політичного життя більшості (43%) та недосконалістю механізмів діалогу між державою та етнічними меншинами (35%).

Помітну самостійність думок демонструють респонденти-румуни та молдовани. Наприклад, в оцінках останніх не спостерігається значного превалювання якоїсь однієї причини. Втім, вони схильні вбачати у недовірі до владних структур (27%), незгоді з політичною системою у суспільстві (21%), низькому рівні володіння державною мовою (21%), недосконалості механізмів діалогу між державою та етнічними меншинами (21%) найбільші перешкоди для міжетнічної інтеграції.

Оцінки румунів відзначаються більшою категоричністю. Це стосується як недовіри до владних структур (44%), так і недосконалості механізмів діалогу між державою та етнічними меншинами (39%), незадоволеності темпами проведення економічних реформ (37%), незгоди з політичною системою у суспільстві (27%), недостатньої залучення етнічних меншин до соціального, культурного, політичного життя більшості (24%).

Паралельно з виявленням причин, які стають на заваді міжетнічної інтеграції в суспільстві, дослідників цікавила думка респондентів стосовно заходів, здатних прискорювати темпи розвитку даного процесу. І знову-таки важливо було простежити, чи набувають специфіки відповіді опитуваних залежно від їхньої етнічної належності (див. табл. 2).

Оскільки насправді йдеться про збалансованість інтересів етнічної більшості та етнічної меншості в суспільстві, доцільно поглянути на зазначені заходи перш за все очима опитуваних українців. Як з’ясувалося, в ході аналізу відповідей, бачення ними можливих варіантів позитивного зрушення в інтеграційних процесах є досить реалістичним, позбавленим будь-якої упередженості.

Таблиця 2.

Відповіді респондентів на запитання «Що на Вашу думку, найбільш сприяло б прискоренню процесу міжетнічної інтеграції в українському суспільстві?» (%)




Українці

Росіяни

Молдовани

Румуни

Поляки

Відкритість та толерантність української нації до культур етнічних меншин

30


31


23


38


54


Взаємний компроміс та взаємне пристосування

32

38

20

34

37


Розширення й вдосконалення правової бази, спрямованої на забезпечення балансу та розвиток потреб етнічної більшості й етнічної меншості

32

16

12

36

25

Формування дорадчих органів з представників етнічних меншин при органах місцевого самоврядування

12

11

12

14

37


Активізація зусиль держави з метою збереження та розвитку етнічної, культурної, мовної, релігійної самобутності етнічних меншин

26

30

38

29

50

Забезпечення повноправної участі етнічних меншин в суспільно-політичному житті України на підставі квот, що виділяються

23

28

32

40

46

Інше

3

8

2

2

0

Не випадково найбільш дієвими заходами забезпечення міжетнічної інтеграції українці вважають розширення й вдосконалення правової бази, спрямованої на забезпечення балансу та розвиток потреб етнічної більшості та етнічної меншості (32%), взаємний компроміс і пристосованість (32%), відкритість і толерантність української нації до культур етнічних меншин (30%), активізацію зусиль держави з метою збереження та розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності етнічних меншин (27%), забезпечення повноправної участі етнічних меншин у суспільно-політичному житті України на підставі квот, що виділяються (23%). Стосовно вказаних заходів українців загалом підтримують росіяни, щоправда, помітно посилюючи значущість взаємного компромісу та пристосованості з одночасною активізацією зусиль держави, спрямованих на досягнення визначеної мети.

Досить принципово до вирішення даної проблеми поставились поляки. Кожен другий респондент-поляк підкреслює необхідність відкритості і толерантності української нації до культур етнічних меншин та активізації зусиль держави, спрямованих на збереження та розвиток етнічної, культурної, мовної і релігійної самобутності етнічних меншин. Як нагальну потребу поляки також розглядають забезпечення повноправної участі етнічних меншин у суспільно-політичному житті країни, виходячи з певних квот (46%), не применшуючи при цьому про важливість ролі дорадчих органів, що складаються з представників етнічних меншин при органах місцевого самоврядування (38%), взаємного компромісу (38%) та розширення й вдосконалення правової бази (25%).

На думку опитаних румунів, першочерговим повинно стати забезпечення повноправної участі етнічних меншин у суспільно-політичному житті України на підставі визначених квот (40%). Водночас дієвість зазначеного заходу посилюється ними за рахунок відкритості і толерантності української нації до культур етнічних меншин (38%) та розширення й вдосконалення правової бази (36%).

Респонденти-молдовани особливі надії щодо темпів міжетнічної інтеграції покладають на допомогу держави, що покликана забезпечити розвиток етнічної, культурної, мовної і релігійної самобутності етнічних меншин (38%). Хоча не менш важливим, на їх погляд, мало б стати забезпечення повноправної участі етнічних меншин у суспільно-політичному житті країни, виходячи з певних квот (32%).

Цілком очевидно, що проблему міжетнічної інтеграції не можна розглядати ізольовано від тих соціально-економічних та політичних процесів, які нині переживає Україна. Значний спад виробництва, інфляція, зниження продуктивності праці, зростання рівня безробіття призвели до зменшення обсягів валового внутрішнього продукту на душу населення, скорочення частки оплати праці в його структурі, зменшення реальних доходів та реальної заробітної плати, зниження платоспроможного попиту населення і обсягів спроживання. До цього додався процес поляризації суспільства, який характеризується, з одного боку, стрімкою концентрацією коштів та майна в руках нечисленних груп населення, з іншого — прогресуючим збільшенням масштабів бідності та знедоленості широких верств. Недостатня ефективність діяльності та прорахунки владних структур у проведенні реформ, радикалізація певних політичних кіл, включно зі спробами діяти за межами правового поля, дестабілізуючи ситуацію в країні, висвітлили недосконалість механізмів пострадянської демократії перехідного типу.

У цьому зв’язку показовими виявилися відповіді респондентів на запитання “Що створює найбільшу небезпеку для України?” (див. табл. 3). Респонденти-українці, наприклад, найнебезпечнішими процесами на сьогоднішній день вважають поширення бідності (55%), недостатню ефективність діяльності владних структур (46%), зростання рівня безробіття (43%) та зростання злочинності (42%). Представники етнічної меншості цілком поділяють стурбованість українців щодо загрозливого характеру окремих процесів у суспільстві. Причому респонденти-поляки частіше роблять наголос на поширенні бідності населення (71%) та недостатній ефективності діяльності владних структур (50%). Серед молдован кожен третій респондент вказує на зростання рівня злочинності, поширення бідності, зростання рівня безробіття та недостатню ефективність діяльності владних структур.

До думки молдован приєднуються румуни, особливо підкреслюючи загрозливий характер для суспільства подальшого поширення бідності населення та зростання рівня безробіття. Водночас респонденти, передовсім серед румунів, не приховують стурбованості стосовно еміграції найбільш працездатної частини населення.

Як вже зазначалося, відділити процеси міжетнічної інтеграції від розв’язання кардинальних завдань реформування українського суспільства практично неможливо. Проте, не вдаючись до докладного аналізу можливих сценаріїв такого узгодження, доцільно висловити певні застереження, що будь-які інтеграційні ідеї частіше за все не позбавлені одного недоліку. Вони, попри згадану привабливість, як правило, виходять з теоретичних або прагматичних міркувань і насправді мають дуже мало спільного з тим, що відбувається в реальній дійсності. Тому шлях від реальних потреб та інтересів етнічних спільнот (як певних компонентів етнонаціональної структури суспільства) бачиться найбільш продуктивним і перспективним для нормального функціонування і розвитку суспільного організму.


Таблиця 3.

Відповіді респондентів на запитання “Що створює найбільшу небезпеку для України?” (%)




Українці

Росіяни

Молдовани

Румуни

Поляки

Міжетнічні конфлікти

8

22

9

9

17

Поширення бідності

55

41

30

52

71

Недостатня ефективність діяльності владних структур

46

57

30

36

50

Зростання рівня злочинності

42

48

33

33

33

Погіршення екологічної ситуації

27

24

18

17

25


Зростання рівня безробіття

43

43

33

52

37

Повернення минулої кому-ністичної системи

6

5

5

3

8


Еміграція найбільш пра-цездатної частини населе-ння

32


14


23


38


33


Важко відповісти

2

2

4

3

0

Інше

2

2

2

2

0


Етнополітична ситуація в Україні за оцінками етнічних спільнот. Найбільш повне розуміння та “прийняття” інших культур стає можливим лише за умови поваги до власної культури, впевненості в її позитивній значущості та ефективності контактів з відмінними від неї культурами. Саме такими дієвими на сьогоднішній день бачаться складові формули міжкультурної взаємодії. Адже ж в її “підтексті” чітко простежується визнання за будь-якою культурою права бути самою собою.

У цьому контексті вельми важливою бачиться оцінка респондентами сучасної етнополітичної ситуації, що склалася в країні за час її незалежного існування і так чи інакше пов’язана з перспективами розвитку процесу міжетнічної інтеграції. Причому значущість такої оцінки посилюється можливістю співставлення думок українців, що становлять більшість населення області і представників етнічних спільнот, які проживають у даному регіоні.

Насамперед є сенс підкреслити один надто важливий момент. Практично всі опитувані схиляються до думки, що збереження культурної самобутності етнічних спільнот значною мірою залежать від активності самих спільнот та їхніх організацій. Причому найбільш переконливо це демонструють поляки — 67%. А серед українців, румун і молдован аналогічної позиції дотримується кожний другий респондент. Виокремлюються лише росіяни (активність спільнот, як важливий чинник збереження етнокультурної самобутності, відзначають 38%), проте в процесах, що нині відбуваються в країні вони вбачають і негативні прояви, наголошуючи, зокрема, на спробі примусової українізації — 29% респондентів. У цьому відношенні їх також підтримують румуни — 25% і молдовани — 23%, (порівняно, серед опитуваних українців таких — 10%, поляків — 7%). При цьому кожен четвертий респондент вважає, що на даний момент можна говорити лише про створення в країні умов для відродження культури етнічних спільнот.

Не обійшлося звичайно і без суперечностей в оцінках сучасної етнополітичної ситуації. Найбільший скепсис спостерігається у відповідях тих опитуваних, які вважають, що на сьогоднішній день у тій ситуації, яка існує в Україні, збереження культурної самобутності етнічних спільнот практично неможливе. Втім, ця думка не є досить поширеною, оскільки її поділяють лише 13% росіян, 12% українців, 7% молдован, 7% румун і 4% поляків.


Правове становище етнічних спільнот. Легітимація заходів держави, спрямованих на забезпечення запитів етнічних спільнот є вельми важливим моментом у функціонуванні складових її етнонаціональної структури (зокрема у сфері освіти, культури тощо). Проте, судження стосовно даного процесу можуть виявитися досить поверховими, якщо не прислухатися до думки самих представників етнічних спільнот з приводу утиску їхніх прав та інтересів.

З метою з’ясування даної ситуації звернемось до аналізу відповідей респондентів, що стосуються фактів наявності (або відсутності) їх правової дискримінації (див. табл. 4).



Таблиця 4.
Розподіл відповідей респондентів на запитання “Чи доводилось Вам стикатися з фактами дискримінації Ваших прав та інтересів, як представника етнічної спільноти?” (%)




Українці

Росіяни

Молдовани

Румуни

Поляки

Не траплялося

61

42

35

28

59

Траплялося, але рідко


26


48


50


47


33

Траплялося часто

13

9

15

25

7



Не дивлячись на те, що за даними опитування дискримінація людей за національною ознакою, не набула загрозливого поширення у регіоні, проте окремі випадки, на думку респондентів, мають місце. Найчастіше з цим доводилось стикатися румунам (25%). Не спростували інформації щодо аналогічності випадків 15% опитуваних молдован, 13% українців, 9% росіян і 7% поляків. Втім, 61% українців, 59% поляків і 42% росіян практично ніколи не зазнавали дискримінаційного утиску. Водночас частина респондентів-молдован (50%), росіян (48%) і румунів (47%) не погоджується цілком з такою оптимістичною оцінкою ситуації, оскільки часом усе ж таки зазнавали дискримінаційного утиску, пов’язаного з їхньою національною належністю. Разом з тим, не можна забувати, що в даних оцінках можуть проявлятися підвищена вразливість та дискомфортність етнічного самопочуття, здатних обумовлюватися суб’єктивною упередженістю етносів під впливом цілої низки чинників як історичного, так і ситуативного характеру. Не можна також не враховувати часом надмірну політизованість етнічних організацій (принаймні їхніх лідерів), що не завжди сприяє нормалізації етнічного самопочуття спільнот.

Проте, оскільки дослідженням зафіксовані окремі факти дискримінації людей за національною ознакою і реакція представників етнічних спільнот на ці випадки досить неоднозначна, переведемо аналіз даної проблеми в площину розгляду конкретних сфер, з якими найчастіше пов’язуються нарікання респондентів (див. табл. 5).
Таблиця 5.

Відповіді респондентів на запитання “Якщо Ви стикалися з фактами дискри-мінації Ваших прав та інтересів, то чого це частіше за все стосувалося?” (%)




Українці

Росіяни

Молдовани

Румуни

Поляки

Соціального становища

39

30

11

11

8

Відношення до релігії

13

2

13

11

62

Національної належності

27

50

62

64

8

Політичних переконань

19

17

13

15

15

Інше

2

0

0

8

8


Наведені дані свідчать, що найбільш вразливою для українців з точки зору порушення їхніх прав та інтересів є соціальна сфера. Росіяни, також відзначаючи цей момент, особливу увагу акцентують на сфері міжнаціональних відносин. Зокрема, кожен другий респондент-росіянин вказує на випадки дискримінації за національною ознакою. Ще більший відсоток респондентів, що стикалися з фактами порушення прав та інтересів за національною ознакою, виявився серед румунів (64%) і молдован (62%). А на думку опитаних поляків факти дискримінаційного утиску їхніх прав та інтересів частіше за все мають місце у релігійній сфері (62%). Разом з тим не стала виключенням і сфера політичних інтересів. Хоча за оцінками опитаних факти дискримінаційного утиску тут проявляються не так часто, усе ж таки своє невдоволення висловили 19% українців, 17% росіян, 15% поляків, 15% румун і 15% молдован.

Втім, оскільки сфера міжнаціональних відносин багатьма респондентами виокремлюється як найбільш вразлива є сенс докладніше проаналізувати ситуацію, пов’язану з можливостями прояву національної неприязні, особливо, коли йдеться про власну поведінку опитуваних або їхнє безпосереднє спостереження, як свідків (див. табл. 6).
Таблиця 6.

Відповіді респондентів на запитання “Чи доводилось Вам особисто брати участь або бути свідком образ, конфліктів на національному грунті?” (%)




Українці

Росіяни

Молдовани

Румуни

Поляки

Доводилося і досить часто

22

17

29

23

4

Подібного роду випадки вельми рідкі


22


41


18


33


37

Знаю про такі випадки, але сам з ними не стикався


41


37


32


37


48

На мою думку, це частіше за все чутки, ніж реальні факти


14


5


21


7


11


Картина виявляється досить цікавою. Як бачимо, більшість опитаних, а це 48% поляків, 41% українців, 37% росіян, 37% румунів, 32% молдован лише від когось знають про такі випадки, але самі з ними не стикалися. Водночас досить значна частина респондентів — 41% росіян, 37% поляків, 33% румунів, 22% українців і 18% молдован — відзначає рідкісність прояву конфліктів та образ на національному грунті. А з врахуванням відповідей, що чутки про такі конфлікти та образи взагалі не відповідають дійсності, виходить, що відсоток тих, хто був їх безпосереднім учасником або спостерігачем складає серед молдован 29%, румунів — 23%, українців — 22%, росіян — 17% і поляків — 3%.

Зрештою, дані, що стосуються конкретного місця прояву національної неприязні дозволяють оцінити не лише ступінь поширеності даного явища, але й з’ясувати обставини, за яких найчастіше виникають подібного роду ситуації (див табл. 7).

Як з’ясувалося, найчастіше нарікання з боку представників етнічних спільнот щодо випадків національної неприязні пов’язані з громадськими місцями. На це вказали 73% росіян, 60% румунів, 58% поляків, 57% українців і 43% опитуваних молдован. В інших випадках факти неприязного ставлення не набули такого помітного поширення, але так чи інакше вони мають місце і про це свідчать відповіді респондентів. Усе, що пов’язане з пресою, переачами радіо і телебачення найбільш гостро сприймається росіянами (вони ж надто чутливо реагують і на виступи політиків та громадських діячів) та румунами.
Таблиця 7.

Відповіді респондентів на запитання “Якщо Вам доводилося стикатися з випадками національної неприязні, то де це, частіше за все, мало місце?” (%)




Українці

Росіяни

Молдовани

Румуни

Поляки

На роботі

15

22

25

8

32

У громадських місцях

57

73

43

60

58

У сім’ї

1

2

13

5

5

При спілкуванні з сусідами

10

12

19

12

32

На сторінках газет і журналів


18


33


11


32


21

У передачах радіо та ТБ

21

32

8

15

16

У публічних виступах політиків та громадських діячів



19



20



4



5



16

Інше

1

0

0

2

0


На роботі неприязне ставлення до себе найчастіше відчувають поляки (32%), молдовани (25%) і росіяни (22%), причому кожен третій респондент-поляк стикається з цим під час спілкування з сусідами. У цьому відношенні їх підтримують, хоча й не так активно, молдовани (19%). Останні навіть в сім’ї відчувають певний тиск (13%). Втім, сподіватися на повну ідилію в сфері міжнаціональних стосунків навряд чи доцільно. З боку тих чи інших етносів завжди може виникати певна невдоволеність існуючою ситуацією, оскільки справа стосується надто вразливого явища — етнічного самопочуття людини.

Проте, аналізуючи в цілому ситуацію, пов’язану із забезпеченням прав етносів, можна констатувати, що на сьогодні морально-психологічна атмосфера в регіоні дозволяє зберігати міжнаціональну злагоду та мир. Підтвердженням цього може стати оцінка представниками етнічних спільнот реального стану міжетнічних відносин у регіоні (див. табл. 8).
Таблиця 8.

Оцінка респондентами стану міжетнічних відносин у регіоні (%)




Українці

Росіяни

Молдовани

Румуни

Поляки

Як безконфліктні

44

29

32

23

42

Скоріше як безконфліктні

36

49

45

35

42

Скоріше як конфліктні

12

21

15

27

12

Як конфліктні

8

2

9

15

4


З наведених даних відразу ж стає помітним, наскільки оцінка позицій “конфліктні” та “швидше як конфліктні” поступаються оцінкам позицій “безконфліктні” та “швидше як безконфліктні”. Причому найбільшу переконаність у відсутності конфліктних ситуацій демонструють поляки, українці, росіяни, молдовани (понад 70-80%). Щоправда, серед респондентів-румунів співвідношення зазначених оцінок виглядає як 42% до 58%.

Безумовно, завдяки політико-правовому регулюванню етнонаціональних процесів у регіоні загалом зберігається баланс інтересів різних етнічних спільнот. До того ж чинне законодавство України намагається не лише декларувати права етнічних спільнот, але й запроваджувати правові норми їх захисту, включаючи можливі засоби запобігання дискримінації людей за національною ознакою.
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка