В. Б.Євтух, В. П. Трощинський, Л. О. Аза Міжетнічна інтеграція: постановка проблеми в українському контексті Київ — 2003 удк ббк



Сторінка4/6
Дата конвертації07.03.2016
Розмір1.25 Mb.
1   2   3   4   5   6

Специфікація етнічної ідентичності. Останнім часом з’являються і набувають поширення різні сценарії розгляду етнічності. Одні виходять з абсолютизації її мінливості та ситуативності, інші, навпаки, зі сталості та укоріненості. Посилаючись на можливість масового маніпулювання груповою ідентичністю, прихильники першого напряму, наприклад, не в змозі дати чіткої відповіді на ряд принципових питань, що стосуються важливих характеристик особистості (її атрибутивності, усталеності і т.ін.). Можна навести ще цілий ряд прикладів. Але справа тут полягає в іншому, у складності адекватного визначення феномену етнічності. Цим, до речі, пояснюється і те, що часом її розглядають як етнічну ідентичність, не враховуючи, що остання не тотожня етнічній ідентифікації як простому ототожненню індивіда з тим чи іншим етносом, оскільки водночас відбиває глибину прагнення людини до такого ототожнення і міру впливу ідентифікації на її поведінку. Внаслідок, набувають значущості не лише підстави для віднесення індивіда до того чи іншого етносу, але й результат цього віднесення та ступінь впливовості даної самоідентифікації на структуру і поведінку особистості.


Серед дослідників проблем етнічності усе частіше лунає думка щодо нерозривності етнічної ідентичності та етнічної взаємодії. Причому діапазон цих поглядів сягає досить широких меж: від бачення взаємодії як одного з факторів формування етнічної ідентичності до опозиційності як первинної основи стійкої ідентичності. Якщо припустити, що усвідомлення етнічної ідентичності може відбуватися лише в процесі конфронтації і що саме зовнішні обставини здатні зумовлювати зростання або послаблення етнічності, то природно постає питання щодо її виникнення. Цілком імовірно, що відповідь у даному випадку буде більш переконливою, якщо передбачатиме один надто суттєвий момент, а саме, обов’язковою підставою етнічної ідентичності є спільність культури. Базові цінності, утворюючи культурну основу, визначають правила взаємовідносин, розставляють пріоритети, оцінки, цілі. Відповідно етнічність, як усвідомлений простір комунікації і взаємодії, завжди грунтується на ідентифікації себе на відміну від інших. Не випадково більшість сучасних визначень етнічності містять об’єктивні (культурна основа) і суб’єктивні (самоприписування) характеристики.

Проте, за такої точки зору неминуче постає проблема етнічних меж (ethnic boundaries): чи визначаються вони, незалежно від людини, фактом її народження, процесом соціалізації або зовнішнім культурним впливом, чи залежать від суб’єктивних факторів, від того, хто і з яких причин приписує себе до певної етнічної групи. І якою мірою групова належність пов’язана з прийняттям тих чи інших культурних цінностей (включаючи форми організації).

Проблема, як бачимо, досить непроста, особливо, коли йдеться про реальні способи визначення етнічних груп. Виходячи з культурної обумовленості етнічної ідентичності, важливо рахуватися з тими межами, якими дана група себе окреслює. Більш того і культурні характеристики етнічної групи можуть зазнавати певної трансформації. Звідси складається враження, що існує безліч варіантів щодо їхніх зв’язків і відносин. Хоча з іншого боку, відсторонення від “чужих” має передбачати усвідомлення меж допустимої варіативності (як правило, це взаємодія, що обмежується певними сферами загального інтересу та взаєморозуміння).

Втім, людина може свідомо маніпулювати своєю етнічністю, залежно від ситуації (відповідним чином вести себе, одягатися і т. ін.), що дозволяє говорити про рухливість етнічних меж, а в окремих випадках і про їхню двоїстість: межі, що визначаються усередині групи можуть відрізнятися від меж, якими вони уявляються зовнішньому спостерігачеві. Бо зовнішні межі є наслідком міжетнічної взаємодії, у той час як внутрішні — володіння членами етнічної групи спільним культурним знанням. Відповідно, для зовнішнього спостерігача певна етнічна група може уявлятися гомогенною групою із спільними рисами і цінностями, а, насправді, вона може мати безліч поведінкових альтернатив, ускладнюючи тим самим визначення етнічних меж.

Проте, у будь-якій етнічній групі завжди існує лише їй притаманний культурний стрижень, що надає узгодженості діям її членів і виявляє себе зовні шляхом різних модифікацій (обумовлюючи тим самим рухливість етнічних меж). При цьому зберігається важлива особливість етнічності. Вона постійно відтворюється в процесі соціалізації кожного конкретного індивіда. Засвоюючи “об’єктивну ідентичність”, він свідомо реалізує власну ідентичність (“суб’єктивну ідентичність”). Але це стає можливим за умов певного інформаційного простору, існування якого здатна забезпечувати етнічна група.

Власне, безперечним залишається одне. Процес етнічної ідентифікації приводиться в дію через відмінності, оскільки вибір референта так чи інакше передбачає наявність альтернативи. Інша річ, коли індивід соціалізується у гомогенному культурному середовищі, проблем його ідентифікації з власною етнічною групою практично не виникає. Механізмом формування етнічних установок і стереотипів у цьому випадку, як правило, є наслідування. Засвоєння мови, культури, традицій, етнічних норм свого безпосереднього етнічного середовища відбувається цілком природно.

Втім, усвідомлення власної етнічної ідентичності навряд чи можна назвати самодовільним процесом з огляду на його детермінованість зовнішніми умовами. Частіше за все, це своєрідна реакція на ситуацію культурного конфлікту, що призводить до позначення символічних меж між етнічними групами. До того ж етнічна ідентифікація не завжди відбувається шляхом наслідування. Зокрема, може мати місце примушення, коли в даний процес активно втручаються традиції та орієнтації суспільства, не говорячи вже про можливість вільного усвідомленого вибору. Проте, в цілому етнічній ідентичності властиві два моменти. З одного боку, задоволення потреби в незалежності від інших і можливість самореалізації, а з іншого, потреби в груповій належності. Щоправда, поєднання різних причин і умов здатне певним чином розбалансувати природне протікання даного процесу. Одна справа, коли існує сприятливе ставлення до історії, культури свого народу, тоді навіть деякі відхилення від так званої “норми” можуть розглядатися лише як зростання або згасання етнічності. Інша, коли з актуалізацією елементів етноізоляціонізму та замкненості виникають підстави для етноцентристської ідентичності. Хоча, скажімо, у деяких етнічних групах аналогічна ситуація може детермінуватися традиційними нормами, релігійними установками (як шлюбна ендогамія), але в цілому не призводити до ізоляціонізму.

Порушення динаміки ідентичності часто-густо спричиняє її кризу. Втім, стосовно етнічності, це явище навряд чи можна трактувати так однозначно. По-перше, важко уявити ситуацію, коли людина починає себе відчувати не тим, ким вона була ще до недавнього часу. А по-друге, презентаційність зміни етнічної ідентичності може бути вимушеним кроком, обумовленим конкретною ситуацією.

Специфікація етнічної ідентичності значною мірою обумовлюється не лише її суб’єктивною, але і соціальною модальністю. Так, за умов поліетнічної структури суспільства, не виключається розподіл етносів за їх статусом, що в свою чергу уможливлює прояв презентаційної ідентифікації (з метою досягнення вищого статусу) з більш престижною етнічною спільнотою (при збереженні відданості власним етнічним цінностям). До такого розвитку подій може спонукати не лише атмосфера мікросередовища, але й держави в цілому. До того ж представникам невеликих етносів взагалі властива загостреність етнічної самосвідомості, що за певних умов здатна інтенсифіковуватися. А звідси зростання вимог щодо відданості спільним груповим цінностям і посилення протиставлення власних спільнот.

Аби визначити більш-менш типові варіанти усвідомлення представниками різних етносів власної етнічної належності, звернемось до аналізу тих індикаторів етнічності, що здатні забезпечувати найбільш стійку групову ідентичність. Запропоноване респондентам запитання “Що, на Ваш погляд, передусім, об`єднує Вас з людьми Вашої етнічної спільноти?” дозволяє, водночас з`ясувати, які саме з цих індикаторів претендують на ключові ролі у тій чи іншій етнічній спільноті. Причому не виключено, що деякі з них дійсно можуть набувати виразу свідомої маніфестації на тлі неусвідомлених або слабко усвідомлених індикаторів. Хоча при цьому не скасовується можливість окреслення основних маркерів етнічного відмежування спільнот.

Розглядаючи етнічну ідентифікацію у площині внутрішньогрупових зв`язків та групової солідаризації, слід звернути увагу на той факт, що до цього процесу можуть залучатися досить різноманітні за своїм проявом елементи (індикатори) етнічної спільності. З одного боку, вони здатні утворювати цілісну систему, що характеризується певною усталеністю даних елементів, а з іншого, кожний окремий елемент сам по собі може претендувати на самостійну роль. Узяти хоча б то спільне історичне минуле або народні традиції, віросповідання тощо. Власне запропонований етносам, з метою оцінки, набір елементів є вже достатньо апробованим. Зацікавленість викликає ієрархія останніх, що визначається і підтримується етнічними спільнотами неоднаково. Тому для виявлення ціннісної основи, здатної забезпечувати стійкість самоідентифікації етносів з відповідними спільнотами, прослідкуємо зміни у пріоритетності елементів, що реально впливають на процес усвідомлення групової єдності. В емпіричному вимірі етнічні спільноти демонструють слідуючий розподіл елементів етнічної ідентифікації:

Українці — мова (74%), рідна земля (62%), народні традиції, звичаї (57%), спільне історичне минуле (45%), література, мистецтво, фольклор (30%), віросповідання (22%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (22%), національна кухня (20%), національний одяг (16%), риси характеру (12%).

Росіяни — мова (81%), спільне історичне минуле (40%), рідна земля (33%), віросповідання (22%), риси характеру (17%), література, мистецтво, фольклор (14%), народні традиції, звичаї (11%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (81%), національна кухня (6%), національний одяг (2%).

Молдовани — мова (51%), народні традиції, звичаї (41%), рідна земля (26%), література, мистецтво, фольклор (19%), національна кухня (19%), спільне історичне минуле (17%), національний одяг (12%), віросповідання (10%), риси характеру (10%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (3%).

Румуни — мова (78%), народні традиції, звичаї (48%), література, мистецтво, фольклор (33%), рідна земля (29%), національна кухня (28%), спільне історичне минуле (21%), віросповідання (19%), риси характеру (16%), національний одяг (10%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (5%).

Поляки — віросповідання (73%), мова (65%), народні традиції, звичаї (65%), спільне історичне минуле (54%), література, мистецтво, фольклор (38%), риси характеру (19%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (15%), національна кухня (15%), рідна земля (12%).

Отже, порівняння етнічних маркерів, що ієрархічно розташовуються у міру своєї значущості для представників кожної з наведених етнічних спільнот, дає підстави говорити про суттєву роль мови в усвідомленні етнічної спільності. Хоча це зовсім не означає, що даний факт з обов’язковістю мусить поширюватися на всі етноси. Зокрема, серед опитуваних поляків значущість мови поступається важливості для них віросповідання (73%).

Втім, на думку більшості респондентів, вирішальними у забезпеченні етнічної єдності є також народні традиції, звичаї, рідна земля, спільне історичне минуле. Що ж до інших індикаторів, то не маючи такої одностайної підтримки респондентів, вони разом з тим підкреслюють специфічність процесу ідентифікації окремих етносів. Це передусім стосується літератури, мистецтва, фольклору, рис характеру, національного одягу, спільних зі своїм народом перспектив розвитку тощо.

До речі, такий елемент як спільні зі своїм народом перспективи розвитку заслуговує на значно більшу увагу. Хоча на перший погляд у ньому немає нічого особливого, оскільки його можна розглядати просто як антитезу спільному історичному минулому. Проте, якщо на даний елемент ідентифікації поглянути більш широко, а саме, з позиції розвитку етнічної самосвідомості, то картина суттєво змінюється. Тому що спільна мова, спільні традиції або інші спільні етнічні ознаки можуть поступово втрачати свою визначальну роль у життєдіяльності етносу, коли за браком динаміки розвитку перетворюватимуться на статичні, застиглі складові.

Отже, етнічна ідентифікація є дійсно багатогранним процесом. Це набагато краще усвідомлюється, коли до її розгляду залучається момент вільної орієнтації у кодах тієї чи іншої культури, її цінностях, формах виразу, що уможливлюється перебуванням у певному етнокультурному контексті та дотримуванням відповідних поведінкових стереотипів. За такої обставини значущості набувають особливості етнокультурної сімейної соціалізації. Щоправда у даному випадку важко позбутися певної упередженості. І пояснюється це по-перше, тим, що в окремих сім’ях частіше зберігаються лише деякі фрагменти етнокультурної інформації, тому до самостійного відтворення комплексу визначальних рис етнічної культури, протягом тривалого періоду, більш здатна етнічна спільнота в цілому. А по-друге, самі по собі етнічні спільноти можуть відрізнятися за рівнем однаковості та однорідності ціннісних переваг. Але, уявляється, що це ніяким чином не спростовує ролі сім’ї у формуванні (чи то спонтанному, чи цілеспрямованому) етнічної компетентності. Інша річ, що за сучасних умов спостерігається порушення традиційних механізмів передавання міжпоколінної етнічної інформації. І в основному це відбувається внаслідок перебирання їхніх функцій тими чи іншими соціальними інститутами або формування нових варіантів споживчої поведінки.

Посилаючись на результати соціологічного опитування можна окреслити найбільш прийнятні варіанти збереження етнокультурних цінностей, що їх демонструють представники етнічних спільнот (див. табл. 9).



Таблиця 9.

Варіанти підтримування сім’єю етнокультурних традицій (%)




Українці

Росіяни

Молдовани

Румуни

Поляки

Готуються національні страви

57

35

25

51

62


Відзначаються релігійні свята

72

37

30

59

85


Спілкуються переваж- но рідною мовою

47

65

38

53

27


Виконуються народні пісні

37

13

21

32

38


Обговорюються питання, пов’язані з національною культурою та історією

35


24


22


27


31


Розповідаються народні казки, легенди

24

10

14

24

27


Дотримуються народних звичаїв, традицій, обрядів

58

16

29

41

58


Інше

1

2

0

3

0
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка