В чотирьох



Сторінка29/34
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.96 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34

»7/ХІІ 1924 г. (Підпис)

Надіслали цю заяву нам до редакції...

Ми вважаємо, що мета заяви прекрасна, але, на жаль, ми всі страшенно перегружені черговою роботою... Маємо оце видавати ще й журнал ілюстрований, і газету «Червоний юнак», та й «Вісті» розростаються...

Нема коли, товариші, не то що братися «в цели произведе­ния вьщающегося человека», а власної дружини цілими тижнями не бачиш...

Наша думка така, що підтримати прохання дівицине слід, тільки обійдіться, будь ласка, «місцевим бюджетом».

А ПОМОЄМУ — СУКНЯНА ДОБА!

Ось куди наших «славних запорожців» одеські «Вечерние известия» запроторили:

«Археологічні нахідки. 1 Повне ім'я й прізвище є в редакції. (Am.)

Група студентів Одеської політехніки організувала тво аматорів мистецтва й старовини. За три тижні їм пощастило зібрати силу коштовних речей кам'яної доби. Знайдено: ка­м'яну бабу, кам'яний молот, запорозькі люльки, кресала, чор­нильниця Гордієнкова (отаманова) й інші речі запорозькі...»

Аж у кам'яну добу затаскала газета запорозькі люльки та чорнильниці...

Ну, я ще розумію: лялька! Вона хоч і з глини, проте її можна за камінь прийняти.

А чорнильниця?!

А кресало?!

До якої їх доби?

До скляної й до залізної?!

А ті запорозькі штани, що професор Д. І. Яворницький у музей Катеринославський добув? Запорозькі червоні штани?!

До якої їх доби?

Ясно: до сукняної...

А декого з писак, як в одеських «Вечерних известиях»? До допотопної!

НЕ ТАК ТРОХИ

Досвітки заїдають. Треба боротись. І боремось. Ось і сама боротьба. Це в селі Ігорівці, Софіївського району на Катеринославідині.

ВИТЯГ ІЗ ПРОТОКОЛУ

Слухали: 7. Доклад уповноваженого за продєлану роботу від д. Ши­рокої Григорівки, Ігоровки, Єлисаветовки й Мабурища.

Ухвалили: 7. Прекратить способи розго­нить досвітки, позаяк це явище «обичая», а стараться викори­стовувати випадок якогопебудь «бєзобразія» з таким рахунком, щоб між посіщающими досвіт­ки на грунті «бєзобразія» зав'язался суд...

Не треба, товариші, використовувати так досвітки. Треба трохи інакше...

Досвітки можна використати, і навіть добре, обернув­ши їх у вечірку розмов на які хочете теми... Треба тільки

балакати не про ті справи, що нижче від очкура перебу­вають...

І буде гаразд...

А як ви зарядите так, щоб після кожних досвіток та «зав'язался суд»,— краще розженіть... Ну їх к лихій годині...

НЕ РОЗБІГАЙТЕСЬ, ХАЙ ВАМ ЩАСТЯ!

У селі Недогарках, Олександрійської округи на Катеринославщині, схибив трохи голова сільради П'ятак... Дружи­на його била за «гречку»...

П'ятак сам з цим ділом не впорався й поставив справу на засіданні сільради, де й ухвалив приструнити свою дружину... >

За це ми його й скубонули трохи в газеті...

Скубонули, щоб думав голова головою, що він робить як офіціальна особа...

А він, прочитавши реп'яшка й «побалакавши» з цього приводу з райвиконкомом (райвиконком його, пишуть нам, викликав для пояснення), узяв та й дременув із села... Утік... Залишив і «уверенную» сільраду, все залишив і «рановранці та ранесенько» на підводу й ходу в світ, як у нову копійку...

Кинулася сільрада — нема голови!

До райвиконкому:

— Чи не бачили ви нашого голови? Чотири вже дні — як і нюхали...

Райвиконком до міліції:

— Голова Недогарської сільради втік! Розшукайте й «водворіть» на місце, бо без власті на селі...

І шукають тепер...

Так отака штука трапилась!

Таке, хоч не пиши, а то в розгоні влади обвинувачува­тимуть...

Помилуйте, товариші! Не тікайте! Краще робіть так, щоб про вас вірші хароші поети писали!

А то, як порозбігаєтесь, що ж ми робитимемо?

ЗАЛИШТЕ ЦЕ...

Недавнечко оце ми писали про те, що царя Кирила вже цілий рік маємо...

І про те писали, що Кирило «збирається» до Радянського Союзу приїхати й з богом зацарювати...

Ми кепкували з царя і з усіх царів на світі, думаючи, що в нас, уже нема таких людей, що так чи інакше згадували б про царські часи й про царський «прижим»,— і поми­лилися.

Є такі люди.

Купив один громадянин цукерок у державнім кондитер­ськім тресті... Приніс ті цукерки додому, розгорнув і зомлів...

Цукерки позавірчувано в папірці, а на тих папірцях дво­голового орла намальовано й отакого написано: «Царская карамель».

Опам'ятавшись, громадянин написав до нас довгого листа з докором, куди трест дивиться і куди ми дивимось.

Ми не знаємо, куди трест дивиться, а ми, правду казав­ши, не дуже часто їмо цукерки й такого дива не бачили...

Ми оце й переказуємо трестові:

— Залиште ці папірці, хай їм абищо.

Вам воно, може, й нічого, а споживач гнівається:

— Годі, мовляв, на восьмім році революції двоголові орли серед населення розповсюджувати!

Це — раз.

А друге — ось що. Потрапить отакао бамажка за кордон до «царя нашого Кирила», він і закричить:

— Ага. Не я казав? От вам уже й карамель на мою поша­ну роблять.

І до Англії, і до Франції:

— Дайте на «табачок», уже мене визнали. І дадуть.

— Залиште, кажу вам.

КЛУБ «ПРИЯТНОЙ»

Такий клуб, як нам пишуть, є в Синельникові... Гуртків там порозводилось чимало, і все гуртки дуже оригінальні.

«Огрівательний» гурток — це коли, сидячи на вікні хло­пець гріє руки біля серця в дівчини.

«Обнімательний» гурток — це коли на другім вікні одне одного обнімає цупко.

«Підручкательний» гурток — коли одне з одним по клубу під ручку гуляють і насіння лускають.

Гуртки понароджувалися самі собою стихійно, бо зав­клубом буває в клубі тільки раз на тиждень, а зборів членів клубу не було, та кажуть, що й надалі не буде.

Стінної газети видавати не можна. Видали були одну року 1924, так миші її поїли.

Керує клубом тов. Саша, вартова сторожиха. Керує, ка­жуть, так, що не всякі вуха витримають. Навчилася в клубі.

«Оригінальний» клуб!

МОЖНА ПОМЕРТИ «Доки встанеш, доки дійдеш...»

В даннім разі роль Омелька з безсмертного «Мартина Борулі» талановито виконало Харківське управління округи зв'язку.

7 квітня 1925 року до названого управління було наді­слано свідоцтво про хворобу (tbc) телефоністки Запорізь­кої міської станції Гойденкової, щоб послати її на курорт.

16 січня 1926 року управління повернуло свідоцтво на Запоріжжя з таким написом:

«За скінченням лікарного (?) сезону при цьому надсилає­ться документ про хворість телефоністки Гойденкової...»

І все...


Можна було б іще й так написати, продержавши свідоцтво в себе років зо два:

«За скінченням телефоністки Гойденкової надсилаємо...» і т. д.

«Медлительной», як писав про нас Іловайський, ми народ...

Дуже «медлительной»...

ЦЕ ДІЛО БОЖЕ

Полтавська губстрахконтора не за свою справу взялася... Розіслала обіжника такого змісту:

«В целях более быстрого производства массовых градобитий, правление считает необходимьгм...» і т. д., і т. ін.

От вам і маєте!

А що тоді бог робитиме, коли полтавські «страхи» самі масові «градобития будут производить»? Та ще й «более быстро». Киньте цю справу.

Ви хоч би встигли обслідувать та відшкодувати за граді Градобиття — боже діло.

І він, милосердний, хвала йому, не залишає нас своєю мил остю.

Б'є градом по совісті... За те й молимося йому...

НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО ТЕ, ЩО МАНУФАКТУРИ В НАС НЕБАГАТО

Отже, бережіть і штани, і спідниці!

Це — гарячий заклик до харківського міськгоспу...

Закрив він з боку Чернишевської Комсомольський сквер, а з боку вул. Лібкнехта залишив одкритим.

Котрі, значить, граждани з вул. Лібкнехта йдуть, доходять сквером до Чернишевської, а там — стоп!

Не вертаться ж! Ну й перестрибують граждани через оградку.

А вона «спичакувата».

І летять шмаття із штанів та із спідниць.

І зойки, і прокльони...

А один гражданин, очевидно, антифізкультурник, зовсім оскандалився: глибше зачепився, ніж йому належало.

Довго, бідняга, сидів на ограді, з очима, повними жаху, болю й розпачу...

Не гаразд... Треба закривати з обох боків.

НУ Й НАРОД!

Такий тепер народ пішов заковиристий, що життя нема... Як тільки спотикнувся — так зразу:

— А протягніть, будь ласка, в газеті!

— А хіба так можна?!

— Хіба так ставляться до будови нового життя?! І хоч би було за віщо...

Ну от вам.

Село Басань, на Запоріжжі. Перше травня. Свято. Допо­віді. Дитяча вистава...

Зібралась молодь. Ждуть...

Нема доповідачів, нема керівника дитячого драмгуртка... Нікого нема...

З тим і порозходилися...

Виявляється: і доповідач, і кердрамгуртком, і представник з округи у місцевого батюшки на «балу» до ранку протан­цювали...

І все...


Так от за це й:

— Протягніть, будь ласка!

А за що «протягувать?» Хіба винуваті всі «кери», що в батюшки бал?!

Не одкладать же через те, що сьогодні Перше травня.

Пироги прохолонуть, смажене перестоє, морозиво роз­тане...

А потім пора ж, нарешті, зрозуміти, що танцювати з матушкою значно веселіше й легше, ніж визволяти тру­дящих усього світу від капіталістичного ярма... . То таки матушка, а то таки ярмо!

Прирівняли!

«ПУСТІТЬ ДУШУ НА ПОКАЯНІЄ»

Галасуватиму оце на всю Україну за старорежимного «поліцая».

За таку людину галасуватиму, що стоїть в усіх списках як людина дуже страшна, така страшна, що її й голосу ви­борчого позбавлено, й тавро йому таке на все його життя (ще дуже довге!) причеплено, що аж зашпори поза шкурою ходять, як ізгадаєш.

Поліцай! Ой, як страшно!

Страшилище те в Прилуках живе і С і ч к а р е м про­зивається.

Так отого самого Січкаря так сильно нашими законами «придавлено», що він, колишній стовп царату російського, заплакав:

— Порятуйте мене, бідного!

І пише, в чім же ж його рятувати:

«Народився я року 1903, на 12му році свого життя (1915 р.) скінчив я початкову

школу, й оддали тоді мене батьки до При­луцької волості вивчитись канцелярської премудрості... Пробув я там два місяці, а потім взяв мене становий пристав до себе розносити пакети за 1 крб. на місяць... Пробув я там сім місяців... Так за оті сім місяців у пристава я тепер і права голосу не маю, і тавро в мене «поліцай»...

І що ж би ви гадали?

їйбо: і голосу не має, і «поліцай»...

Прилуцький окрвиборком позбавив його права голосу.. Ой, умру: їй же богу, позбавив! А Січкар пише:

«Я в той час був тупим орудієм буржуазії і навіть не мав уявлення, що то за «револю­ція», та і такого слова не чув...»

Ой, умру: що з людиною зробили... Сам себе вже «тупим орудієм буржуазії» називає... А я за нього вже скажу, що не був він ні «тупим», ні «гострим орудієм», а був усього тільки хлопцем дванадцятилітнім...

От які прилучани: сказано в законі позбавляти бувших поліцаїв права — і край!

Умри на місці:

— Служив у поліції?

— Та я в пристава хату підмітав.

— Уyyl Фараон!

А скільки ж ото Січкарів батько з волосним писарем горілки були випили, щоб сина на канцеляриста вивести. І вивів на «тупе орудіє».

Прилучанні Ой, умру! Не мертвіть закону!

Це якби за старих часів усі такі «поліцаї» були, не було о отого знаменитого:

«Ми триста лет!»

Пустіть його, бо лусну зо сміху.

ЩО Ж ТУТ СМІШНОГО?

«Прошу написать фейлетона на таку тему: Посварилися чоловік і жінка і пішли до Запорізького загсу розлучатись. А діловод якраз кудись вийшов... Че­кали вони, чекали на того діловода, остогидло їм чекати.

вийшли вони на вулицю й помирилися. Зараз мирно собі живуть...»

І прекрасно! Поздоровте їх од нас! Щасти їм доле! Вчасно, значить, діловод вийшов! З чого ж тут сміятись?

НА ВСІ БОКИ

Секретар Недригайлівського райвиконкому — людина обережна. Живучи на цім світі, він і на той світ погля­дає...

Хто й зна, мовляв, як воно буде: може, й припечуть.

І бога не залишає на всякий випадок.

Роменська община «євангельських християн» телефоно­граму послала в Недригайлів:

«Общинє євангелістів. С'їзд євангельських християн 17 января в Ромнах».

Секретар РВК за ту телефонограму,— господи бла­гослови,— й резолюцію:

«Оголосити євангелістам під розписку.

Секретар РВК Литвиненко». Як ота баба, пам'ятаєте, в Руданського, що:

Найшла баба і Микиту. Святий чорта ціпить. Баба одну йому свічку, Другу чорту ліпить.

А коли бабу запитали:

Що ти, бабо, робиш? Та то ж вража сила.

А баба на те:

Чи у небі, чи у пеклі Скажуть вікувати. Треба всюди, добрі люди, Приятеля мати.

Так і недригайлівський секретар. Хитра людина.

МИ НІЧОГО НЕ МАЄМО ПРОТИ

Єсть, пишуть нам, при Підвисоцькому райземуправлінні (Уманщина) посада агротехніка. Сидить на тій посаді агро­технік і нічого, пишуть нам, не робить. Сидить собі й сидить. Вже й ніжка під його стільцем поламалась, а він сидить. На трьох ніжках сидить.

Селяни, пишуть нам, до нього не звертаються, бо все одно нічого не порадить.

Може б, пишуть нам, підсипать під нього десятків із три яєць, хай би на весну курчатка вилупив?! Все ж одно даром сидить!

Підсипте! Ми проти нічого не маємо. Хай справді вилу­пить. Курчата — штука непогана.

ATE Й БУДЕ

Задумали селяни села Закревського, Троїцького району (Одещина), збудувати школу. Почали.

Поставили стіни. Було це в 1925 році.

Потім припинили будову, бо коштів, чи що, не вистачило. Приїздить до села піп. Найшов хліва, вимив, вичистив, понавішував ікон, почав службу правити. Проповідує:

— Що ж це ви, православні! Отакі віруючі, а в хліві моли­тесь: не дійдуть ваші молитви з хліва до бога. Треба церкви.

Ну, тут ясно, куркулики підтримали, і за рік виросла церква. А школа як стояла з випнутими стінамиребрами, так і досі стоїть та розвалюється помаленьку. Отаке нам пишуть і запитують:

— Що ж воно буде, що такі ми мудрі: будували школу, а вийшла церква?

Що ж буде? А те й буде.

Попадете всі скопом у царство небесне, будете там по раю проходжатись, горіхи лускати, єрусалимську воду пить, святих у руку цілувать, грім робить із Іллеюпророком.

А діти ваші дивитимуться на небо, хитатимуть головами та проказуватимуть:

«Щастя ваше, татуні й мамуні, що ви так далеко!»

ПРИМІТКИ


До тому ввійшли твори, написані в період надзвичайно активної лі­тературної та громадської діяльності Остапа Вишні — протягом 1925— 1933 pp.

У цей час письменник стає вельми популярним серед читачів. З'явля­ються його збірки «Лицем до села» (1926), «Божеське (1926), «До чого лицем слід повернутися» (1926), «Коли в голові «лій» (1926), «Ану, хлопці, підтягнись» (1926), «Темна нічкапетрівочка» (1926), «Українізуємось» (1926), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився» (1926), «Вишневі усміш­ки кооперативні» (1927), «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Моя автобіографія» (1927), «Походження світу та інші оповідання» (1928), «Головполітосвіта та інші оповідання» (1928), «Охорона народного здо­ров'я та інші оповідання» (1928), «Дід Матвій та інші оповідання» (1928), «Життя татарчине та інші оповідання» (1928), «Про дядька Панаса та інші оповідання» (1928), «Різдвяний сон кобили вороної та інші опові­дання» (1928), «Страхіття та інші оповідання» (1928), «Чухраїнці» (1928), «Сійся, родися, жито, пшениця...» (1929), «Доброхем» (1929), «Про село» (1929), «Вишневі усмішки закордонні» (1930), «Ну й народ» (1930), «Як із Харкова зробити Берлін» (1930), «Як я не бачив Горького» (1930). Перевидаються збірки «Ану, хлопці, не піддайсь!» (1927), «Вишневі усмішки кримські» (1927), «Вишневі усмішки сільські» (1927), «Діли небесні» (1927, 1929), «Кому веселе, а кому й сумне» (1927), «Заплуталась божа справа» (1929),«Кримська ніч та інші оповідання» (1929). А також — «Вибрані твори» (1928), «Усмішки» в чотирьох томах (1928), «Усмішки» в двох томах (1929).

Деякі збірки, зокрема, «Ану, хлопці, не піддайсь!», «Вишневі усмішки сільські», «Дід Матвій та інші оповідання», «Діли небесні», «Кому веселе, а кому й сумне», «Походження світу», «Українізуємось», протягом кількох років витримують чотири, п'ять, а то й сім видань. У Г930 р. виходить по­вторне видання чотиритомника «Усмішок».

Остап Вишня багато їздить по республіці й країні: вій побував у шахтарів Донбасу, будівників Днілрельстану, трудівників села Барвінківського ра­йону на Харківщині, брав участь у Тижні української літератури в Москві, відвідав Ленінград і Баку. В червні — липні 1928 р. письменник лікувався в одному із санаторіїв поблизу Берліна. Тут з'явився цикл творів «Вишневі усмішки закордонні».

Остап Вишня входив до оргкомітету для підготовки Першого з'їзду радянських письменників, співробітничав як член редколегії в журналі «Червоний перець» і «Літературній газеті».

Моя автобіографія. Вперше надруковано окремим виданням: Моя авто­біографія— X.: Книгоспілка, 1927. Подається за першодруком.

C. 5. Трапилася ця подія 1 листопада (ст. стилю)...— За новим стилем 13 листопада.

С. 9. ..вчилися ми разом із М. К. Зеровим.— Ідеться про Миколу Кос­тянтиновича Зерова (1890—1941), українського радянського літературо­знавця, поета й перекладача.

Горацій (Квінт Горацій Флакк, 65 — 8 pp. до н. е.) — римський поет.

Вергілій Марон Публій (70—19 pp. до н. е.) — римський поет.

Овідій (Публій Овідій Назон, 43 р. до н. е.— 18 р. н. е.) — римський поет.

Гомер — легендарний давньогрецький поет. Час життя Гомера визнача­ють по різному — від 12го до 7го ст. до н. е. З його ім'ям пов'язують ство­рення епічних поем «Іліади» та «Одіссеї».

Він — на Рим, я — на Шенгерієвку.—Йдеться про вступ M. Зерова до літературної групи «неокласиків», які орієнтувалися в основному на есте­тичні зразки античного мистецтва. Остап Вишня вже тоді почав писати про життя українського народу, зокрема, селянства.

«..мені тринадцятий минало» — рядок з поезії Т. Г. Шевченка.

С. 10. Як ударила революція — завертівся. Будував Україну.— Тут ідеться про соціальні ілюзії Остапа Вишні в період революції, коли він щиро вірив у відродження української державності під егідою Централь­ної ради.

Центральна рада — контрреволюційна буржуазнонаціоналістична орга­нізація на Україні. Створена 17 березня 1917 р. в Києві українськими бур­жуазними й дрібнобуржуазними націоналістичними партіями. Розігнана 29 квітня 1918 р. австронімецькими окупантами.

Тоді до св. Софії...— Ідеться про Софійський собор у Києві. «Просвіта» — культурноосвітня громадська організація на Україні. Заснована в грудні 1868 р. у Львові «народовцями» з метою поширення освіти серед народу. Мала філії в містах, бібліотеки й читальні в селах, видавала українською мовою популярну літературу, шкільні підручники тощо. В тій частині України, що входила до складу Російської імперії, «Просвіти» були створені на початку 20 ст., припинили існування в першій половині 20х років. На західноукраїнських землях «Просвіти» існували до 1939 р.

Тяжко було, але «ми перемогли*.— Йдеться про обивателів, які в роки революції та громадянської війни стояли осторонь від боротьби, а після перемоги більшовиків «примкнули» до Радянської влади.

Ну, а потім під'їхала «платформа», мене й посадили.— У 1920 р. Остапа Вишню арештували після повернення його до Києва з Кам'янцяПодільського, де на той час отаборилася контрреволюційна Директорія. Наступна фраза про те, що згодом його випустили і він уже з «платформи» не злазив», свідчить про рішучу підтримку письменником Радянської влади.

«Катехізис» — посібник з основ християнського віровчення, призначе­ний для початкового релігійного навчання віруючих.

Філарет (Дроздов Василь Михайлович, 1782—1867) — московський митрополит реакціонер; автор «Пространного'катехизиса», що вивчався в дореволюційній школі.

Соломонів «Оракул» — збірник афоризмів та загадок ізраїльськоіудей­ського царя Соломона (?—928 р. до н. е.).

C. 11. «Русский паломник»— щоденне ілюстроване видання. Виходило в Петербурзі (1885—1917).

Писати в газетах я почав у Кам'янці... за підписом Павла Грунського.— Остап Вишня має на увазі перші публікації своїх фейлетонів на сторінках кам'янецьподільських газет «Народна воля» і «Трудова громада».

Кримський Агатангел Юхимович (1871 —1942) —український радян­ський сходознавець, славіст і письменник, з 1919 р.— академік Академії наук УРСР.

Левицький Модест Пилипович (1866—1932) —український мовозна­вець, письменник і публіцист, автор «Граматики української мови».

В Харків «мене переїхали» 1920 року, в жовтні місяці.— Невдовзі після арешту Остапа Вишню з Лук'янівської тюрми, що в Києві, було пере­ведено до харківської тюрми на Холодній горі для продовження слідства. Оскільки ні в діях, ні в творах Остапа Вишні не було виявлено контрреволю­ційної спрямованості, його звільнили зпід арешту і згодом взяли на роботу до редакції «Вістей ВУЦВК».

«Вісті ВУЦВК» — українська республіканська газета. Виходила в Києві (1919, 1934—1941) і Харкові (1920—1934).

Блакитний 'Василь Михайлович (справжнє прізвище — Елланський, 1894—1925) —український радянський письменник, партійний і держав­ний діяч. Спочатку належав до партії українських лівих есерів (боротьбис­тів). З 1920 р.— член Комуністичної партії, в 1920—1925 pp.— член ЦК КП(б)У і ВУЦВК. Один з організаторів літературного процесу на Україні в першій половині 20х років.

«Книгсспілка» — українська видавнича і книготорговельна організація. Заснована 1922 р. в Харкові. 1930 р. перетворена на книготорговельне об'єд­нання — Вукоопкнигу.

С. 12. А ви, маститий, сопричислений до старої дегенераці'і...— Ідеться про графоманів «зі стажем», які полюбляли «опікати» молодих літераторів. (Плутаючи, ніби ненароком, слова протилежного змісту — «генерація» і «дегенерація»,— автор натякає на інтелектуальну недолугість самозакоха­них нездар).

«Селянська правда» — українська республіканська газета, орган ЦК КП(б)У. Виходила з 1921 р. в Харкові. В 1925 р. злилася з газетою «Радянське село».

Пилипенко Сергій Володимирович (1891—1943) — український радян­ський письменник, журналіст, один із засновників літературної організації «Плуг».

С. 13. Трохи ще про вплив полового збудження на процес творчості.— Автор пародіюс писання псевдовчених, які повульгаризаторському засто­совували психологічне вчення 3. Фрейда для тлумачення явищ культури, процесів творчості й суспільного життя.

«Вапніте» (Вільна академія пролетарської літератури) — літературна організація на Україні (1925—1928). Декларувала і боролася за високу якість літературної творчості. Об'єднані ВАПЛІТЕ письменники (П. Ти­чина, П. Панч, М. Хвильовий, М. Куліш, О. Довженко, В. Сосюра, М. Бажан, І. Дніпровський, Ю. Смолич та ін.) збагатили українську культуру творами значної художньої вартості. Проте ідейноестетичні гасла й заяви керівни­ків організації не завжди належно аргументувалися, що давало підстави

для звинувачень ВАПЛІТЕ в нечіткості політичної платформи та орієнтації на буржуазну культуру Заходу. В умовах гострої критики своєї діяльності ВАПЛІТЕ самоліквідувалася.

«Плуг» — спілка українських радянських селянських письменників. Заснована 1922 р. в Харкові; 1931 р. перейменована на Спілку пролетар­ськоколгоспних письменників. Існувала до 1932 р. Мала незаперечні заслуги в справі об'єднання талановитих тогочасних літераторів навколо партії. Творчій діяльності «Плуга» шкодив надмірний «масовізм» (праг­нення до кількісного розширення письменницького об'єднання за рахунок початківців, курс на створення багатьох периферійних філій, зниження ідейнохудожніх критеріїв).

...«ВУСПП» («Всеукраїнська спілка пролетарських письменників») — літературна організація на Україні (1927—1932). Спрямовувала тьорчість літераторів у русло соціалістичного будівництва, боролася проти ідейних збочень письменників. Члени ВУСПП (І. Микитенко, Л. Первомайський, О. Близько, І. Кулик, П. Усенко та ін.) збагатили українську літературу талановитими творами. З часом ВУСПП стала гальмом на шляху згуртуван­ня літературних сил: проголошувала шкідливі, спрямозаиі на політичну дискредитацію деяких письменників гасла типу «союзник або ворог», обстоювала штучно вигаданий «діалектичноматеріалістичний метод» художньої творчості. Керуючись вульгарносоціологічними критеріями, своїми настановами аж ніяк не сприяла творчому зростанню письмен­ників.

1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка