В чотирьох



Сторінка32/34
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.96 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34

«Кривий Джіммі» — російський театр естради. Створений у Києві 1919 р. Сезон 1922—1923 pp. перебував у Москві. 1924 р. увійшов до складу Московського театру сатири.

Театральний музей імені Бахрушина — Центральний театральний музей СРСР. Заснований 1894 р. О. О. Бахрушиним. В музеї нараховується близько півмільйона експонатів з історії російського, радянського і зару­біжного драматичного і музичного театру.

«Вій» — музичний гротеск Остапа Вишні за творами російського письменника М. Гоголя (1809—1852) та українського драматурга М. Кропивницького (1840—1910).

«Пухкий пиріг» — п'єса російського радянського драматурга Б. Ромашова (1895—1958).

«Мандат» — п'єса російського радянського драматурга М. Ердмана (1902—1970).

«Сорочинський ярмарок».— Ідеться про оперу російського компози­тора М. Мусоргського (1839—1881). «Корсар» — балет А. Адана.

«Князь Ігор» — опера російського композитора О. Бородіна (1833— 1887).

«Вільгельм Тель» — п'єса німецького поета і драматурга Ф. ШІллера (1759—1805).

«Тарас Бульба».— Ідеться про оперу українського композитора М. Лисенка (1842—1912).

«Червоний мак» — балет російського радянського композитора Р. Глієра (1874—1956).

Лесь Курбас. Уперше під рубрикою «Мистецькі силуети» надруко­вано в додатку до газ. «Вісті ВУЦВК» «Культура і побут».— 1928.— 18 лют.

Подається за першодруком.

Курбас Лесь (Олександр) Степанович (1887—1942)—український радянський актор, режисер, педагог. Засновник і керівник колективів «Тернопільські театральні вечори» (1915—1916), «Молодий театр» (1917—1919), «Кийдрамтс» (1920—1921), «Березіль» (1922—1934). Проводив експериментальну і навчальну роботу в театрі. Виховав поко­ління відомих акторів і режисерів (Д. Антонович, А. Бучма, В. Василько, О. Сердюк, В. Чистякова).

С. 237. Мейерхольд Всеволод Еміліио^ич (1874 —1942) — російський радянський режисер.

С. 238. Янович Степан Пилипович (справжнє прізвище — Курбас, 1862—1908) —український актор і режисер. Батько Леся Курбаса.

С. 239. Терещенко Марко Степанович (1894 1942) — український радянський актор і режисер.

Меллер Вадим Георгійович (1884—1962) —український радянський театральний художник.

«Гуцульський театр» Гната Хоткевича.— Українська музичнодрама­тична аматорська трупа (1910—1914), заснована українським письмен­ником, актором і мистецтвознавцем Гнатом Мартиновичем Хоткевичем (1877—1938) із селян у с. Красноїлові (тепер ІваноФранківська об­ласть). Гастролював у містах і селах Галичини, Північної Буковини та в Кракові; група учасників Гуцульського театру — в Харкові, Одесі й Москві.

... у театрі «Українська бесіда» ...— Йдеться про театр товариства «Руська бесіда» — Руський народний театр — професійнин'театр, заснова­ний 1864 р. при товаристві «Руська бесіда» у Львові. Існував до 1924 р.

«Маруся Богуславка» — п'єса українського письменника І. НечуяЛевицького (1838—1919).

«Живий труп» — п'єса російського письменника Л. Толстого (1828 — 1910).

«Сонце Руїни» — п'сса українського письменника В. Пачовського (1878—1942).

Ссдовський (справжнє прізвище — Тобілевич Микола Карпович, 1856—1933)—український актор, режисер, діяч дореволюційного і радянського театру. Брат І. КарпенкаКарого і П. Саксаганського. Грав у різних українських трупах. 1906 р. заснував власний театр, в 1921 —1923 pp. очолював Руський театр товариства «Просвіта» в Ужгороді.

С. 239—240. ... що з неї «пішли єсть» і березільці, і фрапківці, і шевчсиківці, і одещане, і заньківчане...— Автор має на увазі артистів теат­рів «Березіль», імені Івана Франка, імені Тараса Шевченка, Одеської держдрами, імені Марії Заньковецької.

С. 240. «Газ» — п'єса німецького драматурга Г. Кайзера (1878— 1945).

«Гайдамаки» — інсценізація поеми Т. Г, Шевченка, здійснена Лесем Курбасом в театрі «Березіль».

«Хігггнс».— Ідеться про сценічну композицію Л. Курбаса «ДжІммі Хіггінс» за романом американського письменника Е. Сінклера (1878— 1968).

«Народний Малахій» — п'сса українського радянського драматурга М. Куліша.

Олександр Довженко. Вперше під рубрикою «Мистецькі силуети» надруковано в додатку до газ. «Вісті ВУЦВК» «Культура і побут».— 1938.— 25 лют.

Подається за першодруком.

Довженко Олександр Петрович (1894—1956) —український радян­ський кінорежисер і письменник. Один із засновників радянської кіне­матографії. Лауреат Державної премії СРСР (1941, 1949) і Ленінської премії (1959, посмертно). Автор фільмів «Звенигора», «Арсенал», «Земля» (на Всесвітній виставці в Брюсселі 1958 р. визнаний одним з найкращих фільмів усіх часів), «Аероград», «Щорс» та ін.

С. 240. «Вісті».— Ідеться про газету «Вісті ВУЦВК». (Див. приміт. до твору «Моя автобіографія»).

С. 241. «Третя Міиуапська» — кінофільм, поставлений 1927 р. А. Роммом.

«Полікушка» — кінофільм за однойменною повістю Л. Толстого, поставлений режисерами А. Саніним та Ю. Желябужським.

«Кіногазета» — видання української радянської кінематографії та кінопромисловості; 1928—1931 pp. виходила в Києві раз на два тижні, з 1931 р.— в Харкові раз на декаду.

С. 241. «Новий ЛЕФ» — журнал літературної групи «ЛЕФ» («Левый фронт искусетв»), який виходив 1927—1928 pp. під редакцією В, Маяковського. Літературноестетичні позиції «лефівців» були пов'язані з футуризмом.

Перцов Віктор Йосипович (1898—1980)—російський радянський критик і літературознавець.

С. 242. ... попрохав.» сертифіката.— Сертифікатами називалися білети деяких державних позик.

За цей період його праці він не був Довженком,— він був «Сашком».— «Сашко» — псевдонім, яким О. Довженко підписував свої карикатури і дружні шаржі.

Михайло Голинський. Вперше надруковано в додатку до газ. «Вісті ВУЦВК» «Культура і побут».— 1928.— З берез. Подається за першодруком.

Голинський Михайло Теодорович (1890—1973) —український співак (тенор). Виступав у театрах України і Москви, а також Польщі, Німеч­чини, Італії, Франції та інших країн. З 1938 р. жив у Канаді.

С. 244. ... повертатися додому Холодною горою аж до Григорівського шосе...— Згадуються тогочасні райони Харкова.

С. 245. ...це було 2го січня 1893 року...— Авторська неточність. Голинський народився 1890 р.

Він скінчив... правничий факультет Львівського університету — тобто юридичний факультет.

Марко Черемшина (справжнє прізвище та ім'я — Семанюк Іван Юрійо­вич, 1874—1927) — український письменник і культурногромадський діяч.

«Паяци» — опера італійського композитора Р. Леонкавалло (1857 — 1919).

С. 246. Торонт — очевидно, друкарська помилка. Ідеться, певно, про місто на півночі Польщі Торунь.

«Тоска» — опера італійського композитора Д. Пуччіні (1858—1924).

... і вже простягає за ним руки Америка...— Михайло Голинський від початку своєї артистичної діяльності неодноразово діставав запро­шення до американських театрів.

«Галька» — опера польського композитора С. Монюшка (1819— 1872).

«Кармен» — опера французького композитора Ж. Бізе (1838— 1875).

«Аїда» — опера італійського композитора Д. Верді (1813—1901). «Жидівка» («Дочка Кардинала») — опера французького композитора Ф. Галеві.

«Лоенгрін» — опера німецького композитора Р. Вагнера (1813— 1883).

«Пригоди Гофмана».— Ідеться про оперу «Казки Гофмана» францу­зького композитора Ж. Оффенбаха (1819—1880).

«Турандот».— Ідеться про оперу «Турандот» Д. Пуччіні.

Йосип Гірняк. Вперше надруковано в додатку до газ. «Вісті ВУЦВК» «Культура і побут».— 1928.— 10 берез.

Гірняк Йосип Йосипович (нар. 1895) — український актор. Дебютував 1914 р. в театрі товариства «Руська бесіда» у Львові. 1920 р. брав участь у створенні Українського драматичного театру імені І. Франка. З 1922 р.— актор театру «Березіль». З 1947 р. живе в Сполучених Штатах Аме­рики.

С. 247. «Пролетар» — щоденна робітнича газета, орган ЦК КП(б)У і Всеукраїнської ради профспілок. Видавалася в 1923—1935 pp., спочатку в Харкові, потім у Києві.

«Невольник» — п'єса М. Кропивницького.

С. 248. Великдень — християнське свято воскресіння Ісуса Христа.

Театр «Українська бесіда» — Див. приміт. до твору «Лесь Курбас».

Юрчак Василь Михайлович (1876—1914) — український драматичний актор. У 1896—1914 pp. працював у «Руському народному театрі» това­риства «Руська бесіда» у Львові.

Stella, Stellae, Stelli.— Імовірно, автор мав на увазі відмінкові форми грецького слова «Steie (стовп). Написання неточне.

«Січові стрільці» («Українські січові стрільці») — військові підрозділи в складі австроугорської армії під час першої світової війни. Існували до розпаду АвстроУгорщини (1918).

Коханенко Євген Теодорович (справжнє прізвище — Кохан, 1886— 1955) —український радянський актор і режисер. В 1922—1948 pp. (з перервами) працював у Київському драматичному театрі імені І. Франка.

Ібсен Генрік (1828—1906) —норвезький драматург.

Зудерман Гершн (1857—1928) — німецький письменник.

Гнат Юра з «молодняківцями» організовує театр ім. Франка.— Йдеться про створення Київського драматичного театру імені І. Франка.

Юра Гнат Петрович (1887—1966) — український радянський актор і режисер, один із засновників Київського драматичного театру імені І. Франка.

С. 249. Тобілевич І. К.— український драматург І. КарпенкоКарий.

Мольєр Ж.Б. (1622—1673) — французький драматург.

«Джіммі Хіггінс».— Див. приміт. до твору «Лесь Курбас».

«За двома зайцями» — п'єса М. Старицького (1840—1904).

«Пошились у дурні» — п'єса М. Кропивницького.

«Король бавиться» — мелодрама за твором В. Гюго.

«Мікадо» — п'єса Остапа Вишні та українського радянського письмен­ника М. Йогансена за твором англійських авторів А. Саллівена й У. Джільберта.

Сергій Дрімцов. Вперше під рубрикою «Мистецькі силуети» надруковано в додатку до газ. «Вісті ВУЦВК» «Культура і побут».— 1928.— 17 берез. Подається за першодруком.

Дрімцов Сергій Прокопович (псевдонім — Дрімчеико, 1867—1937) — український радянський музичногромадський діяч, композитор, дири­гент, педагог. Учень Миколи Лисенка. У 1924 р.— один з організато­рів і ректор Харківського музичнодраматичного інституту.

С. 250. Гуго Ріман (1849—1919) — німецький музикознавець, осново­положник однієї з найвизначніших шкіл теорії музики.

С. 251. Інструктор МУЗО — інструктор музичної освіти.

..і на курсах УкрПУРу...— на курсах Українського політичного управління.

..і в Школі Червоних старшин — перша на Україні (в Харкові) школа, що готувала командирів Червоної Армії.

Василь Василько. Вперше надруковано в додатку до газ. «Вісті ВУЦВК» «Культура і побут».— 1928.— 24 берез. Подається за першодруком.

Василько (справжнє прізвище — Міляєв, 1893—1972) Василь Степано­вич — український радянський режисер, актор і педагог. В 1926— 1928, 1938—1941, 1948—1956 pp. очолював Одеський український му­зичнодраматичний театр імені Жовтневої революції.

С. 252. ...був глядачем у «Чайному домі трезвості», де його дядько, великий аматор, «давав серцеві волю, що завело його в неволю».— Ідеться про аматорський спектакль за п'єсою М. Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю».

...потрапляє за лаштунки до М. К. Садовського...— Василько в театрі М. К. Садовського почав працювати 1912 р.

..лрає з успіхом «паузу, що лізе у вікно».»— Автор, напевно, має на увазі якусь маленьку роль, виконувану Васильком під час сценічної паузи.

С. 253. «Горе брехунові»...— Див. приміт. до твору «Анатоль Петри­цький».

«Затоплений дзвін».— Див. приміт. до твору «Анатоль Петрицький». «Гріх» — п'єса В. Винниченка,

Праця в «Новому Львівському театрі»...— театр, створений 1919 р. на базі Тернопільського українського драматичного театру та групи акторів Руського народного театру зі Львова. З театром пов'язана твор­чість А. Бучми, М. Бенцаля, Я. Бортника, М. Крушельницького, К. Рубчакової, І. Рубчака, композитора Б. Крижанівського.

Держдрамтеатр імені Шевченка — Перший державний драматичний театр УРСР імені Т. Г. Шевченка в Києві. Створений у квітні 1919 р.

«Базар», «Панна Мара», «Молода кров» — п'єси В. Винниченка.

«Одруження» — п'єса М. Гоголя.

«Мірандоліна» («Хазяйка заїзду») — п'єса італійського драматурга К. Гольдоні (1707—1793).

С. 254. Корольчук Олександр Іванович (1883—1925) —український радянський актор і режисер, один із засновників театру імені Марії Зань­ковецької.

«Вільний театр Поділля» — український пересувний театр, що діяв на Поділлі в роки громадянської війни.

Театр імені Івана Франка — Київський український драматичний театр імені Івана Франка. Створений 1920 р. у Вінниці внаслідок об'єд­нання Нового львівського театру з групою акторів київського «Моло­дого театру».

...на чолі одного з найкращих наших державних театрів, Одеського театру.— Автор має на увазі тодішній театр «Одеська держдрама», нині — Одеський музичнодраматичний театр імені Жовтневої революції.

«Кінець Криворильська» — п'єса російського радянського драматурга Б. Ромашова.

«Любов Ярова» — п'сса російського радянського драматурга К. Треньова (1876—1945).

«Республіка на колесах» — п'сса українського радянського драматурга Я. Мамонтова (1888—1940).

Борис Романицький. Вперше надруковано під рубрикою «Мистецькі силуети» в додатку до газ. «Вісті ВУЦВК» «Культура і побут».— 1928.— ЗО берез.

Подається за першодруком.

Романицький Борис Васильович (нар. 1891) — український радян­ський актор і режисер. Один із засновників, художній керівник (1928— 1948) і актор українського драматичного театру імені Марії Занькове­цької.

С. 256. Драматична школа імені Лисенка — музичнодраматична школа, заснована в Києві 1904 р. українським композитором Миколою Лисенком.

Саксаганський О. К.— Ідеться про Саксаганського Панаса Карповича (справжнє прізвище — Тобілевич, 1859—1940), українського актора і режисера, діяча дореволюційного і радянського театру, народного артиста СРСР (1935).

Корольчук О. І.— Див. приміт. до твору «Василь Василько». С. 257. «Примари» — п'сса Г. Ібсена.

«Чужі люди» — п'єса В. Винниченка. Ревізор» — п'єса М. Гоголя.

«Отелло» — п'єса англійського драматурга і поета У. Шекспіра (1564—1616).

«Розбійники» — п'єса Ф. Шіллера.

Замичковський. Уперше під рубрикою «Мистецькі силуети» надруко­вано в додатку до газ. «Вісті ВУЦВК» «Культура і побут».— 1928.— 7 квіт.

Подається за першодруком.

Замичковський Іван Едуардович (1869—1931)—український радян­ський актор. З 1917 р. виступав в українських трупах і театрах Києва, Дніпропетровська, Одеси.

С. 257. ...цім виробничофункціональні аналізи пишуть...— Остап Вишня має на увазі численні статті до 40річчя сценічної діяльності актора, в яких професійно аналізувалася гра І. Е. Замичковського.

С. 258. Посередрабіс — профспілковий осередок працівників ми­стецтва.

Забув... арифметику Малініна й Буреніна...— Йдеться про підручник з арифметики, яким користувалися до революції.

С. 259. «Запорожець за Дунаєм» — перша українська опера, ство­рена композитором і співаком С. ГулакомАртемовським (1813—1873).

«Лісова пісня» — драмафеєрія української письменниці Лесі Українки (1871—1913).

«Міщаниндворянин» — п'єса Ж.Б. Мольєра.

«Скапен».— Ідеться про п'єсу «Крутійство Скапена» Ж.Б. Мольєра.

«Композитор Нейль» — п'єса американського драматурга Г. Кауфмана.

«Лолум'ярі» — п'єса радянського політичного діяча, російського письменника, критика і мистецтвознавця А. Луна царського (1875— 1933).

«Мандат».— Див. приміт. до твору «Анатоль Петрицький».

«Вій».— Див. приміт, до твору «Анатоль Петрицький».

«Сєді» — п'єса англійських письменників Д. Колтона і С. Моема (1874—1965).

Мар'ян Крушельницький. Уперше під рубрикою «Мистецькі силуети» надруковано в додатку до газ. «Вісті ВУЦВК» «Культура і побут»,— 1928.— 21 квіт.

Подається за першодруком.

Крушельницький Мар'ян Михайлович (1897—1963) — український радянський актор, режисер, педагог. Творча діяльність в основному пов'язана з Київським драматичним театром імені Івана Франка ть Харківським драматичним театром імені Тараса Шевченка.

С. 261. «Шпана» — п'єса українського радянського письменника В. Ярошенка (1898—1937).

С, 262. ... слова калахольного Малахія.— Ідеться про героя п'єси «Народний Малахій» М. Куліша.

С. 263. «Мікадо».— Див. приміт. до твору «Йосип Гірняк».

«ІІуба» — персонаж у п'єсі «Мікадо».

«Пролог» — спектакль у театрі «Березіль» за текстом і режисурою Л. Курбаса та українського радянського актора й режисера С. Бондарчука.

«Жакерія» — п'єса за твором французького письменника П. Меріме. «Сава Чалий» — п'єса І. КарпенкаКарого.

Мар'яненко Іван, Уперше надруковано в додатку до газ. «Вісті ВУЦВК» «Культура і побут».— 1928.— 28 квіт. Подається за першодруком.

Мар'яненко Іван Олександрович (справжнє прізвище — Петлішенко, 1878—1962) — український радянський актор, режисер, педагог, театраль­ний діяч. Працював у трупах М. Кропивницького, О. Суслова, в театрі М. Садовського, очолював «Товариство українських артистів за участю М. К. Заньковецької та П. К. Саксаганського». З 1923 р.— актор Харківського драматичного театру імені Тараса Шевченка (до 1935 р.— театр «Березіль»).

С. 263. У Троїцькому народному домі грав театр М. К. Садов­ського.— Нині приміщення Київського театру оперети.

С. 264. Гриць — персонаж у п'єсі М. Кропивницького «Ой не ходи, Грицю...».

Гнат Голий — персонаж у п'єсі І. КарпенкаКарого «Сава Чалий». «Бурлака» — п'сса І. КарпенкаКарого.

Богун — персонаж у п'єсі «Богдан Хмельницький» М. Старицького. Нахман — персонаж у п'єсі «Євреї» російського письменника Є. Чирикова (1864—1932).

Хлестаков — персонаж у п'єсі «Реаізор» М. Гоголя.

ДонЖуан — персонаж у п'єсі «Камінний господар» Лесі Українки.

«По ревізії» — п'єса М. Кропивницького.

«Наталка Полтавка» — п'сса українського письменника І. Котлярев­ського (1769—1838).

С. 265. Трупа М. Л. Кропивницького — українські драматичні колек­тиви, очолювані М. Кропивницьким. Діяли в 1882—1883, 1885—1888, 1894—1900, 1900—1905 pp. З ними пов'язана творчість М. Садовського, М. Заньковецької, П. Саксаганського, М. Старицького, І. КарпенкаКарого, Г. Борисоглібської, Г. ЗатиркевичКарпинської, М. Садовської, С. Тобілевич, І. Загорського та ін. Трупи гастролювали в Петербурзі, Москві, Варшаві, Вільні, в містах Поволжя, Закавказзя та ін. В основі репертуару були твори української класичної драматургії.

Суслов Онисим Зіновійович (1857—1929) — український актор, режи­сер дореволюційного і радянського театру.

З 1906 року в... трупі Садовського...— Авторська неточність. Остап Вишня, мабуть, мав на увазі перший стаціонарний український театр, заснований М. Садовським 1906 р. в Полтаві. В трупі цього театру працю­вали: М. Заньковецька, Л. Ліницька, Г. Борисоглібська, С. Тобілевич, Ф. Левицький, О. Корольчук, Лесь Курбас, Й. Стадник, М. Старицька, М. ЛитвиненкоВольгемут, М. Микиша.

...борючись ... з «горілчаногопачними» трупами й театрами — тобто з халтурними театральними трупами, які компрометували українське мистецтво.

C. 266. «Надія».— Ідеться про п'єсу «Загибель «Надії» нідерланд­ського письменника Г. Гейєрманса (1864—1924).

«Мазепа» п'єса польського письменника Ю. Словацького (1809— 1849).

...гуг уже оинниченківський репертуар.— Ідеться про участь у поста­новках п'єс В. Винничекка.

Прощай, свитко, прощай, вишивана сорочка з широким поясом! Пішли у фраках! — Ідеться про перехід українського театру від україн­ської соціальнопобутової драми до творів світової драматургії.

Заньковецька Марія Костянтинівна (справжнє прізвище — Адасовська, 1854—1934) — українська радянська актриса й театральна діячка. З 1882 р.— провідна актриса українських труп М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського і І. КарпенкаКарого, в театрі М. К. Садовського, в «Товаристві українських артистів під орудою І. О. Мар'яненка за участю М. К. Заньковецької та П. К. Сак­саганського», в складі керованого П. Саксаганським Народного театру.

Ліницька Любов Павлівна (1865—1924)—українська актриса дожовтневого і радянського театру. З 1889 р. працювала в трупах М. Кропивницького, П. Саксаганського, І. КарпенкаКарого, М. Садов­ського, в Народному театрі.

Тартюф — персонаж в однойменній п'єсі Ж.Б. Мольєра.

Георг — персонаж у п'єсі «Огні Іванової ночі» німецького драма­турга Г. Зудермана (1857—1928).

Срібний — персонаж у п'єсі «Панна Мара» В. Винниченка.

Сталинський — персонаж у п'ссі В. Винниченка «Гріх».

«Північні велетні» («Войовники в Хельгеланді») — п'єса норвезького письменника Г. Ібсена.

Гонта — роль у спектаклі Леся Курбаса «Гайдамаки» (інсценіза­ція поеми Т. Шевченка).

..мн іде до «Березоля» в студію...— тобто в студію театру, якою керував Лесь Курбас.

ЛІТЕРАТУРНОМИСТЕЦЬКІ УСМІШКИ

У другій половині 20х років Остап Вишня написав низку нарисів і фейлетонів, у яких порушував важливі проблеми літературномистець­кого життя на Україні. Тематично й .хронологічно вони безпосередньо примикають до циклу «Мистецькі силуети». Зважаючи на те, що в остан­ньому прижиттєвому двотомному виданні Остап Вишня твори подібної тематики вмістив окремим розділом «Літературномистецькі усмішки», подаємо їх також під однією рубрикою.

Так ні чорта з того й не вийшло. Вперше з підзаголовком «Гумореска» надруковано в журн. «Всесвіт».— 1926.— № 2 (25).— С. 21. Подається за виданням: Усмішки.— Т. 4.— С. 112—115.

Як фраиківці Москву повоювали. Вперше з підзаголовком «Документи з враженнями» надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1926.— 23 квіт.

Подається за першодруком.

Усмішка написана з приводу перших гастролей у Москві Україн­ського державного драматичного театру імені Івана Франка. Остап Вишня брав участь у поїздці й був свідком тріумфального виступу українських митців, зокрема перед делегатами Другої сесії ЦВК СРСР.

С. 271. ГАБТ—Державний академічний Великий театр (рос: Государственннй академнческий Большой театр).

МАБТ — Московський академічний Малий театр (в абревіатурі допу­щено помилку).

MX AT — Московський Художній академічний театр.

Таїров Олександр Якович (1885—1950) — радянський режисер, народ­ний артист РРФСР, засновник Московського камерного театру.

...отого Меринхольда...— Автор має на увазі московський театр, яким керував В. Мейєрхольд.

...та ще в цей момент як ізгадати наших славних попередниківнасадителів протягом так сорокап'ятдесяти років у Москві нашої отої «куль­тури»...— Ідеться про халтурні дореволюційні трупи, які своїми бездар­ними виставами в Росії компрометували справжнє українське мистецтво. Проти цього явища не раз виступали прогресивні діячі нашої культури. Наприклад, І. КарпенкоКарий та П. Саксаганський звернулися із «Запис­кою до з'їзду театральних діячів», в якій викривали шкідливу роль псепдеукраїнських труп. Проти театральних халтурників у радянський час висту­пав і сам Остап Вишня, надрукувавши в бакинській газеті «ноту» протесту до азербайджанської Політосвіти з приводу виступів у республіці так званої «Украинской труппн имсни Т. Г. Шевченко». (Див. фейлетон «Позорище», вміщений у цьому томі).

Та ще... й «професора» одного «засипали»...— Згадка стосується профе­сора Я. Алушкіна, який надрукував 19 квітня 1926 р. в газеті «Вечерняя Москва» иекваліфіковану рецензію на виставу п'єси М. Куліша «97». Вели­чезний успіх спектаклю франківців спростував оцінки критика.

С. 272. «Шторм» — п'єса російського радянського драматурга В. БілльБілоцерківського (1885—1970), вперше поставлена в січні — лютому 1925 р.

...знаючи про Україну з хрестоматії Галахова!.— Остап Вишня має на увазі «Русскую хрестоматию» (1842), укладену російським педагогом і літератором О. Д. Галаховим (1807—1892), в якій про Україну не було майже ніяких відомостей.

«Радіогазета» — московське періодичне видання 20х років.

...наше постпредство...— тобто постійне представництво Української РСР в Москві.

С. 273. Петровський Г. І. — Див. приміт. до твору «Дід Матвій».

Калінін Михайло Іванович (1875—1946)—радянський державішй і партійний діяч. З 1919 p.—голова ВЦВК, з 1922 p.—ЦВК СРСР. З 1926 p.— член Політбюро ЦК ВКП(б). У 1938—1946 pp.— Голова Прези­дії Верховної Ради СРСР.

1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка