В. Г. Короленка психолого-педагогічні аспекти розвитку особистості в сучасному світі збірник наукових праць Полтава



Сторінка12/16
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.29 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Об’єкт дослідження - формування розумових процесів учнів початкових класів.

Предмет дослідження - психологічні особливості та динаміка розвитку інтелекту молодших школярів в умовах інноваційної технології інтегрованої освіти.

Мета дослідження - виявлення особливостей впливу інтегрованого навчального курсу на інтелектуальний розвиток учнів початкової школи та покращення на цій основі не тільки інтелекту, а й рівня навчальних досягнень школярів.

Досягнення поставленої мети відбувалось у процесі виконання таких завдань:

1. Провести теоретичний аналіз психологічних даних з проблеми формування і розвитку мислення молодших школярів та їх особистісних компонентів в умовах інтегрованої освіти.

2. Охарактеризувати особливості інтегрованого курсу «Довкілля» та обґрунтувати його вплив на розвиток розумового та інших особистісних параметрів учнів початкових класів.



Аналіз наукових положень особистісно-діяльністного та особистісно-орієнтованого підходів, обґрунтування сучасних досліджень питань забезпечення неперервності та інтеграції змісту освіти, а також теоретичних і методичних засад психолого-педагогічної науки щодо фундаментальних положень вітчизняної психології про закономірності психічного та інтелектуального розвитку молодшого школяра стало основою для розробки особистісно-інтегрованого підходу, сутність якого полягає в розумінні, виявленні, актуалізації та розвитку особливостей розумової сфери учнів початкових класів в умовах інтегрованої освіти, орієнтуючись при цьому на розвиток та удосконалення їх особистісних параметрів. За умов його реалізації навчально-пізнавальна діяльність учнів включає безпосереднє їх спілкування з природою, спостереження, дослідження, малювання та моделювання предметів навколишнього середовища, роботу дітей у мікрогрупах, складання казок чи оповідань, відбувається спрямованість освіти на співробітництво з особистістю дитини, закладається фундамент наукового знання у молодших класах, який формується у процесі застосування дітьми уявлень про найбільш загальні закономірності наук, встановлюється вплив засобів інтегрованого навчання (уроки серед природи, лабораторні роботи, моделювання, поміркуй, склади казку, тощо) на розвиток невербального та вербального інтелекту, що говорить про вплив засобів інтегрованої освіти на формування і розвиток у дітей інтелектуальних операцій: на основі сприймання зображення, проводити його аналіз та синтез, узагальнювати, порівнювати і класифікувати образи за даними ознаками, розмірковувати над поставленою проблемою і робити елементарні висновки [5, с. 12].

У процесі особистісно-інтегрованої освіти відбувається зустріч суспільно-історичного досвіду, що задається навчанням, і власного досвіду учня; взаємодія цих досвідів іде шляхом їх постійного узгодження, використання всього того, що накопичено учнем у його власній життєдіяльності. Розвиток школяра як особистості відбувається не лише внаслідок оволодіння ним нормативною діяльністю, а й через постійне збагачення, перетворення власного досвіду як важливого джерела власного розвитку. Вчитель визнає дитину центральною фігурою в класі і будує навчальний процес на основі поваги до індивідуальних інтересів і потреб дітей, сприяє збагаченню особистого досвіду кожної дитини; виступає для дітей спостережливим помічником у розкритті і розвитку їх індивідуальності. Стратегічна мета курсу „Довкілля” полягає в тому, щоб навчити дітей самостійно набувати нові і творчо використовувати набуті знання, приймати самостійні і відповідальні рішення, планувати свою діяльність, прогнозувати і оцінювати її результати, приймати відповідальність за себе і своє оточення, будувати з іншими людьми стосунки співробітництва – все те, що лежить в основі формування рефлексії у дитини молодшого шкільного віку. Процес формування цілісного наукового світогляду буде методично оптимальним за умови розвитку і доцільного використання можливостей наочно-образного і понятійного мислення школяра в ході розв’язання навчально-пізнавальних задач. Мислення та розуміння є основою засвоєння, але цієї основи не буде, якщо учіння не мотивоване, якщо учні не проявляють усвідомленого відношення до навчальної діяльності. Особистісно-інтегроване навчання за допомогою „живого” спілкування дитини з природою допомагає їй змінювати та вдосконалювати своє відношення до навколишнього світу, до оточуючих людей, до себе; дає змогу більше спілкуватися з дорослими та однолітками, вчитися висловлювати свої думки, доводити їх правильність, формувати в собі вміння слухати інших та робити аналіз їх думок; враховує психофізіологічні можливості дитини при сприйманні курсу. Все перераховане вище відноситься до психофізіологічної, комунікативної та характерологічної якості особистості, що враховується при вивченні даного курсу. Інтегрований курс „Довкілля” більше ніж традиційне природознавство відповідає віковим особливостям молодших школярів, краще задовольняє потреби їхнього сенсорного розвитку і забезпечує широке поле для творчості кожного педагога. Як показує досвід та аналіз літератури з дослідження даної проблеми, умовами ефективності формування особистості дитини молодшого шкільного віку в процесі засвоєння інтегрованих знань є наступні: надання системі знань молодших школярів ціннісного змісту з орієнтацією на вищі людські цінності; інтегрування змісту всього навчально-виховного комплексу школи; цілісне та різностороннє засвоєння базових понять освітньої програми початкової школи; внесення у контекст пізнавального процесу особистісно та соціально значущих ситуацій, що стимулюють мотивацію учіння; соціальна адаптація молодших школярів, яка сприяє збагаченню духовного потенціалу особистості і забезпечує можливість кожній дитині проявляти ініціативу, реалізувати свої творчі можливості, здібності [4, с. 5; 2, с. 11]. З інтеграцією змісту природничонаукової освіти пов'язані її гуманізація та гуманітаризація. Одна з головних умов цих процесів – спрямованість шкільної освіти на врахування закономірностей розвитку свідомості особистості, що зумовлюють формування теоретичного мислення [1, с. 23].

На основі особистісно-інтегрованого підходу розвиток інтелекту молодших школярів розглядається в контексті цілісної системи психічних властивостей індивіда, а саме: з урахуванням індивідуальних якостей особистості – мотиваційного компоненту, досвіду індивіда, емоційно-вольової сфери, здібностей до спілкування, характерологічного компоненту, інтелектуального компоненту, рефлексивного компоненту. Тоді навчально-пізнавальна діяльність учнів включає безпосереднє їх спілкування з природою, використання різноманітних форм діяльності з предметами навколишнього світу, спілкування у групах, спрямованість початкової освіти на співробітництво з особистістю учня, включаючи при цьому обов’язкове врахування індивідуальних якостей особистості дитини молодшого шкільного віку в ході сприймання і вивчення потрібного курсу.

При викладанні курсу „Довкілля” використовуються такі засоби інтегрованої освіти, що оптимізують навчальний процес і сприяють позитивному розвитку особистісних параметрів дітей, перерахованих вище: колективна робота в малих групах, індивідуальна самостійна робота, моделювання, лабораторні роботи, ігрові методи, уроки серед природи, пошуково-дослідницька робота, робота з приладами. Головною метою даного курсу є створення умов для формування і розвитку у школярів таких якостей, як: природничо-наукового бачення природи, яке включає уміння осмислено пізнавати природні явища, фіксувати їх особливості, ставити перед собою дослідницькі цілі; володіння умінням добувати факти, формулювати проблеми, висувати гіпотези, будувати особисті пояснення і перевіряти їх, усвідомлювати свою пізнавальну діяльність, аргументовано відстоювати власну точку зору на певну проблему; уміння діяти в щоденних різноманітних ситуаціях спілкування з природою відповідно до свого світорозуміння; вміння володіти собою у будь-яких ситуаціях, володіння умінням позитивного відношення до себе, до всього оточуючого світу; володіння комунікативними навичками; прискорене формування навчальної спрямованості учнів [7, с. 41; 8, с. 113].

Інтегроване навчання являє собою нову систему роботи по засвоєнню учнями навчального матеріалу. За цією системою школярі спочатку засвоюють практичні дії з предметами, які потім, згортаючись, стають внутрішніми розумовими діями. Розумові дії є основою засвоєння матеріалу і наступного його використання. При цьому спеціально виділяються як основний орієнтовний етап дії на кожній ступені його інтеріоризації. Потрібно звернути увагу на те, що такі засоби інтегрованого навчання як поміркуй, прочитай, уроки серед природи, робота в групах, які мають вербальну основу, впливають не тільки на вербальні інтелектуальні операції, а й на невербальні. Це відбувається тому, що вербальні засоби навчання, як і невербальні, також звертаються до наочного матеріалу, тим більше до такого, який знаходиться у навколишньому середовищі, що прискорює розвиток і удосконалення інтелектуальних операцій, бо на цьому етапі підключаються процеси сприймання та інтеріоризації-екстеріоризації, що відіграють важливу роль у розвитку розумової сфери дитини молодшого шкільного віку в процесі впливу на нього засобів інтегрованого навчання. Аналогічна картина спостерігається і при зверненні уваги на невербальні засоби навчання (малювання, моделювання та ін.), які мають вплив і на вербальні, і на невербальні інтелектуальні операції, бо до сприймання наочного матеріалу підключаються розумові дії, які швидше й краще допомагають здійснювати вплив засобів інтегрованого навчання на розвиток інтелекту молодших школярів[9, с. 54; 10, с. 124].

Отже, такі засоби як уроки серед природи, робота у групах, поміркуй, читання з дорослими, малювання, моделювання мають вплив на інтелектуальний параметр особистості учня. Одним з недоліків традиційної системи освіти вважається відірваність навчального матеріалу від реальних життєвих проблем та особистісного досвіду дитини, що не призводить до перенесення здобутих у школі знань на реальні життєві ситуації. Позитивне ставлення до навчання вчитель в значній мірі повинен формувати за рахунок зв’язку викладання з життям і особистим досвідом учня. Такі засоби як уроки серед природи, робота у групах, малювання, моделювання, прочитай, поміркуй та не одноманітність їх використання на уроках призводить до вміння звернути увагу учнів на звичайні життєві факти і явища під іншим кутом зору; до підбору завдань, зміст яких пов’язаний з краєзнавчим матеріалом; до відбору фактів, які найбільш цікавлять молодших школярів, - що пов’язані з їх власним життям, із справами близьких і знайомих людей. Такі засоби як уроки серед природи, робота у групах, малювання спрямовані на розвиток у дітей вміння фантазувати і зосереджуватися, напружувати волю, прикладати зусилля, контролювати емоції, регулювати свої поведінку і діяльність та впливають на розвиток емоційно-вольового компоненту. В основі цього регулювання лежить взаємодія процесів збудження та гальмування нервової системи [11, с. 69].

Вміння аналізувати свої дії та вчинки, порівнювати їх з діями та вчинками інших людей, виділяти і розуміти найголовніше у наданій інформації, слухати іншого, аргументувати свої умовиводи, співставляти думки різних груп застосовуються на лабораторних роботах, у роботах в групах, під час складання казки чи оповідання та моделювання, в ході читання тексту з дорослими. Під час використання цих засобів поступово удосконалюється формування рефлексивного компоненту молодшого школяра, в основі якого міститься відображення, осмислення, самоаналіз своїх суджень і вчинків з точки зору їх відповідності задуму та умовам діяльності. Такі засоби, як уроки серед природи, лабораторні роботи, робота у групах, поміркуй, склади казку, читання тексту з дорослими базуються на вмінні учня давати відповідь на запитання дорослого, слухати іншого, вести дискусію, рахуватися з думкою іншої людини, на прагненні допомагати один одному у навчанні. Використання цих засобів впливає на розвиток комунікативного і характерологічного компонентів особистості. Механізм цих компонентів проявляється у вмінні передавати інформацію, налагоджувати відносини між членами спілкування, сприймати людину та матеріал, що вона передає під час бесіди, а також в утворенні у людини динамічних стереотипів, тобто системи нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку, які виникають під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Пізнавальний інтерес молодших школярів, що проявляється в усвідомленому ставленні до оточуючого, завжди є емоційно забарвленим (здивування, захоплення, радість від пошуку, переживання успіху, розчарування від невдачі), виявляється у вольових діях, спрямуванні зусиль на пізнання нових сторін навколишньої дійсності. При традиційному навчанні учні початкових класів спершу надають перевагу навчанню як суспільно-корисній діяльності взагалі, а потім їх приваблюють окремі види навчальної роботи. Інтегроване навчання намагається з перших же днів знаходження дітей у школі виробити у них прагнення займатися окремими видами робіт. Для цього, впродовж робочого дня, на кожному уроці відбувається часта зміна видів діяльності, яка є ненав’язливою для учнів, постійно збуджується їх інтерес до нової роботи, включається в роботу емоційна сфера, яка є стимулятором підвищення активності діяльності молодших школярів [12, с. 105].



Висновок. Таким чином, інтеграція знань, створення інтегрованих курсів допомагають учням розширити своє світосприйняття, поглибити знання з різних дисциплін, утворюють позитивну мотивацію навчання, сприяють розвитку мислення молодших школярів з урахуванням індивідуальних якостей особистості. Започаткування у школі інтегрованого навчання забезпечує через певний проміжок часу у школярів цілісність свідомості, розвиток теоретичного мислення, їх готовність до оцінювання об’єктів та явищ навколишнього світу, враховує періоди розвитку дитини для формування сильної особистості. Інтегрована освіта відповідає принципу гуманізації і дозволяє найбільш повно враховувати психологічні особливості, потреби і можливості учнів.

ЛІТЕРАТУРА



  1. Балл Г.О., Чмут Т.К. Побудова систем розвиваючих завдань на основі математичних задач // Поч. школа. – 1982. - №3. – С.20-24.

  2. Берулава М.Н. Состояние и перспективы гуманизации образования // Педагогика. – 1996. - №1. – С.9-11.

  3. Білоконна Н.І. Формування інтелектуальних умінь молодших школярів у процесі навчання: Дис... канд.. пед. наук: 13.00.01 / Криворізький державний пед. ун-т. – Кривий Ріг, 1999. – 175с.

  4. Блейхер В.М., Бурлачук Л.Ф. Психологическая диагностика интеллекта и личности. – К.: Вища школа, 1978. – 142с.

  5. Богоявленский Д.Н., Менчинская Н.А. Психология усвоений знаний в школе. – М.: АПН РСФСР, 1959. – 346с.

  6. Василевська М.В. Інтегровані уроки // Поч. шк. – 1996. - № 11. – С.11-12.

  7. Ильченко В.Р. Формирование у учащихся средней школы естественнонаучного мировоззрения в процессе обучения: Автореф. дис… докт. пед. наук: 13.00.01 / КГПИ им. М. Горького. - К., 1990. – 44с.

  8. Ільченко В.Р., Гуз К.Ж. Освітня програма “Довкілля”: концептуальні засади інтеграції змісту природничо-наукової освіти. – Київ – Полтава, ПОІПОПП, 1999. – 123с.

  9. Інтеграція елементів змісту освіти: Матеріали всеукр. наук.-практ. конф. – Полтава, 1994. – 234с.

  10. Козловська І. Теоретико-методологічні аспекти інтеграції знань учнів професійно-технічної школи (дидактичні основи): Монографія / За ред. С.У. Гончаренка. – Львів: Світ, 1999. – 302с.

  11. Моляко В.А. Психология решения школьниками творческих задач. – К.: Рад. школа, 1983. – 96с.

  12. Моргун В.Ф. Психологічні чинники розвитку мислення особистості в умовах інтегрованого навчання // Технології інтеграції змісту освіти / за ред. В.Р. Ільченко. – Полтава: НМЦ ІЗО, 2002. – Вип. 1. – С. 102 – 116.


ПРОФЕСІЙНЕ СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

Н.М. Буць

Полтава
ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ТРАНСЛЯЦІЇ ВИКОНАВСЬКОГО



ДОСВІДУ У СТУДЕНТСЬКИХ ХОРОВИХ КОЛЕКТИВАХ

Народна виконавська майстерність складалася протягом тривалого часу в процесі співацької роботи багатьох поколінь народних виконавців. Процес трансформації співацького досвіду відбувався шляхом передачі знань та умінь від старших до молодших, від більш здібних, досвідчених до менш творчо самостійних, від майстрів – до учнів. Тому, природно, що метод вокального виховання у народному середовищі мав суто інтуїтивний характер. Він ґрунтувався на поступовому перейманні майстерності від одних співаків до інших і відбувався стихійно.

У сучасних народних хорах метод інтуїтивної трансляції співацького досвіду або копіювання може бути додатковим. Перш за все, потрібно прагнути до того, щоб молоді співаки свідомо оволодівали вокальними навичками. Саме такої позиції дотримується керівник українського народного хору „Калина” – заслужений діяч мистецтв України, професор Григорій Семенович Левченко. На сьогодні український народний хор „Калина” налічує понад 100 співаків, серед яких викладачі, співробітники Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, учні загальноосвітніх шкіл, але основу колективу складають студенти.

Григорій Семенович – майстер хормейстерської справи із високої літери, прекрасно володіє народним розспівом, широким диханням, почуттям імпровізаційного ансамблю. Його робота з колективом розпочинається з ансамблевого зіспівування хористів-початківців. У подальшій роботі він намагається досягати злагодженого звучання всього хору, щоб підголоски зливалися в єдиний хоровий ансамбль, при цьому вміло були показані тембри голосів, здійснюється навчання народному вокалу „з голосу”.

На думку Григорія Семеновича, якщо керівник сам не є народним співаком, він повинен серйозно та вдумливо вивчити мистецтво народних співаків, уважно вслуховуватися в їх манеру співу. Це дозволить йому побачити найкраще у традиційному виконавстві і знайти шляхи правильного виховання свого колективу. Тривале та всебічне вивчення місцевої манери співу виховує „вокальне вухо” керівника, що дозволяє йому контролювати звучання хору або окремого голосу і самому демонструвати той або інший звук. Практика доводить, що чуйний і досвідчений хормейстер здатний певною мірою оволодіти манерою свого хору та бути учителем-вокалістом для народних виконавців, навіть, якщо він пройшов професійну школу академічного напряму.

Зазначимо, що процес навчання хоровому співу, охоплює не тільки дидактичний аспект, але й соціально-психологічний, що відтворює характер взаємовідносин у студентському колективі, соціально-психологічну атмосферу, яка відбиває рівень розуміння в системі „педагог (керівник) - студент (співак)”, „хорист-хорист”. Розглядаючи соціально-психологічний аспект навчальної діяльності хотілося б зупинитися на проблемі адаптації студентів-першокурсників – співаків-початківців до умов співу в хорі.

Поняття адаптація (лат. adaptatio – пристосовувати) у психології особистості тлумачать як пристосування індивіда до умов соціального середовища та існування в ньому [1, с. 107]. Актуалізація потенційної загрози, яку породжує не адаптованість до нових умов життєдіяльності, може виявитися у відсутності орієнтації в соціально-психологічному просторі студентського хорового колективу, що зумовлює певну ізольованість, негативно позначається на самооцінці особистості, на процесі міжособистісного спілкування. Усе це нерідко провокує втрату інтересу до вокально-хорової справи. Тому, проблема співаків-початківців полягає не тільки у тому, щоб сприйняти і зрозуміти нову для них систему вокально-хорового навчання, а й у тому, щоб прийняти її на емоційно-особистісному рівні, знайти в ній особистісні сенси.

Завдяки безперервній роботі досвідчених хормейстерів, вихованок Григорія Семеновича – Наталії Сулаєвої та Наталії Павленко, поповнення хору здійснюється через функціонування хорової студії. До хорової студії життєвий і творчий шлях приводить студентів, які мають від природи гарні вокальні здібності і бажання співати. У процесі подальшої роботи від заняття до заняття здійснюється вокально-хорова та концертно-виконавська підготовка співаків-початківців до професійної діяльності у хорі. Після того, як співаки-початківці одержали певні знання та вокально-хорові навички, наступає відповідальний момент їх входження до основного складу українського народного хору „Калина”. Зазначимо, що цей процес відбувається невимушено, тепло, дружньо, на засадах рівноправності, з боку досвідчених хористів початківці відчувають підтримку і розуміння.

Співацьке виховання народного хорового колективу потребує особливо ретельного та умілого підходу. Під час роботи зі співаками-початківцями, на думку Григорія Семеновича, керівникам-хормейстерам народних колективів потрібно використовувати два методи співочого виховання. Перший припускає переймання досвіду та окремих вокально-виконавських навичок співаками-початківцями від найкращих співаків. Так, у хорі „Калина” це здійснюється на прикладі заслуженої артистки України Наталії Мізєвої та заслуженого працівника культури України Михайла Герасименка. Другий, систематичне тренування співацьких навичок під контролем керівника.

Успішній адаптації співака-початківця сприяє наявність у хоровому колективі позитивного соціально-психологічного клімату. Науковці доводять, що будь-який соціально-психологічний клімат перебуває під впливом умов життєдіяльності колективу, особливостей суспільної думки, психологічного зараження, наслідування, групової динаміки, особливостей міжособистісного спілкування тощо. [1, с.109]. Задля успішної адаптації співаків-початківців і підтримання позитивного соціально-психологічного клімату у хорі „Калина” Г.С. Левченко дотримується таких позицій:



  • наявність позитивної перспективи для колективу та для кожного її учасника;

  • достатня поінформованість про цілі та завдання колективу;

  • задоволеність від процесу співу і неофіційного спілкування;

  • довіра та висока вимогливість один до одного;

  • ділова критика;

  • вільне висловлювання власної думки;

  • відсутність психологічного тиску як у хорі, так і ззовні;

  • гордість хориста з того, що він належить до славетного колективу;

  • прийняття на себе відповідальності за справи хору.

На нашу думку, феномен творчого довголіття українського народного хору „Калина” полягає у досягненні професором Г.С. Левченком позитивного соціально-психологічного клімату в студентському хоровому колективі, який сприяє задоволенню у студентів потреби у спілкуванні, розкриттю їх творчого потенціалу, позитивному ставленні до збереження та передачі вокально-хорової справи наступним поколінням. Упродовж 28 років існування хору „Калина”, склалася своя вокально-хорова школа, яка поєднує народну і академічну манери співу, і передається із покоління в покоління. Тому на сьогодні „Калина” – бажаний та жаданий гість багатьох фестивалів та конкурсів як на Полтавщині, так і за кордоном. Завдяки багаторічній самовідданій праці керівника, сучасні музикознавці за високопрофесійний виконавський рівень український народний хор „Калина” розташовують поряд із Національним українським народним хором імені Г. Верьовки.

ЛІТЕРАТУРА



  1. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 448 с.

  2. Шамина Л. Работа с самодеятельным хоровым коллективом. – М.: Музыка,1983. – 176 с.



Н.О. Гончарова

Полтава
СИСТЕМА ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ

Проблема профорієнтації, вибору профілю навчання та майбутньої професії є однією з найважливіших в системі освіти. Її розв’язання визначає не лише майбутній життєвий шлях особистості, а й надає сенс самому навчанню школярів.

Численні дослідження останніх років підтверджують, що успішне вирішення цієї проблеми вбачається як у розвитку психологічних особливостей учнів, так і у підвищенні рівня їх навчальних досягнень. Це сприяє формуванню професійних планів, оптимізує підготовку школярів до вибору майбутньої професії.

Згідно із Законом України “Про загальну середню освіту” профорієнтаційна робота має бути включена до системи освіти і виховання. Особливої уваги у цьому контексті потребує розкриття психологічних особливостей підлітків, підвищення їх навчальної мотивації, рівня навчальних досягнень, що створює більш сприятливу ситуацію для їх професійного самовизначення. Це пов’язано з концепцією 12-річної школи, якою передбачено застосування диференційованого, особистісно орієнтованого підходу до оцінювання навчальних досягнень кожного учня й врахування їх у професійному самовизначенні та подальшій профільній освіті старших підлітків [3].

Профорієнтаційна робота – це система науково-практичної діяльності загальноосвітньої школи, метою якої є професійне самовизначення учнів, що відповідає індивідуальним особливостям кожної особистості й потребам суспільства в кадрах. Уся шкільна робота повинна сприяти професійному самовизначенню учнів, насамперед виявленню й розвитку інтересів до професії, здібностей, нахилів та намірів. Професійна орієнтація може і повинна бути включеною до цілісної системи шкільної навчально-виховної роботи з учнями, оскільки метою школи є підготовка учня до виходу в самостійне життя після закінчення школи [4;7].

Щоб вибір професії випускниками основної школи був справді свідомим і вільним, необхідно враховувати взаємозв’язок умов профорієнтації, розвитку психологічних особливостей та навчальних досягнень старших підлітків.

Знання та врахування не стільки елементарної лінійної залежності “психологічні особливості – успішність навчання – вибір професії (інтереси, здібності і оцінки визначають успішність професійного самовизначення), а більш складної колової (спіралеподібної) залежності – “психологічні особливості особистості та рівень навчальних досягнень взаємопов’язані з умовами профорієнтації”. Інакше кажучи, існує можливість, через здійснення на високому ступені реалізації зовнішніх і внутрішніх умов профорієнтації, спонукати учнів до розвитку їх психологічних особливостей та зростання рівня навчальних досягнень, що забезпечить нові, кращі умови для професійного самовизначення підлітків [7].

Отже, система профорієнтаційної роботи з підлітками передбачає наступні напрямки.

Педагогічний колектив. Значне місце у підготовці учнів до вибору майбутньої професії посідає педагогічний колектив, а саме класний керівник та вчителі-предметники. Відсутність стійких інтересів та знань з предметів, є однією з причин неспівпадіння намірів і фактичного вибору професії, гальмує формування професійних намірів. Тому сутність їх профорієнтаційної роботи повинна зводитися до того, щоб перебудувати традиційну систему і вивести учня із стану пасивного об’єкта педагогічного впливу. Слід не тільки давати глибокі і ґрунтовні знання з основ наук, рекламуючи професійну спрямованість, а й одночасно, цілеспрямованими діями розвивати інтереси, здібності, нахили до певної діяльності, а також формувати відповідні наміри. Загалом можна зупинитися на таких порадах щодо спільної профорієнтаційної діяльності класного керівника та вчителів:


  • пов’язувати профорієнтаційну роботу з навчальними програмами з метою виявлення їх можливостей у формуванні таких психологічних особливостей учнів, як інтереси до професії, здібності, нахили та наміри;

  • проводити профорієнтаційну роботу в класі з урахуванням рівня навчальних досягнень учнів, їх вікових (ураховувати специфіку VІІ, VІІІ, ІХ класів) та гендерних відмінностей (інтереси, нахили, наміри хлопців і дівчат);

  • проводити профорієнтаційні бесіди, педагогічні консультації з підлітками, які пов’язані з уточненням майбутнього професійного шляху (а саме, профорієнтаційна бесіда для визначення професійних намірів учнів за Р.В. Овчаровою), профорієнтаційні ігри, вправи на розвиток інтересів, здібностей, нахилів та намірів (методика профконсультативного тренінгу “Основи вибору професії”) [2];

  • організовувати масові профорієнтаційні заходи з учнями та їх батьками (методика багатовимірного аналізу досягнень учня, психологічний сенс якої полягає у виявленні інтересів, здібностей, нахилів підлітків за допомогою фіксації, накопичення та професіографічного аналізу їх спонтанних досягнень протягом навчання в школі);

  • створення і постійне оновлення виставок технічної творчості учнів;

  • ознайомлення учнів з різноманітними галузями діяльності, найбільш розповсюдженими професіями і формування у них професійних намірів, що відповідають потребам суспільства у відповідних фахівцях;

  • застосовувати профконсультативний тренінг з метою формування інтересів до професії, здібностей, професійних нахилів, намірів та підвищення рівня навчальних досягнень учнів.

Шкільний психолог. Профорієнтаційна робота психолога повинна включати такі складові: профінформація, профдіагностика, профконсультування та профвідбір. Враховуючи такі психологічні особливості учнів, як інтереси до професії, здібності, нахили та наміри, шкільний психолог має допомагати учням у виборі майбутнього фаху.

Отже, психологу можна порекомендувати:



  • надавати інформацію про професії, які користуються попитом на ринку праці, про їх зміст, умови праці, вимоги до працівника;

  • здійснювати профорієнтаційну роботу, спираючись на такі психологічні особливості, як: інтереси до професії, здібності, нахили та наміри (враховуючи при цьому навчальні досягнення, вікові та гендерні відмінності учнів);

  • здійснювати поглиблене профдіагностичне обстеження щодо визначення ступеня вираженості інтересів, здібностей, нахилів та намірів на основі запропонованої комплексної методики [6];

  • активно застосовувати психолого-консультативний тренінг “Основи вибору професії” у роботі з учнями [2]; незалежно від рівня навчальних досягнень, тренінгової роботи потребують всі групи, а тому у центрі профорієнтатора мають бути учні як з низьким, так і з середнім, достатнім та високим рівнями навчальних досягнень; вікових (VІІ,VІІІ, ІХ клас); гендерних (дівчата, хлопці) відмінностей.

Батьки. Важливе значення має також профорієнтаційна робота в сім’ї. Спроби батьків прискорити процес вибору професії шляхом прямого психологічного тиску, як правило, дають негативні результати, викликаючи у дітей негативне ставлення до будь-якого самовизначення, небажання взагалі що-небудь обирати. Допомога тут може бути тільки своєчасною, протягом усього навчання, вона зводиться до розширення кругозору та інтересів дитини, ознайомлення її з різними видами діяльності та практичного заохочування до праці.

В умовах сімейного виховання вивчення інтересів до професії, здібностей та професійних нахилів підлітків відбувається більш індивідуально, ніж, наприклад, у школі. Тому у батьків є теж можливості побачити і допомогти дитині розкрити в собі певні здібності, інтереси та нахили, які потім вплинуть на формування їх професійних намірів.

Отже, батьки повинні:


  • допомагати дітям в навчанні, вміти контролювати їх і допомагати їм, використовуючи інтереси, здібності та нахили як стимул до навчання;

  • організовувати в умовах сім’ї практичну діяльність дітей відносно їх інтересів, нахилів, здібностей;

  • правильно ставитися до спроб дитини “Я-сам”;

  • виписувати для дітей спеціальну літературу, сприяючи розвитку їх інтересів та нахилів;

  • ураховувати у підготовці до вибору майбутньої професійної діяльності рівень навчальних досягнень підлітків, а також вікові та гендерні особливості;

  • вивчати інтереси, здібності, нахили та наміри підлітків засобами найпростіших і доступних методів, використовуючи диференційно-діагностичний опитувальник, профорієнтаційну бесіду, методика багатовимірного аналізу досягнень учня [6];

  • розвивати інтереси, здібності та нахили підлітків за допомогою профорієнтаційних ігор та вправ, які містяться в програмі профконсультативного тренінгу “Основи вибору професії” [2].

Учні. У підлітковому віці дитині дуже важко зрозуміти значимість вибору майбутньої професії, а також узгодити свої інтереси, здібності та нахили у певному виді діяльності. Самопізнання та “спроба сил” у різних галузях діяльності мають велике значення, оскільки допомагають дитині визначитися у власних інтересах, здібностях, нахилах, а надалі впливають на формування відповідних намірів.

Отже, учням можна порекомендувати:



  • більше цікавитися інформацією про різні професії та галузі діяльності;

  • проявляти більше інтересу до навчальних предметів, різних видів позакласної та позашкільної роботи;

  • відвідувати гуртки за інтересами та нахилами;

  • виявляти здібності до тих чи інших навчальних предметів;

  • об’єктивно підходити до оцінки власних інтересів, здібностей, нахилів та узгоджувати їх з вибором майбутньої професії;

  • брати участь у профконсультивних тренінгах щодо вибору майбутньої професії (а саме, “Основи вибору професії”, який включає профорієнтаційні ігри, вправи) [2];

  • проходити комплексне психодіагностичне обстеження за певними методиками [6].

Загалом, профорієнтаційна робота представляє собою систему спільної роботи вчителів, шкільного психолога, батьків та самих дітей.

Отже, профільну допрофесійну підготовку варто розпочинати в 13 років з VІІ класу. Це вік, коли (чималою мірою внаслідок біологічного дозрівання) істотно посилюється прагнення підлітка почувати себе дорослим, а отже, для нього стає актуальнішою підготовка до майбутніх етапів життя, до праці.

Щодо психологічних умов вибору професії, то вивчаються такі особливості психіки людини, як здатність до набуття нових знань, вмінь, навичок, готовність застосовувати їх в умовах трудової діяльності, деякі особливості психологічних процесів: уваги, пам’яті, мислення; особливості особистості - потреби, мотиви [8].

Профорієнтаційна робота в основній школі має базуватися на взаємозв’язку психологічних особливостей, навчальних досягнень учнів та умов профорієнтації, має своїм завданням підготувати дев’ятикласників (випускників) до подальшого навчання у професійних навчальних закладах. Бажано, щоб вона передбачала диференціацію загальноосвітнього навчання та профільовану трудову підготовку. Впровадження широкопрофільного етапу підготовки здатне зробити систему шкільної освіти більш гнучкою, краще пристосованою до умов життя, до запитів і можливостей різних категорій учнів.

Дієвим засобом профорієнтаційної роботи з підлітками є технологія профорієнтаційного психолого-консультативного тренінгу, оскільки в ньому враховано: етапи (узгодження, добір та прогнозування) щодо вибору майбутньої професійної діяльності; стадії побудови особистого професійного плану учнем; психограма професії; психодіагностична та інформативна частини занять здійснюють проекцію особистості на різні види діяльності, що складає специфіку профорієнтаційної роботи. Вибір форм, методів і засобів надання консультативної допомоги спрямований на розвиток взаємозв’язку психологічних особливостей учнів, пізнання власних можливостей, узгодження інтересів до професії, здібностей, професійних нахилів та намірів, пізнання шляхів підготовки до професії, а також оптимізацію професійного самовизначення учнів через підвищення рівня їх мотивації, і як наслідок – рівня успішності навчання [2].

Тому існує можливість, через здійснення на високому ступені реалізації зовнішніх і внутрішніх умов профорієнтації, спонукати учнів до розвитку їх психологічних особливостей та зростання рівня навчальних досягнень, що забезпечить нові, кращі умови для професійного самовизначення старших підлітків.

Підсумовуючи сказане вище, можна констатувати, що особливо велике значення має профорієнтаційна та профконсультативна робота в старших класах, де підростаюча людина серйозно замислюється про майбутню діяльність, визначаючи цим коло своїх інтересів та об’єм знань, необхідних для досягнення мети. Поряд з навчанням, виконуючи ті чи інші види трудової діяльності, вона обов’язково приходить до необхідності власного самовизначення, тобто визначення своєї корисності для суспільства [5;7].

Тому навчання в школі повинно готувати підлітків до зрілого і правильного вибору своєї майбутньої професії.

Підлітковий вік – період інтенсивного розвитку інтелектуальних здібностей, формування професійних інтересів. В зв’язку з цим вся навчальна діяльність розподіляється з урахуванням інтересів, здібностей, набутих практичних навичок [1].

Тому консультація підлітків представляє собою конкретизацію їх професійних інтересів, а також шляхів підготовки до професії. Головне визначення, корекція, а по можливості і формування уміння самостійно намічати далекі, близькі та найближчі професійні плани з урахуванням можливостей та перспективи їх розвитку, а також узгодженості професійних планів з іншими планами в житті. Під час таких консультацій доцільно використовувати клінічні методики, пристосовані для вирішення профконсультативних завдань [7].

Важливою частиною професійного консультування є допомога підлітку, який вибрав навчальний заклад, але не визначився, на якій спеціальності зупинитися.

Допомогти в такому випадку може профорієнтаційна карта учня. Ефективність профорієнтації залежить від уміння правильно планувати індивідуальну роботу з учнями і своєчасно контролювати її результати. Основою індивідуальної роботи є вивчення особистості школяра. Отримані дані фіксуються в профорієнтаційній карті по рокам навчання [4;7;8]:



  1. Загальні відомості про батьків, інших членів сім’ї. Записуються на основі опитування учнів та їх батьків.

  2. Загальні відомості про дитину, особливості біологічного розвитку, стан здоров’я. Заповнюється на основі медичної карти школяра. Якщо є відхилення у стані здоров’я, то за порадою шкільного лікаря рекомендується бажана сфера трудової діяльності при виборі майбутньої професії. Фіксуються також протипоказання по тим чи іншим видам трудової підготовки, пов’язані з особливостями здоров’я учня.

  3. Професійний план. Це уявлення про майбутню професію, про способи оволодіння цією професією, чи почав учень самостійну підготовку до майбутньої професії, чи схвалюють батьки професійні наміри. Дізнатися про професійні плани учня можна з відповіді на соціальну “Анкету-опитувальник для вивчення направленості особистості в підлітковому віці”, аналізу твору “Ким я хочу бути і чому?”

  4. Інтереси та схильності. Основними методами визначення інтересів школяра є спостереження, анкетування (наприклад, “Анкета-опитувальник для вивчення направленості особистості”, “Диференційно-діагностичний опитувальник”).

  5. Здібності. Здібності – це індивідуально-психологічні особливості, від яких залежить успішне виконання діяльності. Рівень розвитку психічних процесів (мислення, пам’яті, уваги), які виявляються в успішному засвоєнні діяльності, швидкості формування умінь та навичок, досягнення високих результатів. Здібності людини визначаються за допомогою спостереження, аналізу результатів діяльності, спеціальних тестів. Для їх визначення необхідно включити школяра в різні види діяльності: організаторську, художню, спортивну, трудову, тобто створити умови для виявлення різних видів здібностей.

  6. Характер. Характер – це сукупність стійких індивідуальних особливостей, які проявляються в діяльності та спілкуванні. Основним методом вивчення особливостей характеру людини є спостереження за її поведінкою в різних життєвих ситуаціях і різних видах діяльності (навчальній, ігровій, суспільній). Результати вивчення особливостей характеру фіксуються відповідно основних форм прояву:

    • відношення до себе відносно своїх успіхів та невдач, думок оточуючих, своїх можливостей;

    • відношення до людей визначається за спрямованістю поведінки, комунікативності, відношенню до успіхів та невдач інших людей;

    • відношення до праці визначається ставленням до процесу виконання певного завдання, до результатів, до труднощів.

  7. Уподобання. Дані заносяться на основі спостережень, бесід із школярами, батьками, вчителями, за допомогою методик (наприклад, “Методика багатовимірного аналізу досягнень учня” І.П. Волкова у модифікації В.Ф. Моргуна [6]). Якщо учень має велику кількість сподобань, то необхідно визначити, яке з них більш стійке, значиме відносно інших.

  8. Успішність з основних предметів. Заповняється в кінці року на основі річних оцінок, виставлених в класному журналі.

Таким чином, профорієнтація є цілісною системою, із взаємопов’язаними компонентами та складовими в підготовці учнів до вибору професії.

В рамках шкільної психологічної служби профорієнтація виступає як результат довгочасної постійної роботи з учнями по виявленню та розвитку їх здібностей, інтересів, формуванню адекватної самооцінки, ціннісних орієнтацій, життєвих перспектив. Оптимальний вибір майбутньої професії необхідно забезпечити саме тим школярам, у яких без психологічної допомоги може сформуватися занижена самооцінка та невиправдане почуття непристосованості до майбутнього навчання в профтехучилищі, школі, вузі чи технікумі.

Тому вся профорієнтаційна робота повинна підводити учнів до самопрофорієнтації, тобто до свідомого і бажаного вибору майбутньої професії або сфери професійної діяльності з урахуванням як своїх інтересів та здібностей, так і потреб суспільства.

ЛІТЕРАТУРА:



  1. Абрамова Г.С. Возрастная психология. – М.: Просвещение, 1997. – 704 с.

  2. Гончарова Н.О. Основи вибору професії: консультативний тренінг / За ред. В.Ф.Моргуна. – Полтава: АСМІ, 2007. – 48 с.

  3. Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень у системі загальної освіти // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. Про запровадження 12-бальної шкали оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти // Позакласний час. – 2000. - №26-27. – С.4.

  4. Климов Е.А. Психология профессионального самоопределения. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. – 512 с.

  5. Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1989. – 255 с.

  6. Моргун В.Ф. Багатовимірний аналіз досягнень учня з метою профілювання та профорієнтації. – Полтава, 1997. – 16 с.

  7. Профконсультационная работа со старшеклассниками /Под ред. Б.А. Федоришина. – К.: Рад. школа, 1980. – 288 с.

  8. Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 288 с.



В.С. Ірклієнко, О.М. Палеха

Полтава

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка