В. Г. Короленка психолого-педагогічні аспекти розвитку особистості в сучасному світі збірник наукових праць Полтава



Сторінка15/16
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.29 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

формування особистості майбутнього педагога

засобами національного музичного мистецтва

Підготовка майбутнього фахівця у галузі освіти передбачає формування педагога, який орієнтований на активне творення добра шляхом культивування у молодого покоління кращих рис української ментальності – працелюбності, індивідуальності, толерантності, любові до рідної землі. Тому актуальним постає питання підбору засобів виховання, які б забезпечували становлення учителя як громадянина України (незалежно від етнічного походження) із почуттям любові до українського народу, мови, культури.

Невичерпний потенціал що до впливу на формування особистості має національне мистецтво, на поліфункційності якого наголошується у працях видатних мислителів минулого і сьогодення: Г. Сковороди, П. Юркевича, Г. Ващенка, С. Русової, Я. Чепіги, В. Сухомлинського, І. Зязюна, О. Рудницької, М. Лещенко, О. Отич.

Сьогодення нашої країни характеризується поступовим відходом від драматичного періоду цивілізаційної дезорієнтації, та все ж ще й досі український народ пожинає плоди багаторічного примусового відторгнення від власної культури, від її норм і традицій, загальнонаціональних базових цінностей. Звичними стали поняття «молодіжна субкультура», «молодіжна контркультура», «неформальний молодіжний рух». На жаль значна більшість молодого покоління краще розуміється на видах музичних субкультур (хіпізм, панк, металісти, бітломани, трешери, брейкери тощо), аніж на видах українських народних пісень (календарно-обрядові, епічні пісні, пісні-романси, тощо). Вітчизняні науковці Л. Коваль, І. Звєрєва, С. Хлєбнік називають причини виникнення молодіжних субкультур, серед яких читаємо: криза суспільства, криза інституту сім’ї, придушення індивідуальності молодої людини, комерціалізація культури [1, c. 114]. Своєрідними «ліквідаторами» цих причин можуть бути педагоги, психологи, митці, які покликані заповнювати духовну нішу дитини, сприяти прояву самостійності, активності, обдарованості, таланту, життєвого оптимізму.

Тому закономірним є те, що саме у педагогічному університеті відбувається формування фахівця, готового до виховання молодого покоління на основі кращих надбань українського народу, зокрема, унікальному і неповторному національному музичному мистецтві. Зважаючи на те, що серед розмаїття функцій мистецтва називають такі як людинотворча (перетворення простої натури людини у багатогранну особистість), квазітерапевтична (можливість виявити свої почуття, емоції), контрольно-регулювальна (здійснення контролю над формою і способами самовираження) ми сподіваємося, що гармонійно розвинений педагог, залучений до музично-творчої діяльності реалізує ці функції у майбутній професійній діяльності.

Ми чітко усвідомлюємо, що вплинути на формування справжньої людини може лише особистість, яка вільна у своєму виборі, розуміє власні прагнення й можливості, вміє ставити цілі та обирати шляхи їх досягнення, нести відповідальність за свої рішення. Особистісно-орієнтована модель вільного розвитку людини, яка є стержнем концепції виховання у Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка, закріплює право студента на свободу вибору. Тому залучення майбутнього педагога до музичної діяльності в народному напрямі не може носити примусового характеру. Важливим у даному випадку є авторитет викладача, керівника й учасників колективу, спроба вплинути на механізми самоорганізації та саморозвитку майбутнього педагога.

Особливими методами впливу на студентів відзначається робота в українському народному хорі ПДПУ імені В.Г. Короленка «Калина», незмінним керівником якого упродовж тридцяти років є заслужений працівник культури України, заслужений діяч мистецтв України, професор кафедри музики Григорій Семенович Левченко. Головним для митця у вихованні хористів є власний приклад самовідданої праці задля досягнення високої мети, скрупульозність, чіткість і пунктуальність у виконанні запланованого, любов і повага до українського народу, його мови та культурних надбань.

Репертуар хору складається з власне народних пісень, обробок українських народних перлин, творів українських класиків, пісень сучасних авторів. У доробку колективу більше десяти оригінальних творів Г.С. Левченка, близько двадцяти його обробок українських народних пісень. Залученню студентської молоді до виконання народних пісень у складі «Калини» сприяє визнання колективу на українському та світовому рівні, адже хор лауреат обласної премії імені П. Артеменка, республіканської імені М. Островського, премії міжнародного фестивалю міст-побратимів, носить почесне звання самодіяльного хору України, має п'ять закордонних компакт-дисків: «Ukrainian volces "Kalena" із записами творів у виконанні хору (Boulogne - France, 1994, 1995); Production СН -1090 Lа Сгоіх, + 41 792 1146 distribation: Disgues Offise Fribourg СН 2000 С. Аzad; Productions St. Marienkirchen, Kirchenkonzert 2000; Productions St. Zingen (2000).

Учасники хору «Калина» презентували народне мистецтво не лише в Україні (Дрогобичі, Житомирі, Кам’янець-Подільську, Керчі, Києві, Комсомольську, Кременчуці, Луцьку, Сімферополі, Сумах, Тернополі), а й за кордоном (Австрії, Бельгії, Болгарії, Голландії, Італії, Німеччині, Польщі, Росії, Туреччині, Франції, Швейцарії). Кожна поїздка хору «Калина» супроводжується великою кількістю газетних, журнальних вітчизняних та закордонних видань, подяками, грамотами. Остання участь хору у щорічному благодійницькому Базарі ООН (21 листопада 2006 року) у Палаці Націй у Женеві викликала ряд офіційних звернень-подяк від постійного представника України при відділенні ООН у Женеві Є.Р. Бершеди, Почесного Консула України в Женеві, Голови Наглядової Ради Міжнародного інституту менеджменту проф. Б. Гаврилишина. У листах підкреслюється, що український народний хор «Калина» зробив значний внесок у виховання молоді на величних здобутках національної духовності та для зміцнення авторитету України у світі.

Високий статус колективу дає підстави говорити про професіоналізм у виконанні творів, що підтверджує правильність організації мистецької та виховної діяльності у хорі. Перш за все, ефективність занять залежить від чітко визначеної мети і завдань виховного процесу в цілому та окремо кожної репетиції «Калини». Чітко прослідковується поступальний хід до досягнення найвищої мети роботи керівника хору «Калина» Г.С. Левченка: сформувати особистість, яка усвідомлює неповторність та велич мистецьких надбань українського народу, має найкращі риси громадянина Української держави із розвиненою моральною і духовною культурою. Визначена мета досягається завдяки дотриманню певних принципів: планомірності і систематичності (репетиції відбуваються тричі на тиждень упродовж усього навчального року), культуровідповідності, добровільності, відповідальності й активності.

Окремим аспектом діяльності колективу є визначення мистецької мети і завдань кожної репетиції, які залежать від змісту, характеру і складності твору, над яким проводиться робота.

Зрозумілим є те, що вивчення однієї пісні не може обмежуватися двома-трьома репетиціями, адже для повноцінного звучання твору необхідно відтворити його десятки разів. Тому проф. Г.С. Левченко визначає мету на декілька репетицій, враховуючи специфіку роботи над кожним твором окремо. Одна пісня вимагає поступового переходу від усвідомлення її змісту, емоційності, оригінальності (коротка розповідь про авторів, події, які оcпівуються у пісні, почуття, які вона повинна викликати у справжнього українця, як то твір А. Литвина на слова Т. Шевченка «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?») до вивчення окремих партій, а далі до виконання твору хором. Інша – передбачає роботу з кожною партією окремо і тільки після твердого засвоєння відбувається цілісне виконання твору (Г. Левченко «Українська фантазія», українська народна пісня в обробці А. Авдієвського «Весняний шум»). У даному випадку сприймання викликає не просто захват від нового твору, а й завмирання серця, трепет душі, коли вперше звучать усі партії разом і кожен хорист є творцем того звучання. Ці хвилини захоплення допомагають молодій людині поринути в світ музики, прокинутися її найпотаємнішим думкам, мріям, помислам. Можливо саме це і є найважливішою складовою частиною не лише мистецької діяльності хористів, а й усього виховного процесу.

Слід зазначити, що важливим аспектом виховної роботи з молоддю в українському народному хорі «Калина» є участь у ньому близько двадцяти викладачів і співробітників університету, більше десяти вихователів дошкільних навчальних закладів та вчителів загальноосвітніх шкіл – випускників університету. Вони створюють умови для впливу на механізми самоорганізації та саморозвитку хористів-початківців, подають приклад відданості українській пісні та культурі народу в цілому.

У сучасних умовах розвитку української держави все гостріше відчувається активізація уваги до проблеми формування духовно багатої, відданої своїй справі особистості, яка спроможна зробити свій внесок у розбудову держави на національних засадах. Левова частка впливу на молоду людину належить вихователю, учителю, на плечі якого покладено місію плекати душу дитини з високими моральними якостями віри, надії, любові, глибокої поваги до рідної землі, свого народу, держави [3, с.336]. Тому залучення студентів педагогічних університетів до мистецької діяльності, зокрема до відтворення народних музичних перлин дає змогу майбутньому фахівцеві захопитися, закохатися і навчитися передавати найцінніші скарби українського народу молодому поколінню нашої держави, адже «мистецтво є найбільш близьким людській природі і надзвичайно важливим для людини, бо дає можливість пізнати внутрішній світ почуттів і думок» [4, c.17].

ЛІТЕРАТУРА


  1. Отич О. Мистецтво у розвитку творчої індивідуальності майбутнього педагога професійного навчання. – Полтава.: ІнтерГрафіка, 2006. – Ч.ІІ. – Лекції з педагогіки. – 150 с.

  2. Рашковська В. Філософські аспекти проблеми виховання цілісної особистості студента засобами мистецтва // Філософські обрії.– 1999. – №1-2. – С. 281-288.

  3. Сковорода Г. Пізнай в собі людину / Пер. М. Кашуба; Пер. Поезії В. Войнович. – Львів: Світ, 1995.

  4. Лещенко М.П. Зарубіжні технології підготовки учителів до естетичного виховання. – К., 1995. – 174 с.

  5. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії: Навчальний посібник для вчителів, аспірантів, студентів середніх та вищих навчальних закладів. – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. – С.127-137.



Т.Є Тітова

Київ
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ



ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ

СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ

Постановка проблеми. Відповідно до Національної доктрини розвитку освіти провідною метою сучасної освіти є сприяння розвитку, самоствердженню та самореалізації особистості. Досягнення зазначеної цілі стає можливим через реалізацію у освітньому просторі гуманістичних засад, основними з яких є повага до учнів, сприяння їх всебічному гармонійному розвитку, становленню їх суб’єктних якостей. Досить важливою складовою особистісно орієнтованої освіти є також формування в учнів системи гуманістичних цінностей. Оскільки ціннісні орієнтації впливають на ступінь активності людини, її творче ставлення до навчання та діяльності, сприяють оптимальній реалізації власних можливостей, то всі зазначені положення набувають особливої значущості відносно професійної освіти.

Вище вказане поширюється і на систему професійної підготовки студентів-психологів. Важливим компонентом професійної діяльності психолога є взаємодія з іншими людьми, в межах якої в якості основного засобу впливу на іншу людину виступає він сам. Отже, особливу увагу слід звернути на необхідність розвитку та саморозвитку особистості психологів під час професійного становлення (що забезпечується значною мірою завдяки формуванню у них чіткої системи ціннісних орієнтацій).

Отже, метою нашого дослідження є визначення особливостей використання соціально-психологічного тренінгу (СПТ) як засобу формування ціннісних орієнтацій майбутніх психологів під час навчання у вищому навчальному закладі.

Відповідно до мети основним завданням статті є проаналізувати можливі шляхи використання СПТ як засобу формування ціннісних орієнтацій майбутніх психологів.



Результати теоретичного аналізу проблеми. У гуманістичному підході до навчання студент розглядається як суб’єкт, що прагне до розвитку власної особистості та несе відповідальність за такий саморозвиток [1]. Завдання педагогів, у даному випадку, полягає у повазі до тих, хто навчається, та сприянні їх становленню як гармонійно розвинених особистостей [2]. Важливим при реалізації такої особистісно орієнтованої освіти є врахування її аксіологічного компоненту, який базується на формуванні у суб’єкта навчання гуманістичних цінностей.

У працях багатьох дослідників (зокрема, О.О. Бодальова, Д.Н. Завалішиної, Л.Ф. Вязникової, В.Е. Чудновського та ін.) звертається увага на необхідність цілеспрямованого формування ціннісних орієнтацій студентів, що сприяє підвищенню ефективності їх навчання та професійного становлення. Причому, найбільш готовою до виконання професійних завдань, є особистість, в якої однією з пріоритетних у системі особистісних цінностей є орієнтація на цінності професійної діяльності, на досягнення у ній успіхів. Особливого значення це набуває під час підготовки майбутніх психологів, оскільки “психолог як суб’єкт професійної діяльності – це не просто людина, яка працює з іншими людьми за допомогою психологічних знань, а професіонал, що перетворює чужу та власну діяльність, оцінює її результати та себе в ній” [7, с.45].

Формування ціннісних орієнтацій студентів-психологів під час навчання у вищому навчальному закладі полягає перш за все у переструктуруванні їх особистісних смислів, налаштуванні на гуманістичні цінності. Це, в свою чергу, сприяє усвідомленню специфіки професії, переоцінці поведінкових та характерологічних особливостей людини, зміні всієї системи відношень студента до учбової та майбутньої професійної діяльності.

Слід звернути особливу увагу на той факт, що для розвитку у студентів-психологів чіткої системи ціннісних орієнтацій (як провідних, позаситуативних регуляторів поведінки) необхідним є перш за все надання знань про специфіку цінностей психолога-професіонала (когнітивний компонент) та формування до них позитивного емоційного ставлення (емотивний компонент). Однак, цього не достатньо, оскільки становлення ціннісних орієнтацій особистості та набуття ними статусу реально діючих (конативний компонент) можливе лише за умов їх включення у виконання відповідної діяльності. Саме тому, “слід не тільки давати суму правильних уявлень про цінності учіння, – зазначає Н.П. Долгих, – але і відкривати ці цінності, організовуючи учбову діяльність студента, оскільки вплив знань характеризується саме тим, якого сенсу вони набувають для нього” [3, с.70].

Для формування ціннісних орієнтацій майбутніх психологів доцільно використовувати активні методи навчання, оскільки вони “спрямовані перш за все на розвиток та удосконалення психічних навичок та особистісних здібностей учня, необхідних для реалізації учбової діяльності” [5, с.342]. Організація навчально-виховного процесу таким чином сприятиме особистісному зростанню студентів, їх самовизначенню щодо життєвих пріоритетів та цінностей. Так, доволі широкий спектр можливостей має соціально-психологічний тренінг (СПТ), що відноситься до активних методів групової роботи та спрямований на оволодіння певними психологічними знаннями, розвиток комунікативних та рефлексивних навичок, здібностей аналізувати ситуацію та особливості поведінки, вміння адекватно сприймати себе та оточуючих. Крім того, за допомогою СПТ відбувається аналіз та корекція особистісного смислового поля, продукування нових смислових утворень [4]. Участь у СПТ сприяє особистісному розвитку, самовизначенню та формуванню провідних життєвих та професійних цінностей.

Найбільш сприятливий період для формування ціннісних пріоритетів (як особистісних взагалі, так і професійних зокрема) майбутніх психологів припадає на початковий етап навчання студентів, оскільки саме тоді “людина, з одного боку, більш сензитивна до сприйняття психологічної інформації, а з іншої, формує свою власну індивідуальну концепцію буття, інтеріоризує соціальні та професійні цінності, формує загальну картину світу” [6, с.7]. Однак, робота з формування ціннісних орієнтацій повинна проводитись також зі студентами, що навчаються на старших курсах.

На нашу думку, формування ціннісних орієнтацій повинно являти собою цілісну програму, яка буде включати в себе роботу в тренінгових групах, дискусії, аналіз конкретних ситуацій, ігрові методи, “мозкові штурми”, метод “з’ясування цінностей”. Крім того, програма повинна містити комплекс індивідуальних завдань, які виконуються за межами групових занять та сприятимуть закріпленню та поглибленню отриманих знань та навичок, спонукатимуть до самоаналізу та самопізнання, мотивуватимуть до самовиховання та саморозвитку.

Зазначена програма повинна являти собою певний безперервний процес (з першого по п’ятий курс) та реалізуватись із врахуванням основних принципів гуманістично зорієнтованої освіти та виховання, таких як спрямованість на особистість студента, повага до нього та віра в його можливості, толерантність у взаємодії з ним.

Всі вище зазначені заходи, спрямовані на формування системи ціннісних орієнтацій майбутніх психологів можуть проводитись в рамках різноманітних дисциплін психолого-педагогічного циклу (наприклад, в межах курсу “Вступ до спеціальності”, “Загальна психологія”, “Психологія консультування”, різноманітних спецкурсів та спецпрактикумів і т.д.). Вказані методичні прийоми (або їх елементи) можуть використовуватись як під час проведення лекційних (наприклад, проблемна лекція), семінарських (тематичні дискусії, вирішення проблемних ситуацій) та лабораторних занять (рольові та ділові ігри), так і у в ході проведення виховної роботи в позаучбовий час (наприклад, робота в гуртках, відвідування тренінгових занять і т.д.).

Саме така послідовність змістовних компонентів програми, на нашу думку, забезпечує можливість

Можна припустити, що така ціннісна спрямованість освіти буде забезпечувати оптимізацію міжособистісних стосунків студентів, дозволятиме отримати знання про специфіку вимог до особистості психолога, сприятиме виробленню власних світоглядних позицій та системи ціннісних орієнтацій, формуванню професійної ідентичності та професійної культури.

Висновки. Здійснений теоретичний аналіз свідчить, що ефективність професійної освіти забезпечується, з одного боку – наявністю, сформованістю у студентів учбової мотивації, а з іншого – включеністю у виконання відповідної діяльності, в якій можуть бути сформовані та реалізовані цінності навчання. Формування ціннісних орієнтацій майбутніх психологів повинно відбуватись за допомогою впровадження у навчально-виховний процес елементів соціально-психологічного тренінгу, ділових та рольових ігор, дискусій, методу “з’ясування цінностей”. Зазначені методичні прийоми дають змогу стимулювати як особистісний так і професійний розвиток студентів-психологів, забезпечують прийняття ними провідних професійних цінностей та норм, створюють умови для формування системи психологічних знань та навичок практичної роботи.

Апробація програми формування ціннісних орієнтацій майбутніх психологів та перевірка її загальної ефективності, на нашу думку, визначає перспективи подальшого дослідження.

ЛІТЕРАТУРА


  1. Алиева М.А., Гришанович Т.В., Лобанова Л.В., Травникова Н.Г., Трошихина Е.Г. Тренинг развития жизненных целей (программа психологического содействия успешной адаптации) / Под ред Е.Г. Трошихиной. – СПБ.: Речь, 2002. – 216с.

  2. Балл Г.О. Сучасний гуманізм і освіта. Соціально-філософські і психолого-педагогічні аспекти. – Рівне: Ліста-М, 2003. – 128 с.

  3. Долгих Н.П. Некоторые показатели сформированности ценности учения при обобщении ученого материала // Психологические аспекты формирования нравственных ценностей у школьников. – Хабаровск, 1984. – С.70-80.

  4. Осипова А.А. Общая психокоррекция: Учеб. Пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ Сфера, 2004. – 512с.

  5. Педагогическая психология: Учебник для студентов высших учебных заведений / Под ред. Н.В. Клюэвой. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. – 400с.

  6. Семиченко В.А. Пути повышения эффективности изучения психологии: Учеб. пособие. – К.: «Магістр-S», 1997. – 124с.

  7. Чиркова Т.И. О профессиональном осмыслении психологами своих позиций по отношению к педагогической практике // Психологическая наука и образование. – 2003. – №2. – С.44-51.


Н.О. Чайкіна

Полтава
ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ АДАПТАЦІЇ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ

Колективній самосвідомості нашого суспільства поступово відкриваються провідні ролі професіоналів у переборенні духовної, культурної, економічної кризи, яку переживає країна. Примноженню діяльних сил цього соціального прошарку, зміцненню його єдності, розширенню його творчих, інтелектуальних і моральних впливів на суспільне життя можуть допомагати практичні психологи. Головне завдання яке стоїть перед практичним психологом – це побудування цілісного наукового забезпечення важливих напрямків роботи з різними групами населення: дослідження їх особистості і підтримка їх в особистісному розвитку та саморозвитку.

Вже у самій професії як об’єктивній реальності закладена подвійність: професія як результат часткового і одиничного розподілу праці належить і фахівцю і закладу. На суб’єктивній стороні (особистість фахівця) знаходиться сукупність певних знань і трудових навичок, а на стороні закладу – певний вид трудової діяльності, в процесі якої використовуються ці трудові навички і знання. Поняття "професія" включає до себе не тільки ступінь професійної підготовки людини, але й форму суспільного визнання, умови реалізації професійних знань та навичок у конкретній соціальній ситуації.

Професія психолога відноситься до найбільш складної групи професій – "людина-людина". Їй притаманні такі особливості:

1) основний зміст праці зводиться до взаємодії з людьми (якщо вона не вдається, то це відображається і на якості роботи);

2) ця професія потребує подвійної підготовки: особистісної – навчитись встановлювати і підтримувати контакти з людьми, розуміти і приймати людину, розібратися в особливостях її поведінки; сформувати у собі такі якості як відкритість, емпатія, доброзичливість, відвертість, та, з іншої сторони, спеціальної – отримати спеціальну базову підготовку з психології, яка дає більше, ніж оволодіння академічними знаннями і отриманням набору певних рекомендацій.

В основу адаптаційного процесу покладено спосіб засвоєння діяльності, який визначається структурою потреб і мотивів особистості, яка адаптується. Очевидно, що признаючи первинність адаптивної потреби, необхідно ототожнювати адаптацію з головною метою діяльності, оскільки у людини процес задоволення потреб виступає як цілеспрямована діяльність. Між тим, специфіка адаптаційних процесів полягає у тому, що вони є засобом, умовою реалізації мети і тільки в цій якості і можуть існувати. Потреба в адаптації може існувати і усвідомлюватись, але при цьому вона буде вторинною по відношенню до потреб, які викликають необхідність до адаптації. Це можемо спостерігати по працевлаштуванню молодих психологів та по їх післядипломній освіті.

У різних закладах виникають психологічні служби, які з оптимізмом беруться за вирішення самих складних проблем. Якщо розглянути професійну діяльність практичного психолога у школі, то можна відмітити, що цей процес йде не завжди гладко. Не всі школи змогли ввести в свій штат психолога в силу економічних причин. Крім цього, після отримання диплому чи свідоцтва про перепідготовку, фахівці забувають, що в процесі професійної адаптації також необхідно поглиблювати свої знання, вміння, навички. Це особливо стосується тих практичних психологів, які працюють на периферії.

Майбутні практичні психологи ще в стінах університету повинні усвідомити, що успішність їх діяльності в якості психолога буде залежати не тільки від рівня їх професійних знань, але і від особистісних якостей. Вибір же абітурієнтами професії "практичний психолог" відбувається, частіше за все, без усвідомлення тих вимог, які пред’являє до особистості ця професія. Мало хто із абітурієнтів задає собі питання: "Чи вмію я спілкуватися з іншими людьми і чи бажаю я цього?" Багато абітурієнтів при співбесіді підкреслюють, що головним мотивом вступу на психологічний факультет є цікавість до психічних явищ, хоча, насправді, це бажання вирішити свої особистісні проблеми. Зрозуміло, що цей мотив частіше за все слабо усвідомлюється. Причому необхідно підкреслити, що психологічне спілкування суттєво відрізняється від міжособистісного, яке грунтується на відношеннях симпатії-антипатії. Воно має цілу низку специфічних труднощів: це спілкування не залежить від бажання чи небажання психолога спілкуватись. Психолог не має права спілкуватись вибірково – тільки з цікавими, симпатичними йому людьми і відійти від спілкування з неприємними та іншими.

Ці складнощі проявляються у молодих психологів у процесі практичної роботи і суттєво впливають на успішність їх професійної адаптації. Професійна адаптація містить як об’єктивні, так і суб’єктивні аспекти діяльності і тому дуже важливою є відповідність чи невідповідність цим аспектам. Адаптивна стратегія молодого фахівця буде визначатись рівнем відповідності суб’єктивних і об’єктивних елементів професійної адаптації по відношенню до ступеня збігу очікувань молодого практичного психолога з реальною ситуацією, тобто наскільки зближене "Я-бажане" і "Я-реальне". Особливість професійної адаптації молодого фахівця може бути виявлена тільки при умові, коли адаптація буде розглядатись у конкретному відношенні з кожним елементом соціального середовища, враховуючи при цьому всю багатозначність зв’язків і відношень між елементами як у внутрішньому розвитку структури, так і у міжструктурному плані.

Результати досліджень [3] свідчать, що молоді практичні психологи в початковий період роботи стикаються з цілою низкою труднощів. Передусім, це суб’єктивний стан напруги, незадоволеності, викликаний як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками психологічної діяльності. Багато в чому він залежить від особливостей самих чинників, від професійної, психологічної, фізичної підготовки молодих людей до самостійної роботи, а також від їх ставлення до праці.

Професійна адаптація молодого психолога на сучасному етапі визначається реальним середовищем, яке включає до себе комплекс певних умов, зовнішніх сил і стимулів, які впливають на особистість; і соціальні ситуації з об’єктивними та суб’єктивними аспектами психологічної діяльності, в яких вона функціонує. Тому процес професійної адаптації молодого практичного психолога необхідно розглядати в трьох аспектах:

1) з позиції об’єкта професійної адаптації молодого психолога – до якої соціальної ситуації розвитку необхідно адаптуватись;

2) з позиції суб’єкта адаптації – який застосовує механізм прийняття і перетворення соціальних стереотипів;

3) з позиції психологічного змісту адаптації – структурні елементи, об’єктивні і суб’єктивні чинники, засіб, результат і підсумок професійної адаптації.

Наше дослідження довело, що при професійній підготовці мають вагу виробничо-технологічні елементи професійної адаптації. Виробничо-технологічна адаптація молодого практичного психолога – це процес засвоєння особистістю характерних умов і особливостей навчальної та психологічної діяльності. Навчальний процес у вищій школі супроводжується труднощами, про що свідчить відсів, низький рівень функціонального стану і слабка успішність студентів у початковий період навчання; відсутність зв’язку між ними і шкільною успішністю та інтелектуальними можливостями студентів. Це пов’язано із невмінням обирати адекватні засоби адаптивної стратегії у реальній ситуації та з динамічними особливостями професійної адаптації. Багато студентів, отримавши лише загальні теоретичні знання не бажають формувати особливе психологічне мислення. Тому у психологічній діяльності практичні психологи, засвоївши абстрактно-узагальнені поняття і методики, відчувають великі труднощі при їх застосуванні в реальному закладі, у сформованому колективі, у ставленні до конкретної особистості.

В якості об’єктивних показників реалізації цього елементу професійної адаптації виступають:

а) характер психологічної діяльності – теоретична і практична підготовка, знання загальних і спеціальних дисциплін. Діяльність практичного психолога спрямована на рішення конкретних проблем, за якими до нього звертаються учні, їх батьки чи вчителі. Основною метою професійної діяльності психолога є підтримка психічного здоров’я, освітніх інтересів та розкриття індивідуальності соціалізованої особистості, корекція різних дефектів розвитку;

б) умови праці практичного психолога – вміння використовувати методичний інструментарій, який повинен діагностувати всі сторони і якості особистості учня з метою подальшого його розвитку. Практичний психолог повинен використовувати системний підхід до вивчення особистості, який має різний характер прояву: від власної внутрішньої активності індивіда до участі у різних групах, які здійснюють на нього певний вплив;

в) режим праці – робота практичного психолога має неперервний характер, що обумовлює особистісну організованість і підвищену відповідальність за виконувану справу.

В якості суб’єктивних показників адаптованості молодого практичного психолога є наявність почуття задоволеності психологічною діяльністю, своїми психологічними і соціальними можливостями, оцінка своїх професійних здібностей і вмінь.

Головним засобом здійснення виробничо-технологічної адаптації є практична психологічна діяльність, у процесі якої молодий фахівець засвоює психологічні вміння і навички та формує перспективу професійного росту.

Механізмом реалізації цього аспекту професійної адаптації є професійно-психологічна ідентифікація, тобто ототожнення себе з професією "психолог". Успішною ця адаптація буде тоді, коли молодий психолог оволодіє високою якістю практичної психологічної діяльності при середній втомлюваності. Результатом виробничо-технологічного елементу адаптації стає надбання професійної майстерності і компетентності психолога.

Соціально-психологічні елементи професійної адаптації молодого практичного психолога домінують у процесі професійної реалізації практичної психологічної діяльності. Ці елементи визначаються ступенем входження особистості (як суб’єкта спілкування) в систему внутрішньогрупових відношень, виробленням стилю мислення і поведінки, які відображають систему цінностей і норм колективу, надбання, закріплення і розвиток вмінь і навичок міжособистісного спілкування.

В якості об’єктивних показників реалізації цього елементу адаптації молодого психолога є рівень спілкування, використання індивідуального та диференціального підходу в роботі з людьми. Практичний психолог повинен фіксувати свою увагу не тільки на своєрідності кожного індивіда, скільки на можливій типології консультуємих, з подальшим знаходженням індивідуально-типових прийомів роботи з ними. Логіка діяльності практичного психолога повинна йти від загальної характеристики організації, групи, індивіда до типової і до індивідуальної.

Розвиток сучасної практичної психології показує, що "чисто" індивідуальний підхід в роботі з людьми нереальний. Неможливо до кожного учня "приставити" психолога. Та і не всі із них потребують психодіагностики, психологічної консультації і психокорекції. Більш реальнішим є шлях поєднання індивідуально-групової роботи, який передбачає етапність групової експрес-діагностики і практичної роботи з малими групами, а вже потім здійснюється поглиблена діагностика, консультування і психокорекція окремих людей.

Суб’єктивно, для молодого практичного психолога соціально-психологічна адаптація проявляється у почутті єдності, корисності для консультуємих, у прийнятті ціннісних орієнтацій виробничого колективу, коли й колектив визнає і враховує особистісні цінності фахівця. Ця задоволеність взаємовідносинами у колективі буде досягнута при умові, коли молодий практичний психолог буде використовувати провідний вид діяльності, як головний засіб цього елементу професійної адаптації – спілкування. Такі важливі показники як вміння налагодити ділові зв’язки, відпрацювати систему взаєморозуміння і взаємодопомоги, легкість і доступність спілкування виявляються у процесі здійснення такого механізму, як колективістична ідентифікація фахівця. Прискоренню адаптації допомагає пізнання і прийняття системи взаємовідносин у виробничому колективі.

У результаті професійної адаптації формується цінністно-орієнтаційна єдність новачка і виробничого колективу. ЦОЄ виникає у особистості, що адаптується, після пізнання і засвоєння колективних норм і ідеалів. Емоційне самопочуття молодого практичного психолога в цьому разі виступає одним із показників його соціально-психологічної адаптації.

Особистісні елементи професійної адаптації молодого фахівця домінують при процесуальних аспектах психологічної діяльності. Особистісна адаптація характеризується розумінням важливості і необхідності професії як для суспільства, так і для самого молодого фахівця, знаходженням особистісних перспектив професійного змісту, які відповідають на питання: "Чи вірно я вибрав?", "Чи є ця справа такою необхідною для мене?".

Головними складовими особистісної адаптації у будь-якій діяльності, як вважає В.Ф.Моргун [1] є "мотиваційне ядро", деякі характерологічні особливості сприйняття самого себе, індивідуально-типологічні властивості, самооцінка, рівень домагань, регуляція власної поведінки (інтелектуальна, моральна, вольова), спрямованість інтересів.

До об’єктивних показників реалізації особистісного елементу адаптації ми відносимо систему післядипломної перепідготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів, значимість психологічної служби у закладі. Практичний психолог повинен володіти ситуацією в закладі, сам визначати перспективу свого розвитку і тактику взаємодії з різними групами населення і індивідами.

Суб’єктивно особистісна адаптація переживається як усвідомлення свого психологічного росту, усвідомлення своїх професійно важливих якостей, як професійна самоактуалізація, наявність певних індивідуально-типологічних властивостей, прагнення до інтелектуального, морального, естетичного самовдосконалення.

Практичний психолог повинен пред’являти до себе самі високі вимоги: усвідомлювати ситуацію взаємодії, контролювати свою поведінку. Бездоганний зовнішній вигляд, суворі і чіткі взаємовідношення між співробітниками (можливо і міжособистісна дистанція на роботі) приваблюють консультуємих. Психолог повинен оптимально поєднувати у собі особистісні і професійні якості.

Головний засіб, який при цьому використовує молодий практичний психолог, є самодіяльність, яка проявляється у творчому підході до психологічної діяльності, у засвоєнні новітніх психологічних технологій, у наявності творчих досягнень за фахом, у прагненні до самоосвіти.

Механізмом, через який здійснюється цей елемент адаптації, буде емоційна ідентифікація, тобто вміння володіти собою, вміння коректно проявляти власні індивідуально-типологічні властивості (людина обстежує і консультує собі подібного), осмисленість вчинків і всього життя, активізація здібностей до психологічної діяльності.

Результатом цього процесу буде знаходження особистісно-професійного смислу, тобто вироблення стійкого і позитивного ставлення до професії "психолог", особистісна зрілість фахівця, його цілеспрямованість, стійкість. Кожний психолог апріорно сприймається як фахівець, який допоможе вирішити ускладнення у спілкуванні, допоможе налагодити стосунки, допоможе у саморегуляції емоційних станів, у проблемах виховання дітей, тощо. При всій невизначеності статуса психолога, він має "ореол" фахівця по людських проблемах. Але негативною стороною цього ефекту є надмірно завищене чекання "дива", яке пов’язують з його діяльністю.

Особистість психолога – специфічна. Дослідження показують, що "проблемність" особистості, її емоційна чутливість і вразливість, низька толерантність – основні властивості психологів. Але це не стільки негативні властивості, скільки позитивні. Без них психолог не зміг би зрозуміти "проблеми інших".

Психологічно, професійна адаптація молодого практичного психолога проявляється у формуванні уявлень про ситуаційну та бажану реальність. Коли ці уявлення будуть максимально близькими, то можемо зробити висновок, що підсумком професійної адаптації молодого практичного психолога стануть особистісні новоутворення – злиття образу "Я" з образом професія "психолог". Тобто, адаптація до нової ситуації, засвоєння нових соціальних характеристик, надбання нових вмінь і досвіду – усе це викликає якісні зміни і перебудову самої особистості, забезпечуючи її професійний розвиток.

ЛІТЕРАТУРА

1. Моргун В.Ф. Розвиток типів особистості: абітурієнт, студент, учитель-стажист // Вища і середня педагогічна освіта. – Вип. 14. – К.: Вища школа. – 1989. – С. 92-95.

2. Чайкіна Н.А. Методики изучения профессиональной адаптации. - Полтава. – 1988. – 29 с.

3. Чайкіна Н.О. Комплекс психологічних методів дослідження професійної адаптації молодого вчителя. – Навчальний посібник. – К. – 1997. – 40 с.
Н.О. Юдіна

Полтава

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка