В. Г. Короленка психолого-педагогічні аспекти розвитку особистості в сучасному світі збірник наукових праць Полтава



Сторінка2/16
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Результати теоретичного аналізу проблеми. Отже, депресія – це синдром, що характеризується зниженим настроєм (гіпотимією), гальмуванням інтелектуальної і моторної діяльності, зниженням вітальних спонук, песимістичними оцінками себе і свого положення в навколишній дійсності, соматоневрологічними розладами. За А.В. Снежнєвським, депресії властиві такі когнітивні властивості, як негативна, знищуюча оцінка власної особистості, зовнішнього світу і майбутнього [1].

За останніми дослідженнями нейробіологічними механізмами розвитку депресивних розладів вважають наступні фактори [3]: генетично обумовлена спадковість (дефекти генів та хромосом); дефіцит норадреналіну в деяких структурах мозку; зниження вмісту серотоніну в синапсах нервових клітин; гормональні аномалії пов’язані із розладом функції гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової системи, яка формує реакції організму на стресові фактори.

Депресивні стани відрізняються великим різноманіттям і поширеністю. Схематично виділяють дев’ять основних клінічних варіантів депресії, що об’єднані в три групи (Kielholz P.) [1]: 1) соматогенні, що виникають у зв'язку з яким-небудь захворюванням внутрішніх органіворганічна і симптоматична; 2) ендогенні, що спостерігаються при психічних захворюванняхшизофренічна, циркулярна, періодична, інволюційна; 3) психогенні, котрі пов’язані з емоційним перенапруженням, внутрішнім конфліктом або багатократними психічними травмами (конфліктами, що повторюються, в сім'ї або на роботі)невротична, виснаження, реактивна.

Чарльз Костелло з університету Калгарі виокремлює наступні симптоми депресії: дисфорія (порушення настрою із переважанням похмурого, злобно-дратівливого настрою), відсутність інтересу, ангедонія (втрата почуття радості та насолоди), соціальна дисфункція, проблеми з пам’яттю та концентрацією уваги, порушення самооцінки, сором та відчуття провини, безнадія, розлади апетиту, розлади сну, суїцидальні наміри тощо [6].

Окремого розгляду потребує так звана “маскована” або “ларвована” депресія, при якій хворі пред’являють різноманітні скарги соматичного характеру (безсоння, психалгії – головний біль, біль у серці, м’язовий біль чи біль у спині, шлунково-кишкові розлади, зміни апетиту, астенію). Такі люди схильні звертатися за допомогою до лікарів різного профілю, шукаючи причину їх фізичних розладів. Цікаво, що при цьому майже відсутні скарги на знижений настрій, або вони займають другорядне місце і розглядаються як природня реакція на соматичні розлади, котрі насправді є невротичними.

Одним із важливих диференціально діагностичних критеріїв маскованої депресії є парадоксальна добова циклічність, за якою хвора людина завжди відмічає погіршення стану в ранковий час або полегшення стану до вечора. На противагу цьому справжня астенія при інфекційних захворюваннях пов’язана з погіршенням самопочуття в другій половині дня. Також до проявів маскованої депресії відносять: розлади сну (відсутність сну в ранкові часи та втрата задоволення від нього); зміни апетиту (депресивна анорексія – зниження апетиту або депресивна булімія – підвищення апетиту, при яких відмічається втрата відчуття насищення їжею та втрата відчуття її смаку); розлади статевої функції (зниження та зникнення потягу та інтенсивності оргазму); психалгії (не пов’язані з фізичним навантаженням, інтенсивні в ранковий час, зазвичай відрізняються не гостротою болю, а відчуттям “важкості”); астенію (емоційно-роздратована слабкість з втомленістю та нездатністю виносити розумові і фізичні навантаження) [4].

Специфічними є статеві прояви депресії. Так, у чоловіків депресія найчастіше проявляється у вигляді фізичних скарг. При цьому в емоційній сфері у них переважають явища роздратованості та вони не схильні визнавати психічні причини своїх страждань. Жінки проявляють більшу готовність говорити про такі явища, як пригніченість, туга та сльозливість. Саме тому у них дещо легше розпізнаються ознаки депресивного стану.

В дитячому та підлітковому віці діагностичні критерії депресії залишаються тими ж, але в них депресія може проявлятися у вигляді підвищеної роздратованості, імпульсивності та замкнутості, схильності до самопошкоджень, зниження навчальної успішності. У зв’язку із нерозпізнаною та нелікованою депресією у підлітків значно підвищується ризик вживання наркотиків, алкоголю та виникнення суїцидальних намірів.

Як видно з вищенаведених даних депресія характеризується різноманітною симптоматикою, яка зачіпає майже всі сфери людського існування. Цим вона дуже впливає на життєдіяльність людини погіршуючи її працездатність та вибиваючи зі звичного ритму життя. Інколи суб’єкт, який відчуває всі ці симптоми навіть не знає що з ним трапилося та гадає, що все це скоро минеться. Саме тут потрібно вчасно діагностувати депресивний розлад для запобігання можливим ускладненням та небажаним негативним змінам у психіці людини у стані депресії. Для цього існують спеціальні методики: шкала А. Бека для оцінки депресії, шкала В. Цунга для самооцінки депресії, методика визначення рівня депресії В.А. Жмурова тощо.

Своєчасне виявлення та постановка правильного діагнозу дає можливість якомога раніше здійснити терапевтичний вплив.

Серед найголовніших напрямів роботи з терапії депресії виділяють наступні: 1) лікування антидепресантами, 2) психотерапію, 3) правильно збалансоване харчування, 4) світлотерапію, 5) фізичні вправи, 6) відновлення структури сну.

Лікування антидепресантами. Антидепресанти – це препарати, що полегшують або запобігають депресії. Вони здатні коригувати роботу деяких механізмів головного мозку.

Задачу передачі повідомлення від одного нейрона до іншого і перенесення його через синапс виконує хімічний посередник – медіатор (від лат. mediator – посередник). Згідно біологічної теорії депресії – при захворюванні в мозку знижується концентрація деяких медіаторів в синаптичній щілині. Біохімічні процеси нашого мозку дуже складні, і в них беруть участь сотні різних медіаторів. На сьогоднішній день з них виділено всього лише 30, а безпосередньо до депресії мають відношення три медіатори. Це – норадреналін, серотонін і дофамін. Їх називають біогенними амінами. Антидепресанти здатні регулювати концентрацію одного або декількох біогенних амінів. 

До найбезпечніших природніх антидепресантів відносять: “Геларіум гіперікум” (на основі трави зверобою), “Деприм” (на основі трави зверобою), “Флорісед” (на основі валеріани та кропиви собачої), “Тривалумен” (на основі валеріани, м’яти, бобівника та хмелю), “Тенотен” (мозкові антитіла) тощо.

Часто препарати призначають разом з іншими методами лікування, оскільки комплексна атака найбільш ефективна. Антидепресанти частіше за все не здатні наповнити душу щастям і світлом і повністю позбавити від депресивних переживань, але вони здатні, дати хоч якесь відчуття стабільності, нівелювати тяжкість депресії. “Вони допомагають пережити темний період, перенести через прірву” [10].



Психотерапія. В США практично у кожної нормальної (а тим більше – не дуже нормальної) людини є психотерапевт. В Україні ж – навіть достатньо заможні люди борються зі своєю депресією поодинці. На жаль, у нас інститут психотерапії більш менш розвинутий тільки у великих містах, та і там за лікування у гарного фахівця доводиться платити достатньо крупні суми.

Існує більше 200 напрямів психотерапії, але можна виділити два основних. Перший – це психодинамічна або інсайтоорієнтована (до цієї групи входить психоаналіз), який допомагає пацієнту досягти інсайту (осяяння), докопатися до причин проблеми, які нерідко йдуть коренями в саме дитинство. Інша категорія – когнітивна та поведінкова терапія, які роблять упор на конкретних змінах в поведінці і думках людини [10]. 

Науковців турбує питання, чи здатна психотерапія повністю вилікувати від депресії. Однозначної відповіді на ці питання не існує, але у будь-якому випадку, для того, щоб докопатися до причин захворювання, потрібно достатньо багато часу. І нерідко, як відзначав ще К.Г. Юнг, багато що залежить від успіху. Напевно, тільки від не дуже важких форм депресії, але психотерапія може навчити контролювати стан депресії. Твердої гарантії позбутися цієї недуги – не існує.  Курс психотерапії може тривати декілька тижнів або затягнутися на роки. Все залежить від лікаря, пацієнта і конкретної ситуації. 

Правильно збалансоване харчування. Їжа впливає на настрій людини. Це зв’язано з тим, що деякі продукти впливають на вироблення в мозку хімічних речовин, які визначають наш настрій і поведінку [10].

Найбільший вплив на настрій надають вуглеводи. Потрапляючи в організм, вуглеводи запускають ланцюг хімічних реакцій, в результаті якого в мозок потрапляє багато триптофана. Триптофан перетворюється на серотонін, який і покращує наш настрій. Але не всі вуглеводи діють однаково. Фрукти, наприклад, не володіють таким ефектом. Фруктоза не запускає ланцюг реакцій, що призводять до утворення серотоніну.



А до серотонін-утворюючих продуктів відносять:

  • Хліб з муки грубого помелу. Потрапляючи в мозок, триптофан активізує рівні серотоніну, речовини, заспокоює і поліпшує роботу мозку. Але з’їсти хліб потрібно до, збагачених білком м’яса або сиру. Це дозволяє триптофану потрапити в мозок, перш ніж мозок буде наповнений іншими амінокислотами.

  • М’ясо індички багате тирозином. Тирозин – амінокислота, що підвищує рівень допаміну і норадреналіну в мозку, що у свою чергу підвищує енергію і швидкість реакції. Добрими замінниками є м’ясо тунця і курки.

  • Яловичина. У людей, що дотримуються дієти з низьким змістом холестерину, може виникнути дефіцит заліза в організмі, що викликає відчуття утомленості і поганого настрою. Залізо підтримує насиченість кліток організму киснем і таким чином заряджає його енергією.

  • Вода. При обезводненні зменшується надходження крові до органів тіла і робота організму сповільнюється. Якщо пити достатньо води щодня, це допоможе позбутися сонливості. Дорослій людині слід випивати від восьми до десяти стаканів води в день. Напої що містять кофеїн і кава не можуть служити замінником води. Вони нерідко діють як сечогінне і усугубляють обезводнення організму.

  • Банани. Дефіцит магнію в організмі і стрес так тісно зв’язаний, що деякі лікарі і дієтологи радять людям, з напруженим графіком життя, додавати в раціон такі багаті магнієм продукти, як банани. Учені також визначили, що підвищене споживання магнію знижує збудливість і сприяє поліпшенню сну. Якщо людина не любить банани, то іншими добрими джерелами магнію є горіхи, квасоля, листова зелень і пророслі зерна пшениці.

  • Апельсини і грейпфрути. Недолік в їжі вітаміну С, що уповільнює здатність організму засвоювати залізо, яке необхідне для боротьби з утомленістю.

  • Шоколад. Одні фахівці вважають, що, як і багато солодких вуглеводів, шоколад може надавати благотворну дію на настрій. Інші вважають, що кофеїн і подібні йому речовини, що містяться в шоколаді, грають роль стимуляторів.

  • Кава. Кофеїн, що міститься в одній-двох чашках кави, додає енергійність і ясність думки протягом 2 годин. Але більша кількість кофеїну може привести до утомленості і дратівливості.

  • Гострий перець. Капсаїцин, речовина, що додає перцю гострий смак, стимулює нервові закінчення в роті, викликаючи відчуття паління. У відповідь на це мозок виділяє ендорфіни, природні речовини, що підвищують настрій.

Світлотерапія. Сезонні емоційні розлади (СЕР) пов’язані з тим, що в один час року дні довші, а в інші - коротші. Люди, схильні до СЕР, до кінця року стають похмурими. З цим видом депресії багато в чому пов’язана тривалість світлового дня і широта. В даний час вчені переконані, що прояв СЕР пов’язаний з тим, скільки світла потрапляє на сітківку ока. Чим менше світла, тим більше мелатоніна, природного гормону сну циркулює в організмі. В наукових експериментах піддослідні тварини, яким вводили мелатонін, дуже багато їли і спали, і ставали млявими. Мелатонін – це побічний продукт серотоніну. Чим більше мелатоніну в організмі, тим менше серотоніну. Можливо, цей тип депресії обумовлений надлишком мелатоніну і одночасним зниженням рівня серотоніну. Якщо людина страждає СЕР, то найпростіше, що вона може зробити, це скоротити виробіток мелатоніну, одержуючи більше світла в найтемніші місяці. Це може означати наступне:

переїзд: переїхати в будинок з великими вікнами, що виходять на південь або на схід; інше оформлення інтер’єру: пофарбувати стіни в білий колір, постелити світлі килими (не використовувати темні обробні матеріали); встановити додаткові освітлювальні прилади і використовувати в будинку більш сильне освітлення, наприклад галогенові лампи [10].



Фізичні вправи. Численні наукові дослідження відзначили, що вправи, поліпшуючі кисневий обмін (танці, баскетбол, біг підтюпцем, їзда на велосипеді, плавання, прогулянки та ін.), а також і вправи, що не відносяться до цієї категорії (такі, як важка атлетика), можуть полегшити депресію, якщо вона оцінюється в межах від легкої до середньої і, окрім того, посилити ефективність лікування при більш важкій депресії. Навіть таке, що не вимагає сил заняття, як прогулянка, робить свою справу. Просто дотримання стабільного режиму при меланхолії може послужити могутнім тонізуючим засобом. Не виключено, що це і все, що потрібне людині. Вправи настільки ефективні, що якщо людина буде їх виконувати в поєднанні з психотерапією або з прийомом ліків, вона швидше наблизить своє одужання, ніж якби обмежувалася одним лише курсом лікування [10].

Ефект від вправ може бути довгостроковим. Позитивні ефекти від рухів можуть походити також з біологічних джерел. Учені прийшли до висновку, що фізична активність вивільняє в мозку хімічні речовини, так звані ендорфіни. Вони діють подібно морфіну: послаблюють больові відчуття і піднімають настрій. Крім того, фізична активність покращує дію і метаболізм медіаторів, таких, як норадреналін і серотонін. А вони вкрай важливі для регулювання настрою.



Відновлення структури сну. Порушення структур сну – нездатність заснути, нормально спати, або, навпаки, вчасно вставати з ліжка – часто є ознаками депресії. Дослідження показали, що у людей, страждаючих депресією, цикли сну переплутані в часі. Структура сну функціонує в протилежній послідовності. Дія цього зміненого порядку полягає в тому, що людині в депресії, крім всього іншого, не вистачає глибокого сну, який краще всього відновлює сили. Можливо, саме тому людина, котра страждає на депресію, може довго спати, але, прокинувшись, як і раніше відчувати себе втомленою і виснаженою.

Порушення сну – ознака того, що біологічний годинник людини, його внутрішній механізм, або добовий ритм, не в порядку. Лікування антидепресантами повертає ці структури в нормальний стан, але рекомендують також і більш простий метод: просто не спати протягом 24-х годин. Це може перевести біологічний годинник у страждаючих депресією людей і служить одним з кращих способів витягнути людину з депресії. Ефект має бути нетривалий, але це спрацьовує на день або два.

До інших методів, які регулюють неправильне функціонування біологічного годинника, обумовлене депресією, відносяться: прийом мелатоніну, природного гормону сну, під ретельним спостереженням лікаря; зміна часу відходу до сну на 5-6 годин раніше звичайного, потім поступове повернення до звичайного часу; чітке дотримання часу відходу до сну і пробудження, а також режиму їжі; відмова від кофеїну і алкоголю, від ліків, таких, як нодоз або нітол, а також від інших стимуляторів і депресантів, що розбалансовують структури сну; релаксуючі або дихальні вправи.

Висновки. В ході проведення теоретичного дослідження психологічних особливостей виявлення та подолання депресивних розладів отримані результати пропонуються в логічній послідовності відповідно до змісту роботи.

1. Депресивні розлади є чи не найпоширенішою формою невропатій (грец. neuron — жила, нерв і pathos — страждання, хвороба) у сучасному світі. Патологічні симптоми проникають в емоційну і вольову сфери психі­ки, мислення, соматичні процеси, взаємини, поведінку особи. За останніми дослідженнями причинами виникнення депресивних розладів вважають нейробіологічні фактори.

2. Різноманітні розлади психічної та фізичної сфер життя людини, які є наслідками депресії край важливо знати для вірної констатації нервово-психічного порушення. Для цього існують різноманітні опитувальники наявного стану, наприклад шкала А. Бека для оцінки депресії, шкала В. Цунга для самооцінки депресії, методика визначення рівня депресії В.А. Жмурова тощо.

3. Своєчасне виявлення та постановка правильного діагнозу дає можливість якомога раніше здійснити терапевтичний вплив та попередити можливі ускладнення. Серед найголовніших напрямів роботи з терапії депресії виділяють наступні: 1) лікування антидепресантами, 2) психотерапію, 3) правильно збалансоване харчування, 4) світлотерапію, 5) фізичні вправи, 6) відновлення структури сну. Всі вони направлені на полегшення наявного стану хворої людини та на відновлення її працездатності і здорового способу життя.

ЛІТЕРАТУРА


  1. Блейхер В.М., Крук И.В. Толковый словарь психиатрических терминов. – 1995. – 397 с.

  2. Морозов П.В. Депрессия // Валеология. – 2003. - № 9 – 10. – С. 8 – 9.

  3. Немерофф Б. Нейробіологія депресії // Світ науки. – 1999. - № 2 –С.34–42.

  4. Новости медицины и фармации /Неврология/Справочник специалиста. – 2005. - №7. – С. 3 – 7.

  5. Шефтель Л. Болезнь в маскхалате // Новое время. – 2001.-№ 23.–С.39– 40.

  6. Costello Charles G. Symptoms of depression. – New York: by John Wiley & Sons, Inc., 1993. – 326 p.

  7. http://www.zdorov.com.ua

  8. http://www.likar.info (15 Апреля 2003)

  9. http://www.mwtp.ru

  10. http://www.nodepress.spb.ru



В.М. Заіка, С.В. Мерцалов

Полтава
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕРАПЕВТИЧНИХ МЕТАФОР В ПРАКТИЧНІЙ ПСИХОЛОГІЇ



Постановка і обґрунтування актуальності проблеми. Застосування непрямого методу впливу на клієнта обумовлено дуже розповсюдженим явищем опору клієнта прямим, аргументованим, логічно обґрунтованим доводам і рекомендаціям. Якщо клієнт звернувся за допомогою, а психолог вірно діагностував та ідентифікував стан клієнта, його проблему, визначив зміст тієї інформації, котру має передати клієнту для вирішення конкретного запиту, доцільним буде вирішити, який, прямий або непрямий метод терапевтичного впливу використовувати. У випадку уникнення або опору клієнтом новому розумінню ситуації (здатність до розуміння напряму пов’язана з дискомфортом або душевним болем), психолог може використовувати терапевтичну метафору. Саме тому питання вмілого застосування метафори, як методу особливого психокорекційного впливу, є досить актуальною темою в сучасній психологічній науці. Адже це дає можливість скоротити термін психологічної взаємодії, вплинути на особистість людини, з метою розуміння нею потрібної інформації, при цьому не викликаючи негативних, больових переживань.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Слово “метафора” походить із давньогрецької мови ( μεταφορά — “переміщення”, “обертання”) і буквально означає “переносити”. Термін належить Арістотелю і пов'язаний з його розумінням мистецтва, як наслідування життя: “Метафора являє собою називання речі ім’ям, яке належить чомусь іншому; перенос відбувається або з роду на вид, або з виду на вид, або на ґрунті аналогії” [1].

Метафора – один з основних прийомів пізнання об'єктів дійсності, їх найменування, створення художніх образів і породження нових значень. Так, можуть бути виділені наступні основні типи мовної метафори: 1) образна метафора, яка є наслідком переходу ідентифікуючого (багатозначного, описового) значення в предикативне (характеризуюче) і служить розвитку синонімічних засобів мови; 2) номінативна метафора (перенесення назви), яка полягає в заміні одного описового значення іншим, що служить джерелом омонімії; 3) когнітивна метафора виникає в результаті зсуву в сполучуваності предикативних (ознакових) слів (прикметників і дієслів) і створює полісемію; 4) генералізуюча метафора (як кінцевий результат когнітивної метафори), яка стирає в значенні слова межі між логічними порядками і створює предикати самого загального значення.

Мова являє собою систему, яка знаходиться в постійному перетворенні. Метафора в цій системі трактується як універсальний механізм семантичних змін, що забезпечує включення нових об'єктів в культурно-мовний контекст шляхом вироблення номінацій і розкриття їх істотних властивостей. Акт метафоричної творчості — діяльності, направленої на створення нових значень об'єктів, - лежить в основі багатьох семантичних процесів. В лінгвістиці проблема метафори як засобу образності мови, як номінативной одиниці мови розкрита в роботах С.С. Гусєва, І.А. Дмітрієвой, Н.Ф. Крюкової, Г.Н. Скляревської, В.К. Харченко.

Аналізуючи зростання інтересу до метафори різних наук, пов'язаних з вивченням свідомості, слід зазначити, що метафора в останні десятиріччя стала сприйматися як засіб, який сприяє розумінню основ мислення, процесів створення образу світу: “Людина не стільки відкриває схожість, скільки створює її” (Н.Д. Арутюнова).

Можливості використовування метафори як розвиваючого засобу навчання представлені в роботах К.І. Алексєєва, Г.Г. Гранік, О.В. Соболєвої, Л.І. Шрагіної. Окремі принципи роботи з метафорою в якості технології розвитку літературних, естетичних здібностей дітей, підвищення мовної культури, рівня розвитку уяви відображені в дослідженнях І.П. Грехової, Е.А. Корсунського, Т.А. Ладиженської, Е.Е. Сапогової.

Дослідники особливостей метафори (Н.Д. Арутюнова, В.Г. Гак, В.Н. Телія) вважають, що мислення звертається до метафори, коли немає готових засобів позначення, пояснення, створення образів і смислів. Розвиток образного мислення, рішення творчих задач неможливе без використання явища, що допомагає представити ідеальний об'єкт матеріальним, здатним сприйматися і відображатися в свідомості. Таким явищем і виступає метафора, процес створення якої завжди пов'язаний з наявністю деякої проблемної ситуації з багатьма змінними чинниками, що дозволяє вважати його творчим процесом, а метафору — психологічним явищем.

Разом з тим, до недавнього часу спроби звернення до метафори як області психологічного знання були достатньо рідкісні, хоча її можливості як засобу розвитку творчого потенціалу людини, як механізму, що бере участь в створенні нових значень, та сприяє вирішенню комунікативних і пізнавальних проблем, значно ширше, представлених в сучасній психології.

Як особливий вид мовної метафори психологи виділяють терапевтичну метафору, за допомогою якої здійснюється цілеспрямований психокорекційний вплив на людину. Її вивченням займались відомі вчені: М. Еріксон, Ш. Копп, Е. Россі, Дж. Зайг, Р. Бендлер, Дж. Гріндер, Д. Гордон, Ф. Баркер, Р. Сперрі, Д. Міллс, Р. Кроулі, М. Холл, Б. Боденхеймер та ін. Активно застосовують метафору в психотерапевтичній практиці відомі психотерапевти: В.Леві, М. Козлов, М. Норбеков, Н. Пезешкіан, В. Синельникове та ін.

Процес дії метафори є специфічним засобом комунікації та відрізняється від інших мовних методів впливу. Використовуючи метафору, ми “переносимо” повідомлення іншій людині в термінах, що означають щось інше ( наприклад, у вигляді історії, міфу, анекдоту, афоризму тощо). Слухач сприймає остов або структуру метафори і інтерпретує її в контексті свого досвіду. Таким чином людина використовує інші терміни для мислення про щось. Р.Ділтс визначає метафору як “фігуру мови, в якій щось висловлюється так, немов це зовсім інше”.

Метафора включає одне (розповідь, оповідання, жарт, драму, кіно, особисте посилання, міфологію, цитату тощо), а ми думаємо абсолютно про інше. Побудова метафори представляє перехід в мета-стан. Ми обрамляємо одну річ в поняття іншої. Ми переносимося вгору і вище (meta), а потім прикладаємо (рhеrein) попередні думки, ідеї, уявлення і т.п. до інших ідей, концепцій, уявлень (основний процес переходу в мета-стан). У метафорі ми переносимо одну ідею на іншу.

Застосування метафор, цього виду символічної мови, як засобу спілкування та навчання здійснюється на протязі тисячоліть. Якщо пригадати басні Езопа, священні тексти Кабали, притчі Старого та Нового Завітів, суфійські притчі, даоські тексти, коани дзен-буддизму, літературні алегорії, казки – всюди використовуються метафори.

Як у письмовій історії, коли вона виникла, так і в міфах, що ведуть до найдавніших та найсокровенніших глибин спогадів людини про свій досвід, метафора використовувалася як механізм, за допомогою якого передавалися і розвивалися ідеї.

Чарівні казки, метафоричні історії важливі майже у всіх суспільствах, хоча в різних культурах вони проходять під різними назвами. Такі оповідні виклади розповідають слухачам або читачам про життєву ситуацію особливо живописним чином. Навіть прості дитячі казки про Попелюшку, Червоний Капелюшок, Гидке каченя, Златовласку та ін. несуть свій сенс, приховане послання, справляючи виховний та терапевтичний вплив. Психоаналітик К.П. Естес говорить: “Казки приводять у рух внутрішнє життя, і це особливо важливо, коли внутрішнє життя залякане, обмежене або загнане в кут” [4, C. 33]. Вони зачіпають досить конкретні теми і прагнуть викласти конкретні уроки; терапевтичні метафори пропонують нові вибори, особливо нові способи відношення до життя, і можуть стосуватися безлічі переживань, переконань і ідей, що дрімали дотепер в думці слухача.

Психотерапевт Ш. Копп з цього приводу розрізняє три види пізнання: раціональне, емпіричне та метафоричне. Він вважає, що останній вид розширює можливості двох попередніх і навіть витісняє їх: “розуміти світ метафорично, значить уловлювати на інтуїтивному рівні ситуації, в яких досвід набуває символічного виміру, і нам відкривається множина співіснуючих значень, які надають один одному смислових відтінків” [3, С. 21].

Оскільки застосування метафор як засобу непрямого спілкування було поширено на протязі всієї писаної історії людства, ми повинні припустити, що є значні переваги в передачі повідомлень в метафоричній формі, ніж прямими способами. Всі форми метафор володіють схожими перевагами, але в історії, ймовірно, найбільш використовувався один з найпростіших способів метафоричного спілкування. Слід зазначити, що схожі міркування стосуються літературної творчості і видів діяльності з метафоричним сенсом. Саме тому вивчення особливостей застосування явища терапевтичної метафори, як особливого методу психокорекційного впливу на людину, становить сутність проблеми, яку ми вирішуємо в даній науковій публікації.

Таким чином, об’єктом дослідження є терапевтична метафора, як метод непрямого психокорекційного впливу. Предмет дослідження – психологічні особливості застосування терапевтичної метафори, як методу непрямого психокорекційного впливу. Метою даної публікації є змістовне вивчення психологічного аспекту сутності застосування терапевтичної метафори, як методу непрямого психокорекційного впливу.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка