В. Г. Короленка психолого-педагогічні аспекти розвитку особистості в сучасному світі збірник наукових праць Полтава



Сторінка4/16
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

ЛІТЕРАТУРА


  1. Волков И.П. Цель одна – дорог много. Проектирование процессов обучения. – М.: Просвещение, 1990. – 159 с.

  2. Захаренко О.А., Мазурик С.М. Школа над Россю. – К.: Рад. школа, 1979. – 150 с.

  3. Новикова Л.И. Педагогический коллектив и его воспитательные функции // Теоретические проблемы воспитательного коллектива / Под ред. Л.П. Буевой и др. – Тарту: ТГУ, 1975. – С. 43-48.

  4. Новикова Л.И. Школа и среда. – М.: Знание, 1985. – 80 с.

  5. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: В 8 т. – М.: Педагогика, 1983-1986.

  6. Моргун В.Ф. Психологія особистості в педагогіці А.С.Макаренка. – Полтава, 2002.–84 с.

  7. Положение о Международном конкурсе имени А.С. Макаренко (постоянными организаторами Конкурса являются Автономная некоммерческая организация “Редакция “Народное образование” и Международная Макаренковская ассоциация: тел./факс: 345-52-00; e-mail: konkurs@narodnoe.org, narodnoe@narodnoe.org) // Народное образование. – 2006. – № 6. – С. 25-28.
  8. Самодрин А.П. Профільне навчання в середній школі. – Кременчук: Вид. Центр СГЕ, за участю РВЦ ПНТУ, 2004. – 384 с.


  9. Світличний К.К. Лелеки над Сахнівкою. – К.: Рад. письменник, 1987. – 191 с.

А.М. Сизоненко

Одеса
СУТНІСТЬ ЖІНОЧОЇ ПРИНАДНОСТІ В ПСИХОЛОГІЧНОМУ АСПЕКТІ


Самовираження жінки у соціумі набуває змін у ході трансформації та модернізації суспільних відносин. З приводу цього постає дилема: сучасна жінка має бути одночасно діловою та принадною, привабливою та інтелектуальною, експресивно-емоційною та раціональною, комунікабельною та субординованою.

Як засвідчує узагальнення різних досліджень (Т.П. Вівчарик [1], М.В. Лавриненко [2], І.В. Найдовська [3], Н.М. Терещенко [4]) в сучасних умовах жінка недостатньо усвідомлює свій духовно-інтелектуальний потенціал, а це, в свою чергу, може заважати жінці досягати цілей у багатьох сферах життя. Виходячи з цього, вагомий інтерес викликає аналіз принад, які сприяють успішній самореалізації жінки.

Одним із культурологічних феноменів жінки є її принадність. Проблема визначення змісту жіночої принадності є досить складним моментом у сучасній науці. Однією з причин ускладнення тлумачення принадності є лінгвістична невизначеність цього поняття. У різних мовах (українській, російській, англійській) дане поняття може не знайти собі відповідного еквівалента: так російське формулювання “обаятельность” не має прямого, і більш того, єдиного еквівалента перекладу українською мовою (чарівність, привабливість, принадність), причому “чарівність” та “привабливість” мають прямі перекладні форми. Англійська мова цей проблемний лінгвістичний момент нівелює даючи єдиний еквівалент – “attractive”, що в перекладі дає “атракцію”, “привабливість”, “принадність” тощо. В українській мові “принадність” визначається як властивість, що виявляється у принадженні та привабленні до себе, замилуванні, викликанні інтересу та сильного потягу до себе завдяки позитивним якостям, властивостям [5, с. 941]. Враховуючи наведене, як ми бачимо для українського тлумачення більш адекватним і доцільним виступає поняття “принадність”.

Виходячи із названої проблеми, очевидним є те, що не визначивши кореневу змістову основу поняття складно розкривати його психологічну суть. Слід наголосити, що й сутність розуміння поставленої проблеми в психології розкрито недостатньо. Зустрічаються опосередковані фрагментарні дані, переважно у популяризованому форматі. У життєвому контексті принадність ототожнюється з чарівністю та привабливістю. Таке розуміння доволі розповсюджене на рівні пересічної свідомості, і, в цілому, не відображає науковий погляд стосовно цього явища. Безперечно, окреслений підхід ускладнює вивчення даного феномену та умов його формування.

Виходячи з вищезазначеного, у статті ми поставили такі завдання:

1) уточнити розуміння сутності феномену жіночої принадності;

2) визначити теоретико-методологічні підходи до пізнання психологічних механізмів самовираження цього феномену;

3) виокремити та узагальнити ознаки, які можуть характеризувати жіночу принадність.

Розкриття сутності феномену жіночої принадності підштовхує нас до умовного виділення наступних підходів до психологічного розуміння змісту поняття “принадність”.

По-перше, тлумачення на рівні пересічної свідомості розкривається у наділенні жінки надприродними магічними якостями (чарівності, чарівливості, надзвичайної привабливості та вродливості, загадковості, зворушливості). Цей підхід має міфологічне коріння. На думку представників психоаналітичного напрямку (З. Фрейд, К. Юнг, П. Куттер, Е. Нойман), міфологія є підвалиною, що скеровує суспільну свідомість і відображає її несвідому матрицю. Так, у несвідомому жінка постає як істота загадкова, бездонна, непізнана і непізнавана, а відтак незрозуміла. Свідченням цього у психологічних концепціях згаданого напрямку зустрічаються посилання на одвічну мудрість Аніми (К. Юнг, Е. Нойман), амбівалентність цього архетипу: Аніма (+) – Василіса Прекрасна, Премудра, світла, страждаюча Психея; Аніма (-) – сильна, владна, зваблива, відьма (від древньоруського слова “відати” – знати, отже та, що володіє знаннями). Ці ідеї знаходять своє відображення у роботах Р. Джонсон, Р.П. Єфімкіної, В. Мершавки, В. Проппа, Я. Обухова, C.P. Estes. [6, 13].

По-друге, під принадністю можна розуміти специфічну соціально-перцептивну здібність притягувати до себе оточуючих людей. Тут мають місце такі соціально-психологічні феномени як вплив привабливості на ефект першого враження, емпатійність, вміння викликати симпатію й атракцію до себе, способи впливу тощо. (І. Атватер, М.М. Обозов, Є.В. Сидоренко та інші).

По-третє, розгляд принадності як симптомокомплексу індивідуально-психологічних особливостей емоційно-експресивної та комунікативної сфери особистості жінки, що викликають відчуття психологічного комфорту та задоволення від комунікативної взаємодії (комунікабельність, відкритість, контактність, вміння зняти міжособистісні бар’єри і мінімізувати дистанційність) [7; 9].

Як ми бачимо, в зазначених вище підходах є як спільні, так і відмінні моменти щодо розуміння жіночої принадності. Відмінність першого підходу у переважному акценті на вродженості властивостей, що мають безумовний прояв; в основі другого покладений перцептивний аспект спілкування, а названі провідні властивості формуються під впливом соціальних умов; третій підхід системно виокремлює симптомокомплекс індивідуально-психологічних особливостей особистості жінки. Спільним у вищезазначених підходах є те, що практично у всіх проглядається емоційний компонент; він є первинним системостворюючим моментом, який інтегрує вроджені природні, соціально-перцептивні та комунікативні фактори.

Спираючись на останнє, у своїй роботі, ми будемо розглядати жіночу принадність як своєрідну динамічну властивість особистості, яка притягає, спонукає до спілкування і викликає позитивні емоції у навколишніх людей в ході міжособистісної взаємодії та характеризується багаторівневістю структури (культурно-когнітивний, соціально-перцептивний, емоційно-комунікативний, візуально-стилістичний).

Зазначене визначення, на нашу думку, є найбільш вдалим, оскільки, по-перше, воно є цілісним й ємким із наведених; по-друге, воно чітко окреслює специфіку змісту цієї характеристики жінки; по-третє, його розгляд дозволяє підійти до дослідження ознак, що є характерними для даного феномену; вчетверте, воно узгоджує як психологічну, так й лінгвістичну точку зору тощо.

При розв’язанні другого завдання стосовно психологічних механізмів, які лежать в основі прояву принадності, слід зазначити, що їх можна розглядати спираючись, по-перше на загальновизнані концепції, що розкривають категорію особистості як активного суб'єкта власної життєдіяльності (С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, К.О. Абульханова-Славська, А.В. Брушлинський, К.К. Платонов); закономірності розвитку особистості (І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, О.К. Дусавицький, В.В. Рибалка та ін.); багатовимірність особистості (В.Ф. Моргун); психологію індивідуальності (Б.Г. Ананьєв, О.Г. Асмолов, В.С. Мерлін, Л.М. Собчик); принцип детермінізму, який пов'язаний з розкриттям провідної ролі соціокультурного чинника у формуванні особистості (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, В.М. Мясищев, К. Хорні). Безумовно, стосовно проблематики нашого дослідження особливу увагу привертають напрацювання, що розкривають прояви як емоційно-експресивних та комунікативних, так і характерологічних особливостей особистості (К. Ізард, О.Ф. Лазурский, В.М. Русалов, О.П. Саннікова, Л.М. Собчик, О.Я. Чебикін та інші).

По-друге, при вивченні механізмів прояву принадності необхідно згадати про ефективність соціальної перцепції: міжособистісні сприймання та розуміння (О.О Бодальов, Є.І. Головаха, Н.В. Паніна, В.А. Семиченко), привабливість, тяжіння та симпатію (М.М. Обозов), атракцію та емпатію (Г.М. Андрєєва, І. Атватер, Т.П. Гаврилова, Л.Я. Гозман, С.С. Занюк, С.Д. Максименко, К.Р. Роджерс); особливості вербальної та невербальної комунікації (Г.М. Андрєєва, Дж. Ніренберг, Г. Калеро, В.А. Лабунська, Д.Б. Паригін) [7; 8; 15]. Дослідження феномену потребує аналізу навичок ефективної самопрезентації та самовираження в рамках концепцій, пов’язаних із закономірностями психології впливу, а саме його способів: зараження, навіювання, наслідування (Ф. Зімбардо, Є.Б. Михайлюк, Б.Д. Паригін, Є.В. Сидоренко, П.С. Таранов), іміджелогії (П.С. Гуревич, О.С. Ковальчук, О.Ю. Панасюк, Ю.Є. Петрухно, Г.Г. Почепцов) [8].

По-третє, теоретико-методологічними основами дослідження принадності є концепції, в яких аналізуються сутність жіночої психології (А. Лібіна [9], А. Менегетті [10], М. Палуді [11]); жіночої сексуальності (І.В. Возілкін, Д.В. Колесов, С.М. Некрасов, І.С. Кон, В.В. Чугунов, K. Starke, W. Friedrich) та положення гендерної (статтеворольової) психології (Т.В. Говорун, В.Є. Каган, І.С. Кон, О.М. Кікінеджді, І.С. Клецина, О.С. Кочарян) [4; 12].

Що ж торкається суто психології жінки в аспекті поставлених завдань до статті, то слід зробити огляд специфічних ознак, зумовлених статтевою приналежністю, які вказують не стільки на відмінність від психології чоловіка та оцінюються категоріями “краще-гірше”, скільки на своєрідність особистісних характеристик жінки. В цьому аспекті жіночність є внутрішньою детермінантою розвитку особистості жінки, і, в цілому, виявляється в емоційності, м’якості, чуйності, сензитивності, схильності до емпатії та інтуїтивного пізнання дійсності (О.О. Бодальов, Я.Л. Коломінський, І.С. Кон, В.І. Куликов, Т.М. Титаренко), високій соціальнозорієнтованості: контактності, товариськості, життєрадісності, відкритості (Г.М. Лактіонова, М.М. Обозов, Д. Майєрс), своєрідному стилі вербальної та невербальної комунікації, що характеризується тактовністю, ввічливістю, експресивною динамічністю і соціальною активністю (О.В. Вороніна, Д. Майєрс) [7; 14; 15].

Виходячи із узагальнення наведених досліджень, перед нами постала необхідність у спробі побудувати психологічну модель жіночої принадності, підставою для чого виступило уявлення про те, що це – багаторівнева характеристика, яка формується у конкретному соціокультурному середовищі на основі індивідуальних особливостей особистості жінки.

З метою визначення структурно-функціональних параметрів або ознак (симптомокомплексу) принадності жінки було проведено опитування у формі анкетування у рамках пошукового дослідження. Вибірку склали 95 студентів заочного відділення психолого-педагогічного факультету віком від 20 до 35 років. Варіативність зазначених ознак жіночої принадності у відповідях оптантів сягала таких якісних параметрів: всестороння розвиненість, ерудованість, розум (18 % відповідей); уміння спілкуватись, комунікабельність, контактність (14 %); культурність, вихованість, чемність (манера поведінки та розмовної мови) (14 %); емоційний позитивний “посил” до оточуючих (піднесений настрій, посмішка) (12 %); привабливість, врода (10 %); впевненість у собі (8 %); доброта, уважність до людей, здатність до розуміння (8 %); розвинені вербальні навички (гарна вимова, приємний голос, його інтонування) (6 %); невербальні засоби (вираз обличчя, зацікавлений погляд, “блиск” в очах) (6 %); ніжність (4 %). Вочевидь, тенденція у поглядах засвідчила: принадність виявляється як культурологічний феномен, комплексні ознаки якого можуть бути умовно змодельовані нами у багаторівневу характеристику. Так, на основі теоретико-експериментальних узагальнень виокремились наступні рівні: культурно-когнітивний (загальний рівень вихованості та культури, освіченості та інтелектуального розвитку, професійної компетентності), емоційно-комунікативний (рівень розвитку навичок та умінь комунікативної взаємодії, емоційно забарвлене самовираження жінки, розвинена експресія), соціально-перцептивний (рівень емпатійності та атрактивності; позитивне ставлення до інших), візуально-стилістичний (привабливість, елегантність, граціозність, індивідуальний стиль самовираження жінки).

Виконане дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми, але, підсумовуючи, можна зробити наступні висновки: 1) уточнено та проаналізовано сутність жіночої принадності; 2) визначено теоретико-методологічні підходи до пізнання психологічних механізмів самовираження цього феномену; 3) виокремлено, узагальнено ознаки, які можуть характеризувати жіночу принадність та умовно побудовано її психологічну багаторівневу модель. Все це, на наш погляд, відкриває перспективні напрямки подальшої роботи: теоретико-експериментальне вивчення феномену принадності, варіативності її структурно-функціональних ознак; розширення меж дослідження цієї характеристики, тобто розгляд умов формування жіночої принадності та динаміки її ознак у різновіковому аспекті.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вівчарик Т.П. Психологічні особливості процесу індивідуації молодих жінок // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – Т. 2. – Ч. 1. – Київ, 2000. – С. 22-26.

2. Лавриненко Н.В. Женщина: самореализация в семье и обществе (гендерный аспект) / Под ред. В. Гломозды. – К.: ВИПОЛ, 1999. – 172 с.

3. Найдовська І.В. Особливості організації статтеворольової сфери жінки // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – Т. 3.– Ч. 7. – Київ, 2001. – С. 166-174.

4. Кочарян О.С., Терещенко Н.М. Полоролевая идентичность у женщин: генезис и структура // Вісник Харківського університету. Сер. Психологія. – X.: Вид-во ХНУ, 2000. – №498. – С.73-77.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови / За ред. В.Т. Бусела. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.

6. Ефимкина Р.П. Пробуждение Спящей Красавицы. Психологическая инициация женщины в волшебных сказках. Монография. – СПб.: Речь, 2006. – 263 с.

7. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П.П. Горностая, Т.М. Титаренко.– К.: Рута, 2001. – 320 с.

8. Психология влияния. Хрестоматия / Под ред. Морозова А.В. – СПб.: Питер, 2000.– 512 с.

9. Либина А. Психология современной женщины: И умная, и красивая, и счастливая...– М.: ПЕРСЭ, 2001. – 528 с.

10. Менегетти А. Женщина третьего тысячелетия / Под ред. М.А. Родик, Е.Н. Ус.– М.: ННБФ “Онтопсихология”, 2003. – 256 с.

11. Палуди М. Психология женщины. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 384 с.

12. Кон. И.С. Сексуальность и культура / Под ред. Б.Д. Парыгина. – СПб.: ГУП, 2004.– 104 с.

13. Джонсон Роберт А. Она. Глубинные аспекты женской психологии / Послесл. В. Мершавка; Пер. с англ. В. Мершавка. – Харьков: Фолио, 1996. – 124 с.

14. Лактионова Г.М. Социально-педагогическая работа с женской молодежью в крупном городе: теоретико-методологические основы / В. о. Київ. націон. ун-т ім. Т. Шевченка; Ред. Каминская Н.В. – К.: Український центр духовної культури, 1998. – 326 с.

15. Обозов Н.Н., Щекин Г.В. Психология работы с людьми: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 1999.–152 с.




ПСИХОЛОГІЧНІ ТА ПЕДАГОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ГУМАНІЗАЦІЇ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ

Т.І. Губіна, О. Чурикова

Полтава
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ



ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Актуальність проблеми. Проблема девіантної поведінки у підлітковому віці є дуже актуальною в нашій країні. Спостерігається стрімке зростання правопорушень серед підлітків, збільшується кількість втеч дітей з дому. Поширилась девіантна поведінка у сфері комерційно-бізнесових об’єднань. Численні групи підлітків зайняті «дикими» формами комерції, часто демонструючи схильність до аморальних вчинків, агресивних дій, порушуючи елементарні правила міжособистісного спілкування, особливо в поїздах, на вокзалах і ринках. Поширюються агресивно-бійцівські угрупування неповнолітніх. Девіантну спрямованість поведінки з агресивною суттю мають деякі форми епатажної самодіяльності, в основі яких лежить виклик нормам моралі, канонам, правилам.

Проблеми девіантної поведінки, різні її аспекти у підлітковому віці, досліджувались вітчизняними вченими. Так, Л.М.Зюбін виділив варіанти девіантної поведінки, С.А.Белічева досліджувала прояви девіантної поведінки, Амбрумова А.Г., Тихоненко В.А. - суїцидальну поведінку, Маценко В. - характерні риси особистості неповнолітніх правопорушників. Е.В.Заіка, Н.П.Крейдун, А.С.Ячина комплексно досліджували деформації особистості підлітка та виникнення протиправної поведінки. Адиктивну поведінку досліджували Н.Ю.Максимова, Б.С.Братусь, Л.Г.Леонова, Н.Л.Бочкарьова, А.В.Гоголєва. Н.А.Сирота та В.М.Ялтонський досліджували копінг-поведінку підлітків та визначили моделі поведінки, які сприяють виникненню девіантної поведінки.

На теперішній час існують різні точки зору відносно особливостей формування девіантної поведінки. Різні дослідження виявляли різні фактори. На це звернули увагу В.Маценко, Л.Г.Леонова, Н.Л.Бочкарьова, І.Рудницька, А.Д.Гонєєв.

Актуальність даного дослідження полягає в необхідності виявлення психологічних особливостей формування девіантної поведінки у підлітковому віці, що має значення для профілактики девіантної поведінки.

Мета дослідження – визначити психологічні особливості формування девіантної поведінки у підлітковому віці. Завдання дослідження – здійснивши теоретичний аналіз , виявити та експериментально підтвердити значення таких факторів як: поведінка батьків та відношення підлітків до неї, застосування індивідуальних копінг-стратегій у напружених ситуаціях, особливості соціально-психологічної адаптованості, у формуванні девіантної поведінки підлітків.

«Девіантна поведінка – система вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам» [6, 23]. Девіантна поведінка підлітка може проявлятися [1]: як особливості окремих психічних процесів (підвищена рухливість нервових процесів або їх загальмованість; їх стійкість або слабкість; підвищена активність або пасивність дитини; зосередженість або розсіяність; підвищена збудливість та афективність та ін.); як соціально обумовлені якості особистості та риси характеру (неорганізованість, незібраність, лінь, неуважність, недисциплінованість, брехливість, дратливість, капризність, впертість, грубість, агресивність, жорстокість); як низька загальна культура, негативне відношення до моральних норм та правил, до оточуючих людей (байдужість, невиконання завдань, пропуски занять, прогули, бродяжництво, конфлікти з однолітками та дорослими, копіювання зразків асоціальної поведінки, орієнтація на вузько групові інтереси та цінності); як шкідливі звички (паління, вживання алкоголю, токсичних та наркотичних засобів, захоплення азартними іграми).

Розрізняють такі види девіантної поведінки: агресивна поведінка, делінквентна поведінка, суїцидальна поведінка, залежна (адиктивна) поведінка.

За Гонєєвим А.Д. формуванню девіантної поведінки у підлітковому віці сприяють [1]: неадекватність реакцій підлітка у взаємовідносинах з оточуючими; неправильне відношення підлітка до нерівномірного розвитку кістково-м’язової системи, дисгармонії у координації рухів, невідповідності у розвитку серцево-судинної системи, процесу статевого дозрівання; прояв гіпертимного, циклоїдного, лабільного, істероїдного, шизоїдного, епілептоїдного, нестійкого типів акцентуацій характеру; дитячі поведінкові реакції (реакція відмови, реакція опозиції, реакція імітації, реакція компенсації, реакція гіперкомпенсації); специфічно підліткові поведінкові моделі (реакція емансипації, реакція групування з однолітками, реакція захоплення, сексуальні захоплення-реакції); особливості сімейного виховання; стихійно-групове спілкування. Л.Г.Леонова та Н.Л.Бочкарьова ще додають переважання пасивних копінг-стратегій у доланні стресових ситуацій [3].

Неправильне сімейне виховання призводить до ускладнень у сімейних відносинах між підлітком та батьками. Так як це період набуття ідентичності, а також спостерігається нестабільність емоційної сфери, неправильне сімейне виховання має вагомий вплив на формування девіантної поведінки у підлітковому віці. Підлітки з моделлю пасивної, дисфункціональної копінг-поведінки складають групу ризику формування девіантної поведінки. Підліткова дезадаптація починається з педагогічної занедбаності, перетворюючись у соціальну занедбаність, що сприяє виникненню девіантної поведінки.



Характеристика методів, вибірки та етапів дослідження. Емпіричне дослідження психологічних особливостей формування девіантної поведінки у підлітковому віці проводилось в два етапи. Перший організаційний етап був присвячений визначенню контингенту досліджуваних. Для дослідження було обрано 15 хлопців, які знаходяться на внутрішньо шкільному обліку (експериментальна група), та 15 хлопців – їх однолітків, які не знаходяться на обліку (контрольна група), - учнів 8 – 9 класів загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів №2 міста Охтирка Сумської області. На другому етапі було проведено дослідження схильності до девіантної поведінки за допомогою методики визначення схильності до девіантної поведінки (за А.Н.Орлом) [4]; досліджувались установки, поведінка і методи виховання батьків так, як їх бачать їхні діти-підлітки за допомогою опитувальника «Поведінка батьків та відношення підлітків до них» (за Шафером у модифікації З.Матейчика та П.Ржичана) [5; 144]; досліджувався індивідуальний стиль боротьби з стресом підлітків за допомогою методики визначення індивідуальних копінг-стратегій (за Е.Хаймом) [2; 262]; досліджувалась соціально-психологічна адаптованість підлітків за допомогою шкали соціально-психологічної адаптованості (за К.Роджерсом та Р.Даймондом у модифікації Т.В.Снєгирьової) [2; 206].

Результати дослідження та їх аналіз. За отриманими результатами в експериментальній групі всі досліджувані (100%) схильні до девіантної поведінки на відміну від контрольної, де цей відсоток значно менший (40%). Особливістю поведінки батьків, у сприйманні підлітків експериментальної групи переважає психологічний контроль збоку матері який відчувають 53% досліджуваних експериментальної групи (для порівняння у контрольній групі цей показник складає - 20%). У досліджуваних експериментальної групи переважають непродуктивні емоційні копінг-стратегії (53%), відповідно у контрольній групі 13%, продуктивні емоційні копінг-стратегії мають 20% експериментальної та 73%контрольної групи досліджуваних. Більше половини досліджуваних експериментальної групи (54%) мають низький коефіцієнт соціально-психологічної адаптованості і дуже невеликий відсоток (13%)мають високий показник за цим фактором. У стані емоційного дискомфорту знаходяться більшість досліджуваних експериментальної (73%) та лише 20% досліджуваних контрольної групи. у стані очікування зовнішнього контролю знаходяться 60%-експериментальної та 27% контрольної групи досліджуваних.

Порівняльна таблиця результатів дослідження

№ п/п

Показники



Більшість дос-ліджуваних експеримент-тальної групи

Більшість дос-ліджуваних контрольної групи

1

Схильні до девіантної пове-дінки

+

-

2

Відчувають психологічний контроль матері

+

-

3

Відчувають психологічну ав-тономію

-

+

4

Відчувають відкритий конт-роль

+

-

5

Відчувають прихований конт-роль

-

+

6

Використовують непродуктив-ні емоційні копінг-стратегії

+

-

7

Коефіцієнт соціально-психоло-гічної адаптованості

Низький

Високий, середній

8

Емоційний дискомфорт

+

-

9

Очікування зовнішнього конт-ролю

+

-

Особливо цікавим є той факт, що більше половини досліджуваних експериментальної групи знаходяться в стані очікування зовнішнього контролю та у стані емоційного дискомфорту, що є факторами соціально-психологічної дезадаптації.

Звертає на себе увагу той факт, що більшість досліджуваних експериментальної групи схильні до агресивної поведінки, а з емоційних непродуктивних копінг-стратегій - використовують агресію. Таким чином у стресових ситуаціях схильність переходе у поведінку.

Результати дослідження свідчать про те, що психологічний контроль матері породжує очікування зовнішнього контролю у взаємовідносинах з іншими людьми. Підлітки звикли до контролю матері і очікують його зі сторони оточуючих, вони пасивні у вирішенні життєвих завдань, легко підпадають під сторонній вплив, в тому числі і негативний. Все це впливає на емоційний стан підлітка, спричинюючи емоційний дискомфорт.

Також психологічний контроль матері не дає змогу підлітку набути власного досвіду адекватного реагування на стресові фактори. Найчастіше підлітки використовують агресію – як відповідну реакцію на контроль матері. Це відображується у емоційному дискомфорті у відносинах з оточуючими.

Таким чином, за результатами дослідження психологічний контроль матері, очікування зовнішнього контролю, використання непродуктивних емоційних копінг-стратегій, емоційний дискомфорт сприяють формуванню девіантної поведінки у підлітковому віці.

Схема зв’язку між психологічними особливостями формування девіантної поведінки у підлітковому віці

Висновки, рекомендації, перспективи подальших досліджень. На тлі глибоких вікових суперечностей такі чинники, як особливості сімейного виховання, недооцінювання дорослими нових вікових можливостей підлітків, порушення взаємин, ізольованість в колективі, психологічна та соціальна дезадаптація підлітка створюють загрозу формування девіантної поведінки.

Результати емпіричного дослідження свідчать, що у підлітків із схильністю до девіантної поведінки спостерігаються наступні психологічні особливості: нижчий, ніж у інших підлітків, рівень відчуття позитивного інтересу та прийняття себе, відсутність любові та поваги, а іноді й просто ворожість з боку батьків. До соціально-психологічної особливості також належить переважання психологічного контролю матері, що породжує очікування зовнішнього контролю у взаємовідносинах з іншими людьми, сприяє формуванню непродуктивних емоційних копінг-стратегій, головною з яких є агресія та викликає негативний емоційний стан підлітка, спричиняючи емоційний дискомфорт. Таким чином у стресових ситуаціях схильність може переходити у девіантну поведінку.

Результати емпіричного дослідження можуть допомогти у профілактиці та корекції девіантної поведінки.

ЛІТЕРАТУРА



  1. Гонеев А.Д. и др. Основы коррекционной педагогики: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / А.Д.Гонеев, Н.И.Лифинцева, Н.В.Ялпаева; Под ред. В.А.Сластенина. – М.: Издательский центр «Академия», 1999. – 280 с.

  2. Змановская Е.В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. Пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2003. – 288 с.

  3. Леонова Л.Г., Бочкарёва Н.Л. «Вопросы профилактики аддиктивного поведения в подростковом возрасте». Учебно-методическое пособие под редакцией зав. кафедрой психиатрии НМИ, члена-корреспондента АН ВШ, действительного члена Нью-Йоркской академии наук, д.м.н., профессора Короленко Ц.П. – Новосибирск: НМИ, 1998. – 50 с.

  4. Проблемы измерения психологических характеристик девиантного поведения. Стендовый доклад. Вологда. Центр гуманитарных исследований и консультирования «Развитие». Орел А.Н.

  5. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога: Учеб.пособие: В 2 кн. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Гуманит.изд.центр ВЛАДОС, 1999. – Кн. 2: Работа психолога со взрослыми. Коррекционные приемы и упражнения. – 480 с.: ил.

  6. Швець Г. Девіантна поведінка школярів. Робота психолога з її подолання // Психолог. – 2004. - №23-24. – С.55-60.



Л.П. Клевака

Полтава

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка