В. Г. Короленка психолого-педагогічні аспекти розвитку особистості в сучасному світі збірник наукових праць Полтава



Сторінка6/16
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

ОСОБЛИВОСТІ УСВІДОМЛЕННЯ

КОМУНІКАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У СТУДЕНТСЬКІЙ ГРУПІ

Постановка проблеми. Актуальна на часі проблема реформування системи вищої педагогічної освіти потребує подальшого вивчення психологічних умов формування професійної готовності майбутнього вчителя до здійснення ним професійних функцій в умовах нових реалій шкільної практики. Одним із важливих соціально-психологічних чинників розвитку особистості студента у процесі оволодіння ним професійною діяльністю виступає студентська група, як цілісне утворення, зі своїми особливостями структурно-рольового функціонування, міжособистісних взаємин і системою цінностей.

Для багатьох студентів навчальна група є референтною, оскільки серед усіх різноманітних гуртів, у яких проходить їх життєдіяльність, саме у ній він проводить найбільше часу — як відведеного на навчання, так і вільного; вона об’єднує студентів спільною навчально-професійною діяльністю, яка є провідною в даний момент розвитку особистості. Студентські групи об’єднують молодь і в поза аудиторний час (наприклад, у гуртожитку, під час проходження практики, проведенні дозвілля тощо).

Оскільки процес професійного становлення студента відбувається на тлі активізації його соціальної ідентифікації, коли він усвідомлює себе частиною певної соціальної і професійно-зорієнтованої групи, то спілкування в студентському середовищі можна розглядати в якості вагомої детермінанти формування професійної спрямованості, фахових знань, умінь і навичок, розвитку професійно-важливих якостей майбутнього спеціаліста. Входження в студентський колектив і розвиток стосунків у ньому сприяє як становленню громадянськості особистості в цілому, так і її професійній ідентифікації[4].



У сучасних дослідженнях особливостей соціалізації студентської молоді розкривається виховний потенціал студентського колективу (О.Севастьянова, О.Розсказова); розглядаються ефективні умови його гуртування у процесі навчання (Л.Жалдак), вивчається вплив оптимізації структури лідерства у студентському колективі на формування професійної спрямованості студентів (Є.Є.Косило, Є.М.Нікірєєв, Р.М.Фатихова, Т.М.Щеглова та ін.). Проте не отримала належної уваги дослідників проблема вивчення впливу досвіду спілкування у навчальній групі на формування комунікативної компетентності студентів, зокрема розвитку їх соціально-перцептивних здібностей. Особливого значення ця проблема набуває в контексті зміщення акценту в сучасній системі професійної підготовки майбутнього вчителя із накопичення знань і умінь до розвитку їх творчого мислення та професійної самосвідомості, формування здібностей до рефлексивної діяльності (Н.В.Кузьміна, А.К. Маркова, В.А. Семиченко, Л.А.Петровська, Т.С. Яценко та ін.).

Метою нашого дослідження стало вивчення динаміки розвитку комунікативних настанов на міжособистісну взаємодію у студентській групі та особливостей їх усвідомлення в залежності від ставлення до неї. Ми виходили з таких припущень:

  • важливим чинником професійного становлення особистості майбутнього вчителя виступають опосередковані навчально-професійною діяльністю міжособистісні стосунки в студентській групі;

  • ставлення студентів до свого колективу зумовлено, з одного боку, індивідуально-психологічними характеристиками їх особистості, а з іншого — особливостями функціонування колективу і його діяльності;

  • наближення перспективи професійної діяльності впливає на динаміку міжособистісних стосунків у студентській групі і зумовлює стильові особливості поведінки студентів у міжособистісній взаємодії та збільшення адекватності їх усвідомлення.

В якості вихідних засад нашого дослідження виступили розроблені у психології теоретичні положення про соціальну сутність особистості та вирішальну роль діяльності, спілкування та міжособистісних стосунків у процесі її розвитку та формування (Б.Г.Ананьєв, Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов, С.Л.Рубінштейн); особливості конфліктної взаємодії та психологічні умови її попередження (Н.М.Ануфрієва, М.Р.Бітянова, Н.В.Гришина, А.Б.Коваленко, М.Н.Корнєв), міжособистісну рефлексію як механізм формування соціально-перцептивних здібностей і самопізнання суб’єкта педагогічної діяльності (Г.В.Брагіна, Г.О.Ковальов, О.Г.Мирошник, В.І.Слободчиков та ін.).

Результати теоретичного аналізу проблеми. Міжособистісні стосунки в студентській групі (як і в будь-якій іншій) розглядаються у психології як емпіричні відносини реальних людей в їх реальному спілкуванні. Виступаючи в якості об’єктивних умов взаємодії і спілкування, які забезпечують здійснення спільної діяльності, вони вимагають не будь-якого, а цілком визначеного стилю поведінки в групі, набуваючи значення факторів, які впливають на формування окремих властивостей особистості.

Дослідженню внутрішньо групової комунікації, як основи групових процесів, присвячені роботи Г.Андрєєвої, Є.Дубовської, Р.Нємова, М.Обозова та ін.; як важлива складова соціально-психологічного клімату в колективі та показник психологічної сумісності її членів вона аналізується у працях В.Бойко, Н.Казаринової, Р.Кричевського, В.Куніциної та інших.

Комунікативний аспект міжособистісних стосунків, на думку дослідників, з одного боку, відображає активність і динаміку психологічних взаємозв’язків між членами групи, характеризуючи особистісну опосередкованість процесів спілкування у ній. З іншого — розкриває суб’єктивний зміст реальних стосунків, особливості психологічного взаємо прийняття, можливості взаємодії, характер взаємостосунків у цілому.

Розгортання внутрішньо групових міжособистісних стосунків веде як до їх гармонізації, яка відображається, зокрема у сумісності, так і до дисгармонізації, прикладом якої виступає міжособистісний конфлікт. Несприятливий розвиток міжособистісних стосунків у групі приводить до поступового відособлення окремих її членів, зменшення числа комунікативних контактів, переважання опосередкованих зв’язків над безпосередніми, згортання комунікативних контактів до формально необхідних, порушення зворотного зв’язку тощо[1].

При характеристиці комунікативних процесів в умовах групової діяльності дослідники виокремлюють два аспекти аналізу. Перший співвідноситься із вирішенням членами групи спільних задач (так звана «ділова комунікація»), другий — передбачає вивчення внутрішньо групового спілкування, з точки зору підтримання внутрішньої цілісності функціонування групи і забезпечення її психологічної єдності («експресивна», відносно автономна від предметної діяльності комунікація). Остання розглядається, насамперед, через особливості міжособистісного пізнання і взаєморозуміння в групі, як міжособистісні контакти переважно емоційного характеру. При цьому зазначається тісний взаємозв’язок обох типів комунікації, їх супідрядність та взаємовплив, які змінюються в процесі розвитку групи і впливають на формування її соціально-психологічного клімату (В.Бойко, А.Ковальов, В.Панфьоров та ін.).

Для початкових етапів функціонування групи характерним є переважання емоційного, особисто спрямованого спілкування, а по мірі узгодження функціонально-рольових очікувань у процесі здійснення сумісної діяльності, зростає роль ділового. Розвиток комунікативних стосунків між членами групи включає: 1) первинне сприйняття, в результаті якого формується перше враження; 2) зближення, спрямоване на формування оцінки і самооцінки, розвиток рефлексивних стосунків, актуалізацію настанови на сумісні дії; 3) сумісну дію, яка приводить до прийняття міжособистісних ролей і визначення статусу в спілкуванні; 4) укріплення почуття спільності «МИ», формування норм спілкування і включення механізмів взаємовпливу [2]. Ці типи спілкування супроводжують процес формування згуртованості групи від емоційно-комунікативної контактності її членів до їх ціннісно-цільової єдності (А.Петровський, Г.Андрєєва, А.Донцов та ін.).

Різні форми спілкування, в яких здійснюються міжособистісні стосунки, можна розглядати в якості об’єктивних характеристик психологічного клімату групи (засоби спілкування, форми звернення один до одного, структура безпосередньої і опосередкованої комунікації, частота і спрямованість контактів тощо). Суб’єктивно ж він переживається у формі почуття психологічного комфорту, задоволеності собою і стосунками в групі, на основі оцінки свого положення, сприйняття і оцінювання характеру взаємодії та спілкування в групі. Тобто у спілкуванні через поведінку і діяльність розкриваються суб’єктивний зміст реальних стосунків людей один із одним, оцінка наявних взаємостосунків у групі, які впливають на подальшу взаємодію. Тут мова йде не стільки про відображення реального стану справ у групі, скільки про особливості відображення соціально-психологічної реальності у свідомості її членів.

Індивідуально-суб’єктивний «образ групи» формується на основі уявлень про цілі і умови групової діяльності, структуру міжособистісних стосунків, мотиви та характер спілкування в ній. Він виконує важливу психологічну роль в регуляції групових процесів і визначенні «внутрішньої позиції» особистості як по відношенню до групи в цілому, так і до кожного її члена, конкретизуючись, зокрема у комунікативних настановах на міжособистісну взаємодію. На думку Я.Л.Коломинського, їх формування може характеризуватися власними закономірностями, які не співпадають із закономірностями спостережуваного спілкування (5, 168).

Навчання студентів у складі малих груп забезпечує підвищення його ефективності, посилює його виховну і розвивальну функції, згуртовує групу. Згуртована студентська група має свої переваги. У такій групі вища результативність навчально-пізнавальної діяльності, спостерігається постійна взаємодопомога, виявляється прагнення до спільного оволодіння знаннями не лише під час занять, а й у поза аудиторний час (підготовка до лабораторних робіт, екзаменів, заліків), має місце висока задоволеність стосунками, відсутні конфлікти всередині групи, а також з викладачами чи студентами з інших груп. Формування єдності думок студентів стосовно професійних проблем є істотною передумовою розвитку їх професійної спрямованості [7].

Низький рівень міжособистісних стосунків у студентській групі на початку її функціонування характеризується значним розривом між підсистемами ділових і особистих відносин, низькою згуртованістю групи. Взаємність у відносинах тут досягається, як правило, за рахунок емоційно-особистісних контактів у замкнених групах; офіційні лідери у структурі відносин мають низький статус. У процесі спільної діяльності у студентських групах виникають емоційно-психологічні зв’язки, що призводить до створення неформальних об’єднань — мікро груп. Професійна спрямованість лідируючої мікро групи (до якої входять студенти, яким члени групи віддають перевагу) характеризує як міжособистісні стосунки в групі, так і згуртованість її в цілому [3].

Найбільш високий рівень розвитку стосунків у студентському колективі, за даними досліджень, фіксується на IV курсі, розкриваючись в таких його характеристиках як «згуртованість», «колективізм», «контактність», «відкритість». Він характеризується оптимальним поєднанням ділових і особистих відносин, зростанням показників взаємності і задоволеності в усіх сферах взаємин на основі різнобічних ділових і дружніх контактів студентів, високим статусом їх офіційних лідерів у сфері стосунків. Істотних змін в розвитку відносин у студентському колективі на випускному курсі, порівняно з попереднім не спостерігається [6].

У процесі групового функціонування змінюються не лише реальні стосунки, а і їх відображення (сприйняття, оцінювання, розуміння) на рівні індивідуальної свідомості. У групах високого рівня розвитку, де стосунки опосередковані сумісною діяльністю, виникає особливий вид сприйняття людини людиною, коли один суб’єкт сприймає іншого в його відношенні до об’єкту діяльності, тоді як у низькоорганізованих групах — такий тип взаємодії і взаємо пізнання лише складається (Г.М.Андрєєва, О.О.Бодальов, А.У.Хараш та ін.). Ці особливості проявляються в реальному спілкуванні, визначаючи орієнтування в особі співрозмовника та в ситуації спілкування, прогнозування можливих варіантів її розвитку, формування цілей взаємодії, передбачення можливих наслідків застосування тих чи інших способів спілкування та рефлексивного відбиття своєї поведінки.

Особливості оцінювання комунікативної взаємодії в студентський групі та вибір стратегії спілкування в ній, ми розглядаємо як важливу когнітивну складову розвитку комунікативних здібностей студентів до здійснення ефективного професійного спілкування в умовах педагогічної діяльності. Ми припускаємо, що в процесі навчання в педагогічному вузі збільшується рівень адекватності в оцінюванні комунікативних стосунків у студентській групі та зростає зорієнтованість студентів на продуктивну міжособистісну взаємодію, що виступає важливим чинником емоційного прийняття свого колективу.

Методика та організація дослідження. Ми ставили задачі дослідити динаміку розвитку комунікативних настанов на міжособистісну взаємодію в студентській групі в процесі навчання та особливості їх усвідомлення в залежності від емоційного прийняття групи. Для їх вирішення ми використовували комплексну методику, до якої увійшли:


  • методика дослідження особливостей поведінки в конфліктних ситуаціях (за К.Томасом), яку ми використовували для вивчення: а)структури комунікативних настанов на взаємодію в студентській групі; б)особливостей їх усвідомлення за даними само оцінок і зовнішніх оцінок;

  • методика дослідження міжособистісних стосунків «Моя група» (за Ю.Гільбухом), яка дозволила нам виявити особливості емоційного прийняття студентами своєї групи за такими параметрами як згуртованість, задоволеність стосунками та конфліктність;

  • розроблена нами анкета для дослідження особливостей усвідомлення причин конфліктної взаємодії у студентській групі, причини якої змістовно співвідносилися з основними сферами активності студентів у групі, що дозволило з’ясувати функціонально-рольову, діяльнісну та особистісну зумовленість конфліктів. У дослідженні взяли участь студенти II та IV курсів природничого факультету Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка, які навчаються за спеціальністю «Біологія та практична психологія».

Результати емпіричного дослідження

— Нами виявлені певні відмінності як структури комунікативних настанов у процесі міжособистісної взаємодії у студентських групах, так і особливості їх усвідомлення студентами 2-го та 4-го курсів. Порівняння середніх значень рангів, що характеризують різні стилі спілкування, дозволяє говорити, що у процесі професійного навчання зростає зорієнтованість студентів на таку взаємодію, як співпраця і зменшується, відповідно, вираженість таких комунікативних настанов, як пристосування і суперництво. Співставлення результатів самооцінювання і зовнішніх оцінок комунікативних орієнтацій на компромісну взаємодію не виявило значних розбіжностей даних у залежності від курсу навчання, що свідчить про високий рівень його усвідомлення, характерний для всіх студентів. Проте якщо більш адекватно студенти 2-го курсу усвідомлюють стратегії компромісу та уникнення, то на 4-му курсі найменша різниця об’єктивних і суб’єктивних оцінок стосується таких комунікативних настанов як суперництво і співпраця. Окрім того, у процесі навчання збільшується адекватність сприйняття студентами особливостей поведінки одногрупників у конфліктних ситуаціях. Так якщо різниця середніх значень оцінок і само оцінок на другому курсі складає 1,2бали, то на четвертому — вона істотно знижується і складає 0,6 бали.

— У процесі навчання студентів зростають показники їх задоволеності стосунками у колективі. Так високий рівень задоволеності своїм колективом виявили 71% опитаних студентів 4-го курсу, тоді як на 2-му курсі високі показники емоційного ставлення виявлено лише у 55% студентів. Причому показники задоволеності групою мають більшу тенденцію зростання при переході від 2-го до 4-го курсу серед студентів, для яких домінуючою комунікативною стратегією виступає співпраця, порівняно з тими студентами, що зорієнтовані на суперницький стиль взаємодії у групі. Це можна пояснити тим, що співпраця є більш продуктивним стилем міжособистісної взаємодії в групі і тому сприяє, відповідно, більшій задоволеності стосунками, які ґрунтуються на її основі.

— Аналіз причин конфліктів, виражений при оцінюванні студентами стосунків у своїй групі за їх частотою, має як кількісні, так і змістовні відмінності у студентів молодших і старших курсів. По-перше, вони стосуються більшого діапазону процентних значень конкретних груп конфліктів, названих на 4-му курсі (0,3%—16%) порівняно з 2-м курсом (2,6%—10,6%), що засвідчує більш диференційоване усвідомлення причин конфліктної взаємодії студентами старших курсів. Це може пояснюватися тим, що ці студенти більше часу навчаються разом, мають більш різноплановий досвід взаємодії і стосунків і, відповідно, краще знають один одного. Найбільшу частоту, за оцінками другокурсників, у їхній групі мають конфлікти, пов’язані із проблемами лідерства та з організованістю групи, що узгоджується із даними інших авторів про роль “організаційних” конфліктів на початкових етапах функціонування групи. Дещо несподіваним виявилася найбільш виражена причина конфліктної взаємодії на 4-му курсі: за визначенням студентів — це конфлікти, які стосуються матеріальних питань.

— Співвіднесення частоти конфліктів за змістовними критеріями, пов’язаними з основними сферами активності особистості в студентській групі (соціально-психологічним, діяльнісним та особистісним) показує більшу частоту особистісних причин у виникненні конфліктів серед другокурсників, тоді як у четвертокурсників таку позицію займають діяльнісні конфлікти. Ми усвідомлюємо, що дані результати мають попередній характер, стосуються оцінного ставлення студентів до свого колективу і комунікативної зорієнтованості його членів і потребують їх співвіднесення з об’єктивними характеристиками функціонування студентського колективу. Проте виявлені когнітивно-комунікативні відмінності в орієнтаціях на міжособистісну взаємодію студентів педагогічного вузу у процесі їх професійного навчання представляють практичний інтерес у контексті розвитку рефлексивної складової комунікативної компетентності майбутнього вчителя.

ЛІТЕРАТУРА



  1. Бойко В.В., Ковалев А.Г., Панферов В.Н. Социально-психологический климат коллектива и личность. — М.: Мисль, 1983. — 206с.

  2. Волков И.П.Межличностный контакт как психологическая основа группообразования //Вопросы психологии познания людьми друг друга и общения. — Краснодар, 1978.

  3. Жалдак Л. Управління гуртуванням студентської групи //Освіта і управління, 1999. — № 3. — С. 99-102

  4. Коломінський Н.Л. Міжособистісна взаємодія як соціально-психологічна детермінанта становлення громадянськості сучасної молоді в контексті спадщини А.С.Макаренка //Збірник наукових праць інституту психології ім.. Г.С.Костюка. — Т.VI. — вип.2. — С. 159-163.

  5. Коломинский Я.Л. Психология взаимоотношений в малых группах. — Минск, 1976.

  6. Корсак Г.Б. Влияние межличностных отношений в студенческой группе на формирование профессиональной направленности учителя: Автореф. На соискание ученой степени канд.психологических наук. — М., 1986. — 16с.

  7. Лузан П.Г., Жадан Л.М. Студентська група дієздатна тільки тоді, коли вона згуртована і безконфліктна: Про оптимізацію міжособистісних взаємин в ній //Педагогіка толерантності, 1999. — № 2. — С. 53-56.



О.Г. Мирошник, А.В. Мирошниченко

Полтава
ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ МІЖОСОБИСТІСНОГО СТАВЛЕННЯ



ДО СПІВРОЗМОВНИКА У СПІЛКУВАННІ

До проблеми ефективного спілкування проявляють велику зацікавленість не тільки професійні психологи і соціологи, але й політики, педагоги, соціальні робітники, керівники, та всі ті, хто в своїй практичній діяльності пов’язаний із взаємодією людей. Ця зростаюча увага пов’язана з процесами реформування сучасного суспільства, розвитком демократичних процесів у країні, гуманізацією системи освіти, впровадженням у систему виробництва нових технологій, орієнтованих перш за все на людину та її цінності.

Історично і в процесі індивідуального розвитку спілкування є необхідною умовою існування людини, одним із найважливіших чинників її соціального розвитку. Будучи суттєвим боком будь-якого різновиду людської діяльності, спілкування відображає об’єктивну потребу людей в об’єднанні, співробітництві один із одним, а також є умовою розвитку самобутності, цілісності, індивідуальності особистості.

Вже незаперечним є твердження про те, що якість соціального життя людини великою мірою залежить від характеру її спілкування з іншими людьми. Отримання задоволення від спілкування позначається на психологічному благополуччі учасників комунікативного процесу, водночас постійне незадоволення соціальними контактами й міжособистісними стосунками, самотність призводять до поганого настрою, депресії, зниження активності, а зрештою - до погіршення здоров’я й невиконання намічених цілей.

В наш час проблема спілкування є фундаментальною для психологічної науки.

Давні традиції щодо дослідження категорії спілкування та її специфічно-психологічного аспекту має вітчизняна психологія. Так, поняття „спілкування” у психологічній літературі вживається в різних значеннях: як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн); як один із різновидів людської діяльності, реальність людських стосунків, що передбачає будь-які форми спільної діяльності людей. (Б.Г. Ананьєв, О.О. Леонтьєв, І.С. Кон, М.С.Каган); як самостійна й зведена до діяльності категорія (В. Знаков, А. Реан, Я.Коломінський); як особлива самостійна форма активності суб’єктів (Б.Ф. Ломов), як процес міжособистісної взаємодії (Г. Андрєєва); як специфічна соціальна форма інформаційного зв’язку (А.Д. Урсул, Л.О. Резников) та ін. [9, С. 322].

Вагомий внесок в розробку проблем міжособистісного спілкування зробили всі відомі теоретичні напрямки зарубіжної психології – біхевіоризм, когнітивізм, психоаналіз, рольова теорія, гуманістична психологія.

В багатьох теоретичних підходах спілкування, його характер і зміст стають основою пояснюючих моделей особистості. Протиріччя, конфлікти, які переживаються людиною у спілкуванні, є джерелом розвитку особистості, визначають її конструктивний або деструктивний життєвий сценарій.

Розуміння суб’єкта спілкування у сучасній психологічній науці не є однозначним, незважаючи на значний досвід роботи науковців із цім поняттям. Узагальнюючи ідеї С.Л.Рубінштейна, Л.С.Виготського, Б.Г.Ананьєва, А.В.Брушлінський відносить до властивостей суб’єкта перетворювальну активність, що відповідає рівню розвитку індивіда; суб’єктність, яка виявляється у інтеграції низки характеристик індивіда, зокрема, автономії, свободі, цілеспрямованості, рефлексії [3].

Щодо підходів у розгляді суб’єктності, необхідно зазначити наявність декілька точок зору.

По-перше, суб’єктність виявляється у рефлексивному усвідомленні себе носієм зв’язків зі соціальним оточенням, у яких відображається спільність індивіда з іншими та несхожість власного психічного світу. Усвідомлення свого зв’язку з іншими, як якість суб’єктності, А.В. Петровський називає відображеною суб’єктністю. Вона породжується потребою в персоніфікації і виступає як форма представленості суб’єкта у свідомості значущого іншого.

По-друге, суб’єктність виявляється у своєрідності суб’єктивних властивостей і здібностей, зокрема таких властивостей як соціально-психологічна компетентність, спостережливість, психологічна проникливість тощо.

По-третє, суб’єктність виявляється в особистих відношеннях суб’єкта до оточуючих. Іншими словами, суб’єктність виявляє зміст соціальних відносин, ролі, позицію суб’єкта у суспільстві. Значна увага системі ставлень особистості як формі вияву її суб’єктності присвячена у працях В.М.Мясіщева.

Зміст системи ставлень відображає досвід задоволення соціальних потреб у спілкуванні, а також визначає ступінь активності особистості, особливості її спілкування.

Аналізуючи поняття суб’єкт спілкування, В.О. Лабунська відзначає суб’єктність як його базову властивість [7].

Базовим критерием суб’єктності – є якість перетворювальної активности особистості, що спрямована на себе та інших. Б.С. Братусь пропонує розглядати ставлення до іншого у діапазоні „нормальності-анормальності” [4]. „Нормальність” і „анормальність” характеризує позицію людини відносно до соціальної та культурно-психологічної норми і виявляє його спосіб ставлення до іншого: ставленні до іншого як самоцінності або його знецінення. Виходячи з цих положень, В.О. Лабунська виділяє два типи особистості як суб’єктів спілкування: суб’єкт ускладненого спілкування та суб’єкт неускладненого спілкування, перетворювальна активність яких відрізняється спрямованістю, якістю, інтенсивністю, та презентована в системі ставлень до іншого.

Визначальна особливість суб’єкта ускладненого спілкування полягає у тому, що він рідко усвідомлено добирає способи спілкування, що руйнують його, він не завжди передбачає наслідки своїх дій, недостатньо усвідомлює себе як суб’єкт спілкування. Водночас він може не переживати ніяких труднощів у спілкуванні.

Соціально-психологічні характеристики суб’єкта ускладненого спілкування відрізняються наявністю внутрішньо особистісного когнітивно-емоційного напруження, неадекватного розуміння себе та іншого, відсутністю рефлексії з приводу своєї представленості в інших, демонстрацій неадекватних емоційних реакцій, низького рівня емпатії. Наслідками перетворювальної активності суб’єкта ускладненого спілкування є конфлікти, неконструктивна поведінка. Істотними ознаками людини, яка викликає труднощі у спілкуванні є низький рівень усвідомлення себе у якості „об’єктивної” детермінанти, що ускладнює як своє спілкування так й спілкування для інших, прагнення перекласти відповідальність за причини ускладнень у спілкуванні на партнера.

Аналіз соціально-психологічних чинників, що обумовлюють продуктивну систему ставлень людини у спілкуванні, складає окрему проблему у соціально-психологічній науці. До таких чинників можна віднести і гендерні аспекти поведінки людини.

Проблема гендерних відмінностей аналізувалася в працях як зарубіжних, так і вітчизняних авторів. Так, досить змістовно її розглядали С. Бем, Т.В. Бендас, Ш. Берн, Т.В. Говорун, О.М. Кікінежді, М. Каган, И.С. Кон, А. Пиз, Б.Пиз.

У нашому досліженні була здійснена спроба проаналізувати гендерні відмінності спілкування людей та виявити вплив гендерних ролей на особливості міжособистісного ставлення до співрозмовника у спілкуванні.

Об’єктом дослідження виступають психологічні аспекти міжособистісного ставлення до співрозмовника у спілкуванні.

Предметом дослідження є вплив гендерних ролей на особливості міжособистісного ставлення до співрозмовника у спілкуванні.

Мета дослідження полягала у порівняльному аналізі особливостей ставлення до співрозмовника респондентів з різним типом гендерної ролі.

Досягнення мети перебачало розв’язання таких завдань:



  1. розглянути теоретичні засади дослідження психологічних особливостей спілкування співрозмовників з різними гендерними ролями;

  2. розробити програму емпіричного дослідження особливостей міжособистісних відношень респондентів з різними гендерними ролями;

  3. проаналізувати результати емпіричного дослідження впливу гендерних ролей на особливості міжособистісного ставлення до співрозмовника у спілкуванні.

Стать людини - то одна з найважливіших не лише історико-культурних, медичних, а й соціально-психологічних категорій. Великий інтерес до неї в межах психології спілкування зумовлений тим, що сучасні вимоги до міжособистісної взаємодії не можуть бути втілені в життя без урахування психологічної своєрідності людини, яка, безперечно, проявляється і в її статі. Таким чином, дуже важливо виявити індивідуальну своєрідність чоловіків і жінок, аби достовірніше пояснювати різноманітні варіанти спілкування та прояв поведінки індивіда у взаємодії з іншими [ 5, с.419].

Цивілізація створила систему поведінкових приписів, взірців, моделей поведінки (від іграшок до соціальних видів діяльності), прийнятних для хлопчиків і дівчаток, чоловіків і жінок. Наслідком її є освоєння гендерної культури як системи стандартів, нормативів поведінки.

Поняття гендер визначають як соціально-психологічну характеристику, набуту у процесі соціалізації, яка формує людину як чоловіка чи жінку і значною мірою визначається особливостями культури, виховання, соціальними очікуваннями.

Феномен гендеру охоплює проблеми статусу, самопочуття, самореалізації чоловіків та жінок в конкретному суспільстві, соціально-психологічних відмінностей статей, їхньої взаємодії у різних сферах людського буття.

Соціальні норми, які визначають функції, обов’язки чоловіків і жінок у сім’ї та суспільстві, називають гендерними ролями. Дотримання гендерної ролі – це комбінація всього, що людина робить, говорить, як поводиться, щоб відповідати прийнятим у суспільстві щодо чоловіків і жінок нормативам і приписам. Гендерна роль є публічним ототожненням за статтю, виявом гендерної ідентичності [2, с. 65].

Гендерна роль – це система нормативів щодо поведінки чоловіків та жінок, прийнятих у певному соціальному оточенні. Ці неписані правила настільки органічно входять у зміст спілкування і характер взаємин людей, що ми їх помічаємо лише тоді, коли чиясь поведінка виходить за межі загальноприйнятої.

В історії цивілізації поняття маскулінність та фемінність висвітлювались як приписи щодо належної соціальної і моральної поведінки представників статей (ідея двох полярних сфер діяльності).

Маскулінність це певна схема чоловічої поведінки, ознаками якої є: прагнення бути інтелектуально та фізично активним, неемоційним, стійкими до негативних соціальних впливів. В більшості культур хлопчиків заохочують до того, щоб засвоїти інструментальну роль, тобто бути впевненими, конкурентними, незалежними. Фемінність – певна схема жіночої поведінки, ознаками якої є: пасивність, концентрація на почуттях, прояв емоцій та прагнення розділити їх з іншими. Від жінок у сучасному суспільстві очікують виконання експресивної ролі, тобто схильності до співробітництва, турботи і чутливості.

Протягом століть маскулінність-фемінність як полярні приписи соціостатевої поведінки були провідним, жорстким орієнтиром, диктатом засвоєння гендерних ролей. Компліментарність маскулінності-фемінності відтворює характер традиційних гендерних взаємостосунків. Чоловікам і жінкам приписують певні психологічні якості, особливості поведінки. Якості, які асоціюються з чоловіками, називають інструментальними, оскільки вони характеризують чоловіків як діячів, що впливають на світ. Якості, що асоціюються з жінками, називають експресивними, бо вони характеризують емоційне функціонування жінок у сім’ї, ставлення до дітей, чоловіка. Чоловіки і жінки здебільшого погоджуються з тим, що інструментальні якості властиві чоловікам, експресивні – жінкам. На думку відомого психолога С. Бем доцільно визначати проміжної тип гендерної поведінки, якій авторка називає андрогінією.

Андрогінність поєднує високий рівень розвитку маскулінних та фемінних якостей в одній особі незалежно від її статі. Вона стирає зумовлені соціокультурними очікуваннями відмінності „чоловічого” і „жіночого”, є необхідною умовою універсалізації статевих ролей [1, с.76].

За результатами досліджень В.М.Куніциної гендерні відмінності проявляються у взаєминах, які складаються між чоловіками й жінками, зокрема, в стилях їхнього спілкування [3].

Стилі спілкування чоловіків і жінок формуються під впливом історично складених статево рольових, гендерних стереотипів. Чоловічий стиль спілкування з самого раннього дитинства виглядає більш активним і предметним, але в той же час більш суперницьким і конфліктним, ніж жіночий. Стиль спілкування жінок більш орієнтований на партнерство і взаємозалежність, жінки більш вільно і повно виражають свої почуття і емоції, у них раніше виникає потреба поділитися з ким-небудь своїми переживаннями, а також здатність до співпереживання [3, с.265].

Поняття „міжособистісне ставлення” акцентує увагу на емоційно-чуттєвому аспекті взаємодії між людьми і вводить фактор часу в аналіз спілкування, оскільки тільки за умов постійного міжособистісного зв’язку шляхом безперервного обміну особистісно значимою інформацією виникає взаємна залежність людей, що вступили в контакт, та взаємна відповідальність за збереження стосунків, що склалися.

Основний зміст поняття “міжособистісне ставлення” закріплений в класичному його визначенні, яке належить В.М. Мясіщеву: міжособистісні ставлення – це система установок, орієнтацій і очікувань членів групи відносно один одного, що обумовлені змістом і організацією спільної діяльності, а також цінностями, на яких базується спілкування людей [4, с.154].

Міжособистісне ставлення співрозмовників один до одного проявляється також в стилях їхнього спілкування в будь-яких умовах взаємодії.

З метою виявлення впливу гендерних ролей на особливості міжособистісного ставлення до співрозмовника у спілкуванні нами було проведено емпіричне дослідження, яке включало такі дослідницьки завдання:



  • виявлення типу гендерної ролі респондентів;

  • визначення типів міжособистісних відношень співрозмовників у спілкуванні.

  • порівняльний аналіз особливостей міжособистісного ставлення до співрозмовника досліджуваних з різними гендерними ролями.

В дослідженні взяли участь 40 чоловік. З них 20 дівчат і 20 юнаків. Виборчу сукупність складали студенти ІV курсу психолого-педагогічного факультету Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.

Для реалізації дослідницьких завдань був використан комплекс методик: методика для виявлення типу гендерної ролі (за С. Бем); “Опитувальник міжособистісних відношень” В. Шутца та методика “Інтерперсональний діагноз” за Т. Лірі.

Дослідження гендерних ролей респондентів за методикою С. Бем показало, що у виборчу сукупність увійшли респонденти з таким набіром гендерних ролей : маскулінність - 45%, фемінність - 45 %, андрогінність - 10 %. Порівняльний аналіз статевої приналежності респондентів показав, що 35 % хлопців та 10 % дівчат виявили маскулінність; 7,5 % хлопців і 37,5 % дівчат є носіями фемінної поведінки; андрогінність проявили - 7,5 % хлопців і 2,5 % дівчат.

Аналіз результатів емпіричного дослідження впливу гендерних ролей на особливості міжособистісного ставлення до співрозмовника дозволив виявити певні тенденції.

Порівняльний аналіз результатів дослідження особливостей міжособистісних відношень за методикою „Інтерперсональний діагноз” Т. Лірі дозволив виявити відмінності у ставленні респондентів з різними гендерними ролями. Кількісні дані показані на гістограмі 1.

Гістограма 1



Особливості міжособистісних відношень

респондентів з різним типом гендерної ролі


Результати кількісного аналізу за методикою „Опитувальник міжособистісних відношень” В.Шутца показують, що співрозмовники з маскулінним типом гендерної ролі мають тенденцію контролювати відносини з іншими (46%), але не терплять контролю за собою; намагаються брати на себе відповідальність, пов’язану з головною роллю. Вони прагнуть знаходитись у колі інших людей (45%), бажають, щоб інші проявляли до них інтерес та приймали його до свого товариства (41%).

Респонденти, які мають маскулінні риси схильні проявляти такі особливості ставлення до співрозмовника як домінування і прагнення бути лідером, авторитарність та впевненість в собі, прямолінійність та агресивність.

Вони прагнуть не тільки співпрацювати з іншими, а й намагаються керувати ходом подій. Їм подобається вважати себе лідерами, і тому вони яскраво демонструють себе.

У спілкуванні респондентів з фемінним типом гендерної ролі переважають такі особливості міжособистісних відношень як тенденція підкорюватись іншим у спілкуванні (40%), схильність встановлювати з ними близькі відносини (44%), а також бажання індивіда, щоб інші встановлювали з ним глибокі емоційні відносини (50%).

Студенти з андрогінним типом гендерної ролі найбільше проявляють тенденцію знаходитись у товаристві інших (51%) та встановлювати з людьми близькі відношення (47%). Проте, вони також схильні контролювати відносини з іншими, водночас не допускаючи сильного впливу на їхню власну діяльність(44%).

Аналіз емпіричних даних, які були отримані від респондентів з фемінним та андрогінним типом гендерної ролі дозволив виявити деякі спільні характеристики міжособистісного ставлення, які вони проявляють по відношенню до співрозмовника. Зокрема, це домінування такого фактору як доброзичливість (58%) та (61%). Для представників даних груп характерна схильність до співпраці і кооперації, вони орієнтовані на прийняття і соціальне схвалення, схильні йти на компроміс при рішенні проблем і конфліктних ситуацій, проявляють теплоту і дружню підтримку у міжособистісних стосунках.

Проте слід відзначити також певні відмінності між варіантами міжособистісних відношень даних груп. Це, зокрема, поступливість, невпевненість та залежність фемінних респондентів, на відміну від андрогінних, для яких характерна виражена незалежність думок, наполегливість, впевненість в собі та перевага неконформних тенденцій.

Проаналізувавши та узагальнивши всі отримані в ході дослідження дані, можна зробити висновок, про існування зв’язоку між гендерною роллю суб’єкта спілкування та особливостями ставлення до співрозмовника. Таким чином, гендерні аспекти поведінки можна розглядати у якості соціально-психологічних чинників продуктивного спілкування. Вияв певного типу гендерної ролі співрозмовника спостерігається через домінуючи стратегії та прийоми взаємодії суб’єкта спілкування, його систему установок та цінностей по відношенню до іншого.

ЛІТЕРАТУРА


  1. Абульханова-Славская К.А. Личностный аспект проблемы общения // Проблемы общения в психологии. – М.:Наука, 1981.– С.218-241.

  2. Берн Ш. Гендерная психология.- Спб.: Питер, 2001. – 265с.

  3. Брушлинский А.В. Психология субъекта в изменяющимся обществе // Психологический журнал. – 1996. – Т.17. – №6. – С.30-37.

  4. Братусь Б.С. К проблеме человека в психологии //Вопросы психологии. – 1997. – №5. – С.24-32.

  5. Говорун Т.В., Кікінежді О.М. Гендерна психологія.- К. :Лібідь, 2004. -308 с.

  6. Куницына В.Н., Казаринова Н.В., Погольша В.М. Межличностное общение. – СПб. : Питер, 2001. – 587 с.

  7. Лабунская В.А., Менжерицкая Ю.А., Бреус Е.Д. Психология затрудненного общения. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 350с.

  8. Мясищев В.Н. Психология отношений. Избранные труды. – М.: «Инст-т практической психологии» Воронеж: НПО ”МОДЭК”, 1995. – 365 с.

  9. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Посібник. – К.: Либідь, 2004. – 576 с.



Н.М. Мишко

Полтава

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка