В. О. Сухомлинський Стріленко Людмила Миколаївна



Сторінка1/4
Дата конвертації06.03.2016
Розмір0.65 Mb.
  1   2   3   4

«Духовне життя дитини повноцінне тільки тоді, коли вона живе у світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Без них вона – засушена квітка»

В.О.Сухомлинський
Стріленко Людмила Миколаївна, вчитель початкових класів Бережинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, педагогічне звання «старший вчитель». Стаж роботи в школі 27 років. Працюю над методичною проблемою: «Формування комунікативних компетентностей та творчих здібностей молодших школярів в умовах особистісно орієнтованого навчання».c:\users\оля\desktop\мамочка.jpg

Своїм кредо вважаю вислів В. О. Сухомлинського: «Навчити дитину вчитися, дати їй уміння, за допомогою яких вона буде самостійно здійматися зі сходинки на сходинку довгого шляху пізнання, - це одне з найскладніших завдань вчителя. Саме у його здійсненні – ключ до тієї педагогічної мудрості, опанування якої робить нашу працю творчою».

Працюючи з дітьми, спостерігаючи за ними помітила, що з кожним роком з дітьми стає все важче працювати, дітей все важче чимось зацікавити. І я зробила висновок, що одним з найважливіших напрямків удосконалення навчання учнів початкових класів є пошуки впровадження у навчально-виховний процес перспективних освітніх технологій.

Сьогодні вже неможливо навчати традиційно: у центрі навчально-виховного процесу має бути учень. Від його творчої активності на уроці, вміння доказово міркувати, обґрунтовувати свої думки, вміння спілкуватися з учителем, учнями класу залежить успіх у свідомому опанування шкільної програми.

Сьогодення вимагає від педагогів переосмислення багатьох освітніх канонів. Школа потребує ідей, теорій, що відповідали б оптимальному розвитку дитини й сучасним потребам суспільства. Саме тому нині є актуальним звернення до гуманістичних основ педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського. Вивчення рідної мови та національних традицій, демократичні методи виховання, теплі стосунки між учнями та вчителями, звернення до внутрішнього світу дитини, підтримка її в пошуках свого покликання, в розвитку творчих здібностей, заохочення позитивного результату – на таких засадах побудований навчально-виховний процес. Дитина повинна не лише відвідувати заняття та виконувати чітко поставлені завдання, а й розвиватись творчо, розуміти власні уподобання, бути ерудованою, орієнтуватись у світовій та рідній культурі, врешті знайти своє місце в суспільстві. Такою була мета освітньої праці В.О.Сухомлинського. Хочу вірити, що в майбутньому більшість навчальних закладів буде ґрунтуватись на такій зрозумілій, а головне, як я сама переконалась, - дієвій, далекоглядній і перспективній ідеології, розробленій видатним педагогом і письменником Василем Олександровичем Сухомлинським.

Відповідно до освітньої галузі «Мова і літератури», Державних стандартів початкової освіти, а також програм з рідної мови метою вивчення мови в початкових класах є вироблення в учнів умінь і навичок усіх видів мовленнєвої діяльності, формування в них комунікативної компетентності та творчих здібностей.

Я перед собою ставлю перспективну мету: підготовити дитину не до окремого уроку «на завтра», а до самостійного життя, тобто виявити творчий потенціал учнів, створити умови для розвитку творчої особистості, яка вміє формувати власну думку, розв’язувати проблеми, здатна самостійно займатися власною освітою.

Сьогодні вчитель початкової школи повинен не тільки давати знання, уміння, навички, а, в першу чергу створювати передумови для розвитку учня як гармонійної особистості, спроможної успішно навчатися в основній школі. Актуальність проблеми обумовлена тим, що одним із найважливіших завдань удосконалення якості української освіти є формування особистісної готовності дітей до активного життя, до творчої самореалізації в демократичному суспільстві. Комунікативна компетентність посідає особливе місце серед творчих проявів молодших школярів. Вона вимагає роботи таких складових літературно-творчих здібностей, як сприймання, мислення, творча уява, мовлення, дає змогу одночасно розкритися почуттєвій та інтелектуальній сфері молодшого школяра. Саме у цей період активно розвиваються дар фантазувати, помітно виявляється допитливість, формується вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність.c:\users\оля\documents\документи мама\фото мама до презентації\-\dscn2699.jpg

Наукова новизна мого педагогічного досвіту:

- розробка та апробація в навчально-виховному процесі системи пізнавальних творчих завдань, вправ, що передбачають розвиток комунікативних компетентностей учнів шляхом забезпечення змістовної, глибокої, стійкої пізнавальної активності та позитивного ставлення до навчання;

- збагачення змісту освіти молодших школярів завданнями, які стимулюють потребу в освітній творчій діяльності, формують і розвивають комунікативну компетентність.

Василь Олександрович Сухомлинський — Учитель з великої літери, один із видатних педагогів сучасності не лише в Україні, а й у всьому світі. Розроблена ним педагогічна система збагатила науку новаторськими ідеями і положеннями, зробила внесок і в теорію, і в практику навчання та виховання.

«Уся система навчання і розумового розвитку у нинішній школі потребує докорінного наукового вдосконалення», — зазначав В.Сухомлинський. У його працях дається точний прогноз основних напрямів педагогічного пошуку, тому й сьогодні кожен учитель, який працює за покликанням і любить дітей, може знайти там безцінні поради.

Людина стає особистістю, здобуваючи соціальний досвід, у якому, за І.Лернером, можна виділити чотири психологічні структури: досвід знань, досвід умінь і навичок, досвід творчої діяльності та досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу.

Залежно від того, на яку з цих структур орієнтовано освіту, тепер говорять про інформаційні технології (формування шкільних знань, вмінь та навичок), операційні (формування прийомів розумових дій), емоційно-художні та емоційно-моральні (формування сфери естетичних та моральних стосунків), технології саморозвитку та евристичні (розвиток творчих здібностей).

Специфіка роботи школи В.Сухомлинського («Школа радості», «Уроки мислення», «Свято книги», «Кімната казок», «Свято матері», «Свято батька», «Свято хлопчика», «Свято дівчинки» тощо) — приклад використання елементів згаданих технологій у практиці початкових класів того часу.

Працюючи в умовах авторитарної школи, учитель Сухомлинський ділився своїм досвідом співпраці з молодшими школярами, гасло якого зараз формулювалося б як гуманізація, демократизація, індивідуалізація навчання. Уже тоді в педагогічній системі В.Сухомлинського були наявні такі ознаки особистісно орієнтованого навчання:


  • зосередження уваги на потребах учня;

  • переважання навчального діалогу;

  • співпраця, співтворчість між учнями і вчителем;

  • турбота про фізичне та емоційне благополуччя учнів;

  • пристосування методики до навчальних можливостей дитини;

  • стимулювання розвитку і саморозвитку учня.

Тому, плануючи свою роботу за новітньою особистісно орієнтованою технологією я спираюся на думки та напрацювання нашого славетного земляка, неодноразово зверталася до його спадщини, щоб перевірити правильність напряму свого педагогічного пошуку, адаптувати прийоми інноваційної технології до сприйнятої і засвоєної нами системи роботи вітчизняного педагога.c:\users\оля\documents\документи мама\фото мама до презентації\-\dscn4632.jpg

Сучасна школа, яка використовує особистісно орієнтовані технології, наслідуючи В.Сухомлинського, має на меті досягнення особливого психологічного клімату, в умовах якого дитина почувалася б комфортно. Основні засоби - ті самі, що і в «Школі радості»:



  • неформальне спілкування педагога з учнями не тільки в позаурочний час, а й під час уроків;

  • переважання позитивних оцінок, іноді повна відмова від оцінок;

  • увага до позаурочного життя (походи та екскурсії, театр, гуртки);

  • головний критерій у роботі вчителів — терпіння та любов до дітей;

  • активна участь батьків у житті школи;

  • дружні стосунки між дітьми в класі, які не залежать від навчальних успіхів тощо.

Важлива складова успіху «Школи радості» — формування позитивної «Я — концепції», щирого відчуття радості життя, бо ж хто не любить своє власне життя, тому недосяжні й інші глибокі почуття. «Де безрадісні почуття, — писав В.Сухомлинський, — там і пригнічений розум, скута душа».

Одна з найважливіших потреб людини — радість спілкування, емоційно-чуттєва насиченість відносин між людьми, яка має велике значення і для навчання та виховання молодших школярів.

В.Сухомлинський завжди поряд з дитиною, обличчям до неї, очі на рівні очей, часом бачимо дотик руки, який немов гарантує маленькій людині почуття психологічного комфорту, впевненості та захисту. Зосереджена увага вчителя говорить про те, що він уважно, не перебиваючи, слухає дитину, не забиває учня власними міркуваннями та зауваженнями. Така пауза допомагає дитині розібратися у власних думках та переживаннях і водночас відчути увагу вчителя до своїх проблем. Тоді поділена радість подвоюється, а поділене горе зменшується двічі; дитина розкривається, більше розповідає про себе, та й, відчувши позитивне ставлення до себе з боку вчителя, стає здатною сама просуватися у вирішенні своєї проблеми.

Ще під час підготовки дитини до школи ми намагаємось якомога більше дізнатися про кожного майбутнього учня, дати йому можливість самоствердитися. З цією метою проводимо гру — усну анкету «Давайте познайомимося», де діти розповідають про те, що їм цікаво: про дні народження, про батьків, братів, сестер, про домашніх тварин, улюблені ігри, інтереси, хобі тощо.

Таку ж мету переслідує гра «Подобається — не подобається», пізніше — хвилинки розвитку мовлення на уроках з мови та читання: «Цікава книга», «Гарна людина», «Про мого товариша», «Про важливу (сумну, гарну, веселу) подію» та ін.

Самоствердженню дитини в класному колективі сприяє проведення суботньої «Розповіді про хобі», під час якої учень (часто разом зі своїми батьками) розповідає класу про своє захоплення, демонструє набуті вміння, часом навчає інших виготовляти саморобки з природного матеріалу, оформлювати гербарій, ліпити вареники, складати або розв'язувати кросворди тощо.c:\users\оля\documents\документи мама\фото мама до презентації\-\dscn4650.jpg

Кожна дитина малює і дарує вчителеві свій «портрет у сонячному промінні», а на промінчиках пише, які риси характеру цінує у собі. Інший варіант — подібні записи як комплімент біля «портрета» товариша роблять його однокласники.

Якщо ж у когось з дітей поганий день, «невдаха» проходить живим коридором, а кожен з дітей намагається сказати йому щось добре, тепле або смішне, щоб його підбадьорити.

Коли діти трохи подорослішають, вони пишуть невеличкі твори «Який я зараз» або «Яким я хочу стати», чи складають план-схему: ким (яким) хочуть стати і що для цього треба робити, що поступово переводить розмову з площини визнання (самовираження), схвалення, похвали, подяки в площину самовиховання, самовдосконалення.

Саме про це писав В.Сухомлинський у «Розмові з молодим директором школи»: «Будь-який первинний і загальношкільний колектив багатий на людей, що мають яскраві індивідуальні задатки, здібності, інтелект, обдарування. Майстерність виховання полягає в тому, щоб ці індивідуальні риси виявлялись у вольовій спрямованості особистості, в глибоко розвиненому людському достоїнстві, у здоровому самолюбстві».

Формуванню позитивної «Я — концепції» сприяє і плідна робота з батьками, бо ж, за словами В.Сухомлинського, «...у відносинах добра, злагоди, взаємної допомоги й підтримки, духовної єдності і щирості, довіри і взаємної поваги батьків перед дитиною якраз і розкривається все те, на чому утверджується її віра в людську красу, її душевний спокій, рівновага».

Це знаходить відображення у невеличких так званих есе за методикою «Критичного мислення», наприклад, «Моя дитина», «Моя мама» тощо, які ми оформлюємо потім у спеціальному альбомі.

Позитивна «Я — концепція» спрацьовує лише тоді, коли успішною є основна робота школяра — його навчання. «Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання», — писав видатний педагог.

«Ми вважаємо однією з найважливіших проблем школи створення гармонії вмінь і знань. Вихованці можуть успішно вчитися тільки тоді, коли вони вміють спостерігати, думати, висловлювати думки, читати, писати, думати читаючи і читати думаючи. Цей комплекс основних умінь — ціла галузь педагогічного процесу». Ще раз наголосимо, що найголовнішою складовою освіченої людини В.Сухомлинський вважав уміння читати, а джерелами думки — «природу, працю, моральну красу людської поведінки, книгу і творчість...».

Видатний педагог запропонував власну систему навчання вміння мислити, називав її «уроками мислення». Під системою «уроків мислення» В.Сухомлинський розумів школу думки, без якої не уявляв повноцінної розумової праці, ефективного опанування нових знань.

Основними завданнями «уроків мислення» були розвиток уміння спостерігати за явищами навколишнього світу, збагачення життєвого та чуттєвого досвіду, накопичення конкретного природного матеріалу як основи розвитку абстрактного мислення; усвідомлення окремих предметів і явищ природи, їх взаємодії та взаємозв'язку; розвиток уміння визначати спільні та відмінні властивості предметів, порівнювати й узагальнювати їх; розвиток уміння будувати гіпотези і самостійні висновки; розвиток мислення і мовлення дітей; розширення пізнавальних інтересів; спонукання до творчості засобами слова, образотворчого мистецтва, музики, праці тощо; розвиток уяви та фантазії, розвиток пам'яті та ін.c:\users\оля\documents\документи мама\фото мама до презентації\dscn3204.jpg

Новітні технології повторюють шлях педагогічного пошуку В.Сухомлинського. Нова освіта спрямовує увагу на особистість, що здатна критично мислити, спроможна опрацьовувати різноманітну інформацію, прагне змінити на краще власне життя і життя своєї держави.

Проведення інтерактивного уроку, коли учень є суб’єктом власної навчальної діяльності, а вчитель тільки організатор, регулятор і контролер, колективні форми роботи, демократичне спілкування між вчителем і учнями та учнів між собою позитивно впливають на розвиток учнів і дає набагато більше результатів, ніж проведення традиційного уроку.c:\users\оля\documents\документи мама\фото мама до презентації\-\dscn1794.jpg

Учитель – це той, хто володіє найбільшою педагогічною майстерністю, постійно пробуджує в юному серці бажання бути хорошим, бажання стати сьогодні кращим, ніж учора, почуття самоповаги.

Працюючи над своєю проблемою підпорядковую її науково-методичній проблемі школи: «Формування ключових життєвих компетентностей учнів через особистісно діяльнісний підхід до навчально- виховного процесу».

Перед сучасною початковою школою стоїть завдання сприяти становленню дитини як неповторної індивідуальності, розвивати її творчий потенціал, прагнення до самостійної пізнавальної діяльності. Традиційна ж методика переважно спрямовує учнів на запам’ятовування програмового матеріалу та його відтворення. У північних народів є простий і мудрий афоризм: «Якщо подарувати людині одну рибину, вона буде ситою один день. Якщо подарувати дві, буде ситою два дні. Якщо навчити ловити рибу – буде ситою все життя». Так і в навчанні: скільки б у школяра не було предметних знань і вмінь, старанності , сумлінності – їх усе одно буде замало для подальшого успішного навчання і розвитку.

Початкова освіта на сучасному етапі має яскраво висвітлену особистісну орієнтацію. Вона спрямована на всебічний розвиток молодших школярів, повноцінне оволодіння ними всіма компонентами навчальної діяльності.

Запорукою сучасного особистісно орієнтованого початкового навчання є, на мою думку, високий професійний рівень педагога, його творчість.

Нині у нашій школі, відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти, проведено велику пропедевтичну роботу щодо методичного забезпечення вчителів початкових класів, підвищення науково-теоретичного та практичного рівнів викладання предметів, посилення уваги до виховної та розвивальної функції навчання.

Як зробити, щоб дитина не лише засвоювала нові знання, а й намагалася застосувати їх під час вироблення нових умінь, почувала себе впевненою, бажала вчитися?

На мою думку, основне завдання сучасного вчителя – залучити учнів до активної самостійної діяльності, перетворюючи школярів у її суб’єктів. Зацікавленість, викликана вчителем на уроці, за певних умов може перерости в стійкий інтерес до знань.

Нагромаджений в Україні та за кордоном досвід переконливо свідчить, що інтерактивні методи сприяють інтенсифікації й оптимізації навчального процесу. Вони дозволяють учителям:


  • зробити навчання більш доступним і цікавим;

  • моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати соціальний досвід учнів через включення в різні навчальні та життєві ситуації і їхні переживання;

• створити умови для розвитку в дітей здатності будувати конструктивні стосунки в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв'язувати їх, шукати компроміси, прагнути до діалогу, знаходити спільне розв'язання проблеми;

  • навчити учнів формулювати власну думку, правильно її виражати, доводити свою точку зору, аргументувати й дискутувати, слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;

  • ефективно розвивати в них навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.

Крім того, використання інтерактивних методів дозволяє реалізувати ідею співробітництва тих, хто навчає, і тих, хто навчається, сприяє оздоровленню психологічного клімату на уроці, конструктивній взаємодії, створенню доброзичливої атмосфери. c:\users\оля\documents\документи мама\фото мама до презентації\-\dscn4615.jpg

Проте ми маємо розуміти, що на шляху швидкого й ефективного застосування інтерактивних методів усіма вчителями постають певні труднощі. Так, наприклад, інтерактивна взаємодія учнів у парах і групах змінного складу дає разючі результати. Однак важко налагодити взаємонавчання як постійно діючий механізм, складно контролювати процес взаємонавчання тощо. Інтерактивна взаємодія потребує певної зміни всього життя класу, а також значної кількості часу для підготування як учням, так і педагогу. Більшість учителів сьогодні недостатньо обізнані в тому, які є методи інтерактивного навчання. До того ж кожен з методів потребує від педагога чіткої покрокової, поетапної реалізації з обов'язковим прогнозуванням результатів навчання. Крім того, в інтерактивному процесі часто йде не навчальне заняття із заданої теми, а розгортається «саме життя», де учасники «проживають» конкретну подію, що спланована, структурована, сконцентрована. Усе відбувається «тут і тепер», а не розтягнуто в часі, потім усе рефлексується. При цьому кожен із застосовуваних методів виконує свою функцію, отже і комплексний вплив на учнів може бути і не до кінця передбачуваним. Саме тому одна з основних вимог до застосування інтерактивних методів — це власний досвід участі вчителя в групових інтерактивних вправах. Для того щоб підготувати вчителя до такого навчання, треба дати йому можливість отримати такий досвід у системі підвищення кваліфікації. Тому очевидно, що сьогодні вже назрілою є необхідність внесення відповідних змін до змісту перепідготовки вчителів, тим більше, що такий досвід в Україні вже є.

Аналіз творів В.О. Сухомлинського переконує нас у тому, що свою педагогічну діяльність він організовував так, щоб діти поступово починали оперувати такими поняттями, як явище, причина, наслідок, подія, зумовленість, неможливість та ін. Оволодіння цими поняттями було неможливим без дослідження фактів і явищ, без осмислення того, що дитина бачить своїми очима, без поступового переходу від конкретного предмета, факту, явища до абстрактного узагальнення. В.Сухомлинський вважав, що дитину необхідно навчити глибоко проникати в суть причиново-наслідкових зв'язків і явищ навколишнього світу. Ось чому в роботі з шестирічками у «Школі радості» він так багато уваги приділяв розумовим вправам, у яких органічно поєднувалися бачення дитиною реального предмета та створення в уяві фантастичного образу, бо фантазування є особливістю дитячого мислення. Саме це вважалося «найблагодатнішим ґрунтом» для розвитку дитячої думки, для становлення елементів «інтелектуальних взаємин у малюків».

Тож, пропонуючи дітям прийоми за новітніми технологіями, ми спираємось на досвід роботи нашого славетного земляка, а також рубрики з книжки «Умій вчитися» академіка О.Савченко:



  • учись організовано працювати;

  • плануй складну роботу;

  • думаю, міркую, розумію;

  • які бувають відповіді;

  • аналізуй ознаки і частини предметів;

  • головні ознаки — «ключики» правильної відповіді;

  • як порівнювати предмети, слова, числа, вирази;

  • як порівнювати тексти, малюнки, задачі;

  • доповнити, продовжити, завершити;

  • аналізуй, порівнюй, шукай головне;

  • учись «виключати» та узагальнювати;

  • шукай причину, передбачай наслідки;

  • учись доводити свої думки;

  • умій контролювати й оцінювати.

Ще під час підготовки до школи ми надаємо майбутнім першокласникам можливість самостійно індивідуально або вдвох-втрьох попрацювати з такими книжками або ж з книжками-розмальовка-ми, що містять подібні завдання, подумати над «хитрими запитаннями», перевірити свою кмітливість, потренувати увагу та пам'ять, погортати дитячі енциклопедії.

У творчому доробку В.Сухомлинського ми знайшли багато праць, присвячених саме проблемі формування допитливості. Зокрема, у книзі «Як виховувати справжню людину» привертає увагу розділ «Як пробуджувати допитливість», де педагог розглядає питання виникнення допитливості й шляхи її формування у дітей.

Саме поняття «допитливість» він визначає як потребу знати і бажання дізнатися, пояснити. Ця потреба весь час росте і ніколи не згасає. Чим активніша діяльність людини, чим активніше вона взаємодіє з навколишнім світом, тим більше бачить людина зв'язків між речами, фактами, властивостями, тим більше вона дивується. Перед нею відкриваються тисячі загадок, і саме в їх розгадуванні Василь Олександрович вбачав суть допитливості. Він наголошував, що завдання вчителя полягає в тому, щоб вже зі шкільного віку дитина ставала мислителем і її активна діяльність перетворювалася на нестримну лавину пізнання. Єдиний шлях до цього — праця. Допитливість — дуже крихка і ніжна серцевина людини, її легко зламати, пробудити огиду до праці через непосильність і одноманітність. У творчій праці, життєрадісній і бажаній, Сухомлинський вбачав незамінне джерело думки, розумового і фізичного розвитку дитини. Спираючись на свої багаторічні спостереження, він зазначав, що вчителі, які намагаються дати учням якнайбільше готових знань, гублять їхню допитливість. Якщо на уроці після розповіді вчителя немає запитань — це перша ознака того, що в класі немає інтелектуальних потреб, а залишився тільки обов'язок щодня вчити уроки. Педагог писав, що інтелектуальна байдужість, бідність інтелектуальних емоцій притупляє чутливість до мудрості, новизни, багатства і краси думки, до пізнання.

Урок Василь Олександрович образно називав першим вогнищем, зігрівшись біля якого, дитина прагне стати вдумливим мислителем. Він вбачав надзвичайно важливе розвивальне завдання уроку в тому, щоб сформувати в учня жадобу до пізнання. Для цього вчителеві потрібно зайти до класу з думкою здивувати та викликати бажання знати більше.

Заслуговує на увагу комунікативна спрямованість його «уроків життя», постійний діалог як між учителем і окремим учнем, так і між учнями. Прикладом можуть бути відомі в усьому світі педагогічні казки — чарівний світ життя, розкритий мудрим наставником, який не повчає учнів, не втомлює дітей сухою дидактикою, а просто йде поряд з дітьми, а можливо, за ними, радіючи разом з учнями кожному новому відкриттю.c:\users\оля\documents\документи мама\фото мама до презентації\-\dscn1642.jpg

Дати кожній дитині щастя — ось у чому бачив свою місію педагог і вчений Сухомлинський. Але дитина не може бути щасливою, якщо їй у школі нецікаво, погано, нудно, якщо вона не відчуває себе достатньо здібною, щоб оволодіти шкільною наукою. Щоб зробити дитину щасливою, педагог насамперед повинен допомагати їй вчитися, переживати незрівнянне почуття першості, відчути «смак» успіху.

«Учительська професія — це людинознавство, постійне проникнення у складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється...», — писав В.Сухомлинський. Людинознавчий підхід є відображенням демократизації і гуманізації шкільного життя, коли в центрі уваги педагога — кожна дитина з її індивідуальними особливостями. Особистісний підхід до навчання і виховання молодшого школяра створює умови для всебічного впливу на дитину, усвідомлення (діагностування) рівня її знань, рівня сформованості рис характеру, компонентів світогляду.

За В.Сухомлинським, і оцінки мають бути індивідуальні, тобто необхідно враховувати індивідуальні особливості процесів мислення, адже в кожної дитини думка розвивається своєрідними шляхами, кожна дитина розумна і талановита по-своєму. Ось чому В.Сухомлинський прагнув, щоб цей розум і талановитість стали основою успіхів у навчанні, щоб кожен учень не вчився нижче за свої здібності. Ось чому педагог постійно шукав різноманітні форми організації навчального процесу та форми навчальної діяльності учнів, оригінальні методи, багато з яких тепер пов'язують з методами новітніх технологій.

Зважаючи на думку В.Сухомлинського про необхідність навчити школярів обмінюватись ідеями, зокрема, під час дискусій між собою або спілкування з учителем, ми поступово вводили елементи інтерактивних технологій та залучали дітей до роботи в парах або малих групах, як стабільних, так і динамічних, змінних.

Кожна така маленька група працює за девізом «Хто перший?» (рівнорівневі групи, коли той, хто виконав стартове завдання, може переходити до більш складного завдання в умовах своєрідного змагання серед рівних) або «Роби, як я!» (різнорівневі групи, коли сильний учень допомагає слабшим).

Щоб привчати дітей до плідної співпраці та діалогу в складі пар або груп, ми використовуємо різні перестановки столів у класі, постійно відображаємо роботу класу в експозиціях та стендах, на стінах класу, на дошці.

Наприклад, розміщення дітей для роботи в парах та групах:


Робота в парі


Робота в малій групі
Робота у великій групі

Для ефективної співпраці учнів під час парної чи групової роботи поступово разом з дітьми ми розробили правила колективної роботи та спілкування:



  • Говори, якщо готовий аргументувати, довести.

  • Критикуй, щоб знайти правильне рішення.

  • Пропонуй, але бери на себе відповідальність за результат.

А перший варіант опорної таблиці з «умовами» мав такий вигляд:

  • Дотримуйся теми.

  • Вислуховуй усіх, не перебиваючи нікого.

  • Не говори одночасно з іншими.c:\users\оля\documents\документи мама\фото мама до презентації\-\dscn3034.jpg

  • Поважай різні думки.

Використання таких правил має велике значення не стільки під час виконання вправ за зразком чи тренінгових вправ, скільки під час роботи з проблемними задачами та творчими завданнями.

В.Сухомлинський підкреслював, що розвитку допитливості, системності, гнучкості, самостійності розуму сприяють такі прийоми впливу на внутрішні психічні процеси, за яких учень подумки оглядає, досліджує широке коло фактів, явищ. Найбільш ефективний прийом у цьому плані — постановка проблемних задач.

Ось приклади таких завдань, які ми пропонували дітям на уроках української мови:

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка