В якій живе і виховується дитина



Скачати 112.04 Kb.
Дата конвертації09.03.2016
Розмір112.04 Kb.
Виховання особистості - це процес цілеспрямований, багатогранний за завданнями і змістом, складний щодо формування і розкриття внутрішнього світу вихованця, різноманітний за формами, методами і прийомами, безперервний, тривалий у часі (людина виховується на протязі всього життя).

Окремо визначеної моделі виховання не існує, бо кожна людина – це окрема, не схожа на інших, особистість, яка має свій власний світ, свій власний шлях розвитку.

Всебічний розвиток людини – це важкий і довготривалий процес, результат якого залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктивних чинників. На формування особистості найбільший вплив мають сімя, в якій живе і виховується дитина, школа та суспільство. Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в загальній формі . Загальною метою виховання є всебічний гармонійний розвиток особистості: її розвиток в анатомо-фізіологічному, психічному і соціальному напрямку. Таку мету виховання ставило перед собою суспільство завжди. Людина повинна бути завжди фізично, розумово і духовно розвинута.

Державною національною програмою «Освіта (Україна ХХІ століття)» одним із пріоритетних напрямів реформування освіти визнано родинне виховання. Саме в сім’ї закладаються основи формування особистості, вона є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. Так, у ст. 59 Закону України «Про освіту» зазначається:

1) «Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості»;

2) «Батьки і особи, які їх заміняють, зобов’язані: постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу…».

Сім’я виступає домінуючим інститутом у формуванні особистості дитини. Причому тільки та сім’я має позитивний вплив, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім’ї права і обов’язки; до її потреб ставляться з розумінням. Саме в таких сім’ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, врівноваженою, здатною до співчуття, оптимістичною, з почуттям гумору, має тверді етичні правила, дотримується загальнолюдських цінностей..

Родинне виховання, завжди досягає свого повного довершення тоді, коли воно здійснюється у нерозривній єдності з педагогічним впливом школи та громадськості, а основою формування особистості виступає родинно-шкільне виховання. “Родина і школа – дві могутні сили виховання“, - писав М. Стельмахович. Родинне виховання повинно духовно збагачувати дитину, формувати її як особистість, впливати на її розвиток, пробуджувати добрі почуття, сприяти виробленню морально-етичних норм співжиття у суспільстві, формувати майбутнього громадянина незалежної держави України.

Проблема сім’ї та вплив сімейного виховання на формування особистості дитини залишається актуальним для сьогодення,

Народна педагогіка виходить з того, що виховання дитини слід розпочинати в ранньому віці. Таке виховання, власне, слід розпочинати з раннього дитинства, основою для якого повинна слугувати гідна поведінка самих батьків та злагода в родинному житті: "Дійсно любов і згода, що панують у родині, роблять життя її приємним і щасливим навіть за несприятливих зовнішніх умов і закладають основи для розвитку у дітей доброї вдачі, що є однією з передумов щасливого життя у зрілому віці. Особливо велике значення у родинному житті мають перші роки життя дитини і навіть умови народження її. Численні факти свідчать про те, що діти, які народилися в ненормальних умовах, або ті, що жили ненормальним утробним життям, часто в дозрілому віці мають великі хиби фізичні й психічні, а іноді - навіть родяться каліками. Усе це треба мати на увазі батькам, коли вони хочуть, щоб їхні діти виросли здоровими, працездатними й розумними" ( Г.Ващенко)

Але ж як бути батькам, які не мають педагогічної освіти та знань з вікової психології? З народженням дитини вони миттєво стають вихователями. Яким чином буде здійснюватися процес виховання в сім’ї, які методи будуть застосовувати батьки в процесі формування особистості дитини? В цілому шляхи батьківської педагогіки базуються на таких принципах:
Інтуїтивно За прикладом своїх батьків

Навпаки методам своїх батьків У взаємодії з педагогом/психологом
Чи завжди наша інтуїція дає вірні поради? Чи педагогічно правильними були застосовані нашими батьками методи виховання? І нарешті, чи правильно роблять висновки діти, стаючи дорослими і створюючи власну родину? Лише у тісній взаємодії родина – учень – педагог можна сподіватися на позитивний дієвий результат виховання особистості. Завдання педагога – з перших днів перебування дитини в дошкільному закладі чи в школі вивчити особливості її психологічного та розумового розвитку і надати батькам педагогічну допомогу.

Плекання таких чеснот, як людяність, пошана до старших, допомога іншим і релігійність, милосердя, охайність, любов до порядку, доброзичливість, вихованість, добра поведінка в товаристві, різні практичні щоденні функції, чесність, щирість, а також патріотизм, любов до рідної історії формуються насамперед в родині.

Негативний вплив у родинному вихованні має розходження батьків у своїх вимогах до дітей, що спричиняє дезорієнтацію дитини та підриває авторитет батьків. У родинному вихованні дитини потрібно йти середнім шляхом, тобто уникати зайвої суворості і не покладатися на природу, задовольняти тільки здорові потреби дитини, застосовуючи при цьому певну дисципліну.

Як складову частину родинного виховання Г. Ващенко розглядає виховання поваги до батьків і старших. Розлад у родинних взаєминах, на його думку, не тільки заслуговує на осуд. Він підриває педагогічні позиції сім'ї, вкрай негативно впливає на виховання потомства, риє прірву між батьками та дітьми, сіє ворожнечу між родичами й свояками, знецінює високі духовно-моральні вартості, ослаблює міць держави, нації

Проблеми родинності і сьогодні відіграють важливу роль у діяльності національної школи. Адже родинне виховання повинно стати основою життєдіяльності школи, а тому новий тип національної школи в Україні визначається як школа-родина. Здоровою є лише та родина (школа), в якій вчителі люблять дітей, а діти з пошаною і любов'ю ставляться до вчителів (батьків), оточуючих і живуть у згоді між собою. Школа, яка будується на таких принципах і є майбутнім нашого суспільства, основою життєдіяльності народу.

Історико-педагогічний досвід переконує в тому, що співпраця сім'ї та школи - надзвичайно важливий чинник становлення й розвитку особистості, запорука ефективності виховних впливів, гарант міцності сформованих ідеалів й переконань. Така взаємодія може стати силою, яка захистить становлення особистості дитини від згубного впливу негативних явищ у суспільстві.

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позаурочною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

«Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позашкільними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Крім того, батьки впливають на своїх дітей через механізм підкріплення: заохочуючи поведінку, що вважається правильною, і караючи дитину за порушення правил, батьки поступово вкорінюють у її свідомість систему норм.

Батьки можуть використовувати різні засоби заохочення — соціально-психологічні (наприклад, похвала) чи матеріальні (винагороди, привілеї). При цьому похвала батьків, з якими дитина перебуває у дружніх стосунках, як правило, дієвіша, ніж похвала батьків байдужих, холодних. Ефект заохочення залежить також від того, як діти сприймають його. Якщо в разі очікування винагороди діти дотримуються вимог батьків, то у противному разі вони можуть не дотримуватись цих вимог. Аналогічно діти оцінюють похвалу. Якщо їх хвалять за все, що б вони не зробили, похвала перестає бути засобом заохочення.

Якщо потрібно покарати дитину за певну провину, це слід робити одразу після неї. При цьому необхідно бути суворим, але не жорстоким. Надто суворе покарання, як правило, викликає в дитини страх і озлобленість, вона починає уникати людини, що суворо поводиться з нею, а в разі загострення стосунків може піти з дому. Дослідження свідчать: правила поведінки, що нав'язуються через суворе покарання, діти засвоюють найменшою мірою. Покарання буде дієвішим, якщо пояснити дитині, за що її карають. Експериментально встановлено, що дитина швидше підкориться, якщо їй спокійно і дохідливо пояснити, чому вона має це робити, ніж без пояснень покарати за неслухняність

Важливою умовою дії механізмів впливу є авторитет батьків. Авторитет батьків залежить від частоти і якості контактів з дитиною; інформованості про справи дитини; ступеня розуміння і рівня вирішення питань, що турбують дитину; активності в самовдосконаленні і вдосконаленні оточення.

Метою сімейного виховання є формування таких рис і якостей особистості, які допоможуть гідно подолати життєві труднощі, перешкоди й негаразди. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, пізнавальних сил і початкового досвіду трудової діяльності, морального та естетичного формування, емоційної культури і фізичного здоров'я дітей - все це залежить від сім'ї, від батьків і все це є завданнями сімейного виховання.

Виховання - це такий процес взаємодії батьків і дітей, який неодмінно приносить задоволення як одним, так і іншим.

Сімейне виховання розпочинається з любові до дитини. Педагогічно доцільна батьківська любов - це любов до дитини в ім'я її майбутнього, на відміну від любові в ім'я задоволення власних швидкоплинних батьківських почуттів. Сліпа, нерозумна любов деформує у свідомості дітей систему цінностей, породжує утриманство. У дітей формується зневага до праці, не розвивається почуття вдячності, безкорисної любові до батьків та інших родичів.

Сімейне виховання - це педагогіка буднів, педагогіка кожного дня, яка в повсякденному житті здійснює велике таїнство формування особистості людини.

У "Конвенції про права дитини" підкреслено, що діти мають право на особливу турботу і допомогу, для чого в сім'ї як найважливішому осередку суспільства і природного середовища для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей, повинен бути забезпечений необхідний захист.

Доведено, що для повного і гармонійного розвитку особистості дитині необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові, взаєморозуміння. Тільки такі умови сприятимуть підготовці дітей до самостійного життя в суспільстві і вихованні їх у дусі загальнолюдських ідеалів, миру і власної гідності. Багато проблем виховання вирішуються з великими труднощами, тому що батьки нерідко не володіють ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особистості, яка формується.

Про роль родинного виховання має пам’ятати кожен педагог і насамперед – вихователь чи класний керівник, який безпосередньо керує процесом виховання дітей в навчальному закладі. У практиці використовуються такі організаційні форми роботи з батьками, у яких фактично реалізуються деякі або практично всі функції: батьківські збори і індивідуальні зустрічі, дні відчинених дверей, консультації, батьківські лекторії, спільні свята, телефони довіри тощо.

Аби батьківські збори не перетворювалися у формальне підведення підсумків за навчальний семестр або рік, доцільно включати в них і моменти батьківського всеобучу з педагогіки, де можна обговорити проблеми дітей, проблеми виховання тощо. Особиста практика класного керівника допомогла мені створити свій власний алгоритм підготовки бесід з педагогіки чи психології ( за присутності психолога) з батьками.


  1. Підготовча робота

  • Плануючи тематику бесіди на наступну зустріч з батьками, я аналізую шкільне життя класного колективу і окремих дітей, проблеми, які виникали впродовж певного періоду ( наприклад, після минулих батьківських зборів), індивідуальні звернення батьків і відповідно до цього, обираю тематику обговорення.

  • Опрацьовую педагогічну літературу, з метою посилання на вчення видатних педагогів і пошуку доцільних порад для розкриття теми.

  1. Обговорення запланованого питання безпосередньо на зборах.

  • Подаю певну педагогічну ситуацію, що потребує обговорення та вирішення, на розсуд батьків. Такий підхід спонукає батьків до роздумів, аналізу та самостійного пошуку методів виховання, що так необхідно у повсякденному житті.

  • Вислухавши думку кожного, разом з батьками підводимо підсумок найбільш вдалого з педагогічної точки зору вирішення проблеми.

  • Розкриваю тему, посилаючись на педагогічну спадщину ( або виступ психолога), цитую видатних педагогів, даю поради, тощо.

  • Виношу на обговорення та розсуд викладене, допомагаючи зрозуміти той чи інший педагогічний підхід.

  • Рекомендую літературу, де бажаючі можуть детальніше самостійно ознайомитися з тим, що їх зацікавило.

  1. Підведення підсумків обговорення

  2. Планування наступної теми всеобучу. Батьки ставлять інші, хвилюючі їх запитання, разом обираємо наступну тему ( вона може бути розширена, відповідно до першого пункту).

Література:

Ващенко Г. Виховання пошани до батьків і старших // Вибрані педагогічні твори. – Дрогобич: Видавнича фірма “Відродження”. 1997. – С. 128-141.

Макаренко А.С. Книга для родителей.-М.: Педагогика,1988. – 156 с.



Стельмахович М. Українська родинна педагогіка: Навч.-метод. посіб. – К., 1996. – 180с.

Сухомлинський В. Моральні цінності сім”ї // Вибрані твори: В п”яти томах. – К.: Рад.школа,1977. – Т.5. – С. 343-347.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка