Важко переоцінити значення фольклору в культурній історії народу. Це генетично-спадкова основа його етнічного становлення, формування інтелектуальної й художньої самосвідомості, способів поведінки



Скачати 93.98 Kb.
Дата конвертації09.03.2016
Розмір93.98 Kb.
Важко переоцінити значення фольклору в культурній історії народу. Це генетично-спадкова основа його етнічного становлення, формування інтелектуальної й художньої самосвідомості, способів поведінки. Фольклор є важливою складовою частиною культури народу. Фольклор — одна з найтриваліших і всеохоплюючих систем духовного життя народу, тісно зв´язана з народним побутом, з літературою яка, зрештою, витворилась з фольклору і зберігає з ним тісний зв´язок на всіх етапах свого розвитку . До цього часу в науці не існує чіткості чи одностайності щодо того, які сфери народного знання окреслюються цим поняттям. Це пов´язано з тим, що у більшості західноєвропейських наук під поняттям «фольклор» розуміють не тільки усне словесне мистецтво народу, а духовну творчість у поєднанні з матеріальною, з урахуванням елементів побуту, знарядь праці, особливостей побудови житла тощо.

Термін „фольклор" походить від англійського folk - рід, народ, lore - знання, що разом означають „народна мудрість, народознавство". Одним із перших цей термін використав англієць В. Томс, котрий 1846 р. під псевдонімом А. Мертон, надрукувавши у часописі "Атенеум" (№ 982) статтю "The Folklore". В українській фольклористиці у 80-х роках ХХ ст. термін одним з перших почав використовувати М. Драгоманов, але й до сьогодні він не знайшов загальноприйнятого визначення. Головна функція фольклору - це задоволення природної потреби у самовираженні й спілкуванні.

У сучасній українській фольклористиці знаходимо трактування цього терміну у вужчому розумінні: «Фольклор — це художнє відображення дійсності у словесно-музично-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, нерозривно пов´язаної з життям і побутом. У ній відбито світоглядні, етичні й естетичні погляди народу»

Поряд з терміном «фольклор» існує термін «народна творчість», яким окреслюється вся творча діяльність народу: поезія, музика, театр, танець, архітектура, художнє і декоративно-прикладне мистецтво — все, що несе відбиток побуту, а також є втіленням поглядів, ідеалів та прагнень людей.

Людина у своєму стрімкому поступі до прогресу, індустріалізації життєвого середовища почала забувати рідну домівку, котра дала їй життя і неповторне ім'я,недбало ставитися до неї. Це обернулося порушенням балансу гармонії життя, втратою енергії “земного тяжіння”. Поки не пізно, необхідно дбати про збереження духовних надр, органічною частиною яких є фольклор народу. Україна багата на фольклорні традиції, що органічно входять у її культуру, свідомість народу, становлять не тільки її минуле, але й сьогодення.

Народна творчість знаходиться постійно в нестримному русі. Так виникають нові обряди, традиції, музичні і пісенні твори, деякі змінюються і вдосконалюються, а деякі спрощуються і зникають.

Кожний регіон України відзначається своєрідними природно-географічними умовами, неповторним етнічним автопортретом. Фольклор, як правило, виявляється у вигляді “фольклорних діалектів" , тобто має регіональну специфіку. Регіоном називають соціальний та географічний простір, в якому відбувається соціалізація людини, формування, збереження та трансляція норм життя.

Справжній фольклор, як і мова народу, не може існувати поза природним етнічним середовищем. Його першорядна функція — бути засобом живого міжособового контакту.

Для того, щоб зафіксувати, зберегти для нащадків духовні перлини нематеріальної культури, багато вчених та аматорів протягом десятків років проводять науково-збирацьку роботу, вивчають і систематизують зібраний матеріал.

Херсонщина. Цей чудовий південний край здавна витворив свою, неповторну духовну культуру. Він був територією, де мешкали сармати, скіфи, кимерійці, гуни, алани, хозари, половці, слов’яни та багато інших народів, етносів. Сьогоденна Херсонщина заселена переселенцями з Чернігівської, Полтавської, Київської, Хмельницької, Вінницької та багатьох інших губерній України і Росії.

А скільки іноетнічного населення мешкає тут! Все це, а крім того своєрідні географічні умови: широкі безкрайні степи, близькість Дніпра та Чорного моря – і створили неповторну духовну культуру. Саме вона і приваблювала до себе провідних діячів культури, а саме: А. Чужбинського, С. Чернявську, А. Шмідта, А. Скальковського, Дніпрову Чайку,

В. Другальова, В. Кисіля, І. Мацієвського та ін. Їхні праці, зібраний і опрацьований матеріал має величезне значення як з наукового погляду, так і з практичного застосування по збереженню духовних скарбів населення Херсонщини.

Особливе місце тут займає народнопісенна культура. Її зразки знайшли своє втілення в репертуарах кращих вокально-хорових колективів: Державного заслуженого академічного народного хору ім. Г. Вірьовки, Кубанського козачого хору, аматорського народного хору “Калиновий цвіт” ПОК “Зоря” с. Чорнобаївка Білозерського району, фольк-гурту “Свічадо” та багатьох інших професійних та аматорських вокально-хорових колективів, ансамблів народної пісні, фольклорних колективів нашого краю.

Особливо цінним є автентичний фольклор. Під автентичним розуміємо всі види творчої діяльності у їх первозданному, адекватному генетичним витокам вигляді, без будь-яких обробок — літературних,композиторських, режисерських, які функціонують у природному середовищі села, або у сценічній репрезентації. Носіями автентичного фольклору є люди, які тісно пов'язані з природним фольклорним середовищем, успадкували фольклорні знання від батьків, дідів переважно усним шляхом і передають їх із покоління в покоління.

Представниками автентичної фольклорної традиції часто виступають сільські фольклорні колективи. Такий колектив був створений у 1984 році і діяв до 1994 року у с. Українка Нововоронцовського району Херсонської області. Ініціаторами створення стали Слущенко Ніна Степанівна, на той час завідуюча сільським клубом с. Українка, та її чоловік Слущенко Микола Іванович, який був музичним керівником. Ця співоча родина ніколи не стояла осторонь усіх концертів та заходів, які проходили у сільському клубі. Тому, знаючи всіх жителів поіменно та їхні таланти і любов до народного співу, вирішили об'єднати ці таланти в один колектив. Сором'язливі сільські жителі не охоче, але все ж таки один за одним погоджувалися на участь у народному ансамблі, який назвали «Райдуга». І вже після перших успішних виступів колектив почав стрімко збільшуватися. До його складу протягом десяти років діяльності входило двадцять сім учасників: Слущенко Н.С., Слущенко М.І., найменші учасниці Слущенко Світлана, Слущенко Валентина, Марченко П.І., Марченко Л.І., Анісімова В.І., Бондаренко Г.П., Бондаренко М.Д., Кучеренко К.Ф., Комедова А.С., Іващенко В., Лях В.В., Лях Л.С., Лях Т., Лях Л.В., Кравченко О.П., Іващенко П., Барабуля Є., Шепель М., Курак Л.Г., Салтан Л.Ф, Сандуленко Н.А., Полуектова Т.І., Біляєва Л., Лях О.Б., Петрушова О.П.

Це були люди різного віку, різних професій, але їх усіх об'єднала любов до народної пісні. Подбали ентузіасти про свої костюми, оформлення сцени. Тексти пісень збирали по крупинці, записували із уст старожилів сіл Біляївки та Українки. У творчому доробку аматорів сцени були народні пісні: колядки та щедрівки, частівки, весільні приспівки, жартівливі пісні та багато інших.

Колядки та щедрівки, як найдавніші зразки народної творчості, були записані від найактивніших носіїв фольклору, старожилів сіл Біляївка та Українка Андрієнко М.О., Шляпіної Є.Л., Борисенко А.М., Петрушової О.П.

Коляд, коляд, колядниця,

Добра з медом паляниця,

А суха не така –

Дайте дядьку п’ятака!

Як не даси п’ятака,

Візьму коня за гривку,

А кобилку за чубринку

Та й виведу на могилку,

А з могилки – на тічок,

Дайте дядьку п’ятачок.

Щедрівочка,щедрівочка,

Болить наша голівочка,

Болить дуже поперек.

Винесіть медівки глек.

Коляд,коляд,колядик,

А я в батька один.

Та хоч мати і є,

Все качалки дає.

Найбільш популярними були сімейно-обрядові пісні, особливо весільні. Заселяючи села, люди з інших регіонів привозили із собою свої традиції, обряди, які переплітаючись із існуючими, ставали особливо неповторними.

Пустіть, свати, в хату,

Нас тут не багато:

Четверо, п'ятеро,

Всього двадцятеро.

( З уст Будянської Н.А.)

Ми були в свекрухи,

Там їли пампухи,

З нової пшениці

Пекли паляниці.

(з уст Нагорного М.А. )

Відомо, що українці - народ веселий, який з гумором завжди сприймав будь-які негаразди. Тому у репертуарі «Райдуги» особливе місце посідали частівки. Характерною ознакою цього виду народної творчості було те, що їхня мова увібрала в себе говірку південного регіону, тобто «суміш» української та російської мов.

Танцювала краков’як,

Танцювала польку.

Виряжала Василя,

Дожилалась Кольку.

Гармоніста полюбить –

Нада чисто ходить.

Нада чоботи хароші,

І на чоботи галоші.

Гармоніст наш задається,

Він думає цяця.

Єсть у нашому сараї

Така ряба паця.

Ой з - під гори,

Котилася бочка,

Біляєвських мужиків ,

Вилупила квочка.

Ой заграйте мені,

Замузичте мені,

Нема в мене чоловіка,

То позичте мені.

Коли колектив збирався на репетиції, траплялося, що слова пісні з'являлися спонтанно на відомі мелодії. Дотепні любителі народного співу до популярних пісень додавали свої слова і отримували досить вдалі пародії.

Ти ж казала : «Під повітку»,

А прислала свою тітку.

Я прийшов, тебе нема,

Підманула підвела.

Ти ж мене підманула ,

Ти ж мене підвела,

Ти ж мене молодого

З ума-розуму звела.

(з уст Марченко Л.І.)

ЧЕРЕМШИНА

Знову чоловіка жінка лає:

Він робить не хоче, п'є-гуляє,

Грошей із зарплати не приносе,

Ще й на папіроси гроші просе.

Ой моя ти доля нещаслива!

Через тебе, чорта,стала сива.

Завжди в одиночку

З дітками в куточку

Жду тебе я жду.

Старанність і наполегливість, а ще любов до творчості, до пісні, щирість та відкритість душ принесли народним аматорам славу, визнання далеко за межами району, не одне перше місце на співочих конкурсах. Коли фольклорно-етнографічний ансамбль «Райдуга» виходив на сцену, у залі панувала тиша. Старовинна українська хата, прикрашена рушниками, за столами гарно вбрані жінки, кожна зайнята своєю роботою . То був не виступ, а ціла театральна постановка - розповідь про життя народу.

Вперше за межі села «Райдуга» виїхала у 1984 році на районний конкурс народної пісні. Рівних їм на сцені не було. Тому одноголосно журі конкурсу вирішило представляти Нововоронцовщину на обласному етапі будуть саме українці. Так почався стрімкий шлях «Райдуги» до слави: 1985 рік – І місце у районному конкурсі, а згодом і в обласному «Скарби Херсонщини», участь у П'ятому Республіканському фольклорному радіо конкурсі «Золоті ключі», а у 1988 році – І місце у цьому ж таки конкурсі. Їх запрошують до участі у благодійному концерті у фонд меморіального будинку-музею М.В.Лисенка (1988 рік), представляли Херсонщину на етнографічному ярмарку у Музеї народної архітектури та побуту УРСР (вересень,1986р.). Ансамбль с. Українка відкривав концерт, у якому, крім них, приймали участь співаки із усіх куточків України.

Під патронатом Міжнародної ради організацій фольклорних фестивалів у 1990 році у Києві було проведено ІІ Міжнародний фестиваль фольклору. Ансамбль «Райдуга», серед інших народних колективів, представляв на ньому автентичні форми фольклору.

Фольклор - цінний матеріал як у моральному, так і в розумовому та естетичному розвитку покоління незалежної України. Необхідно свято оберігати надбання народу, передавати їх із покоління у покоління, адже вони несуть у собі народну мораль, традиції, є пам'яттю поколінь.

Використана література.

1. Грица C. Фольклор у просторі і часі. - Тернопіль, 2000. - 224 c.

2. Дей О.І. Сторінки з історії української фольклористики. - К.: Наук. думка, 1975. - 271 c.

3. Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. - К.: Ред. часопису „Народознавство", 2001. - 576 c.

4. Жванко В.В., Лобанова О.О. Дорогоцінний скарб народної душі (Музичний фольклор Херсонщини). – Херсон.2004(2003).

5. Кирчів Р. Із фольклорних регіонів України. Нариси й статті. - Львів, 2002. - 350 c.

6. Кононенко П.П. Українознавство. Навчальний посібник. - К.: Заповіт, 1994. - 320 с.

7. Лановик М.Б., Лановик З.Б. Українська народна творчість. – Навчальний посібник/ К.: Знання-Прес,-2006. – 591с.

8. Мишанич C.В. Система жанрів в українському фольклорі // Українознавство: Посібник. - К.: Зодіак-ЕКО, 1994. - C.263-276.

9. Поліщук Ф.М. Український фольклор. Давня українська література. - К.: Вища шк., 1991. - 190 c.

10. Русин М.Ю. Фольклор: традиції і сучасність. - К., 1991. - 103 c.



11. Таланчук О.М. Українознавство. Усна народна творчість: Навчально-методичний посібник. - К.: Либідь, 1998. - 248 c.





База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка