Від коріння до верхів’я роду



Сторінка26/26
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.76 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26

Іванівка – (давні назви – Лопатинщина, Янківка) – село, центр сільської Ради. Розташоване за 30 км на північний схід від Білої Церкви і за 18 км від залізничної станції Сухоліси. Населення – 2025 чоловік. Сільській Раді депутатів трудящих підпорядковане с. Благовіщення.

В селі знаходиться центральна садиба колгоспу ім. 40-річчя Жовтня, за яким закріплено 3048,1 га сільськогосподарських угідь, у т.ч. – 2888,1 га орної землі.

На території села є восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека, дільнична лікарня, аптека.

Воно було назване за ім’ям його власника поміщика Яна Лопатинського, а пізніше Янківкою.

За мужність і відвагу, проявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни, орденами й медалями нагороджено 135 жителів села.

__________________________________________________

*) “Історія міст і сіл УРСР”. Під редакцією П.Т. Тронька.

Один із томів під назвою “Київська область”, с.142

Видавець – Інститут історії Академії наук УРСР, Київ – 1971

Головна редакція Української радянської енциклопедії Академії наук


Як помітив уважний читач, у довідці, що подається на перших сторінках книги під рубрикою «Від автора», відсутні дані останньої історичної доби, які стосуються недалекого минулого та нашого сьогодення, себто ідеться про період від 1920 р. по наш час. Не густо даних і абзацем вище. Щоб доповнити історичну довідку, з якою читач щойно ознайомився, автор подає новий, більш повний документ, за допомогою якого можна буде почерпнути додаткові відомості про історію села та людей, яку її творили.

Село Іванівка розташоване за 30 км від районного центру м. Біла Церква. Найближча залізнична станція Сухоліси знаходиться за 18 км. Площа населеного пункту – 490 га. Населення – 893 особи. Кількість дворів – 500.

Геральдика села затверджена рішенням сесії Іванівської сільської ради №13-122-IV від 5 cерпня 2004 р.

Через село протікає річка Красна, яка перед греблями утворює ставки під назвами Корніїв, Вернигорівський, Барвінський, Попівський, Кучерівський, Панський, Штундівський.

У селі є поклади жовтої будівельної глини.

Іванівка заснована на межі XVII-XVIII ст.

Найдавніші письмові згадки про село Лопатинщину (Янківку), майбутню Іванівку сягають другої половини XVIII ст. Саме тоді село осадив Ян Лопатинський. Як свідчать гербовники, рід Лопатинських користувався гербом «Slepowwron». У гербі та прапорі села Іванівка використані символи та колористика родового герба Лопатинських.

Рід Лопатинських походить із села Лопатинці на Поділлі й згадується з 1615 р. З цієї родини відомий Гіполіт Олександр Лопатинський (помер в 1747 р.), який згадується серед урядовців Київського воєводства як Овруцький хорунжий.

У 1786 р. в селі було зведено дерев’яну парафіяльну Різдва Пресвятої Богородиці церкву 5 класу.

На території знаходилася економія пана Лопатинського. Від його прізвища і походила назва села Лопатинщина. Від часу володіння селом його сином Яном, село набуло іншої назви – Янківка. Відтоді обидві назви села ходили поруч навіть в документах державної ваги.

Село Янківка було найбільшим після Узина. Тут був кінний завод, який належав сім’ї графа Браницького. У центрі села на великій території був базар, який працював по понеділках. У селі нараховувалося 3552 десятин землі, з них поміщикам належало 1295 десятин, 44 – іншим, церкві 69,5 десятин, селянам – 2113 десятин.

У 1884 р. Л.Похилевич згадує Лопатинці у своїй книзі «Сказания о населенных местностях Киевской губернии»: «Село при р.Узке, в 3-х верстах выше от Рейментарщины. Называется также Янковкой, по имени Яна Лопатынского, заводившего селение. Жителей обеего пола: православных - 1719 и римских католиков 108. В числе жителів много шляхты, именно до 300». На початку XXст. у селі було 508 дворів і 2585 жителів.

Селяни брали участь у боротьбі проти самодержавства. У 1905 р. виступили проти панів, що жили в економії. У 1917 р. землю економії поділили між малоземельними селянами. У цьому ж році створена сільська рада, головою якої був Пилип Кирилович Носач. У березні 1918 р. в селі почали створювати загони, які допомогали Червоній армії у боротьбі з німецькими окупантами. Після краху кайзерівського окупаційного режиму село тимчасово було зайняте військами С.Петлюри.

У червні 1920 р. у селі відновив роботу сільський ревком. У цей час обов’язки голови сільської ради виконував односелець Гордій Іванович Криштопа.

У вересні 1920 р. жителі села взяли активну участь у повстанні проти радянської влади. У цей час в селі знаходився штаб повстанців.

За архівними даними, 22 вересня 1920 р. загін котовців під проводом голови Білоцерківського повітового ревкому Сагайдачного увірвався в село. Були арештовані ініціатори та учасники повстання, яких було відправлено в Сибір.

У 1929 р. декілька сімей об’єдналися в ТСОЗ під назвою «Освітник України». Організатором товариства був Петро Євтухович Романчук. Згодом до товариства увійшли 127 господарств.

У 1930 р. розпочалася суцільна колективізація сільського господарства. На території Іванівки утворилося три колгоспи: «Перемога», «Пролетар « та «Нова Перебудова».

У цей же час у селі розпочався процес так званого розкуркулювання заможніх селян, який супроводжувався конфіскацією майна, арештами або примусовим переселенням у віддалені райони Півночі та Сибіру. Під час колективізації 40 сімей було вивезено із села.
Голодомор 1932-1933 р.р. забрав близько 60% населення Янківки. Підтвердженням цього є той факт, що до 1933 року в селі налічувалося близько 6 тис. осіб, а перед війною - лише близько 3 тис.

У 1937-1938 р.р. деякі жителі села були репресовані.

У той же час у другій половині 30-х років продовжувала зростати заробітна плата трудящих. Поступове зміцнення матеріальної бази колгоспів давало змогу збільшити виплати на трудодень, запровадити грошову оплату праці.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в Янківці працювала медична амбулаторія, розширилася шкільна будівля семирічної школи, побудовані колгоспні будівлі, зростав культурний рівень жителів. Із райцентру в село привозили і демонстрували у сільському клубі кінофільми, була відкрита хата-читальня.

У 1941 р. усі чоловіки пішли на фронт.

25 липня 1941 р. Янківку захопили німецькі війська. Людей цілими сім’ями виганяли з хат у повітки, погреби, а їхні оселі займали німецькі солдати. Під час окупації юнаків і дівчат відправляли на роботи до Німеччини.

Окупанти закатували голову сільської ради Й.В.Зворського. Єврейські сім’ї та cім'ї так званих «вихрестів» були вивезені до Білої Церкви й спалені живцем.

Наприкінці 1943 р. лінія фронту підійшла близько Янківки. Жителі села допомагали радянським воїнам.

В одному з боїв за селом був підбитий танк. Пораненого танкіста майже два місяці лікувала й переховувала зі своїми дочками Зінаїда Кеба. Він залишився живим, а після війни не раз приїжджав до села.

19 грудня над Янківкою був збитий радянський винищувач. Пілот вистрибнув із палаючого літака на парашуті і приземлився в очереті ставка. Німецькі солдати вирішили взяти льотчика живим, але той до останнього відстрілювався від них. Очевидці розповідали, що останнім пострілом він вбив себе. Окупанти витягли із очерету тіло загиблого радянського льотчика. Вночі жінки викрали тіло пілота й поховали під вишнею в садку Марії Семенівни Чужі.

6 січня 1944 р. війська 180-ї Київської орденів Бойового Червоного прапора, орденів Суворова і Кутузова стрілецької дивізії, 42-го ордена Богдана Хмельницького полку визволили Янківку від окупантів.

Селяни перепоховали льотчика Анатолія Олексійовича Єлдишева в центрі села. Тут же у Братській могилі були поховані воїни, які загинули під час визволення села.

9 жовтня 1943 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР Анатолію Олексійовичу Єлдишеву за 11 збитих ворожих літаків особисто та 7 – у груповому бою було присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно. Всього ж А.О.Єлдишев здійснив 272 бойових вильоти. До 60-ї річниці з Дня Перемоги на могилі відважного льотчика встановлено пам’ятний знак.

211 янківчан воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських завойовників у роки Великої Вітчизняної війни, орденами і медалями нагороджено 135 жителів села.

Після війни жителі Янківки почали відбудовувати село. Було упорядковано господарство колгоспу. Почали працювати 7-річна школа, клуб, пошта, медичний пункт.

У 1946 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР польські назви сіл були перейменовані на українські. Село Янківка стало називатися Іванівкою.

У 1952 р. відбулося об’єднання господарств в один колгосп, який став називатися ім. 40-річчя Жовтня. Розпочалася робота з будівництва. У селі діяли стаціонарна лікарня, пологове відділення.

У 1962 р. було розпочато будівництво нової лікарні, побудовано шосейну дорогу від Іванівки до Узина. У центрі села посаджено парк. Зводилися житлові будинки. Населення обслуговували 2 магазини, 3 крамниці, працювали сільський клуб, бібліотека.

Загальна кількість населення на 1 січня 1963 р. становила 2405 осіб. У селі налічувалося 795 дворів.

На той час в Іванівці діяли восьмирічна школа, двоє дитячих ясел на 128 місць, стаціонарна лікарня, медичний пункт, пологовий будинок. У 1967 р. споруджено Будинок культури, бібліотеку, тут же знаходилося поштове відділення. У 1970 р. було збудовано нове приміщення середньої школи, яка працює й донині.

У 1970-х роках зі стін школи вийшли дві випускниці із золотими медалями – Л.М. Тимленко та Н.П.Селяненко.

У 1976 р. колгосп ім.. 40-річчя Жовтня було об’єднано з узинським колгоспом «Прогрес». У селі зробили відділення колгоспу.

Укрупнення призвело до занепаду колективного господарства. Кількість населення в Іванівці стало різко падати. Колгоспники залишали рідне село та їхали працювати на заводи і фабрики в Білу Церкву, Київ, в Одеську область.

У той же час зник хутір Благовіщення, який відносився до Іванівської сільської ради. Ще в 1914 р. розкидані садиби об’єднали в хутір Благовіщення. У 70-х роках хутір мав близько 40 дворів, близько 150 осіб населення. Тут були магазин, ферма, кузня, школа (4 класи), клуб, курник, комора. На полях вирощували овочі, зернові культури, цукровий буряк. Неподалік хутора були два невеличких ставочки.

У 1977 р. з Іванівки до м. Узин прокладено асфальтову дорогу. Працювали промтоварний, продтоварний та господарський магазини, культмаг, павільйон «Вітерець», побутовий комбінат.

У 1983 р. знову відбулося реформування колгоспів: відділок колгоспу Іванівки від’єднався від колгоспу «Прогрес» і утворився колгосп «Світанок». Головою колгоспу було призначено Миколу Остаповича Чужу. За три роки село почало відроджуватися. Молодь стала повертатися з міст. У селі почали зводитися добротні будинки, насаджуватися фруктові сади. Для мешканців села побудовано сучасний дитячий будинок, магазин «Промтовари», споруджено нову будівлю сільської ради. Стали до ладу млин, питель, круподерня. Працювали перукарня та швейна майстерня. У селі з’явилися дороги з твердим покриттям.

У 1993 р. в село провели газ.

Іванівська сільська школа виховала багато поколінь жителів села. Так, М.М.Яровий працював старшим прокурором України, І.М.Яровий – головою профспілки працівників газової промисловості України, М.Ф.Федоров – обласним суддею, а нині працює у Верховній Раді України, В.Ф.Розора – заступник міністра лісового господарства України, Ю.І.Вигівський – завідувач відділу освіти Київської області, Ф.Д. Ткаченко працював в АН України, Ф.О.Чужа – письменник, член Національної спілки журналістів України, В.С.Вернигора – завідувач краєзнавчого музею м. Сквира. Багато випускників Іванівської школи працюють інженерами, лікарями, учителями, спеціалістами сільського господарства. На сьогодні село телефонізовано, повністю газифіковано, має дороги з твердим покриттям.

І наостанок. За основними показниками природних змін населення – народжуваності, смертності, природного приросту – Україна стоїть на найнижчих щаблях в Європі. Утрачені в Україні традиції багатодітності призвели до того, що у 1995 р. сумарний показник народжуваності, тобто кількість дітей, що може народити кожна жінка упродовж усього репродуктивного періоду свого життя, становив 1,6 дитини на одну жінку. Зазначимо, що для розширеного відтворення населення необхідно мати 2,2-2,4 дитини. Зневіра людей у справедливість, падіння життєвого рівня, що триває, невирішеність екологічних проблем, загострених наслідками Чорнобильської катастрофи,

соціально-психологічний дискомфорт – усі ці фактори впливають на розмір сім'ї. Іншими словами, втрачене ліричне “Я” власного життя, як свята, що завжди наповнювалося сконцентрованою енергетикою її учасників, яка підносила людське серце, і в трагічному, і в оптимістичному сприйнятті світу не давало йому збайдужіти...

Процес зниження народжуваності характерний для багатьох розвинених країн світу, однак є та межа, яку не можна переступити, оскільки за нею процес депопуляції набуває незворотного характеру. Сьогодні Україна цю межу, на жаль, уже переступила.
Замість післямови
Як відомо, робота з архівними матеріалами потребує не тільки чимало часу, але й певних знань. З метою заохочення своїх земляків до роботи в районних, обласних та державних архівах, на прикладі власного досвіду автор подає документи, які допоможуть небайдужим до вивчення історії свого краю та родоводу людям продовжити цю роботу й подати до друку плоди своєї праці, якими зможуть скористатися не тільки наші сучасники, але й майбутні покоління.


  • Метричні книги (1854 – 1928); 1882 – 1895 – 1928 р.р.

А також: Метрична книга Різдво-Богородицької церкви с. Іванівки (Лопатинщини) про народжених, одружених та померлих:

1. Ф.127, оп. 1079, спр. 2693 (за 1908 – 1909 р.р.). Дані подаються.

2. Ф.127, оп. 1079, спр. 2704 (за 1910 рік). Нині на реставрації.

3. Ф.127, оп. 1079, спр.13 (1911-1912-1913 р.р.) Дані подаються.

4. Ф.127, оп. 1079, спр.74 (1914-1916 г.г., 1917-1919 г.г.). Нині на реставрації.


Документи за період з 1800 по 1874 р.р. замовляємо ф.127, оп.1012 + номер року.


1483 (1821 рік)

1496 (1822 рік )

1510 (1823 рік )

1525 (1824 рік )

1540 (1825)

1557 (1826)

1577 (1827)

1593 (1828)

1614 (1829)

1632 (1830)

1679 (1832)

1705 (1833)

1731 (1834)

1759 (1835)

1793 (1836)

1829 (1837)

1862 (1838)

1898 (1839)

1957с (1840)

2015 (1841)

2068 (1842)

2127 (1843)

2189 (1844)

2252 (1845)

2317 (1846)

2381 (1847)

2445 (1848)

2524 (1849)

2584 (1850)

2660 (1851)

2731 (1852)

2803 (1853)

2869 (1854)

3012 (1856)

3082 ( 1858)

3153 (1858)

3209 (1859)

3208 (1859)

3267 (1860)

3335 (1861)

3400 (1862)

3469 (1863)

3528 (1864)

3587 (1865)

3659 (1866)

3727 (1867)

3801 (1868)

3907 (1869)

4011 (1870)

4113 (1871)

4224 (1872)

4337 (1873)


Інші документи, а саме за період з 1880 по 1905 роки замовляємо: Ф.127, оп.1078 + № справи, що стоїть поряд з роком.
943 (1875); 979 (1876); 1005(1877); 1025 (1878); 1044 (1880); 1067 (1881-1883); 1131 (1884 – 1886, а також 1888-1890); 1204 (1891-1893, а також 1896-1897, 1899); 1321 (1900-1904); 1391(1905-1908); 1440 (1909-1910); 1774 (1895)
Географічний покажчик до сповідних книг Ф.127. оп.1015, том 1

с. Лопатинщина (Янківка, Іванівка),

Васильківського повіту, Київської губернії

Таблиця сповідних книг



199 – 1811 р.

296 – (1820 р.)

308а (1821)

319 (1822)

328 (1823)

329 - 1824

355 – 1825

366 - 1826

403 – 1829

415 – 1830

431 -1831

445 - 1832

463 – 1833

482 – 1834

499 - 1835

512 - 1836

529 – 1837

552 - 1838

565 - 1839

584 - 1840

601а – 1841

620 - 1842

643 - 1843

662 - 1844

680 – 1845

704 - 1846

725 - 1847

746 - 1848

763 – 1849

785 – 1850

801- -1851

819 - 1852

839 - 1853

859 – 1854

873 - 1855

890 - 1856

908 – 1857

928 – 1858

948 - 1859

967 - 1860

988 – 1861

1006 - 1862

1044 -1864

1149-1870

1279-1900

Додаткова інформація:

Є окремий географічний покажчик до сповідних розписів Ф.127, опис 1017 спр.99 (1824 рік); ще Ф.127, опис 1016 спр. 262 (1828 рік) та спр.449 (1863 рік).

Далі: Ф.127, оп.1015 + № року. Себто, якщо ми хочемо отримати дані за 1900 рік, маємо замовити Ф.127, оп.1015,спр.1279.


Облік документів

по селу Янківка Узинського району

станом на 1932 – 1934 р.р.




п/п

Назва документу

Назва архіву

та його адреса

Документи

1.

Геометричний план

с. Лопатинщини



м.Київ, вул. Володимирівська, 15

Ф.326, оп.1, спр.88

2.

Документи радянської доби:

Облікова картка земельного фонду станом на

1.05.1932 р.


Запит робити в ДАКО

(вул. Мельникова, 38)




р.354, оп.1, спр.1343

3.

Облікова картка ставків

там же

Р.354, оп.1, спр.3932

4.

Те саме, за інший період




Р.354, оп.1, спр.3419

5.

Дані про сівозміни

там же

Р.354, оп.1, спр.3951

6.

Дані про сільгоспугіддя

там же

Р.354, оп.1, спр.3553

7.

Дані про ставки села

там же


Р.354, оп.1, спр.7330

8.

Відомості про кількість школярів семирічки станом на 1933-1934 р.р.

там же

Р.144, оп.1. спр.1032

9.

«Подвірні картки селян села»

там же

349, оп.1, спр.2031

10.

«Про виробничу потужність млинів села в 1933 р.»

там же

Р.235, оп.1, спр.48

11.

Релігія села

там же

Р.4828, оп.1,

спр.251


12.

тема села (невідома)

там же

Р.5437, оп.1, спр.126

Склав Федір Чужа


Примітка: 1. На превеликий жаль, вивчаючи восени 2012 р. «Відомості про кількість школярів семирічки станом на 1933-1934 р.р.» відповіді на питання, що зазначені у заголовку, і які записані під пунктом №8, через «загадковість» документу автор так і не отримав.

  1. По пункту 10, а саме «Про виробничу потужність млинів села в 1933 р.» в документі зазначено, що на той час Янківка мала всього один млин на два жорна*, в якому було встановлено двигун внутрішнього згорання потужністю 27 квт. Цей млин належав колгоспу, а його продуктивність становила 4 тонни помолу (муки) на добу. Крупорушки на той період в селі не задокументовано. Крім того, млини мали також села району: Узин – два, Людвинівка, Острійки, Олійникова Слобода, Шпендівка, Тарасівка, Розаліївка та Чепеліївка – по одному. Їхня потужність була різною – від 13 до 26 квт.

  1. Інформація по пункту №11 автором опрацьована й подана в іншому виданні під назвою «Святе місце». Книга вийшла з друку в 2013 р.

*) жорна – плескуватий круглий камінь, призначений для лущення та розмелювання зерна.


Довідкове видання
Чужа Федір Олексійович
Від коріння до верхів’я роду
Демографічне дослідження села Іванівки

Білоцерківського району Київської області

(кінець XVIII – початок XXI cт.)

Українською мовою


Комп’ютерний набір – Чужа Федір Олексійович

Верстка – Хмарська Інна Володимиріівна

Дизайн обкладинки – Чужа Юлія Віталіївна
Підписано до друку 20.02.2013 року

Формат 60х90 1/16. Папір офсетний. Гарнітура Times.

Друк ризопринтний.

Умовн. друк. арк. 3,8. Обл. видавн. арк. 10,0.

Наклад 300 прим. Замовлення № 34-11.

Ціна договірна


Видавництво ПП Щербатих О.В.

вул. 29 вересня, 11/19, м. Кременчук, 39601

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру

суб’єкта видавничої справи ДК №2129 від 17.03.2005 р.


Віддруковано у видавництві ПП Щербатих О.В.

вул. 29 вересня, 11/19



м. Кременчук
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка