Від особистості письменника або особистості героя літературного твору до особистості учня



Сторінка13/14
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.58 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Ведучі кумасі.

  • Оце тобі і Хівря. Ай да Хівря!

  • Ну що, кумасю, пора нам відпочивать, в цій хаті вже не будемо проситись , ходімо, може, ще де вогник побачимо.

  • Подивись, як гарно! Яка ніч!

  • Мені чомусь згадались гоголівські рядки з твору «Майська ніч, або Утоплена». Пам’ятаєш?

  • Та як не знати? «Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі. Пригляньтесь до неї: із середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлося, розширилося іще безмежніше. Горить і дише воно. Земля вся в срібному світлі, а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млостю, і розливає океан пахощів. Божественна ніч!

(співають 1 куплет «Ніч яка місячна»)

  • Тихо. Дивись, он хтось сидить.

  • Це Левко.

Інсценізація уривка з твору «Майська ніч»

Левко. Гром, хохот, песни все тише и тише. Смычок умирает, теряя неясне звуки в пустоте воздуха. Все стало пусто и глухо. (садится на пенею, задумался).И на речке тихо. Даже камыш не шевельнется.

Появляется хоровод русалок, водят хоровод, от них отходит панночка.

Панночка (плачет, вытирает слезы волосами, обращается к Левку). Парубок, найди мне мою мачеху. Я ничего не пожалею для тебя. Я награжу тебя… она страшная ведьма: не было от нее покоя мне на белом свете. Она вывела румянец своими нечистыми чарами с щек моих. Погляди на мою шею: на ней синие пятна от железных костей ее. Посмотри на очи: они не глядят от слез. Найди ее, парубок.

Левко. Я готов на все для тебя, моя панночка. Но как мне и где ее найти?

Панночка. Она здесь, она на берегу, играет в хоровод. Но она лукава и хитра, она приняла вид утопленницы.

Голоса из хоровода.

  • Давайте в ворона, давайте играть в ворона.

  • Кому же быть вороном?

  • Я буду вороном!

  • Нет, я не хочу бать вороном, мне жалко отнимать цыпленков у бедной матери.

  • Левко. Эта не ведьма!

  • Я буду вороном!

Девушки разбегаются, она их ловит. Схватила одну девушку.

Левко. Вот ведьма.

Девушки с криком хватают и уводять за собой ведьму.

Панночка. Чем наградить тебя, парубок? Я знаю, тебе не золото нужно: ты любишь Ганну, но суровый отец мешает тебе жениться на ней. Он теперь не помешает, возьми, отдай ему эту записку…(панночка уходит, Левко склоняет голову на руки. Кумаси его будят)

Кумася. Левку, Левку, просинайся.

Левко. Неужели это я спал? Так живо, будто наяву! Чудно! Чудно! (уходит)

  • Справді сьогодні дивна ніч, гарна, зоряна.

  • А як ти думаєш, гостей завтра багато буде на ярмарку?

  • Судячи по тому скільки возів на нічліг залишилося, то чимало.

  • А з Диканьки приїдуть?

  • Та вони вже приїхали, я і Вакулу, і Солоху ще вдень бачила.

  • Ой лишенько, правду кажуть: не згадуй вночі ні чорта, ні відьму. Про вовка промовка. Он вже полетіла на мітлі.

  • Хто?

  • Та Солоха ж. А що вона робить?

  • Зірки в торбу ховає!

(Інсценізація уривка з повісті Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки»)

Ведучий. Темна ніч зійшла до нас . У небі місяць пропливає та на небі зірки сяють.

Ведуча. Піднялася від землі на небо відьма на мітлі. Зірки в торбу заховала.

( На мітлі їде Солоха і збирає зірки )

Ведучий. А з другого боку – Біс, теж собі на небо ліз. Із Солохою зустрівся, біля неї зупинився.

Ведуча. Місяць Чорт узяв та й в кишеню заховав. Стало темно і нічого не видно.

Ведучий. А тим часом козаки до дяка зібрались. А як вийшли з хати – дуже здивувались.

КОЗАК ЧУБ. Куме! Куме! Подивись, як надворі темно ! І нема зірок на небі, дуже неприємно. Мабуть, не піду я в гості. Повернуся в хату. Завалюся на печі й буду собі спати.

Козак Опанас. І чого це ти злякався ? Ти ж – лихий козак. Любиш сало і табак. П’єш горілку з квасом і співаєш басом. Та пішли! Не гай часу! Підем разом за село у дякову хату свято зустрічати.

КОЗАК ЧУБ. Бач, якась нечиста сила снігом очі затрусила. Де ви, Опанас? Зовсім не бачу вас!

Ведучий. Розгубились козаченьки, в гості не попали. Довго одне одного в темряві шукали.

Ведуча. А тим часом!

(Оксана крутиться перед дзеркалом)

Вакула. Гарна дівчина Оксана. Красуня, а як співає. Мене ж зовсім не помічає.

Сміється і глузує, дражниться і каверзує.



Оксана. Коло мене хлопці крутяться, в’ються, через мене б’ються.

Я подобаюся їм дуже, а вони мені – байдужі.



Вакула. Що за дівка? Горда та пишна. Будь милостива, незлобна.

Вийди за мене заміж, пані благородна.



Оксана. Черевички, як у цариці відшукаєш – я тебе щиро покохаю.

А зараз піду з дівчатами колядувати: паляниці, калачі, пампушки збирати.



Ведучий. А Солоха назбирала зірочок багато, сіла на свою мітлу й поїхала до хати.

Ведуча. А за нею біс через комин у хату заліз.

(Чорт залицяється до Солохи: обіймає, цілує руки.)

Чорт. О, незрівняна пані Солохо, якщо не задовольняєте мою жагу, я кинуся у вир із головою,

а душа моя відлетить у пекло, і ви не матимете вічного спокою.



( Стукіт у двері.)

Солоха. О, не чиста сила! Хтось стоїть біля дверей, чи не принесло часом гостей?

(Солоха йде відчиняти двері, а проворний чорт залазить у мішок. Виходить голова. )

Солоха. О, пане! Де це вас носило? Ой, як вас снігом затрусило!

Голова. Та це ж проклята завірюха! Померзли ніс у мене й вуха!

(Солоха наливає і підносить чарку. Голова п’є.)

Голова. Та вже бісова погода! Якби оце не ваша врода, якби вас щиро не кохав, тоді б зовсім вже пропав! Прийшов, Солохо, до вас у хату з Різдвом привітати.

( Стукіт у двері.)

Голова. Сховай мене, Солохо, кудись, бо як побачать…

Солоха. Ховайся тут, козаче! У куточку притулись, сиди, не ворухнись.

(Голова ховається у мішок. Входить дяк.)

Дяк. Добрий вечір! Вітаю вас зі святом ! Хай міцною буде ваша хата! А я оце до селян походжаю, нечисту силу з хати виганяю! А скажи мені, люба кума, у тебе чорта нема у хаті?

Солоха. Та ви що, панотче! Я жінка проста. Ніколи й чорта не бачила. Я й сама боюся, ходжу до церкви і Богу молюся! Господи, помилуй, з нами хресна сила( хреститься до ікони). Святий отець, сідайте, зі мною свято зустрічайте. Ось вам вареники в сметані. Сьорбайте потрошку.

Дяк. А де моя велика ложка?

Солоха. Зараз принесу я ще й ковбасу …

Дяк. Не треба, їстиму руками, аби сидіти поруч з вами.

Який у вас чудовий стан! Якби не мій духовний сан, то я б вас взяв собі за жінку.



Солоха. Та годі вже вам! Куштуйте шинку.

(Дяк їсть, п’є , а потім сідає ближче до Солохи)

Дяк. Люба Солохо! Дозвольте спитати: що це у вас гарне? ( Показує на руку.)

Солоха. Рука!

Дяк. Ой, яка добра, ой, яка чиста! Ой, яка біла, чудова яка! Люба Солохо!

Дозвольте спитати: що це у вас? ( Показує пальцем .)



Солоха. Шия моя…

Дяк. Ой, таку гарну, ой, таку білу шию та зроду не бачив я! Люба Солохо!

Я хочу сказати, та дібрати не можу слова…



( Стукіт).

Дяк.(перелякано) Ой, хтось постукав до вашої хати.

Солоха. Хто це прийшов!?

ЧУБ. КОЗАК ЧУБ.

Дяк. Ой, заховай! Ой, поспішайте, мене врятуйте, о, Боже мій ! Щоб не побачили нас!

Солоха. Лізьте, панотче, у торбу мерщій!

( Ховає дяка у торбу, входить Чуб)

ЧУБ. Добрий вечір, Солохо! Ти може мене не чекала,

З кимось забавлялась, і вже когось заховала!( Походжає по хаті)

Дай горілки, горло замерзло від проклятого морозу.

(Тільки підніс чарку до рота, як почувся стукіт)

Голос Вакули. Відчини!

Чуб. Це Вакула! Куди хочеш, але сховай мене.

(Солоха, злякавшись, бігає по хаті, а потім подає знак Чубу залізти в мішок, де сидів дяк.)

Вакула. Завтра свято, в хаті до сих пор лежить непотріб. Віднесу в кузню. ( Виносить мішки)

Де шукати черевички? Їй-богу-не знаю! Піду в Пузатого Пацюка попитаю.



(Вакула йде за куліси. Виходить пихатий Пацюк із мискою галушок. Поряд стоїть миска з варениками)

Ведучий. Встає Пацюк і зітхає, півдня штани вдягає. І сам, хоч уже великий, не вказує черевики

(Входить Вакула.)

Вакула. Шановний козаче! Що мені робити, якщо мене Оксана не хоче любити? Хочу попрохати допомоги у чорта. Скажи де його знайти?

Пацюк. Тому далеко не треба ходити у кого чорт за плечима.

(Вакула вибіг із хати)

Ведуча. Як тільки Вакула опустив мішок, чорт вискочив із нього.

Вакула. Тьху! Та щоб ти вже пропав. Як ти мене налякав! Згинь з очей та пропади, чорт поганий!

Чорт. Ти куди? Будеш ти тепер зі мною. Оксана сьогодні ж буде наша і буде твоєю жоною.

Вакула. Як не будеш ти слухняним - витрясу з тебе душу, та ще й побити мушу! А ну, вези мене в столицю. До самої цариці поїдемо по черевички. Ну, швидше ти, чортяна пика! ( підсовує чорту під ніс кулак)

Ведучий. Разом із запорожцями Вакула потрапив до цариці й попросив у неї черевички.

Ведуча. Вакула привіз Оксані черевички, але вона його полюбила і без них. І одружилася з ним.

Кумасі – ведучі.

  • Кумасю, а ти читала Гоголя?

  • Та деякі твори прочитала.

  • Так от правду кажуть, що як він про Росію пише, то без чортів і відьом, а як тільки про Україну, так що не твір, так і чорт, так і відьма.

  • Так у них же самі люди, як чорти. А у нас – мужики! На них тільки чорта не вистачало.

  • Ото не даремно Тарас Бульба свого коня знаєш як назвав?

  • Як? Невже Чортом?

  • Вгадала. Бульба осідлав його. А Вакула теж на чортові літав до самої цариці.

  • А як ти думаєш, кумасю, кого Гоголь дужче любить : Росію чи Україну?

  • Звичайно, Україну.

  • Чому?

  • Та навіть по тому можна судити як він російських мужиків обзивав, а як наших.

  • І як же?

  • У нас Бульба, Черевик, Цибуля, Вареник, Гуска – все зрозуміло? А в Росії – Собакевич, Чічіков, Плюшкін, Манілов, Хлестаков? Тобі це про щось говорить?

  • ???

  • Манілов – манить та заманює, Хлестаков – ухльостує за спідницями.

  • Як це схльостує?

  • А давай прочитаємо. Це в комедії «Ревізор» про Хлестакова написано.

Інсценізація уривка з комедії «Ревізор».

Хлестаков. Как я счастлив, сударыня, что имею удовольствие вас видеть.

Анна Андреевна. Нам еще более приятно видеть такую особу.

Хлестаков. Как можно-с! Мне еще приятнее!

Анна Андреевна. Прошу покорно садится.

Хлестаков. Возле вас стоять уже счастие, впрочем, если вы так уж непременно хотите, я сяду.

Анна Андреевна. Конечно, после столицы вам вояжировка показалась очень неприятною.

Хлестаков. Чрезвычайно! Привыкши жить в свете и вдруг очутиться в деревне! Грязные трактиры, мрак невежества! Впрочем, в эту минуту мне очень приятно…(Рисуется перед А.А.) да, деревню кто же сравнит с Петербургом? Эх! Петербург! Что за жизнь, право! У меня дом в Петербурге так и известен: дом Хлестакова.

Анна Андреевна. Я думаю, с каким там вкусом даются балы!

Хлестаков. Я каждый день на балах. Там у нас и вист свой составился: министр иностранных дел, французский, английский, немецкий посланники и я. А любопытно взглянуть в мою переднюю. Графы и князья толкутся. С хорошенькими актрисами знаком. Я ведь тоже водевильчики пишу. С Пушкиным на одной ноге.

Анна Андреевна. Так вы и пишете? Вы, наверное, и в журналы помещаете?

Хлестаков. Да, и в журналы помещаю. Много моих сочинений: «Женитьба Фигаро», «Гамлет», «Руслан и Людмила». У меня легкость необыкновенная в мыслях. Сел и тут же в один вечер все и написал.

Анна Андреевна. Так, верно, и «Юрий Милославский» ваше сочинение?

Хлестаков. Да, это мое сочинение.

Марья Андреевна. Ах, маменька, там написано, что это господина Загоскина сочинение.

Анна Андреевна. Ну, вот, я и знала, что даже здесь будешь спорить.

Хлестаков. Ах, да, это правда, это точно, Загоскина, а есть и другой «Юрий Милославский», так тот уже мой. (Отходит)

Анна Андреевна. Ах, какой приятный!

Марья Андреевна. Ах, милашка!

Анна Андреевна. Какое тонкое обращение! Столичная штучка! Я ему очень понравилась, все на меня поглядывал.

Марья Андреевна. Ах, маменька, он на меня глядел!

Анна Андреевна. Подальше со своим вздором! Это здесь неуместно! (Уходит)

Хлестаков берет за руку Марью Андреевну.

Марья Андреевна. Ах!

Хлестаков. Отчего вы так испугались, сударыня?

Марья Андреевна. Я не испугалась. У вас, должно быть, важные дела…

Хлестаков. А ваши глаза лучше важных дел.

Марья Андреевна. Уйдемте лучше, а то маменька заметит…

Ведучі – кумасі.

  • Оце ухльостує! І за мамою, і за дочкою!

  • А це що за гості іностранні?

  • Та це теж з Росії, кажуть, приїхали.

  • Хто ж це?

  • Чичиков.

  • А що в них свого ярмарку немає?

  • Є! так у нас такого товару, як він хоче на ярмарку немає.

  • А що ж він хоче?

  • Не повіриш! Господи, пробач!

  • Та що вже?

  • Мертві душі.

  • Що??? Які?

  • Мертві.

Інсценізація уривка з поеми «Мертві душі».

Слуга. Что пожелаете? Есть щи со слоеным пирожком, мозги с горошком, сосиски с капустой, пулярка жареная….

Чичиков.Давай сосиски с капустой и водки.

Ноздрев. Ба-ба-ба! Какими судьбами, Чичиков! Сколько не виделись! Куда ездил? А я, брат, с ярмарки. Поздравь, продулся в пух! Поверищь ли, никогда в жизни так не продувался. Не только 4 рысаков убухал, все спустил. Эх, Чичиков! Ну, что бы тебе стоило съездить на ярмарку! Свинтус ты за это, скотовод этакий!поцелуй меня, смерть люблю тебя. (Лезет целоваться). Ты куда тепер едешь?

Чичиков. К человечку одному.

Ноздрев. Что за человечек? Брось его! Поедем ко мне!

Чичиков. Нет, нельзя, есть дело.

Ноздрев. Пари держу, врешь. Ну скажи только, к кому едешь?

Чичиков. Ну, к Собакевичу.

Ноздрев. Ой, да я тресну со смеху! Да ты ведь в жизни не будешь рад, что поехал к нему. Это просто жидомор.

Чичиков. Слушай, у тебя есть, чай, много умерших крестьян, которые не вычеркнуты из ревизии?

Ноздрев. Ну, есть, а что?

Чичиков. У меня просьба к тебе, но дай прежде слово, что не будешь смеяться.

Ноздрев. Изволь. Честное слово.

Чичиков. Переведи их на меня.

Ноздрев. Да на что тебе мертвые?

Чичиков. Да мне нужно.

Ноздрев. Да на что?

Чичиков. Я задумал жениться, а отец и мать невесты хотят непременно, чтобы у жениха было никак не менше трехсот душ, а у меня половины недостает…

Ноздрев. Ну врешь, врешь.

Чичиков. Ни вот на столечко не солгал (показывает на мизинце маленькую часть)

Ноздрев. Врешь, говорю тебе по дружбе – ты большой мошенник, и будь я большой начальник – повесил бы тебя на первом дереве.

Чичиков. Ну не хочешь подарить, так продай.

Ноздрев. Продать? Так ты, подлец, дорого не дашь за них.

Чичиков. Так что они у тебя бриллиантовые, что ли?

Ноздрев. Купи жеребца, а мертвые души я тебе бесплатно дам в придачу.

Чичиков. Зачем мне жеребец?

Ноздрев. Ну купи кобылу.

Чичиков. Зачем мне кобыла?

Ноздрев. А зачем тебе мертвые души? Кобылу мою сможешь на ярмарке дороже продать, а мертвые души кому нужны? Ну купи собак.

Чичиков. Зачем мне собаки, я не охотник.

Ноздрев. Ну купи шарманку, или бричку.

Чичиков. Не хочу!

Ноздрев. Ну давай в карты сыграем, я поставлю на банк всех умерших.

Чичиков. Да не охотник я играть.

Ноздрев. Ну и дрянь же ты двуличная. (Чичиков сердится, отходит) .Ну давай в шашки сыграем. Выиграешь – все мертвые души твои.

Чичиков. Давай, все равно, вижу, не отстанешь. (Начинают играть в шашки. Ноздрев передвигает сразу по несколько шашек, жульничает.)Давненько я не брал в руки шашек.(Ход)

Ноздрев. Знаем мы вас, как вы плохо играете! (Ход)

Чичиков. Давненько я не брал в руки шашек.(Ход)

(Повторяют 3 -4 раза те же слова и ход, пока Чичиков не заметил, схватил шашку, кричит: Не ходят так по три шашки сразу! Не буду играть!

Ноздрев. Нет, ты не можеш отказаться, играй!

Чичиков. (Смешивает шашаки) не буду!

Ноздрев. Ах, как проигрываешь, так и не будешь, я все ходы помню. Играй!

Чичиков. Не буду с неприличным человеком.

Ноздрев. Подлец! Павлуша, Порфирий, бейте его.(Кидается с плетью, Чичиков убегает)
Ведучі – кумасі.

  • Слухай, кумасю, ніяк в толк не візьму: навіщо йому мертві душі купляти?

  • Ну, мабуть, потрібні для чогось?

  • А він що їх викопувати буде?

  • Слухай, ти що Коробочка дубіноголова? Твердолоба?

  • А чого це ти мене обзиваєш? Якщо така розумна, то поясни.

  • Та якщо чесно, сама не розумію, треба таки нам обом роман Гоголя «Мертві душі» прочитати.

  • Дивись, кумасю, поки ми такими дурницями голову забиваємо, люди вже спродалися і з ярмарку додому повертаються.

  • Точно, селяни ідуть з ярмарку.

Сценка 7.

  • Купив, чоловіче, те, що казала?

  • Ні.

  • А гроші де?

  • Нема.

  • А де ж ти їх дів?

  • А от де: за чоботи просили чотири, а я давав три – це сім; карбованця туди – карбованця сюди – от і всі десять.

Сценка 8.

  • Діду, корову продав?

  • Продав.

  • А гроші ж де?

  • Воно бач, стара…Та ж ополоника купив.

Сценка 9.

  • От дурні мої куми. Вони тільки волів продали, а в їх зразу ж гроші й витягли.

  • А в тебе?

  • Е, ти думаєш, що й я дурний. Я їх попомучив. У кумів зранку гроші витягли, а в мене аж увечері..

Дівчата співають:

  • Цвіте терен, цвіте терен

Та й лист опадає.

Хто на ярмарок не їздить,

Той горя не знає.
1 Ведуча. Як говорив

Гоголь: « Киньте взгляды на всю Украину. Сколько прекрасних людей, но рядом живут и те, кто отравляет им жизнь.»

1 ведуча. На сцену їх! Нехай бачить їх народ! Нехай посміється над ними. О, сміх – це велика сила! Нічого більше не боїться людина так, як сміху! Він не відніме ні життя, ні маєтку в того хто винен: він йому зв’яже сили, та, боячись сміху, людина утримається від того, від чого б не утримала її ніяка сила.



  • Що ж, кумасю, все колись закінчується. Закінчився і наш ярмарок.

  • Так. Треба прощатися.

  • Хочемо побажати всім бути щасливими і гожими, як сонце, веселими, як весна, багатими, як земля.

  • Набиратися до нашого наступного ярмарку нових знань, читати твори Гоголя.



Літературний ринг

(10 – 11 класи)

Фірдоусі писав: «До слова мудрих слухом прихилися,

Де не ступнеш, знанням своїм ділися,

Навчаючись, не дай думкам заснуть»

Тож ми з вами прихилилися до слова мудрих, прочитавши твори майстрів російської ліричної прози та твори засновників модернізму – 11 клас, а також прочитали твори французьких майстрів соціально-психологічної прози ХІХ ст.- 10 клас. Тому сьогоднішня гра буде своєрідним підсумком знань: «Де не ступнеш, знанням своїм ділися, навчаючись не дай думкам заснуть». В одному з своїх віршів російська поетеса Анна Ахматова порівнювала читача з закопаним у землю скарбом, бо саме в свідомості читача оживає твір. Тому якщо ви дійсно любите читати – ви скарб. Інтелектуальний скарб нашої школи.

1. Сьогодні на дружню зустріч прийшли команди 10 і 11 класу, прошу зайняти свої місця.

2. Час учасникам рингу обмежений, тому підрахунками балів буде займатися журі …, а на чатах стоятимуть «охоронці часу»….від 10кл-…, від 11 кл. …, від журі-…

Хто буде першим відповідати, визначимо не жеребкуванням, а спробою першим відповісти на запитання. Здавна щасливим вважалося число 7. У багатьох народів число 7 увійшло в легенди, прислів’я і приказки як синонім чогось великого.

В грецьких сказаннях зустрічаємо 7 чудес світу. Хто може їх перелічити? Яка команда назве більше –на роздуми 1хв.

1. Висячі сади Семіраміди в Вавилоні.

2.Піраміди в Єгипті.

3. Храм Артеміди в Ефесі.

4. Статуя Зевса в Олімпії.

5.Геликарнаський мавзолей.

6.Статуя бога сонця на острові Родос.

7. Олександрійський маяк.

- В середні віки кожна освічена людина повинна була вивчити 7 вільних мистецтв. Це були предмети, які вивчали в школі. Хто може їх перерахувати?

1.Граматика.

2. Риторика.

3. Діалектика.

4.Арифметика.

5.Геометрія.

6. Астрономія.

7. Музика.

- В сузір’ї Великої Ведмедиці 7 зірок. А Місяць? Через 7 днів після новолуння на небі видно половинку місяця, а ще через 7 днів – повнолуння. До цього часу у нас 7 днів у тижні. Вважається, що веселка теж має 7 кольорів. Які це кольори?

- За легендами, багато давніх міст побудовано на 7 схилах, в тому числі міста… (Рим і Київ)

- Про щось невідоме говоримо «за сімома печатями», а якщо хто почувається дуже щасливим, то він «на сьомому небі»,

А скільки прислів’їв і приказок, в яких зустрічається цифра 7, назвіть хоча б 7 із них (1.Сім раз відмір, один відріж.

2.Семеро одного не ждуть.

3.Один із сошкою, семеро з ложкою.

4. У семи няньок дитя без ока.

5.Сім п’ятниць на тиждень.

6.Сім років мовчав, на восьмий закричав.

7.Сім верст киселю хлебтати.

(«Семь бед, один ответ»)

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка