Видання здійснено за підтримки



Сторінка2/9
Дата конвертації07.03.2016
Розмір1.88 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Мила осінь прийшла,


Людям щастя рознесла.

По грушці – молодим

Та по яблучку – старим.

Мила осінь прийшла,

Деревам радість принесла.

Плоди з дерев позривала.

Любу землю укривала.

Скоро грудень прийде,

Повно снігу намете.

Осінь із сумом проводжаємо,

Чарівну зиму зустрічаємо!
ГОНЧАРЕНКО ЛЮДМИЛА

6 кл., Новосілківська ЗОШ І – ІІІ ст.


Осінь

Настала осені пора,

Яскрава, щедра, чарівна,

Сумна й весела водночас,

На бал запрошує всіх нас.
А ви погляньте лише в сад:

Там кольорів іде парад,

Не можна погляд відвести

Від тої справжньої краси.


Там на галявині у ряд

Дуби багрянцями горять,

Стрункі берези одягли

В жовтенькі сукні стовбури.


Пожовклий красень клен стоїть,

Хотів осику запросить

У веселий осені танок,

Та засоромився і змовк.


Всіх осінь в барви одягла

Й на бал осінній привела,

Вона, як справжній кутюр’є,

Своїм шедевром виграє.



ФЕСАЙ МАРІЯ

6-а клас Макарівської ЗОШ 1-111ст. №3


Рідний край
Запитала у тата Ганнуся:

- Любий тату, навіщо я вчуся?

Розкажи мені, спать не лягай,

Що за слово таке “рідний край?”

- Рідний край, люба донечко,-

Це коли завжди сяє сонечко,

Це коли мама всміхається,

Це коли день починається,

Коли в домі лунають пісні,

Коли гарні збуваються сни.

Рідний край - то вишневий садок,

Гарний спів солов’я і ставок,

То любов і тепло навкруги,

І в неділю смачні пироги.


Не забуду
Українка я маленька,

Українці батько й ненька,

І сестричка, й братик милий

На Вкраїні народились.

Не забуду я ніколи:

Знак мій - тризуб в синім полі,

Україна - край мій рідний,

Щоб був славний і погідний!


***
Ми - українська дітвора,

Хлопці і дівчата,

Хоч слабкі у нас ще руки,

Та душа завзята.

Бо козацького ми роду,

Славних предків діти,

Із садочка всі вчимося

Рідний край любити.
І для Краю працювати,

І для Краю жити,

І за рідний Край в потребі

Життя положити.



Україна
Матінка – земля у нас одна-єдина,

І одна-єдина ненька Україна.

І поля безкраї, і сади квітучі,

Ріки повноводні і могучі…



РЄЗНІКОВА ЄЛІЗАВЕТА

6 клас Макарівської ЗОШ 1-111ст.№3


* * *

Дві стрічки у косах моєї України

Переплітаються, рясніють, майорять.

Одна, як небо синя,

Нагадує про волі благодать.

Як сонце і пшениця жовта - друга,

Про правду і свободу гомонить.

І вже не прийде до нас туга:

В сім’ї ж бо дружній будем жить.
Гей, у полі Січ гуде

Гей, у полі Січ гуде,

В бій кривавий вона йде.

За славу і волю народну,

За щастя і долю держави.
Гей, у полі Січ гуде,

Запорожцям славу несе.

Козаки правдиво борються,

А за них у церкві моляться.


Гей, у полі Січ гуде,

Додому звістку несе:

Козаченьки перемогли,

І протистояти їм не змогли.


Гей, у полі Січ гуде...

Україно - любов наша свята
Є на світі така країна,

Зветься вона Україна.

Це країна щастя й долі,

Це країна сили й волі.

Своїх дітей вона розуму навчає,

Кожен її поважає

І про славу українську дбає.

В наших серцях вона,

Як зірка золота.

Україно, любов наша свята!

Ми тебе шануємо

Й кобзарів віншуємо.

* * *
Линь же, пісне, широким степом!

Пісне добра, щира,

Об’єднай нас усіх під небом-

Голосна, правдива.

Грай же, кобзо моя величава,

Над усеньким світом!

Щоб трималась разом держава,

Правдою повита.

“Об’єднаймось, брати-українці,-

Тихо плаче кобза,-

Щоб не жити нам наодинці,

А жити гарно й гоже!»



НИЖНИК БОГДАНА

7кл., Новосілківська ЗОШ І – ІІІ ст.


Осінь
Осінь, яка ти чудова!

Гарна, весела,

Буваєш сумна.

Вихром здіймаєш ти листя у небо,

Тихо на землю кладеш – дивина!

Скрізь ти розкинула крила широкі,

Скрізь застелила жовте сукно.

Ліс на світанку жовто-багряний

Барвами манить і зве в далечінь,

Чутно у небі клич величавий –

Це покидають нас журавлі.

Довго вдивляєшся в обрій далекий,

І зачаровує сила в крилі.

Осінь грайлива, осінь багата…

Ключ журавлів летить у височінь.


ЛЕОНЕНКО МАРІЯ

7 клас, Макарів, літстудія «Сузір’я»


Одна тільки я....
Я в небо дивилася пізно вночі

І бачила безліч веселих зірок.

Вони танцювали й співали пісні,

Одна тільки я споглядала танок…

Але ж не одна на землі я живу,

Де ж інші поділись? Не бачать краси:

З'явилася казка із мрій наяву,

Цю казку в долонях я людям несу.


НІЧ

Навколо темно. Ніч навколо.

І свічка ледве десь горить.

А в небі місяць із-за рогу

Із зірками все мерехтить.
ХВИЛІ МОРЯ

А зараз вечір, вітер віє,

І тихо море так колише.

А хвилі все летять собі:

Туди-сюди, туди-сюди.

Не просто так собі літають,

А гомонять та розмовляють.
«НІ!»
Стою у лісі я й милуюсь

Травичкой, пісней солов’я,

Тією дивною красою,

Що нам дарує всім

земля.
Як гарно зараз, любо серцю!..

Але колись була війна,

І черги кулеметів в герці

Тут обіймали зойк гармат.


Ворожі чоботи зминали

Землі моєї дивний цвіт,

Людей і квіти убивали…

Кричу я в небо: «Ні! Ні! Ні!


Не буде більше війн і болю,

Спаплюження життя землі,

І смерті, скривдженої долі…»
Благаю небо:

«Ні!


Ні!

Ні!»


***
Зірка палає, в небі стиха,

Пісню співає, дітей колиха.

Радість дарує усім навкруги,

Тихо говорить: «Спокійних вам снів!»


***
Моя мелодия звучит так тихо.



Боюсь, что никто ее не услышит.

А может, и не надо, чтобы ее слышали?
… Мое сердце так тихо поет –

Еле слышен мелодии звук,

Но я знаю: она расцветет

От тех солнечных ласковых рук,

Что протянет ко мне дня восход

И отправит в высокий полет,

И растопит в сердцах чужих лед

Мое сердце, что тихо поет…



ЖАР-ПТИЦА
Мне плохо, мне грустно: напрасно

Тебя от себя отпустила!

Глаза мои тихо погасли,

Ведь ты был мне солнцем-светилом!


Жар-птица без солнца не может,

Без света она не Жар-птица!

И птицей назвать ее тоже

Нельзя, если в клетке томится.


Ты там, вдалеке, меня вспомни,

Меня позови через дали –

И я прилечу, и мне Домом

Объятья из крыл твоих станут!


Меня позови, еще силы

У грустной Жар-птицы остались.

Единственный, суженый, милый,

Любовь


ветром в крыльях нам станет!

МЫШИ

(Юмореска наступившему году Мыши)

На столбе сидела мыша.

Ей хотелось еще выше.

Но с рожденья ей дана

Только эта высота.

А летучей мыше – больше,

Ведь летать та мыша может.

(Только ночью, а не в день:

Ночь не спит, а днем ей лень!)

Две лентяйки эти мыши,

Хоть с одной и той же крыши.

Вы себя здесь не узнали?

Ночью вы во сне летали,

А проснулись: крыльев нет.

Может, столб вам даст ответ?

Знайте все ж: столбу дана

Небольшая высота!

… Но зовут к полету звезды,

И взлететь еще не поздно:

Столб – в ракету превратить,

В высоту небес вспарить

И достигнуть вечных далей,

Что с Земли не увидали.

И понять: наша Земля –

Дочка Космоса. А я

Всем советую учиться

Преодолевать границы

Притяжения столбов.


Верь в реальность детских снов!
ЛОКОТЬ ОЛЕСЯ

7 клас, с.Калинівка, літстудія «Сузір’я»


***
А я живу одним тобой

С надеждою на встречу.

Я жду тебя за серой мглой

В унылый поздний вечер.


Как птица в клетке я томлюсь.

Как жажду я свободы!

За нашу встречу я молюсь:

«Спаси от непогоды!


Открой мне дверцу – и взлетим

С тобой в простор небесный,

И у Вселенной на груди

Споем Любови песню!»


СЛЕЗЫ
Слезы льются по щекам

Не остановить.

Может, мне уже пора

Сильной быть?

Жизнь опять начать с ноля

Без тебя?

Только жить смогу ли я,

Не любя?



ЗВЕЗДА
Я хочу улететь

Далеко-далеко,

До небесной звезды.

Она станет подарком

Моим от тебя,

Станет памятью о тебе.

А я просто буду

Ее любить –

И вспоминать тебя…
ВДОХНОВЕНИЕ
Писать хочу, но не могу…

А рядом нет пророка.

Но обучает Кто ж тогда

Меня Любви урокам?

Кто этот долгожданный гость,

Что лишь на миг приходит?

То весел он, то грусти полн,

Зато от зла свободен.

И я свободна. И лечу

В мечту стихом рожденным.

Я Вдохновением моим

Вдруг стала

окрыленной!

ХОМЕНКО ТЕТЯНА

7 клас, с. Андріївка


Плету дорогу у майбутнє...

Плету дорогу у майбутнє...

Там є різні кольори.

Десь удача, а десь туга.

В полі мак десь майорить.

Ось верба тут похилилась,

Над ставком бринить сльоза.

То там діва синьоока свої коси розпуска.

За горами синь далека,

І там плакало дитя...

Високо десь пролітав лелека,

Смакувала десь кутя.

У майбутнє я тягнуся,

Може, там що краще є.

І до Бога я молюся:

Хай він людям все дає.


***

Так хочеться втопити місяць в морі.

І нічого вже не вдіє вітер п’яний.

Навіщо ти мені? Примарне горе,

А море все гукає і дурманить.

Замре серце, як стінний годинник.

Втопити щастя у просторі...

Море всьому тому провинник,

Я тепер одна, одна і море...

І наче зірки з неба впали,

Вони сміються наді мною,

Хвилі бездонної печалі.

Море стало сиротою...

Єднаймося, браття
Єднаймося, браття,

Від батька й до сина,

Бо всі ми велика

Єдина родина.

Єднаймося, браття,

Від Заходу й Сходу,

Бо всі ми - частина

Одного народу.

Єднаймося, браття,

Лиш разом ми сила.

Великая мати

Всіх нас породила.

Одна у нас ненька –

То наша Вкраїна,

Для нас, українців,

Найбільша святиня.



Чтобы завтра началось сегодня
Чтобы завтра началось сегодня,

Этот день достойно проживи.

Но потом не говори, что хочешь

Заново вновь в прошлое пойти!

Надо вперёд шагать, чтоб с каждым шагом

Кусочков прошлого все меньше было б за спиной.

И помни: друг всегда с тобою рядом.

Ты только в будущее потянись рукой!


МАРУНІЧ ОКСАНА

7 клас, Макарівська ЗОШ 1-111ст.№1



Хоробре серце
В одному царстві жив принц із своєю сестрою. І в принца, і в сестри були дуже гарні імена. Брата звали Фрідріх, а сестру - Жасмін. Її так назвали, тому що до короля і до королеви прийшла на землю Фея Хризантема і сказала, щоб назвали свою дочку в честь хрещеної покровительки цих квітів-жасмінів.

І ось одного погожого дня сестра Жасмін пішла в сад. Коли вона там гуляла, то побачила поміж дерев якусь дивну жінку, одягнену в чорне вбрання, а в руках вона тримала кошик з якимись травами. З переляку Жасмін побігла до замку та крикнула: “Брате! Брате! “ Захлинаючись , вона продовжувала: “Там – таке, там – таке!” .”Ну, що там таке ?” – мовив брат.

- В саду я бачила якусь незнайому жінку, одягнену в чорне лахміття, в руці вона тримала кошик із незнайомими травами.

Тоді брат мовив: “То була наша хрещена, яку перетворили у відьму”.

- Що?- мовила сестра.- Так це була вона? Її просто зачарували? Хто її зачарував?

- Пегас – покровитель тьми, - відповів Фрідріх.- Це була велика історія. З люті він кинув свій ядовитий тризуб і попав у хрещену, яка з часом перетворилась у відьму.

- Так, жахливо! Тому я завтра ж їду в долину Пегаса, щоб допомогти нашій хрещеній, можливо, я врятую і наших батьків.

Ось уже ранок. Прийшов час їхати. Фрідріх попрощався із сестрою і поїхав. По дорозі йому зустрічалось багато дивного, чого він ніколи не бачив. Стоїть табличка на роздоріжжі: ”Поїдеш прямо – перетворять в камінь”. Фрідріх вирішив не звертати з дороги, а їхати прямо. Їде та й їде і бачить, що чиїсь тіні бродять у гущавині. Нарешті принц приїхав до якогось замку, та не встиг і слова мовити, як його перетворили в камінь. Пройшло півроку, а брата нема. Жасмін вирішила їхати на пошуки. Щоб її не впізнали, вона відрізала своє довге та пишн волосся.

Приготувавши все необхідне, вона вирушила в дорогу. По дорозі їй зустрілася та сама табличка. Жасмін мовила: ”Якщо всі мої близькі загинули, то і мені гинути», - і поїхала далі. Проїхавши ще кілька миль, вона побачила закам’янілого брата, і він ожив.

- Брате, як я рада тебе бачити!

Вони вдвох рушили далі. Раптом на них наскочила відьма. Але брат мав зір, як у сокола, а спритність як у мухи. Фрідріх взяв і витягнув ядовитий тризуб із відьми і розбив його на шматки. Зникли ті чари, які вселилися в душу хрещеної. Долина Пегаса зникла, а сам Пегас перетворився в гадюку. Навіть батьки ожили, які були теж зачаровані Пегасом. Побачивши батьків, Фрідріх і Жасмін дуже зраділи.

Щаслива сім’я, разом із хрещеною, пішла по квітучій долині в свій палац. За вчинок, який зробила Жасмін, її назвали “ Хоробре серце”.


Прекрасне майбуття

Я вірю в дружбу і любов,

Я вірю у прекрасне.

Надіюсь в серці у моєму

Вогонь цей не погасне.

Я людям даруватиму вірші,

Красиві, ніжні, чарівні.

Почують музику мою і солов’ї

І понесуть по рідненькій землі.

Обличчя радісні зустріну всюди,

Бо вірю у прекрасне, люди!

І хочу миру на своїй землі,

Печалі всі хай згинуть у імлі.

Засяє сонечко ще яскравіше,

І стане на душі миліше,

Бо всі ми є одна родина,

Єднає всіх нас – Україна.

ХОДАКІВСЬКА СВІТЛАНА

7 клас, Макарівська ЗОШ 1-111ст.№1
***

Я умираю без любви,

Но только тихо и осторожно…

Ты хотя бы чуточку меня удиви,

А то дышать мне довольно сложно.

Ты только дай мне один поцелуй.

На большее я и не надеюсь.

Но только учти: о других не тоскуй.

Ведь я же в тебя

верю!
Пустота

Не испытываю ничего:

Ни счастья, ни боли.

Не чувствую сердца я своего,

Оно только стучит и немножко ноет...

***

Когда тебе тяжко и трудно,



И сердце сжимает внутри,

То знай: я скучаю безумно,

Лишь номер ты мой набери.

Зима. Стала белой дорога.

Как пуст без тебя тихий дом.

Когда же на сердце тревога -

Ты ж вновь, тут как тут уже, в нем…

***


Каждый день одно и тоже:

Лишь тоска, нет приключений!

Подари мне радость, Боже!

Ты ж поможешь, без сомнений?


Без любви не интересно -

Это каждый понимает.

Но признаться в этом чесно?-

Кто его знает.


Всех людей я понимаю,

И они, наверно, - тоже.

Скука сетью оплетает -

Что ж делать мне с ней, Боже?..


***

Я просто, я просто люблю!

Не надо выяснять: кто прав,

а кто виноват.

Рука моя тянется к календарю –

Но листок отлетевший

не вклеить назад…


КУЩЕНКО ОЛЕКСАНДРА

7 клас, Ніжиловицьке НВО

***

Де б ти не був, що б не робив -



Все одно повернешся до рідних країв.

Заведе тебе дорога все одно туди,

Де уперше ти торкався рідної землі.

Вперше “мама” слово мовив і

Поніс туди, де ставила рідна неня

Букет з лободи.

Хоч погане оте зілля, та цінніш нема!

Бо букет подарувало ріднеє маля.

Поки ти скитався в світі,

Думав про знання, ждали тебе

Рідні люди звечора до рання.

І завжди, як повернешся до рідної хати,

Буде ждати на порозі зажурена мати.

Як тебе побачить, сина, заголосить криком.

Не поб’є, а приголубить кохану дитину.

Скаже:


«А пішов з рідного дому навіщо, мій сину?»

Чорнобиль

Все було спокійно. Спало сонне місто,

На сонці блищало з краплинок намисто.

Блищало невидимо для людського ока.

За що людство отримало такий урок ?

За що постраждали ненароджені діти,

За що їм у світі цю муку терпіти?

Каліцтво , хвороби і біль у душі.

Чорнобиль – трагедія..., знають усі.
СОПЛЕНКО АНЯ

учениця 7 класу, Ніжиловицьке НВО


Я люблю

Я люблю цей світ.

Я люблю цей вишневий цвіт.

Я люблю сонце зранку,

Тепло на світанку.

Люблю я щирий спів пташок,

Люблю пісні я солов’їні,

Коли душа літає,

Наче світла мрія

У дитячих снах.


Весна

Визирнуло сонечко,

Засяяло у віконечко.

Розбудило квіточки,

Граються всі діточки.

І травичка не сумує –

Зеленню красує.

Й не дивуються звірята,

Що тепло прийшло до них,

Бо всі знають, що пташата

Принесли весну для всіх.

Сяє щастям Україна,

Бо прокинулась калина,

Бо навколо все співа,

Бо прийшла до нас весна.

МЕЛЬНИЧЕНКО КАТЕРИНА

9 кл., Новосілківська ЗОШ І – ІІІ ст.


***

Відлітають у вир журавлі!

Холодна осінь усе спонукала,

Почалися холодні дощі,

Осіння пора настала.
Листя пожовкло на кроні,

Хмари нависли сумні,

Наче все у полоні,

Наче все у сні.


Осінь - сумна пора року:

Хмурі, короткі дні,

Дощі ідуть безупинні,

І сумно мені на душі.


***

Чому не розумію я нічого?

Благаю, поясни мені, для чого,

Для чого покохала я тебе?

У цьому разі я виню лише себе.

Я звикла жити лиш такими почуттями,

А я тебе кохаю до нестями,

Люблю я твої очі чарівні,

Твою усмішку бачила сьогодні я у сні.

Мабуть, сказала я не всі слова,

Але ж хіба моя в тім є вина?

ЛОПАТА ДАРИНА

9 клас, с.Червона Слобода

***

Уже зима, та снігу все немає,



А той, що випав щойно, вже розтав.

Коли ж той білий сніг довкола закружляє?!

О зимонько, проснись: вже лютий завітав!

О зимо, підніми свої повіки,

Перину збий свою – нас снігом посівай!

О зимонько, труси свої засіки,

Прийди красунечко у наш чудовий край!

ПРИРОДА
Як глянеш довкола - душа завмирає:

Он річка, діброва, он пташка співає,

Он ліс, он луги, он безмежні степи.

Усміхнись, роздивись і побачиш це й ти.

Ти почуєш і спів, ти почуєш і шелест.

Ти почуєш усе, чим ми всі тут живемо.

Чуєш?! Там, вдалині десь струмочок тече.

Бачиш?! Сонце яскраве нам в очі пече.

Як не бачиш… тоді ти багато утратив,

Бо як чуєш, то щастя не треба шукати.




ОДА БАЙРОНУ
Той хто не любить свою країну,

нічого любити не може

Дж.Байрон
Пусть выганяют из страны,

Пускай смеются гадкие вельможи!

Но мы, простые, мы тебе верны,

Ведь ты же – Байрон, и тебе все можно!

Пиши сатиры критикам в отстрел,

Не слушай их молвы, твори на благо,

И знай, о Байрон, ты уже созрел,

Чтобы стоять горою за державу.


Ты любишь край свой, любишь горы,

Ты реки любишь и леса,

И те безкрайние просторы,

Что далеки, как небеса.


За что ж тебя мы уважаем?

За что мы любим все тебя?

Да за любовь к родному краю,

Хоть и горька твоя судьба!




ОРЄХОВА АНАСТАСІЯ

9 кл., Макарівська ЗОШ І-ІІІ ст. №1


***

Моя Україна

Найкраща у світі.

То ключ журавлиний

У небі блакиті,

То мамина пісня

І усмішка тата,

То Крим і Полісся,

Зелені Карпати.

Моя Україна –

То люди хороші,

То грона калини

І в полі волошки.

То хвилі Дніпрові

І сонячні ранки,

То з вітром розмова

Верби на світанку.

Моя Україна –

То свічки каштанів,

Духмяна хлібина,

Рушник вишиваний.

То мова чудова

І пам’ять століть.

Тарасове слово

У серці бринить.

Моя Україна –

То мрія крилата,

Свята і одвічна

Дорога до хати.

***


Об’єднаймось, браття,

У коло широке

І розпалим багаття,

Іскристе, високе.

Хай палає, не згасне

До самого неба,

А родинного щастя

Нам примножувать треба.

“ Українців великих”

Вшануєм, згадаєм,

Пісню слави, подяки

Разом заспіваєм.

Бо нащадки ми з вами

Всі знатного роду,

Бо ми славні ділами,

“Нам нема переводу”.

***

Я поринаю в тишу “Вечорів...”,



Що їх писав наш неповторний Гоголь...

Він змалював красу степів,

Страждання, біль і труднощі народу.

Йому боліла доля всіх людей,

Він вболівав за їхні душі,

Плекав у серці тисячі ідей

І віру у духовність не порушив.

Прожив недарма він короткий вік,

І часточка душі у кожнім домі.

І хай пливе собі за роком рік,

Бо вже ніщо не змінить знаку долі.

Аж в небутті здобув він нагороду:

Його вже славлять в батьківській землі.

І вдячна пам’ять вільного народу

Вінцем безсмертя – на його чолі!

Гоголю

Наш любий Гоголь - майстер слова,

Романтик, лірик, волелюбний геній.

Ти оспівав наш степ, наш край чудовий,

Синь неба і гаї зелені.

Ти мріяв про гармонію духовну,

Божественну красу буття.

Відродження любові, віри в Бога

І України радісне життя.

Служив ти палко й щиро людям,

Ніс на собі апостольський тягар,

І з вірою, що люд щасливий буде.

Тебе читав і Пушкін, і Кобзар.

Співець традицій, звичаїв народних,

Митець хотів змінити цілий світ.

Бажав для всіх і щастя, і свободи,

У творах виклав серця заповіт.

Твоє життя – загадка незбагненна.

І творчий шлях був сповнений незгод.

Для поколінь трудився ти натхненно

Во ім’я правди, честі і свобод...

Наш любий Гоголь, ти такий чудовий!

Твій образ, мова, вишуканий стиль,

І твій талант, і гумор неповторний

Відлунням вічним в серденьку бринить.

За роком рік летить нестримно час...

Сьогодні я вслухаюсь в тишу твоїх кроків...

Земля Полтавщини явила скарб для нас,

Якому незабаром двісті років.
***

Коли вмирає зірка, то не зразу гине –

Багато років світло йде до нас...

Ми свято віримо: життя прекрасне.

І що прийде, прийде наш світлий час...
***

Хай єднає нас надія,

І любов, і віра,

Буде в кожного хай мрія,

Щирість і довіра.

Хай настане краще життя

Всій нашій громаді,

Об’єднайтесь, депутати,

У Верховній Раді.

Хай розтоплять бюрократи

Байдужості кригу

І почнуть вже друкувати

Українську книгу.

Хай оглянуться нарешті

Із вершин довкола,

Бо підтримки потребує

Медицина й школа.

Бо черствіють від омани

Чисті юні душі

І в жахливому дурмані

Свої долі рушать.

А в нас славна Україна

І земля багата,

Лине пісня солов’їна

На веселі свята.

І в усіх серця відкриті,

І руки завзяті,

Люди в нас талановиті,

І гостинна хата.

А щоб немарно сподіватись,

Як нам краще жити,

Треба разом об’єднатись

І добро творити.

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка